LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 12

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    пор. Длуґоша IV с. 333; розвідка Левіцкого Przywilej brzeski — Rozprawy краківські т. XXIV, також дещо у Прохаски Geneza parlamentaryzmu, ib. XXXVIII c. 89 і далї.



    31) Длуґош IV c. 548 Libe rcancellariae S. Ciolek ч. 40 (Archiv fur osterreich. Geschichste XL). Звістка Длуґоша самостійна: він зна є більше про галицькі данини й повинности, нїж каже про них приреченнє галицької шляхти:



    приреченнє: de avena, que post contribucionem podynine dictam sive fumalem colleccioneni, una cim duobas grossis de quolibet manso possesso... sibi respondere, ad omnes expediciones tam extraneas quam domesticas sine omni sipendio aut solucione vel subsidiis quibuscunque pecuniariis, vel aliis famulari, castra et eorum ruinas... rераrаrе et nova denuo edificare et erigere et usque a fundamentis ad ifnem consumare.



    Длугош: ad quaelibet bella sine aliquo donativo ire, ad castrorum aedificationem suos homines mittere, ас de quolibet manso possesso duas avenae, duas siliginis mensuras et quatuor grossos singulis annis solvi.



    Лвєіцкий (ор. c.) думає, що приреченнє було видане перед берестейським привилеєм 1425 р. і його гадку приймає Прохаска (Geneza parlamentaryzmu с. 90), але я на те не бачу важних доказів.



    32) Окрім згаданих низше (c. 85) соймиків 1427 і 1433 р. див. іще записку холмську з 1430 р. (віче судове?) — Pawinski Sejmiki ziemskie dod. c. 57. Першу звістку про скликаннє королем соймику на Руси маємо одначе, ще з перед берестейського привилею — Lbier cancell. St. Ciolek І c. 36.



    33) Subcamerarius Rusxiae — Akta gr. ziem. VII ч. 35.



    34) Про се див. в розвідцї Прохаски W obronie spoleczenstwa, тільки на жаль тут за богато місця дано деклямаціям, і дуже мало — аналїзу фактів.



    35) Ухыали сих соймиків згадує інвентар коронного архиву — Іnventarium ed. Rykaczewski c. 253 (див. також звістку з інвентаря Доґеля при перекладї Ваповского Малїновского, II c. 225-6).



    36) В сьвітлї сих змагань мабуть треба толкувати звістний епізод з 1426 р., коли руська шляхта на заклик Ягайла до походу на Угорщину, в поміч Жиґимонтови на Турків, відповіла, що не піде инакше, коли не дістане наперед по 5 гривен на сулицю, і Ягайло, розгнїваний тим, казав непослушних арештувати й відбератм маєтности (Длуґош IV c. 343, пор. 544). Сї непослушні шляхтичі жаддали, аби їх трактовано відповідно до польського права, що звільняло шляхту від заграничних походів. Подібний характер мав мабуть і иньший стиайк руської шляхти, про який маємо побіжну згадку в Liber cancellariae St. Ciolek I c. 181.



    37) Codex epist. s. XV т. II ч. 177 § 18.



    38) Inventarium ed. Rykaczewski c. 225, пер. Ваповского II c. 226, Codex epist. s. XV, т. II ч. 212 § 18.



    39) Длуґош IV c. 548.



    40) Акти львівського земського суда під днем 1 сїчня 1435 мали таку записку: terrae Russiae dignitarii et terrigenae colloquium primum celebrarunt generale post collacionem iuris polonici terris Russiae per pie record. serenissimum principem d. Vladislaum... gratiose collati et concessi — Nissiecki Herbarz, вид. Бобровича І c. 260. Подібну записку й досї читаємо на вступі актів галицького земського суда, під днем 12|ІХ 1435: post dacionem iurispolonici terre Russie per seren. principem d. Wladislaum etc. praesens registrum est factum pro iudicio terrestri. Akta grodz. i ziem. XII ч. 1. пор. записку в т. XI ч. 714 і пояснення в передмові с. 6. Про ранїйше заведеннє вічевих судів в землї Холмській може сьвідчити й згадана вище записка 1430 р. — у Павіньского дод. c. LVII, але з неї самої трудно судити. Земського усдівництва й земських урядників, видно з неї, тодї тут не було ще. Найдавнїйший акт земського суда в Каменцї звістний тільки з р. 1456 — A. g. z. IV c. 164, пор. XIV с. 474, але члени земського суду, сенатори і земські урядники звістні вже в 1436-9 рр., отже нема сумнїву, що й тут заведено „польське право” в 1435 р. і в дїйсности (щив. Барское староство c. 147). Земських урядників галицьких бачимо на берестейськім соймі 1435/6 — Volum. legum І c. 57-8.



