ди — в похвалї в. кн. Витовту писаній невдовзї десь по його смерти і вставленій в Давнїйшу литовську лїтопись (Уч. зап. акад. c. 48-9, про сю похвалу див. мою розвідку в т. VIII Записок Наук. тав. ім. Шевченка, передр. в І кн. Розвідок і матеріялів), і у Длуґоша, під р. 1418. Біда в тім, що обидва джерела вичисляють клїєнтів Витовта дуже відмінно, і то часом з такими іменами, яких ми в иньших джерелах майже зовсїм не знаємо:
Похвала:Салтан, Длуґош:Zoltan Zeledin, Східнї джерела:Джелаль ед-дін.
Похвала: Малий Саман (Салдан), Длуґощ: Keremberden, Східнї джерела: Керім-бірди.
Длуґош: Bethsubulan, Східнї джерела: Кепек-хан.
Длуґош: Jeremferden, Східнї джерела: Чекре-хан.
Похвала: Девлад-бердый , Східнї джерела: Девлет-бірди.
Похвала: Магмет, Східнї джерела: Магомет-хан (Улу-Мухаммед).
Двох Салтанів Похвали годї витолкувати — хто зна чи обидва вони не означають одного Джелаль-ед-діна (Zeledin Длуґоша). Про нього див. ще у Тізенгаузена ор. c. с. 473, Длуґоша IV с. 141, пор. Scriptores rer. pruss. III c. 214. Jeremferden не звістний зовсїм з иньших джерел, крім Длуґоша. Хоч Гамммер (Geschichte der Gold. Horde c. 377) й записав Jeremferden-а між ханів, але хто зна чи се в дїйсности не дублєт до Керім-бірди (пор. вариянт Geremforden). У Длуґоша Керім-бірди виступає як син Джелаль-ед-діна (в дїйсности він був його братом). Против нього, коли він ворожо став виступати, Витовт у Длуґоша виставляє Бетсубулана, але той гине від Керім-бірди. Слїдом гине й сам Керім-бірди, й тодї стає ханом — мов би на довший час — його брат Geremferden. В дїйсности Керім-бірди гине в боротьбі з братом Джеббар-бірди; потім, по смерти сього остатнього виступає його брат Копек-хан (инакше Кібак, може й Куйдадат), але всї так ефемерічно, що годї тут бачити того Geremferden. Що до Бетсубулана, то здаєть ся, се одна особа з Bexubowitz, що пробував у Свитригайла в 1432 р., або може його батько — див. LEKUrkb. VIII ч. 624. Як з того бачимо, Длуґошеве оповіданнє повне непевностей. Тільки зовсїм іґноруючи дїйсну історію Золотої орди можна приймати його en toutes lettres; як то робив прим. др. Прохаска (Codex Vitoldi c. 398) або Барбашев (Витовтъ, кн. 2, с. 113, 187-8).
45. Лїтература унїї XVI віку.
Історії переведення унїї в. XVI спеціально і повно зробленої ми не маємо. Давнїйша праця Мосбаха Poczatki unii lubelskiej, Познань, 1872, слабо й хаотично зроблена, тапер не має інтересу нїякого (се властиво безсистемний збір ріжного матеріала кінчаючи Жиґимонтом Старим). Розвідка Довнара-Запольского: Польско-литовская унія на сеймах до 1569 г. (в II т. Древностей — Трудів славянской коммиссіи москов. археол. общества, і осібно, Мва, 1897) — дає тільки побіжний і далеко не повний перегляд фактів. Найповнїйше до тепер були зібрані факти істерії унїї XVI в. в працї М. Любавского Литовско-русскій сеймъ, Мва, 1901, тільки сї факти гублять ся тут серед маси иньших, зібраних в сїй інтересній, але перетяженій подробицями й незвичайно важко й непрозоро написаній працї. Загального перегляду розвою сеї справи вона не дає зовсїм.
