LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 26

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    го дня — про нього зараз низше .



    39) Матеріяли ч. 90 і під р. 1574.



    40) Жерела І с. 120, III с. 168.



    41) Ibid. І с. 119, II с. 86, 93 і передмова с. 20.



    42) Нпр. Матеріали ч. 90 і під р. 1574, 1627, 1647.



    43) Нпр. Большів, Конюшки, Настащин, Ігнасків, Загірє, Пійло, Довге в Галицькім; при тім зовсїм ясно, що ся триденна панщина відбуваєть ся з господарства, в Конюшках — з півланових, в Настащинї, Загірю, Пійлю, Довгім — з півдворищних, в иньших не означено їх великости. В Перемишльщинї триденну панщину маємо в Вишатичах — тут виразно сказано про роботу пішу з півлану і супруг з лану (записку див. вище — нотка 2 до с. 187). В Сяніччинї — в Лодинцї й Чертежі, в Львівськім Сухоріче, Орташів, в Камінецькім — в Дерневі й Желдцї, в Сокальськім — в Завишню, в Белзькім — в Реклинцї й Річицї, в Тишовецькім — в Кметях, в Городельськім — в Заболотю, в Грубешівськім — Модринї, й т. и.



    44) Нпр. в Стрийщинї, окрім чотирох днїв тижневої панщини з дворища селяне мають возити муку з млина до двору і збіже з фільварку до міста. В Теребовельщинї задержано при заведеню двохденної панщини з господарства давнїйші помічні роботи: три днї робити в жнива, два днї при оранцї, ходити на „ґвалт” до ставів, возити муку з млинів і підводи посилали до Львова, Галича й Шаравки. Жерела т. І — 123, 180.



    45) Матеріали під р. 1574 і 1576.



    46) Матеріали, під рр. 1578 і 1604.



    47) Інвентар невиданий.



    48) Нпр. Матеріали під р. 1604.



    49) Нпр. Описи Перемишль. стар. 1490-х р. с. 19, Жерела II с. 115.



    50) Так в Теребовельщинї, заводячи двохдневну панщину замість давнїйших вісьмох днїв до року, староста зменьшив чинш на 18 грошей. Тим часом тодї двохдневну панщину, коли селяне хотїли викупати її на гроші, раховано на 60 гр. Див. розвідку мою про селян на Поднїстровю с. 29.



    51) Так нпр. платили села нїмецького права:



    чинш з лану хлїбна данина (колоди)



    1497 1565 1497 1565





    вишатичі 48-60*) 48-60 2 вівса 2 вівса





    пекуличі 24 24 1 вівса + 1 жита 1 вівса + 1 жита





    циків 24-32 48 1/2 вівса 2 вівса





    засанє 24-30 24-30 1 вівса + 1 жита 1 вівса + 1 жита





    в селах руського права перемін більше, але в чиншах



    брилинцї 8 27 1 вівса 1/2 вівса



    ольшани 15 50 1 1





    гійсько 3 16 1 1





    яскманичі 10 10 2? 1





    коровники 15 30 не було



    медика не було 1 1



    шегинї не було 1 1





    *) Лани були неоднакові — коротші й довші. По близші пояснення сих дат відсилаю до своєї розвідки про селян в Перемишльщинї c. 13 і далї.



    52) Ibid. c. 14-5.



    53) Економ. стан селян на Поднїстровю с. 23.



    54) Див. Економ. стан селян на Поднїстровю с. 49 і розвідку про Львівську королївщину с. 25-28.



    55) Нпр. Akta gr. і ziem. II ч. 73, 74, 76, IV ч. 99, IX ч. 96, XIII ч. 4621, Матеріяли ч. 23.



    56) Матеріали ч. 96, див. вище с. 137-8.



    57) Матеріали, акти 1591/2 р.



    58) Матеріали ч. 95.



    59) Ibid., р. 1591/2.



    60) Ibid. ч. 95.



    61) Матеріали, під рр. 1588, 1603, 1065, 1625, 1626.



    62) Akta grodzkie i ziem. XIV т. 1106-7.



    63) Див. с. 93.



    64) Матеріали під рр. 1578, також сяніц. ґр. кн. 319 с. 55 (королївський лист безпечности селянам).



    65) Див. вступну статю мою в т. VII Жерел с. 7-8, пор.ще львів. ґр. кн. 334 с. 30.



    66) Значне число сих скарг вийде в моїх „Матеріалах”.