    41) Див. вище c. 80.



    42) Так нпр. 1442 р. кор. Володислав надав Томашеви з Гинковець (в пов. Червоногородськім) се село, обовязуючи його до служби ad quamlibet generalem expedicionem cum una hasta et quatuor sagittariis і примусового мешкання — A. g. z. VI ч. 20. 1451. Kop. Казимир дає шл. Станку й Івашку Давидовичам пустиню Iaczinska в Львівськім пов. з обовязком ad mandatum capitaneorum leopoliensium ad granicies regni seu terrarum eiusdem et extra in custodiam contra Tartaros semper et pro omni tempore inequittare et in custodia huiusmodi operosam et pervigilem facere diligenciam, sine negligencia et excusacione aliquali — A. g. z. V ч. 131. Пор. Матеріали ч. 35, 39, 46-7, 55.



    43) Стації — пор. Акты Бар. стар. I ч. 9, 19 і документи невидані, вичислені у мене — Барское староство c. 157 нотки 1 і 8. Цїлий ряд сїл під Львовом давав стацію ще в 2-ій пол. XVI в. — див. люстрадію 1564 р. — Жерела до іст. України-Руси III c. 378-80. Застереженнє замкової роботи від шляхтичів див. Акты Бар. стар. І ч. 25 і 26.



    44) Длуґош V c. 53, 75, Inventarium ed. Rykaczewski c. 258, Codex epist. saec. XV т. III c. 52.



    45) Сенатори белзькі звістні р. 1435 — Vol. legum І c. 57, фраґменти актів белзького земельного суда з кінця 30-х рр. XV в. (в львівськім краєвім архиві, на жаль досї не видані) виказують істнованнє в тім часї земських виборних судів, на польський взір.



    46) Нпр. ще в XVI в. маємо королївські грамоти, що потверджуючи надання Володислава Опольського, заразом переносили надані ним маєтности з права лєнного на право польське — нпр. Матеріали ч. 72.



    47) Volum. legum II c. 152.



    48) В XVI в. і пізнійше лєнним звали не тільки надання iure feodali, але також і всяке служебне непривілєґіоване володїннє, і з того часом виходила плутанина. Пор. Volum. legum. II c. 263 (р. 1588): feuda ziem ruskich i podolskich przed statutem Alexandrowym nadane i konstutucyami krola Stefana w dziedzictwa obrocone, nie maia bydz iuz in controversiam quamvis przywodz0ne. Постанову 1579 р. супроти того треба інтерпретувати так: лєнними можна уважати тільки маєтности надані виразно iure feudi, і ся лєнність обмежаєть ся тільки ограниченнєм спадщини мужеським потомством.



    49) Див. Барское староство c. 273-4, документ і коментар, і тамже c. 363-4. Зрештою про се будемо говорити низше.



    ШЛЯХТА НЕПОВНОПРАВНА, ДВІ КАТЕҐОРІЇ ЇЇ. ШЛЯХТА СЛУЖЕБНА В ЗЕМЛЯХ КОРОННИХ, ЗВІСТКИ З ГАЛИЧИНИ ПРО НЕЇ, ЇЇ ЗМАГАННЯ Д О ПОВНОПРАВНОСТИ, КОНЮШІ СЕЛА ПЕРЕМИЩИНИ. СЛУЖЕБНА ШЛЯХТА НА ПОДІЛЮ — ШЛЯХТА БАРСЬКА, ЇЇ ОБОВЯЗКИ, КРИТЕРІЇ ЇЇ СЛУЖЕБНОСТИ, ШЛЯХТА ХМЕЛЬНИЦЬКА. НЕПОВНОПРАВНА СЛУЖЕБНА ШЛЯХТА В В. КН. ЛИТОВСЬКІМ — ОВРУЦЬКА, ОСТЕРСЬКА Й ЛЮБЕЦЬКА. БОЯРЕ І ШЛЯХТА НА ЗЕМЛЯХ ПАНСЬКИХ — В В. КН. ЛИТОВСЬКІМ: ЇХ ОБОВЯЗКИ І ЗАЛЕЖНІСТЬ; В ЗЕМЛЯХ КОРОННИХ: МАНСТВА ЯРОСЛАВЩИНИ, ИНЬШІ ЗВІСТКИ, ШЛЯХТА ЩЕБРЕШИНСЬКА Й ШАРГОРОДСЬКА.



