Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 15

за отчичевъ” 11).



Право й тут ішло тільки за житєм, бо таке систематичне розсаджуваннє невільної челяди на ґрунтах селянських, що переводило їх в катеґорію селян „непохожих”, бачимо при помірі ґрунтів на волоки, в серединї XVI в. 12). По всякій правдоподібности, сї переводи задали головний удар невільництву, де воно ще було численне: челядь переведено на селяеські тяглі ґрунти. Взагалї протягом XVI в. невільництво, можна сказати, вимерло в в. кн. Литовськім, незалежно від впливів права, в самім житю 13). До певної міри міг на се вплинути, окрім загального впливу християнства, приклад Польщі, де права невільництва не признавано; але головно вплинуло на се, очевидно, обмеженнє прав свобідного селянства та зближеннє його до становища енвільників, що й помогло невільникам розплинути ся в його масї.



В українських землях в. кн. Литовського, як я вже сказав, невіьництво пережило ся ще скорше — з виїмком Пиньщини, де значні фамілїї челяди бачимо ще в 50-х рр., і де невільництво було непережитим інститутом ще і в 60-70-х рр. 14). По иньших українських землях тільки спорадичні останки його бачимо в серединї XVI в. 15). Ще скорше ослабло воно в українських землях Польської Корони. Хоч сучасне польське право невільництва уже не знало, воно терпіло одначе в сих зпмлях останки невільництва, як пережиток руського права 16). В середнїх десятолїтях XV в. ми ще досить часто стрічаємо невільників — особливо в Львівській землї, в королївщинах і у приватних людей 17). В судових книгах стрічають ся ще згадки про продажу невільників, поневоленнє за провини і навіть — добровільне підданнє в неволю або продажу батьками дїтей 18). З подробиць можна здогадувати ся, що невільників на знак неволї часом навіть калїчили : в однім контрактї згадуєть ся, що селянин, засуджений своїм дїдичем ан кару 60 грив., віддав у сїй карі йому свою доньку в неволю, й при тім утяв її носа, nasum cisit 19). При тім одначе, видно, було прийнято, що невільником не може бути католик 20).



В другій пооовинї XV в. сї останки нквільництва скоро пережили ся — згадки про невільників стрічаємо незвичайно рідкі. Хоч імпортований невільник міг трапляти ся у Львові й пізнїйде, свійського невільництва в XVI в. тут уже не було.



Приглянувши ся пережиткам невільництва, постараємо ся прослїдити, куди перейшли колишнї маси невільників і півсвобідних.



Згадана вище постанова Литовського Статута 1588 р., що невільники від тепер мають бути осаджені на ґрунтї й уважати ся за селян-отчичів 21), може служити нам вказівкою ex post: дорогою осадження на ґрунтах, по всякій правдоподібности, невільники і перед тим в великім числї переходили в катеґорі тяглих селян-отчичів, закріпощених, „непохожих”. Челядь, що мала свої „приробки” й „присївки” і в части жила на власнім хлїбі, була становищем переходовим до такого челядника осадженого на тяглім ґрунтї. Як се осадженнє робило ся, бачимо нпр. в цитованій уже нераз ревізії Пинського князївства: в додатку до тих приробків які мала тут челядь, додавали ся нові, так щоб вистало того на поменьше сїлянське господарство — нормою було 9 морґів на господарство, себто 1/3 повного селянського ґрунту 22). Служба таких переведених зветь ся або „службою невольною”, або „службою тяглою”, але се була ріжниця тільки в вислові: їх трактовано всїх однаково як „ргородників”, себто малоземельних селян, і відповідно до того мали вони поносити з трох морґів тижневу одноденну пішу панщину, так що з своїх 9-морґових ґрунтів мали робити три днї на тиждень і окрім того сповняти иньші повинности у дворі в разї потреби 23). На разї вони числили ся ще невільниками (z nywoly nye sza wipusczeny 24). Але ріжниця між ними й иньшими тяглими мусїла дуже скоро затерати ся. Можемо се бачити з кілька лїт пізнїйшої описи пинських королївщин: де трапляли ся свобідні ґрунти, там давнїйшим невільникам додавано ґрунту до повної міри й вони переходили вповнї в катеґорію тяглих селян, несучи однакові з ними обовязки 25). Звуть ся вони ще „паробками” часом, але память про їх невільництво — більше історичного характеру, нїж якась реальна специфікація 26). Очевидно, з часом мусїла ся ріжниця затерти ся безслїдно.



