LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ IV. XIV — XVI ВІКИ — ВІДНОСИНИ ПОЛЇТИЧНІ Страница 40

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ю грали Пізанцї, допущені й трактатом 1261 р.; памяткою по них лишив ся „Пізанський порт”, porto Pisano, в сусїдстві устя Дона, звісний в початках XIV в. 25). Грецька торговля пропала зовсїм, грецький центр — Херсонес упадає, підтятий конкуренцією Судака й Кафи, та і в нїм, судячи з засновання каотлицької катедри 1333 р., мусїла засїсти якась західня кольонїя 26). Досить важним торговельним містом була ще давня Пантікапея, тепер звана у західнїх купцїв Vosporo (Боспор), де також 1332 р. засновано латинську місіонерську катедру. Тут Татари радили осїсти ся венецьким купцям по вигнанню з Тани, і тут дїйсно була венецька торговельна кольонїя. На противнім боцї азовської протоки поруч старої Матреґи (Тмуторокань) зявляєть ся нова Копа (Сора, пор. теп. Кубань), звісна торговлею рибою й кавярем 27). В обох — Воспорі й Копі потім знаємо ґенуезькі конзульства — значить були й кольонїї, а в XV в. Матреґу бачимо в володїнню ґенуезької родини Ґвізольфо, в залежности від якихось місцевих династів, може черкеських князїв. На захід від Криму на нашій території ґенуезькі кольонїї знаємо в Монкастро (Акерманї) і Олешю (castrum Illicis) 28).



    В другій четвертинї XIV в. особливе значіннє в орієнтальній торговлї здобула Тана — по татарськи Азак, потім Азов, в дельтї Дону. Ґенуезцї з початку торгували там з Кафи, і в інтеремах піднесення й зміцнення Кафи ґенуезьке правительство навіть не дозвлляло своїм підданим селити ся анї в Танї, анї в Солхатї, а тільки доїздити туди. Але десь коло 20-х рр. XIV в. засновують вони в Танї свою постійну кольонїю, а за ними (в 1332 р.) осїдає й кольонїя венецька. Тана доходить раптом до сьвітового значіння як першорядна стація в орієнтальній торговлї Західньої Европи. Відси виходили торговельні дороги на Каспійське побереже, в Персію, в Туркестан, середню Азію й Китай: в сїм часї власне прослїдили західнї купцї сю дорогу в глубоку Азію. Яке важне значіннє мала Тана в тодїшнїй орієнтальній торговлї, показує звістка, що клои закрито її для італїйських купцїв, цїни на шовк і коріннє в Італїї піднесли ся о два рази, а в Візантиї заразом відчуто недостачу риби й хлїба, що здавна довозили ся з Азовського моря, і тепер ся торговля також була зконцентрувала ся в Танї 29).



    Але таке значіннє Тани в західнїй торговлї не трівало довго в цїлости. Бійка між Татарами й Венеціанами в Танї 1343 р. привела до зруйновання тутешнїх італїйських кольонїй і до татарського походу на кримські кольонїї. Тільки Кафа удержала ся підчас сеї бурі: двічи оборонила ся вона від татарського війська (1344 і 1345 рр.). Венеціане ж на кілька лїт стратили приступ до кримсько-азовської торговлї, а навіть і Ґенуезцї разом з ними, щоб зробити натиск на татарського хана, розірвали торговлю з Кіпчаком. Відновлено потім згоду з Ордою в 1347 р. Венеціане вернули ся в кримські порти й Тану, але значіннє Тани від сього часу не дорівнювало давнїйшому: Ґенуезцї, навчені досьвідом 1343 р., вернули ся до полїтики концентровання торговлї в Кафі й тільки для конкуренції Венеції відновили свою кольонїю в Танї. Вони хотїли навіть намовити Венеціан, аби закинули Тану, але до того не прийшло, і тільки переривано сю торговлю по умові від часу до часу. З другого боку італїйські кольонїї в Танї кілька разів потерпіли страшні погроми від Татар (1395, 1410, 1418). Караванна дорога в Середню Азію підчас татарських замішань при кінцї XIV в. також потерпіла богато — все се відбило ся і на торговельнім значінню Тани 30).