    Становище неповноправної шляхти нї польським, нї литовським правом не було нїколи хоч трохи близше означене. Властиво нї те нї се зовсїм не знало такої неповноправної шляхти в тих чсах, які нас інтересують 1), так що ся катеґорія, а властиво — катеґорії, істнували, можна сказати, лише через неувагу законодавства, а навіть в противність його постановам 2), бувши витвором побутових обставин, нїколи не нормованих правом. Через се отсю суспільну верству майже неможливо вложити в якусь схему й одностайно схарактеризувати.



    Навіть якоїсь виробленої назви для неї не було. Часом для означення шляхти служебної, непривілєґіованої уживали таких назв з лєнного права як vasalli, manowie (mann — Mann — васаль), dzierzawcze lenne, або бояри, в тім специфічнім, непривілєґіованім значінню (bojari, bojarones — навіть по землях коронних), servi nobiles, nobiles servitores, sliachcziczi sluzebni, а ще частїйше назиуали їх просто шляхтичами, без всякого близшого пояснення.



    На дві катеґорії сю неповноправну шляхту можна подїлити, не натягаючи фактів. Перша — се бояре й шляхта, що сидїли не безпосередно під королем, а на землях і під властию князїв, паанів і просто шляхтичів. Друга — се бояре й шляхта, що сидячи безпосередно під коорлем, обтяжені бвли ріжними служебними обовязками, а при тім часом і в особистих своїх правах в порівнянню до шляхтичів повноправних були де що укорочені. Коли перша катеґорія бодай сю зверхню прикмету — залежність від свого дїдича, має виразну, то друга розпливаєть ся зовсїм, не маючи нїякої-виразнгї границї, ба й спільної прикмети, окрім тої служебности.



    Я почну від сеї другої катеґорії — в звязку з що йно зробленим переглядом формовання шляхетської привілеґіованої верстви.



    Ми бачили вже, як супроти великої ріжнородности суспільних елєментів, покликуваних до воєнної служби, литовське правительство старало ся зробити ріжницю між привілєґіованим шляхтичом і особами, обовязаними воєнною службою, непривілєґіованого походження, і шукаючи ріжними способами потягнути якийсь критерий для розграничення їх, вкінцї спинило ся на принціпі давности: старші роди на підставі своєї приналежности до боярського, себто до воєнної служби обовязаного стану, признавали ся тим самим привілєґіованими, тим часом як воєннослужебні новійшої дати за шляхту не признавали ся. Ряд моментів на ґрунтї сього принціпу відсортували, бодай з грубшого, привілєґіовану шляхту від півпривілєґіованих воєннослужебних, що зістали ся в переходовім станї, претендуючи на шляэецтво й ведучи за шляхетські привілєґії боротьбу, що приводила до ріжних результатів зовсїм примадково: одні видерали ся на шляхетський ещбель, иньші спадали до становища майже або й зовсїм селянського.



    В подібним станї була справа шляхти і в руських землях Корони, з тою тілько ріжницею, що кроонне правительство не мало причини так піклувати ся сею провінціональною справою і не присьвячувало її нїякої уваги, тим часом як для литовського се було одною з кардинальних точок державної орґанїзації.



    І в руських провінціях Корони, як ми бачили вже, в інтересах оборони, до військового обовязку притягали ся ріжні суспільні верстви й суспільні елєменти: військову службу несли міщане, війти сїл нїмецького права й князї волоськкого права, з воєнно-служебними обовязками давали ся й потверджували ся земельні маєтности слугам ріжних катеґорій і людям всїлякого стану. Володїючи ж маєтностями з обовязком воєнної служби, такі всїлякі люде переходили до привілєґіованого стану, й нераз безслїдно замішували ся між правдивою шляхтою — потомками давнїх місцевих боярських родів і ріжними приходнями-шляхтичами. Перегляду нїякого в тім центральне правительство не мало, лише місцеві старости могли піднести голос, в інтересах свого замка і держави, против такого переходу служебних державців до катеґорії привілєґіованої шляхти. Але з старостою можна було погодити ся, або й без його відомости дістати з королївської канцелярії грамоти, що мовчачи про давні служебности (евіденції їх канцелярія нїякої не мала), потверджувала петента в володїнню його маєтностями, чи веінцї якийсь фальзіфікат предложити її д опотвердження. Така королївська грамота часто безповоротно крила й служебні обовязки й нешляхетське походженнє панка.