Сей перехід невільників в тягле селянство в 2-ій пол. XVI в. був може остатнїм актом того рода, але очевидно не першим. Я думаю, що обтяженнє панщиною й закріпощеннє колись свобідного й економічно-самостійного селянства треба толкувати власне тим, що воно — позволю так висловити ся, було затроєне несвобідними елєментами, введеними в великім числї в його круги — обтяженими „невільною службою” та обмеженнями особистої свободи.



Подекуди ми стрічаємо слїди спеціальних катеґорий селянства, що своїм несвобідним характером вказує на близьке своє спорідненнє з невільничою верствою. Такі нпр. коймінцї в землях білорусько-литовських (термін литовський, але сапе явище може бути випливом і староруських суспільних відносин) — вони противставляють ся невільним паробкам, але вповнї піддходять до становища невільників осаджених на тяглій службі: сидять коло дворів і дякол не дають, тільки тяглу службу служать; вони не мають права виходу, їх продають як невільників. Се вже вказує на їх несвобідне походженнє, а деякі подробицї документу, де виступають коймінцї, потверджує гадку, що маємо тут осаджену на двірських ґрунтах челядь 27). Анальоґічна до них, а цїкавійша для нас катеґорія людей коланних, каланних, каланників, звістних в Галицькій Руси, і в українських землях литовського права. В Галичинї ся назва прикладаєть ся до селян служебних, без тяглих обовязків, тож про нпх буду говорити низше, слїдячи несвобідні елєменти серед слуг. Тут тільки піднесу, що в руських землях литовського права тим іменем називано селян тяглих, закріпощениж, без права виходу (несвобідний, то значить закріпощений характер їх підносять особливо акти галицькі XV в., де kalanny виступає синонїном для illiber). 28)



Незалежно від таких спеціальних катеґорій, маса невішьних мусїла без всяких спеціальних означень переходити в катеґорію тяглих селян. Так само мусїло бути і з контінґентами, що відповідали давнїм катеґоріям закупів, сябрів, ізгоїв і т. и.



Закупів ми стрічаємо в литовських часах досить часто, але в значінню де що відміннім. Імя се значить людей заставних і квалїфікує права до нього кредитора, а не правне становище самого „закупного” чоловіка: закупом зветь ся застава і вільного чоловіка, вчинена ним самим чи його свояками, і невільного, вчинена його господарем третїй особі; селяне заставлені раазом з землею їх державцем також звуть ся закупами і т. д. 29). Для нас найбільше інтереса мають закупи, що заставили ся самі, або заставлені своїми свояками на відробок певної суми. Від другої четвертини XVI в. право в. князївства стоїть на такім становищу, що свобідний чоловік не може стратити свою свободу на все в покритє якогось грошевого з'обовязання, чи матеріальної шкоди 30), і допускає тільки неволю часову — такий застав чоловіка, при якім праця його має амортизувати довг 31). На випадок, коли б хто з своїм закупом не умовив ся що до амортизації довга, Статут уставляв таксу для оцїнки працї закупа (такса ся стоїть в очевиднім звязку з такоюж таксою Руської Правди). Так само уставляєть ся такса „випуску” (амортизації) для людей „виданих” за несспроможністю заплатити судову кару або винагородити заподїяну шкоду 32). Як видно з сих постанов і иньших актів, такі закупи, або видані люде відслужували винні гроші або служачи в домі кредитора, або сидїли на своїх господарствах, дістаючи певну підмогу в господарських продуктах — „присївок” (іжну пашу на насїннє) 33). Становище обох катеґорій було вповнї анальоґічне з становищем таких же катеґор ій невільної челяди, тільки що ся була закріпощена вічно, а ті закупи і видані люде тільки до амортизації чи сплати грошей.



З другого боку становище закупів та виданих людей, що сидїли на своїх господарствах, було дуже анальоґічне із становищем селян, що осїдаючи в чиїхсь маєтностях, запозичали ся у свого пана на господарство. Вони звуть ся „людьми въ пенязЂхъ”, як звали ся й люде заставні або закупи 34). Се звичайні свобідні соляне — „люды прыхожіи”, але вже звязані в своїй свободї: вони можуть відійти, тільки наперед „пенязи отложити подлЂ запису своєго”. Не вийшовши й не сплативши грошей, вони переходили в катеґорію людей закріпощених, „непохожих”, „отчизних”, так само як і осаджені на ґруннтах невільники або закупи. Такі прихожі люде, осаджені на ґрунтах двірських, чи спустїлих селянських, що уважали ся власністю дїдича, — котрі через засидженнє чи задовженнє переходили поволї в катеґорію людей непохожих, відповідають давнім катеґоріям безземельних робітнків — як ізгої, сябри (в литовських часах сї терміни в їх давнїм значінню вже незвістні). Практика XVI в. кидає й на сїм пунктї ретроспективне сьвітло, поясняючи, де подїли сы ті давнїйші катеґорії безземельних селян. Як і сї пізнїйші безземельні, вони перейшли в закріпощені катеґорії селян, передовсїм між тяглих непохожих людей ріжни хкатеґорій, а також і в ріжні катеґорії слуг і промисловцїв.



