LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 28

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    з худобою на пана, давати відповідно до великости своїх ґрунтів кілька мір збіжа, курей і гусей, десятину від овець, свиней і пчіл, і раз на три роки — вола, давати грошевий чинл, возити дерево і сповняти „тисячі иньших робіт” 56). Але з актами в руках можемо сказати, що до такої панщини далеко не всюди встигло дійти. Нпр. увязчий лист на м. Тимоновку 57), в Браславщинї, в маєтностях кн. Четвертинських, з 1647 р., головні доходи вичисляє з корчми й ставу; чиншів нема, тільки десятини пчільні; селяне, що сидять на свободї, два днї орють на весну і два днї на осїнь, два днї косять; є їх сто двадцять. Подібних осад було, певно, богато навіть перед самою ще Хмельнищиною (на жаль, досї майже не публїковано матеріалів прл селянство на козацькій території перед Хмельнищиною). Цїкаво нпр., що т. зв. Самовидець, описуючи прикрости селянські, не згадує про панщину, тільки про ріжні драчки арендарів: „чинши великіє, поволовщины, дуди, осипъ, мЂрочки сухіє, зъ жорновъ плату и инноє” 58). Панщина далеко не всюди встигла загнїздити ся, коли змів польську шляхетську господарку козацький вихр.



    Присітки



    1) Так люстрація Хмельницького староства пише про селян одного села: nicz nie daya s tei przycziny, ysz przy graniczi nieprzyaczielskiei siedza, a przetho ie sobie maia (дїдичі) yako szassiadi — Архивъ Югозап. Россіи VII. 2 с. 156.



    2) Моя розвідка про селян на Поднїстровю с. 28 і далї.



    3) Архивъ VII. 2 с. 173, 175, 171, 180, 191, 192, 194, 201, 205, 210 і т. и. Про поволовщину с. 190, пор.197, 218.



    4) Kierdanowcze wiesz — w ktorei ludzie nigdi swobodi nie wisziedza, zwlascza yz czestho odchodza, ktorem ma swoboda wichodzicz, a na ich miescza zaszie drudzi na swobode, do liath kielkanasczie wstepuia — Архивъ Югозап. Р. VII 2 с. 207.



    5) Акты Барскаго староства с. 153, Архивъ Югозап. Рос. VII 2 с. 234, 243, 260. Про оподаткованнє див. моою книгу Барское староство с. 252 і далї.



    6) Барское староство с. 259-60.



    7) Див. с. 119 і далї.



    8) Див. вище с. 181.



    9) Акты Южной и Зап. Россіи І ч. 94.



    10) Памятники изд. кіевскою комиссіею І ч. 2 і 3.



    11) Видана була рівночасно в II т. Памятників изд. кіевскою комиссією й III т. Актів Западной Росіи.



    12) Див. передмову одного з ревізорів в Актах Виленской коммиссіи т. XXV. Супроти переважно неприхильної оцїнки реформи у старших дослїдників, справедливо бере її в оборонк, з державного становища, Довнар-Запольский — Госуд. хозяйство І с. 292 і далї. Сеї сторони, безперечно, не треба також забувати.



    13) Про технїчну сторону рееформи нова розвідка Д.-Запольского: Крестьянская реформа в Литовско-русскомъ госуд. въ пол. XVI в., Ж. М. Н. П. 1905, III і IV.



    14) 3 волоки долрого ґрунту селяне мали давати 20 гр. чиншу, бочку („солянку”) жита вартости 10 гр., 2 бочки вівса, вартости 10 грошей разом, стацію вартости 2 2/3 гр., разом отже 42 2/3; коли дорахувати ще „за отвозъ” збіжа, як рахує устава, 15 гр., то буде 57 2/3 гр., більше нїж в уставі 1557 р. (там 53). З лану лихого ґрунту податків було на 42 2/3 (та „за отвозъ” дорахувати 5 гр.). Робили з лану на тиждень два днї, 6 толок до року і чергою ходили на сторожу і з фірами.