По за тим невеличку спеціальну лїтературу має саме довершеннє унїї і Люблинський сойм: Кояловичъ Люблинская унія — День, 1861, ч. 10-12, його-ж Люблинская унія или послЂднее соедненіе Литовскаго княжества съ Польскимъ королевствомъ на Люблинскомъ сеймЂ въ 1569 г. Спб., 1863, і передмова (невеличка) при виданню Дневника Люблинксаго сейма, Спб., 1869. Його ж Присоединеніе Подлясья къ Польщі на Люблинскомъ сеймЂ 1569 г. — в Памятниках старины въ западныхъ губерніяхъ т. VIII (1885), і также Малишевского Люблинская унія — статї більш популярного характера. Так само не мають значіння і роздїли присьвячені Люблинській унїї в курсах історії Литви Кояловича (Чтенія по исторіи Западной Poсciи, вид. 4, 1884 р., розд. VIII), Іловайского (Исторія Россіи т. III розд. IV), Бранцева (Исторіф Литовскаго государства). Не визначаєть ся глубшим аналїзом нї розвідка проф. Дашкевича: Люблинская унія и ея послЂдствія (Университетскія извЂстія київські), передрукована в книзї його: ЗамЂтки по исторіи Литовско-русскаго государства, 1885) нї більш нова історія Люблинського сойму, подана у вступнім роздїлї працї И. Лаппо: Великое княжество Литовское за время отъ заключенія Люблинской уніи до смерти Стефана Баторія, 1901 (ст. 1-85). В польскій лїтературі, де стільки носять ся з тою унїєю, на диво — нема нї одної моноґрафії її, нї одного глубшого оброблення; тільки в загальних курсах трактуєть ся вона.
46. Литовська інструкція 1563 р. (до с. 465).
Інструкцію з виленського сейму маємо в двох текстах. Латинський, видрукований в Zrzodlopisima-х в додатках до дневника пьотрковського сойму 1562 р.; польский переклад в дневнику варшавського сойму 1563 р. Польський текат переважно коротший від латинського, дещо упускає, алр має дещо й більше против нього: нпр. застереженнє, що литовскье військо на війнї в Польщі має першеньстьо перед польським, і навпаки. Окрім тго при сїм польскім перекладї видруковані (с. 179-181), без всяких близших пояснень, якісь безіменні замітки на литовські постуляти. Постуляти сї що до свого порядку й змісту переважно згоджують ся до буквальности з латинською інструкцією, але не всюди: маємо тут дещо таке, чого не маємо не тільки в польськім перекладї, але і в латинськім текстї інструкції, або дечім відмінне, нпр.:
Talis (rex) eligatur, qui utramque gentem aequali benevolentia complecti et velit et possit (нема в польскім текстї).
Si rex plures habuerit filios, alter ducatui praesit (теж).
Legati ad christianas et barbaras nationes sine discrimine utrinque, prout melius expedire videbitur, mittantur (теж).
Трохи низше пояснено, що порозуміннє, поза спільними соймкми, робить ся через відпоручників сенатів, а в інструкції сеї подробицї нема. Далї: Меrum et mixtum. imperium ut retineatur (нема в польськім текстї).
Senatus electio, magistratus et officium distributio, legum patriarum condendarum potestas et iurisdictio (теж).
In Litvania sub auspitiis et ductu litvani campiductoris bellum geratur (нема в обох текстах).
Vectigalia Livoniae in aerarium Litvaniae inferantur (нема в польськім).
Dux Curlanidae turique imperio feudalis sit (теж).