Примітки



1) Див. т. III c. 335 і далї.



2) Ibid. c. 349 і далї.



3) Про селянство в землях литовського права взагалї цитовані в прим. 1 розвідки Леонтовича, Новицького, Тумасова і особливо В.-Буданова Крестьянское землевладЂніе та Любавского Областное дЂленіе с. 305 і далї (богата вибірка в невиданого актового маттеріалу, хоч не завсїди відповідно осьвітлена). Про селян в землях коронних XIV-XVI в. — цитовані в прим. 2 працї Линниченка і мої.



4) Сим не хоыу сказати, що нпр. всї данники йдуть в простій лїнїї від смердів, тяглі від холопів або закупів: між ріжними катеґоріями селянства в XV-XVI вв. не було глубших границь, і переходи з одної катеґорії до другої були легкі; хочу тільки сказати, що як тип данники ґенетично стоять в звязку з свобідними смердами і т. д.



5) Для прикладу: в описи Київщини 1470-х рр. — двір Костешів (княжий, під Житомиром) — „шесть челяди а осьмъ воловъ, а къ тому дворцу дванадцать человЂка (тяглыхъ), а пять данниковъ, а ловцовъ четыре человЂки, а два слуги”. Двір Грежаний: „шесть чоловЂка (очевидно невільних), осмь воловъ, а в том селе у двори людей єсть пять, а голтяєвъ два што земли не держать”. Дворець волковийський (велико-княжий, коло р. 1510); челяди невільної „паробковъ 10 (між ними Манецъ подтивунъ), робятъ 14, а бЂлоє челяди (жінок) 6”, тяглих людей служб 46, санників 8 служб, бортників 3 служби, риболовів 12 служб, сторожів 19 служб, і т. д. Двір бирштанський (недалеко Троків): „челяди невольноє сто и осмеро душъ, осочниковъ двадцать и чотыри”, служб (тяглих і иньших) 523. Архивъ Югозап. Россіи VII II с. 6-7, Любавский Обл. дЂленіе дод. ч. 4 і 8, пор. тамже інвентарі ч. 3, 5, 9, Документы архива юстиціи I с. 86, 88, 95, 108, 111, 121, 122, 125, 136, 139. Леонтовичъ Акты Литов. Метрики I ч. 103, 364, 743, і т. и.



6) Див. окрім попередньої нотки нпр. іще Archiwum Sanguszkow III ч. 271, 367, 486, IV ч. 428, Леонтович ч. 408, 458, 462, 486, 657, 712 — „челядь невільна”. Просто челядь нпр. Archiwum Sang. III ч. 2, 171, Документы I с. 61 (8), Леонтович ч. 27, 123, 263 і т. д. Паробки просто або паробки невільні — іще Документи І с. 4 (9), 8 (9), Леонтович ч. 167, Arch. Sanguszkow III ч. 17. Паробків від челяди пробував відріжнити Новицький (ор. с. 49-50), але в деяких актах вони зовсїм виразно зачисляють ся до невільної челяди — Любавского дод. 5, або Документы І с. 94 (паробки Артммецъ Павлюховичъ, жона въ него вольная, і т. д.), тож не можна покладатис я на ті випадки, де обидва сї терміни сполучають ся, як в цитованім Arch. Sang. III ч. 171: „зо всими людми и челядю неволною и с паробки того двора”. Див. про се ще у Любавского op. c. с. 314-5.



7) Акты Зап. Россіи II с. 195, 196, 198, пор. сойму постанову 1565 р.: „отъ челеди невольноє, коториє домы и присевки свои мають, отъ кождоє головы мають дати по пети грошей, а коториє домовъ и присевковъ своихъ не мають, одно на хлебе дворномъ живуть, тыє ничого дати не повинни” (Документы I с. 167). Про „бонду” згадує уже Судебник Казимира (Хрестоматія В.-Буданова II § 19), що при першім випадку татьби паробка каже „заплатити бондою єго, а не будеть бонды, инач господарь єго за него заплатить”. Данилович толкував бонду як рухоме майно, й се толкованнє приймають декотрі новійші дослїдники (Леонтович, В.-Буданов). Коментатор в Zbior-i praw litewskich (c. 51) каже, що на Жмуди бондою зветь ся худоба; се могло б рішити справу, як би так було дїйсно, хоч з контексту устави 1529 р. скорше б виходило, що бондою звав ся челядинський ґрунт.



