LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 23

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    далеко не відповідають дїйсному розврєви сього процесу.



    66) Нпр. Акты Зап. Россіи І с. 76 (переклад Казимирового привилею 1447 р.), тут слова: „извЂчныхъ, селянитыхъ (польське osiadly) відповідають „непохожий” иньшого перекладу (Zbior praw litewskich c. 33); іще пор. нпр. Акты вид. Леонтовича І ч. 172.



    67) Нпр. Акты вид. Леонтовича І ч. 129, 275 (як вище с. 170 — люди отчинныє, тяглыє, неотхожіє), 302 (отчинныє и неотхожіє), і т. и.



    68) Акты вид. Леонтовича І ч. 129.



    69) Статут 1529 р. розд. V, арт. 20, 1566 розд. IX арт. 19. Як характерний приклад того, що селянські права на землю виступають в нерозривнім звязку з їх закоіпощеннєм, наведу ще оден документ: кн. Соломирецький продає сїльце „з людьми нашими непохожими, тяглыми и зъ ихъ жонами и зъ дЂтьми, того села отчичи и дЂдичи, и зъ землями ихъ пашными и бортными”... Акты Зап. Россіи II ч. 78, І.



    70) Кілька казусів в тім родї, з невиданих актів, у Любавского Обл. дЂленіе с. 391-2.



    71) Див. вище с. 161-2.



    72) Статути як вище прим. 14.



    73) Любавский (Обл. дЂленіе стр. 392) толкує, що по Статуту 1588 р. похожий чоловік, просидївши десять лїт, переходив в катеґорію „отчинних непохожих людей”, і навіть здогадуєть ся, що вже перед тим, навіть перед Статутом 1529 р. така практика була в дїйсности. Він має на гадцї тут, очевидно, розд. XII арт. 13 „o заселенью давности человека прихожого волного”. Одначе ще Леонтович (Крестьяне Югозап. Руси с. 19) розумів, що тут „заселеньє” зовсїм ще не рівнозначне з становищем непохожого отчича: той прецїнь і за 10 кіп не міг би викупити ся, зрештою було б тодї незрозумілим задержаннє даььше розд. IX арт. 29. Тим меньше можна припускати, аби вже перед тим, в часах першого Статуту свобідний чоловік, просидївши 10 лїт на землї пана, ставав непохожип. Завважу, що в своїй новійшій розвідцї — Крестьянскій двьръ (Ж. М. Н. П. 1896, XII с. 158) Леонтович також признає закріпощеннє селян десятолїтньою давністю, але тільки в Статутї 1588 р.



    74) Розд. XI арт. 9, тут його текст очевидно попсований з початку, пор. Статут 1566 р. розд. XII арт. 9.



    75) Див. невиданий акт у Любавского Обл. дЂ. с. 391.



    76) Розд. XII арт. 21.



    77) Право дїтей на вихід в землях в. кн. Литовського не ясний; вихід не був їм заборонений тут так як в Коронї виразними постановами, але вже з поч. XVI в., як вище бачили ми (с. 174), стрічаємо в актах формулу, що селяне продають ся „з дїтьми”.



    78) Два характеристичні з того погляду документи (невидані) наводить Любавскій (Обл. дЂленіе с. 388-9): 1501 р. в. князь потверджує за боярином м. ин. „и того мужика на имя Микову землю, которогожъ онъ перво ceгo купилъ въ него безъ земли”. 1618 р. два пани міняють ся селами й при тім умовили ся селян, що в тих селах сидїли, перрвести кождий в своє нове село, — бо з них ішли неоднакові дани. Иньші приклади, наведені Любавским, меньш характеристичні, бо тут виводять ся й віддають ся панови люде, що перед тим йому належали. Але з поглядом його, перейнятим від Леонтовича, що Статут 1529 р. признає таке право — продавати селян без землї, не годжу ся о стільки, що всї цитовані обома дослїдниками постанови Статута, очевидно, говорять про селян з їх землями, тільки, як то часто бувало тодї, землю при тім розуміють tacite.