    Всї сї пригоди головно відбили ся на венецькій торговлї. Ґенуезцям їх успішна боротьба з Татарами, навпаки, ще додала духу. Вони побільшають фортифікації Кафи — сї ґенуезькі стїни й вежі заховали ся досить добре й досї. Заразом переходять до аґресії, до підбивання сусїдньої території. Протягом 1360-70 рр., користаючи з повного розстрою в Ордї, Ґенуезцї підбивають собі цїле полудневе побереже Крима: Судак з побережною Ґотією, Алушту, Ґурзуф, Ялту, аж до Чембало, нинїшньої Балаклави (давн. бухта Символів) 31). Мамай, забравши в свої руки Орду, вправдї вибрав ся на Ґенуезцїв походом, але попалив тільки деякі дрібнїйші осади, а зараз по смерти Мамая, на поч. 1381 р. прийшло до угоди з Татарами: Ґенуезцї, признаючи на далї зверхню власть Орди, задержували свої нові здобутки — цїле побереже, кінчаючи Баалклавою 32).



    Головою сеї кольонїяльної держави став кафинський конзуль, що титулуєть ся тепер також „конзулем цїлої Ґазарії”. В залежнтсти від нього стояли й ті урядники, що іменували ся безпосередно ґенуезьким правительством — не тількки в Криму, а і взагалї в чорноморських ґенуезьких кольонїях (навіть малоазійських). В Криму такими були конзулї в Судаку й Балаклаві, тимчасом яп конзулїв в Алуштї, Партенїтї, Ґурзуфі й Ялтї іменував від себе кафинський конзуль. Судак і Балклаву сильно укріплено — останки сих ґенуезьких замків задержали ся тут також досї. Грецькій людности, аби прихилити її до нового правительства, дано рівноправність з Ґенуезцями. Се не перешкодило одначе тутешнїм Грекам тягнути більше до сусїднїх грецьких князїв Ґотії.



    Для ґенуезької торговлї се опанованнє кримського побережа було незвичайно важним успіхом. Головний конкурент Кафи — Судак був тепер в ґенуезьких руках, і цїла кримська торговля, майже без виїмків, перейшла до них. Ще перед тим, під впливом своїх успіхів 1340-х рр. Ґенуезцї вертають ся до свого давнього пляну — зробити з чорноморської торговлї свою монополїю: силоміць обсадили вони в 1348 р. своїми залогами Царгородську протоку (давнїй Гієрон), побирали мита з усїх кораблїв і хотїли поставити під свою контролю всю чорноморсьеу торговлю. З сього вийшла війна з Венеціанами й Візантиєю, і вкінцї Ґенуезцї мусїли признати Венеції свобідну торговлю на Чорнім морі, тільки торговлю з Таною ухвалено перервати на 3 роки (угода 1355 р.). Тана тепер стала майже одинокою венецькою торговельною стацією на нашім побережу. Як я вже сказав, Ґенуезцї хотїли тому зовсїм замкнути сю стацію, і ще в 1381 р. намовляли Венеціан, аби перенесли свою торговлю до Кафи. Венеціане на се не згодили ся; але все таки з третьою четвертиною XIV в. їх чорноморська торговля сходить на другий плян перед Ґенуезцями, що стають правдивими панами Чорного моря.



    На остатню четвертину XIV і першу XV в. припадає найвищий розцьвіт сеї торговлї. Але вже в 1430-х рр., з першим сформованнєм Кримської орди, почав допікати Ґенуезцям Хаджі-ґерай 33). Потім (в 1450-х рр.) відносини сї поправили ся, але страшним ударом Ґенуезцям було опанованнє Царгорода султаном Магометом в 1453 р. Царгородська протока, а з нею вся чорноморська торговля тим самим опинили ся в його руках, що більше — султан не крив ся і з плянами опановання чорноморського побережа. Вже в липню 1454 р. стала турецька фльота перед Кафою, а разом з тим приступив до неї суходолом кримський хан з кінним військом. На сей раз Кафа відкупила ся, обовязавши ся платити ханови річну данину в високости 1500 дукатів, турецька ж фльота сама не розпочала бльокади. Але небезпечне становище Ґенуезцїв зарисувало ся вповнї ясно.



