Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ IV. XIV — XVI ВІКИ — ВІДНОСИНИ ПОЛЇТИЧНІ Страница 48

.



Але се не богато полекшило тягар війни, що тяжів далї на в. кн. Литовськім, бо Поляки якїсь значнїйшої участи в війнї не взяли. Тим часом прилученнє Ливонїї потягнуло за собою, в 1562 р., московський похід на землї в. кн. Литовського, а зимою 1562/3 рр. рушив сам царь, і в лютім 1563 р. московське військо взяло Полоцьк. Се був тяжкий удар, тяжший навіть може як утрата Смоленська, бо се була стародавня провінція Литовської держави, далеко тїснїйше звязана з усїм полїтичним і економічним її житєм, і ся катастрофа мусїла зробити сильне вражіннє в литовських кругах.



Литовське боярство, для котрого не минула даремно піввікова участь в парляментарнім житю, починає, під впливом сих полїтичних подїй, рішучо виломлювати ся з під проводу й впливу панів-рад. Тяжкі тягарі, часті походи й великі „серебщизни”, що спадали на плечі боярства, озлобляють його против полїтики відокремлення від Польщі, веденої панами-радою. Тїснїйше сполученнє з Польщею, переведеннє унїї по мисли Поляків обіцювало литовському боярству дїяльнїйшу участь Поляків в війнах, що тяжіли на Литві. Заразом, як підносили унїонисти, обіцювала унїя литовському боярству ріжні иньші спеціальні вигоди: розширеннє шляхецьких свобід, увільненнє шляхти з під переваги маґнатів і т. и.



І от з театру війни, під безпосереднїм вражіннєм її тяготи, по раз перший підносить ся сей постулят литовської шлязти: з табору під Витебськом, в вереснї 1562 р., висилає литовська шляхта, против волї литовських маґнатів, петицію до в. князя й короля, просячи, ”аби доконав унїї з Польщею”. Польське шляхецтво, що від кільканадцяти лїт простягало руки до литовської шляхти, аби вона помогла йому в імя спільних клясових інтересів в переведенню унїї й иньших шляхецьких постулятів, на рештї дочекала ся відповіди — литовська шляхта простягнула й собі руку до нього, до шляхецьких благодатей Польщі.



Примітки



1) Pro ratione postulationis ipsis respondissemus.



2) Volumina legum II c. 269 і 277.



3) Zbior pamietnikow o dawnej Polsce Нємцевича т. IV c. 39 (лист Стан. Ґурского з 18/11 1544р.), пор. тамже c. 42-35. Ґурский здогадуєть ся навіть, що й Литвини противляться унїї під намовою Бони!



4) Ibid. c. 36 (лист тогож з 15/III. 1544).



5) Ibid. c. 42 (лист тогож з 26/V. 1544).



6) Jest tesz iawno waszey kro. mci, isz to tutejsze panstwo w. x. Litewskie iusz i za szczesnego panowania w. k. m. nie malo i wielkie trudnosci i nawalnosci przymowalo, a na zadna potrzebe i. m. panowie korunni, bracia naszi, zadney pomocy nam ani ludzmi ani pieniedzmi nigdy uczynic nie raczyli, aczkolwiek o to zawsze przez posly nasze bywali zadani, iedno tylko tego niedawnego czasu ku Starodubskiey woynie (1535) raczyli ich mcz. poslac nam za swe pieniadze tisiac liudzi iezdnych a piecset pieszich ku pomocy, o ktora pomoc posylalysmy do ich mci proszac poslow nas2ich, osob zacnych, dignitarzow powaznych. Zbior praw litewskich Дзялиньского с. 415.



7) Рус. лит. лїтоп. — Пол. собр. лЂтоп. XVII с. 352 і 410. Stryjkowski II c. 400.



8) Ілюстрацією тодїшнїх відносин — певного суперництва двора виленського з краківським може служити оден лист першого сенатора литовського Глїбовича (десь коло р. 1547), де він радить свому шурину кн. Сангушкови, старостї браславському, шукати ласки не на дворі краківськім, а в Вильнї (Arch. Sanguszkow IV ч. 415).



9) Як на соймі 1563 р. казав Зборовский, каштелян краківський: bywajac przez 18 kroc poslem koronnym, wiem to i pamietam, ze nie byl ten sejm, kiedyby unia przypomniana byc nie miala (Zrzodlopisma II c. 298).



10) Бєльский вид. Туровского с. 1092.



