я держави розвивала ся дуже поволї, не виливаючи ся переважно в скінчені, скристалїзовані форми й розмірно слабо модифікувала устрій і житє поодиноких земель,_що ще в значній чистотї задержують свою стару фізіономію. Доперва в серкдинї XVI в. переводить ся ряд дуже важних і далекосяглих реформ в орґанїзації держави, що змагають до одностайного укладу її, всїх її провінцій, і дїйсно відбмвають ся дуже сильно на їх укладї. Суспільно-полїтична еволюція держави, що перед тим по волї лише модифікувала староруську спадщину, починає в незвичайно скорім темпі ломити її останки — дуже ще значні тодї. Перша кодифікація литовського права в Статутї 1529 р., хоч стоїть іще дуже сильно на основі староруської правної традиції, зробила кінець, або бодай дуже сильно ослабила місцеве право, всякі земські пивілєґії й практики, що від тепер можуть мати попри Статут хиба помічне значіннє. Мотиви фіскального характеру приводять прачительство до реґуляції економічних відносин, в напрямі повної одностайности, в королївщинах цїлої держави („устава на волоки” 1557 р. і ріжні иньші розпорядження меньшого значіння). Ряд важних реформ в суспільнім устрою, адмінїстрації, судівництві, переведених під напором нового полїтичного чинника — шляхти, що в перше тодї починає впоивати на державне житє, приводять до нового і досить одностайного уформовання провінціонального устрою і суспільних відносин — на польський взір, а відмінно від фррм і відносин традиційних.
Але сей перестрій, се зведеннє до одного знаменника, що далї — то більше зближеного до практики польської, були, як бачимо, явищем розмірно новим, що розвинуло ся саме в переддень люблинської унїї. Воно, як сказано, в значній мірі було результатом впливів нового полїтичного чинника — шляхецтва, що прийшовши до голосу в уставодавстві, з своїх клясових інтересів починає нагинати устрій в. кн. Литовського до шляхетських порядків Корони. Перед тим суспільно-полїтична еволюція в землях в. кн. Литовського розвивала ся в далеко повільнїйшім темпі, староруська традиція визначала ся ще дуже великою сьвіжістю й силою, звичаєве право й практики поодиноких земель служили підставою правних відносин і тільки поволї уступали перед модифікаціями, які вносив державний процес вел. князївства. Державна спадщина староруських часів давала себе дуже сильно відчувати до самої середини XVI в. (а навить і дещо пізнїйше). Де бракує нам матеріалу старшого, ми навіть по актам XVI в., — що вперше приносять нам показнїйший запас матеріалу до слїдження внутрішнїх відносин земель в. кн. Литовського, можемо слїдити форми староруського укладу й житя на тільки в сьвіжих пережитках, а навіть в досить ще жизненних проявах його.
Примітки
1) Огляд історії студий права в. кн. Литовського й його лїтератури див. в примітцї 1.
2) В своїм часї пробував виказати литовські елєменти в праві в. кн. Литовського Ярошевич (Оbraz Litwу І с. 147 і далї), але ввазані ним прикмети або виразно належать до староруських впливів, або не певні, бо не надто характеристичні. Новійші дослїдники зовсїм не згадують хоч би про можливість елєментів литовських в литовськім праві (див. нпр. працї Максимейка, Леонтовича, цитовані в прим. 1). Але се у всякім разї крок назад: можна заперечувати істнлваннє литовських елєментів, можна здержувати ся від рішучої відпов іди за браком матеріалів, але зовсїм замовчувати евентуальну можливість таких елєментів у всякім разї не годить ся. Проф. Леонтович вправдї підносить (ор. с. с. 5), що вираз „право литовське” (ми стрічаємо його часом в формулах надання нїїмецького права містам: ”съ права литовского и руского и котороє коли будетъ тамъ держано въ право нЂмецкоє майдеборскоє перемЂняємъ” Акти Зап. Россіи І с. 179, нот. 187, II с. 10, 73 і т. и.) значить теж саме, що право руське литовських земель. Але й згодивши ся з сим, випадає спитатись — а чи не булт поруч руських елєментів в сїм праві також елєментів литовського звичаєвого права? Думаю, що студийованнє найдавнїйших судових актів нпр. Жомоітської землї могло-б дати на се відповідь. А поки що вкажу хоч би на койминцїв (рід селян-кріпаків — див. низше), що бодай своїм іменем вказують на якісь литовські практики.
3) Так звучить нпр. привилей Казимира міщанам слуцьким з 1481 — Акты Зап. Россіи І с. 110, буквально повторяє сю фразу Жиґимонт в привилею Київській землї, 1507 р. — іbіd. II с. 35-6; подібні ж верзії її (”новинъ не уводимъ, а старинъ не рухаємъ” і т. и.) — Акты Зап. Р. І с. 151, II с. 368. Як бачимо, маємо тут скристалїзовану, утерту формулу.
