LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 14

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ва постанова з 1579 р. властиво виключає істнованнє всякої служебної шляхти, але вона не досить катеґорична і ясна.



    3) Нїяк не можу згодити ся зі здогадами проф. Линниченко, що при наданню польського права руські роди увійшли між повноправну шляхту ”на тих самих підставах, які були дані для нобілїтації литовсько-руської шляхти, тоб то через адоптацію польськими шляхетськими родами”, і що пізнїйше дрібна руська шляхта переходила в шляхетську верству через доказ посвоячення свого з шляхетськими родами (Сусп. верстви c. 64 і далї). Линниченко опираєть ся тут на істнованню у руських родів в Галичинї польських гербів, по друге — на фактах виводу шляхецтва доказами такого посвоячення. Але істнованнє польських гербів зовсїм не доводить адоптації. Вона взагалї не закорінила ся на руськім ґрунтї: бачили ми вже, що і у литовського правительства з такими адоптаціями нїчого не вийшло. Під Польщею руські родини шляхетські або такі, що хотїли себе зачисляти до шляхти, уживали часто гербів польських без усякої адоптації — се дуже добре зоаємо з пізнїйших часів. Справу шляхецтва звичайно рішала не приналежність до герба чи до шляхетського роду, а привілєґіованне володїннє землею. Такі процеси виводу шляхецтва, як описує д. Линниченко, належали до рідкостей, трапляли ся кооли спеціяльно закидали не-шляхецьке походженнє, звичайно ж справа оберала ся коло прав на землю й служебних обовязків.



    4) Akta gr. і ziem. VII. ч. 22, XI ч. 2260, 2271, Жерела до іcт. України-Руси II c. 288-9.



    5) Akta gr. i ziem. XI ч. 2108-, 2272, 3170, 3248, 3250, 3251.



    6) Історія її оповіджена ширше в моїй статї: Чи маємо автентичні грамоти кн. Льва — Записки т. XLV; тамже подані й документи і вказані иньші джерела.



    7) Akta gr. і ziemskie XIII ч. 4425, 5565, 6581, 6693, XVII ч. 3037, спори з старостою ib. XIII ч. 6515, 6519; інвентар 1497 р. — Записки Наук. Тов. ім. Ш. т. XIX c. 22, Жерела т. II c. 81 і передмова c. 33.



    8) Akta g. і z. XIII ч. 6496, пор. 6575, 6690, XVII ч. 1026-7.



    9) Повноправні, родовитїйші шляхтичі тодї, в XVI в., звичайно титулують ся generosi.



    10) Барское староство, историческіе очерки (XV-XVIII в.), К., 1894 (передр. з І і II т. части восьмої Архива Югозападной Россіи, котрим ся розвідка служила передмовою).



    11) Барспое староство c. 223-5 і історії поодиноких родів c. 179 і далї; там і відсилачі до актів — їх тут не повторяю.



    12) Тому в пізнїйших барських актах стрічаємо такі апострофи: tu sie w zamku barskim (stawic sie) nie bede, bom szlachcic koronny, a nie barski, або: wyciagnicie takiego owakiego syna, barskiego szlachcica, y bijcie: dam zl. sto za niego (поголовщину), jak za prostej kondycyi czleka.



    13) Zrodla dziejowe V c. 25 і далї.



    14) Барское староство c. 226-240.



    15) Ibid. c. 180. З предложених Карачевськими Витовтових документів привилей на Симяків (Акты Бар. стар. 1 ч. 1) безперечно фальзіфікат, а привилей на Княжу Луку, коли тепер маємо його факсімілє в Палеографических снимках вид. Археол. инстптутом, 1904 (ч. 17) треба признати таким еж (в давнїйшій розвідцї я судив їх лекше — Барское ст. с. 53-5). Третьої тепер не маємо, але мабуть і вона не була лїпша.



    16) Ibid. c. 191.



    17) Люстрація 1565 р. — Архивъ Югозап. Россіи ч. VII т. II c. 154 і далї.



    18) Жерела до історії України-Руси III c. 376-7. На c. Яснища маємо згадане вже вище наданнє кор. Казимира з 1451 р. Станку й Іванку Давидовичам з анальоґічними обовязками (сторожа від Татар — див. вище -с.87), і правдоподібно в тих земянах XVI в. маємо поьомків Давидовичів.



    19) Документии про сю шляхту зібрав і видав проф. Антонович в ч. IV т. І Архива Югозап. Россіи, катальоґ родів і виказ їх документів у вступній розвідцї його c. 14 і далї. Про неї є ще статя Ролє Z przeszlosci Polesia kijowskiego, Bibl. Warsz, 1881 і осібно 1882.



