LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ IV. XIV — XVI ВІКИ — ВІДНОСИНИ ПОЛЇТИЧНІ Страница 50

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я



    12) Любавского Литов.-русскій сеймъ докум. ч. 45.



    13) Друковані в дневнику сойма 1563/4 рр., в Zrzodlopisma-x do dziejow unii т. II с. 280-9; тамже, с. 172-9, видруковано ще й польський переклад, досить лихий (так що місцями для зрозуміння треба собі відгадувати латинський текст), але з деякими відмінами. Відносини тих двох текстів обговорюю в прим. 46. Датована інструкція 21/VII 1562 р.



    14) Лист короля з 8/X 1563 — Zrzodlopisma II ч. І c. 185.



    15) Виставлена їм грамота, по латини, в Zrzodlopisma-x II ч. 1 c. 182, виказ відпоручників у Любавского ор. c. дод. ч. 47 (він не зовсїм сходить ся з тою латинською грамотою). Пор. Zrzodlopisma II. l c. 237.



    16) A zwlaszcza ilekroc w splonych zasiedzieniach trafi sie rozmowe miec w rzeczach kolo unii, zeby sie kto z tych panow poslow, ktorzy od inszych stanow poslani sa, okrom wolej, wiadomosci i przyzwolenia ich msci panow poslow z lawice tedy panskiej poslanych w te zmowy nie wtracal, ale zeby bylo wszystko z wiadomoscia i wola starszych i spolnem zezwoleniem wszech panow pos1ow.



    17) Zrzodlopisma II. l c. 281 i 219, пор. 183 і 277-8.



    18) Про неї прим. 46.



    19) Wyjawszy wielka nagla przypadla od nieprzyjaciela potrzebe.



    20) Див. вище c. 221; сї слова з акту 1499 р. в польськім текстї інструкції 1563 р. мають прогалину, і для того не зрозумілі.



    21) Zrzodlopisma c. 286.



    22) Sub quo (особою короля й великого князя) tamquam uno capite uterque populus sit unum corpus unaque gens — c. 282, пор. 286. За те знов на иньших місцях без церемонїї говорить ся про дві держави чи володїння — utraque dominia.



    23) Zrzodlopisma c. 281, 287.



    24) Дневник сойму — Zrzodlopisma do dziejow unii II ч. 1 с. 193, 202-8. З попереднїх дослідників близше спинив ся коло сього сойму тільки Любавский (c. 663 і далї). Д.-Запольский (ор. c. c. 15-6) збув його кількома побіжними увагами.



    25) Дневник с. 215, 270.



    26) Дневник с. 226; иньші відпоручники згадують ся на c. 237.



    27) Дневник 237-241.



    28) Дневник c. 271-5.



    29) Ibid. c. 271.



    30) Aby w tych panstwiech byl zawzdy unus rex, una lex omnibus, unus populus, pod jedna pieczecia i laska koronna (з спільними мінїстерствами).



    31) Дневник с. 277-290.



    32) Дневник с. 290-1, 293-6, див. також примітки д тексту інструкції c. 282-9.



    33) Цїкаво, що при тім зовсїм незвісним Полякам і невикористаним зістав ся акт найстарший і для них найвїннїйший — Кревської унїї.



    34) Дневник сойму с. 279, 291-3, 296-7.



    35) Ibid. c. 308-312.



    36) Ibid. c. 312, 314, 337.



    37) Дневник с. 305-8.



    38) Zdalo sie nam z obudwu stron, ze przywilej Alexandra krola jest jako fundament tej naszej uniej, казав потім еп. краківвький Паднєвский (Дневник любл. сойму c. 356).



    39) Цїкаво, як супроти заяв Поляків, що повне зрівняннє Литвинів з Поляками розширить їх вільности, Литвини вказували, що в деяких точках вони знову мають більші від Поляків свободи: nie mamy obligu zadnego na poradlne, nie podleglichmy swietopietrzu, nie jest na nas wlozon obowiazek zwierchnosci panow duchownych nad nami (c. 340). Як бачимо, з обох боків з наівним цинїзмом виступав принціп чисто матеріальної, клясової вигоди пансько-шляхетскої верстви, яку вона може мати від унїї.



    40) Дневник с. 5, 318-326, 326-336.



    41) Так виходило б з нарад l-3/ІІ; але виразної литовської деклярації з сього моменту не маємо, а промова Радивила 1/II, може навмисно, стилїзована дуже загально.