    67) Лозїньский (Prawem i lewem І с. 371), оперуючи матеріалом з останнїх лїт XVI в. і першої половини XVII в., помиляєть ся, кажучи, що сї скарги почали ся слїдом за початком пановання Жиґимонта III; неправдоподібне и обясненнє його, що погіршеннє долї селянства в Польщі стояло в звязку з репресіями на селян в Австрії по повстаннях 1594-7 р. і знову 1626 р. — що се мало вплив на становище польських панів супроти селянства.



    68) Кошти сих депутацій і процесів бували не малі. Громада с. Саоочка нпр. числила кошти свого процесу з державцями на 2300 зол. — Мптеріали, під р. 1608.



    69) Lozinski op. c. І с. 399. Книга Лозїньского, що вийшла в сьвіт уже по написанню мною сеї книги й могла бути мною узгляднена вже при ревізії тексту, опираєть ся на матеріалї анальоґічнім з сим моїм оглядом, але головно оперує матеріалом з першої половини XVII в., тим часом як я головну увагу звертав на XVI вік.



    70) На доповненнє фактів наведених вище див. іще про таке ламаннє у вступній статї моїй в VII т. Жерел с. 9-10.



    71) Матеріали під р. 1603.



    72) Матеріали під р. 1603 і 1605.



    73) У Лозїньского op. c. І с. 364-6.



    74) Матеріали під р. 1578: ausu quodam temerario prefatum decretum et demandationem in partem reiecerunt, і далї під рр. 1603, 1607, 1635.



    75) Матеріали під р. 1607.



    76) Матеріали під р. 1608.



    77) У Лозїньского op. c. І с. 400.



    ПАНЩИНА В СХІДНО-ПОЛУДНЕВІЙ ГАЛИЧИНЇ І НА ПОДІЛЮ ЗАХІДНЇМ І СХІДНЇМ. ЗЕМЛЇ В. КН. ЛИТОВСЬКОГО — ПРОБИ НОРМОВАНЬ З ПЕРШОЇ ПОЛОВ. XVI В.; „УСТАВА НА ВОЛОКИ”, ЇЇ ПЕРЕВЕДЕННЄ В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ; ЗВІСТКА З ДРУГОЇ ПОЛОВ. XVI В. З КОРОЛЇВЩИН І З ПРИВАТНИХ МАЄТНОСТЕЙ — З БЕРЕСТЕЙЩИНИ, ВОЛИНИ — СЕЛА БЕЗ ПОМІРИ І СЕЛА ВОЛОЧНІ; ВОЛИНСЬКА ПАНЩИНА В ПЕРШІЙ ПОЛ. XVII В. КИЇВСЬКЕ ПОЛЇСЄ, ПОДНЇПРОВЄ. ПОХІД ФІЛЬВАРКОВОГО ГОСПОДАРСТВА НА СХІД; ОПОДАТКОВАННЄ НА ПОДНЇПРОВЮ Й ПОБУЖУ В ПЕРШІЙ ПОЛ. XVII В. ; ОПОЗИЦІЯ СЕЛЯНСТВА.



    Я вибрав сї факти для характеристики панщинного пекла з західнїх і північних повітів Галицької Руси. Далї на полудневий схід економічний утиск меньше давав себе відчувати. Зрештою відносини тут були дплеко ще ріжнороднїйші, нїж в околицях західнїх і північних. Небезпечність від Татар, непевність самого залюднення впливали тут сильно на економічні відносини. Рілоне господарство, фільварчане спеціально, на окраїнах не могло розвинути ся — брак торговлї, непевність самого житя, не тільки якихось цїннїйших господарських вкладів, не давали йому ще підстави. Місцями осадник був доконче потрібний панови для безпечности — аби самому не сидїти десь в небезпечному місцї, в сусїдстві татарського шляху. Тут селянина трактовано скорше як сусїда, нїж як підданого 1), а при тім мови не могло бути не то що про обтяженнє, але навіть про якусь експльоатацію його. З другого боку стрічаємо тамже ґрупи сїл — чи лїпше загосподарених чи лїпше захищених, з дуже значними повинностями, а в сусїдстві більших (особливо замкових) фільварків навіть і з значною панщиною. Отже, кажу, ріжницї в становищу ріжних сїл були тут іще більші, нїж в західнїх повітах.



    Уже на галицькім пограничу чуємо сї відмінні обставини. В полудневій: частинї Теребовельської королївщини тижневу панщину (двохденну) запровадив тільки староста Претвич в серединї XVI в. Але в околицї Теребовля вже перед тим, очевидно, була значна панщина: під час люстрації 1564 р. тут робили що дня від полудня. Ґрунти поміряні не були, сидїли на дворищах. Судячи з значного числа свобідних, людність сюди припливала. Оподаткованнє, дїйсно, розмірно не високе — пеоеважно 45-65 гр. з дворища, окрім десятин. Але одно село, що зістало ся з „малою панщиною”, платило 140 1/2 гр. з дворища 2).