    20) Чоповські і Білоцькі відкликували ся навіть до грамот godney pamieci xiazat ruskich, i проф. Антонович розуміє тут князїв руської династиї (вступна розвідка c. 14-5). Сї грамоти мали погинути під час козацьких воєн, але коли вони й були, і не належали до київських князїв Гедиминової династиї, а до давнїйших — то ледви чи були лїпші від Львових грамот галицьких шляхтичів.



    21) Архивъ Югозап. Р. IV. І c. 41 і далї — тут між слугами замковими й ординськими знаходимо таких членів овруцьких шляхетських родів: Редчичів, Гапоновичів, Коркошок, Болсуновичів, Нелеповичів, Пашиничів, Волковичів, Бехів, Хиневичів, Ущапів. Пор. іще пізнїйші люстрації Овруцького староства в Zrodla dziejowe V c. 81 ( Костюшковичі), 120 (Білоцькі).



    22) Архивъ Югозап. Р. т._IV. I с. 8, 9, 16, 17, 86, 89 і т. и.



    23) Zrodla dziejowe V c. 210-3.



    24) Див . вище c. 72. Становища сих польських бояр доторкнув ся трошки більше д. Лаппо в своїй працї: В. кн. Литовское с. 449 і далї, але дуже побіжно.



    25) Див. т. IV c. 232 і далї.



    26) Про переведеннє сього принціпу в відносинах до бояр московським правительством див. Юридическія древности СергЂевича І c. 311 і далї.



    27) Статут 1529 р. розд. II арт. 2, пор. Статут 1566 р. розд. II арт. 7.



    28) Archiwum Sanguszkow III ч. 148.



    29) Виленський Археографич. Сборникъ VII ч. 8.



    30) Archiwum Sanguszkow І ч. 64, 65, 88, 89, 90, III ч. 85. Пор. запись на службу в т. III ч. 166, або в т. IV ч. 99 позволеннє в. князя В. Сангушкови, аби міг купитис ело у земянина Ласковича, що при тім „ и самь єму в опеку и оборону ся далъ”.



    31) Archiwum Sanguszkow III ч. 126.



    32) Нпр. Arch. Sanguszkow IV ч. 197, 198, 276, і т. и.



    33) З Лит. Мптрики, у Любавского Сеймъ с. 470.



    34) Про стару практику див. Szelagowski Chlopi-dziedzice c. 22-3.



    35) Codex epist. saec. XV т. III дод. 14, Akta grodz. i ziem. т. VII ч. 39 і 45, т. XIII ч. 4412.



    Звістки про таку служебну шляхту в Галичинї зібрав, хоч не повно, др. Прохаска в своїй розвідцї Lenna i manstwa ст. 14 і далї; об'яснення сього інститута у нього також досить неясні й не зоваїм докладні.



    36) Akta gr. і z. XIII ч. 5062, 5070, пор. 6840.



    37) Akta gr. i ziem. XIII ч. 1489.



    38) Документ ceй видав я в 1895 р. в Записках Н.-т. ім. Шевченка т. V mіsс. c. 3, правдоподібно не знаючи сього видання, видав його др. Прохаска наново в цитованій розвідцї, з значним числом помилок. Продажу або надання дрібнїйших ґрунтів з застереженнєм служби див. іще нпр. Akta gr. і ziem. XII ч. 3643, XIII 889, 2243.



    39) Akta gr. і ziem. XII ч. 3048.



    40) Akta gr. i ziem XII ч. 3696.



    41) Slownik geograficzny XIII c. 828 (Szczebreszyn).



    42) Наводить Прохаска ор. c. c. 21 (з невиданого).



    43) Akta gr. і ziem. XIII ч. 5368, пор. заяву Яна з Ярослава, що він wypuscza шл. Ґолуховского з обовязків служби йому, але задержує собі юрисдикцію над ним: solum ius pro se reservat cum ipso, quod coram nullo alyo ipse et eius posteri parere et respondere debent nisi in castro Iaroslaw, prout ex antiquo solebant respondere — A. g. i z. XIII ч. 1414. Див. іще цитовану вище записку A. g. i z. XIV ч. 918, де за нептвненнє воєнної служби грозить поневоленнє.



    44) Codex epist. saec. XV т. III ч. 71; сей еманципаційний акт два роки пізнїйше потвердив на проханнє Моравских король — ibid. ч. 78, отже в правительственних кругах в такім викупі не бачили нїчого незаконного.



    45) Документи сього процесу подав др. Прохасва в згаданій розвідцї c. 27-9; ревізія 1564 р. — в облятї Сяніцького грода кн. 19 c. 777 львівського краєвого архиву.



