а, що був мав майже зовсїм певним кандидатом на короля, та навіть поручаючи його станам коронним, самі сьвідомо йшли до удержання тїснїйшої звязи в. кн. Литовського з Короною 43). І тут отже середня дорога — змаганнє задержати фактичну звязь з Польщею, тільки з зазначеннєм, бодай формальним, самостійности вел. князївства Литовського.
Примітки
1) Див. про се ще в прим. 37.
2) На се є натяк в литовськім посольстві до Польщі, скоро по смерти Казимира (Яна біскупа луцького й Солтана Олександровича) — Лит. Метрика, Записи, кн. V л. 131 (я користав з копії сих актів, в теках Онацевича — Інст. Осолїнських. ч. 2938).
3) „Єго милость будучи доброє паияти передъ часомъ сконанья своєго поведилъ намъ слугамъ своимъ волю и умслу своєго, естьли бы єго милость Богъ милый не вховалъ, теды єго милость наменилъ паномъ коруны Польськоє по своємъ животе наяснейшоє княжа Яна Олбрахта сына єго милости (якожъ домниками, ижъ вашой милости єсть ведомо черезъ некотороє всказаньє єго милости господара нашого), а намъ єго милость слугамъ своимъ наменилъ господаремъ наяснейшого княжати сына єго милости Олександра”.
4) Посольство біскупа луцького — Акты Западной Россіи т. І ч. 101. Нове припімненнє, аби Поляки вибрали Яна Ольбрахта, — в посольстві Станїсшава Петрашковича й Войтєха Нарбутовича Лит. Метрика Зап. V л. 131.
5) Листи до волинських панів — Акты 3. Россіи І ч. 100-1, записка про розисланнє листів подана у Любавского Сеймъ с. 135.
6) В катеґоричнім тонї повторив сю звістку про кандидатуру Олельковича не давно Любавский, Сеймъ с. 135. Він іде за Кояловичем (Historia Litvana, II c. 59), але той тільки розвинув ширше коротеньку згадку Стрийковского (II c. 292): acz tez Siemion Olelkowic Michalowic xiaze Sluckie z strony swoich przyjaciol mial vota nа sie. У Стрийковского се вже не перша самостійна звістка про кандидованнє Олельковичів (т. II c. 177, 206). Вище я сказав, що він міг користати з якоїсь фамілїйної традиції кн. Слуцьких, але розумієть ся, традиція все таки зістанеть ся дуже сумнївною.
7) Про свій вибір вел. князем згадує Олександр в листї до ханм з 27 липня — 3. Россіи І ч. 162.
8) De Jagellonum familia — у Піcторія Polonicae historiae corpus II c. 293-4; звідси оповіданнє Деція повторяють Стрийковский і Бєльский. Серіозно бере його Любавский — 1. c., але без всякої потреби.
9) Земський привилей Олександра виданий в перше у Дзялиньского — Zbior praw c. 58, з копії Литовської Метрики, з дипльоматаря кор: Бони (про сю копію у Якубовского Земскіе привилеи в. кн. Литовскаго, Ж. М Н. П. 1903, IV c. 249 і далї), потім — з ориґінала в Codex dipl. Poloniae Жищевского, і ще раз — з копії Нарушевича у Броєль-Плятера Zbior pamietnikow do dziejow polskich I c. 16.
10) Попри Олександра мав на вел. князївство претенсії ще молодший брат його Жиґимонт, пізнїйший король: він просив від Олександра собі волости, але Олександр не приставав на се. Ольбрахт радив Олександрови згодити ся на річну пенсію Жиґимонтови, але Олександр і на то не пристав. При тім Олександр покликав ся знову на тестамент, оповідаючи про нього докладнїйше й як до сьвідка відзивав ся до матери своєї, Казимирової вдови, але цїкаво, як я то піднїс на иньшім місцї (прим. 37), що в відповіди Ольбрахта про той тестамент анї згадки — Акты Зап. Р. І ч. 135 і 136.
11) Цїкаву звістку подає Ваповский (c. 15), що в Польщі декотрі були за вибором Олександра на короля, для задержання унїї з Литвою. Але иньші джерела мовчать про се.
12) Див. Лит. Метрику, Записи V л. 135 (посольство крайчого Миколая Миколаєвича). Через пізнїйше посольство Поповского й Тенчиньского, сенатоир польські пригадували литовським пансм, що два рази посилали послів всправі відновлення актів унїї, і хоч „ваша милость на тыє посольства о поправлене тихъ поступов досыть слушне и почестне отказали, а ведже ничого у концу не стало ся”. — Лит. Метр. зап. V л. 173.