    В сусїднім Камінецькім повітї (на Поділю) в сусїдстві замкових або панських фільварків стрічаємо села з досить значною панщиною — по два, часом навіть і по три днї на тиждень (очевидно — з господарства, бо ґрунтів тут нїхто не мірив), але за те з невеликими (до 60 гр.) або й зовсїм нїякими чиншами. Дальші села знову сидять на невеликих чиншаэ, без панщини, або з дуже малими роботними обовязками (досить часто повторяєть ся „урок” 60 гр., як заміна і чиншу і роботи); окрім того давали дани від овець і свиней (двадцятого барана і свиню) та пчіл (десятий пень), а ще була в Подільській землї взагалї (як і на Волини) поволовщина — давали волаа paз на кілька лїт: в одних околицях раз на сїм лїт, в иньших частїйше — раз на чотири роки, а навіть і три роки, чи то в формі десятини, чи по волу з господарства 3). Подібно було і в Летичівській околицї, над Богом, що також зачисляла ся до Камінця, і в сусїднім Хмельницькім повіті, з тою ріжницею, що фільваркового господарства було тут іще меньше, отже панщина була ще рідша. Свобідних, новооселих тут було дуже богато, рух людности був великий: по деяких, більш рухливих околицях села, можна сказати, не виходили з хронїчного стану новоосадження, чи то тому що людність занадто часто розбігала ся наслїдком татарських пополохів, і приходило ся село наново осаджувати й давати осадникам нові речинцї свободи, чи то тому що людність вправивши ся в мандрівне житє, не досиджувала свободи й тягла ся далї, на нові осади, на нову свободу 4).



    Значно вище — і то навіть дуже високо оподатковані себа стрічаємо ми в околицї Барського замка. Тутешнї селяне давали дуже велику хлїбну дань, т. зв. поляховщину (від „леха” — ріля?). Вона складсла ся з пшеницї й вівса, що по оцїнцї ревізорів виносила до 5 1/2 злот. з господарства, так що разом з данями від пасїк і худоби пересїчно господарство давало до 9 злотих річно — то значить так як хиба найвище оподатковані лани в західнїх околицях (але тутешнї господарства молги і мусїли бути значно більші як ланові). З панщиною не зовсїм ясно — в інв. 1552 р. сказано, що селяне роблять що треба, в люстр. 1564 р. селяне деяких сїл роблять „цїлий тиждень, що скажуть”, замкови, „а собі два тижнї”. Не ясно, чи тут треба розуміти тільки сезон рільничий, чи цїлий рік; в кождім разї панщина досить значна 5). Таке високе оподаткованнє можна пояснити хиба добрим загосподарованнєм селян (що видко з великости десятин від худоби й пасїк) та великостию (се вже більш гіпотетичною) сих дворищних господарств, що тут на україннім дозвілю могли розростати ся в цїлі хутори.



    За те в селах шляхетських Барського повіта, переважно новоосажених, на нових, часто досить небезпечних місцях, обовязки селян далеко меньші. Се невеликі дани або чинші (до 30 зл.), або маленька панщина — 3-4 днї до року, зрідка дещо більше (10 день — се maximum). Часом селяне тільки „помагають робити” своїм „панам”, більше в ролї сусїдів як підданих, або як в однім салї — „кметї нїчого не дають, тримає їх (дїдич), аби хтось з ним мешкав: дають тільки подимне й пушкровщину до замку, роблять чотири днї на замковім фільварку, по давньомв звичаю, та хиба (дїдич) їх порпосить на толоку” 6). Овобідних і тут маса, і такий же неустанний рух.



    Перейдїм тепер до українських земель в. кн. Литовського. Я вже виище вказав, як тут іще з початком XVI в. можна слїдити досить відграничені ґрупи селян данних і роботних, і як потім і уставодавство й пракоика затирали сю ріжницю й злучали їх в одну масу кріпаків, обовязаних і до даней і до панщини 7). Особливо в спокійїйших, лїпше загосподарених і на еміґраційні спокуси меньше виставлених землях білорусько-литовських виразно виявляєть ся тенденція до приведення селянства до одного податкового знаменника, щоб тим усунути конкуренцію тяжших і лекших обовязків в ріжних маєтностях і обмежитп переходи селян з маєтности до маєтности.



