маємо одно наданнє села для смоленської катедри, 1470 р., де описані місцеві податки: в селї було вісїм данників і від них ішло три кади меду без пуда, 65 1/2 грошей і сїм бочок жита, а при тім були ще в тім селї боброві гони на князя і якась служба від людей близше не пояснена 39).
В кн. Мстиславськім (теж в давнїй Смоленщинї маємо описані податки одного монастирського села з данниками: вони дуже не однакові: з землї дають одну або дві кади меду (по 5 пудів), до того хмелю і певну суму „вари” — на видатки варення. Окрім того є тут і грошева дань, від 30 до 96 гр., а у деяких ще иньші, спеціальні датки („покадне”, „за бобра”) 40).
На підставі всього тосього матеріалу можна собі представити, як виглядало оподаткованнє свобідного селянства перед змінами внесеними розвоєм фільваркового господарства й правительственними реґуляціями XVI в., — в XV віцї, а mutatis mutandis — і в XIV, може навіть і в XIII.
Підставою оподатковання служила більша земельна господарська одиниця, що могла містити й містила звичайно в собі кілька селянських господарств, звана дворищем (на Волини, Побужу, в Галичинї), землею (в Київщині), селом (ся назва задержала ся в Сїверщинї), величини дуже ріжної, нїчим не реґульованої. Податки визначали ся великою ріжноррдністю, часто навіть в однім і тим самім селї. В основі їх лежала староруська дань, що спеціально стала означати дань медову і в сїй формі задержала ся в місцях, де розвинене було пчільництво. В иньших місцях давали дань грошима — така пинська посощина (звістна зрештою і в иньших, білоруських і великоруських землях) або продутками господарства, як київська та волинська подимщина. Сї модифікації дани по всякій правдоподібности ідуть з часів староруських, як самі їх означення (пригадаймо дань, давану Деревлянами від „дима”, Вятичами від „рала”). Другим таким стародавнім складником оподатковання було п о л ю д є — первістний обовязок годувати князя з дружиною й складати йому дарунки при річних його об'їздах. Воно вже в староруських часах мусїло розложити ся на річну реґулярну грошеву оплату 41) і ріжні натуралїї, давані чи то на приїзд в. князя, чи вже рік річно, незалежно від приїзду. І сї остатнї инде перейшли на грошеві оплати в родї київської болкуновщини, волинської поволовщини (може й пинської плати за барана), инде задержали ся в натуральнім видї (як в ратенських селах) — се так звана в XVI в. стація, инакше поклон, почесть. В XV в. вона подекуди зветь ся старим іменем „стан”, і наведена вище грамота Витовта, як ми бачили, толкує се як друге імя полюдя; се важна вказівка, хоч з другого боку в стацію так само могли перейти і ріжні престації для княжих урядникві і для самого князя 42).
Оплати для княжих аґентів тільки місцями задержали ся виразно — таке „писче” пинського староства, „в'їзд” Мозирської волости ,правдоподібно „поданє” ратенське. Ширше й одностайнїйше розповсюднені були дачки для княжих ловцїв і бобровникіс, звістні вже в XIII в. на Волини 43): ми бачили їх майже скрізь, в ріжних формах і предметах. '
Сї (й може бути — ще якісь иньші) основні датки й престації з часом обростали ріжними додатками, а з їх складових частин виростали самостійні податки, що модифікували або б витїснялт основні. Сей процес наростання податків по части був раціональним з огляду на те що господарська одиниця більшала, доходність її зростала, монета дешевіла звичайно. Але властиво не сї раціональні (бодай до певної міри) мотиви впливалм тут, тільки фіскалізм, користолюбність правительственних аґентів, що з казусів робили практику, шукали всякої зачіпки доу творення нового доходу і залюбки використовували кожду нагоду, щоб зробити з неї прецедент побору на будуще. В кождій місцевости, мохна сказати — в кождім селї, в кождім дворищу ся еволція оподатковання розвивала ся своєю дорогою, і наслїдком того витворяла ся така ріжнородність в оплдаткованню) 44).