    Помір Пинського й Клецького князївств Станїслава Фальчевского з р. 1552-5 вид. виленська анхеоґраф. комісия під титулом: Писцовая книга Пинскаго и Клецкаго княжествъ, 1884. Помір, переведений в 1561-3 рр. дворянином в. княжим Лавриноа Войною на підставі устави 1557 р., виданий там же під тит. Писцовая книга бывшаго Пинскаго староства, т. I-II, 1874. Оподаткованнє переводило ся на ново, по уставі 1557 р. Катастр земель кн. Кобринського виданий від титулом: Ревизія Кобринской экономіи составлеенная въ 1563 г. королевскимъ ревизоромъ Дмитріемъ СапЂгою, Вильно, 1876. Видавцї не подають нїяких близших відомостей про час і обставини сеї „ревізії”, але очевидно, що се була вже ревізія перед тим переведеної поміри, так само як і ревізія Берестейського староства, розпочата Іваном Сапігою, а докінчена, за його смертию, тим же Дмитром Сапігою „ревизором є. к. мил. на Подляшу” в р. 1566, видана в Документах архива юстиціи І. Помір в Берестейщинї переводив ся при кінцї пятдесятих років, як показує грамота з 1558 р., видана мною в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. XXVIII (Кілька документів з житя Забужської Руси, док. 1 — перед. в Розвідках і матеріалах IV).



    15) Наказ Жиґимонта Старого з 1536 р. старостї дорогичинському, аби поміряв у кількох селах свого повіту ґрунти на волоки й людей перевів на чинш „по тому что и в иншыхъ селахъ тамошнихъ цыншъ з волокъ своихъ дають”, у Д.-Запольского op. c. с. 285. Надання маґдебурського права підляським містам маємо від Витовта; селам від середини XV в., як побачимо низше.



    16) В двох селах по 50 гр. з волоки — мабуть з гіршого ґрунту, подекуди була ще медова дань.



    17) Акты Виленской коммиссіи т. XIV с. 26, 31, 46.



    18) Помір кременецьких королївщин переводив ся в 1563 р., як показує лист дяка Андрея Івановича, що „справував поміру”, в Архиві Югозап. Россіи VІІ. II с. 40-1. Катастр, з датою 1563 р., видано тамже під ч. 10. Д.-Запольский (Госуд. хозяйство І с. 285) каже, що в староствах, держаних Боною — в тім і Кремінецькім (про нього зовсїм катеґорично в новійшій статї, 1. с. с. 163), „волочная система” була нею запроваджена. Він при тім лист, де згадуєть ся про розпорядження Бони „люди садити” в пущі Кобринській, але за волочний помір в тім листї нема анї натяку. Опись Кремінецького староства з 1552 р. (Архивъ Югозап. Россіи VII ч. 8) попазує зовсїм виразно, що тодї про волочний помір там анї снило ся нїкому.



    Не знаю також, на якій підставі каже д. Любавский (джерела свого він не цитує), що „Увтава на волоки” була переведена також у Володимирськім повітї (Литов.-рус. сеймъ с. 452). Може на підставі поручення поміряти ґрунти м. Володимира, зацитованого у Д.-Запольского, 1. с. с. 163.



    19) Перехід українських земель до Польщі спинило тут дальшу поміру — в землях східнїх, білоруських вона переводила ся ще в першій чверти XVII в. — Д.-Запольский 1. с. с. 183.



    20) Акты Вилен. ком. XIV с. 560 і далї. Наводжу порівняннє податкових дат 1563 і 1597 рр. з кількох сїл ріжних волостей і війтівств, з волоки. Заразом подаю також, для порівняння, число волок з обох ревізий:



    1) Ревізія 1563 р.-с. 32, волок 10, 1597 р. — с. 560, волок 10.



    2) Овес давали натурою і тільки „за отвозь'' 10 гр. Взагалї в ревізії 1597 р. селяне радше давали збіже натурою, бо піднесено його грошевий еквівалєнт: жито замість 10 гр. раховано на 24 „ординацією для всього в. кн. Литовського”, і тільки для деяких сїл позволювано платити його давньою цїною — с. 561, 571.



    3) Ревізія 1563 р. с. 37, волок 10, 1597-х с. 561, волок 10.



    4) 3 особливої ласки плачено давньою цїною.



    5) Ревізія 1563 р. с. 50, волок 55, 1597 — с. 563, волок 25.



    6) Тут „осаду піднесено з 30 гр. на 40.