З двох повних текстів інструкції — латинського й польського, більш автентичне значіннє має для нас латинський (хоч на абсолютну повність і докладність його теж не можемо покласти ся). Польский текст, можливо, був витягом, приватно зробленим кимсь з польських участриків сойму. Що до латинських витягів з тими заміткаи, то досить трудно вважати їх за проєкт інструкції з редакційними замітками, бо поставлені в сумнїв точки (dubium) таки полишили ся в інструкції. Може скорше се постуляти, роблені на підставі інструкції литовськими відпоручниками на соймі? В такім разї примітки до сих постулятів, зроблені може кимсь з польських сенаторів, мали б особливий інтерес. Вони досить толєрують литовські жадання і хоч з певними ограниченнями, але стоять на тім самім становищі, що й литовська інструкція, тим часом як на нарадах сойму й коронні сенатори й посли стали від разу на становищі інкорпорації. Для контрасту порівняти тільки сї примітки з поглядами коронних сенаторів і особливо з замітками, зробленими, очевидно, кимсь з послів на текстї інструкції в дневнику сойму — c. 280 і далї.
47. Питаннє про спільні сойми на Варшавськім соймі 1564 р. (до c. 374).
Справа спільних соймів на Варшавскім соймі не зовсїм ясна. В своїм ультіматумі (Дневник с. 351) литовсбка делєґація зазначила що осібний литовський сойм має далї істнуват попри сойми спільні. Тому Любавский каже, що литовські відпоручники жадали свого осібного сойму для справ в. князївства, і закидає рецесови, що він се замовчав (c. 672, пор. 675). На подвердженнє такого погляду можна би ще вказати на свідоцтво участника, виленского біскупа Протасевича. Любавскому його промови на Виленськім соймі 1567 р. були, очевидно, неприступні (див ор. c. c. 747) бо друковані в старій варшавській часописи Dziennik Warszawski ч. 14 (т. V), за 1826 р. (з рукописей Т. Дзялиньского). Протасевич каже, що в Варшаві й Більську литовські стани гдили ся тільки на „спільну раду” в тих справах, що дотикали інтересів обох держав: Acz w they mierze y nierowno vienczey na tych rozmowach naszycha varssewskich y bielskich volnosczy y zwyczaiow naszych starych dlia dobrego braterstwa panom Poliakom postampilo sie, do czego nas vnia ani pryviley Alexandrowski nie czyagna — aboviem postampilismy tego, abysmy yusz od tego czasu z ych miloscziamy w pewnych rzeczach spoine seymy mievaly — alie zeby dlia tego slova: соmmuniа consilia mialy yusz ustacz — nasse wolne vielkiego xiesthva starozythne seymy y wolne nasse osoblive rady y zawidania s panem nassym y bez pana o rzeczach y potrzebach nassych wlastnych ziemskich przypadlych — czegosmy ych milosczy w Warssavie y w Bielsku nie odstapily, tedy bysmy yusz then pryviley y unia Alexandrowska, y volnosci nasse starozythne sami sobie dobrovolnie zlamaly — c. 166.
Як бачимо — сказано дуже катеґорично. Але супроти ріжних відмін в литовських жаданнях під час варшавського сойму і з сею катеґоричністью треба бути обережним: не знати в якій стадії переговорів литовські посли займали таке становище. На біду, литовський проєкт рецесу, де він говорить про сойм, в дневнику соймовім виглядає досить непевно, як зіпсований —
польський проєкт: A sejmy walne abysmy juz miewali jedne a spolne to jest sejmy koronne. Ztadz eahy sejmy walne w Litwie nie bywali juz nigdy.
литовський проєкт: A sejmy wolne abysmy iuz miewali spulne, to jest sejmy w Koronie, ale przy granicach litewskich. Zkadze tez aby w Litwie sejmy takie i potem nie bywaly, na ktorych by sprawy spolem Koronie i Xiestwu nalezace mialy byc sprawowane.
Слова литовського проєкту виглядають або на прогалину, або на сьчідомий викрут в стилїзації. Думаю, що промовчаннє в публїкованім рецесї справи литовського сойму вказувало б на те, що в литовськім проєктї рецесу ся справа не була зазначена виразно.