Наслїдком того, як також для браку якоїсь однородної податкової одиницї, оподаткованнє було не тільки ріжнорлдне, але й не пропорціональне — у одних лекше, у иньших тяжше, і то в найблизшім сусїдстві. Супроти того годї знайти якусь одну міру для нього, але то можемо зазначити, що, з можливими виїмками, було воно досить значне, так що инодї стояло вище тої податкової норми, яку правительство виробило в XVI в., хоч і ся низька не була.
З робіт споконвіку тяжіла на людности робота городовс й мостова. Попри се в сусїдстві княжих дворів селян з часом почали притягати й до ріжних иньших робіт — як підводи, кошеннє сїна або толоки. Як давно се почало ся, годї сказати. В старій Руси не знаходимо на се виразних вказівок 45), можна тільки для підвод з всякою правдоподібністю припустити староруські початки — в „повозї” й обовязку перевозити княжі баґажи при полюдї. Але судячи з наведеного зізнання про практику Витовтових часів, початки таких двірських робіт треба датувати принаймнї XIV віком (хоч може й не всюди). Одначе сї роботи — чи то в видї одної або кількох толок, себто участи в двірських роботах на заклик дврського тивуна, на його страві й частованню, чи то в видї певних робіт (як в Ратенщинї), з початку не були великі — не більше кількох днїв до року. Вони починають розвивати ся, загалом беручи, доперва з кінцем XV в., з розвоєм панщини й катеґорії роботних людей взагалї.
Примітки
1) Про клясифікацію ріжних катеґорій селян підіймав ся не раз спір в лїтературі — див. нпр. Любавского Обл. дЂленіе с. 318, 336 і д., Лелнтовича Крестьянскій дворъ — Ж. М. Н. П. 1897, IV с. 403 (проф. Леонтович тут покликуєть ся між ин. і на мене, мовляв я в своїй книжцї Барское староство дїлю селян на тяглих і слуг, але ш. дослїдник переочив у мене иньші катеґорії: „урочних”, як вони в подільських люстраціях звать ся, убогих, і т. и. op. c. с. 256). Зрештою особливого значіння клясифікації, як річи підрядній, я не надаю (спори виходили також і через те, що дослїдники уживають старих термінів, а сї не визначали ся докладністю й стрічають ся і в тїснїйших і в ширших значіннях, особливо термін „тяглий”, що служить тут каменем преткновения. Піднесу тільки дві обставини. Одно, що ми мусимо тримати ся тут подїлу що до оподатковання, тому не можемо мішати термінів з сфери правного становища (нпр. непохожих ставити як рівнорядну катеґорію припустїм з данниками, як то робили деякі дмвнїйші дослїдники). Друге — що з огляду на важне значіннє, яке має для становища селян розвій панщинних робіт, уважаю за лїпше виріжнити в осібну катеґорію селян панщиною обтяжених від необтяжених, хоч і тут — як зрештою скрізь, маємо переходові форми.
2) Сеї обставини, що ми маємо тут не тільки пережитки, але й новотвори, не треба спускати з очей, коли мова йде про слїдженнє останків староруської практики.
3) „Дани грошовыи,м едовыи, бобровии и куничнии” — звичайна фраза актів ХVI в., де вичисляють ся всякі можливі доходи маєтности. Нпр. Archiwum Sanguszkow III ч. 248, 256, 360, IV ч. 56 і т. и.
4) Нпр. Archiwum Sanguszkow IV ч. 198.
