LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 25

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ивали й звичайні тяглі села нїмецького або „руського” права, що викликали сильні протести, а нераз і більш меньш рішучий опір серед селян. Візьму кілька фактів — длля прикладу.



    С. Гочів, в Сяніцькім, нїмецького права, нлаежало до тих, що до самої люстрації 1565 р. задержали майже без перемін старі практики: порівнннє з датами інвентаря 1523 р. показує се виразно. Під час люстрації воно давало ті самі дани й чинші, а робило девять день до року й висилало певне число фір — возити матеріал на будову замка. В 1570-х рр. замкові урядники почали сї старі практики ломити. Селяне казали, що їх змушують робити що дня панщину — раз на фільварку сяніцького староства в Беську, а другим разом — на війта, також вложили на них незнану перед тим стацію в грошах й тим титулом взяли від них 100 золотих. Пішли скарги до короля. Віднсини загострили ся так, що король мусїв узяти декотрих селян в свою опіку супроти старостинського уряду. Справа пішла перед референдарський суд. Староста ставив ся з оправданнями на обжаловання селян, і суд постановив, що селяне мають дістати забрані від них неправно гроші, коли зложать присягу що до справедливости своїх претензій, а панщини на пізнїйше не пьвинні робити більше як два дн ї з лану, й то тільки на замок, на замковім фільварку. Суд, очевидно, брав селян в оборону супроти старости, але рішеннє його само ломило стару практику села й незмірно підвисшало давнїйші їх роботні обовязки. Тому селяне, зачувши про таке рішеннє, не прийняли його, уважаючи постановленим на користь старости й вирікли ся нести таку панщину, як воно їм наказувало. Дальших актів сього спору минї не трапило ся бачити,й не знаю, як довго потрівав і який ефект зробив сей спір селян 64).



    С. Добряни в Львівськім сидїло за старим привилеєм нїмецького права, з р. 1439, маючи обовязком тільки давати пів гривни чиншу і колоду вівса з дану та робити вісїм день до року 65). З сими легкими, як на пізнїйші часи, обовязками досидїло воно за тим привилеєм до середини XVI в. В 1530-х рр. вправдї взяв ся був до нього старостинський уряд. Дражнило його найбільше те, що супроти такої малої панщини добрянських селян до фільварку в Добрянах приходило ся уживати селян з дальших сїл; до тогож іще селяне під собою мали далеко більше ґрунтів, нїж значило ся за ними урядово, розширивши свої ґрунти розробленнєм неужитків (przyczynienie staremi i nowemi kopaninami). Перший атак одначе не повів ся: справа пішла до короля, й той полишив, в 1537 р., селян при обовязках осадчого привилею. Але на сїм не стало. Спроваджена була від короля комісія, та намірила замість давнїх 14 ланів, що значило за ними, аж 36 і постановила, против старого привилею, що селяне мають надалї робити з лану два днї тижнево. Селяне сього рішення не прийняли, панщини не робили й дани давали тільки з 14 ланів. Уряд не важив ся йти напролом, і такі відносини потягнули ся на кількадесять лїт. Щоб забезпечити робітника філльварку, уряд в 60-х рр. посадив був на двірських ґрунтах стороннїх селян з обовязком панщини, але сї осадники довго тут здаєть ся не досидїли: в люстрації 1570 р. про них уже анї згадки (може збойкотували їх селяне), і Добряне сидїли спокійно дальше при умовах осадчого привилею, так що ревізори навіть закинули станостї недбальство з сього поводу. Самі вони, знизивши селянам чинш до 18 гр., наказали двохтижневу панщину з усїх старих і новорозроблених ланів. Староста поспішив ся заявити, що супроти такого значного побільшення панщини він заложить новий фільварок в Щирецькій волости. Але селяне рішення ревізорів не услухали. Справа пішла до короля; селяне стояли при своїм. З 1578 р. маємо королївський мандат, де він на донесеннє старости, що селяне з Добрян не сповняють рішень його і попередників його й противлять ся старостї, сповіщає про висланнє нової комісії в сїй справі, але що з неї вийшло, не знаємо. Звістки наші уривають ся.