8) Виїмок становить тільки челядь, дана служебним Татарам в. князем разом з двором, до якооо вона належала.



9) Роздїл XI арт. 6, 7, 11, 12, 13.



10) Див. вище нотку на с. 111, Документы І с. 86 і далї (див. нотку 1 на с. 110).



11) Статут 1566 р. розд. XII арт. 13, Статут 1588 р. розд. XII арт. 21.



12) Так було в Пинщинї, при ревізії.



13) В 70-80-х рр. ми ще стрічаємо в білоруських і литовських маєтностях невільників — нпр. інвентар Роської маєтности 1571 р. — Археографическій Сборникъ І с. 147 і 149, інвентар Титовян (пов. Валькомир.) 1581 р. — Акты Виленской ком. XIV с. 249; з сього остатнього навожу дотичне місце, бо воно має свій інтерес: Czeladz niewolna, ktorzy domami swymi siedza pod dworem: Lukasz Macieiewicz y z synmi dwiema malymi — niewolni, robi dni 4 na tydzien zona yego wolna l, robi dni 3 na tydzien. Czepuc Parszeliaitis z synmi trzyma malymi niewolny, robi dni 4 na tydzien, zona yego niewolna robi tesz dni 4 na tydzien. Grygiel Zeglaitys sam, niewolny, uciekl temu rok, robi dni 4 na tydzien. Powinnosc ych do dwora pieszo chodzic na robote, ktorym yz ziemie maia, nrieszieczyni nie daia. Як бачимо, сї невільники фактично зійшли вже на становище тяглих селян.



14) В пинськнх королївщинах ревізія 1553-5 рр, виказує: в дворі Селецькім чоловіків 13, жінок 14, Ставецькім чоловіків 8, жінок 14, Дружилівськім чоловіків 8, жінок 8, Ститичевськім чоловіків 24, жінок 16, Кнубовськім чоловіків 11, жінок 9, Целковицькім пять (?) господарств. Про істнованнє челяди в приватних маєтностях тут сьвідчить петиція послів Пинського повіту предложена на Люблинськім соймі 1569 р. між петиціями пинської шляхти: щоб на волї (слободи) не вільно було приймати її „подданыхъ отчизныхъ и паробковъ невольныхъ”. Писцовая книга кн. Пинского и Клецкаго Хвальчевского с. 41, 43, 103, 169,, 228, Документы архива юстиціи І с. 501.



15) Так ревізор и1552 р. знайшли тільки в дворвх луцьких — в Гнїдаві 5 осіб, чоловіків і жінок, „челяди невольної”, в Красній 9 (разом з дїтьми), та в дворах кремінецьких — в замку 3 дорослих і дїтей 5, в Кокоревім 4 дорослих і дїтей 10, в Велї — 6, самі дїти або підлїтки. Архивъ Югозап. Россіи ч. VII І с. 171-2, т. II с. 29, 31-2. Судячи з імен кремінецької челяди, люде сї не тутешнї (Кгедрута жонъка, і занадто богато імен польсько-латинських): чи не спровадила їх господарна Бона, що держала Кремінецьке староство, з иньших, литовських маєтностей?



16) В однїм контрактї провинника має його господар тримати іn iure ruthenico velut servum — Akta grodzkie т. XIV ч. 918.



17) Див. Akta grodzkie i ziemskie т. XII ч. 120, 435, 480, 584, 847, 1348, 1595, 2004, т. XIII ч. 7, XIV index, sub voce servus illiber (o скільки згадують ся просто servi, може бути непевність, бо сим іменем означали ся й слуги не невільники); знов homines illiberi часом значить слуг без права виходу (про них низше). Про невільництво в Галичинї див. у Линниченка Суспільні верстви Галицької Руси XIV-XV в. с. 89 і далї.



18) Див. нпр. Akta grodzkie т. XIV ч. 263, 918, 943, 2019, 2132 і т. и., т. XVII ч. 462.



19) Akta g. т. XII ч. 2004.



20) Akta g. т. XIV ч. 2024 — справа обертаєть ся коло того, чи невільник Christianus чи Ruthenus („християнин” треба розуміти тут як „католик”),



21) Роздїл XII арт. 21.



22) Писцовая книга Пинскаго и Клецкаго кн. Хвальчевского с. 103, 170, 171.