    ПАНЩИНА — ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ. ЗЕМЛЇ КООРОННІ — ПАНЩИНА В СЕЛАХ НЇМЕЦЬКОГО Й ВОЛОСЬКОГО ПРАВА, 14-ДНЕВНА ПАНЩИНА; ПАНЩИНА В СЕЛАХ „РУСЬКОГО ПРАВА”; НОРМОВАННЄ ПАНЩИНИ — УХВАЛИ КРАСНОСТАВСЬКІ І ПІДЛЯСЬКІ, СОЙМОВІ УХВАЛИ ТОРУНСЬКО-БИДҐОЩСЬКІ; ДВОДЕННА НОРМА В ДРУГІЙ ПОЛОВ. XVI В.; ПАНЩИНА В ГАЛИЧИНЇ В СЕРЕДИНЇ І ДРУГІЙ ПОЛОВ. XVI В., ОБТЯЖЕННЯ ПАНЩИНОЮ, ДОДАТКОВІ РОБОТИ; ЧИНШІ Й ДАНИНИ, ЇХ РОЗВІЙ, ОПОДАТКОВАННЄ В СЕРЕДИНЇ XVI В. В ГАЛИЧИНЇ. КОНСЕРВАТИЗМ СЇЛ ВОЛОСЬКОГО ПРАВА, ОБОВЯЗКИ ЇХ В СЕРЕДИНЇ Й ДРУГІЙ ПОЛ. XVI В. ЛОМАННЄ СТАРИХ НОРМ, ПРИКЛАДИ З ДРУГОЇ ПОЛ. XVI В. СЕЛЯНСЬКІ СКАРГИ НА УТИСКИ, БЕЗРАДНІСТЬ ПРАВИТЕЛЬСТВА, НЕПОСЛУШНІСТЬ ДЕРЖАВЦЇВ.



    Розвою панщини торкнув ся я вже вище 1) і зазначив там, що у загальної маси селянства роботні обовязки були з початку тільки акциденцією другорядною, що часом мала, часом не мала місця, а як мала, то в невеликих розмірах — кількох днїв до року, або певних, з гори означених робіт. Селянство ж роботне, з значнїйшою панщиною, по всякій правдоподібности, було загалом невеликою ґрупою, ґенетично звязаною з невільницькою верствою.



    В землях в. кн. Литовського, особливо слабше загосподарених, при слабім рьзвою фільварчаного господарства, форми експльоатації селян данями, з малою, або нїякою панщиною, потягнули ся дуже довго — аж до середини XVI в. В землях коронних сильнїйше загоспожарених — як західня і північна Галичина, уже з другої половини XV в. починаєть ся форсовний розвій панщини. Навіть в селах нїмецького права, як ми бачили — принціпіально противного панщинній експльоатації, панщина в XV в., хоч в невеликих звичайно розмірах, стає звичайним явищем, а подекуди (нпр. в описи Перемишльського староства 1497 р.) стрічаємо вже і в селах нїмецького права зрадливу формулку сїл руського права „роблять коли скажуть” (laborant quando mandatur) 2).



    Взагалї, як я то підносив, з кінцем XV і потім в XVI в. давнїйше виразна ріжниця осад нїмецькгоо й „руського” права затираєть ся все більше, й виробляєть ся тип посереднїй, що задержує деякі форми й назви осад нїмецького права (помір на лани, війтів, часом привілєґіованих, часом нї, і т. и.), але своїми практиками далеко близші до осад „руського” (властиво — польського) права. Окрім загальної еволюції галицького села на се вплинула, безперечно, ще й спеціальна обставина — широко практикований викуп шляхтою-дїдичами привілєґіованих війтівств. Наслїдком того експльоатація селянських обовязків, подїлена перше між паном і війтом, зберала ся в руках пана, а привілєґії селян, застережені в ллокаційім актї, тратили свого сторожа й оборонця, яким у власних інтереса хмусїв бути війт. Таким чином і осади нїмецького права фактично переставали бути привілєґіованими.



    За всїм тим істнованнє осадчи привилеїв в осадах нїмецького права все таки до певної міри здержувало процес збільшування селянських обовязків. Так само (і ще більше, як показує практика) в селах волоського права. Натомість в осадах „руського” права, де все опирало ся на „старинї”, на незаписаних, лише памятию „старих людей” хоронених практиках, „новинам” панським — розширенню старих обовязків і творенню нових, лишало плле широке, майже безмежне, і практика показує, що найбільше плястичним матеріалом була тут панщина. Тим часом як основні титули оподатковання, як іще побачимо, лишали ся часто цїлими поколїннями без змін (що не перешкаджало їм обростати ріжними додатковими датками, які не раз своєю сумою перевисшали старі, основні данини), панщина росла нераз як на дрожджах...