48. Лист литовських станів на люблинський сойм 1566 р. (до c. 384).
Zygmunth August etc. Oznaymuiemy tym naszym listem, iz gdy byli poslowie panow rad y od wszech stanow z seymu walnego Brzesckiego do maiestatu naszego kroewskiego poslany y do panow rad y wszego rycerstwa corony Polskiey: pan Jan Haykko kasztelan brzescki, koniuszy grodzienski, dzierzawca wilkieyaki, trabski y krasnosielski, a x. Andrzey Thymochwieiewicz Kapusta castellan braclavski, dzierzawca na Owruczeh, a Wenclaw Agrippa sectetarz nasz, maiac na pismie poselstwo za pieczeciami od tych to przerzeczonych stanow, od ktorych byli poslani, co izesmy do reku naszych od nich przyieli, prze to ono poselstwo wszystko w ten list nasz dla wiadomosci y pamieci, iako rzecz seymowa, roskazalismy wpisac do cancellarii naszey do xiag, y za pieczecia nasza tego to poselstwa przepis tym panom poslom dac, ktorez to poselstwo tak sie w sobie ma.
Instructia od panow rad y wszech inych stanow wielkiego xiestwa Lithewskiego s seymu waluego Brzesckiego panom poslom do ich mci panow rad y inych wszech stanov coronnych, na seymie Lubelskim zebranych, roku 1566 miesiaca augusta piatego dnia.
Naprz0d panowie poslowie ze wszytka przystoyna uczciwoscia ich mci panom radom wszytkim duchownym y swieckim y inem wszem stanom coronnym od ich mci panow rad y wszech inych stanow wielkiego xiestwa Lithewskiego zalecenie powolnosci, braterskich sluzb, z wieszowaniem dobrego w dlugi wiek zdrowia y wszego fortunnego wodzenia, y kazdemu ich mci zosobna y wszem wobec w rzeczy pospolitey oney slawney corony Polskiey, iako panom przyiacelom y braciey swey laskawey y starszey opowiedziec maia. Aprzy tem przelozyc w te slowa, iz pewni sa tego ich mci panowie rady y ini wszyscy stanowie wieljiego xiestwa Lithewskiego, ze w. m. w swiezey a dobrey pamieci swey miec raczycie, y ich mci tez to dobrze pomnia, iako za odeslaniem y napomnieniem od w. m. przez wielka a raczna rade coronna ich mci wielebnego w Bodze xiedza Walentego Herborta biskupa przemyslskiego a iasnie wielmoznego y zacnie wrodzonych pana Stanislawa Myszkowskiego z Mirowa woiewode y staroste krakowskiego y ratynskiego, pana Iadama Drzewickiego castellana inowloclawskiego a pana Iana Lesniowskiego podczaszego lwowskiego, secretarza y dworzanina krola iego mci, roskazali ku w. mсіаm maiac posly swe ku w. m. poslac. Gdyz za poslaniem pierwszych posow odkazu zadnego od w. m. nie mieli, s tey przyczyny na ten czas oxprawili sa poslow swoich ku w. m., gdzie napierwey to przypomionac zlecili ono poselstwo wszytko, s ktorym pierwszy poslowie od ich mci na tenze coronny Lubelski seym iezdzili, ni w czym onego nie odstepuiac, gdyz odkazu zadnego nа to ani przez te posly nasze, ani potmy przez swoie nie uczynili a przeto aby na ten czas przez te teraznieysze posly na ono pierwsze poselstwo odpowiedz pewna a dostateczna ku ich mci panom radam у іnуm wszem stanom wielkiego xiestwa Lithewskiego dac raczyli, zwlascza ze tez v tym poselstwie przy podaniu artykulow w rzeczach przednieyszych y glownieyszych w tey sprawie, y na ktorych ta sprawa niemalo nalezy, y too sie tez dolozylo, aby ich msc panowie