4) О скільки в устрою в. кн. Литовського — спеціально в землеволодїнню, єсть подібности з відносинами феодальними, сього терміну можна б і уживвти, але що з другого боку західноевропейський феодалїзм має цїлий ряд таких прикмет, яких ми в в. кн. Литовськім не знаходимо, термін сей не наручний, бо насуває фальшиві анальоґії з зсхідновропейськими феодальними відносинами.
5) Про теорії феодалїзму в. кн. Литовського див .прим. 2.
6) Тпку правительственну інїціативу прийшло ся б конче припустити в сїй полїтицї що до землеволодїння, бо польське або нїмецьке міське право, що впливало иньшими разами на полїтику литояського правительства, тут не могло дати готового взірця.
7) Публїкований кілька разів, м. ин. Акты Западной Россіи І с. 59, Антоновича і Козловского Грамоты с. 10, й ин.
8) Для межикнязївських відносин в. кн. Литовського окрім вказаних в прим. 1 спеціальних статей — д. Любавского й моєї, іще Д.-Запольского Государст. хозяйство с. 37-49.
9) Т. IV с. 139.
10) Д.-Запольський (1. с.) на основі стилїзації сих грамот пробув вислїдити ріжницю в становищі поодиноких князїв до Ягайла і круг їх обовязків; я думаю, що на канцелярській риторицї сих грамот дуже небезпечно операти подібні виводи.
11) Див. т. IV с. 138 і далї.
12) Записки т. XXXI: До питання про правнодержавне становище київських князїв XIV і XV в.
13) Історія сих привилеїв, систематичний звід їх постанов, з коментарем — в цитованйі в прим. 1 книжцї Ясинского, проба аналїзи і реконструкції їх старших частей — у Якубовского ч. II (Ж. М. Н. П., 1903, VI); кріп того до сеїж справи іще Леонтович Очерки права лит.-рус.-госуд., при поодиноких землях, Любавскій Сеймъ с. 109-119, Д.-Запольский Госуд. хозяйство с. 28 і далї.
14) Якубовский (ор. с.) зробив недавно дуже інтересну реконструкцію такого старого ряду в пізнїйшім текстї полоцьуого і витебського привилею. Він датує текст сього ряду першою половиною XIV в., коли в Полоцьку й Витебську засїїдали князї з литовських династий.
15) Привилеї Полоцької й Витебськкої землї в Актах Зап. Россіи І ч. 204 і II ч. 70; витебський привилей з цїнним коментарем також в Хрестоматії В.-Буданова II3 с. 46 і далї; обидва привилеї коментовані також у Ясинского (ор. с.), але тут їх постанови розбиті в систематичнім зводї з иньшими привилеями. Нвеидані постанови Полоцької й Витебської землї вичисляють Любавский Обл. дЂленіе с. 875 і Д.-Запольский op. c. с. 36.
16) В науковій лїтературі висловлена була гадка, що перший київський привилей був виданий за Витовта, по смерти Скиргайла — Ясинский op. c. с. 65-6, 68-9, Д.-Запольский op. c. с. 13. Ясиский, висловляючи її, виходив від того, що в привилею 1507 р. „стрічаємо всюди відклики до звича їв, прав і практик, які були ще за Витовта і ним були санкціоновані в його уставній грамотї”. Але в дїйсности в грамотї маємо відклики до Витовтових порядків („какъ будетъ было за в. кн. Витовта”), що взагалї всюди в в. князївстві служили мов би нормою для пізнїйших часів, але нїде нема (як би треба було при такім припущенню) найменьшого натяку на якийсь Витвтів привилей. Д. Ясинский особливо вказує на кінцеві слова привилея, де він забороняв заводити нові мита над ті, які були за Витовта, Жиґимонта, Казимира й Олександра, й додає: „бо мы старины не ршуаємъ, а новины не вводимъ, хочемъ все по тому мЂти, какъ будетъ было за в. кн. Витовта и за Жикгимонта”. Та власне сї слова найлїпше показують, що мова йде тільки про старі практики, й нїчого більше, отже здогади про ранїшний київський привилрй з Витовтових часів не мають в нашім нїякого опертя.
До подібних виводів, хоч иньшою дорогою, прийшов недавно в справі того гіпотетичного Витовтвоого привилею і Якубовский (ор. с. гл. IX), аналїзуючи першу половину київського привилея і зближаючи його з загальним привилеєм в. кн. Литовського 1447 р.
17) Якубовский І. с. сю другу половину київського привилея датує Жиґимонтовими часами, але арґументує се дуже слабо.
18) Давнїйший погляд, що привилей видано в 1452 р., по смерти Свитригайла, основно збиває Якубовский 1. с.
19) Так, в противставленню до атких провінцій як землї Жмудська, Полоцька, Витебсьаа, Смоленська, Київська, Сїверська, Волинська й Підляська, звала ся територія литовського племени (в тїснїйшім значінню — т. зв. Горішня Литва, Аuхtоtе по литовськи), що лежала в басейнї правих притоків Нїмана, разом з тими руськими землями, які тїснїйше були з нею звязані історичними обставинами — як Чорна Русь, Минська земля, Берестейщина і деякі дрібнїйші волости. Але і сї землї часом противставляють ся властивій етноґрафічній Литві як „Русь” і взагалї ся термінольоґія дуже хитка: вповнї виробленої назви для сеї центральної области не було. Вивід сеї термінольоґії у Любавского Областное дЂлегіе с. 2 і далї, також див. Д.-Запольского Госуд. хозяйства с. 13 і далї. Треба одначе сказати, що матеріал наведений д. Любавским для вияснення сеї термінольоґії, досить біюний, або не так ясний, як би треба для її вияснення.