    На се впливали ріжні моменти: і те що як раз на панщину, на селянську працю були жадні пани зі зростом попиту на рільничі продукти й розвоєм фільварчаного господарства. І те що селянин — як то й тепер ще можемо бачити, далеко меньше дорожив ся що до своєї працї нїж до продуктів свого господарства, а тим більше — грошей, отже епспльоатація селянина паном, розвиваючи ся в сторону найменьшого спротивлення, головно збільшала ся на панщинї. І те нарештї, що самі панщинні обовязки селянина часто, дуже часто не були нїколи докладно сформуловані й містили ся в таких означеннях, як „роблять, коли скажуть”, „роблять, що треба”. Колись се означало незначну поміч в двірських роботах, але від коли на сїльсьпу працю став розвивати ся попит, ся робота „коли скажуть” почала незмірно виростати, перетворяючи ся в панщину кількоденну в тижнї, або й щоденну.



    З XV в. як часто ми маємо в галицьких актах загальні згадки про „панщину” (labores) селян, так рідко знову знаходимо докладне означеннє її великости. Там де маємо такі докладнїйші означення, в першій половинї й серединї XV в., звичайно йде мова про кілька день панщини до року: звичайно маємо 14 день панщини до року з лану (а з пів лану сїм), часом дещо більше (19 дань з лану, з півлану 10 і т. и.) 3). Сї звістки переважно належать до осад нїмецького права, і часом певна частиина сеї панщини йшла не панови, а війтови (оден день, а в одній грамотї навіть чотири днї) 4). Була се, очевидно, звичайна польська норма, ще з першої четвертини XV в.



    Крім Галичини знаємо її на Підляшю: по словам пізнїйшого привилея на Підляшу уже „за Витовта” (лїпше сказати — в першій половинї XV в.), „коли звано кметів на осади”, селяне мали робити 14 днїв на рік 5). В першій лїнїї і тут, як і в Галичинї, ся норма була приложена певно до осадників нїмецького права, але вона не зістала ся без впливу, очевидно, і на загальну практику.



    В селах т. зв. руського права ріжницї між поодинокими селами мусїли бути значно більші, і maximum мабуть піднїмав ся значно вище, хоч часто бував покритий тою загальною формулою: „роблять що скажуть”. Але бували й села з зовсїм малою панщиною: так селяне з королївського села Коровників, руського права, з перемишльської околицї, скаржачи ся на піднесеннє панщини, казали (в 1497 р.), що давнїйше робили тільки три днї, очевидно — до року 6). В львівській землї в 1487 р. дїдич, за порозуміннєм з селянами, переводячи їх з руського на нїмецьке право, уставляє при досить низьких чиншах сїм день панщини й три толоки до року, що може вказувати на практиковану й перед тим невелику панщину 7).



    Але поруч таких вказівок на панщину досить низьку уже почавши від середини XV в. ми починаємо стрічати вказівки на практику значно вищу. І такк нпр. в с. Милованд, в Галицькій околицї, уже 1440 р. бачимо таких селян, що роблять день тижнево (sabbatinos dies laborat) 8). Що правда, ся судова записка не визначаєть ся великою докладністю, але факт істновання в Галичинї уже в серединї XV в. тижневої панщини не підлягає нїякому сумнїву: в 1460 р. селяне з Медики (Перемишльської землї) скаржили ся на перемишльського старосту, що він обтяжає їх новими й незвичайними роботами понад „з давна прийняту й звичайну” однодневну панщину тижнево 9): отже тут оден день на тиждень селяне робили уже здавна, а староста пробував підвисшити панщину ще більше 10). А що се не було якесь виїмкове явище, показують нам постанови холмської шляхти 1477 р. (незвичайно важна памятка для тодїшнїх сїлянських відносин, цитована вже нами вище). На соймику в Краснім Ставі 1477 р. шляхта з повітів Холмського, Красноставського, Грубешівського й Щебрешинського для реґуляції селянських відносин постановила між иньшим:



    „Постановляємо, що в цїлій Холмській землї кождий кметь має давати що року свому панови з лану на св. Мантина по пів гривни річного чиншу і по чотири курцї, на Рождество Богородицї по чотири сири і на Великдень по 24 яєць.



    „Далї постановляємо, що кождий кметь з лана має свому панови робити по одному дню кождого тижня. Окрім того кождий чоловік з свого хлїба (себ то з осібного господарства, незалежно від того, чи воно ланове, чи меньше) обовязаний на ґрунтах свого пана робити (тут прогалина) два днї до року: оден день при сївбі озтмій, другий при яровій, і жати на два серпи 11).



    „Окрім того постановляємо, що кождий кметь обовязаний привезти свому панови до року чотири вози дерева — два вози на Різдво, а два на Великдень. Окрім того кождий сеоянин по черзї 12) має возити „повіз” (powosz, себто посилати фіри) свому панови, куди його пан пішле, але тільки в своїй землї, а не за границї Холмської землї.