coronni oznaymic raczyli, iakoby na koniec za pomoca boska y spolnym zezwolenieniem stanow oboyga panstwa zarowno uczciwym y pozytecznym w sprqwe zamknac y skonczyc rozumieli. A tak przy tymze y teraz stoiac, radziby na to nа wszytko pewna a dosttaeczna odpowiedz mieli. A baczac skrocenie czasu ku skonczeniu y zamknieniu tey tak wielkiey y wazney y wieczney sprawy, y dla ufolgowania w tak ustawicznych woiennych y seymowych pracach, trudnosciach, y vtrat nie malych, y s strony niemalego niebespieczenstwa tego panstwa wielkiego xiestwa Lithewskiego, gdyz o pokoiu z nieprzyiacielem zadneyy wiadomosci niemasz, ale со у czas ruszenia woiennego spodziewac ise musiemy, przeto ich msc bacza y przed sie biora, aby zamknienie y skonczenie na koniec tey sprawy vnii na iny sluszny czas odlozone bylo, to iest da li bog przyszlym po swiatkach, dla lepszego wczasu y wysywieenia oboiego narodu рrz granicach oboyga panstwa ,tam gdzie by iego krol. mci nablizey y nalaciney bylo do kazdego s tych seymow obudwu panstw wedle postrzeby y woli iego kro. mсі przyiezdzac, azby sie te rzeczy ku chwalebnemu koncu mogli snadniey a sluszniey zniesc. Dan z Lublina 22 augusti anno ut supra. (Лит. Метрика, Публ. дплъ. кн. 8 с. 17).
49. До історії підляшського і волинського привилею1569р.(до с. 395).
Про редакційні наради над привилеєм підляським — див. Дневник Люблинського сойму вид. Кояловичо c. 216, 219 і 233, вид. Дзялинським c. 105, 118. Правдоподібно, 5 марта була апробована королем редакція підляського привилею, зладжена сенаторами, але потім посли зажадали, щоб їм позволено поробити в нїм свої поправки; нарештї певні поправки внесли тули відпоручники тих земель, прибувши на сойм.
Любавский (ор. c. c. 825-6) вкзаує 28 марта як день остаточного потвердження привилея, відкликуючи ся на Дневник вид. Кояловичом c. 231, але властиво сього твердити не можна, бо наради про підляські відносини тривали й далї — див. нпр. ib. c. 257, і при тім могли робити ся поправки в текстї привилею.
Ще необережнїйше говорить Любавский, що волинський привилей був споряджений з кінцем мая (ib. c. 832) Пртвилей сей був споряджений в мартї ще — див. нпр. згадку про нього в Дневнику вид. Кояловичом c. 233, під днем 28 марта. В Дневнику вид. Дзялиньским тут сказано навить: Przywilej restitutionis Wolynia i Podlasia raczyl krol imec podpisac i kazal gi wmosciam wydav. Та й незаоежно від того неможливо припустити, щоб волинський привилей був споряджений дїйсно тільки з кінцем мая, тим часом як уже в мартї видано унїверсал про прилученнє Волини й покликано волинських сенаторів і послів на сойм. Але з другого боку декотрі точки волинського привилею були уложені тільки на підставі петицій волинських панів, то значить не скорше як при кінцї мая. То im dano (Волинянам), пише Наркшевич 5/VI, aby wysadziwszy deputati swoie, sami sobie przywiley napisali iako naliepili y napotrzebniei rozumieiac, a iego kr. mojc y s Corona obiecali iem taki przywilei dac (Археограф. сб. VII с. 41). До сього моменту й може належати дата привилею — 26 мая, хоч і се ще не була остатня його редакція: Браславщину додано в сей привилей не скорше як в червнї.
