LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ IV. XIV — XVI ВІКИ — ВІДНОСИНИ ПОЛЇТИЧНІ Страница 43

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    в. Саrо III c. 201, Барбашев Витовтъ до Грюнвальд. битвы c. 95, Молчановскій Очеркъ изв. о Подол. земли с. 288.



    7) Найд. литов. лїт. с. 42, Воскр. II с. 72-3. Никон. л. III с. 172-4,



    8) Див. вище с. 85-7 і прим. 20.



    9) Guillebert de Lannoy Voyages et ambassades, витяги в Script. rerum pruss. III (c. 450), у Лєлєвеля Rozbior dziel obejmujacych albo dzieje albo rzeczy polskie (1844) і в III т. Записок одеського історичного товариства.



    10) Михайло Лирсин c. 34 Мемуари вид. Антоноаичом І c. 51. Броньовского Tartariae descriptio кельнське вид. 1595, виїмки в Записках одеськ. іст. тов. т. VI. Про c. Витовтів брід — Труди подольск. истор.-стат. комитета IX c. 69-70. Досить популярна в науцї ще звістка Нарбута — він вичисляє цїлий ряд замків збудованих Витовтом в степах, де стояли литовські залоги: „Krzemienczuk to jest syn Krzemienca, osada Krzemieniecka, Upsk, Herberdejow rog, Missuryn, Koczkos (Koczybej?), Barhun, Tiahinia” (Dzieje narodu litewskiego VI c. 564). Проф. Антонович (Монографіи І c. 245, пор. К. Старина 1896, Х c. 10) і за ним В.-Буданов (Архивъ Юго-зап. Рос. VII. І c. 56-7) без застережень приймають сю звістку. Але се одна з тих „ориґінальних” Нарбутових звісток, які в самім сумнім сьвітлї представляють достовірність тих його ориґінальних відомостей. Взяв він сей реєстр імен з Михайла Литвина — тільки там вони нїчого не мають до Витовта. Михайло Литвин описуючи переправи через Днїпро, висловляє гадку, як би можна загородити дорогу татарським нападам, поставивши тсм якусь річну сторожу, і вичисляє ті місця де можна переправити ся через Днїпро: еа apellantur Kermeczik, Upsk, Hierbedeiow rog, Massurin, Koczkos, Towany, Burhun, Tyachinia, Oczakow (c. 341. Нарбут виписав, як бачимо, сей ряд імеy і ex propria diligentia додав те, що птопонував Михайло: замки й залоги в часах Витовта. І так пішли по науковій лїтературі гуляти сї Витовтові замки.



    11) Ляноа — як вище; наданнє Чорного города, Каравула й Качибея Бучацкому 1442 р. — в моїй книзї Барское староство c. 25; звістки про спір за границї Качибея у Чацкого О litewskich i polskich prawach, вид. Туровского II с. 200; про Качибейський порт — Длуґош IV с. 189; про Каравул див. примітки до мапи в сїм томі. Про се все ще в т. VI прим. 2.



    12) Похвала Витовту, вичисляючи його кандидатів на ханстві, нїде не каже про значнїйші сили, посилані Витовтом разом із сими кандидатами, навпаки — кладе натиск на незвичайне поважаннє Татар до Витовта: що вони вже на саму вість про Витовтове попертє піддавали ся його кандидату. Длуґош, оповідаючи про посадженнє Бетсубулана на ханство, каже тільки, що Витовт в поміч йому послав своїх Татар (gentibus, quae illum sequebantur, alias suas gentes thartaricas adiungens). Тому Бартошевич (ор. c. c. 15) зовсїм безпідставно здогадував ся, що Витовт по Тохтамишу najmniej z piec razy odbywal wyprawy do hordy nad Wolge. Так само фантастична у нього (перейнята від Свідзїньского) історія про Витовтові герби на монетах Золотої орди.