    „Також постановляємо, що кождий кметь обовязаний дати свому пану що року з лану по чотири кірцї вівса, свого власного, і за те вже кмети у всеї шляхти не будуть засївати своїм панам т. зв. poklodne (своїм збіжем).



    „Окрім того кмети на зазив свого пана, на його харчах будуть робити толоки, скільки схоче пан і скільки буде потрібно.



    „Про загородників же постановляємо так: кождий загородник з кождої загороди обовязаний дати свому панови шість грошей річного чиншу і робити з року на рік оден день на тиждень.



    До сього додаємо, що кождий пан чи земянин може осадити своїх селян без панщини на вищім чиншу нїж півгривни (себто може заступити панщину вищим чиншом).



    „Іще постановляємо, що кметї й селяне обовязані направляти своїм панам млини й гати, коли буде треба” 13).



    Ся цїкава постанова стоїть під очевидним впливом практик сусїднїх польських земель, де подібні загальні нормовання з'являють ся значно скорше. З р. 1421 маємо ми постанови мазовецьких станів в Варшаві, що селяне всїх маєтностей, сьвітських і духовних, мають робити з лану оден день на тиждень, коли будуть покликані до того своїми панами 14). З сусїднього Підляша, що також як і Холмська земля стояла під впливами польського пава й кольонїзучала ся польською (особливо мазовецького шляхтою) ми маємо анальоґічну постанову, що походить мабуть з Казимирового правлїння, в Дорогичинській землї 15). „Часу Витовта щастливеф памЂти, читаємо тут, кгды ку саженью кмЂтове были везваны, теды 14 дни презъ еденъ рокъ вшелкій кмЂть зъ волоки робилъ въ повЂтЂ. Мы уставили, ижь вшелкій кмЂть зъ волоки на тыйдень мялъ робить єденъ день, а съ полвлочки на д†недЂли день; надъ то ино тако†кмЂте на чотыри толокы мають быть възваны въ рокъ” 16). Не знаючи близшої дати сеї постанови, не можемо судити, чи вона стала ся по ухвалї красноставській, чи випередила її (могла й випередити її, при тій тїсній звязи, яка істнувала між Підляшем і Мазовшем — не тільки наслїдкоом міґрації мазовецької шляхти, але й наслїдком того, що Підляше, вправдї коротко, навіть належало до Мазовша, в 1440-1444 рр.). В кождім разї залежність і красноставської ухвали, й дорогичинської постанови від польських взірцїв (чи то згаданої варшавської постанови, чи иньших анальоґічних) не може підлягати сумнїву.



    Від варшавської й підляської постснови красноставська ухвала ріжнить сы тим, що тим часом як перші дві ми маємо в формах санкціонованих правительством, холмська шляхта робила свою на власну руку і тому не могла так катеґорично розтягнути її на всї роди маєтностей, як перші дві. Вона зобовязує до держання її всїх панів, великих і малих, достойників і простих, під карою трох гривен; в досить обережній стилїзації хоче розтягнути свої постанови також і на державцїв кортлївщин, та тут, як показують пізнїйші лютсрації холмських королївщин, ухвалена нею норма переведена не була. З другого боку вона, як бачимо, іде значно далї, як ті дві: вона нормує чинші й данини, а і в вимогах панщини йде властиво значно далї за одноденну панщину. Ті всї додатки, якими та однодневна панщина облїплена, значили на добре стільки як півдня тижнево.



    А що великого скоку навіть при загально розвиненім апетитї на панщину не могло стати ся, і загальна постанова не могла стати на рівени тодїшнїх maximum-ів, лише більше посереднїх норм, то з того виходть, що в Холмщинї уже в третїй четвертинї XV в. панщина вагала ся дуже часто між одним і двома днями на тиждень, без ріжницї в селах нїмецького й руського права, очевидно. А подібно мусїло бути і в сусїднїх частях Львівської та Белзької землї, та і в західній части (руської) Галичини, де уже в другій половинї XV в. починають ся нарікання селян на перетяженнє панщиною (розумієть ся, маємо їх тільки з королївщин, а в приватних маєтностях могло бути й ще гірше) 17).



    Подібні картелї шляхти, як маємо в красноставській ухвалї, мабуть мали місце і в деяких иньших землях. За всїм тим одначе зіставали ся значні ріжннцї між поодинокими землями, і в границях самих земель. Головно, що такі ухвали не могли мати формальної сили для королївщин та духовних маєрностей. Тим часом неодностайність, при такім шрубованню сїльських обовязків, тільки збільшала незадоволеннє, а з тим — утечі селян, і се підтинало шляхетську полїтику. Тому для заведення більшої односттайности шляхта хапаєть ся соймових ухвал. На жаль, всї прецеденці їдля нас пропали, маємо тільки дві голі ухвали на соймах 1519 і 1520 рр.