23) Ibid. с. 170, 171, 405, 413 і також 103 — невільна служба, 476, 485 — тягла служба; що до обовязків див. с. 459 і 476, Писцовая книга Пинскаго староства Л. Войны, II с. 182, а також і вище наведений (с. 112) івнентар.



24) Писцовая книга Хвальчевского с. 485. Цїнні замітки про сей перехід з невільництва в селянство у В.-Буданова Крестянское землевладЂніе с. 35-6, тільки він не пробує при тім з сих фактів зробити ретроспективний ужиток для об'яснення кріпацтва. Для нього й койминцї (про них низше) „зарождающійся типъ крЂпостного состоянія” (с. 33), вони „уже несвободны и потеряли право перехода”. Взагалї ся обставина, що дослїдники більше застановляли ся над клясифікацією ріжних катеґорій селянства, нїж над їх ґенетичним звязком, була причиною, що досї еволюція селянства на литовськім праві, не кажучи вже за землї польської Корони, не вияснена хоч скільки небудь докладнїйше.



25) Писцовая книга Пинскаго староства Л. Войны II с. 6 (пор. Писцовую книгу Хвальчевского с. 103), також с. 476, 478.



26) Parobce, kthore przed themm za niewolne miano, przy them folwarku w miasto ogrodnikow zachowane, завважено в однім місцї, — Писцовая книга Войны II с. 180, пор. 184.



27) Археографическій Сборникъ І с. 33, Акты Виленской ком. т. XVII с. 100-1. Текст другого з наведених документів має особливе значіннє для сього питання, тому я наводжу найбільше інтересне місце: „Миколай Хведевичъ хоружий высокодворский взялъ д†копЂ грошей на матку и на трехъ сестеръ тыхъ койминцовъ у кн. Миська Татарина, которыє мЂли ся у него выкупити (которыє уже въ насъ выробили ся, каже про них син того Миська), а тыхъ двухъ койминцовъ продалъ єму на вЂчность за д†копЂ грошей, нижли не за паробковъ, але за коймиецовъ, ижь мЂли у домЂхъ подъ нимь мЂшкати, а не у дворЂ служити,” Виходить, що сї коймінцї тому тільки не паробки, бо не сидять у дворі, а на осібних ґрунтах. Що до матери їх і сестер, то вони також були очевидно невільницї, але не були продані на вічність, а дані на відробок за дві копи грошей, і відробивши ті гроші, вернули ся до першого свого пана.



Про койминцїв В.-Буданов op. c. с. 33, Линниченко op. c. с. 102 (він наводить вивід сього слова від литовського kaimynas — сусїд).



28) Акты Зап. Россіи І ч. 98 (1492) — наданнє монастиреви данного чоловіка без рпава виходу „какъ которого коланного”. Леонтовича Акты Литовской Метрики I ч. 621 (1502): двір Межирич записаний „зъ служебными людьми и съ коланными, то єсть тяглыми, и зъ ихъ землями, и зъ данники.” В такім же значінню тяглого ужито се слово в переписи київських королївщин XV в. — Архивъ Югозап. Россіи VII. II с. 1.



29) Про закупів литовського права В.-Буданова Черты семейнаго права (1. с. с. 65 і далї — с. 24 відбитки), Снитка передмова до XVII т. Актів Вил. ком. с. 56-7, Любавского Обл. дЂленіе с. 393 і далї, Ясинскій Закупы. Про сю останню працю див. мою рецензію в Записках т. LXII і замітку в т. LXV (Miscellanea). Буданов, а за ним Ясинский уставили вповнї справедливий погляд на закуп литовського права, як на застав. Любавский бачить в сих закупах наймитів.



30) Сей поглыд лежить, очевидно, в основі спеціальнїйших постанов Лит. Статута 1529 р., що на вічність не можна продати себе самого, анї своїх дїтей підчас голоду, анї не можна впасти в вічну неволю за шкоду (розд. XI арт. 7 і 9.) В однім судовім рішенню (1539 р.) судя в дусї сих постанов рішає, що „не єст речь годная, абы матка мЂла дочку, або отецъ сына въ неволю вечную продавати, хиба можетъ запродати” — Акты Вилен. ком. ХVII ч. 66.



31) Законодавство йшло тут на зустріч народньому погляду, що заставлений ґрунт чи чоловік з часом собою амортизує довг — див. матеріал зібраний у Снитка с. 37-8 і Ясинского Закупы с. 447-8.



32) Розд. XI арт. 7 і 9, пор. Статут 1566 р. розд. XII арт. 7.



33) Лит. Статут 1529 р., цитовані артикули, з документів нпр. Акты Вилен. ком. XVII ч. 272, умова: „вы
Страница 15 из 77 Следующая страница