    13) „Салтан седе на царство повелениємъ великаго государя Витовта, а служаше єму с великою боязнию... Сему ж малому Салдану седшу на царство никакож не сме ослушати славнаго государя: где коли єму повелить, и онъ туда кочуєть”, і т. и.



    14) Ляноа — як вище; Codex Vitoldi c. 1031-2.



    15) Див. в примітцї 44.



    16) Codex Vitoldi с. 321, 352-3, 398, 1030-31 (рр. 1415-1417), Scriptores rerum pruss. III c. 364, 369, Длуґош IV c. 197.



    17) Про живі зносини Витовта з Татарами в тих часах сьвідчить згаданий вже нераз Ляноа.



    18) Codex Vitoldi с. 721, 759, і вище — с. 308.



    19) LEKUrkb. VIII ч. 624, пор. 661, і вище — с. 194 і далї.



    20) LEKUrkb. XI ч. 296.



    21) Длуґош V c. 119, 198, 216. 305, 331 , 422, 470, Pulaski ч. 78, 88 і 90.



    22) Длуґош V c. 478, Codex epist. saec. XV т. І 2 c. 213 — нове посольство Нур-девлєта, з 17/IX 1467 р. Див. про нього ще Сборникъ рус. истор. общ. XLI с. 76. Про боротьбу синів Хаджі-ґерея див. Atti della soc. Ligure VII, І c. 464, 487, 490, 495.



    23) Березинъ Тарханные ярлыки — Записки одеського іcторич. товариства VII с. 5, 11.



    24) Длуґош V c. 519. Atti della societa Ligure VII, 1 c. 562, 628-9, 674, 730, 797-9; з першого з сих листів виходить, що в липнї 1468 р. повна побіда Менґлї-ґерая над Нур-девлєтом була завершеним фактом. Зауважу, що Смірнов (c. 252-3), не знаючи сих звісток, не довіряв навіть звісткам про поміч, подану Кафою Менґлї-ґераю в його боротьбі з братом: незнаннє европейських джерел і тут на нїм пімстило ся.



    25) Про відносини Менґлї-ґерая до Литви й Польщі маємо спеціальну моноґрафію Пулаского, при його книэцї: Stosunki Mendli-giereja (див. в прим. 42). Простора ся розвідка зроблен адосить старанно, але в значній мірі перестаріла тепер, по виходї дипльоматичних актів кримсько-московських в XLI т. Сборника русскаго истор. общества (Памятники дипломат. сношеній Московского госуд, съ Крымскою и Ногайскою ордою и Турціею т. І), та й давнїйшого матеріялу цїлого не опанувала. Їх використовує, хоч епізодично, Папе в своїй моноґрафії про рр. 1480-92; заразом поправляв помилки в датованню актів в збірцї Пулаского. Про подїї по смерти Хаджі-ґерая ще Vigna — Atti т. VII. 1 c. 517 і далї.



    26) Воскрес. л. II с. 158. Судячи з того, що посол Казимира пробув цїлий рік в Ордї, висланий він мабуть був ще в 1470 р., а може навіть 1469 р. При тім з записок виходить, що се посольство було одним з кількох.



    27) Не довго перед тим Менґлї-ґерай відновив і Хаджі-ґераєве „наданнє” українських земедь Польщі й Литві.



    28) Сборникъ русскаго истор. общ. т. XLI c. 1-12 Див. акти до зносин Менґлї з Казимиром — Ґолембіовский Dzieje III c. 234 і далї, і Пулаский ч. 1-3.



