Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 1

Михайло Грушевський



ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ



ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В.



Вступне слово



І. Загальний погляд



ІІ. Еволюція суспільного устрою; Пани-шляхта.



III. Селянство.



IV. Міщанство. Духовенство.



V. Управа сьвітська.



VI. Орґанїзація церковна .



VII.Утвореннє унїятської церкви.



Примітки



Вступне слово



Сей пятий том „Історії України-Руси” вяжеть ся з попереднїм, четвертим, розкриваючи дві сторони історичного процесу сих столїть: т. IV показує полїтичні обставини, в яких жила Україна-Русь в XIV-XVI вв. і які привели до того результатк, що українські землї вкїнцї злучили ся під властию Польщі; т. V слїдить еволюцію суспільно-полїтичних і церковних відносин, як вони укладали ся серед тих полїтичних обставин і під впливом їх, закінчивши ся повним перестроєм українських відносин і житя на взір польський і під рішучим впливом польським, а розстроєм і упадком староруських форм, та представляє образ сього перестроєного устрою, як він уставив ся з кінцем XVI віка.



Таким чином сей том своїм змістом продовжує історію суспільно-полїтичних відонсин і устрою українсько-руських земель, для попереднїх столїть представлену в т. І 1) і т. III 2). Заразом він має-зазначити ті моменти в суспільно-полїтичних, економічних, національних відносмнах, які послужили вихідними точками для народньої реакції, що прокидаєть ся з кінцем XVI в. Даний тут образ буде продовжений в дальшім томі, де представлені будуть спеціально відносини економічні й культурно-побутові, як вони укладали ся й розвивали ся в тих суспільно-полїтичних відносинах і формах устрою, які представили ми тут, і перші поочатки реапції зі сторони української суспільности й народу.



Від попеерднїх роздїлів, присьвячених сим питанням, і взагалї від попереднїх томів сеї "Історії" сей V том ріжнить ся тим, що вступає в часи, представлені, бодай для деяких сторін житя, вже значним запасом документального матеріалу. Для попереднїх томів ми мали лїтературний і документальний матеріал досить невеликий, так що обовязком історика було витягнути з нього по можности все, що може так чи инакше послужити до зрозуміння давнього житя і подїй, кинувши на них проміньчик сьвітла з якогось боку. При тім могли ми мати те переконаннє, що в наших руках лежить в головнїйшім весь історичний матеріал (говорю про памятки і матеріали ісиоричні, не археольоґічні), і він ледви чи зросте коди небудь значно. Натомість для декотрих сторін житя і відносин XV і XVI вв. ми маємо вже такий великий документальний матеріал, що й мови бати не може, аби витягнути з нього все (бо инакше прийшло ся б зітйи на історію реалїй, старинностей суспільних, економічних і культурних), трреба вибирати тільки те, що безпосередно служить до зрозуміння еволюції народнього житя. І при тім ми далеко не розпоряджаємо всїм матеріалом, перехованим до наших часів — богато його лежить непублїкованого, незвістного, і публїкація його може ще значно доповнити (а в дечім і змінити) теперішнї висоди. Вкінцї дослїд утрудняєть ся також і тим, що елєменти еволюції стають незвичайно скомплїковані. Староруський устрій модифікуєть ся впливами державного процесу тих полїтичних тїл, в які входять українсько-руські землї (в данім разї — вел. кн. Литовського і Польщі), рецепцією прав — в данім разї польського і нїмецького, не кажучи про рецепції меньш важні. Фактори житя виступають в незвичайній ріжнородности й численности, й не легко вибрати в відповідній повнотї моменти, потрібні для зрозуміння нам еволюції житя та представити їх в відповідній пропорції іх впливів і значіння.