13) Про се буде мова низше в гл. IV.
14) „Якожъ ваша милость нам прирекли через перъвыи посли: кого бы перъвей потреба врередила”.
15) „Ваша милость зъявили, ...аби звезанья и запыси были бы захованы слушне, (котрі) для доброго стоянья обоих панствъ черезъ первыи паны нашы и королевъ и княжат вчынены суть и вмоцнены; а єстьли бы в тых записахъ и тежъ зъвязаньях змешкано и пущено, а любо вмнейшано єсть, тежъ слушнымъ обычаємъ и братъскою приязьнью по обема сторонамъ направити не отмавляютъ”.
16) „В которых досыть широко и розумне выписано, которымъ обычаемъ собе посполитыи панъства мели бы се вспомагати; отъ которых записовъ отойти неслушно, а лепей черезъзо все и всемъ мают быти захованы; бо єстлы бы што хотели ваша милость отновити а любо прыдаючы а любо вомнейшаючы, нешто пременяючы межи собою без обоє стороны прызволенья, и въставенье нешто чынячы, — то не могло бы быти без ламанья и зквалтованья старых запасов”.
17) Лит. Метрика, Записи V л. 140 і 150-2. Деякі звістки про сї переговори, хоч досить короткі й не зовсїм повні, подав д. Любавский в своїй остатнїй працї (Сеймъ с. 138). З огляду, що документи сї лишають ся невидані, а також і з огляду на самий інтерес сих переговорів (сеж перший раз маємо ми якісь автентичні подробицї з переговорів про унїю), подав я деякі виписки з сих актів (з згаданих копій).
18) Інструкція литовському послови Стан. Петрашкевичу — Лит. Метрика Зап. V л. 161, з копії тек Нарушевича дгукована в Codex ер. saec. XV т. III ч. 421 (в теках має дату 1500 р.).
19) Тут, як бачимо, рішуче натяганнє, бо за часів Казимира ті трактати власне стратили всяку силу.
20) „А єстли в чомъ вступено єчтъ, то бы нехай было поправено, бо безъ правленья и без держанья посполитоє порозуменьє и панъствъ наших оборона никако не може(т) быти зведена. На штожъ корол єго милост сo всими радами и со всими поддаными готовъ єстъ, єстли в чомъ противность и выступъ стал ся, тоє поправити”. Лит. Метр. Записи V л. 171-3. Звістки про се посольство з сих актів подав і Любавский op. c. c. 139-140.
21) „Которогожъ запису и копию пану нашому милостившому ваша милость єсте дали, єго милость пан нашъ намилостившый тую копию намъ вказалъ, ино в той копии ничого не єстъ шкодного их милости пановъ бпати нашоє наймилейшоє, ани тежъ нашой єстъ што шкодъноє, ани нарушане, ани понижене чсти з обу сторонъ... прелати и панове не отмавляют их милости брати своєй того запису дати и потвердити, который ж былъ вделанъ за предковъ нашых радным а слушным обычаємъ”.
22) „И далей их милость прелати и панове старшии казали ми то вашей милости повеедити, казав в імени ради троцький воєвода Петро Янович, — єстли бы были которыи записи перъвей того и потом за предковъ нашыхъ вделаны будуть нераднымъ а неслушным обычаєм, чсти внижаючы а чсти нарушаючы одноє стороны, якожъ веле одваляны были на велю соймовъ и не одеръжаны отъ предковъ нашых, — тыхъ и мы записов держати их не хочемъ, а верымы в то их милости паном и брати нашой милой, ижж их милость не мней будуть важити нашу почестност нижли ровно братским обычаемъ такъ яко и сами свою”.
23) „Не вемы для чого”, як казали литовські пани через своїх послів.
24) Лит. Метрика Записи V д. 174-5.
25) Сим проєктом чи не був видрукований в Codex saec. XV т. III, ч. 422? У всякім разї він інтересний для характеристики литовських змагань. По короткій і досить побіжній згадцї про потвердженнє давнїцших унїонних трактатів тут уставляєть ся між обома державами союз, з тим застереженнєм, що як би котра сторона через перешкоди не могла дати помочи другій, то се ще унїї не нищить. В разї безпотомної смерти вел. князя литовські пани мають вибрати собі нового — з польської династії, і навпаки. Таким чином унїя обмежала ся тільки союзом, так як ми бачилли в фраґментї з 1446 р. Проєкт унїї, видрукований в Codex ер. saec. XV т. ПІ ч. 423, що містить в собі потвердженнє Городельського акту, був предложений польським пслам Поповскому й Тенчиньскому при переговорах з ними, отже він мабуть старший від проекту надрукованого тамже під ч. 422. Одначе й сей остатнїй, безперечно, належить також до сеї стадії переговорів, бо імена сьвідків не можуть вказувати анї на час давнїйший від 1496, анї пізнїйший від 1497/8 рр. — див. уряди воєводи троцького й намістника полоцького — Wolff Senatorowie і dignitarze w. ks. Litewskiego.