    29) Супроти того, що ще зимою 1475 р. Менґлї-ґерай, не вважаючи на намагання Івана, як видко з інструкції московському посольству, не годив ся зірвати союза з Казимиром, виходить, що нїяк не можна класти на рахунок Менґлї напад Татар, на Поділє й Галичину, вчинений лїтом 11474р., як то робить і Пулаский і Папе. І в сучасній Польщі, видко, не ставили сього нападу в вину Менґлї: Длуґош виразно каже, що Татаре напали iniussu sui caesaris, sub duce Aydor, filii Ecigirei — V c. 608. Так само треба счеркнути й дальші два напади, зачислені у Пулаского (c. 15-7) на рахунок Менґлї-ґерая — на Поділє й Сїверщину: похід на Поділє був вчинений з кінцем 1478р., коли Менґлї хто зна чи вернув ся вже до Криму (скорше що нї), і був то мабуть, як можна здогадувати ся з оповіданя Длуґоша (V c. 717-8), якийсь дрібний напад. Що до нспаду на Сїверщину, то такого джерела зовсїм не знать; Пулаский свого джерела не цитує, але здогадую ся, що звістка виросла з оповідання про кампанїю 1480 р., коли військо литовського союзника Ахмата ішло поуз Мценськ, Любутськ, Одоїв і Воротинськ (Воскрес. II c. 206) — подробицю сю потім повторив і Пулаский на відповіднім місцї (c. 22). Таким чином все сказане у Пулаского про підступ і віроломство Менґлї-ґерая супроти Литви в 1474-9 рр. має відпасти: зміну становища Менґлї супроти Литви треба датувати 1480 роком.



    30) Atti della soc. Ligure VII, 2 c. 286 і далї, иньші італїянські джерела у Гайда франц. вид. II c. 400-4; Длуґош V c. 629, 670; Воскрес. II c. 181, 205. Турецько-татарські звістки у Смірнова c. 275 й далї. Переміни в Криму комбіную з тих звісток, які маємо, бо джерела про них безпосередно зовсїм нїчого не кажуть. Як тут багато ще й досї неясностий і баламуцтв, можна бачити, прочитавши для порівняння відповідні уступи у Смірнова (c. 263 і далї), що деяких порушених тут питань навіть і не зачіпає. Пулаский вивязав ся ще лекше, збувши цїлу історію в кількох рядках (c. 13). Диа. іще Велямінова-Зєрнова О касимовскихъ царяхъ и царевичахъ І c. 99-1110.



    31) Про кафинмьке намістництво у Смірнова c. 333 6, тамже про вілносини хана до Порти (вбірка з турецько-татарських джерел — c. 294 і далї).



    Відносини до Татар Литви і Польщі в XIV і XV в. і татарські пустошення на переломі XV-XVI вв.: Союз Литви з Золотою ордою, ворожнеча Менґлї. Напади Менґлї на українські землї — напад на Київ, намови Москви, напади Татар 1485-8 рр.,Татари й Войлохи в 1489-1490 рр., татарські пустошення 1434 р., турецькі походи на Галичину, татарські напади 1499-1500 і 1501-5 рр. Україна пустіє, безрадність польско-литовського правительства, плян дани Татарам; Українська самооборона і неприхильність до неї правительсва.



    Васальство Туреччинї закінчило, можна сказати, процес утворення Кримського ханства. Удар заданий слїдом Золотій ордї остаточно зміцнив його становище.



    Сї відносини до Золотої орди дуже сильно заважили на пізнїйшім становищі Криму супроти Литви й Польщі, тому мусимо на них трохи спинитись.



    Ми вже знаємо, що Казимир був в союзї з тодїшнїм ханом Золотої орди Ахматом. Він мав надїю використати сього союзника против Москви й неустанно його против неї намовляв. Супроти сього союзу в 1474 р. уложив ся тїсний союз Москви з Менґлї-ґераєм. Поки що союз сей був звернений тільки против Золотої орди, бо Менґлї-ґерай не хотїв розірвати своїх традиційних відносин до Литви. Але супроти союзу Казимира з Ахматом союз Менґлї-ґерая з Іваном самим розвоєм подїй мусїв перейти в обостороннїй — звернути ся і против Ахмата і проти Казимира. Не знати, чи правительство Казимира не рахувало ся з такою будучністю, покладаючи ся на традиційну прихильність Ґераїв чи може по тих кримських завірюхах легковажило собі значіннє Менґлї-ґерая, супроти користей, які обіцювало собі від союза з Ахматом. Але попекло ся воно на тим сильно.



