LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 29

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    орґанїзація на взір нїмецького права, хоч би тільки часткова, а не цїлого міста. (Меньше правдоподібним було б припускати, що писар лише приложив титулятуру нїмецьких формулярів до володимирської громади)..



    У Львові також звістна, від часів Льва, громада з міським нїмецьким правом. В 1352 р. кор. Казимир потвердив синам небіжчика львівського війта Мартина маєтности, що дістав їх дїд Бертольд, війт львівський, від кн. Льва 5).



    Від Юрия-Болеслава маємо в цїлости грамоту на нїмецьке право м. Сяноку 6). Він надав в 1339 р. війтівство сяніцьке Барткови з Сендомира в звичайній формі таких надань і з звичайними умовами: Бартек дістає дїдичне війтівство з властию і юрисдикцією, які до того належать, з правом на третю частину доходів з свтго суду і на кождий шестий лан осадженого ґрунту; йому даєть ся ринок в тім новім містї на власність, з правом поставити там ятки, склепи крамарські, шевські, рибальські й ин. та поберати на себе доходи; він дістає лазнї, млин, рибальські загати на Сянї і право на чинши від дрібнїйших ґрунтів, що лишать ся поза виміреними для кождого осадника ланами (horti, пізнїйші т. зв. обшари); осадники дістають 15 лїт свобід, потім обовязані платити князеви 16 гр. річного чиншу; вони звільняють сч від юрисдикції й власти всяких княжих урыдників 7) і віддають ся під присуд і власть війта. Нї одним словом ся грамота, досить велика й докладна, не натякає, що осадженнє такого міста з нїмецьким маґдебурським правом, як вона його зве (theuthunico iure, id est iure magdeburgensi) щось нове на Руси, противно, говорить ся про нього як річ добре звістну по містах, і сього способу говорення не можемо собі зрозуміти инакше як тільки так, що в Галицько-володимирській державі тодї осади нїмецького права були вже добре звістні, досить численні 8). Зрештою і під сею грамотою Юрия Болеслава, виданою в Воьодимирі, підписані сьвідками два війти: Адальберт de Bochna і Бартоломей de Warssov, останнїй, можливо війт місцевий, з Руси 9).



    Ся нова осада сяніцька, що осаджувала ся, очевидно побіч старого міста Сянока, добре звістного нам іще з XIII в., обчислена передовсїм на чужостороннїх кольонистів: Нїмцїв, Поляків, людей з Угордини (може не так самих Угрів, як нїмецьких кольонистів з Угорщини) і тільки що не виключає Русинів 10). Правдоподібно, що за руських часів Русини, як державна нація, не виключали ся від участи й прав в таких громадах нїмецького права, як то бувало часто пізнїйше, наслїдком релїґійної ексклюзивности нїмецького права. Але завсїди такі громади засновували ся для того головно, щоб стягнути чужостороннїх міщан, людей промислових і грошовитих, для побільшення княжих доходів, і міське нїмецьке право, як я вже казав, передовсїм і надавано для заохочення таких чужестороннїх людей до кольонїзації. Вони й творили такі нові, відокремлені громади при старих руських містах, що далї жили собі старим устроєм 11).



    Така нїмецька громада могла бути вже в XIII в. в Володимирі. Така була у Львові в XIV в.; в однім документї з 1352 р., отже в кождім разї занадто рано, аби добачати в нїм слїди нових, Казимирових впливів, виступає львівський війт і радні (consules) — майже самі Нїмцї 12). Таких чужоземських громад (головно нїмецьких) в Галицько-володимирській державі, особливо в її західнїх частях при кінцї руських часів мусїло бути не мало.



    На иньшім місцї вказав я 13), яку полїтичну ролю мусїли відограти сї громади під час боротьби за галицькы спадщину, в серединї XIV в., служачи опорою для польсько-угорської окупації. Наслїдком того чужоземна кольонїзація на галицькій Руси здобуває підчас сеї окупації й полїтичний стимул. Розвій сеї кольонїзації, а з тим — розвій нїмецького права має полїтичну мету: збільшати неруські елєменти для противставлення місцевим Русинам, на яких годї було покласти ся супроти литовських аспірацій. Нїмецьке право служить не тільки цїлям культурним, чи власриво фіскальним (бо властиыо поза фіскальними інтересами „культура” дуже мало правительство інтересувала), — а й пониженню Руси, денаціоналїзації руських країв, скріпленню елємертів католицьких і польських — бо сих чужоземних польських кольонистів трохи пізнїйше чи скорше поглинув таки польський елємент.



