и для оборони держави, а й для всяких заграничних походів; до краєвої ж оборони подекуди (на Поділю) вони були з'обовязані ставити ся з усїма своїми підданими. Шляхетські піддані давали замість 2 гр. ланового (як в Польщі) 4 гр від дима, досить значну хлїбну дань, ріжні побічні оплати, відбували городову й мостову роботу (про се низше). Окрім того шляхта руських земель не мала тої шляхетської самоуправи, яка виробила ся вже в землях коронних.
Сей ограничений, „прекарний” хсрактер шляхетського володїння, що значно прмгадує нам землеволодїннє литовського права, і ті дашеко більші від иньших коронних земель тягарі були прикрі місцевій шляхтї, й серед неї розвиваєть ся змаганнє до увільнення від сього підрядного становища, до переходу з сьрго „служебного” права, як воно зветь ся часом 29), на „право дїдичне”, „право польське”, „право земське”. Уже вище я згадував про перенесення поодиноких шляхтичів, за їх прошеннєм, на польське право зв Ягайла: такі факти звістні нам уже з XIV в. (коли дата вірна). Але сї перенесення були більше номінальні, та й у всякім раз їтакі одиничні привілєґії не могли б змінити річи. Шляхта руських земель жадає загального зрівняння в правах і обовязках з щляхтою иньших земель і дїйсно здобуває собі в остатнїх роках Ягайлового пановання важні приречення від нього цїною прислуг, які робить його династичним інтересам.
В остатнїм десятолїтю свого пановання Ягайло дуже заходив ся коло забезпечення польської корони своїм малим синам. На соймі в Берестю, весною 1425 р., вів він про се переговори з зібраними станами, і результатом торгів були ріжні спеціальні уступки, за які стани з'обовязали ся по смерти Ягайла признати королем його сина Володислава. Руська земля при тім дістала обіцянку зрівняння свого (себто тутешньої шляхти, розумієть ся) з иньшими землями. В брестськім привилею Ягайла звучить воно так: „обіцяємо також, що всї землї Польської держави зведемо і зводимо сим до одного права, рахуючи в тім і землю Руську, з тим виїмком, що вівсяна дань буде давати ся тут іще за нашого житя” 30).
Коли б полягати на сих словах, виходило б, що вже тодї, привилеєм 1425 р. зрівняно Руські землї в устрою з иньшими землями, а шляхту тутешню з шляхтою польських провінцій, з одиноким виїмком що до вівсяної дани. Так одначе в дїйсности не було. Длуґош, оповідаючи про зрівняннє галицької шляхти з коронною, переведене Володиславом Ягайловичом, каже, що він пішов далї, нїж заміряв то його батько, бо Ягайло хотїв, зробивши иньші пільги, на завсїди задержати тутешню збільшену військову й городову службу, хлїбну дань і вищі грошеві чинші; тому, каже повне зрівняннє, переведене Володиславом, обудило велике незадоволеннє серед польських сенаторів. Що в кождім разї Ягайло дійсно резервував не саму тільки вівсяну дань, як каже привилей 1425 р., а більше, на се маємо й документ: з'обовязаннє руської шляхти, що вона буде платити й сповняти до смерти Ягала дани й служби, застережені ним для всїх мешканцїв руських земель „як католиків так і схизматиків” при наданню їм „прав, юрисдикцій і судів”. Вона з'обовязуєть ся: давати овес, дваа гроші з лану, своїм коштом, без всякої винагороди ходити в походи домашнї чи заграничні, замки стар поправляти й нові будовати — „від фундаментів аж до кінця” 31).
З'обовязаннє се дати не має; досить, що належить до тих торгів в справі наслїдства по Ягайлї. З нього виникало б, що по смерти Ягайла всї ті ограничення мали упасти eo ipso, але слова Длуґоша, що представляє Володиславів привилей актом особливої його ласки і твердить про незадоволеннє з сеї причини сенаторів, показують, що з тими свободами руської шляхти справв за житя Ягайла не стояла так ясно. І спеціально привилей 1425 р. коли мав які впливи на становище землї, то досить невеликі: обовязки шляхти (з їх підданими) й орґанїзація земель зістали ся по давньому, і від привилея 1425 р. при нинїшнїм станї наших відомостей можна хиба датувати початки соймикування 32), та перші кроки в запровадженню польських земських урядів в Галичинї (так лїтом 1425 р. у перше стрічаємо уряд підкоморія 33), инбші бачимо доперва з р. 1435).
