цька демократія польської Корони, але остаточно так богато вони не бояли ся втратити, як литовські олїґархи, й тому не мали чого так дуже спротивляти ся інкорпорації. Рядова ж шляхта західньої України — Волини й Підляша, з своїх місцевих і клясових інтересів навіть спеціально підперала унїю. На литовських соймах, як ми бачили, вона виступала з спеціальними петициями про унїю, а на Люблинськім соймі, по прилученню Волини й Підляша, разом з панами своїх земель аґітувала за інкорпорацією Берестейщини, Браславщини, Київщини. В листах литовських панів з Люблинського сойму читаємо гіркі жалї на таку зраду інтересам вел. кн. Литовського з боку Волинян (також і Підляшан). „Нема вже сумнїву що до Підляшан, що вони самі бажали того відірвання, та і поо панах Волинянах бачу, що великого насильства над ними не стало ся — самі срішили ся до того, і тепер нема гірших прокурорів против Литви, як пани Волиняне”, пише Нарушевич 66). Обвинувачення були неправдиві на стільки, що й Підляшане й Волиняне поступали супроти Литви вповнї лояльно — доки не були включені в склпд Корони. А що не було з їх сторони внутрішнього, щирого нахилу до Литви — се певно; і розумієть ся, був тш результат виключної, еґоістичної полїтики самих литовських верховодів.
Примітки
1) Див. вище c. 389, пор. промову його 12/II — Дневник вид. Кояловича c. 61-2: przy nas niema nicz, czoby ku w. xiestwu nalezapo, y richliey by sie podobno przy w. xiestwie naliazo, czo ku Koronie wlasnie naliezy, alie tho spolecznoscz tha nassa wsitko zakrywa, ktora pokad trwa, tak rozumiem: czokolwiek przy w. xiestwie iest, iakoby tez przy koronie bilо. Пор. дневник вид. Дзялиньским с. 41.
2) Дневник вид. Кояловичом c. 117.
3) На гадку Любавского, „є підстави думати, що Поляки потайки вели переговори з Підляшанами й Волинянами під час Люблиньского сойму”, й сї переговори приготовили справу прилучення сих земель (с. 82). Які се підстави, д. Л. одначе не поясняв, а я, признаюсь, таких підстав зовсїм не бачу.
4) Дневник вид. Дзялиньского c. 65-67 (дебати записані тут, очевидно, дуже неповно, але в дневнику вид. Кояловичом і того нема, тільки відповідь короля — c. 129-30).
5) Дневник вид. Кояловичом c. 144 і далї, вид. Дзялиньским c. 74 і далї.
6) Про сї дати й редакційну робоиу над привилеями див. прим. 49.
7) Як бачимо, вступ стилїзований дуже єхидно: литовські стани, через замовчаннє їх відїзду, стають мов би нейтральними сьвідками польської петициї про прилученнє Підляша й Волини.
8) Volum, legum II c. 80-4.
9) Див. т. II c. 371, 388-9 і прим. 8.
10) Див. вище c. 236.
11) Див. в т. VI c. 246-9.
12) Див. вище c. 223, 243 і далї.
13) Posse etenim id probari, quod istae terrae tempore Alexandri, qui ultimo uniones acta finivit, erant circa ducatum Lituaniae, nec tempore Alexandri aliqua mentio de eis habita est — Дневник вид. Кояловичом c. 395.
14) Дневник вид. Кояловичом c. 153 і далї, вид. Дзялиньским c. 78 і далї.
15) Дневник вид. Кояловичом c. 189-1 і з дещо ранїйшою датою — 8/III у Ляховича Listy Zygmunta Augusta, c. 305 (він поправляв деякі помилки текста у Кояловича). Сей унїверсал, хоч згадує про обидві землї, звернений спаціально до Підляшан, і разом з тим мусїв бути виданий подібний унїверсал, звернений до Волинян, що закликав волинських сенаторів, послів і урядників до вербної недїлї ставити ся на сойм — див. Дневник с. 252.