    З усїх тих мотивів нїмецьке право в Галичинї почавши від другої половини XIV в. розширяєть ся незвичайно скоро. Хоч далеко не розпоряджаємо повним матеріаллом, і королївські та дїдичівські надання служать майже єдиним джерелом для слїдження, як розширяло ся нїмеьке право в тих часах 14), але можна з усякою певностию сказати, що до початку XV в. нїмецьке право мали вже всї головнїйші міста Галичини і цїлий ряд другорядних міських осад, і чимало сїл. Осаджуваннє нових міст і сїл на нїмецькім праві, та й перевод давнїх осад на нїмейьке право стає тодї правдивою модою.



    Натомість дуже поволї розширяло ся воно в землях в. кн. Литовського. При тім поважанню, яке мали тут до русських форм суспільного устрою, литовські князї не мали охоти заступати його в містах новою, нїмецькою орґанїзацією. З-перед унїї можемо властиво вказати оден тільки факт надання, і тл лише в такій країнї виїмково поставленій між суперництвом Литви й Польщі як Поділє: з 1374 р. мпємо грамоту Юрия й Олександра Коріатовичів на нїмецьке право Камінцеви, з нагоди кольонїзації його якимись прихожими людьми („жесьми призвали собі міщан до Камінецького міста”), і то, як здаєть ся, тільки сїй кольонїї 15).



    Роздаваннє привилеїв на нїмецьке право починаєть ся в в. кн. Литовськім властивім тільки від унїї. Було тут дещо й формальної імітації Польщі, але певно також і тої самої полїтики, яка впливала на розвій нїмецького права в Галичинї: бажання ослабити силу руського елємента твореннєм сих привілєґіоавних католицьких громад. За всїм тим такі надання з початку дуже рідкі. Так Ягайло 1387 р. хоче орґанїзувати Вильно на взір Кракова й дає йому нїмецьке право. В 1390 р. дає він маґдебурське право Берестю. Витовт також дає нїмецьке право кільком руським містам на Побужу на взір Люблина, і з виразним виключеннєм від міських свобід Русинів: маємо його грамоти томуж Берестю (1408 р.), Соколову (1424) , Дорогичину (1429), Більську (1430). Розумієть ся, мусїло бути того й більше, нїж отсе в остатнїх часах віднайшло ся 16). З другої четвертини маємо кілька спорадичних надань нїмецького права волинським містам. Витовт нпр. надає маґдебурське право Перемилю. Свитригкйло Кремінцю, Литовижу 17). Загальне наданнє нїмецького права містам Луцької землї, дане Ягайлом між иньшими свободами для людност сеї землї, ad captandam benevolentiam, під час війни з Свитригайлом 1432 р. 18), не мало реального значіння, бо Луцька земля не підлягала Ягайлови.



    В Володимирі й Луцьку певні елєменти міської орґанїзації нїмецького права могли задержати ся ще з давнїйдих часів, могли бути підновлені й пізнїйшими привилеями, але ми не маємо про них докладних відомостей. Остаточно Володимир дістав маґдебурське право „як по иньшимъ местамъ — въ Судомири, въ Люблине и въ Грубешове” хто зна чи доперва не за в. кн, Олександра 19). Луцьк дістав в 1497 р. маґдебурське право de novo, і хоч се розуміють часом, як поновлене наданнє 20), стилїзація грамоти говорить про нього як про новозаведене 21). В Київі появляєть ся воно при самім кінцї XV в., коли запроваджуєть ся також і в головнїйших містах Білоруси 22).



    Тільки в першій половинї XVI в. нїмецьке птаво починає ширити ся, але й то лише на Волини. В Київщинї ж і Браславщинї росповсюднюєть ся воно тільки з кінцем XVI в., під польською зверхністю з новим оживленнєм кольонїзації степового Поднїпровя, й тодї ж переходить в лївобічну Україну. Таким чином сей процес реформовання міського житя на основі нїмецького права протягнув ся у нас на півтретя столїтя і тільки в першій половинї XVII в., уже з деякими значнми модифікаціями, стає се право нормою міського житя на всїм просторі наших земель.