Переведеннє „польського права” тому мусїло служити далї предметом змагань галицької шляхти й її торгів з королем на ґрунтї престолонаслїдства. Се останнє питаннє тому живо інтересує місцеву шляхту. Поруч напряму династичного, що казав держати ся династиї Ягайла і з ним торгувати ся, стояв напрям з більш радикальною закраскою, що стермів до вільної елєкції. Шляхтї приходило ся виберати між торгами з Ягайлом і евентуальними торгами при елєкції. Династичний напрям перемагав 34). Так звістно, що в 1427 р. в поодинокпх руських землях і повітах Корони відбували ся соймики шляхти, де прийнято рішення в інтересах Ягайлових синів 35). Близше змісту постанов зовсїм не знаємо, але судячи з тих численних соймиків (звістно їх аж сїм з того року, місцевих і ширших- кількох земель разом), мусимо припускати, щт мова йшла не тільки про се престолонаслїдство, а й більш інтересні для шляхти річи — її власні пиава й обовязки 36).
Чи мало се своїм результатом якісь нові уступки зі сторони Ягайла, за браком джерел не можемр знати. В єдлмнськім привилею його з р. 1430 знаходимо тільки буквальне повтореннє наведеного вище приречення з привилея 1425 р. 37). Але, очевидно, й його не можна брати буквально. Справа тягнула ся далї. З р. 1433 маємо звістки про соймикові ухвали галицьку й подільську, знову тільки в коротеньких реґестах — знаємо, що шляхта ухвалила вибрати королем одного з Ягайлових синів, але постулятів її знову не знкємо. Сї ухвали стояли в звязку з скликанім в сїй справі соймом в Кракові, з початком року, де потверджено єдлинський привилей, в тім і звістне вже нам приреченнє 1425 року 38). Нарештї при коронації Володислава, по смерти Ягайла, як оповідає Длуґош, шляхта руських земель звернула ся до молодого короля, чи властиво — його сенаторів з прошеннєм, аби відповідно до приречень Ягайла, руські землї зрівняно з коронними, і незважаючи на певну опозицію сенаторів, руську шляхту звільнено від усїх служб і данин, яких не знала шляхта коронна 39).
На жаль, ми не маємо сього Володиславовооо привилею, анї таких матеірялів, які б нам докладно виказали круг реформ, заведених з сим наданнєм польського права. Що можемо вказати наглядно — се заведеннє польського адмінїстраційного й судового устрою та шляхетської самоуправи в Галичинї й на Поділю 40). Появляють ся з 1435 р. виборні земські суди, окремі від них ґродські себто старостинські, й суди вічеві; польське право заводить ся de iure, хоч уже перед тим панувало de facto; появляють ся уряди сенаторські й земські.
З усякою правдоподібністю можна припускати, що разом з тим знято з руської шляхти й ті тягарі, що відріжняли її від коронної. Можна одначе сильно сумнївати ся, чи від разу уложили ся тут коронні практики що до шляхетських служб і обовязків, і стратили всяке значіннє місцеві. Бачимо, що й далї на Руси — в Галичинї, а особливо на Поділю землї роздавали ся з ріжними ограниченнями) польському шляхетському праву незвістними. Я вже згадував, що нпр. примусове мешканнє, і то під страхом конфіскати, практикуєть ся далї в шляхетських (подільських) наданнях 41). Стрічаємо також застереження що до воєнної служби в більших против коронної норми розмірах, специфікованих часом на давнїй взір (стільки і стільки сулиць і стрільцїв) 42). Задержують ся роботи й прпстації, давнїйше практиковані, особливо стації 43). Коли давали ся нові надання, хоч би в формі зпаисей, в такім родї, можна припускати, що в практицї не стратили, принаймнї — не зовсїм стратили значіннє і подібні давнїйші застереження.
При тім треба памятати, що поруч шляхти повноправної, що підійшла під се наданнє польського права, зістали ся в руських землях Корони дуже значні ґрупи шляхти служебної, що не була признана за повноправну й далї відбувала ріжні служби, аж до панщини включно! Про неї буду говорити низше, а тут тільки зазначу, що дальше істнованнє такої служебної шляхти, не відграниченої докладно від повноправної, мусїло давати на кождім кроцї поводи до спорів і потягань також і шляхтичів повноправних до ріжних служебностей, від яких вони уважали себе звільненими.