11) Zadania poslow ze stanu rycerskiego na sejmie w Piotrkowie — Zbior pamietnikow do dziejow polskich Броель-Плятера, l c. 161.



12) Дневник сойму 1548 р. — Scriptores rerum polonicarum I c. 262-3, пор. 171-2, 246, Бєльский с. 1098.



13) Дневник сойму 1548 р. р. 268-9, 271.



14) Відмінно, але взагалї дуже неясно, так що годї й порозуміти його гадки, толкував полїтику посольської палатии Довнар-Запольский в своїй розвідцї (c. 12-3).



15) Дневник сойму 1548 р. c. 39, Бєльский с. 1101-3.



16) Стрийковский II c. 404, повторено у Бєльского c. 1107-8. Коялович (Historia Lithuana II c. 416), переказуючи сю звістку, додає, що сї коронні сенатори при тім жадали від литовських станів Підляша, Волини, Київщини й Сїверщини (sic), але се дуже нещаслива видумка компілятора, хоч і повторена в розвідцї Д.-Запольского.



17) Видав її Д.-Запольский при своїй статї Польско-литов. унїя, дод. II; деякі помилки в сїм виданню одначе подекуди зовсїм затемнюють зміст. Пор. Стрийковского і Бєльского 1. c. і дневник сойму 1553 р. (Scriptores rerum polonicarum I c. 15-6) — реляція короля (Шуйский, видаючи дневник сього сойму, думав, що зреферовані королем факти належать до лтовського сойму 1552 р. — c. 87, тепер знаємо, з порівняння реляції з виданою відповідю литовських станів 1551 р., що належать вони до сойму 1551 р.).



18) Yako ze wszich ynich stanow riczerskich tho wyrozumieli, tak thesz y w szwey radzie nycz sza ynego ichm. nie nalezli, ieno tho isz w they myerzi tha unia, yako ichm. panowie korunny chcza myecz, bicz nie moze z wielia prziczyn, i dlia osobliwey dostoinosczy y wolnosczi panstwa thego waszei k. mosczy oicziznego.



19) Про сойм 1552 р. р. — Scriptores rerum polon. I c. 48 і далї Бєльский с. 1108-1111.



20) Pamietniki do dziejow Polski — Listy oryginalne Zygmunta Augusta do Mikolaja Radziwilla Czarnego, wyd. Lachowicz (1842), c. 48.



21) Proponowal to im i. k. m. y przyjeli to oni wdziecznie.



22) Дневник — властиво збірка головнїйших промов з сойму 1553 р. в. Scriptores rerum polonicarum І, див. c. 3 і 15.



23) Scriptores І c. 20, 30-1. Д.-Запольский (c. 12), не доглянувши, уважав сю промову відповідею королеви, на його відправу Сєнїцкому (при тім і зміст її недокладноп ереказує). В дїйсности вона не була виголошена в соймі — читай Script. rer. polon. І c. III прим. 24. На гадку Шуйского вона випередила вступну соймову Осолїньского, але сього свого погляду Шуйский не умотивував. В дїйсности, як я сказав, близшим відгомоном сеї промови звучить мова Сенїцкого.



24) A iz snadz niektorzy powiadaia, ze jest niepowinna ta unia, chyba zeby to szlo z laski k. i. m., zeby chcial uczynic, albowiem panstwo Litewskie jest ojczyzna k. i. m.



25) Za zwoleniem wszystkiego orszaku litewskiego.



26) В нїй уже не говорить ся про usus унїї аж до Жиґимонта Старого, тільки thrwala tha unia poniekad za zywotha crolia Iagiella.



27) Промова ся, без початку, знайшла ся при дневнику сойма 1555 р. (Dzienniki sejmow walnych koronnych 1555 i 1558 r. w Piotrkowie zlozonych,-wydanie braci Lubomirskich, Краків, 1869, с. 95 далї). Здогадують ся, що девник сей зладив Осолїньский. (Див. замітку Шуйского в Scriptores rerrum polon. І c. 111, тільки тут лишаєть ся не ясним, чи Шуйский лише здогадував ся про авторство Осолїньского що до сеї промови, чи мав на се документальну вказівку). Коли Осолїнський справдї був автором дневника, то й автором сеї фраґментарної промови (чи брошюри?) можна б уважати також Осолїньского. Д.-Залольский зве її памфлєтом та пнирівнює до звісної промови Мелешка (c. 134). Але на такий погляд нїяк не можна пристати: Мелешкова промова то сатирична карікатура; анонїмна ж промова держана вповнї серіозно, її закиди зачерпнені з історичних джерел (Длуґґоша) і в польських устах вони мусїли звучати зовсїм поважно.