    Близшим взірцем для міської орґанїзації в Польщі служили міста сусїднїх нїмецьких земель — Саксонїї й Прусії. Як типовий взірець саксонської орґанїзації служив Маґдебурґ, як взірець пруської — Кульм (Хелмно), відти звичайні терміни для міського права в Польщі — право хелминське і право маґдебурське. В практицї взірцем саксонського устрою служив не так сам Маґдебурґ, як орґанїзовані на взір його шлезькі міста, тому стрічаємо також, як взір, право Шроди, инакше Наймаркт, старшого з шлезьких міст, орґанїзованих на саксонський взір (право шродське). Устрій одначе в головнім був оден, відміни були лише в дрібнїйших детайлях сих „прав”. Важнїйші ріжницї поміж містами виникали в практичнім переведенню — в тім як укладали ся, незалежно зовсїм від тих первовзорів, відносини кождого міста до орґанів правительственної власти, чи приватного властителя, коли місто було приватне, яке було становище війта до иньших орґанів міської управи й як виглядала орґанїзація сих самих в практицї...



    На Руси, почавши від Львова — митрополїї руських міст, міста звичайно діставали право маґдебурське, але взірцем їх орґанїзації служив зовсїм не Маґдебурґ, а польські міста з нїмецьким правом, а далї й самі руські міста, що давнїйше одержали нїмецьке право — як Львів. Під впливом чисто-польської державної практики виробляєгь ся в XVI-XVII в. тип міського устрою, нїмецький чи маґдебурський по імени, але взагалї значно відмінний від нїмецьких первовзорів, і ним реґулюєть ся практика міського житя — о скільки взагалї може бути мова про яку небудь реґуляцію сих відокремлених держав-републїк, позбавлених спільних звязків і вилучених з загально-державного устрою. Устрій їх далеко не одноцїльний, хоч міське право їх все зветь ся нїмецьким, маґдебурським: він дїлить ся на кілька типів що до абсолютности свого імунїтету і внутрішньої орґанїзації.



    Перше що приносило з собою наданнє нїмецького права, було власне — вилученнє міста і його людности, обнятої міським правом, з під звичайної адмінїстраційної власти. До надання міського права місто разом з своєю околицею, з своїм повітом чи землею підлягало власти старости чи воєводи, юрисдикції суду старостинського чи ґродського, відки могло апелювати до вищих судових інстанцій. Ся звязь з адмінїстраційною і судовою орґанїзацією своєї землї розривала ся, відколи місто діставало нїмецьке право. Кардинальною точкою кождого надання нїмецького права було вилученнє міста (й села також, але говогимо тепер про міста) з власти й юрисдикції всїх адмінїстраційних і судових орґанів держави, а навіть з під загального законодавства держави:



    „Ми надаємо місту нїмецьке право зване звичайно маґдебурським, уневажняючи всї закони руські й всякі руські практики й всякі иньші, як би вони не зваои ся, що звичайно входять в суперечність і перешкоджають нїмецькому праву (в иньшрх наданнях, особливо пізнїйших, головно йде мова про закони й практики польські). Окрім того ми увільняємо місто і всїх його осадників від юрисдикції воєвод, каштелянів, судей, підсудків, їх урядників, і взагалї від усяких властей, як би вони не звали ся, так що горожане, запізвані в яких небудь справах, чи великих, чи в малих, навіть як злодїйство, підпаб, пролитє крови, убийство, калїцтво й иньші такі злочини, — не будуть обовязані нї перед ким відповідати анї їх карам підлягати, тільки горожанин має відповідати перед своїм війтом, а війт перед нами (королем), коли буде візваний спеціальним нашим позвом, і то не инакше як по свому нїмецькому маґдебурському праву. Війту ж даємо повну й цїлковиту власть в справах карних чи які иньші траплять ся судити, рішати, карати й засуджувати відповідно до нїмецького права, як воно вимагає й каже.”



    Так говорить найстарша грамота Львова на нїмецьке право і теж саме більше меньше, хиба в дещо відмінних виразах, повторяють грамоти всїх головнїйших королївських міст. Міщане виймають ся в під власти й юрисдикції всїх иньших властей і піддають ся власти й юрисдикції війта, що піддягає апеляції тільки до королїваького суду. „Руські й польські” права і практики, державне праводквство міщан не дотикає: вони на все мають тільки свій кодекс нїмецького міського права.