    46) Документи сї видані в моїх Актах Барського староства; про сю шаргородську шляхту див. Барское староство c. 241-4, там і вказівки на документи.



    47) Декотрі з них дістають потім продовженнє — іще на одно доживотє.



    Розділ III. Селянство.



    Загальна еолюція селянських верств. Заниканнє несвобідних, останки їх в XVI в в в. кн. Литовськім, їх становище, погляди права на них, їх заниканнє в другій половинї XVI в. Заниканнє невільництва в українських землях Корони — останки невільництва в XV в. Перехід останків невільників в тягле селянство, ретроспектиний погляд на сей процес в попереднїм. Спеціальні катеґорії несвобідних і півсвобідних: койманцї, закупи, паралєлї з економічно закріпощеними.



    Катеґорії селянства XV-XVI вв. Селяне данні, їх термінольоґія; данні селяне в київській переписи 1470 р., в Ратенськім старостві на поч. XVI в. і на пинсько-волинськім Полїсю 1560-х рр., їх обовязки і оцїнка оподатковання; пережитки старих порядків з иньших країв, відтвореннє старого оподатковання, XIV-XV вв., його еволюція, зародки робіт.



    Селянство роботне — термінольоґія, економічні катеґорії, характеристика в уставі 1529 р., розвій панщини в. кн. Литовськім і в землях коронних, заниканнє ріжниць між селянством данним і роботним. Селяне служебні — катеґорії їх, слуги в Київщинї, на Полїсю, на Волини і в Галичинї. Становище слуг, звязь з невільництвом, спеціальні катеґорії: конюхи, ординцї, каланники, сотні.



    Обмеження особистих прав селян. Виключеннє з загальної юрисдікції в в. кн. Литовськім, привилей 1447 р.; наслїдки нїмецького права в Польщі; суд для селян королївських. Обмеження маєткових прав — право на землю селян в Коронї, слїд толєровання селянських прав на землю; відбираннє селянських ґрунтів. Права селян на землю в в. кн. Литовськім, захитаннє селянських прав, признаннє їх в праві XV і поч. XVI в., право дїдичення, обмеження і запереченнє селянських прав в серединї XVI в. Звязь прав на землю з особистою свободою. Обмеження переходів в Польщі, практика переходів в Галичинї XV в., ухвала Галицької землї, красноставські постанови 1477 р.; знесеннє права виходу в поч. XVI в.; гультяї. Практика в. кн. Литовського, селяне отчинні й похожі, право виходу й його заниканнє, причини закріпощення, давність як критерій закріпощення, статутове законодавство. Загальний результат — безправність селянства.



    Панщина — її еволюція. Землї коронні — панщина в селах нїмецького й волоського права, 14-дневна панщина; панщина в селах „руського права”; нормованнє панщини — ухвали красноставські і підляські, соймові ухвали торунсько-бидґощські; дводенна норма в другій полов. XVI в.; панщина в Галичинї в серединї і другій полов. XVI в., обтяження панщиною, додаткові роботи; чинші й данини, їх розвій, оподаткованнє в серединї XVI в. в Галичинї. Консерватизм сїл волоського права, обовязки їх в серединї й другій пол. XVI в. Ломаннє старих норм, приклади з другої пол. XVI в. Селянськкі скарги на утиски, безрадність правительства, непослушність державцїв.



    Панщина в східно-полудневій Галичинї і на Поділю західнїм і східнїм. Землї в. кн. Литовьского — проби нормовань з першої полов. XVI в.; „устава на волоки”, її перевеюеннє в українських землях; звіста з другої полов. XVI в. з королївщин і з приватних маєтностей — з Берестейщини, Волини — села без поміри і села волочні; волинська панщина в першій пол. XVII в. Київське Полїсє, Поднїпровє. Похід фільваркового господарства на схід; оподаткованнє на Поднїпров юй Побужу в першій пол. XVII в.; опозиція селянства.