Хоч історія суспільно-полїтичних і економічних відносин українсько-русььких земель сих віків була все предметом моїх студій, почавши від першої наукової роботи, писаної близько двадцять лїт тому, і я богато труду віддав збиранню, публїкочанню й обробленню нового, недрукованого матеріалу (томи актів подільських, люстрацій королївщин, публїкації старих інвентарів і поменьших колєкцій документів) — я розумієть ся, не замкнув для себе дальших студій в сїй справі. Для прояснення деяких питань, порушених в сїй книзї, збирав я архивальний матеріал, що публїкуєть ся тепер разом з нею п. т. Матеріали до суспільно-полїтичних і економічних відносин західньтї України (перша серія вийшла в т. LXIII і LХІ Записок Наук. тов. ім. Шевченка, друга друкуєть ся в т. LХІХ, дальші документи сеї збірки цитую не числами, а роками), а надїю ся ще вести сю роботу й далї. З тим і для себе самого не вважаю роботу коло вияснення еволюції житя сих столїть за покінчену. І попереднї томи не виходили з моїх рук як останнє моє слово, всеоружною Аиеною з Зевсової голови, і дані в них погляди і розвязки питань зістають ся предметом дальших студій і перевірок, — тим меньше такий том як сей.



Всї глави, що містять ся в сїй книжцї, написані мною були ще зимою 1901/2 і протягом 1902 р., безпосередно по написанню тому IV, з виїмком дкяких партій, які відложив я собі на пізнїйше. Я надїяв ся умістити в сїм томі іаторію не тільки суспільних відносин і устрою, але також і економічного і культурного житя та видати його слїдом за томом IV. Та р. 1903 принїс иньші роботи, що представляли ся менї далеко пильнїйшими — виготовленнє короткого курсу історії України і приладженнє його до друку, заходи коло видання перекладів в чужих мовах сього короткого курсу і цїлої Історії, що вважав я тодї одиноким способом відчинити дорогу своїм науковим публїкаціям до Росії. За тим пішла робота коло ревізії І тому для другого видання та нїмецького перекладу, а коли з кінцем р. 1904, під впливом тодїшнїх весняних подувів, була нарештї дозволена моя Історія в Росії — треба було приступити до ревізії дальших томів, що вийшли або виходили з продажі й не було чого по тім дозволї до Росії післати. Серед си зайнять, які я не міг вести з давнїйшою інтензивністю, бо підупав був на зжоровлю (особливо протягом 1904 р.), а окрім того мусїв відзивати ся на ріжні біжучі питання нинїшнього критичного часу, міг я тільки часами вертати ся до роботи коло сього тому і вкінцї не чекаючи його закінчення виладив і випустив весною 1905 р. осібно перші пять глав, що містили огляд суспільно-полїтичних відносин. Коли ж обробляючи дальші глави, переконав ся в неможливости змістити в оден том всю проґраму, зачеркнену для нього, постановив відложити дальші роздїли до дальшого тому і закінчити V том оглядом устрою й відносин церковних. Він містить таким чином в соі огляд історії суспільного й адмінїстраційного устрою й управи українських земель в XIV-XVI, а по части в XVII віцї.



У Львові, в груднї 1905 р.



Розділ I. Загальний погляд.



Загальний характер еволюції XIV-XVI в., впливи польського права, територіальні ріжницї, переходовий характер впливів литовського права. Стпроруська підстава литовського права, консерватизм в полїтицї в. кн. Литовсьеого.Впливи державної еволюції в. князївства на його право; використуваннє суспільности в інтересах воєнних; децентралїзація як перепона в сих впливах; князї Гедиминовичі й їх відносини до в. князя; упадок князївств; ґарантії провінціональних порядків — земські привилєї; привилеї українських земель — підляські, київські й волинські; земська автономія в в. князївстві, її практика на Українї; розклад землї і земського устрою, успіхи одностайности в устрою і праві.



Українські землї Польської корони: відмінність обставин, часи „руського права” і його упадок, польонїзація устгою й права, змагання місцевої шляхти до зрівняння з польськими землями, безхосенність земської автономії для упраїнського елємента, упослїдженнє Руси, спольщеннє західнїх провінцій і похід Польщі на схід.



ЗАГАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР ЕВОЛЮЦІЇ XIV-XVI В., ВПЛИВИ ПОЛЬСЬКОГО ПРАВА, ТЕРИТОРІАЛЬНІ РІЖНИЦЇ, ПЕРЕХОДОВИЙ ХАРАКТЕР ВПЛИВІВ ЛИТОВСЬКОГО ПРАВА. СТАРОРУСЬКА ПІДСТАВА ЛИТОВСЬКОГО ПРАВА, КОНСЕРВАТИЗМ В ПОЛЇТИЦЇ В. КН. ЛИТОВСЬКОГО.ВПЛИВИ ДЕРЖАВНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ В. КНЯЗЇВСТВА НА ЙОГО ПРАВО; ВИКОРИСТУВАННЄ СУСПІЛЬНОСТИ В ІНТЕРЕСАХ ВОЄННИХ; ДЕЦЕНТРАЛЇЗАЦІЯ ЯК ПЕРЕПОНА В СИХ ВПЛИВАХ; КНЯЗЇ ГЕДИМИНОВИЧІ Й ЇХ ВІДНОСИНИ ДО В. КНЯЗЯ; УПАДОК КНЯЗЇВСТВ; ҐАРАНТІЇ ПРОВІНЦІОНАЛЬНИХ ПОРЯДКІВ — ЗЕМСЬКІ ПРИВИЛЄЇ; ПРИВИЛЕЇ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ — ПІДЛЯСЬКІ, КИЇВСЬКІ Й ВОЛИНСЬКІ; ЗЕМСЬКА АВТОНОМІЯ В В. КНЯЗЇВСТВІ, ЇЇ ПРАКТИКА НА УКРАЇНЇ; РОЗКЛАД ЗЕМЛЇ І ЗЕМСЬКОГО УСТРОЮ, УСПІХИ ОДНОСТАЙНОСТИ В УСТРОЮ І ПРАВІ.



В попереднїх роздїлах сеї працї представив я історію переходу українських земель під власть Польщі і згадав, що рівнобіжно з сим в устрою й житю сих земель переходили радикальні зміни під впливом польського права, польської культури, польської кольонїзації — зміни, що власне й надають переходу українських земель під власть Польщі таке многоважне і всякими наслїдками черевате значіннє в історії їх. Огляду сих змін і змінених в нових історичних обставинах форм, в які виливало ся суспільне й культурне житє українських земель в сих віках, і буде присьвячений нинїшнїй том.



Наперед одначе треба зазначити, що ві впливах польських елєментів на устрій і житє українсько-руських земель були значні відміни в поодиноких земляхі в ріжних часах, в залежности від ріжних комбінацій. Найскорше в сферу стх впливів, очевидно, входить Галицька Русь. Польське право заведено тут вправдї вповнї тільки в 1430-х рр., але фактично польським впливам вона підлягла значно скорше, безпосередно по першій польській окупації. Так само було і з західнїм Поділєм, що вже від кінця XIV в. сильно підпадає польським впливам. З другого боку Підляше, хоч не належало до Польщі, ще під властию Литви сильно польонїзуєть ся наслїдком численгої польської кольонїзації, і вже в XV в. переходить на польське право. Натомість Волинь, берестейсько-пинські землї, Браславщина й Київщина, замкнені для польської кольонїзації трохи не до самої Люблинської унїї, підпадали польським впливам головно о стільки лише, о скільки польонїзував ся увесь державний орґанїзм в. кн. Литовського, до котрого вони належали.



З Люблинською інкорпорацією Волинь, Київщина, Браславщина переходять під безпосереднї впливи польських елєментів, тим часом як Україна берестейсько-пинська, належачи й далї до в. кн. Литовського, підпадає сим впливам тільки посередно. Але і з тих прилучених в Люблинї країв тільки на Волини, в більше спокійних і нормальних обставинах житя, польські пвливи могли свобідно розвинути ся. В Київщинї ж і Браславщинї наслїдком виїмкових кольонїзаційних обставин витворяють ся й суспільно-полїтичні обставини виїмкові, „яко на Українї", і вони богато паралїзували впливи польського права й спиняли польську шляхотську кольонїзацію. А вже найменьше зачепили польські впливи Сїверщину і давню Переяславщину, бо що йно почали вони тут защіплювати ся (в першій половинї XVII в.), як звіяла їх буря Хмельнищини.