    Не всї міста одначе мали такий абсолютний імунїтет. Я не буду запускати ся в сю справу на сїм місцї, бо верну ся до неї, обговорюючи адмінїстоацийний устрій тих часів, тепер же мусимо мати перед очима становище міщанської верстви. Отже зазначу тільки, що в однїх містах війт підлягав апеляції до місцевого старости, так що de jure міська юрисдикція ставала на низший ступень супроти ґродської, старостинської, в иньших застерігали ся для ґродського суду важнїйші злочини, нарештї в приватних містах — що сидїли на ґрунтї дїдичів, апеляція йшла до патрімонїяльного суду дїдича, так само як і з судів сїльських.



    Таким чином для другорядних міст виключеннє їх з загальної орґанїзації землї, що в принципі мало на метї забезпечити їх від утисків і секатур властей, охоронити їх самоуправу, зовсїм не вело до сього, не приводило навіть до такої сумнївної вартости й якости самоуправи яку мали головнїйші міста. Бо й сї остатнї мали звичайно лише нужденну пародію самоуправи, що спочивала в руках тїсного круга пптриціанських родів, і ті через кооптацію (de iure чи de facto) обсаджували всї міські посади та використовували таке своє повновластне становище для своїх інтересів. З другого боку імунїтет не охороняв міста від найріжнороднїйших вмішань і утисків від адміністрації, як про се також будемо говорити низше. Державне праводавство хоч de iure не входило в сферу міського права, одначе його полїцейські роспорядження розтягали ся й на міста, накладали певні обовязки на міські уряди та давали їх під полїцейську контролю адмінїстрацийних урядників. Так було навіть з більшими містами. Але більшість міст, кажу, навіть і такої благодати, яку мали важнїйші міста, не мали.



    Тим часом виключеннє міст з загальної орґанїзації в дальшій консеквенції відбило ся дуже лихо на їх стаановищу в суспільно-полїтичній орґанїзації. Вони були виключені з парляментарного устрою, не брали участи в соймиках і соймах; закони, що фактично дотикали ся міст дуже спльно, а навіть і спеціальні міські податки ухваляли ся без їх участи. Вправдї кілька міст (з українських — лише Львів) мали виїмок: служило їм право участи в соймах, але не виробили собі тут нїякого значнїйшого становища, нїяклго впливу, й для того навіть з свого права участи дуже недбало й лїниво кормстали. З другого боку самі вони не виробили собі якоїсь власної репрезентації, якогось союзу, палати, що могла б за інтересами міст обстати. Таким чиншм привілєґіовані в теорії, міста в дїйсности зійшли на зовсїм непривілєґіоване становище в державі, де шляхта рішала про них без їх волї й відомости, так само як і про селян.



    Вилученнє з загальної орґанїзації не причинило ся також і до правної охорони міщанства, яку мало на цїлї се вилученнє. Орґарїзація спеціальних апеляційних інстанцій нїмецького права, як побачимо низше, не повела ся, і в результатї замість далеко лїпше орґанїзованих загальних трибуналів одиноким прибіжищем міщанства став королївський т. зв. асесорський суд, зложений з самих лише репрезентантів шляхетської бюрократії, нїчим з міщанством не звязаних — іще одна спільна прикмета привілєґіованого міщанства з безправним селянством 23).



    Коли додати ще до того, що в пареважній більшости міст особам шляхетським, чи то яко старостам, чи то як війтам 24) була признана постійна і то часом рішуча участь в біжучій управі містп, то буде ясним, в яку залежність від шляхти ставив міста суспільно-полїтичний устрій польський і польсько-литовський.



    При тім суперництві, або й антаґонїзмі, який звичайно виробляєть ся між верствою воєнно-господарською й капіталїстично-промисловою 25), не можна було від такої залежности надїяти ся добра для міщанства. І дїйсно соймове законодавство Польщі перевело цїлий ряд ухвал, що задавало сильні удари інтересам міщанської верстви.