16) Дневник вид. Дзялиньским c. 92 і далї, вид. Кояловичом c. 187 і далї.
17) Lachowicz Listy c. 303-4.
18) Текст в Дневнику вид._Дзялиньским с. 92-101 (Коялович дод. 46).
19) Текст в Дневнику вид. Дзялиньским c. 101 і 113 (== Коялович дод. 49 і 50).
20) Дневник вид. Дзялиньским. c. 93, 102-5, вид. Кояловича c. 194-7.
21) І przypominal (маршла посольської палати), ze tam w Litwie wielki rozruch: „juz dwa byli ktorzy chcieli do Tatar jechac, a przywiesc je, ktorzy sa na to gotowi, by byla nie zlachta je od tego odwiodla rzymskiej wiary , y przywiedli je do tego, ze tu posly wyslali i jada tu de nas. Дневник вид. Дзялиньским с. 127, пор. с.. 126.
22) temy Turky niepomaul tam turkocza, a snacz to iuz od kylku lath chowano, аbу pod tym czassem Turczy podzywycz ssyce na unie przyachaly — Лист Ходкевича з 20/V, Археографическій сборникъ VII ч. 21.
23) Дневник вид. Дзялиньским с. 129 і далї, вид. Кояловичом c. 258 і далї.
24) „Якожъ то вжо вамъ, всимъ подъданымъ єго кролевъскоє милости (не) тайно, што около некоторыхъ земль, ку гранциамъ коруны Полскоє прилеглыхъ, деєтъ”.
25) Дневник вид. Кояловичом c. 326, 333, вид. Дзялиньским c. 156; королївські листи на соймики — Любавский ор. c. дод. ч. 75-7.
26) Biskupowi luczkiemu aby imiona pobrano, gdysz nie chzial prziiechacz, any szie znaczy z listu iego, aby mial wolya prziiecchacz, gdyz tiz yesth Ruszyn, bo szie to znaczy, yz do wasy kroliewskie mosczi nie pisal lysthu any po laczinie, ni po polsku, ieno po rusku.
27) Дневник вид. Кояловичом с. 252-3, 257, 329, 335, 367 і далї, вид. Дзялиньским c. 128, 157; лист з Люблина до Радивила, з 4/V, про відібраннє підляських урядів — Археограф сборникъ VII ч. 20.
28) Дневеик вид. Кояловичом с. 370-1, 373, 377, вид. Дзялиньским с. 166, лист Ходкевича — поголоски про готові конфіскації на Волинян, коли не приїдуть — Археограф, сб. VII ч. 21.
29) Цїкаву таку заяву зложив кн. Вишневецький: „Просимо, аби ми були зіставлені при своїх свободах — аби вони не нарушали ся, але полишені були, яко людям благородним. Заявляємо в. королївській милости, що ми пристаємо (до Польщі) людьми вільними й свобідними, з тим щоб не були ми понижені в наших чеснотах шляхецьких, бо ми нарід на стільки благородний, що не попустимо першеньства нїякому иньшому народу на сьвітї (gdizesmi iest narod tak potcziwi, iako zadnemu narodowi na swieczie naprzod nycz nie dami), чуючи себе рівними благородством (sliachecztwem) кождому иньшому народови (не забудьмо, що се говорить руський маґнат, іменем такихже руських маґнатів і про „народ” теж шляхецький тільки). Що більше — ми маємо княжі роди, що мають особливу славу й честь уже з свого походження: було б нам прикро, коли б їх честь мало що нарушити; тому просимо, аби вони були заховані в своїй чести (себ то — аби не були зрівняні з шляхецьким загалом Корони). Також будучи ріжних релїґій, а особливо грецької, просимо, аби нас через те не понижао і до иньшої релїґії не примушувано” (Дневник вид. Кояловичом c. 381-2).