28) Poslyszycie, jako sie k temu miec beda.



29) Scriptotes rerum polon. I c. 22, Lachowicz Listy Zygmunta Augusta do Mikolaja Radziwilla (1842) c. 48-9.



30) Ґурнїцкий в вид. Мостовскогт (Wybor pisarzow polskich) c. 400 і 405, Бєльский с. 1119.



31) Dzienniki sejmow 1555 і 1558 r. c. 57, пор. 83. В Вильнї наражував ся литовський сойм протягом зими 1554/5 рр. (Любавский ор. c. 592), можливо, що на сей сойм і були вислані запросини.



32) Dzienniki sejmow 1555 і 1558 r. c. 81, 82-8, 84, 87



33) Про се й дальші стадії інфлянтської справи моноґрафійка Карвовского Wcielenie Inflant do Litwy i Polski, 1558-1561 r., Познань, 1873.-



34) Так можна здогадуватись зі згадок і натяків дневника сойма 1558 р. — Dzienniki c. 143, а ще виразнїйше сказано се в королївськім листї з 1589 р. — Zrzodlopisma do dziejow unii т. II част. I с. 161.



35) Tho czo sczie tess napissali, zeby odiscz mialo do xiestwa Litewskiego Luczko, Lomazi, Polubicze y yne dzierzawy, acz tego autentice nie dowodzicie, zebi to Coronie bicz mialo, tilko cronikamy, ktore mala wiadomocsz y wiare dacz moga, a snadz tess y Litwa croniki szwe na to maia. Dzienniki c. 218, 257.



36) Biblioteka ord. Krasinskich r. 1868 — хронїка з рр. 1559-60, c. 3-4; реляція Заурмана (виїмки з віденського архиву) у Карвовского ор. c. c. 58.



37) Niemcewicz Zbior pamietnikow т. II с. 26.



Справа унїї за Жиґимонта-Авґуста: петиція 1562 р. і постанови шляхецького віча, пьотрковський сойм 1562-3 р., виленський сойм 1563 р., литовська делєґація й її інструкція, варшавський сойм 1564 р. і конференції з литовською делєґацією, переговори з шляхецькими послами, уступки делєґатів і формула унїї, розірваннє переговорів і варшавський рецес 1564 р.



На жаль, нам все ще не звісні близше обставини, серед яких вийшла петиція литовського боярства про унїю. Тим часом важне значіннє сього факта, його вплив на дальший перехід унїонних переговорів надає сим обставинам значний інтерес. Знаємо, що петиція вислана була з під Витебська, де стояло литовське військо, скликане лїтом 1562 р. наслїдком наапду московського війська на околицї Витебська й Орші. Перше нїж зібрало ся литовське військо, московські війська уже вернули ся, й литовська шляхта, попустошивши пограничні землї московські, звернула ся до в. князя через послів з прошеннєм — пустити їх до дому 1). Разом із сим, очевидно, була переслана й петиція в справі унїї. Вона має дату 13 вересня 1562 р. й була зложена „nа seimie” — на вічу литовського боярства, зібраного в війську.



Стилїзация сеї петиції чи властиво постанов того віча, переданих послам до предложення королю 2), показує, що се був формальний „бунт” шляхти против литовських маґнатів, які до тепер в своїх руках держали полїтику в. князївства і в счоїм впливі тримали в. князя: шляхта рішучо не хотїла більше йти з ними.



Постанови кажуть, що шляхта, аби добитись сойму спільного з коронними станами, ухвалила не згоджувати ся на осібний сойм литовський, які б привабні річи не заповідано на нїм — хоч би „давано обіцяний статут або иньші річи обіцювано, аби відвести нас від спільного сойму з панами Поляками й від унїї”. Очевидно, сї слова були відповідю на старання автономистів — литовських панів-ради коло того аби відвести шляхту від спільного сойму, а мабуть — і від самої сеї петиції до короля.



Против них же — против противних впливів панів і урядників, звернені дальші постанови віча. Коли шляхтич або земянський син служить у пана, а пан його не хотїв би пристати до прийнятих шляхтою поостанов, або приступивши відступив, то ті служебні шляхтичі не можуть вимовляти ся своїм паном. Вони таки мусять стояти при тих постановах, відповідно до свого переконання й добровільно взятого на себе обовязку. Коли ж би хто за участь в сїй конфедерації, або соймовій обструкциї був позваний до суду, то за ним має обстати вся окружна шляхта, з ним їхати до суду й допомагати всяким способом.