    42) Дневник c. 337-341, пор. 330 і 343 — як коронні посли прийняли нові вимоги литовської делєґації.



    43) Nie chca odstapic, aby nie mieli miec swej wlasnej rzeczy pospolitej, seimow swych osobnych i inszych porzadkow swych zwyklych, a temu na sejmy walne koronne nie obiecujac sie jezdzic, jeno wyprawowac niektore z rad litewskich, gdyby potrzeba co stanowic o potrzebach obojga pansta i obronie abo podatku spolnym.



    44) Дневник сойму с. 341, 342-3, 344, 345-7. Формули, поданої литовським відпоручникам від коронних станів, не маємо в автентичній формі. Судячи з відповідей на неї литовських відпоручників (c. 349-351), вона мусїла бути подібна до проєкта формули, предложеного послааи — c. 341-2, бо відповіди сходять ся з нею, але не вповннї: офіціальний текст мусїв мати більше параґрафів, але вони були розложені в тім же порядку і мали подібний же зміст.



    45) Цїкаво, що формула коронних станів (зладжена послами) передана була литовським відпоручникам через руки короля.



    46) Дневник сойму с 341-2, 347-351.



    47) Ibid. c. 352-4.



    48) Zaniechawszy wszelkiej dziedzicznej successyi na ziemie Litewska, iesliby ktore tak nam samym, jako potomsfwu naszemu nalezala, dobrowolniw rzeczypospolitej a tej slawnej koronie Polskiej odstepujemy — Vol. legum II c. 29.



    49) Дневник сойму с. 354-367.



    50) Про сю справу соймів див. прим. 47



    51) Дневник с. 369-379, 380-384.



    52) Видруковані в Volumina legum II c. 29-32, мають дату 13 марта 1564 р.



    Справа унїї за Жиґимонта-Авґуста: Литовський сойм в Більську 1564 р. і конференції в Парчові, коронний сойм в Пьотркові 1565 р., виленський сойм 1565/6 рр., петиції волинської й підляської шляхти, причини її прихильности до унїї. Берестейський сойм 1566 р. й інструкція на люблинський сойм, невдалі конференції в Люблинї, соймованнє 1566/7 рр., польська делєґація на Литві й петиція литовської шляхтп про унїю в Лебедеві 1567 р.



    Як згадано було, король вже на варшавськім соймі заповів литовський сойм в Більську для нарад над справами унїї, й коронні стани вислали туди своїх відпоручників 1). Сойм дїйсно скликано в червнї 1564 р. і на нїм коронні відпоручники вели переговори з литовськими станами. Змісту тих переговорівв близше не знаємо. Вислані до Більська коронні посли шляхецькі оповідали, що литовське „рицарство” (посли земські шляхецькі) показували велику охоту до унїї, годили ся в найважнїйших точках, що до спільних соймів і ради. Але на перешкодї ставали „потентати литовські” й впливали на иньші стани — przekazywali i innym mocno odradzali 2).



    Тод їшнїй настрій сих потентатів може характеризувати лист Радивила, писаний перед самим соймом до короля, де він називав унїю таким же замахом на свободу в. кн. Литовського, як і московські претензії, тільки що Москва хоче накинути Литві свою неволю силою, а Поляки — підступом 3). Він просить короля, аби він не попихав Литву до такої унїї, що має бути не сполукою, а інкорпорацією її Польщі (wlaczenia a nie zlaczenia) 4).



    Здаєть ся, що остатнї переговори на варшавськім соймі ще більше знеохотили сих потентатів до всяких дальших унїоннпх переговорів. Щоб задобрити иньші стани литовські й зацитькати їх змаганря до унїї, маґнати зробили їм уступки у внутрішнїх справах в. кн. Литовського — як то предвиджувало литовське боярство ще під час своєї вітебської конфедерації 1562 р. На більськім соймі пани-рада перевели реформу судів на польський взір, відповідно бажанню шляхти: реформа ся між иньшим зносила судові імунїтети панів, юрисдикцію в. княжих урядників над шляхтою й ріжні судові оплати. Предложили також новий, поправлений відповідно бажанням шляхти статут 5). Завдяки всьому тому литовським „потентатам” удало ся задержати й сей раз шляхту під своїм впливом, і в справі унїї уложено на соймі таку деклярацію, що Поляки признали її неможливою 6). Судячи з пізнїйших відкликів до неї, вона була уложена взагалї в дусї литовської деклярації на варшавськім соймі. Виходила, здаєть ся, від унїонного акту 1501 р., признаючи спільну елєкцію, але при тім забезпечала рівноправне значіннє в. кн. Литовському, як осібній державі. Вибори короля і вел. князя мали відбувати ся при границї обох держав: Поляки мали зїздити ся в Лтві, литовські стани в Угрові (Венгрові), на Підляшу. По коронації в Кракові мала відбувати ся церемонїя „піднршення” на велике князївство в Вильнї (на сїй церемонії деклярація близше спиняла ся). „Спільні наради” обох держав обмежали ся справами, що дотикали інтересів обох держав, але по за тим мали далї істнувати осібні литовські сойми — ся точка також була ширше розвинена в більській деклярації 7).