Перед тим нїм підпасти впливам польським, майже всї українсько-руські землї (в виїмком Галицької Руси) коротше або довше, більше або меньше стояли в сфері впливів державного права в. кн. Литовського. Для декотрих земель вплив сей був так як нїякий, бо перше нїж сї землї прийшли в тїснїйшу залежність від литовського правительства, перше нїж впшиви його управи могли себе показати, землї сї перейшли під власть Польщі. Так було з західнїм Поділєм, не кажучи вже за землї Холмсько-белзькі. Теж саме треба сказати й про Сїверщину, що досить довгг жила під осібними князями, а з кінцем XV в. уже вийшла з в. кн. Литовського, і про Переяславщину, що майже цїлий час литовської зверхности лежала облогом. Малозначні були сї впливи й на Підляшу, наслїдком ранньої рецепції польського права. В полудневій Київщин їй Браславщинї їх невтралїзували тяжкі кольонїзаційні обставини; при тім же Київщина дуже довго мала свої осібних князїв і се також задержувало ширеннє тут впливів державного права й практики в. кн. Литовського. Але на Волини, в землях Берестейсько-пинських та в київськім Полїсю суспільно-полїтичний уклад в. кн. Литовського, його право й практика мали час і нагоду полишити глубші слїди в місцевім житю й устрою, і тут з сими впливами треба поважно числити ся.



Одначе й тут були подекуди певні перешкоди їм. Так Волинь взагалї стояла осібно серед земель в. кн. Литовського, творила певоу замкнену цїлість, де не одно з практики в. кн. Литовського модифікувало ся й відміняло ся під впливом місцевих практик, т. зв. волиннського права. Київське Полїсє, Пинщина, князївство Кобриньске в Берестейщинї досить довго мали своїх осібних князїв, і се також здержувало розпростореннє практики в. князївтсва в сих землях. Найповнїйше впливи права в. кн. Литовського (можемо для короткости називати його литтовським, тільки памятати при тім, що етноґрафічно-литовського в тім праві не було зовсїм або майже зовсїм нїчого) могли загосподарити ся в самій властивій Берестейщинї, що від давна, від початку стояла під безпосереднїм впливом його і не вийшла з під нього й по Люблинській унїї.



Таким чином в однїх землях безпосередно на давні руські порядки налягали впливи польські, дуже рано і повно опановуючи їх. В иньших знов налягали вони вже на модифікації, внесені державним укладом в. кн. Литовського. В третїх рівно слабі були й впливи польські, і впливи в. кн. Литовського, і тут повнїйше могли зацїлїти останки староруських віддносин, о скільки не змели їх татарські бурі. Сї відміни й комбінації впливали на ріжницї в укладї й житю поодиноких земель в ріжних часах. Що такі відміни, і часом дуже значні, істнували, треба все памятати. Важнїйші відміни такі мусять бути зазначені в оглядї поодиноких земель, тепер же будемо слїдити явища найбільш типові, найбільш загальні, незалежно від тих модифікацій.



При тім —х оч в деяких землях українсько-руських впливи польські зазначили ся, хронольоґічно взявши, навіть скорше, нїж по иньших землях встигло витиснути своє пятно державне право в. кн. Литовського (що тодї ледво формувало ся), але слїдячи еволюцію устрою й житя наших земель, іти будемо переважно від впливів литовських. Вони були близші староруському праву й культурі (на ґрунтї староруського права й культури дежравне право в. кн. Литовського прецїнь і виросло), і на них доперва лягали (де така комбінація впливів мала місце) впливи польські, а нїде не було навпаки. При тім же державне право в. кн. Литовського само, в своїм розвою, розмішувало ся що далї то сильнїйше впоивами польського права, так що й само собою служило мов би переходом до сього остатнього. Йому отже з усякого погляду в еволюції права й суспільно-полїтичних відносин належить ся природне посередне місце між правом староруським і правом польським, запровадженим в наших землях 1).



Державне право, взагалї правні відносини в. кн. Литовського, як я вже підносив, виробило ся на ґрунтї староруського права й практики. Литовсьее племя стояло на значно низшім степени державного розвою, коли увійшло в близшу стичність з землями давньої Руської держави, і від разу підпадало впливам культурнгї висшостр їх.



Не можемо говорити про ранїйші часи — за браком матеріалу, але від коли литовські князї пустили ся на дорогу окупації руських земель, то значить — з кінцем XIII в. і особливо з першою половиною XIV в. — від тодї безперечно, руські впливи широкою хвилею покотили ся в нутро Литовської держави. Литовські князї супроти устрою й порядків прилучених земель стояли на консервативнім становищу — нарушувати їх не хотїли, чи для того, аби такою толєранцією прихиляти до себе нових підданих і розвивати атракційну силу Литовської держави суароти иньших руських земель, чи — ще правдоподібнїйше — тому, що й не чули в собі сили заступити сї руські порядки чимсь иньшим, своїм, бо того свого в сфері державних і взагалї правних відносин у них не було нїчого виробленого. Що більше — орґанїзуючи чисто литовські землї відповідно державним вимогам, литовські князї брали правні норми з практики й права руських своїх провінцій, і руське право пересаджувало ся таким чином на литовський ґрунт, забиваючи місцеве звичаєве право так ґнунтовно, що в пізнїйших правних памятках в. кн. Литовського так як би й слїду не було чисто литовських (в етноґрафічнім розумінню сеї назви) елєментів права 2).