26) Лит. Метрика V л. 176, пор. Codex ер. saec. XV т. III. c. 491-2 (Записки V л. 323).
27) Інструкції литовським повлам 1499 р. — Лит. Метрика Записи V л. 322-4, в старім польськім перекладї друковані в Codex. ен. saec. XV т. III ч. 441-4.
28) Як виглядав предложений литовськими послами проєкт, не знаємо, але порівнюючи акь 1499 р. з проєктом 1496 р. (Codex ч. 423), можна думати, що вони предложили той проєкт 1496 р., і Поляки прийняли його з деякими змінами — властиво з одною: про вибір вел. князя. Грамота польських панів ib. ч. 449 натякає на якісь спеціальні переговори про текст дввнїйших актів, що мали бути вставлені в акт 1499р. Зміст тих переговорів лишаєть ся неясним: чи йшла мова про ориґінальний текст Городельського акту, якого не могли відшукати Поляки, чи вони наставали, аби й тексти деяких иньших актів вложити туди.
29) Не знаю на якій підставі Любавский (Сеймъ с. 142) каже, що унїю прийнято за згодою своїх земель в. князївства — нї з чого сього не видко, а імена панів в актї навіть противили ся-б такій гадцї.
30) Codex ер. saec. XV т. III ч. 448-9, акт унїї — Dzialynski Zbior c. 72.
31) Див. його лист до брата Фридриха кардинала, з кінця червня (тека Нарушевича 24 ч. 64).
32) Про унїонні мотиви при виборі Олександра — у Мєховского вид. 2 c. 248, Ваповский c. 45. Але у Мєховского унїонний мотив розвинено тільки в другім виданню, а в конфіскованім першім інїціатори кандидатури Олександра ведуть ся еґоістичними мотивами, і автор досить неприхильно ставить ся до неї — див. виїмки з першого вид. в Scr._rеr. polon. II c. 273.
33) Прелїмінар унїї 1501 р. — Rzyszczewski Codex dipl. Pol. I ч. 196-7. Акт унїї — Dzialynski Zbior c. 77, Volumina legum I c. 131.
34) Толковання про тенденцію самих Литвинів до тїснїйшої унїї у Каро V. 2 c. 856. Любавского Сеймъ с. 143-4.
35) В замітках до унїї 1501 р., роблених підчас сойму 1566 р., котримсь з литовських сенаторів (може біскупом виленським Протасевичом, або кимсь для нього) читаємо: czo sie dotycze thego articulu, czo panovie coroni obowiazali poslow v. x. Alexandra, aby to wszysthko oni, czokolviek s nimi namovily, za pana swego, tho iesth za v. x. Alexandra, y za wssythkie yne stany v. xiestwa opisaly y przysiegamy swymi poczvierdzily chovacz y dzierzecz tho viecznemi czasy, tedy tho podobno na on czas czy panovie poslovie lithewssczy tak y uczynily, ale gdzieby potnym wssysthka ziemya na takove ych articuli poselskie takim obyczaiem namovione pozwolila abo przysiegami swymi poczwierdzyla, na tho sie zadne zapisy ani listy od ziemie v. x. Lithewskiego nigdzie nie pokazuya, ani u samych panow Poliakow, i owssem czo sie kolviek tham na on czas za crola Alexandra okolo uniey w Piotrcowie stanovilo, thego nigdy s strony v. x. Litewskiego nie chovano ani dzierzono asz do dzisieyssego czasu, przetho thwn pryviley i unia Alexandrowska nie moze tak dalecze dzisieyszych czasow obyvathely [t]uthecznich do wssysthkiego tak uprzeymie cziagnacz ani obowiazovacz, iedno czo sie daly Bog teraz dobrego y gruntownego — Dziennik Warszawski 1826 т. V (ч. 14) c. 174-5.
36) Дневник Люблин. сейма с. 80 (текст Дзялиньского).
37) Про се подав звістку з Литов. метрики Любавский Сейм c. 147. Він думає, що в сїй справі скликувано литовський сойм в Берестю на початку 1505 р., судячи з того, що на сїм соймі був і польський посол Лаский.