    Дуже зле було, що зносини з метрополїєю були перетяті, або принаймнї сильно утруднені: Ґенуезцї в сїм часї заходять сы коло уставлення дороги сухопутної, через Галичину, але ся далека й тяжка дорога не могла заступити морської 34) Ще гірше — що сама Ґенуя була знищена війною з своїми европейськими ворогми й не могла прийти своїм кольонїям з значнїйшою помочію. Тому уже з кінцем 1453 р. ґенуезьке правительство продало свої чорноморські кольонїї на вічну власність ґенуезькому банкови св. Ґеорґія — корпорації кредиторів Ґенуезької держави. Надїя була на те, що може ся богата й сильна фінансова інституція потрапить удержати кольонїї. Але се тільки протягнуло аґонїю ґенуезьких кольонїй. Вони висїли на ласцї султана, без дозволу котрого не можна було провести сюди навіть запасів. Правда, новий кримський хан Менґлї-ґерай чув себе обовязаним перед Ґенуезцями й тримав з ними, але обставини були незвичайно грізні. До того в самих кольонїях показувавв ся повний упадок духа, деморалїзація адмінїстрації. Банк бояв ся рискувати дуже своїми грошима, щоб не понести занадто великих страт. В кольоніях прокидала ся панїка, богато кидало їх, торговля упадала. Тому ті двадцять лїт, що минули від здобутя Царгорода до повного упадку сих кольонїй, були справдї тільки аґонїєю: тільки високими ріяними даннями султану й хану протягали вони своє істнованнє.



    Нарештї підкупність кафинських урядників — їх надужитя при обсадї уряда татарського аґента, „тудуна”, привели до того, що з кінцем 1474 р. татарські беки підняли ся й против Кафи й против Менґлї-ґерая й закликали султана на Ґенуезцїв. Лїтом 1475 р. зявила ся дїйсно сильна турецька фльота перед Кафою й почала бомбардованнє. Майже не пробувавши оборонити ся, Кафаа піддала ся. Пішла страшна розправа. Масу народу порізано, забрано в неволю, а вкінцї всїх Італїйцїв забрано звідти до Царгорода. Так само знищено й иньлі італїйські кольонїї чорноморського побережа. Упало князївство Манґупське й васальна держава ґенуезька в Матрезї. Крим цїлий став залежним від Турків, і від ґенуезьких кольонїй позіставали ся ледви поодинокі родини. Так закінчилп ся історія італїйської кольонїзації нашого Чорноморя 35).



    Примітки



    1) Лїтературу див. в прим. 40.



    2) Див. т. III 2 сеї Історії c. 163.



    3) Про турецькі осади й кочовища в Добруджі оповідаєть ся в історії міґрації Із-еддіна до Криму, в другій половинї XIII в., але ся звістка взагалї достиь неясна — див. Сеід Лукмана в Оґуз-наме, вид. Ляґусом; оповіданнє се наведене у Смірнова ор. c. c. 13, і він толкує його так, що тут іде мова власне про еміґрантів Із-еддіна. Але Брун (Черноморье II c. 833) нпр. розумів се так, що Із-еддін уже застав в Добруджі Турків, і се толкованнє, по моєму, зовсїм можливе.



    4) Див. у Тізенгаузена Матеріалы для исторіи Золотой орды І c. 117, 161, пор. 197, 236-7, 378. Але в декотрих з сих звісток не можна зміркувати, чи йде мова про Зелїзні ворота дунайські чи дербентські.



    5) Див. в т. IIІ 2 сеї Історії 1. c.



    6) Тизенгаузенъ Матеріалы для исторіи Золотой орды І c. 195, 348, 411-2, пор. Смірнов ор. c. с. 98, 99-7.