    ЗАГАЛЬНА ЕВОЛЮЦІЯ СЕЛЯНСЬКИХ ВЕРСТВ. ЗАНИКАННЄ НЕСВОБІДНИХ, ОСТАНКИ ЇХ В XVI_В. В В. КН. ЛИТОВСЬКІМ, ЇХ СТАНОВИЩЕ, ПОГЛЯДИ ПРАВА НА НИХ, ЇХ ЗАНИКАННЄ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНЇ XVI В. ЗАНИКАННЄ НЕВІЛЬНИЦТВА В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ КОРОНИ — ОСТАНКИ НЕВІЛЬНИЦТВА В XV В. ПЕРЕХІД ОСТАНКІВ НЕВІЛЬНИКІВ В ТЯГЛЕ СЕЛЯНСТВО, РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ПОГЛЯД НА СЕЙ ПРОЦЕС В ПОПЕРЕДНЇМ. СПЕЦІАЛЬНІ КАТЕҐОРІЇ НЕСВОБІДНИХ І ПІВСВОБІДНИХ: КОЙМАНЦЇ, ЗАКУПИ, ПАРАЛЄЛЇ З ЕКОНОМІЧНО ЗАКРІПОЩЕНИМИ.



    В тїснім звязку з розвоєм шляхетської верстви стояла доля селянських кляс. Се були, властиво сказавши, дві сторони одного й того самого історичного процесу, що підіймав становище шляхти коштом селянства, так що в міру того як ширили ся привілєґії шляхетської верстви, малїли горожанські права селянства. В сїм двостороннїм процесї властиво лежить центр тяжкости цїлої суспільної еволюції сих часів, корень цїлого перестрою суспілних, а також національних і культурних відносин.



    Наші відомости про селянські верстви в давнїй Руси не були богаті. Скільки могли ми виробити суд про них, головно на підставі памяток XII в., основною верствою були свобідні й економічно-самостійні селяне — смерди, що сидїли на властних ґрунтах; але поруч них істнували досить численні катеґорії селян безземельнихх, що працювали на чужій землї й наслїдком своєї економічної несамостійности були і в горожанських правах ограничені — се так звані ізгої, сябри, закупи, нарештї була численна верства невільнича 1). Економічні, по части й полїтичні обставини складали ся так, що катеґорії безземельних полусвобідних і несвобідних робітників з часом мусїли все збільшати ся коштом свобідних селян-властителїв, а селянські землї — переходити в руки боярські, збільшаючи собою боярські маєтности, що орудували працею тих несвобідних і півсвобідних 2). В тих українських землях, де сей економічний процес мав спромогу без перешкод поступати дслї — як в Галичинї, на Волини, на Побажу і в глубшіс Полїсю, в сїм напрямі мусїли розвивати ся далї суспільні й економічні відносини, тим часом як на Поднїпровю й Понизю в загальнім розкладї давнїйших суспільно-полїтичних форм результати сього процесу мусїли коли не зовсїм зникнути, то принаймнї дуже сильно ослабнути. Відповідно до того в сих останнїх землях ми не можемо надїяти ся стрінути ся з сильно розвиненими результатами вказаного економічно-суспільного процесу — великими боярськими лятіфундіями і господарствами, з численними верствами несвобідних і півсвобідних, але сподїваємо ся бачити їх в сильнім розвою в тих дальших, більше законсервованих землях — волинських, галицьких, побужських, так само як і білоруських землях в. кн. Литовського 3).



    Коли одначе паде сьвітло на тутешнї суспільно-економічні відносини, то значить — в XV в. і в початках XVI, ми не знаходимо тих, так добре знаних нам верств несвобідних і півсвобідних в такій формі, як a priori могли б надїяти ся. Невільники істнують, але в числї невеликім, більше як пержеиток. Терміни закупів і сябрів в землях в. кн. Литовського звістні: сябри в актах XVI в. означають участників селянського господарства чи то рівноправних, чи нї — в значінню пізнїйших підсусїдків. Закупами звуть ся люде заставлені в грошах — третїми особами, чи ними самими, разом з землею, чи без неї, лише самою їх особою і працею; але в великодвірських господарствах вони не грають особливої ролї й не виступають численнїйшими ґрупами звичайно.



    Одначе памятаючи, що верстви півсвобідних і несвобідних давали робочу силу більшій власности, княжому й боярському господарству, що в XIV-XVI в. як раз доходить до незвичайної сили, ми без великого труду потрапимо віднайти ті верстви: вони опинили ся між ріжними катеґоріями glebae adscripti — селянами тяглими, слугами ріжних спеціальних титулів, котрими власне орудує господарство XV-XVI в., тим часом як старих смердів репрезентують в більше чистій формі селяне денні ріжних назв, зовсїм або майже зовсїм свобідні від панщини 4).