    Ся деклярація більського сойму вислана була з литовськими відпоручниками на спільний сойм до Парчова, що через спізненнє більського сойму припав на липень-серпень 1564 р. Наслїдком перемоги Литовських панів порозуміннє в справі унїї по мисли Поляків стало неможливе. Що правда, литовські земські посли, як оповідали потім коронні посли, і в Більську і в Парчові досить розумно радили польським станам і навіть просили, щоб не відповідали завзятєм на завзятє литовських панів, а годили ся з ними, на чім можна в тій хвилї догодитись, бо иньші уступки можна було-б лекше осягнути з дальшим часом, аби тільки війшли в житє спільні сойми й спільний сенат 8). Але польські відпоручники сеї мудрої ради не послухали, і нї з чим відїхали.



    Такий мізерний кінець сих пертрактацій викликав значне знеохоченнє в польських кругах. На короннім соймі, скликанім до Пьотркова на сїчень 1565 р. (дневник його маємо, й хід нарад досить добре знаємо) 9) серед послів висловляли ся підозріння й що до щирости короля в справі унїї, і ще більше — що до поведення коронних сенаторів. Говорено, що пани польські, не хотячи стратити своїх держав і маєтностей при „екзекуції прав”, навмисно гальмують справу унїї. Вона ще від 1550-х рр. в парляментарних польських сферах вважала ся за складову частину сеї екзекуції 10), і мовляв тому пани коронні утрудняють переведеннє унїї, бо хочуть протягнути час, щоб позбути ся екзекуції 11). Коли посли з Краківської землї привезли на сойм інструкцію — не вдавати ся в наради над екзекуцією, поки не буде переведена унїя, то се викликало протесть серед послів: вони вказували, що справа унїї може потягнути ся бозна як довго, і неможна чекати з реформами весь той час 12). Безплодно стративши на унїю вже два сойми (варшавський і парчівський), посли звернули ся тепер до своїх внутрішнїх справ, і на соймі 1565 р. унїєю може більше займало ся правительство, нїж посольська палата, що так напирала на сю справу давнїйше.



    В експозе посольської палати — привітній промові до короля, справа урїї була поминена. Король в своїй „пропозиції” згадав про безплодні наради в Парчові й повідомивши, що новий спільний сойм він визначив, за згодою обох сторін, на великодні сьвята 1565 р., просив, аби стани застановили ся над способами переведення унїї, як би й на сїм соймі не прийшло до порозуміння przez czyjekolwiek staranie а uporne przedsiewziecie. На се з сенаторів прімас ради вв разї потреби силою зломити ту опозицію „кількох голов” 13), але иньші голоси не радили острих способів. Посли просили короля далї не спускати справи унїї і спільний сойм для неї уложити не з відпоручників обох держав, а щоб стани їх зїхались в повнїм склазї. По їх гадцї таке роспорядженнє залежало вповнї від короля. Заразом вони остерігали, що поки унїя не була переведена, вони не мають охоти журити ся клопотами вел. князївства, „бо не знають, чи мають з них приятелїв чи ворогів”; що досї робили вони для Литви — то робили тільки для особи короля. Взагал ї-ж особливого запалу в справі унїї вони не доказали 14).



    На заклик правительсства, що ще з осени вибрало колєкцію документів до історії унїї 15), посольська палата вибрала комісію до студіовання їх. Чи се студіованнє привело до яких нових виводів, не знаємо. Взагалї-ж справа унїї зійшла з дневного порядку сойму й вернула ся аж на його закінченнє, коли виринуло питаннє — чи не відложити той спільний сойм, з огляду що коронний так перетягнув ся. Говорило ся се під кінець марта, а 22 цьвітня був Великдень, і на Великдень мав бути спільний сойм. Посли не хотїли, щоб відложеннє се вийшло від Поляків: бажали, щоб король відправив сойм перед виїздом до Литви, куди кликали його з огляду на дальшу війну з Москвою. Але сенатори рішучо обставали за відложеннєм сойму, з огляду що литовські відпоручники однаково через війну-б не приїхали 16).