В результатї, перше нїж литовське правительство звернуло ся до иньших взірцїу — права польського й нїмецького, руське право встигло опанувати відносини в. кн. Литовського так сильно й основно, що стало на всї пізнїйші часи підставою його права і тільки модифікувало ся чи то впливами державного житя в. кн. Литовського, чи то рецепцією нового права — польського й нїмецького. Повторяла ся історія, стільки разів сконстатована в ріжних часах і у ріжних народів: низші культурою побідники приймають вищу культуру своїх підданих. — Victa Graecia victores серit.



Консерватизм взагалї став гаслом полїтики литовського праавительства. „Ми старини не рухаєм, а новини не уводим” 3), повторяло воно, в ріжних варіаціях, при кождій нагодї, і в сих словах окрім звичайного в ті часи пошановання status quo звучить переконаннє підданих і самого правительства, що староруські порядки, принесені руськими землями в се нове полїтичне тїло, в. князївство Литовське, мусять бути в цїлости задержані. І литовське правительство, дїйсно, показувало їм всяке поважаннє, забезпечало поодиноким землям їх автономію, устрій, практики, ставлячи їм властиво тільки одно жаданнє — аби всї сї землї, всї суспільні верстви причиняли ся до воєнних тягарів держави.



Що правда, сей принціп — притягнення, можливо широкого використання суспільности в інтересах воєнної служби, в своїм консеквентнім переведенню приводив до дуже важних змін в суспільних відносинах. Зробивши підставою воєнних обовязків земельну власність, правительство литовське з часом прийшло до дуже тїсної реґляментації сеї земельної власности, взагалї землеволодїнгя, до обмеження прав власности в інтересах держави, так що вже в XV в., як можна слїдити по правним актам, всяка власність має характер обмежений, конвенціональний, прекарний — як кажуть, уживаючи західнього середновічного терміна. Утворюєть ся практика землеволодїння, що пригадує дечим західнїй феодалїзм, так що сей термін часто уживають і новійші дослїдники для характеристики литовьского устрою 4). Але було б рішучою помилкою припускати, як то роблено не раз, рецепцію феодального права в. кн. Литовським, або якийсь, учинений литовським „завойованнєм” перелом в поглядах на власність, на землю, що, мовляв, стала тепер власністю держави, і дотеперішнї властителї дістали свої землї на ново з рук держави в держаннє, з певними ограниченнями, і т. и. 5).



В дїйсности маємо тут результати повільної модифікації давнїйших відносин і практик під впливом потреб нової держави, її орґанїзації. Вповнї домашнїй характер сього явища виразно доводить анальоґія: у всїх землях Руської держави — в границях в. кн. Московського, Литовського і навіть пд короною Польською переходить, в формах острійших або слабших, той самий процес — використування правительством суспільности для воєнної потреби держави, і при тім підставою для воєнного тягару служить все земельна власність. В в. кн. Московськім утворяєть ся система „помЂстій”, держав з обовязком служби, дуже близька до литовської. Польські королї також заводять в новоприлучених українських землях систему роздавання земель з обовязком воєнної служби. І коли в пізнїйших часах дїйсно утворяєть ся в землях в. кн. Литовського погляд про верховне право господаря на всї землї без ріжницї: „своєго ничого не маємъ, одно Божьє да государево”, то сей погляд і тут, як і в землях в. кн. Московського, з'явив ся як результат повільної, віками суспільно-полїтичного житя утвореної і переведеної інґеренції правительства в приватнопрвані відносини його підданих, уйнятий в нову формулу, а не якийсь з гори прийнятий принціп, положений правительством від самого початку в основу його відносин до земельної власности. Така реформаторська дїяльність, рішуче ломаннє старих практик з власної інїціативи не було звичайне литовському правительству 6). Важні зміни в на
Страница 1 из 77 Следующая страница