    Я вибрав лише кілька прикладів для характеристики. Навіть на підставі приступних актів можна б їх помножити о десять разів. Власне сї часи — починаючи від першого безкоролївя і кінчаючи панованнєм Жиґимонта III, визначають ся незвичайною масою скарг селян на утиски державцїв, обтяженнє роботами й поборами, безпардонне ломарнє старих практик 66). Правдоподібно, загальне оживленнє суспільного житя, викликане безкоолївями, потягныло й селянство королївщин, що попробувало в полишеній йому правній дорозї пошукати оборони від панщинного пекла, що саме тодї розгоріло ся наоколо нього під впливом економічних чинників 67). Немов на те аби перед трибуналом історії в переддень масових селянських повстань показати повну безсильність польського правительства і брак всякої правної охорони для народнїх мас, селянство галицьких королївщин, то значить те селянство, яке мало право скарги і могло на практицї ще якось користати з нього — не так як селяне з дальших провінцій, — засипає королївську канцелярію своїми скаргами, штурмує короля своїми депутаціями, складаючи ся з останнього на кошти сих депутацій, на видатки, звязані з справами в королївській канцелярії 68), зносячи за се переслїдування й нагінки від своїх панів, лїтами, десятками лїт ведучи сї свої справи, не зраджуючи ся їх безуспішністю — аби вкінцї переконати ся в неможливости усьпіха, в безсильности й безрадности правительвтва. „Невичерпаною, гідною мученицької пальми була терпеливість народу”, кличе сучасний польський історик, застановляючи ся над галицькими актами про селянські відносини з часів Жиґимонта III 69). Забуває лише додати, чого гідні були в такім разї мучителї сього народу — правительство і шляхта.



    Правительство польське як в иньшім так і тут не знайшло ся на висотї своєї ситуації. Що воно не знайшло для ратовання селян від сих утисків, що кликали до неба своєю брутальністю, якихось рішучійших способів, анїж здіскрдеитовані бюрократичні практики — упоминальні листи, висиланнє комісій, процеси в референдарськім судї, в найбільш грізних ситуаціях — листи безпечности, що не мали нїякої екзекутивної сили, — про се вже не кажу. Про щиру добру волю, розумієть ся, в такім разї трудно — можна говорити лише про індолєнцію. Але навіть в тих, приступних йому способах правительство не показує анї якоїсь принціпіяльности, анї консеквенції, вагаючи ся між почутєм законности й справедливьсти — та інтересами фіску, інтересами вповнї ілюзоричними, бо з панщинниих драч користали державцї, а скарб коронний майже або й зовсїм нї, й його фірма покривала тільки „привату” державфїв та їх урядників. Воно не мало відваги зістати ся на ґрунтї конституцій і йшло за „поспшлитим звичаєм”, то значить за панщинною шрубою шляхти, хоч і в хвостї її. Його ревізори і комісари ломили старі практики й фундаційні привилеї, підтягаючи їх до нових практик 70). Ми тому не раз стрічали вже факти, що селяне не приймали королївських рішень; неконсеквенції й вагання правительства давали привід тягнути спори, надїючи ся при новій ревізії справи дістати користнїйше рішеннє, не сповняти неприємних собі рішень і т. и.



    Що до референдарського суду й комісарських слїдств і постанов, то полишаючи на боцї їх бюрократичну повільність, брак екзекутиви й авторитету, піднесу, що вони складали ся з таких же державцїв, які хиба були б ангелами, а не людьми, щоб могли вповнї зійти з свого становища й глянути на селянську справу з боку. Досить нпр. сказати, що оден з найбільше ославлених в селянських скаргах дерунів перемишльський староста Дрогойовский був сам референдарем — отже членом того апеляційнооо трибуналу для селянських справ.