Шляхту з земель, не заступлених в сїй нарадї, ухвалено закликати теж до участи в сїй справі. Всякому хто б не згодив ся до приступлення, або згодивши ся відступив, загрожено бойкотом: „всякого такого маємо уважати за ворога держави, за такого, що не хоче добре мислити їй, і такого між собою не хочемо мати”.



Як спосіб обструкції против правительства — против в. князя й панів-ради, коли б против скликання спільного сойма були піднесені якісь трудности, — прийнято не вдавати ся в нїякі справи на осібних соймах, не ухваляти податків („серебщизни”), і в походи ходити тільки справдї конче потрібні 3).



Свою петицію в справі спільного сойму длы переведення унїї шляхта ухвалила вислати до Вильна в. князеви з почаоком жовтня. Доручено її в. князеви перед виїздом його з Вильна до Польщі, на скликаний в Пйотркові коронний сойм 4). За той час пани-рада мали час порозуміти ся з в. князем в справі шляхецькоої петиції. Вони, видко, сподївали ся побороти сей шляхецький бунт, й під їж впливом в. князь зайняв виразно неррихильне становище до того бунту шляхти й її петиції про унїю. Він нїчого не згадує про неї в своїх відповідях, і не дав, очевидно, знати про неї на короннім соймі, коли тут зайшла мова про унїю.



Сойм коронний скликаний був на падолист (зачав ся 22/XI) й потягнув ся до марта 1563 р. Ми не знаємо, коли довідали ся коронні шляхецькі посли про литовську петицію, але очевидно — дуже пізно, десь під сам кінець сойма. Що дізнали ся про неї, про се виразно каже соймовий дневник 5), а що довідали ся не від короля, а з приватних джерел, то также певно. На жаль, дневник нїчого не переказав нам з посольських дебаь з тої нагоди.



Взагалї, як видно з дневгика, унїєю сойм з початку не займав ся; тільки у встцпній промові примаса, соймовім експозе, згадано про „звісні старання” короля коло унїї 6) Потім ся справа зійшла на далекий плян супроти ріжних злоб дня внутрішнього житя Польщі; не виринула навіть тодї, як король, на вість про великий похід московського царя на землї в. князївства, з слїзми просив помочи Литві від сойму 7). Се вказує на повне ослабленнє інтересу до унїї й надїй на неї у коронних станів. Навіть коли наспіла вість про утрату Полоцька (25/ІІ) і під загальним вражіннєм сеї новини зачали ся наради о ratunku Litwy przeciw Moskiewsidemu, — бесїдники висловляли ріжні жалі на Литву 8), але ен чуємо згадки про змагання до унїї в самій Литві, про той оклепаний спільний сойм, і т. и. 9) Аж при замкненню сойма порушено, давнїм звичаєм, справу спільного сойму. В проєкт соймового рецесу, уложений послами, але королем не прийнятий, вставлено й приреченоє короля, що найблизший сойм буде зложений з участю Литви й Прусії, і на нїм переведена буде інкорпорація литовських земель, в дусї акті в. кн. Олександра, себто унїї 1501 р. 10).



Фраза ся сама по собі звучить, по стількох попереднїх, досить стереотипово, але набирає особливого значіння, коли пригадаємо, що в тій хвилї послам звісна була литовська петиція. Новим було й те, що король, давнїйше не охочий до такого спільного сойму, тепер нїчим не спротивмв ся й висловив переконаннє, що на найблизшім соймі дїйсно буде закіечена справа унїї. Сей найблизший сойм рішено скликати на св. Мартина (11/XI) того-ж року до Ломжі 11). Очевидно, в поглядах короля наступає зміна; він не вважає можливим далї безоглядно тримати ся полїтики литовських маґнатів. По всякій правдоподібности, остатнїй удар — утрата Полоцька вплинула також на його відносини до унїї. Дальше поводженнє його показує, що він рішив ся вести до унїї, не вяжучи ся вже гадками литовських панів-ради.



Ще з Пьотркова, на першу вість про утрату Полоцька, Жиґимонт-Авґуст скликав на місяць май литовський сойм до Вильни для важних і пильних потреб, а особливо для нарад коло способів визволення Полоцька, і просто по короннім соймі удав ся до Вильна 12). Окрім справ оборони він мав тепер перед собою далеко труднїйшу задачу — прихилити панів-раду до уступок в справі унїї. На жаль, перехід тих конференцій нам незвісний; в перехованих актах сойму постанов в справі унїї теж нема, і одиноким слїдом їх лишили ся інструкції литовським послам на коронний сойм 13).