    Очевидно, процес загалом взявши пішов у тім напрямі, що становище несвобіднмх переважно полїпшило ся — зблизило ся до становища безземельних робітників на панських землях й переважна маса несвобідних вповнї змішала ся з ними. Ослабла в значній мірі й та виразна давнїйше границя, що дїлила свобідних і економічно самостійних селян від безземельних і залежних — се було начлїдком як полїпшення становища сих остатнїх, так іще більше — наслїдком погіршення становища перших: затратило ся понятє їх правної й економічної самостійности, право й практика що далї то більше склонні були переносити на них практику низших катеґорій селян, що вийшли з несвобідних і півсвобідних. Дальший історичний процес пішов власне в сїм напрямі нівеляції селянських верств на тім рівенї, на якім стояли безземельні, панщиною обтяжені робітники, та зведення до сього спільного знаменника ріжнородних катеґорій селянства, з їх економічними й правними відмінами. Се було зрештою явище загальнїйше: не тільки в иньших землях давнього руського права — в землях в. кн. Московського, але і в західнїй Европі загалом взявши переходить сей процес: давнїйші несвобідні підіймають ся розмірно, але до їх рівеня редукують ся й вищі катеґорії селян, давнїйше свобідні й самостійні — всї вони нївелюють ся на рівенї більше меньше давнїйших безземельних і півсвобідних, або й низше. Так воно було й по землях наших.



    Щоб прослїдити перехід давнїх руських катеґорій селянства в новіыші, такі які стрічаємо в памятках XV-XVI в., ужиємо заразом фактів і з земель литовського і польського права. Почнемо від останків несвобідних.



    В XV в. і на початку XVI несвобідні ще були досить знані в в. кн. Литовськім, як звичайно принадлежність двірського господарства, княжого й панського. Тому що великодвірське господарство було розвинено головно в білоруських і чисто литовських краях, і нквільників бачимо тут далеко більше нїж на Українї. В наших землях згадки про них рідші, і нїде не стрічаємо більше як по кілька, де маємо докладнїйші числа, тим часом як в дворах білоруських і литовських бачимо челяди чмсом по кількадесять, навіть понад сто. Судячи з наших звісток, найбільше челяди було в Пинщинї, де ще в серединї XVI в. були по великокняжих дворах значнїйші їх фамілїї. Але всюди, навіть при найбільших їх осадах, по тих литовських дворах як робуча сила попри неї ужисали ся селяне иньших катеґорій, в далеко більшім числї 5).



    Звуть ся сї невільники „челядню невольною”, або просто „челядию”, також паробками, жіками й дівками невольними 6). Становище їх найлїпше поясняє устава дворам виленського і троцького воєводств в р. 1529. З неї бачимо, що челядь призначала ся передовсїм для хлїборобської роботи. Окрім того жінки були обовязані виробити з двірського матеріалу на рік постав полотна. Частина челяди — „которыи обыходу и домовъ своихъ не мають” — жила на повнім удержанню від двора, дістаючи т. зв. „мЂсячину”: устава визначає на се кождому по чотири бочки жита „водлЂ обычая давного” (бочка така містила понад два кірцї). Иньша челядь мала свої власні невеликі господарства — „приробки а бонды свои” (слово бонда, значіннєс неясне, очевидно, бую технїчним для сього челядинського господарства). Такі діставали меньшу місячину — тільки по півтори копи жита на рік. Очевидно власні господарства їх були так малі, і вони так були заняті роботою при дворі, що не годні були з них прохорчити ся 7). Се можна взагалї уважати типовим для тодїшнього становища челяди.



    Право в. князївства признавало невільництво вповнї леґальним інститутом, хоч і робило поволї кроки до його обмеженея. Литовський Статут 1529 р. признає чотири правні причинп невільництва: родженнє від невільних; полон на війнї в чужій землї; заміна неволею кари смерти, за згодою другої сторони; сьвідомий шлюб вільного чи вільної з невільним. Натомість признаєть ся неважним; поневоленнє за якусь провину, що не потягала за собою кари смерти; неволеннє за довг; продажа дитини батьками або себе самого в неволю під час голоду. Нехристиянам забороняєть ся мати в неволї християн 8). Всякий невільник може від нехристиянина виробити ся на свободу, прослуживши у нього сїм лїт. Стає вільною й челядь, котрій її властитель відмовив удержання під час голода (выбилъ з двора проч) 9). Статут 1566 р. знїс уже неволеннє замість кари смерти, зістааивши тільки иньші три правні причини. Але житє йшло в перед права, і в практицї середини XVI в. (як поучують нас факти наведені нпр. в ревізії пинської королївщини й иньших інвентарях 10), шлюб з невільним чи невільною не робив свобідного челядином. Статут 1588 р. зробив кінець невільництву, постановивши що на далї невільниками можуть бути тільки полоненники, а всяка иньша челядь, як також і дїти полоненників „мають быти осаживаны на земляхъ а розумены быти
    Страница 14 из 77 Следующая страница



    [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.