30) Дневник вид. Кояловичом c. 385 і лист Ходкевича з 28/V з Люблина — Археограф, сб. VII ч. 22.
31) Дневник вид. Кояловичом c. 371, 373.
32) Niektorzy poslowie wolynszczy, zasiadszy s posly, radzily, aby krol i m., gdysz iusz Wolyn przylaczyl do Polski, zeby i Kiiow zarass, gdysz nie ku Russi, alie ku Wolyniowi naliczy — a zeby zarasz z niego р. wojewoda kiewski przysiagal, a granicze zby po Niemen uczyniono, i na tem iest rzecz. — Археограф. сборникъ VII ч. 22. Лист писаний 28 мая (не 20, як у Кояловича в передмові до дневника); пан Радомский, що оповідав про се Ходковичу, мусїв з Люблина виїхати десь 26-7 мая (він знає про присягу волинських маґнатів, зложену 24 мая). В мотивованню волинського внесення мусить бути помилка, бо Волиняне такої дурницї не могли б сказати, що Київ належить до Волини. Що до участи їх в дебатах про Київ див. Дневник вид Кояловичом c. 401.
33) I iuz Volynczy podaly tego miedzy posly, ze Kiiow y Brzescz ym nalyezy, a zwlaszcza р. Bokij (судя луцький) wywodzy po Narew y Iasolde, Pynsk, Cobryn tez do Wolynia zyczacz, czego Polaczy popyracz chcza — лист Ходкевича з 31/V. Археограф. сборн. VII ч. 23, і в пізнїйшім листї Нарушовичс з 11//VI: instigatorow wiekszych niemasz przeciwko Litwie iako panowie Wolyncy (chociasz snac nie wszystcy), bo y Brzesc Litewski wszystek y Pinsk takze aze po Jasiolde rzeke odgraniczaia do Corony, a zwlaszcza pan Bokiei, ktorego panowie Poliacy dlia wielkiei wiadomosci rzeczy cronika zowa (Ibid. ч. 26). Почерпала литовська делєґація і за Мозир, незадовго перед тим формально прилучений до Київа, при сформованню Київського воєводства, але сим разом мали щастє: Поляки якось того не завважили (лист Нарушовича ibid. ч. 24 о Моzуrin nic iezcze nie slyszal, alie nіе podobna, aby go za przygrodek do Kiiowa porwac). Пор. вище уривок. з листу 28/V.
34) Дневник вид. Кояловичом c. 290, 397, 458. Лист Ходкевича. з 5/VI. Poslom powiatu Brzeskego nie kazala bracia wracac sie do domu bez iakiei kolwiek uniey, y tego snac dokladaiac, ze sie nie chca rozrywac z bracia swoia pany Wolynskiemi, miedzy ktoremi y pany Podlaszany v samem srzodku siedza.
35) Було cе 13 мaя.
36) Дневник вид. Дзялиньским с. 163.
37) Дневник вид. Кояловичом с. 387-8.
38) Inventarium archivi regni c. 275.
39) Ut rex Kiioviam cum suis attinentiis regno attribuat tanquam eam provinciam, qua antiquitus regno tributaria fuerat ac ex qua duces illi hommagium praestare erant soliti (тму вона й tributaria!), quod ex privilegiis, coram maiestate regia productis, facile арраret, tum ex antiquiswimis annalibus — illam urbem, a regibus Poloniae ter captam ac direptam fuisse constat — Дневник врд. Кояловичом c. 401.
40) Див. т. II2 11-3, 57-9, 68 і прим. 2.
41) Дневник вид. Кояловичом с. 392, 395, 400, 401.
42) Ibid. c. 393.
43) Див. вище c. 217.
44) Zrzodlopisma do dziejow unii т. II ч. 1 c. 424.
45) Дневник вид. Кояловичом с. 391, 392, 395-400
46) Дневник вид. Кояловичом с. 401-3.
47) Ibid. c. 403, пор. 401.
48) Ornatissima, elegans sedataque nec brevis.