5) Дати опись не має, видавець її — проф. В.-Буданов (Архивъ Югозап. Россіи ч. VII т. II ч. 1) кладе її нк сїмдесяті роки XV в., коли Київщина перестала бути князївством (передмова, с. 28). Дїйсно — відклики на „новини”, заведені кн. Семеном Олельковичом і на старини — „за Витовта”, з часів перед наданнєм Київщини Олелькови, вказують виразно, що опись укладала ся не дуже пізнїйше по смерти Семена Олельковича. З другого боку — бракує тут всяких натяків на спустошеннє Менглї-герая, і кольонїзацію бачимо таку, яка могла бути тільки перед сими спустошеннями, що розпочали ся з кінцнм 70-х рр. Тому не можна прийняти погляду Леонтовича (Крест. дворъ, Ж. M. H. П. 1897, V с. 27), мов би опись ся була споряджена за в. кн. Олександра: він опираєть ся на тім, що в виписи з сеї люстрації, зробленої королївською канцелярією в 1788 р. (видана в Архиві Югозап. Россіи VI. І ч. 2), сказано, що опись споряджена за в. кн. Олександра. Розумієть ся, ся звістка й сама по собі не дуже авторитетна, а до того, здаєть ся минї, можна зміркувати, звідки вона взяла ся: випись, відай, зроблена не з повного тексту омиси, а з виривка, вписмного десь в книгах Метрики з часів в. кн. Олександра. Тому на початку її стоїть: „Казимир”, чого нема в повнім текстї; отже була се випись, зроблена за розпорядженнєм в. кн. Казимира — ще оден доказ против приналежности описи часам в. кн. Олександра.
6) Глубшого Полїся захована опись не тикає — здаєть ся, маємо тільки фраґмент її.
7) Архивъ Югозап. Россіи VII. II с. 7-9.
8) Ibid. с. 4-5. „Болкуновщина” давала не малі трудности дослїдникам. Леонтович (Крестьянскій дворъ, Ж. М. Н. П. 1897, V с.42) не можучи витолкувати значіння сього слова, здогадував ся, що се мабуть „татарський термін як ясак і т. и.”, і се толкованнє повторив за браком иньшого й Д.-Запольский Госуд. хоз. с. 113. Але слово „бовкун” в значінню вола, котрого запрягають у віз одинцем, а не парою, задержало ся в лївобічній Українї до недавнїх часів: се слово приходить в Енеїдї, а об'ясненнє його див. нпр. в спогадах Симонова (Разсказы M. Т. Симонова, вид. 1900, с. 61), див. також Словар росийсько-український Уманця І с. 95.
9) Архивъ Югозап. Рос. VII II с. 1.
10) Ibid. c. 3, Zrodla dziejowe VI c. 123-4.
11) Архивъ Югозап. Рос. с. 4.
12) Маємо для нього реєстри доходів староства з рр. 1500-10 й інвентар староства 1512 р., з них видав я в Записках Наук. тов. ім.Шевченка т. XXVI реєстр 1500 р., доповнений в дечім з реєстрів пізнїйших, й інвентар (передр. в III кн. моїх Розвідок і матеріалів). Реєстр інтересний тим, що дає росклад податків на поодинокі дворища, але його виказ сих поюатків, очевидно, не повий: богато натуралїй в нїм нр виказано, як показує інвентар 1512 р. Деякі доповнення дає статя Т. Любомірского Starostwo Ratenskie, wyjatek z historyi osad woloskich w Polsce (Biblioteka Warazawska, 1855, II) — автор їх користав з документів нам незвістних — нпр, листів з старостинської управи.
13) Мід осїннїй відповідає дани разом з полюдєм. Так виходить з порівняння: реєстр 1501 р. каже про мід липцевий, дань і полюдє (нпр. с. 5 і далї), інвентар 1512 натомість — про мід липцевий і осїннїй (с. 32 і далї). В Ратенській волости поруч дани і полюдя подекуди теж давали „мід липцевий” — як данину підрядну ,поменьшу.
14) Сї ріжеі міри меда представляють ся так: колода (tunna) = 10 чи 12 відер (urna) або чвертей, відро = 4/3 липечни (lypyeczna) = 4 ручки (raczka, ciffus). При тім треба одначе тямити, що міри сї не були однакові скрізь.
15) Реєстр 1500 р. льняну дань промовчує як і „білку”, але пізнїйші (див. нотки на с. 5) виказують лен в складї бобровничого і білку в складї „побору”, пор. інв. 1512 р.