    Але при тім всїм — всеж таки переважна більшість рішень правительства, комісарів, референдарського суду випадала на користь селян. Занадто вже форсовно і брутально розвивала ся панщинна самоволя. Та сї рішення, як ми вже мали нагоду бачити, переважно розбивали ся о непослух державцїв і їх урядників, що іґнорквали королївські упімнення, або навіть позволяли собі згірдно про них відзивати ся. „Заходи й скарги наших підданих з держави твоєї, писав король до того Дрогойовского, так уже нам наприкрили ся, що були б ми дуже раді і хотїли, аби вони раз скінчили ся, тому наказуємо і пильно пригадуємо, аби рішення і постанови всї наші теперішнї, постановлені в справах з підданими в Кракові в присутности твоїй і тобою прийняті, були вииконані тобою”. „Дали ми були мандат свій до вірности твоєї, пише король до нього того ж року з поводу скарги війтів, аби ти їх залишив і против прав війтівських нї до чого не змушував та винагородив їм кривди; але тепер знову скаржать ся, що за тим припімненнєм нашим нїчого не полагоджено вірностию твоєю, противно — вірність твоя наслав на них козаків і піше військо своє і наказав їх удержувати, до знищення приводячи їх тою великою кривдою й утиском; непомалу мусить нас обходити та кривда підданих наших, а що наше припімненнє має таку малу вагу у твоєї вірности, слухаємо того з немалою образою нашою” 71). Знову в иньшім листї тогож року, писа до нього король „по поводу тих кривд на котрі нарікають і удають ся до нас знову піддані стрвяжських сїл по рішенню, недавно вчиненім в Кракові, при котрих був і ти і пильно їм привлухував ся”, та поручаючи йому розслїдити докладно ті скарги, упоминав, аби вже раз ті декрети й рішення відповідно полагодив і нї в чім їх не обтяжав і не підносив їм обовязаів, — і знову даремно, та два роки пізнїйше, „за частими проханнями і скаргами” тих підданих висилав комісію на ґрунт 72). І то було явищем звичайним. Селяне з Лежайського стапоства, діставши від короля лист безпечности на свого старосту і його урядників, терплять лише тим більшу наруги й нагінки зі сторони сих урядників: оден каже бити посторонками тих депутатів, що ходили зі скаргами до короля, всаджує їх в колодки і відзиваєть ся: „як бисьте не тільки зелїзні листи, а й зелїзного короля принесли, нїчого вам не поможе, бо я тут король і пан”, а другий каже їм принесені мандати королївського суду посолити й з'їсти. Ще більший цинїзм показує державець с. Саночка — коли возний доручив йому королївський мандат, виданий наслїдком селянських скарг, він в присутности селян тим мандатом finem dorsi aliquot vicibus tergebat 73).



    Сю анархію і легковаженнє переймали й селяне. Стрічаємо ряд скарг державцїв, що селяне не приймають некористних для них королївських рішень і легковажать їх собі 74). Селяне з перемишльської королївщини так відзивали ся на некористний для них королївський лист: „то байки, а не унїверсал! важнїйше наше право, що ми засидїли, як той унїверсал! дамо королеви кілько золотих, і дістанемо й собі такий без труду” 75). В тім Саночку, де державець так зневажив окролївський мандат, селяне завзяли ся й не відбували панщини від Велкиодня до Успенія й тим вдарили дуже сильно по кешенї сього державця 76). Селяне з Лежайської королївщини, переконавши ся в безуспішности правительственної оборони після того, як підстароста казав їм з'їсти королївський мандат, кілька лїт пізнїйше беруть ся на иньші способи, й місцевий арендар скаржить ся, що тутешнї селяне панщини не роблять, а волочать ся купами з ручницямм, списами, шаблями й косами” 77).



    Так виховувала вседержавна шляхта своїх українських підданих.



    Примітки



    1) Див. с. 133, 136-7.



    2) Описи Перем. староства — Записки Н. тов. ім. Шевченка т. XIX с. 16 і 23 (Вишатичі й Циків, при обох сказано виразно — inris theutonici).



    3) 14-денну панщину бачимо в Сяніччині, в с. Яцимир і вже в 1424 р. — A. g. z. XI ч. 52, в Самбірщинї в Лукавицї в 1430 р. — Матеріали ч. 23. В рр. 1447-8 такаж панщина уставляєть ся осадчими привилеями — одним панським, другим королївським в селах Львівської землї (Мальчичі й Джусичі — A. g. z. II ч. 73 і 74), що може вказувати на досить загальну практику, прийняту тодї в сїй землї. В другій половинї XV в. стрічаємо таку панщину в с. Берестянах в Перемишльській землї — A. g. z. XIII ч. 4621 (по 7 день з півлану), 1460 р., і в Липицї Галицької землї (A. g. z. XII ч. 3646 — осадчий привилей з 1474 р. Вищу панщину дає тільки осадчий привилей с. Зимної води (1461 р.) — 19 день з ланы, A. g. z. IV ч. 99.



    4) В Мальчичах (оден день війтови), в Липицї (чотири днї).



    5) Акты Зап. Рос. І с. 229 § 19, Zbior praw litewskich c. 89 § 13 (сей параґраф, як і иньші, належить мабуть до Казимирового привилея Дорогичинському повіту, з котрого черпає сей більський привилей — як сказано на вступі його) — текст див. низше на с. 181.