    Були тут і впливи польських взірцїв, і акти більше незалежні. Взірцем перших може бути згадувана вже вище підляська постанова, очевидно — на прошеннє дорогичинської шляхти внеснна в земський привилей в. кн. Казимиром: що на далї всякого рода піддані будуть повинні своїм панам робити по одному дню тижнево з лану і чотири днї толоки 8). Як було сказано вже, вона іде очевидно за постановами й практиками сусїднього Мазовша. Більше самостійні ухвали маємо з білоруських земнль першої половини XVI в. Інїціатива належала в сїм, здаєть ся, Полоцькій землї, що постановила собі десь з 1520-х рр. одностайне оподаткованнє для „похожих” людей, і її практика була прийнята такожж витебськими панами, боярами й взагалї всякими властителями на з'їздї 1531 р. В перехованій до наших часів постанові сього з'їзду ухвалено держати похожих людей „по полоцькому”: не осаджувати їх „на куницях”, себто з обовязком самої дани або чиншу, а жадати або „четвертої долї”, себто четвертої частини урожаю, з ріжними додатками (половина меду, певне число кіп сїна і т. и.), або панщини — „два дни у недЂли пригону служити съ сохою, або съ бороною, або съ сохою, а съ топоромъ”. Обмежали ся також речинцї свободи (до пяти лїт). Обовязки людей давнїйшої осади полишали ся волї їх господарів. Державцї дворів господарських обовязували ся також тримати ся сих постанов в державних землях 9).



    Ся „умова” інтереснв з того погляду, що виповідає вітверту війну катеґорії данників. Вправдї, давнїйших — „которыя люди стародавныє службу служать, дани дають а попдатки и вроки платять” вона на разї не дотикала, але се було тільки питаннє часу. Двадцять лїт пізнїйше маємо нову ухвалу витебської шляхти: поновляючи свою давнїйшу постанову, з деякими відмінами (з них найважнїйша — се запровадженнє толок однаково і для панщинних селян і для данників), шляхта розтягала її вже і на людей давнїйшої осади. Вони також всї мали або давати четвертину урожаю, з тими ріжними додатками, або робити два днї на тиждень. Сю постанову, на представлернє витебського воєводи, в. князь зробив обовязковою для державних маєтностей (власне те оподаткованнє четвертиною урожаю), а також з'обовязав до сповнювання її всю шляхту витебську, невважаючи на те, що декотрі не пристали на сю постанову 10).



    Так ломила ся старосьвітська практиуа. Але далеко сильнїйший удар задала її видана кілька лїт пізнїйше — в 1557 р. „Устава на волоки господаря єго милости во всемъ в. кн. Литовскомъ” 11. Що правда, в певній мірі вона була приготована, ще за Жиґимонта Старого, інструкціями для в. кнжих дворів в центральних землях (воєводствах Волинськім і Троцькім) і господаркою кор. Бони в її величезних державах, де переводив ся систематичний помір ґрунтів і одностайне оподаткованнє. З її школи головно повиходили дїячі, що сотворили реформу 1557 р. й ереводили її в житє. Але то ули часткові приготовлення, яуим доперва „устава” хотїла дати загальне значіннє. Се був дуже сьміливий, і в основі — вповнї рацінальний плян, на якій нїколи нп могла здобути ся Корона: привести до одностайного оподатковання всї державні маєтности, й саме оподаткованнє поставити в залежність від доходности ґрунту, що при тім мав бути скрізь сквалїфікований державними ревізорами, помірений і в одностайних участках розданий селянам. Се була цїла економічна революція, де ломили ся всї традиції, руйнували ся давнїйші форми сїлського житя й господарства, абе з становища державного раціональности сьому плянови, кажу, нїяк не можна відмовити, і зовсїм природно, що ревізори самі дивили ся на сю реформу як на акт вищої справедливости 12).



    Про постанови устави я мав уже не раз нагоду вище говорити. Ґрунтт в королївщинах перемірювали ся і дїлили ся на волоки. Ґрунти лїпші визначали ся на фільварок, де був або де його уважали потрібним заложити; решта роздавала ся селянам. При тім переводила ся взагалї комасація королївських ґрунтів, через примусовий вимін (отмЂна) потрібних ґрунтів від приватних властителїв, яких властительські права при тім взагалї перевірялись. Продукти рільного гомподарства призначали ся не на виживленнє тільки двірської служби та замкових залог, але й для заграничного вивозу — „до портовъ”. Тому устава поручала державцям розширяти по можности фільваркове господарство — „абы вездЂ становлены были, а наболши быти могугъ при кождыхъ замкахъ и дворахъ нашихъ”, хиба де ґрунт був би занадто лихий, — там людей „осажвти” — переводити роботу на гроші (се звала ся „осада”) 10).