49) „По проголошенню королївського рішення краківський воєвода сказав розярений: я протестую, заявляючи, що нїколи не подавав свого голосу на те, аби так частинами прилучати (землї в. князївства до Корони), але має бути переведена загальна унїя, бо річ звісна, що ми маємо такі самі привилеї не тільки на Київ, але й на Вильго, Троки й т. иньше”. Се була чиста правда; права Поляків на Київ не були анї трошки більше від прав на Вильно.
50) Дневник вид. Кояловичом c. 403-6. Дневник вид. Дзялиньским про всї переговори в справі Київа згадує сумарічно, в кількох словах на c. 168, а прилученнє Браславщини пооминає зовсїм. Здаєть ся, се стоїть у звязку з обставиною, зазначеною в Дневнику вид. Кояловичом (c. 406), що автор справоздань був хорий не описав тих днїв, і тому редактор взяв оповіданнє про сї днї з справоздання якогось Борковского, що писав їх по латини, а не по польски (сї латинські справоздання припадають як раз на 1-5 червня).
51) Сей вступ так характеристичний своїм повним легковаженнєм історичної правди й безпардонним натяганнєм фактів навіть навпереки націоналїстичним польським хронїкам, з котрих в иньших справах черпали свої відомости й доводи польські полїтики, що варто його тут навести в цїлости, в ориґіналї: Ze wszech starych historyj y pism kazdy pewnie оbасzуc moze, iz Kijow byl i iest glowa y glownym miastem Ruskiej ziemi, a Rusak ziemia wszystka z dawnych czasow od przodkow naszych krolow polskich miedzy innemi przednieyszemi czlonki do korony Polskiey iest przylaczona (так!!), tak iz czescia przez walke, czescia tez przez dobrowolne podanie y spadki po niektorich lennich xiazetach, ktorzy ia miedzy sie na rozne czesci byli roztargneli, zasie ku iednosci y wlasnosci Korony przyszla, iako to z przywileiow, ktore w skarbie naszym sa, yawnie kazdy obaczyc moze; miedzy ktoremi wiele ich iest, ktore mianowicie o ziemi y xiestwie Kijowskim to swiadcza, iz ku koronie Polskiey wiecznie prawem doskonalym nalezec ma.
52) Volumina legum II c. 84-7.
53) Дневник вид. Кояловичом с. 407.
54) І iuz tak. myedzy szoba,_ze z namy unii malo potrzebuya, bo iuz maya za swe, y owszem za trudnoscz to szobye poczytaja wyelga — bronycz nas od Moskwy, mowyancz: ba! nyech ssye tam Litwa wiie, wszczak maya swoy skarb y hetmana, писав Ходкевич з 31/V — Арх. соб. VII ч. 24.
55) Див. лист — Археогр. сб. VII ч. c. 40-1.
56) Дневник вид. Кояловичом с. 425.
57) Ibid. c. 411 і далї, Дневник вид. Дзялиньским c. 113 і далї, лист Нарушевича 35/VІ — Археогр. сб. VII ч. 24.
58) Дневник вид. Кояловичом c. 467-490, Дзялиньским c. 183-200
59) Volumina legum т. II c. 87.
60) Дневник вид. Кояловичом c. 451, Дневник див. Дзялиньским c. 182.
61) Документы москов. архива юстиціи І c. 498.
62) Volum. legum. II c. 92.
63) Tha (wojna) z Moskiewskim za niebosczyka krolia Litwe do unii wepdzila, записав оден з сучасників Поляк Пйотровский. Дневникъ послЂдняго похода Баторія на Россію, с. 610.