    7) Тизенгаузенъ op. c. с. 389.



    8) Див. т. I с. 70, 74, т. II с. 510-3.



    9) Трактат у Тафеля Urkundenbuch zur Handelsgeschicchte Venedigs І c. 452. Пок. Брун вправдї бачив в нїй згадку про Судак — Суґдею — Sagudai (Memoires do l' acad. des sciences de S. Petersbourg Serie VII т. X ч. 9), але Гайд довів йому помилку (Bulletin de l' acad. de S. Petersbourg, 1869, т. XIII c. 269 і далї), і Брун відступив від своєї гадки — Черноморье І c. 196.



    10) Про торговельні зносини Крима з Малою Азією особливо Рубрук — Recueil des voyages IV c. 215, ібн-ель-Атир — у Defremery Fragments de geogr. et d' histor. arabes, Journal asiatique серія IV т. XIV c. 461 і далї, також в Ученых Зап. петерб. акад. І и III отд. т. II с. 660, 662 і у Тізенгаузена c. 26-7; див. також у мене т. I 2 с. 253.



    11) Факт сей піднїс ще Фальмераєр — Originalfragmente, Chroniken, Inschriften zur Geschichte des Kaiserthums Trapezunt (Abhandlungen der historischen Classe der Bayerischen Akademie т. III, 1841 ст. 110 i 144), але в лїтературі сей факт тодї якось не прийняв ся. Потім піднїс його Гайд (Geschichte des Levantehandels) і Кунїк (О запискЂ Готскаго топарха). З сього становища пояснив Ф. титул трапезунтських цїсарів XIII-XIV в. — ?????????? ?????????, ???????? ???? — див. тексти Фальмераєра c. 87, 92, 103. Залежність кримських міст від Трапезунта потверджуєть ся виданою у Фальмераєра біоґрафією Трапезунтського героя Евґенїя, де причиною війни Трапезунта з іконїйським султаном стає пограбленнє в Синопі в 1223 р. корабля, що віз трапезунтському цїсареви річні податки з кримських провінций (???? ??? ???????????? ???? ??? ?????????? ?????????? ??? ??????о???? ??? ??? ?????? ???????? Г??????, ??? ?????????? ??????? ??????? ??? ???????? ??? ???????? ????? ??????????, ???????? ??????? ?????????? ?? ??????? Г??? (андронїк Ґід, тодїшній трапезунтський цїсар) ?? ??????? ???? — с.72. Уривок з панеґірика византийського номофїляка Евґенїка, де Трапезунт зветь ся столицею ??? ?? ??? ??? ????????? ??????, ????? ?????? ?? ??? ??????? ????????? тамже с. 145.



    12) Як тут в дїйсности комбінувались чи мінялись впливи царгородські й трапезунтські за Палєольоґів, се зістаєть ся незвісним. Натяки на залежність Крима від Палєольоґів зібрав Брун в своїй мо



    ноґрафії про Судак (Черноморье II c. 134); особливо важна тут звістка Дуки, що цїс. Мануіл II дав свому сину в державу чорноморські землї сусїдні з Xозарією — ed. Bonn. p. 134.



    13) Татар-xристиян в Судаку вичисляють записки Судацького синаксаря XIII-XIV в. — Записки одеського істор. товариства т. V (Арх. Антонинъ, ЗамЂтки XII-XV в., относящіяся къ крымскому городу СугдеЂ, приписанныя на греческомъ синаксарЂ, — важне джерело до історії Судака). Про турецьку кольонїзацію — Смірнов ор. c. c. 6 і далї, про вірменську Гайд ор. c. II c. 174, Брун Чорноморье II c. 139.



    14) Лїтература її в прим. 41.



    15) Про се у Гайда Geschichte des Levantehandels І c. 208 і далї.



    16) Як великий був наплив венецьких купцїв в Візантиї, показує нпр. звістка, що підчас розриву з Венецією в 1171 р. в самім Царгородї арештовано 10.000 Венеціан. Сучасник Евстатій під кінець житя Мануіла Коинена († 1180) рахує в Царгоррдї на 60.000 Латинян — переважно се були італїйські купцї, і між ними головно венецькі.