    І так міщанам в Польщі забороняло ся володїти землею. Се мотивувало ся тим, що міщане яко такі не несли воєнної служби зарівно з шляхтою і набуваючи земельні маєтности могли також усувати ся від військової_служби 26). Першу таку постанову, дуже характеристичну взагалї для відносин шляхецької верстви до міщанства, маємо в р. 1496. Вона забороняла міщанам і всякого рода не-шляхтичам набувати й володїти всякого рода маєтностями, що підлягають „земському праву”, правом власности чи заставу, на тій підставі, що сї не-шляхтичі, не несучи воєнної служби взагалї, старають ся всякими способами увільняти ся також і від служби з таких земських маєтностей, а також і тому що міщане не позволяють шляхтичам набувати земель під міським правом, отже належить і їм за те не позволяти купувати земель земського права. Тому на далї суди не мають приймати нїяких контрактів продажі земських маєтностей міщанами, а ті, якими вони вже володїють, мають в певнім часї продати 27).



    Ухвала ся, кажу, характеристична, бо виразно показує й сторонничість шляхетського законодавства, й вплив правної ізольованости міста на ограниченнє прав міщанина по за міською границею. Одначе на практицї її, розумієть ся, не було так легко перевести; уже соймова постанова 1505 р. (стилїзована також в досить саркастичнім, хоч і делїкатнім тонї, характеристичнім для шляхетських відносин до міщанства) 28), не згадуючи про пгимусову продажу міщанами земських маєтностей, тільки застерігає, що вони мусять служити з них військову службу зарівно з шляхтою. Не зломлено й тої практики, що міщане далї купували собі шляхетські маєтности, як то найлїпше показують відновлення тої заборони від часу до часу 29). Але завсїди правна заборона для міщан, з виїмком кількох нобілїтованих міст, володїти шляхетськими маєтностями лишила ся далї в польськім праві.



    Що до права в. кн. Литовського, то воно, піддаючи земельну власність взагалї сильній контролї правительства, з другого боку — не признаючи військової служби привилеєм чи обовязком спеціально шляхетським, а звязуючи його з володїннєм землею взагалї, не потрібувало й спеціальних ограничень для міщан. Литовський статут всїх трох редакцій в постановах про „земську оборону” між особами обовязаними до служби без всяких застережень містить і міщан що мають „земскоє имЂніє” і не дає нїяких спеціальних ограничень що до них 30). Але з роспростореннєм соймового законодавства на землї в. кн. Литтвського на сїй точцї, як і в богаьох иньших, вийшла неясність, котра одначе так і лишила ся невияснена 31).



    Замикаючи міщан в міські границї й виключаючи їх від сїльського госпоадрства, забезпечаючи монополь землеволлодїння, инакше сказавши — монополь панщинної працї (бо на тім монополю стояли всї користи землеволрдїння), шляхта заразом одначе старала ся увільнити себе від міського монополю промислу й торгоалї. Сама до того брати ся вона не хотїла: як ми знаємо, торговля й промисл признані були річами не згідними з шляхетським родом; але шляхта постарала ся себе визволити від міської торговлї, ухваливши свободу від мит і всяких торговельних ограничень (права складів, примуствих доріг і т. и.) для продуктів свого господапства, висланих до заграничних торгів, і заграничних товарів, спроваджуваних шляхтичами для власного ужитку 32). Сї товари таким чином кождий шляхтич міг мати навіть дешевше, нїж купець, бо не оплачував мита й иньших побопів. Ремісників же — особливо простїйших, розумієть ся, має кождий пан своїх двірських.



    Під подвійним гнетом шляхетського законодавства й шляхетської адмінїстрації, звязані ріжними обмеженнями, що пильнували інтересів шляхетської верстви й підривали торговлю й промисел міст, обпутані загально зрештою принятою в тих часах дрібязковрю реґляментацією торговлї й промислу, що забивала свобідну конкуренцію, обезвладнювала здібности й енерґію, — міщанство упадало. Тими привілєґіями, які дїйсно давало йому нїмеьке міське право, воно не вміло відповідно покористувати ся. Се була зброя не на його руку й потребу зроблена, й воно не вміло до неї приладити ся. Міське нїмецьке право було витвором спеціальних відносин суспільних і державних, результатом боротьби певних чинників, — для міщанства польського чи русько
    Страница 29 из 77 Следующая страница



    [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.