З них можна бачити, що пани-ради витримали тяжку боротьбу і хоч самі мусїли піти на уступки, але змусили й короля та шляхту в. кн. Литовського до важних уступок. Насамперед пани-рада силкували ся задержати короля на Литві, вказуючи йому на грізнр становище вел. князївства та намовляючи відложити коронний сойм на пізнїйше 14). Король одначн на се не пристав. Нарештї пани згодили ся на участь в короннім соймі, скликанім на осїнь 1563 р. до Варшави (замість ухваленої рецесом Ломжі), — але явитись туди мали тільки відпоручники литовських панів і шляхецьких депутатів, а не всї особисто. Мотивом до того послужила можливість війни з Москвою, бо уложене з нею перемирє кінчило ся на Успеніє. Вислано з ради двох епископів і дванадцятьох сьвітських, з шляхецьких відпоручників земель также дванадцятьох, і війта та бурмістра м. Вильна, як репрезентантів міщанства 15).



Таким чином не мав уже то бути справжнїй спільний сойм, як собі жадали в Польщі і як просила литовська шляхта. Окрім того, повновласть відпоручників обмежено інструкцією, уложеною на тімже виленськім соймі й потвердженою в. князем, і при тім ще виразно в нїй застережено, щоб посли від шляхецького й міщанського станів у всїм поступали за згодою висланих з ними панів-ради і без їх позволення не мішали ся в соймову діскусію коло унїї 16), а панам-радї поручало ся з відпоручниками тих станів поводити ся ласково „яко правдивим провідникам держави годить ся поводити ся з своїми дїтьми”, та про державні справи з ними радо намовляти ся й годити ся. Таким чином шляхецьким послам наперед призначала ся роля простих фіґурантів при панах-радах, а сих останнїх забезпечено від всяких виступів шляхецьких послів в напрямі тїснїйшої унїї поза границї, зачеркнені їм інструкциєю 17). В тій ролї дїйсно удало ся їм шляхецьких послів вповнї задержати, не вважаючи на тенденцію шляхти до тїснїйшої унїї.



Інструкція, дана соймовим відпоручникам, має характер компромісу між змаганнями панів-автономистів і шляхецьких унїонистів 18). В напрямі унїї вона йде значно дальше від акта 1499 р., що був образом змагань литовських панів, але рішучо противить ся інкорпорації. Одна і та сама особа має бути королем польським і в. князем литовським, вибрана спільно станами польськими і литоуськими, на границї „обох держав”; поки живе рід Ягайла, вибираєть ся вона з його роду, пізнїйше — свобідним вибором. Вона осібно коронуєть ся в Кракові на короля і осібно „підносить ся” в Вильнї на в. князївство, при тім осібно потверджує привилеї коронні і осібно в. князївства. Коли король має більше синів, то в. князївство має бути дане котромусь королевичу осібно від Корони. Обидві держави — королївство Польське і в. князївство Литовське мають жити в тїснім союзї й солїдарности. Війни вони ведуть спільними силами, поносячи видатки відповідно до своїх засобів; одна держава не може розпочати війни без відомости й згоди другої, хиба з обставин незалежних від її волї 19), анї не може укладати згоди чи перемиря. В важких справах зберають ся на пограничу спільні сойми з станів обох держав, в меньш важних питаннях держави порозумівають ся через висланих на сойм відпоручників з Литви до Корони, і навпаки. Поза тим вся орґанїзація обох держав задержуєть ся в своїй осібности. Горожанк одної можать мати маєтности в другій державі всяким правом, але про права на уряди не згадано.



„Особливо пильно будуть наш іпосли уважати, аби права в. князївства Литовського, свободи, прероґативи сенаторів і повага урядників, функціонованнє урядів (мінїстрів), що мають по давнїй практицї входити в силу, коли король вїздить в границї в. кн. Литовського, першенство князїв і панів — нї в чім анї трохи не були понижені. Але щоб при сїй державі — в. князївстві завсїди зіставала ся її гідність, важність, юрисдикція і власть і не була нарушена сим відновленнєм давньої унїї, анї не була ображена честь землї, застережена й забезпечена давнїйшим привилеєм (розумій акт 1499 р.), що містить в собі такі слова: „а коли-б якісь иньші акти були уложені міз нами — прелатами та панами в. кн. Литовського й прелатами та панами корони Польської, котрі-б ображали спільну честь нашу, а
Страница 48 из 65 Следующая страница