64) Своєї сторонничости супроти Литвинів був король сьвідомий і сам; безперечно, поступав він, як то кажуть — серце стиснувши, під натиском польських станів, і потім виправдував ся перед литовськими маґнатами. Wspominal czesto, jaiiego dobrego serca jest przeciwko narodowi litewskiemu, описував свою визиту у короля з кінця 1571 р. Микола Радивил Сирітка свому кузену — chcac to wszystkim pokazac, co prawemu panu przeciwko wiernym poddanym pokazac sie godzi — co aby kiedy bylo, faxit Deus. Byla i excusatia niemala o unia, ale to iuz prozno, przedsie nam piskorz. — Scriptores rerum polonicarum. VIII ч. l.
65) „Помилка заступників Литовсько-руської держави, пише проф. Дашкевич, лежала в тім, що вони не вміли оперти ся на масї руської людности, підняти її до зрозуміння загальнонароднїх інтересів й водити нею” (ЗамЂтки c. 173). Наше представленнє, думаю, ясно показує вюс неможливість ставлення таких дезідерат на адресу литовських автономистів. Де вже було їм до народнїх мас, коли навіть з шляхецькою верствою вони не могли прийти до якогось порозуміння на сїй точцї. І тойже Дашкевич справедливо піднїс тут же, що навіть руських маґнатів литовські пани не могли потягнути за собою.
66) Археограф. сборникъ VII ч. 26, c. 44, пор. с. 43: otrzymawszy (Поляки) za decrety iego kr. mci, a niemniei snac za wlastnem dobrowolnem przychileniem stron ziemie Podlaska y Wolynska.
Безкоролївє й литовські дезідерати, нерішучість литовських автономистів, становище українсько-руських земель, жадання повернення українських земель до Литви затихає. Українсько-руські землї, що полишили ся по за Короною — Сїверщина й Берестейсько-пинські землї.
Унїя Литви, відірваннє провінцій на Люблинськім соймі були довершені серед крайньої депресії литовської делєґації. Земля захитала ся під їх ногами. Їх давнїйший союзник і протектор — вел. князь ішов з повною безоглядністю й рішучістю против них. Литовська шляхта, посли, давнїйше такі послушні панам-раді,, впйшли з свого послуху. Зашаховані „контумаційними” декретами польського сойму, пани-рада стратили в їх очах всякий престіж; їх полїтика була діскредитована, всї їх конституційні права і ґарантії розсипали ся в нїщо. Їx давнї послушні піддані з українських земель бунтували ся, відривали ся, ставали „прокурорами” (інстіґаторами) на них, і за їх помічю, — як Литві здавало ся, коронний сойм з королем укладали все нові й нові „декрети” на відірваннє старих литовських провінцій: за Волинею Київ, за Київом Браславщина, там далї Берестейщина, Кобрин, Пинськ, а там іще — дивись — сягнуть по Мозир і дальші заприпетські землї 1). І бідна, нещаслива Литва бояла ся вже й рушити ся і голову піднести, щоб не накликати нових бід.
Але хвиля депресії й замішання пройшла. Король прохолов з свого завзятя й готов був каяти ся перед Литвою з своєї сторонничости й запалу 2). Віджив старий авторитет литовських верховодів у власних кругах, над своєю суспільністю. А з тим повинна була прийти реакція тій депресії, мусїла відродити ся давнїйша енерґія литовських автономистів і литовської суспіььности взагалї.