    7) Ревізія 1563 р. с. 91, волок 47, 1597 — с. 571, волок 47.



    8) За ґвалти бочка жита, як і в 1563 р., але раховано її вже на 24 гр.



    9) І крім того робота, бо толока заступлена роботою на фільварку, близше не означеною.



    10) Ревізія 1563 р. с. 165, волок 22, 1597. — с. 585, волок 22.



    21) Акты вилен. ком. XIV с. 187.



    22) Ibid. с. 195.



    23) Ibid. c. 529.



    24) Дворища: в Луцькім пов. — Забороль, 1566 р. (тут навіть дань дають не з дворища, а від вола) — Памятники изд. Кіев. ком. III. 2 ч. 1 (с. 16), Вишків, 1572 — Архивъ Ю. 3. Р. VI l ч. 35, Цевів, 1573 — ib. ч. 97, Чорногородська маєтність, в пов. Луцькім і Володимирськім 1578 (тут дворища рішучо не міряні) — Памятники ч. 2, Григоровичі в пов. Луцькім, 1582 — Архивъ ч. 43, Конюхи й т. и., Володим. пов., 1586 — ib. ч. 45, Верхів, Луцьк, п. 1589 — ib. ч. 68, Городок Володимирського пов., 1626 — дворища, але може бути що й міряні — Архивъ ч. 143.



    25) Памятники Кіев. ком. III. 2 с. 48, 57-59.



    26) Ibid. c. 75-6, 96-8, 110.



    27) Ibid. 121-2, 128.



    28) На цїлу волость було фільваркової рілї 6 волок 28 морґів, на 123 осаджених селянських волок.



    29) Архивъ VI. І ч. 45 — тут панщина огородників і підсусїдків дає дорозумівати ся, що значило те „що скажуть”: огородники роблять два днї тижнево, підсусїдки — день.



    30) Архивъ VІ. I ч. 37, 43.



    31) Архивъ VII. І ч. 29. В Верхові Луцьк. пов. (1589) так само робялть три днї тижнево з дворища, при тім дають по 23 гр., по чвертцї вівса „від вола” й ріжні десятини — Аохивъ VІ. І ч. 68.



    32) Подібнл мабуть треба розуміти пять дпнь на тиждень роботи (мабуть з лану, хоч се не зовсїм ясно) в Житанях, Володим. пов. (1585), при такім досить високім оподаткованню: з півлану 24 гр., з маци вівса, і підводах — Архивъ VI. І ч. 55.



    33) Архивъ VI. І ч. 44, 70.



    34) Архивъ VI. І с. 337 і 338.



    35) Ibid. с. 480, 483, 490, пор. с. 363 (село дворищне).



    36) Так кя би справдї інвентарем.



    37) Архивъ VI. І с. 471, 474.



    38) Ibid. c. 225.



    39) Як ріжнили ся міри меду в ріжних околицях, показують їх цїни: в Ратенській королївщинї люстратори цїнять відро меду на 24 гр., в Любомльській на 96, в Холмській на 144 гр.! (Архивъ VII. 2 с. 277,328, Жерела III с. 63). А цїни овруцького відра інвентар не поає.



    40) Архивъ IV. 1 с. 44-6.



    41) Архивъ VІ. 1 с. 117 і 226.



    42) Архивъ VII. 1 с. 117-121.



    43) Рахую віз по оцїнцї уставній 1557 р. на 5 гр.



    44) Ibid. c. 597.



    45) Ibid. c. 608-610.



    46) Архивъ VI. 1 с. 224, 226-231.



    47) Архивъ VII. І ч. 29, VI. І ч. 44, 70.



    48) Архивъ VI. І с. 337 і 338.



    49) Ibid. VII. 1 с. 286.



    50) Ibid. с. 319-20.



    51) Архивъ VII. I c. 290-1.



    52) Ibid. с. 305-5, пор. податки наложені 1628 р, на остерських міщан і селян з Омелянового хутора: чинші й дани від кождої пари волів — ibid. c. 353.



    53) Архивъ VII. l с. 312-317.



    54) Відомости зібрані у Лазаревського — Лубенщина и кн. Вишневецкіе, К. Стар. 1896, II.