    Звичайно тільки меньше заможжним, меньше впливовим не удавало ся вкінцї вибити ся з під замкової служби й зверхности, або там, де старости мали вже такі цїлї гнізда служебної шляхти, й пильнували, щоб не дати її з тої служебности виломити ся. При загальній еманципації шляхти руських земель в 1435 р. головна маса властителїв маєтностей, очевидно, мусїла від разу війти до катеґорії повноправної привілєґіованої шляхти, без всяких процедур 3). Тільви меньш заможна, слабше актами й привилеями узброєна меньшість лишила ся за дверима шляхетського раю й мусїла калатати до них, стараючи ся ex post надоложити брак документів та відгризти ся від претензій старост на її служби й зверхність над нею.



    Найчастїйш в подібних спорах з старостами і виходила наверх історія походження ріжних сумнївних шляхетских родів, їх служебних обовязків і старань коло увільнення від них. Бо самі надання взагалї дуже скупі на всякі вказівки що до походження, а історією родів нїхто не займав ся. Я наведу кїлька прикладів сих заходів шляхетських minores gentes для ілюстрації сеї верстви.



    Найбільша голосна з таких історій в Галичинї — се боротьба за шляхетські права добрянських слуг. В 1452 р. троє братів слуг з с. Улича (Сяніцької землї) дістали від Ягайла пустий ґрунт Добру, з обовязком ставити з нього трох стрільцїв на війну й трома кіньми служити в замкових потребах. Се остатнє застереженнє ставило їх на становищі замкових слуг, і тому при наданню польського права Дгбрянським не удало ся перейти в катеґорію повноправної шляхти. Вони одначе добивали ся сього дуже енерґічно, то заперечуючи й вирікаючи ся своїх служебних обовязків, то відкупаючи ся від них платою грошевого чиншу. Вкінцї на соймі 1565 р. вони випросили собі від короля грамоту, що звільняла їх від всяких служб, окрім воєнної: вони мали висилати в похід чотирох кінних вояків. Се запечатало їх боротьбу — вони моглии себе з повним правом називати шляхтичами 4).



    Таких історій було богато, і вони мають значний інтерес, тим більше, що се роди переважно українські, тубильні, або зрущені. Ал едтсї нїхто не поінтересував ся зайняти ся сими minores gentes Галичини й їх боротьбою за привілєґії.



    В тій же Сяніччинї нпр. знаходимо в серединї XV в. в с. Лодинї кілька руських родин, що зачисляли ся й таки видко були дїйсно давнїйше замковими слугами, але вже титуловали себе „шляхетними” „дїдичами”, або „земянами” (heredes) свого села і не хотїли сповняти служебних обовязків. В 1446 р. староста позиває кількох з них, що вони „не служать замкови відповідно до звичаю, як служили їх попередники й сусїди”, спеціально — що вони не давали риби до замку, не вважаючи на кілька упімнень старости. Лодиняне ті покликували ся на якусь королївську грамоту, але староста не признав її за відповідне оправданнє і засудив їх на кари. Одначе вони сього засуду не прийняли. Дальшої історії сього спору не знаємо, здаєть ся скінчило ся на тім, що сї слуги спродали свої ґрунти шляхтичам постороннїм і тим покінсили свою „прю” 5).



    В Перемищинї в околицї Медики були села, залюднені слугами-конюхами. Про них взагалї я буду говорити низше, а тепер згадаю про борттьбу одного з сих сїл — Витошинеь з старостами за шляхетські привилєґії. В серединї XVI в. перемишльські старости, позавидувавши легких обовязків сих конюхів, почали переводити їх на панщину. Декотрі піддали ся, але не всї. Витошинські конюхи спротивили ся й почали доводити своє привілєґіоване становище. Коли королївські комісаррі постановили перевести конюхів на панщину, витошинські конюхи сфальзификували собі грамоту Льва, де не тільки надавала ся їх предкам витошинські ґрунти, але й значило ся, що ті витошинські „піддані” мають не тільки доглядати коней, але — передовсїм — служити „воєнну службу”, отже булп вони воєнно-служебні, значирь — привілєґіовані. Ся Львова грамота, мовляв знайдена в якійсь книзї в місцевій церкві, була потверджена королем і добре послужила Витошинським, так що вони не тільки оборонили ся від панщини, але почали претендувати на шляхетські права (nobiles Witoszynscy, in villa W. heredes, як вони себе титулують потім). Але в 1630-х рр. взяли ся до них старости новосформованого медицького староства й стали змушувати їх до податків і робіт, так як селян. Грамоти 1566 р., видко, не виставало для оборони шляхетських прав, і Витошинські постарлаи ся дістати нові докази: явила ся на сьвіт грамота кор. Казимира, сфальшована, що пгтверщжувала грамоту Льва, уже инакшу: в них уже нїчого не говорило ся про конюшу службу, предки витошинських звали ся „служебниками” князя і короля, а обовязком їх була тільки воєнна служба. Узброєні сими новими документами, Витошинські занесли протест на претензиї й насильства старости, але чи виграли остаточно справу, не знаю 6).