    17) Див. про се у мене т. II 2 c. 512.



    18) Трактат 1261 і 1265 рр. — Liber jurium reipublicae Genuensis (Historiae patriae monumenta VII) I 1350, Тафель і Томас Urkundenbuch Venedigs III 70.



    19) Сама назва Кафи (? К????) на місцї Теодосії приходить у перве в De administr. imperio Константина, гл. 53. Ласкін, в своїх примітках до сього тексту (Сочиненія Константина Багрянороднаго „О ?емахъ” и „О народахъ”, Москва, 1899, ст. 197) висловляє підозріннє, що ся назва тут інтерпольована. Дїйсно, ми не стрічаємо її потім аж до ґенуезьких часів (у Едрізї нпр. її нема).



    20) Перша згадка ґенуезької кольонїї тут належить до війни султана Кіляуна, коли на поміч Ґенуезькій кольонїї в Триполїсї вислав воєнний корабель кафинський конзуль Паолїно Доріа — Annales Januenses c. 324. 1290 р. був уже зладжений статут сеї кольонїї, з тою ж орґанїзацією, яка звісна пізнїйше — Canale І c. 227. Про час і обставини засновання кафинської кольонїї каже Никифор Ґріґора, що писав в 50-х рр. XIV в (II 683 ed. Bonn.), але його оповіданнє дуже загальне; одинокі реальні вказівки — що кольонїю сю засновано не дуже давно, ?? ??????? ???? ????? за позволеннєм якогось ??? ??? ?????? ???????? (татврського хана?). Італїйський хронїст Stella, що писав коло 1400 р., також каже, що ґенуезька кольонїя в Кафі заснована не так давно — Мurаtori, Scriptores XVII c. 1095. Сї вказівки не позволяють дуже в ідсувати час її засновання від останньої четвертини XIII в. На значно ранїйші часи клали її заснованнє давнїйше з огляду на Мономахову лєґенду, звязану з Кафою у Герберштайна — див. у мене т. І 2 c. 450. Про заснованнє Кафи див. іще Heyd Geschichte II c. 159-166.



    21) Про кольонїзацію Кафи див. у Гайда II c. 174-5, Бруна II c. 138-140, Юрґевича в Записках одеських V c. 828.



    22) Про торговлю Польо в Судаку у Гайда І c. 331-2.



    23) Про виїзд Венеціян з Чорного моря — annales Januenses c. 244, про судацьке консульство — Canale II c. 441, про торговлю Geographie d' Aboulfeda par Reinaud II c. 319.



    24) Про війну 1296 р. Гайд II c. 171 нїм. вид.



    25) Про нього Гайд II c. 168-170, Брун І c. 140.



    26) Див. у мене в т. І 2 c. 70.



    27) Про них Гайд II c. 193-4, 378-9, Брун II c. 322-33, пор. II 2 c. 517-8.



    28) Див. звістки у Бруна Черноморье І c. 222-3 і Гайда ор. c. II c. 397-8.



    29) Звістки зібрані у Гайда II c. 180-192 , і Ковалевского Изъ исторіи Азова.



    30) Стан торговельних відносин Тани по тих пригодах малює подорож в Тану 1436 р. Йосафата Барбаро (особливо гл. XII); видана з перекладом в книзї Библіотека иностранныхъ писателей о Россіи, І (1836).



    31) Натомість Ґотія гірська разом з деякими сусїднїми округами творила в XV в., а може й ранїйше, осібне князївство під зверхністю Орди, а часом і Ґенуезцїв. Її князї звали ся domini Gothiae, або signori de la Tedoro, по імени свої столицї — Теодоро, инакше Манґуп, не далеко Бакчісарая. Се князївство істнувало до р. 1475, коли забрали його Турки. Про нього особливо у Бруна II c. 229-232 і Васїлєвского Житіе Іоанна готскаго в Ж.М.Н.П. 1878, І; иньшу лїтературу див. у мене в т. І 2 прим. 21.