    Під кінець сойму прибуло посольство з Литви, просячи короля їхати як найскорше на Литву. Заразом воно дякувало польським станам за поміч у війнї й просило на далї, та заявляло готовість Литви до переговорів про унїю. Супроти їх представлень про тяжке становище в. кеязївства посли не робили більше опозиції що до відложення сойму, але коли сенатори запропонували податок на московську війну, се серед послів не знайшло прихильности. З тяжкою бідою згодили ся вони на кредит в 500 тис. зл. і податок на се, та й то декотрі воєводства відтягнули ся 17). Спільний сойм король в конституції соймовій приобіцяв зложити перед Великоднем 1566 р. і „звести” на нього також литовські стани 18).



    Під зиму 1565/6 р. в Вильні скликано литовський сойм, що потягнув ся до весни 1566 р. 19). Головним предметом нарад було збираннє коштів на дальше веденнє війни з Москвою. Справа унїї, перед перспективою нового спільного сойму, мусїла обговорювати ся теж, але в перехованих соймових актах маємо тільки скупі згадки про неї. Так в пропозиціях станів згадано, що „некотореы земли и поветы” просять господаря зложити спільний сойм ,,с коруною Польскою”. Се прошеннє дїйсно стрічаємо в осібних петиціях шляхти волинської й підляської. Перша просила зложити скорше спільний сойм, на взір більського; друга просила „способити до унїї” з Польщею, аби Підляше не було „україною”. Правдоподібно, що власне сї „землї й повіти” розуміла соймова пропозиція 20).



    Згадані петиції цїнні тим, що кидають сьвітло на становище супроти унїї шляхти наших, українських земель. Виходить, що шляхта з західнїх земель — Волини й Підляша, спеціально прияла унїї з Польщею. Цїкаво знати мотиви; небогато, але дещо того знаходимо в її петиціях, а доповнивши тим що знаємо з иньших фактів, можемо зрозум іти становище сеї шляхти.



    Петицію Волинян в. князь переказує в таких словах: „што припоминаеєте єго королевской милости о вчиненьє справедливости с паны Поляками, о забраньє кгруптовъ, о побитьє и пораненьє братьи своєє и о иншиє многиє кривды, и тутъ же просите, аби є. к. милость подле приобЂцованья своєго господарского, всему панству в. кн. Литовскому и инымъ землямъ в Белску вделаного, съємъ сполный с короною Полскою зложити без омешканья рачилъ”. Подібно звучить і підляська петиция: „Просили сьте, аби є. к. милость з ї. м. панами радами зволив подумати над забезпеченнєм вас від коронних обивателїв (о pokoiu waszym z obywatelmi соrоnnеmі) та способити справу унїї вашої з Польщею, бо як не буде унїї, Підляська земля стане такою як Україна”. Отже тут шляхта головним мотивом, що велить її змагати до унїї, однодушно підносить неспокій від коронних сусїдів. Підляшане кажуть се особливо виразно, грозячи, що при теперішнїх порядках Підляше готово спустїти як Україна. Як бачимо, навіть не благодати польського устрою й польського права, а далеко більше прозаічна причина: утечі підданих, наїзди, пограничні спори й иньші безправности і на які не можливо було знайтр справедливости на Поляках, як на підданих другої держави 21), в першій лїннїї змушували українську шляхту з польського погранича бажати унїї. Ся всяка біда погранична, на яку Волиняне скаржили ся ще в перших роках пановання Жиґимонта-Авґуста, була першим мотивом, що казав Волинянам і Підляшанам бажати знесення державної границї між ними й польськими провінціями, а для того — переведення тїснїйшої унїї, або інкорпорації.