    В иньшім еслї перемишльської королївщини, Негребцї, давнїйше також були конюхи: бачимо їх в актах середини XV в. Уже тодї були між ними заможні люде, що могли рівняти ся з шляхтичами; декотрі пробували виломити ся з служебного стану, доводячи, що вони не слуги, а земяне, й володїють своїми землями perpetualiter, але не могли виказати ся нїякими документами. При кінцї XV в. вони були вже переведені на службу замкову, „служили коли і де їм скаже староста або його урядник”, і окрім служби давали овес і курей; в такім положенню бачимо їх і підчас люстрації 1565 р. Але з неї ж видно, що декотрі фамілїї тодї вибороли вже собі привілєґіоване становище: люстратор відріжняє їх від „кметів” сього села, навиваючи „земянами”; вони мають своїх селян, і тільки служать на замок, а вівсяну дань дають уже їх піддані 7). Вони на дорозї також до шляхетського положення, хоч, очевидно, вийшли з тих же „кметїх” родів; як удало ся їм виломити ся з кметього стану, люстрація не поясняє.



    Подібно як конюхи негребецькі, пробували виломити ся з служебности також декотрі роди слуг нижанковецьких: маємо оден такий процес в 1460-х рр., але результату його не знаємо 8).



    Сих кілька прикладів вистане для загальної ілюстрації сеї катеґорії шляхетських minores gentes Галичини. Перед кільканадцятьма роками перестудіював я детайлїчно в спеціальній працї склад такої непривілєґіованої шляхти в східнім Поділю (т. зв. Барськім старостві) і ся аналїза, що на жаль досї лишила ся одинокою,_також може послужити до ілюстрації сеї суспільної верстви.



    Основою служили тут старі руські родт, дрібні властителї, обложені службою, які зацїліли на своїх ґрунтах, встигши добути потвердження чи документи на своє володїннє; поруч них осїдали ся нові — Поляки й Русини, за наданнями ріжного рода. Були між ними й шляхтичі, й люде нешляхетські (перші наданння звуть їх не nobiles, a providi, honesti, як Петрановських, Войтовичів, Барановських), часом навіть можна близше вказати їх походженнє — міщанське (як Добчинських, Войтовичівв-Михаловських, барських міщан), або й селянське (як предка Сербновських — Райтка з Покутинець, бао Козяровських, що мали бути сплянами-втїкачами з Зинечковець). Ся ріжниця походження одначе дуже скоро затерала ся, й всї сї „барські шляхтичі” становлыть в XVI в., коли формуєть ся ся шляхта, одну служебно-шляхетську верству, котрої урядовий титул — nobiles 9), хоч нпр. люстратори 1565 р. й розріжняють „шляхтичів польських” і „бояр т аземян руських”, спеціально при тім нотуючи „плебейський” рід декотрих (plebei, ex plebeo genere).



    Треба одначе сказати, що бувало й противно — нераз в тамошнїх неспокійних обставинах трапляло ся, що шляхетська родина затрачувала свої документи, трактувала ся як нешляхетська й аж пізнїйше— віднайшовши, або й сфальшувавши документи, регабілїтувала себе. Так було нпр. з Буцнями-Берлинськими, Кунатовськими-Гальчинськими, зачисленими до плебеїв люстратором 1565 р. 11)



    Сї барські шляхетські роди без ріжницї свого походження і правних титулів лучили ся в одну верству служебними своїми обовязками. Ми знаємо вже, що служебні обовязки тяжіли давнїйше на всїй поодільській шляхтї без ріжницї. При наданню польського права значна частина її, особливо руських родів, що сидїли тут з „дїда й прадїда”, але документів часто не мали нїяких, зістала ся й далї на служебній стопі, а в інтересах оборони сих загрожених країв польське правительство далї роздавало тут землї з обовязками воєнної й замкової служби. В Барщинї спеціально такі надання широко практикували ся в другій четвертинї XVI в., коли правительство заходило ся кольонїзувати на ново отсю страшно спустошену Татарами територію; але практика служб і обовязків сформувала ся вже давнїйше. Барські шляхтичі мали ставити ся до походу на кождий зазив барського старости; по черзї ходили „сторожу” — вистерегати Татар на їх „шляхах”; під час ворожого нападу разом з своїми підданими мали сидїти в барськім замку для його оборони; підданні їх кілька день до р
    Страница 12 из 77 Следующая страница



    [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.