    55) Уривок з невид. акту (К. у а кн. 13 л. 1034) тамже с. 229.



    56) Description de l'Ukraine, вид. 1861 р. с. 23.



    57) Архивъ Югозап. Р. VII. I с. 432 (теп. Липовка Тимонівська Олгопольського пов.).



    58) Вид. 1878 р. с. 5.



    Розділ IV. Міщанство. Духовенство.



    Міщанство і його відокремленність. Рецепція нїмецького міського права, його початки за руської династії, слїди в Володимирі й Львові, привилей м. Сянока; полїтична роля нїмецьких громах і їх протеґованнє в Галичинї. Розповсюдненнє нїмецького права: його початки на Поділю, Побужу і Волини, розповсюдненнє в XVI в. Вз ірцї міської орґанїзації. Міський імунїтет, наслїдки виключення з загальної орґанїзації, суперництво шляхти, обмеженнє міщан в правах, шляхотська конкуренція. Упадок міщанства. Упослїдженнє Русинів, обмеження в урядах; типові приклади: Русини ві Львові, обмеження в горожанських правах, скарги львівських Русинів і їх невдачі, виключеннє від цехів, релїґійні причини того. Русини в Камінцї, руська й вірменська юрисдикція, брак рівноправности. Польонїзація міст. Вірменські кольонїї, їх статистика, рущеннє Вірмен, церковна унїя й зпольщеннє Вірмен. Жиди на Українї, вигнангє й поворот їх в XVI в., обмеженнє в правах і відокремленнє Жидів. Жиди опановують міське житє, нарікання християн; міста для Жидів закриті.



    Духовенство: Старі катеґорії церковних людей і зміна в них. Черицї — численність монастирів в Галичинї, на Волини, в Київщинї; фундованнє монастирів — монастирі панські, міщанські, чернечі; монастирі звістні нам доперва пізнїйше; великість монастирів. Духовенство сьвітське — численність його, привини численносии церков, проби статистики. Фундованнє парохій. „Причет церковний”, фамілїйний характер його. Удержаннє клира, дотації земельні, хлїбна данина, імітація десятин, иньші доходи. Оподаткованнє духовенства, свободи духовенства й їх наоушеннє, панщина духовенства, иньші доходи з сьвящеників, продажа парафій. Дїдичність духовенства, її обмеження, династиї серед духовенства.



    МІЩАНСТВО І ЙОГО ВІДОКРЕМЛЕННІСТЬ. РЕЦЕПЦІЯ НЇМЕЦЬКОГО МІСЬКОГО ПРАВА, ЙОГО ПОЧАТКИ ЗА РУСЬКОЇ ДИНАСТІЇ, СЛЇДИ В ВОЛОДИМИРІ Й ЛЬВОВІ, ПРИВИЛЕЙ М. СЯНОКА; ПОЛЇТИЧНА РОЛЯ НЇМЕЦЬКИХ ГРОМАХ І ЇХ ПРОТЕҐОВАННЄ В ГАЛИЧИНЇ. РОЗПОВСЮДНЕННЄ НЇМЕЦЬКОГО ПРАВА: ЙОГО ПОЧАТКИ НА ПОДІЛЮ, ПОБУЖУ І ВОЛИНИ, РОЗПОВСЮДНЕННЄ В XVI В. ВЗІРЦЇ МІСЬКОЇ ОРҐАНЇЗАЦІЇ. МІСЬКИЙ ІМУНЇТЕТ, НАСЛЇДКИ ВИКЛЮЧЕННЯ З ЗАГАЛЬНОЇ ОРҐАНЇЗАЦІЇ, СУПЕРНИЦТВО ШЛЯХТИ, ОБМЕЖЕННЄ МІЩАН В ПРАВАХ, ШЛЯХОТСЬКА КОНКУРЕНЦІЯ. УПАДОК МІЩАНСТВА. УПОСЛЇДЖЕННЄ РУСИНІВ, ОБМЕЖЕННЯ В УРЯДАХ; ТИПОВІ ПРИКЛАДИ: РУСИНИ ВІ ЛЬВОВІ, ОБМЕЖЕННЯ В ГОРОЖАНСЬКИХ ПРАВАХ, СКАРГИ ЛЬВІВСЬКИХ РУСИНІВ І ЇХ НЕВДАЧІ, ВИКЛЮЧЕННЄ ВІД ЦЕХІВ, РЕЛЇҐІЙНІ ПРИЧИНИ ТОГО. РУСИНИ В КАМІНЦЇ, РУСЬКА Й ВІРМЕНСЬКА ЮРИСДИКЦІЯ, БРАК РІВНОПРАВНОСТИ. ПОЛЬОНЇЗАЦІЯ МІСТ. ВІРМЕНСЬКІ КОЛЬОНЇЇ, ЇХ СТАТИСТИКА, РУЩЕННЄ ВІРМЕН, ЦЕРКОВНА УНЇЯ Й ЗПОЛЬЩЕННЄ ВІРМЕН. ЖИДИ НА УКРАЇНЇ, ВИГНАННЄ Й ПОВОРОТ ЇХ В XVI В., ОБМЕЖЕННЄ В ПРАВАХ І ВІДОКРЕМЛЕННЄ ЖИДІВ. ЖИДИ ОПАНОВУЮТЬ МІСЬКЕ ЖИТЄ, НАРІКАННЯ ХРИСТИЯН; МІСТА ДЛЯ ЖИДІВ ЗАКРИТІ.