    До сього прилучали ся ще иньші причини. Підляше, маючи польське право й польську урядову мову та становлячи з сього боку виїмок в в. кн. Литовськім, нераз нарікало на те, що центральні власти не рахують ся з сими виїмковими прикметами його. Для Волини знову питаннєм житя й смерти було полїпшеннє оборони від Татар, а вона вязала її спільними інтересами з сусїднїми провінвіями Корони — Поділєм і Галичиною. Приналежність до двох ріхних держав тепер паралїзувала спільні заходи до оборони, й Волиняне сподївали ся на сїй точцї богато скористати з т їснїйшої звязи з Короною, тим часом як від литовських провінцій вони однаково мали дуже мало помочи в своїй боротьбі з Татарами. Боротьба-ж з Москвою, на які уживало всї свої сили в. кн. Литовське в другій половинї XVI в., сильно обтяжаючи воєнною службою й серебщизною шляхту всїх земель в. князївства, для Волинян і Підляшан мала зовсїм теоретичний інтерес. Тому тягарі, нею викликані, мусїли їм дуже докучати, а тїснїйша унїя давала надїю на полекшеннє їх, коли мовляв причинять ся до срї боротьби коронні провінції. Отже й тут приналежність до в. князївства волинській і підляській шляхтї більше докучала, нїж тїшила. Всїми отсими мотивами мусимо толкувати петиції Волинян і Підляшан про унїю на соймі 1566 р.



    Та хоч сї прошення волинської й підляської шляхти йшли на зустріч бажанням короля, він дав на них дуже здержливі відповіди, — що він про те подбає, а з спільним соймом поступить „ведля часу і потреби”. Правдоподібно, в сїй здержливости треба бачити його оглядність супроти панів-ради, що дуже не мило мусїли приймати всякі такі пригадування литовської шляхти про унїю. Тим більше, що для обговорення справи унїї однаково мав бути скликаний осібний сойм. Виленський сойм перетягнув ся на март 1566 р. і супротио біцянки короля на пьотрковськім соймі — зложити спільний сойм перед великоднем, треба було спішитись. Новий сойм литовський скликано на недїлю мироносиць, 28/IV, до Берестя 22). Відси мали бути вислані відпоручники литовських станів на зїзд з відпоручниками коронного сойму, скликаного тим часом до Люблина. Сам король поїхав до Люблина, так що провід на берестейськім соймі попав виключно в руки панів-ради. Відновлена, по короткім перемирю, війна з Москвою звалила на сей сойм цїлий ряд звязаних з нею пекучих справ, а окрім того, на бажаннє станів, в проґраму сойму вложено ще й „поправу” деяких постанов нового литовського статуту, дуже інтересних для шляхти. Всїми сими обставинами, очевидно, покористували ся пани-рада, щоб засипати справу унїї. Король наглив справами оборони й фінансів, шляхта поправляла статут ,а на унїю часу бракувало.



    Минув май і червень, а литовських відпоручників в Люблинї не було. На пригадки короля нарештї в липнї вислано відпоручників, але вони привезли тільки інструкцію, а не мали повновласти „до вступку въ речЂ”, як казав король, себто до яких небудь змін і уступок в переговорах. Самої інструкції не маємо, але зміст її знаємо досить дколадно.



    Перед усїа, переховані для нас промови наа берестейськім соймі сеніора литовської ради виленського біскупа Валеріана Протасевича і нотатки до Олександрового привилею, пороблені ним чи якимсь иньшим литовським сенатором для унїонних нарад, дають дорозумівати ся, що підстваою для переговорів брано акт 1501 року. Протасевич радив консеквентно тримати ся умов інструкції 1563 р. і більских пропозицій. Призвати спільну елєкцию, але з захованнєм окремішности кождої держави, з задержаннєм титулу в. князївства й церемонїї „підношення” в. князя 23). Спільні, сойми прийняти для спільних справ, але поруч них заховати осібні литовські. Так само й рада в. князївства литовського аби функціонувала далї, ведучи наради в присутности короля й без короля. Уряди литовські, розумієть ся, задержують ся також 24).



    Зміст виладженої литовським соймом інструкції переказує пізнїйший історик Литви Кояльвич (з XVII в.) що, видно, мав її перед очима. Він зводить її до таких тез: спільна еоєкція короля на границях обох держав, на рівних правах з Поляками (се „рівне право” стилїзоване одначе не ясно); спільні сойми по черзї — раз в Литві, другий раз в Польщі; союз против усїх ворогів; Поляки не будать пробувати робити потім нїяких змін в сих умовах 25). Отже се було-б повтореннє, з деякими новими обмеженнями, попозицій варшавського сойму.



    На люблинськім соймі коро
    Страница 50 из 65 Следующая страница



    [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ] [ 51 ] [ 52 ] [ 53 ] [ 54 ] [ 55 ] [ 56 ] [ 57 ] [ 58 ] [ 59 ] [ 60 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 ] [ 60 - 65]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.