16) Інвентар 1512 р. (с. 32): de canapo parato ad comparandam sagenam (в реєстрі нема), в Ветельській волости: funes de bastis alias uzyscza, quodlibet 50 sazon, ad rete venale extradunt, або obirzy (обори, оборки) de bastis (слова basta нема у Дюканжа, але значіннє ясне з порівняння с. 31: recia castrensia magna ad feras magna de bastis, recia dorcina (на дикі кози, dorcae) de bastis, liczane, нїм. Bast).
17) Схема мір була така: колода (truncus, kloda) має 4 кірвя або фіртеля (corus, korec, wyrthel), 8 півмірків або третинників, 16 мац (Mass) i 32 півмацок. Кнапский, польський лєкссікоґраф XVII в. каже, що на Руси колоду також звали мацою (Linde Slownik, sub voc), але я не міг провірити сеї вказівки документально.
18) С. 32 (Замшани), 33 (Велюничі, Кортилїси) і т. д.
19) „Похлїбне так званий в сїй волости податок приходить з людей: коли хто, сидячи на дворищу, а маючи більше синів, подїлить між ними дворище, тодї сей податок зростає — себто 2 гр., 2 кірцї овса, масло й сири” (з кождого осібного господарсова).
20) Цїни меду дає ревізія 1500 р. — липечна коштувала 8 гр., ручка 8 гр. Для иньших продуктів по цїни мушу удати ся до люстрації Ратенського староства 1565 р. (Архивъ Югозап. Рос. VII, II): яловицю тодї таксовано на 60 гр., кабана на 48, курку за 1 гр., масло й сири по 1 гр., так само 20 яєць, візок сїна, 10 горстей льну і ужище — по 1 гр. Що до вівса єсть в тім трудність, бо люстратор 1565 р. каже, що його давали меньшою мірою в порівнянню з торговою, а окупали його wedlie danego obiczayu по 16 гр. колоду (с.280); ся цїна — очевидно, значно низша тодїшньої торгової цїни, але скільки коштувала „замкова” колода на тодїшнїм торгу, таки не знаємо; приблизно лише можна взяти її за 30 гр. (холмська колода вівса коштувала тодї 36-40 гр., а жита 80 гр.). На польських торгах від початку XVI до 1560-х рр. збіже мало зрости в цїнї більше меньше о 4 рази, продукти скотарські о 1 1/2 (за браком новійших обчислень приходить ся користати все ще з Чацкого О polskich і litewskich prawach І с. 186, II с. 184). В такім глухім кутї, як Ратенщина, зріст цїн мусїв бути далеко повільнїйший. Середно взявши, можна натуралїї рахувати о половину цїни, як то бачимо з цїною меда: ратенське відро коштувало в 1500 р. 12 гр., в 1565 24 гр., отже у двоє. На сїй редукції операють ся мої обчислення, котрих лише приблизнпй характер ще раз підношу.
21) Так нпр. в с. Грежанах припадає пересїчно на землю грошевих і медових даней (по цїнї ведра меду 1500 р. в Ратнї, припускаючи, що відра сї були меньше більше однакові — що одначе не конче певно) 66 гр., а куницї, редукуючи їх цїну о половину против цїни в серединї XVI в. ще 28 гр., разом коло 95 гр. В присїлку Хлупинцях 112 гр. і куниць коло 40, разом коло 150! В присїлку Солодирі 91 гр., за куниці 35, та ще за віск щомь, разом також буде до 150 мабуть. При тім треба тямити, що київська опись старша від ратенських о яких чверть столїтя, а з тим і цїна гроша була більша, але з другого боку грошева цїна продуктів була низша.
22) Ст. 6, 7-8, 33-4. Обрахувати податок в Кремнї з дворища не можна, бо число дворищ не вказане; можливо і те, що тут був опуст в данях, бо се село спалили були Татари (с. 11).
23) Ст. 32, 35-6, фільварок — с. 31.