Головний актор люблинських актів Жиґимонт-Авґуст, очевидно , доживав свої останнї днї, й не було що чіпати його в тій аґонїї. За три роки, що дїлили люблинську унїю від смерти останнього потомка Ягайла (1/VI 1572) ми не бачимо з боку Литви нїяких серіозних виступів в дусї литовської державної ідеї 3). Смерьт його розвязувала руки литовським полїтикам, давала можність думати про направу й приверненнє уораченого. При королївськім гробі пішло гасло між литовськими маґнатами — упоминати ся від Поляків „лїпшої унїї” і відібраних країв 4). Брак солїдарности, дезорґанїзація, яка показала ся на перших порах в Польщі, суперництво між Великопольщею й Малопольщею, замішання на конференціях — могли тільки піднести дух у литовських автономістів. При першій нагодї — на зїздї з польськими панами у Мстибові на початку грудня вони заявили, що іґнорують польські зїзди з їх ухвалами і скликають свій осібний зїзд. Заразом піднесли справу відірваних провінцій: рішення Люблинського сойму в сїй справі вони признавали неправними, формально неважними, вказували на орґанїчну звязь литовських земель з тими провінціями і т. и. 5). Та треба признати, що вже в сїй едклярації, судячи по змісту її, поданому в головнім нашім джерелї 6), Литовцї не показали потрібної рішучости. Вони нїби заявляли, нїби просили, самі очевидно ще не вияснивши собі, в якій формі виявити свою неґацію люблинських постанов і як далеко в нїй іти. Поруч з протестами в справі забрання провінцій, що було вповнї неправним і їх не обовязувало, вони підносили ріжні поправки до унїї, яку мусїли вважати обовязковою для себе, бо кінець кінцем її признали. Взагалї та неясність, яку вносили литовські полїтики у всї давнїйші свої відносини до Польщі, в унїонну справу, — те вічне ухиляннє від принціпіального ставлення річи, яке характеризує їх полїтику, повторяло се й тепер та ослабляло сильно значіннє й вагу їх постулятів 7).
Що правда, їм і тяжко було виступати різко. На плечах їх висїла далї московська війна й разом з манїфестаціями против люблинських рішень їм приходило ся благати у Поляків помочи против Москви. Тому їх виступи виглядають так нерішучо. Видали розпорядженнє, щоб з відірваних провінцій податки і всякі виплати йшли по давньому до литовського скарбу 8), але нїчого не зробили, щоб зреалїзувати сю постанову. На коновакційнім соймі поставили жаданнє, щоб відірвані 1569 р.п ровінції вернено їм ще перед елєкцією, але нїчого не зробили, щоб на сїм настати. Поновили се жаданнє на соймі елєкційнім, і знову скінчило ся на тім тільки, що польські сенатори відсунули сю справу, сказавши, що її не годить ся порушувати підчас безкоролївя, й литовські сенатори прийняли сю відповідь, нк здобувши ся на нїяку енерґічнїйшу акцію, анї навіть на якусь сильнїйшу манїфестацію в сїй справі 9). Не скориистали з нагоди, яку мали для того, щоб забезпечити окреміщність в. кн. Литовського й спільно з Поляками вибрали Генриха Вальоа 10). Гадка про відлученнє в. кн. Литовського від Польщі здавала ся литовським полїтикам неможливою, трохи не дикою. Московський цар Іван IV Страшний, що вважав ся досить бажаним кандидатом (бо сим вибором думали усунути полїтичне суперництво Московського цанства з в. кн. Литовським), заговорив був про розірваннє унїї: що він лїпше б хотїв бути в. князем литовським тільки. Але на перше ж слово його в сїм напрямі литоовські посли відповіли йому, що про відлученнє Литви від Польщі не може бути й мови 11).
З другого боку, в справі привернення відлучених провінцій показало ся зовсїм ясно, що в самих відлучених від в. кн. Литовського землях нема до нього нїяеого нахилу. Соймики, відбуті лїтом 1572 р. виявил се зовсїм виразно. Нїде голоса не чуємо за поворотом до в. князївства. Соймик Бельзької земллї, постановивши ряд ухвал для охорони порядку, заразом зазначив свою повну солїдарність з иньшими коронними землями й потвердив спеціально свою звязь з Короною, а його ухвали б
Страница 55 из 65
Следующая страница
[ 45 ]
[ 46 ]
[ 47 ]
[ 48 ]
[ 49 ]
[ 50 ]
[ 51 ]
[ 52 ]
[ 53 ]
[ 54 ]
[ 55 ]
[ 56 ]
[ 57 ]
[ 58 ]
[ 59 ]
[ 60 ]
[ 61 ]
[ 62 ]
[ 63 ]
[ 64 ]
[ 65 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 65]