Справа прилучення Браславщини була поставлена послами тільки в перших днях червня (див. в текстї c. 407-8), і в початках в мотивованню сьрго прилучення Поляки ще не були певні: 1 червня король мотивує прилученнє Браславщини тим, що вона була частиною Поділя (Дневник с. 398), тим часом як в волинськім привилею записано її як частину Волини (Любавский помилкою каже, нїби то король мотивував прилученнє Браславщини тим, що вона була частиною Волини — ор. c. c. 834). Тому сю редакцію привилею треба відсунути на час іще пізнїйший. Ще 12 червня, як видко з Дневника вид. Кояловичом (c. 418, 416), волинський привилей був в редакції у волинських панів і послів. Потім, в другій половинї червня, переглядали його коронні посли — ib. c. 450.
Примітки
1) Збірка русько-литовських лїтописей, в XVII т. Полного собранія (як низше), містить кілька таких ґенеальоґічних статей.
2) Кунїк; (в збірнику, як низше, c. 133) припускав, що се імя хибно відчитане — треба Dethk; можливо й се.
3) Що до загального становища його завважу, що Кунїк досить далеко йшов за польською традицїєю: він ппиймав, що в 1340 р. Казимир зайняв був Волинь (див. c. 123, де він говорить про другу окупацію Волини в 1349 р.), і що при умові 1340 р. Дедько признав дїйсно якісь зверхнї права Казимира (с. 120).
4) Так се приймав ще недавно Кунїк (ор. c. c. 142).
5) В виданню стоїть secunda die festi... virginis: треба читати assumpcionis b. Marie, і се вповнї відповідає звістцї Дубницької хронїки, що Людовик уложив згоду з Кейстутом в день Успенія.
6) Прохаска, не помітивши, що маємо тут в обох виданнях ту саму грамоту, звязує одну з них (Cod. Andeg. V c. 576) з походом 1351 р., а другу (Fejer ІХ, 2 c. 138) — з походом 1352 р. (ор. c. с. 25-6).
7) Він каже, що звістка про сей похід прийшла до Флоренції в цьвітнї.
8) Андріяшів і за ним Іванів підносили ще, що грамота мусїла бути уложена по смерти Болєслава Ваньковича, що вмер 1351 р., під час того походу. Але з тексту грамоти такої вказівки не можна витягнути.
9) Про неї див. т. III c. 109-110.
10) Я читаю се як одно слово: олна, звичайно читають осібно: оль на годъ.
11) Йому безперечно належить і першенство, бо праця його предложена була ще р. 1884 і вийшла 1893 року. Леонтович в своїй книжцї, виданій в 1894 р., не покликуєть ся нїде на працю Зотова, але арґументація його так подібна, що насуваєть ся думка — чи не користав Леонтович з працї Зотова й тільки забув зацитувати.
12) Зотов (с. 143-4) поставив був такий принціп, що доо Корибута належать грамоти, де згадуєть ся Корибут або Корибут-Дмитро, а де просто Дмитро — ті належать до Дмитра Стмршого. Сей вивід одначе льоґічно не оправданий, скороспішний, і сам Зотов не дотримує його, бо зачислив між Корибутові документи оден з іменем Дмитра (під ч. 5), непевний що до своєї приналежности — а також і що до своєї автентичности.
13) Слово „великий” пропущено в Патріарш.
14) Див. у Пулаского c. 6; се не перешкодило самому Пуласкому приймати два посольства до Менґді-ґерая — Богдана Федоровича й Івашка Сосковича, а ”дещо пізнїйше” — Богдана Андрушковича й Івашенца.
15) Не 5/VIII, як датовано в виданню, — также і низші дві.
16) Правдоподібно перед виданнєм латинської грамоти (див. c. 135 в нотцї), але незадовго.
17) Интересно, що її індикт l вказує уже на 1
Страница 65 из 65
Следующая страница
[ 55 ]
[ 56 ]
[ 57 ]
[ 58 ]
[ 59 ]
[ 60 ]
[ 61 ]
[ 62 ]
[ 63 ]
[ 64 ]
[ 65 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 65]