Піднесу хоч би ту обставину, що й по наданню „польського права” правительство раз-у-раз покликувало шляхту руських земель до заграничних походів, зовсїм не питаючи її згоди й не винагороджуючи. Се привело до цїкавого епізоду: коли по кількох походах на Волощину покликано в 1450 р. знову до такого походу, шляхта руських земель піднесла пргтест, і король мусїв видати її грамоту з застереженнєм, що її участь в походї, яко добровільна, не буде служити прецедентом наперед. Шляхта по сїм пішла в похід, але над Днїстром застрайкувала знову. Оповідає нам про сю справу провідник (ethman) сього походу Конєцпольский, але дуже неясно; здаєть ся, руська шляхта взяла в опіку шляхтичів белзьких, учавтників походу, що кривдували собі й жадали мабуть зрівняння в правах з шляхтою галицькою. Конєцпоольский мусїв з'обовязати ся за короля, що той заплатить їм по пять гривен за сулицю і потвердить їх права й привилеї, і по сїм військо пішло далї 44).
Про белзьку землю, що належала до князїв мазовецьких, але зовсїм подібно була орґанїзована, як і иньші руські землї Корони, взагалї досї не маємо відомостай, як і коли переведено там зрівняннє з когонними землями. Польські уряди й судівництво заведене було тут, очевидно, разом з Галичиною. 45) Але чи разом з тим місцеву шляхту зрівняно в правах і обовязках з коронною, не знати. Хто зна, чи й згаданий страйк белзької шляхти під час походу 1450 р., підтриманий руською шляхтою, не стремів до тог, аби белзьву шляхту зрівняно в правах з галицькою й коронною. Але в кождім разї з переходом Белзької землї під безпосередню власть польських королїв в 1462 р. таке зрівняннє мусїло наступити.
Взагалї, протягом XV в. в руських землях Корони сформованнє шляхетської верстви на взір польської — з широкою автономією, з участию (дорогою сойму) в управі держави, з мінїмальними обовязками й широкими привілєґіями та правами, було довершене, і в XVI в. перейшли тільки слабі відгомони сього процесу. Вправдї, ще в XVI в. стрічаємо ми факти увільнення поодиноких шляхтичів від ріжних служебностей, вичислених в їх перших документах 46) — доказ, що сї застереження не зовсїм стратили всяке значіннє й по наданню польського права. Теж саме доказує й дебата над інтерпретацією лєнного права, про яку припадком довідуємо ся з конституцій сойму 1579 р.: постановлено тодї, що лєнними маєтностями мають признавати ся тільки ті, про які в наданнях вирзно означено, що дають ся вони iure feudali, — і що се лєнне право не буде інтерпретвано з чужого права. 47) Постанова, як бачимо, досить неясна, а треба її толкувати мабуть так, що при екзекуції прав в правительственних кругах старали ся інтерпретувати значіннє надань на лєннім праві з нїмецького лєнного права (тим часом як одиноким ограниченнєм надань сього права в Польщі уважало ся виключеннє женського потомства від дїдичення) й хотїли підтягати сюди також і надання з всякими застереженнями, взагалї всякі, що відріжняли ся від польського шляхетського права 48). Тим часом шляхта взагалї мала велику неохоту до лєнного права й поволї все зменьшала число таких маєтностей, випрошуючи для них признаннє польського дїдичного права 49).
Всякі ограничення зістали ся удїлом шляхти неповноправної, котрої значні маси зістали ся в руських землях і далї — до огляду сих minores gentes тепер і перейдемо.
Примітки
1) Piekosinski Rycerstwo Polskie c. 78 i далї.
2) Статут в вид. Губе § 17 (Рrawо polskie XIV w. c. 43).
3) Volum. legum І c. 25.
4) Ще лекше, здавало ся б, об'яснити сю подібність спадщиною староруського права, як то й робило ся: форми служебного землеволодїння переношувано в староруські часи, як питоменний руський „феодалїзм”. Та обставина, що в сих часах ми стрічаємо ся з анальоґічними формами служебного землеволодїння в землях руського права під зверхністю в. князїв литовських і московських та королїв польських, справдї робить таке об'ясненнє дуже привабним. Але близші дослїди показують, що маємо ми в них скрізь новотвори, до себе подібні завдяки подібним обставинам, в яких вони розвивали ся, й однаковим цїлям, які ставили собі правительства всїх трох держав, виробляючи нові норми служебного землеволодїння. Завдяки значному запасу грамот-надань з XIV в. з Галицької Руси, ґенезу сих нових форм можна в сїй землї найлїпше слїдити і вони кидають також сьвітло на еволюцію землеволодїння в тих двох иньших державах.