    6) Описи Перемишль. стар. с. 20: prefati villani laborarunt 3 dies, sed asserunt, quia ex novo laborant dum et quando mandatur.



    7) Akta gr. i ziem IX ч. 96 (Ричигів i M. Горожана).



    8) A. g. z. XII ч. 766.



    9) Unum diem in septimana diu consuetum et observatum laborent.



    10) Матеріали ч. 52. До річи додам, що в описи 1497 р. при сїм селї стоїть також фраза: laborant dum et quando mandatur. Коли знаємо, що тут уже в 50-х рр. староста не задоволяв ся одним днем на тиждень, то се може нам до певної міри поясняти значіннє сеї фрази й при иньших селах.



    11) Наслїдком прогалини ся постанова не зовсїм ясна: чи окрім двох днів при сївбі селянин мав іще виходити на жнива, чи се альтернатива — або при сївбі, або в жнивах; перше відай правдоподібнїйше.



    12) iuxta orbitam alias coleya.



    13) Pawinski Sejmiki ziemskie дод. 184 (с. 59-60).



    14) Bandtkie, Jhs Polonicum c. 434.



    15) Акты Зап. Р. І с. 229 § 19, Zbior c. 89 § 13. Наведена цитата може бути взірцем страшенної руської мови, яка уживала ся в підляських урядах, наслїдком спольщення тутешньої шляхти.-



    16) Постанова ся доховала сф в Більськім привилею 1501 р. З вступних слів його виходить, що він надає шляхтї Більського повіту тіж свободи, які Казимир прзинав своїм привилеєм шляхтї дорогичинській (так затитулував сей приивлей уже видавець в Zbior-i praw litewskich), a Якубовский в своїм аналїзї земських привилеїв в. кн. Литовського (Ж. М. Н. П. 1903, IV с. 250-1) на сїй підставі навіть реститує в нїм Казимиріс привилей Дорогичинській землї, уневажнений пізнїйшим привилеєм 1516 р. і тому затрачений). Се вповнї правдоподібно (хоч слова більського пррвилею не так дуже катеґоричні, а арґументи, які Якубовский пробує на се навести, не дають понадто нїчого). Наданнє сього Казимирового привилея кладуть на 1444 р. (Любавскій Сеймъ с. 108, Якубовскій 1. с.), але се зовсїм гіпотетично.



    17) Скаргу селян з Медики ми вже знаємо. Опись перемишльських королївщин 1497 р. принагідно нотує кілька скарг селян, хоч і в досить легкій формі: в с. Гійську селяне не хртїли давати стації, мотивуючи се тим, що мають велику панщину (magnоs labores), та і ще мусять ходити до неї зо дві милї. Значіннє скарги, очевидно, має і наведена вже заява селян з Коровників, що давнїйше робили вони тільки три днї, а тепер роблять, коли скажуть. Описи Перемишльського староства с. 19-20.



    18) Volum. legum І с. 179. Бобжиньский (Karta с. 11) називає сю постанову „неясною й несьміливою” в формулованню. Я того зовсїм не бачу.



    19) Volum. legum І с. 178.



    20) З сього боку справедливо оцїнив значіннє сеї постанови уже Любомірский, пишучи про неї: постанова з р. 1520, позволивши запровадити однодневну панщину без огляду на давні умови між дїбичом і мкетем, задала смертельний удар всяким їх умовам; від волї дїдича стало залежати тепер знгсити давнї обовязки й накидати нові (Rolnicza ludnosc c. 19).



    21) Матеріали ч. 84 (1533) — король упоминає державця з Сяніччини, аби селян не змушував більше як до одноденної панщини: secundum constitutionem generalis Thorunensis nоn per pluries dies quam per unum in qualibet ebdomada. Тамже ч. 98 — супроти скарг селян на обтяженнє панщиною (labores quotidianos), староста заявляє, що панщина тутешня меньша против торунської постанови, бо ґрунти не міряні, а селяне роблять не цїлі днї, а потроху (пор. ч. 112).



    22) Проф. Бобжиньский (Karta c. 12) толкує се тим, що мовляв відданє селянина під повну й безапеляційну юрисдикцію пана зробило непотрібною дальшу реґуляцію селянсьеих обовязків, бо від тепер пан міг довільно накладати тягарі на селян. Та він при тім забуває, що соймова реґуляція мала зовсїм иньшу цїль: завести більшу одностайність обовязків по всїх маєтностях, для зменьшення конкуренції.