    На господарство селянське призначало ся по одній волоцї; по дві волоки діставали тільки путні бояре і деякі иньші привілєґіовані кстеґорії слуг. Розумієть ся, волок звичайно виходило далеко більше, нїж було давнїйше господарств, бо ті сидїли на більшиъ ґрунтах. Тому старі господарські союзи при тім дробили ся й поруч репрезентантів давнїх господарств, що „приймали” на нових умовах вимірені з їх власних чи сусїднїх земель волоки, виступали в ролї самостійних господарів їх давнїйші „потужники” й приймали волоки на осібні, самостійні господарства. Незаможним роздавали ся дрібнїйші, загородницькі пляци. Землї нерозібрвні, та ріжні окрайки, що лишали ся при помірі (о скільки не додавали ся в придачу дь лихших волок) роздавали ся за осібним чиншом. З виїмком війтів, сьвящеників, слуг і ріжних промисловцїв, що мали служити з свого промислу й за те діставали ґрунти з повною або частковою свободою від податків, всї иньші осадники трактували ся як тягле селянство. Вони мали платити чинш, давати овес, сїно і стацію, в ріжній великости, в залежности від якости ґрунту, в сумі від 13 до 53 гр. з лану, мали робити два днї на тиждень та ще відбувати додаткові толоки й ґвалти та роботу на сїножатях. Там де фільваркове господарство не потрібувало всеї тої роботи, сї роботні обовязки (з виїмком роботи на сїножатях) заміняли ся платою 52 гр., так що з лїпших ґрунтів оподаткованнє давало в сумі 105 гр. Малоземельнї огородники мали тільки панщину, оден день на тиждень, а окрім того жінки мали 6 днїв роботи коло полотя або в жнива.



    „А ставати до роботи піддані мають як сонце сходить, а зійти з роботи як сонце заходить. Відпочинку ті що худобою роблять мають годину перед обідом, в полудне годину, над вечір годину, а котрі роблять „пішо”, мають в тих же часах відпочинку лише по пів години, і то се відпочинки такі в великий, лїтнїй день. А хто не вийде „за огурством” (недбальством) на роботу рано, має другого дня відробити стільки годин, скільки занедбав”.



    „Війт заповідає підданим в недїлю роботу, з чим і котрого дня мають прийти до роботи. Хто не вийде на роботу, за перший день заплатить „огурного” оден гріш, за другий день барана, а коли третїй раз „огурить ся” або запивши ся не вийде, „ино бичемъ на лавцЂ скарати”, а занедбані днї казати йому відробити.” При перешкодї підданий має усправедливити урядови (намістничрму) свою непиисутність через сусїда або давника і при оправданій причинї карі не підлягає, але відкупляти ся від роботи не вільно нїкому.



    Обовязки, які накладала устава, розмірно не були великі. Ми бачили вже вище, що при помірі й переводї давнїх осадників в Пинщинї показувало ся часто,, що при давнїйшім оподаткованню платило ся вище (виключаючи тільки занадто лихі ґрунти). В порівнянню з оподаткованнєм коронних земель, оподаткованнє навіть доброго ґрунту по „уставі” стоїть значно низше середнього оподатковання. Норма панщинна та ж, торунсько-бидґощська, з тою лише ріжницею, що практика коронних земель, як ми бачили, тодї значно вже по над ту норму підняла ся. Важнїйша була шкода принціпіяльна — той повний розрив зі всїм, на чім опирала ся „старина” селянського житя, й перевід всїх численних катеґорій селянства в одну „тяглу” панщинну верству, вповнї піддану від тепер правительственній нївеляції. Устава брала господарство й обовязки селянина під дрібну реґляментацію. Волочний подїл розбивав старі дворищні орґанїзації на дрібнїйші, волочні господарства й давав початок дрібному дробленню ґрунтів. Перевід, повний або частковий на нові ґрунти, при помірі розривав звязок селянина з землею, в яку вложив він свою працю, й на тій підсткві чув себе її властником; зрештою навіть свій власний ґрунт, як ми вже бачили, діставав він наново з рук ревізорів. З сього боку устава мала незвичайно сильне, і з становища селянської верстви — шкідне значіннє.



    Вона одначе була переведена далеко не по всїх землях вел. князївства — головно в західнїх тілько. З українських земель про помір ґрунтів на волоки й оподаткованнє на підставі устави маємо виразні звістки, в видї самого ревізорського катастру для землї Берестейської, князївств Кобринського й Пинсьуого й на Волини для староства Кремінецького.



    В кн. Пинськім з сусїднїм Клецьким староством реформа була
    Страница 26 из 77 Следующая страница



    [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.