    Довго намовлюваний до походу на Москву, Ахмат нарештї з усїми силами своїми вибрав ся лїтом 1480 ркоу. Казимир разом з тим мав з свого боку ударити на Москву. Щоб злучити ся з ним, Ахмат пройшов на литовську границю Московщини, на верховські городи. Супроти сеї грізної коалїції стояв союз Московщини й Кримської орди. З огляду на спільну кампанїю Казимира й свого традиційного ворога — Ахмата, Менґлї-ґерай нарештї рішив ся розірвати. свій союз з Литвою. Вплинули на се й иньші обставини: як раз тодї в руках Івана опинили ся вже всї претенденти кримські — Джанї-бек, Нур-девлєт, Хайдер: Іван позбирав їх на бажаннє свого союзника й забезпечав йому спокій з сього боку. Для такого ґречного і в своїй ґречности не перебірчивого союзника варто було потрудити ся і відкинути на бік сентіменти! Менґлї-ґерай згодив ся на проханнє Івана бути з ним „за одинъ на Ахмата царя и на вопчего нашого недруга короля”, і під час Ахматового похода зробив діверсію — удаоив на Поділє, щоб здержати Казимира від птходу.



    Не знати, скільки сей напад заважив на долї сеї кампанїї 1). Казимир, здаєть ся, й без того не спішив ся до помочи свому союзникови, полишивши йому самому давпти собі раду. Ахмат постоявши над р. Угрою та не діждавши ся помочи з Литви, вкінцї завернув ся назад з огляду на страшні, раннї морози, і з пересердя шарпнув по дорозї литовські волости. Та коли розложив ся він на зимівку в дооських степах ударила на нього несподївана шібанська (сибірська) орда, нїчним нападом розбила його орду, і сам Ахмат наложив при тім головою 2).



    Ся кампанїя мала важне значіннє для Московщини, зробивши кінець залежности її від Орди. Для нас вона була важна тим, що рішучо вплинула на полїтику Менґлї-ґерая. Відкинувши свої сентіменти до Литви, він від тепер веде полїтику вповнї ”реальну” — побирає „поминки” і від Литви, й від Москви, запевняє свою прихильність Казимиру, але при тім, на жаданнє Івана, зачинає немилосердно лупити литовсько-польські україни. Поступав так по части тому, що Іван лїпше вмів походити коло свого союзника, а ще більше з огляду на те, що Казимир далї підтримував зносини з Золотою ордою — з синами Ахмата 3). Сими зносинами арґументував Іван, намовлюючи Менґлї на Казимира, але й без тих намовлювань сї зносини з Ахматовичами мусїли дражнити Менґлї-ґерая, бо Ахматові сини все ще зіставали ся небезпечними ворогами для нього. Вони не залишали плянів загорнути в свої руки Крим, і 1484: р. оден з Ахматовичів Муртоза дїйсно був виби Менґлї-ґерая та на якийсь час захопив Крим. Менґлї-ґерай, що правда, скоро вернув собі ханство, за помічю Турків, але ся пригода мусїла побільшити його роздражненнє на Ахматовичів і їх союзника Казимира 4).



    Весною 1482 р. в. кн. Іван, запевняючи Менґлї--ґерая, що не пустить від себе Нур-девлєта, заразом допевняв ся, аби Менґлї-ґерай напав на землї Казимира, „на Подольскую землю или на кіевскіе мЂста”. Сьому послови він наказав сидїти й не уступати ся з Криму й так довго докучати Менґлї-ґераєви, поки той не тільки розірве свої відносини з Казимиром — „шерть зложить” (скинеть ся присяги), а й справдї вишле військо на Литву 5). Намови, підкріплювані, розумієть ся, богатими дарункими, своє осягнули. Сповняючи бажанє московського князя, Менґлї-ґерай з кінцем лїта вибрав ся походом на Київ. Хоч вість про се прийшла за кілька день, і воєвода приготовив замок до оборони, стала ся біда — приступивши під Київ, 1 вересня, Татаре запалили місто, здобули замок, взяли в неволю силу людей, разом з самим воєводою ййого родиною, пограбили церкви, поеустошили околицї і з превеликою здобичею спокійно вернули ся до дому. З забраниэ церковних річей Менґлї-ґерай післав Івану, як трофеї, золоту чашу й діскос (таріль) з Софійської катедри 6).