38) В теках Нарушевича (24 ч. 83) єсть грамота Олександра де він посьвідчує, що ряд панів обовязали ся додержувати записи унїї. Але се теж переважно люде невизначні і по більшій части тіж, що підписали ся на актї унїї. Видко, більше не можна було стягнути.
39) Лит. Метрика, Записи V л. 167-8, 170, про се див. у Каро V, 2 c. 873-5.
40) Тестамент Олександра — Acta Tomiciana І дод. 6; про порученнє вибрати Жиґимонта вел. князем — Ваповский c. 68-9, у Мєховского про се нема, так само і у Деція. В. кн. Олена писала брату в. кн. московському Василю, в відповідь на його кандидатуру на вел. князя литовського, що Олександр „государство своє поступился брату своєму короловичу Жиґимонту” — Сборник истор. общества т. XXXV c. 482. Але може сеї версії ужила вона тільки щоб викрутити ся від прикрого поручення брата? Про вибір Жиґимонта: Pulaski Przyczynek do elekcyi Zygmunta I w Litwie i v Popsce (Szkice i poszukiwaia historyczne I) c. 79-80, і новійше L. Kolankowski Elekcya Zygmunta (Przewodnik naukowy i literacki, 1906).
41) Листи польських панів на Литву — Acta Tojiciana І ч. 5-7. Подробиць вибору Жиґимонта на вел. князя не маємо, д. Любавский пробує використати звістку Стрийковского (ор. c. c. 149), але зовсїм безпотрібно. Про дорікання польських панів литовським за довершений вибір — Ваповский c. 71. Повновласть литовським відпорачникам до участи в елєкції короля — Codex dipl. Pol. І c. 363.
42) Відповідь литовських панів Полякап в перше видрукована була у Пулаского, в згаданій вище моноґрафії, новішйе і ліпше у Максимейка Сеймы дод. 2; у Пулаского-ж посольство Жиґимонта з Литви до польських панів c. 81-2.
43) Цїкаво, що в своїй відповіди Полякам литовські пани навіть згадують про їх відклик до акту 1501 р. і не мають відваги заявити, що не признають ся до того акту.
Становище руських елєментів в в. кн. Литовськім і українсько-білоруська іредента: Двоїстість і посередність полїтики литовських панів супроти унїї, їх національно-клясова виключність; становище Русинів в в. князївстві, справа Київського князївства, конспірація князїв 1481 р., її причини, її цїли, нахил до Москви.
Се була перед усїм спеціальна полїтика литовських панів-католиків. З кінцем XV в., коли в. кн. Литовське було дуже сильно загрожене і з боку Москви, і з боку Татар, таку полїтику тїаного звязку з Польщею до певної міри, бодай на побіжний погляд, диктували державні інтереси вел. князївства — коли воно вже не чуло в собі сил і енерґії завернути ся на своїй хибній дорозї. Але та ж полїтика, як ми вже підносили, характеризує становище литовських панів і за лїпших часів вел. князївства Литовського, коли воно займало вповнї безпечне, про око навіть дуже імпозантне становище. Тодї ся полїтика в державних мотивах не могла знайти собі нїякого оправдання. Отже властива причина її мусїла бути иньша.
На сю дорогу литовська аристократія звернула, очевидно, зовсїм сьвідомо. Зробила вона се, коли руська реакція під проводом Свитригайла загрозила литовським католицьким панам утратою того виїмкового, привілєґіованого становища, яке завдячали вони виключно унїї з Польщею і нерозлучно звязаній з нею протекції і підтримуванню католицтва.
В противність державним інтересам, що казали вел. князївству операти ся на руськім елєментї, як сильнїйшім і культурнїйшім, ся полїтика диктувала ся еґоістчними клясовими мотивами верстви beati possidentes. I свою клясову мету осягала. Проголошена в 1432 р., з чисто полїтичних мотивів тодїшньої ситуації, рівноправність Русинів-православних, незалежно від того що була неповна, лишила ся чисто теоретичною. Часи Жиґимонта Кейстутовича, що правда, не принесли щастя литовській аристократії, бо сей князь, хоч тягнув безперечно в сторону литовських елєментів і католицтва, заразом був ворогом аристократії взагалї. За те з пиоголошеннєм Казимира литовська аристократія взяла міцно в свої руки управу держави й пильнувала, щоб не дати себе збити з сеї позиції.
З початку реґенція, потім майже така сама повновластна рада вел. князївства, що правила Литвою в імени неприутного Казимира, була в руках Литвинів. Досить тільки переглянути реєстри вищих достойників, що в склад сеї ради входили, аби в тім вповнї переконати ся.