    32) Маємо два однакові тексти сеї умови, як тепер звичайно розуміють — проєкт з кінця 1380 р. і текст формально прийнятий, з лютого 1381 р. — Silg. de Sasy Notices et extraits XІ c. 52 і далї, Olivieri Garte е chronache manoscr. c. 72. Про них Гайд II c. 208-9, Брун I c. 224-226, Смірнов op. c. c. 132-7.



    33) Про се зараз низше.



    34) Див. про се в т. VI c. 22 і 44,пор. Akta gr. і ziem. VI ч. 67.



    35) Історія її упадка у Гайда II c. 381 і далї, нїм. вид. (тільки використані там джерела належить доповнити кількома реляціями, виданими в VII ч. II Atti della soc. Ligure — вони лише в части використані і в французькім виданню). Також Смірнов c. 259 і далї. Про заходи Кафи знайти поміч і опору в Польсько-литовській державі див. Hubert Pamietniki historyczne, ч. І, Длуґош V c. 372.



    Сформованнє Кримської орди: Татари в Криму, полїтичне відокремленнє Крима, Хаджі-ґерай — його походженнє й перші стадії дїяльности, Ґераєва лєґенда, Девлєт-бірди й його правдоподібна тотожність з Хаджі-ґераєм, утеча Хаджі-ґерая на Литву, остання фаза дїяльности й смерть Хаджі-ґерая, зазначена нимп олїтика Кримської орди.



    Вернїмомь до сформовання Кримської орди. Татари навістили Крим уже підчас свлго першого приходу і тодї, на початку 1223 р., взяли й пограбили Суґдею. Потім вони повторили свою візиту при другім походї, в 1239 р., а лишивши ся панувати в Кіпчаку, розтягали свою власть і на Крим, побираючи звідси ріжні данини і на задокументованнє своєї власти від часу до часу чинячи погром то в тім то в иньшім містї 1). Морське побереже одначе цїкавило їх меньше, натомість в степах Криму і на північніс його згірю осїдають вони з часом в значнїйших масах, і тут лежить властиве огнище татарської кольонїзації Криму. Резіденцією татарського намістника в Криму, як ми вже знаємл, в XIII-XIV в. був Солхат. Пізнїйше, від 2-ої пол. XV віку татарський центр переходить на захід, в околицї Манґупа й иньшого, загадкового, стародавнього кримського гнїзда — Киркйора або Чуфуткале — „Жидівського городу”, викованого в скалї 2).



    Завдяки віддаленню від Сарая, складним етноґрафічним і полїтичним відносинам Криму та його ґеоґрафічному відокремленню, татарські намістники Криму здобувають з часом все бібьше незалежне й сильне становище. Уже за першого звісного узурпатора Ногая († 1300) Крим до певної міри служить його опорною базою 3). А вповнї ясно виступає таке значіннє Криму за анальоґічного еміра XIV в. Мамая: на се виразно вказують східнї письменники, називаючи Мамая управителем Криму в 1370-х р., підчас найбільшої його сили. Упавши в боротьбі з своїм ворогом Тохтамишом, Мамай шукав і захисту в Криму, і тут наложив головою (1380 р.), як каже лєґенда — наслїдком зради Кафинцїв 4).



    В 1390-х рр., підчас ординських замішань, бачимо в Криму якихось узурпаторів Бек-пулада і Таш-тімура, що вже тримали ся як самостійні від Золотої орди хани Криму. В Кримі-ж загнїздив ся проголошений Ідикою хан Тімур-кутлук (1397-8 р.), перше нїж реально опанував Золоту орду. Подібне повторяєть ся з Тімур-ханом, що кілька лїт панував в Кримі (1406-1410), перше нїж дістав ся на ханство Золотої орди 5).



    Ткаим чином з кінцем XIV в., разом з ослабленнєм волзької орди й упадком татарської державної орґанїзації, Крим, с
    Страница 40 из 65 Следующая страница



    [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 ] [ 50 - 60] [ 60 - 65]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.