    Сей київський погром зробив в польсько-литовських правительствпнних кругах великий пополох. Казимир змобілїзував цїле вел. князївство, щоб відбудувати Київ і задемонструвати свої сили на полудневій границї супроти Криму. Визначено загальнпй похід сюди, під проводом вел. маршалка Богдана Саковича; з усього в. князївства, від Берестя до верховських князївств, до Витебська і Полоцька вирушило військо і маас селян ”на роботу київську” — з волостей поднїпрянських і задвинських. Пізнїйша записка каже, що до Київа змобілїзовано 40 тисяч війська і 20 тис. „топорів” 7). Щоб розжити ся на гроші, випрошено у папи позволеннє на спеціальні відпусти 8). Але по за хвилеву, хоч і імозантну демонстрацію, на щось більше правительство литовсько-польське не спромогло ся й зараз вернуло ся на стару утоптану стежку переговорів, задобрювань і підкупів кримського двора. Київський погром воно складало на боже попущеннє і за цїну приязни в будучности готово було вважати сей погром за річ маловажну: „што ся тоє дЂло межи нами стало — над Києвом, ино то стало ся божий гнЂвъ за грехъ, хотябы и ты, цару, к тому помочником не былъ — однакъ было тому городу гореть, и тымъ людемъ погынуть, коли на нихъ божий гнЂвъ пришолъ. А з божои ласки у насъ єсть городовъ и волостей и людей досить. Ты пакъ прислалъ посла и усказалъ речи свои, што с нами хочеш жить по тому какъ и отецъ твой и хочешъ намъ прислать сына своєгоо — ино коли твой сынъ будетъ у насъ, тогды будемъ за одно” 9). Але Менґлї-ґерай, раз розірвавши з традицією фамілїйної приязни з вел. кн. Литовським, уже не кидав своєї фальшивої полїтики, і малодушна нерішучіість та огидна податливість литовсько-польського двору могли тільки підтримувати варвара-азіата в його цинічнім поступуванню супроти Литви-Польщі. Тим більше що понижаючи ся перед Менґлї-ґерає, литовсько-польське правительство само провожувало його й піддавало підозріння нещирости, далї ведучи зносини з його ворогами, Ахматовими сирами. Менґлї-ґерай заспокоював Казимира до часу обіцянками приязни, але далеко більше послуъу давав неустанним намовленням Москви до походів на українські землї.



    Дякуючи Менґлї-ґераєви за київський погром, в. кн. Іван пильно просив його не мирити ся з королем, инакше сказавши — вести далї свої напади. Про се неустанно пригадував він йому й потім через свої численні посольства. В тім часї Іван все ще не хотїв сам виразно виступити против Литви — навіть посилаючи свого посла до Менґлї-ґерая, поручив йому по можности не прилучати ся до татарсткого походу на Литву. За те плїв сїтку на Литву, з усїх боків напускаюючи своїх союзників — окрім Менґлї-ґерая ще Стефана молдавського й Матвія Корвина короля угорського. Сам він приготовляв свою справу в Сїверщпнї й сюди не хотїв Менглї-ґераєвих походів: як би Менґлї-ґерай схотїв посилати своїх Татар „в Путивлю або на Сїверу”, то Іванів посол мав відмовляти його від того й радити йти на Поділє або на Київщину 10).