5) Див. реґести шляхетських надань на польськім праві і служебних надань руських земель, зроблені для порівняння Пєкосїньским — Rycerstwo polskie І с. 211 і далї й c. 232 і далї.
6) Нпр. в наданню ґрунтів Павлу й Петру з Угорщини, 1361 р. — обовязок службт cum duobus sagittariis decenter armatis — Kod. Malop. III ч. 741, пор. Матеріали т. 1. В наданню Дмитрович Венцеславу в Ґолухова, 1364 р., обовязок cum una hasta ad qnamlibet expedicionem generalem servire — Akta gr. i ziem. II ч. 2. В наданню c. Риботич Стефану Угрину, 1368 р. — обовязок ставити ся cum una hasta et quatuor balistariis ad quamlibet expedicionem generalem — Kodeks Malopolski III ч. 807. В наданню Станїславу Древєнтї, 1368, обовязок ставити ся cum duabus hastis et sex sagittariis in equis bene valentibus — Kod. Malop. III ч. 816. Див. іще нпр. Kod. Malop. І ч. 252, III ч. 715, 737, 743.
7) 3 дотепер звістних Казимирових надань маємо кілька виїмків з сеї звичайної норми — жадання воєнної служби; але їх можна витолкувати до певної міри: нема його в наданню Ряшева Пакославу 1344 р., але се наданнє стало ся перед прилученнєм цїлої Галичини, коли відірвано від неї Сяніччину. Очевидно свій плян військової служби правительство польське виробило, коли на порядку дневнім стала справа оборони цїлої Галичини. Нема сього замтереження в наданню Заню Матейчичу, (Акты Юж. и З. Р. II. 62), але се грамота особливша: вона увільняє слугу від служебних обовязків, і надає йому не маєтність шляхетську, тільки меньшу. Може бути зрештою, що належить вона до перших років Казимирової окупації (грамота без дати). В наданню конфіскованої маєтности Бутвичів, 1360 р. (Kod, Malopolski III ч. 79) Казимир дає її omnibus iuribus, quibus alii nobiles terre Russie et eorum cmetones gaudere dinoscutur. Нарештї не згадує нїчого про військову службу, грамота Ходкови Бибельському (Akta gr. ziem. І ч. 5) обмежаючи ся лише на потвердженню сих маєтностей на підставі предложених Львових грамот.
8) Особливо виразно се в наданню Ходку Матутейовичу: потвердивши за ним його маєтности на підставі предложеноїг рамоти Льва, Казимир додає: volumus tamen, quod pretextu huiusmodi nostre donacionis et confirmacionis (ipse Chodko) et eius successores legitimi nobis et suceessoribus nostris cum duobus sagitariis in equis competentibus ad quamlibet expedicionem generalem tempkribus perpetuis seruire sit astrictus (Kod. Malop. III ч. 737). Подібно, хоч не так виразно, в потвердженню Дмитру Кальдофовичу (ib. ч. 743): потвердивши за ним його села, p митом, quod dabatur ex antiquo, і правом врубу в лїси, грамота додає: servicium vero nobis et successoribus exhiberet i т. д. В третїм потвердженню — Ходкови Бибельському (Akta gr. і z. І ч. 5) про воєнну службу зовсїм не згадуєть ся.
9) Згадують про се тільки пізнї белзькі грамоти, коли вже йшла боротьба против сих обовязків.
10) Див. реґести надань нїмецького права у Пєкосїньского Rycerstwo І c. 237 і далї.
11) Для прикладу наведу нпр. наданнє Казимира з 1340 р. війтівства в Сандеччинї — обовязок ставити ся ad quamlibet expedicionem in defensionem regni cum tribus famulis, armis bellicis bene dispositis — Kod. Malop. IIІ ч. 162. Або наданнє війтівства з 1352 р. Дмитру з Сянока (в Римановськім): ad expedicionem generalem unum hmoijem in levibus annis videlicet in pancerio, in slappa et cum hosta in equo valenti mittere — A. g. z. VIII ч. l. Завважу, що в порівнянню з пізнїйшими шляхетськими, надання війтівські часто визначають ся ще далеко детальнїйшими означеннями що до якости вояка — описуєть ся докладно зброя, означаєть ся вартість коня (скільки має бути варт). Очевидно, для шляхти король мав більше довіря, що не вишле вояків лихо споряджених.
12) quocienscunque ad expedicionem generalem in terra Russia vocatus fuerit, cum una hosta et uno sagittario cum armis bene preparatis in equis valentibus tenebuntur deservire (одно з найстарших надань, Ходку Лоєвичу — A. g. z. V ч. 8).