    Як тїсно звязані були і між собою і з усею суспільно-полїтичною еволюцією сих часів в своїм розвою верстви шляхетська й селянська, так відокремлено стояла й жила верства міщанська. Оперта на реципованім чужім, зовсїм готовім праві, що потім, на тутешнї ґрунтї майже не розвивало ся; розбита на безконечний ряд малих держав, якою в принціпі була кожда міська громада; не звязана навіть якимись спільними інститутами, орґанїзаціями, репрезентаціями в одно суспільне тїло, міщанська верства в сїм періодї, від коли попадає в нову орґанїзацію, визначаєть ся великою безвладністю. Її історія від тепер властиво стає одною історією заникання й упадка, хиба з малими, льокальними проблисками сьвітла й блеска.



    Виключене своїми імунїтетами з загальної державної орґанїзації, міщанство нїчого не значить в полїтичнім житю. Поставлене ванормальні обставини, воно не розвиває значнїйших впливів в житю культурнім та економічнім. Вкінцї — чужі елєменти національні заповняють собою головнїйші його центри, витїсняючи й правно й фактично тубильцїв, так що і з нашого національного становища воно має інтерес більше неґативний, щоб так сказати, подібно як історія шляхетської верстви, з тою ріжницею, що еволюція шляхетської верстви задавала тон всьому суспільному руху, тим часом як міщанство, кажу, в нїм дуже мало що значило. Коли додати ще, що дослїджуваннє тих безчисленних мікрокосмів, з яких складала ся міщанська верства, і з яких кождий мав свою власну хартію й жив дїйсно „своїм житєм”, не вийшло властиво поза спгстереженнями над типовими їх оказами і взагалї далеко-далеко не опанувало матеріалу, то з тим усїм буде ясно, що мова нада про верству міщанську буде значно коротша від попереднїх роздїлів 1).



    Ми знаємо з попереднього, що міське житє в давнїй Руси було дуже розвинене. Місто було осередком полїтичного житя землї, огнищем її економічної й культурної сили, її репрезентаією й центром, але при тім не було нїчим відграничене від землї й її станів, репрезентантувало й містило в собі всї верстви й складники суспільно-полїтичного її укладу. Людність міста складаєть ся з тих же верств, з яких складаєть ся й земля, „гражане” — тіж земські „людиє”, поставлені тілько в фактично відмінні обставини. Се ядро, густїйше, щільнїйше заповнене тими ж клїтинами, які виповняють собою весь орґанїзм землї. Так виглядає міське житє взагалї в Словянщинї, поки воно не підпадає нїмецькому міському устроєви, що зміняє сї старі земські відносини.