24) Опись видана під титулом; Писцовая книга бывшаго Пинскаго староства, составленая старостою Лаврином Войною, Вильна, 1874, I-II, села з дивнїм оподаткованнєм описані в т. II.
25) Див. прим. 5.
26) В чистїйшій формі посощииа виступає в інвентарі одного пинського села, на пограничу з Ратенським староством (1565); тут платять від „волової сохи” по копі грошей, незалежно від чиншу з дворищ і медової дани; чиншу з дворища дають по 12 гр., „виряду” або „воєнщини” по 3 гр., осібно дань медову, і крім того „куниць пенезми” за право ловити рибу в ріцї, і стацію (яловиц 3). Документы архиаа юстиціи І с. 157-8.
27) Лагва, лагвиця — коновка, збанок; може мдеова дань?
28) Так с. 352 і 358 оплата 90 гр. зветь ся „повозом”, на с. 388 і 392 — woaz, wozu, в Бахоровичах на с. 452 дають 45 гр. za pulwoza.
29) Про пригон див. у Любавского Обл. дЂл. с. 320 (на жаль лише реґеста).
30) Див. т. III с. 291.
31) Ревизія пущъ с. 385.
32) Див. нпр. с. Жолкиню або Стохово.
33) Нпр. в с. Берестю.
34) Ревізор в своїй інструкції для отаксовання мав тільки оден крітерій — якість ґрунту, для того схема його далека від потрібної плястичности.
35) Нпр. в тім с. Берестю дворище Колбащичі платить з морґу гіршого ґрунту 6 гр., дв. Балуковщина — 3 гр. з морґу лїпшого, але дворище Колбащичі цїле меньше, а має більше робочої сили (тут є чотири дими, а на Балуковщинї тільки два), отже воно могло бути лїпше культивоване і нести лїпші доходи.
36) При тім треба ще знати, що новий податок обраховував ся відповіщно до нового виміру ґрунтів, і відповідно до ньооо ж, для порівняння, обраховував я давнїй податок на морґ. В дїйсности ж старі податки платили ся давнїйше з меньшого простору землї (новий вимір ґрунту, переведений ревізором, в порівнянню з попереднїм виказує часто значну надвишку), бо уложили ся сї податки не так недавно. Отже давнїйше оподаткованнє було може ще й вище дещо — коли не зрівноважували зросту ґрунтів ріжні нові драчки й додатки.
37) Даниловича Skarbiec ч. 959.
38) Акты Южной и Зап. Россіи І ч. 23 (в сїм виданню люде сї звуть ся „Брушане”, Любавский і Д. Запольский цитуючи тойже документ з ориґіналу звуть їх „Грушане” — не знаю чи се поправка чи недогляд
39) Archiwum Sanguszkow I ч. 71.
40) Акты Зап. Россіи І ч. 82, з копії XVII в., таж грамота — з иньшої, давнїйшої копії, з значними відмінами у Леонтовича Акты І ч. 21 (тут дата хибна — о оден індикт помилена). Я подаю більш інтересне місце низше, з ориґінальної книги Лит. Метрики — Судн. д. 8 л. 180.
41) Див. про се т. III гл. 3. Таке грошеве полюдє правдоподібно й означає „полюдіє даровьноє” Мстиславової грамоти новгородському монастири св . Юиия (Хрестоматія В.-Буданова І 3 с. 116), в противність престаціям.
42) Про пережитки „полюдя” в ріжних частинах в. кн. Литовського див. у Д.-Запольского Госуд. хозяйство с. 89 і далї. Він тільки занадто і катеґорично твердить, що полюдє стало намістничим доходом: сього не можна сказати анї про пинське, анї про ратенське полюдє. За те справедливо бачить і він в стації модифікацію староруської старини (бив. с. 102 і далї), в противність иньшим, що бачили тут перейняту з Польщі престацію; тільки як минї здається, хибно не добачає в нїй звязку, окрім полюдя, і з престаціями для княжих вирників, ємцїв. і т. и.