13) singuli kmetones, de quolibet curia seu fumo.
14) A. g. z. V ч. 8, VII ч. 9 (1373).
15) A. g. z. VII ч. 10 (1374), VIII ч. 9 (1375).
16) Нпр. A. g. z. II ч. 4 і 5 (1375).
17) in terra Russie residenciam faciant personalem, prout se ad hoc specialiter obligerunt — грам. 1376 р., A. g. z. V ч. 11, пор. Матеріали ч. 3.
18) A. g. z. II ч. 4, 5, 6 (1375).
19) Нпр. Ходку Лоєвичу 1373 (A. g. z. V. 8); Яську на Дорошів (ib. VII. 11); Глїбв Дворсковичу (A. g. z. VIII. 9) Реґінальду і Нїнотку, 1376 (A. g. z. V ч. 11) і .т. и.
20) В сих умовах бачить др. Прохаска (Lenna i manstwa)д оказ, що лєнне право, заведене Опольським, вповнї відповідало західньому лєнному праву. Рецепцію лєнного права вже перед тим припускав Линниченко (Суспільні верстви c. 34 і далї), кладучи її ще на часи Казимира, Володислав же, по його гадцї, тільки відважив назвати річ її іменем. В своїй книзї Барское староство (c. 164) я вказав, що нема причини припускати такої сьвідомої рецепції: ріжні застереження, які стрічаємо в грамотах Казимира і пізнїйших, виробляли ся самою полїтикою, подібно як в в. кн. Литовськім і Мосаовськім, а Володислав приложив до того тільки назву „лєнности”.
21) secundum ritum et consuetudinem aliorum terrigenarum nostre corone regni Pllonie — Akta gr. i ziem. V ч. 30 і реґпста 1386 р. у Линниченка Юрид. формы с. 309. Надання Ягайла iure feodali (числом два) наводить з реґест ревізії 1564 р. Линниченко ib.
22) omnia et singula iura ruthenica in terra Russiae ab antiquis temporibus tenta et habita.
23) Так грамота Мих. Бучацького з р. 1392 на c. Койданів в Теребовельськім повіті має таку приписку: Ex mandato domini regis tempore ostensionis litterarum in presentia regia in Grodek sub anno D0mini millesimo quandringentesimo decimo septimo huic donationi adiunctum est servicium unius lancae et duorum sagittariorum in armis et equis volentibus ad quamlibet expeditionem imminentem- Матеріали ч. 7. Взагалї гадка Линниченка, що з переходом Галичини до Ягайла в стангвищі галицьких шляхтичів зайшла радикальна зміна, і умови надань зміняють ся (Сусп. верстви c. 40 і далї), не має підстави.
24) A. g. z. IV ч. 16, Акты Барскаго стар. II с. 327, Матеріалы ч. 14, 25, 28-32, 37, 39.
25) alias sibi ad tenendas praesentes nostros inscriptiones minime obligaremur — А Бар. c. I ч. 11 i II R. 1448, Матеріали ч. 31-2, 46-7
26) Акты Барскаго стар. II с. 327.
27) Ріжні комбінації сих застережень вказані в моїй книзї Барское староство c. 157.
28) Див. нпр. Матеріали ч. 5: з королїыського поручення, без всяких мотивів, староста руський відберає від Івашка Сеньковича його село Дроздовичі на королївщину, замість того дає село иньшого шляхтича Мимоня, а Мимоневи королївське село Куйматичі, з додатком двох дворищ і 10 гривен.
29) de iure feodali alias szluskiego еxiperemus — A. g. z. V ч. 30, пор. III ч. 107; ipsos de iure servili in ius terrestre translatos teneant. Мушу заввадити, що давнїйше я розумів се szluskiego як „шлезькк” (Барское староство c. 65), уважаючи на варіанти сього слова, і навіть полємізував з сього погляду з дром Прохаскою, але порівнюючи з сим вираз „de iure servili”, переконую ся, що таки тут треба розуміти szluskie як s luzskie = служебне.
30) Codex epist. saec і XV т. II ч. 149 § 18,
Страница 11 из 77
Следующая страница
[ 1 ]
[ 2 ]
[ 3 ]
[ 4 ]
[ 5 ]
[ 6 ]
[ 7 ]
[ 8 ]
[ 9 ]
[ 10 ]
[ 11 ]
[ 12 ]
[ 13 ]
[ 14 ]
[ 15 ]
[ 16 ]
[ 17 ]
[ 18 ]
[ 19 ]
[ 20 ]
[ 21 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 77]