    На Заходї, й спеціально в Нїмеччині, звідки було перейнято потім до нас, як і до иньших деяких словянських земель, міське право, середновічний міський устрій уложив ся, противно, на основі імунїтету. Грошем і оружем виломлюєть ся город з феодального устрою землї, здобуває собі крок за кроком незалежність від всїх звичайних чинників управи й власти, приватноправних і державних (елєменти приватні й державні були все злучені в них, бо сею злукою їх взагалї відзначаєть ся західнїй феодальний устрій), і так зближаєть ся до своєї мети — стати осібною державою в системі держав середновічної Нїмеччини. Вкінцї — вповнї чи невповнї, в більшій або меньшій мірі він доходить до сього становища осібної держави, замкненої в мурах міста і ними відгороженої від своєї околицї й цїлого сьвіту. Функції й права всяких давнїйших властей переходять тодї на більше або меньше тїсну громадкку міського патриціату, що виборола чи викупила сї права, й тепер безконтрольно й безгранично править сею малою державою, держачи в своїх руках міські уряди й диктуючи закони иньшим верствам і корпораціям міста, — о скільки сї зносять се панованнє і дорогою революцій чи иньших способів боротьби не потраплять розширити круг міської олїґархії й нарушити ексклюзивність її режіму.



    Розвій міського громадського житя, на основі сеї нової автономії, в Нїмеччині припав на той час, коли татарські походи й спустошення середини й другої половини XIII в. в Польщі й Угорщинї викликал заходи коло спровадження Нїмцїв, нїмецької кольонїзації для залюднеоня спустошених міст і сїл та розбудження підупалої торговлї й економічного житя. Економічний і культурний поступ Нїмеччини, звязаний з розвоєм міст і взагалї міського права, заохочувало ті правительства до закладання міст на нїмецький взір і спроваджування Нїмцїв з економічних, а властиво фіскальних мотивів. Так розвиваєть ся в XIII в. нїмецька кольонїзація в Угорщинї й Польщі (насамперед в Шлезку, далї в Мало- й Великопольщі).



    Мунїципальна свобода, що була сьвіжою ще новиною в самій Нїмеччині, мала в першій лїнїї служити для заохоти кольонистів; їм передовсїм обіцяно мунїципальну конституцію на нїмецький взвір на нових осадах. Зрештою в нїй бачили секрет розвою богацтва й доходів нїмецьких міст, і пробували оживити нею і свійські осади: поруч нових нїмецьких кольонїй, вона завоюить ся і по старших, тубилецьких осадах, і то не тільки по містах, але й по селах, що переводять ся або на ново засновують ся на основі нїмецького міськгоо права, з фіскальних мотивів, про котні скажу низше.



    Не лишаєть ся нїмецьке право й колььонїзація незвістними й давнїй Руси. Се певно, хоч при дуже слабих наших відомостях про внутрішнї відносини Галицько-волинської держави з кінця XIII і з XIV в. не можемо ми числити на якісь хоч трохи повні відомости і в сїй справі. Те що знаємо — зовсїм припадкове, більше натяки, як звістки.



    Такий натяк маємо передо всїм в новім, перед тпм незвістнім на Руси термінї „мЂстич”, що з кінцем XIII в., в Галицько-волинській лїтописи прикладаєть ся до руських міщан, замість давнїйшої назви „гражан”. Мстислав Данилович, діставши від Володимира Васильковича Волинське князївство, „созва бояры володимЂрьскыя, и мЂстиич Русци (вар.: Русь) и НЂмцЂ”, і перед ними казав відчитати грамоту Володимира про передачу йому князївства 2). Сей термін уживав ся для означення міщан великих, привілеґіованих міст 3), і коли завважити, що з сим іменем в Володимирі виступають „мЂстичі” Русини й Нїмцї, то стає дуже правдоподібним, що в Володимирі тодї була вже міська орґанїзація на нїмецький взір — чи тільки кольонїя нїмецька, чи орґанїзація зложена з горожан руських і нїмецьких, се трудно рішити.



    Кількадесять лїт пізнїйше маємо документ — лист писаний від володимирської міської громади, в інтересах двох володимирських купцїв: Бертрама Русина і брата його Миколая до громади м. Штральзунда. Пишуть його consules ac universitas civitatis Ladimiriensis consulibus ac universitati in Stralsundis (лист писаний по латини) 4). Титулятура ся, а особливо згадка про „консулів” (радних) м. Володимира дає підставу думати, що в Володимирі була міська
    Страница 28 из 77 Следующая страница



    [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.