43) Іпат. с. 613 (ловчеє).
44) Ріжнородність і ріжна великість в оподаткованню, як побачимо низше, була прикметою сїл „руського права” і в українських землях Польської Корони.
45) Покликують ся часом на тестамент Володимира Васильковича, де він каже про „село своє Городелъ”: „а людьє како то на мя страдлЂ, тако и на княгиню мою по моимъ животЂ” (Іпат. с. 595); але тут мабуть іде мова не про свобідне селянство, а про закупів і челядь.
СЕЛЯНСТВО РОБОТНЕ — ТЕРМІНОЛЬОҐІЯ, ЕКОНОМІЧНІ КАТЕҐОРІЇ, ХАРАКТЕРИСТИКА В УСТАВІ 1529 Р., РОЗВІЙ ПАНЩИНИ В. КН. ИЛТОВСЬКІМ І В ЗЕМЛЯХ КОРОННИХ, ЗАНИКАННЄ РІЖНИЦЬ МІЖ СЕЛЯНСТВОМ ДАННИМ І РОБОТНИМ. СЕЛЯНЕ СЛУЖЕБНІ — КАТЕҐОРІЇ ЇХ, СЛУГИ В КИЇВЩИНЇ, НА ПОЛЇСЮ, НА ВОЛИНИ І В ГАЛИЧИНЇ. СТАНОВИЩЕ СЛУГ, ЗВЯЗЬ З НЕВІЛЬНИЦТВОМ, СПЕЦІАЛЬНІ КАТЕҐОРІЇ: КОНЮХИ ОРДИНЦЇ, КАЛАННИКИ, СОТНІ.
Катеґьрія людей роботних, себто тяглих в тїснїйшім значнню, вповнї продуктом XVI в. не була. В XV в. ми стрічаємо і сей термін, і таких людей (хоч термін „тяглий” дуже часто уживаєть ся як раз в своїм ширшім значінню — про селян не-служебних, обложених ріжними обовязками й данями (тільки не медовими), в противставленню до „данників” в тїснїйшім значінню, себто медових, і слуг). В наданнях в. кн. Казимира ми стрічаємг в одній записцї слуг поруч „ис тяглими людьми, што орють да сено косять” — отже тут тяглі люде се люде роботні 1). Але в звістній уже нам описи Київщини „тяглими” звуть ся люде, що зовсїм не були роботними в нашім значінню, а ті, в яких можемо найскорше пізнати роботних, не носять сеї назви 2). Що правда, опись ся не визначаєть ся докладністю термінольоґії, але термін „тяглий” взагалї докладністю не визначав ся й пізнїйше, в XVI в. Він і тодї означав і роботних селян, і також — в ширшім значінню — всї катеґорії не-служебні, в противставленню до слуг. У всякім разї й сей термін і самі селяне роботні, панщинні далеко старші нїж XVI і навіть XV вік 3).
Нас, розумієть ся, інтересує не термін, а саме явище. Я вище вже казав, що в сїй верстві роботних людей мусимо шукати потомків так численних в давнїй Руси невільників, закупів і ріжних безземельних робітників, осазжених на боярських і иньших ґрунтах. Тепер з притиском піднесу, що катеґорію роботних з XV в. і початків XVI в. — перед переводом на роботу селян иньших катеґорій, ми мусимо майже в цїлости виводити від тих несвобідних чи півсвобідних верств давньої-Руси. Мушу тут тільки зробити ще одну увагу.
В XVI в. роботне селянство дїлило ся що до сво
Страница 17 из 77
Следующая страница
[ 7 ]
[ 8 ]
[ 9 ]
[ 10 ]
[ 11 ]
[ 12 ]
[ 13 ]
[ 14 ]
[ 15 ]
[ 16 ]
[ 17 ]
[ 18 ]
[ 19 ]
[ 20 ]
[ 21 ]
[ 22 ]
[ 23 ]
[ 24 ]
[ 25 ]
[ 26 ]
[ 27 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 77]