    І Менґлї-ґерай, хоч не переривав нїби приятельських зносин з Литвою й неустанно вів переговори про згоду, слухав Івана. Справджуючи слова Казимира, що у нього крім Київщини ще з ласки божої городів і волостей і людей є досить, він звертаєть ся на Подїлє. В 1485-7 Орда що року пустошить Поділє своїми нападами. Не повезло їй в 1487 р.: королевич Ян-Ольбрахт вибирав ся походом на Волощину і на вість про татарський напад звернув ся против Кримцїв та погромив їх ватаги під Копестерином, на східнїм Поділю 11). Але ся побіда королевича тільки викликала велику радість в Польщі, а не знищила розбійничих нападів Кримцїв. Навпаки, по невеличкій павзї, в 1488 р., ще густїйші хмари зібрали ся над Україною. Нерішуча полїтика Казимира, його сидженнє на двох стільцях — підтримуваннє зносин і з Ордою Кримською, і з Золотою, мало кінець кінцем той результат, що обі Орди зсертають ся на нього. Під впливом Порти, а мабуть і Москви, наступає якесь зближеннє Кримської орди з Золотою. Золотоординські Татари, що в тім часї прикочували під самі границї вел. кн. Литовського, в лївобічній Українї 12), перейшовши за Днїпро, починають пустошити українські землї. Султан поступав тут, очевидно, по бажанням і інструкціям свого кримського васаля 13), а сей знов в значній мірі чинив волю московського вел. князя, що вмів його і обдарувати в потреби і пострашити претендентами, яких держав в руках.



    Зимою 1488 р. доносили з королївського двору до Прусїї про грізну небезпеку від Татар: орда заволзька і кримська закочували на Поділю (очевидно полудневім, на пограничу оселої кольонїзації), й на лїто виберають ся походом на Україну разом з Турками 14). Казимир силкував ся добути потрібні кредити, а тим часом вислав сига знову, з шляхетським ополченнєм. Воно загородило дорогу Татарам до Галичини, але мабуть не змусило вийти з України 15). Ще в вереснї 1489 р. чуємо про Татар, що вони підкріплені Турками, кочують „в королївських землях”, з своїми родинами і господсрством, і не хочуть уступати ся — орють і сїють. Ґданський хронїст записує, що лїтом Татари напали на Київщину, в числї ста тисяч, попустошили Київ і посунули далї 16). Близших відомостей одначе про сю кампанїю не знаходимо. Зимою 1490 р. Татаре пустошили Втлинь, заганяючи ся в Галичину, доходячи до Люблина. Волинська записка називає їх заволзькими і очевидно були то знову подвиги обох орд: кримської й заволзької. Вони страшно знищили Волинь, спалили Володимир і иньші міста, але щасливо їм не уйшло. Коли вони вже вертали ся з великим полоном, волинське військо з польським, що наспіло сюди, напали на Орду під Заславом і погромило — відібрали полон і страшно побили Татар, так що мало що їх і утїкло 17). Разом з тим грозив Польщі иньший васаль турецький Стефан воєвода волоський — не виступаючи поки що сам виразно, він підстроїв звістне повстаннє на Покутю під проводом Мухи, що захопило цїлу країну під Галич і Рогатин (1490), та висував якихось претендентів, що за помічю Турків мали опанувати західню Україну 18).



    Підхована Іваном, підтримана союзом Казимира з Ахматовими синами, — ворожа полїтика до Литви й Польщі в Криму ставала, щоб так сказати, вже полїтичним принціпом. Менґлї-ґерай, як він сам каже — „оманкою молвячи свої добрі речи” польсько-литовському правительству, запевняв Москву в своїх воєнних замірах і вже самому Івану закидав його пасивність „З тим королем коли брати неприязнь, то сильно, мала неприязнь — то нїчого”, писав він Івану. Заохочуючи його до походу, він обіцяв йому взяти Київ, а навіть тїшив його перспективою здобутя Волини й Кракова (червень 1492 р.) 19). Його, до річи сказавши, подражнила тодї ще нова обсравина: Казимир прийняв до себе двох еміґрантів, брат
    Страница 43 из 65 Следующая страница



    [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ] [ 51 ] [ 52 ] [ 53 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 65]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.