    23) prychylaicaz sie w tey myerze zwyczaiowi pospolitemu y statutowi coronnemi, skazaliszmy, ze nye maya bydz na wiethsse robotny przymussani iedno z lanu czalego dwa dni w tydzien, a s pullanku dzien yeden. В иньшій: Aby czy poddany nassy nie byly powynny wieczey robicz, iedno iako prawo pospolithe uczy y statuth coronny opyyssuie — dwa dny z lanu czalego w kazdi thidzien. Матеріали під р. 1574, май-червень.



    24) Нпр. Матеріали під р. 1578 (три документи).



    25) Матеріали, під р. 1576.



    26) Матеріали, док. з р. 1608 і 1637 (відклик до рішення 1621 р.).



    27) Для наглядности вистане кинути оком на таблички селянських обовязків під час люстрації 1564 р. в староствах Львівськім, Перемишльськім і Сяніцькім, в моїх розвідках про економічне становище селян в сих королївщинах, в передмовах до т. II (с. 21), III (с. 19) і VII (с. 26) Жерел до історії Україяни-Руси.



    2)8 див. розвідку мою про селян в Перемишльській королївщинї с. 16-7, такий сам факт з Теребовельщини — в розвідцї про селян на Поднїстровю с. 29.



    29) Див. вище с. 185, також Матеріали під р. 1578.



    30) Нпр. дивись с. Ямниц в Галицькім старостві — Жерела І с. 62-3, так було певно і в тих теребовельських селах, де Претвич завів дводенну панщину — ibid. с. 122-5.



    31) Нпр. така записка: powinni w kazdym tegodniu robicz w folwarku trzi dni w tidzien, по тім поясненнє: a kiedi bidlem, — thedi s kazdego lanu woz yeden, albo takze plug yeden, a kiedi pyesso — thedi s pullanu robia trzi dni w tidzien (II c. 92). Отже три днї робили з півлану, а для возовицї або оранки спрягали ся. Середнїм господарством в селї було півланове.



    32) Пор. нпр. Матеріали під р. 1592 — додатквое рішеннє короля супроти непевности чи визначена комісією робота мала відбувати ся з цїлих ланів, чи з півланів (король наказує робити її з півлану).



    33) Powynni robicz s kazdego pullanka dwa dni w tidzien — III с. 195 (Белзьке), господарства в сих селах були півланові; winni robycz kazdi z pullanu dwa dni w tidzien — ib. c. 355 (Львівське); теж саме 377 і 374 (Прогноїв і Полонча), а в сусїднм селї (Словитї) натомість: robya czteri dni z lanu w tidzien (c. 373). Так само в Стрийськім: powinni s kazdey czwiercze roliei robicz dlien ieden w thidzien — І с. 180; тут сидїли на дворищах поміряних, себто ланових, отже день робили з чверти лану; господарства були ріжної великости, aлe всї податки й обовязки сповняли з дворища-лану. Думаю, що туж панжину — чотири днї з дворища маємо в Белзькім, де сю чотиридневну панщиеу подано без всяких близших пояснень — т. III с. 151,151,163,165. Не підлягає майже сумнїву, на мій погляд, що двохденна панщина, заведена в деяких селах Перемишльській волости, означала два днї з півлана: так стилїзована записка про неї при с. Буцеві (II с. 105), де й господарства були півланові. Претвич, як я вже що йно вище сказав, заводив також двохденну панщину з господарства, тільки тутешнї господарства мабуть не були міряні.



    34) Нпр. Жерела II с. 102, 234, 257,258,263, III с. 54-4,82,174,177 і т. и.



    35) Матеріали ч. 90, 98, 99.



    36) Матеріали ч. 112, і під 1574 нова їх скарга: ze ye przymuszaia na robothy nyeznossne y nyepowinne, kazacz ym robicz na kazdy dzien w tydzien bess przestanku, zaczym odpoczynku nigdy nye myewaya (староста толкував, що вони роблять хоч що дня, але коротко — годину-дві).



    37) Половцї, Дубрівка Руська, Вільхівцї, Костарівцї в Сяніччинї, Яскманичі, Ольшани, Мостиське передмістє в Перемишльськім старостві, Гумнища, Зубів, Каптури, Защиновцї в Теребовельськім; сторін не цитую — сї села кождий легко собі відшукає зі змісту кождого тому Жерел.



    38) На се, окрім стилїзації записок, вказує, думаю, також звільненнє від торгово
    Страница 25 из 77 Следующая страница



    [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.