Полишаємо на боцї, що тим часом як латинські епископи невідмінно майже виступають в радї й грають тут визначну ролю, православних не стрічаємо там нїколи. Поминаємо те явище, що на таких чисто литовських посадах як нмр. жмудське староство ми нїколи не стрічаємо Русинв, але Литвини-католики часто виступають на урядах в чисто білоруських або українських землях, з Литвою навіть слабко звязаних, як Київщина й Волинь. Але в реєстрах вищих урядів взагалї Русини стрічають ся в рішучій меньшости, хоч мали всякі підстави на те, аби бути в більшости. Нпр. на чотирох найвищих урядах — виленськім і троцькім воєводстві і каштелянстві за весь час від 1452 до 1500 р. ми стрічаємо тільки три рази руські імена: князя Олександра Гольшанського на каштелянстві виленськім (1492-1511), та Івашка Івашевича (коло р. 1460) і Богдана Саковича (1486-1490) на воєводстві троцькім. Виленським воєводою не був Рвсин нї разу. Так само не знайдемо анї одного Русина на урядї канцлєра. Оден тільки раз стрічаємо — звісного вже нам Богдана Саковича, на урядї маршалка і т. и. 1).
Заберабчи в свої руки управу іменем Казимира, литовські пани, як вище зазначив я, зробили уступку руському елєменту, утворивши два руських князївства — Волиньське під управою Свитригайла, й Київське під управою Оллельковичів. Уступка, безперечно, для руського елєменту була приєммна, хоч з боку литовського не вимагала особливого самовідречення. Свитригайлу, як давнїйшому вел. князю й претенденту, однаково треба було зпобити якусь уступку в інтересах спокою держави, а Олельковичі стояли в дуже близьких і приязних відносинах з литовською аристократією й тримали ся по її сторонї ще від проголошення Жиґимонта. Родинні звязки Семена Олельковича з родиною Гаштовта були причиною, що його кандидатура на вел. князя була в 50-70-х рр. ставлена спільно литовськими й руськими панами. Отже коли ті князївства і та кандидатура Олельковича робилии вражіннє солїдарности Литви й Руси та вирозумілости Литви для руського елєменту, давали ілюзію національної гармонїї, то в основі того всього лежали тільки припадкові династичні або полїтичні комбінації.
Сї виїмкові причини й комбінації одначе скоро минули, а з тим руському елєменту прийшло ся відчути вповнї счоє упослїдженнє в вел. князївстві. При кінцї 1470 р. умер Семен Олелькович, відіславши перед смертю, як оповідає Длуґош, Казимирови в дарунку свого коня й свій лук, з котрими він виїздив у свої щасливі походи на Татар, та поручивши ласцї вел. князя своє князївство й свою родину. По нїм лишив ся син Василь, але Казимир не дав Київа анї йому, анї Семеновому брату Михайлу. „Бо литовські пани дуже хотїли, аби се князївство знову повернено на звичайну провінцію вел. князївства, як і иньші руські князївства, і вимогли то від короля, що він туди іменував намістником Мартина Гаштовта. Киянам се було дуже прикро й гірко, бо вони бажали собі по Семенї його брата Михайла, що тодї був намістником Казимира в Новгородї, а Гаштовта не хотїли, бо він був иньшої віри й їм рівний (не князь). Через те вони двічи не пускали його до міста, кажучи, що або всї до одного наложать головами, або иньшого собі князя добудуть, а таки не будуть слухати Литвина і голови свої перед ним не хилити муть. Вони просили короля, аби посадив у них якогось князя грецької віри, як нї — то хоч латинської, або — як хоче, то щоб посадив у них котрогось з своїх синів. Але вкінцї Кияне, побоявшись оружного походу на них королївського війська, таки прийняли за намісника Гашровта” 2).
Так оповідає Длуґош, додаючи, що ся справа тодї задержала Казимира довший час на Литві. Він бояв ся їхати звідти не полагодивши справи, супроти сього нового розлому між Русинами й Литвинами, що ворогували між собою з причини релїґійної ріжницї, і через те ще, що Русинп уважали Литвинів низшими від себе походженнєм, бо Литв
Страница 35 из 65
Следующая страница
[ 25 ]
[ 26 ]
[ 27 ]
[ 28 ]
[ 29 ]
[ 30 ]
[ 31 ]
[ 32 ]
[ 33 ]
[ 34 ]
[ 35 ]
[ 36 ]
[ 37 ]
[ 38 ]
[ 39 ]
[ 40 ]
[ 41 ]
[ 42 ]
[ 43 ]
[ 44 ]
[ 45 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 65]