    На Торунськіс соймі 1519 р. постановвлено; всї селяне, в селах чи королївських чи його підданих всякого стану, які досї не мали тижневої панщини, від тепер мусять з лану робити що тижня оден день на корооя чи на своїх панів; ся постанова одначе не дотикає тих селян, що евентуально роблять уже на короля чи на своїх панів більше як оден день на тиждень. Свобідними від панщини лишають ся тільки ті селяне, яким уже давнїйше замінено панщину данями грошеыими, хлїбними чи якимись иньшими 18).



    Ся постанова на другім соймі — в Бидґощі була відновлена й дещо доповнена: в сїй новій постанові виразно сказано, що духовні маєтности підлягають її також, та загострено ще більше можливість виїмків: від панщини можуть бути вільні тільки ті селяне, які викажуть ся спеціальним привилеєм на заміну панщини грошевим чиншом 19).



    Постанови сї дуже харкктеристичні. З них видно, що вже тодї панщина в ріжних маєтностях вийшла понад однодневну панщину — робили вже по кілька день на тиждень (plures dies in septimana). Зрештою се й a priori можна було б напевно сказати: коли уже в другій половинї XV в. пани й державцї не задоволяли ся однодневною панщиною, то до 20-х рр. XVI в. мусїли значно в підвисшенню її поступити. Оден день на тиждень — се в очах шляхти був той minimum панщини, який доконче треба перевести скрізь, аби можна було дальше повисшати роботні обовязки селян, і то хто зна — чи ставили вони від paзy такий низький minimum, — чи не знмжено його доперва в соймовій діскусії.



    З другого боку дуже важна ся постанова, що від панщини можуть бути свобідні тільки ті селяне, які мають спеціальний привилей на заміну панщини грошевим чиншом: се відкривало дорогу панщинї (о скільки вона вже й перед тим не знайшла туди дороги) до переважної маси привілєґіованих сїл — нїмецького й волоського права, бо їх осадчі привилеї давали вільність від панщини, але при тім не було звичайно мови про викуп панщини чиншем 20)). Далї, вона давала можність наново заводити тижневу панщину там, де вона вже була викуплена грошевими чиншами чи данинами, чи певними спеціальними послугами й роботами на підставі устних умов, бо соймова постанова жадала спеціального привилею, і то з переводом панщини тільки на грошевий чинш. Отже вона давала всїлякі підстави ломити без церемонїй письменні привилеї, устні угоди й практики селянського оподатковання.



    Треба одначе сконстатувати, що в дїйсности ся торунсько-бидґощська соймова постанова в житю не була так консеквентно переведена, як того собі бажали соймові стани. З люстраціями королївщин в руках можемо сконстатувати, що подекуди задержані були й пізнїйое спеціальні роботи, замість тижневої панщини. З другого боку, хоч ся постанова заводила однодневну панщину як minimum лише, стрічаємо випадки (чи дуже часті були вони, в тім можна сумнївати ся), де правительство, відкликуючи ся до сеї постанови, противило ся вищій панщинї над однодневну 21).



    Дивним може здавати ся, що запровадивши однодневний minimum для всїх маєтностей Корони в 1520 р., шляхта з дальшим розвоєм панщини не постарала ся ноаими соймовими ухвалами підносити сей minimum. Торунсько-биґощськка конституція зістала ся на сїм полї першою й заразом остатньою. Не знаючи, чи порушувала ся на пізнїйших соймах ся справа, не можемо слого явища на певно пояснити, хиба здогадувати ся. Може низький рівень minimum-a, або та обставина, що на пракктицї він став обосїчною зброєю — себто що до нього відкликували ся і против збільшення панщини, знеохотила шляхту до дальшої акції в сїм напрямі 22).



    В документах 1570-х рр. минї одначе стріли ся такі цїкаві вказівки: нормуючи з посоду скарг селян панщину в сяніцьких селах, канцелярія кор. Генриха уставляє на далї роботу двотижневу з лану й відкликуєть ся при тім не тільки до „загального звичаю”, але і до „коронного статуту”, або як мотивує се иньша грамоиа — „як право державне постановляє й каже коронний статут” 23). Маємо отже якийсь виразний відклик до пізнїйшої постанови про двохденну панщину з лану, що заступила собою торунсько-б
    Страница 23 из 77 Следующая страница



    [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.