20) Привилей волинський 1501 р. — Акты Южной и Зап. Россіи І ч. 36 і Леонтовича Акты Литов. Метрики І ч. 565 (обидва видання досить лихі), 1509 р. — Акты Зап. Россіи II ч. 54, обидві грамоти змістом майже тотожні. Привилей київський 1507 — Акты Зап. Россіи II ч. 30, потвердженнє 1527 р. (з деякими відмінами, переважно другорядними) — іb. II ч. 164. Привилеї 1507 і 1509 р. видані також, з окментарем, в Хрестоматії В.-Буданова II с. 54 і, розумієть ся, включені в звід Ясинского, op. c.
21) Федеративність устрою вел. князївства підносив новійшими часами д. Любавский, в своїх обох працях і ще більше Д.-Запольский (Госуд. хозяйство с. 85). При тім вони, безперечно, йшли часом за далеко, нпр. перецїнювали прикмети, чи властиво останки одноцїльности земель в XV-XVI в. тепер уже досить слабкої і т. и., але в їх поглядах є завсїди богато правди.
22) Див. реєстри у Бонєцкого Росzеt rоdow litewskich й показчики до III й IV т. Аrсhіwum Sanguszkow.
23) Нпр. на такий сойм в 1527 р. занїс пан Якимович луцькому старостї скаргу на кн. Буремського за наїзди на його дім; староста візвав двічи кн. Буремського, а коли той не ставив ся, староста ”съ господиномъ отцемъ владыкою єго милостью и съ паномъ Якубомъ є. м. Монтовтовичомъ старостою кременецкимъ, и князи и паны обмовившы, которыи на тотъ часъ при насъ были, того на первомъ соймЂ на немъ всказу не чинили”, а відіслали справу до в. князя, той же знову звернув справу на ґрунт, і нарештї на соймі засуджено напастника „водлЂ убралы съ права земли Волынскоє”. В 1536 р. в. кн. наказує волинським урядникам зібрати на сойм князїв, панів і всю шляхту й перевести слїдство про всїх, хто вдавав ся в розбій і крадежи або не повздержував від того своїх людей, заприсягнути всїх, що на далї не будуть тримати в всоїх маєтностях злодїїв і розбійників та будуть слїдити, аби злодїйство не множило ся, й т. и. Сї епізоди з невиданих актів подав д. Любавский Обл. дЂленіє с. 870-1 і Лит.-рус. сеймъ с. 155, иньші анальоґічні факти — Аrсhіwum Sanguszkow І ч. 99, Еnсукlореdуа роwszесhnа т. XXVII с. 806 (статя Бартошевича, на підставі деяких невиданих досї актів). Про суд маршалка й участь в нїм волинських станів (їх претензії на „помочне”) — Аrсhіwum Sanguszkow III ч. 255 і IV ч. 1.
24) Вибори жидичинського архимандрита на соймі волинських станів — Любавский Обл. дЂленіе с. 875, Сеймъ с. 155 (з невиданих актів Л. Метрики). Волинські петиції на сойми в. князївства нпр. Акты Зап. Россіи III с. 41-2, 64-6, Документы арх. юстиціи І с. 177-182, і т. и.
25) Нпр. в. князь в 1520 р. віддає роботу київського пушкаря під контролю не тільки воєводи, а й бояр і міщан київських „подъ свЂдомомъ пана воєводинымь и бояръ и мещанъ тамошнихъ”. Епізод сей наводить з актів Литовської Метрики Любавский Обл. дЂленіе с. 868. Вибір печерського архимандрита на з'їздї панів-шляхти — Акты Зап. Россіи II ч. 112; скарги київської й винницької шляхти — Аrсhіwum Sanguszkow IV ч.361 і Любавский Сеймъ с. 504-6 (з невиданих актів) і дод, ч. 22 і 23, соймові петициї нпр. Документы арх. юстиціи І с. 145-9.
26) Тому не зовсїм докладно висловляєть ся д. Любавский (Обл. дЂленіе с. 872), що такі панські сойми були „продолженіемъ и видоизмЂненіемъ древнерусскихъ вЂчъ, при измЂнившемся соціально-политическомъ строЂ мЂстныхъ обществъ”. Для українсько-руських земель такої безпосередньї звязи з вічом сих панських соймів прийняти, на мій погляд, не можна.
27) В противність попереднїм дослїдникам (головно проф. Антоновичу і Бершаюскому) на одноцїдьність земель в орґанїзації в. кн. Литовського налягав дуже Любавский (Обл. дЂленіе с. 235-7, 876-7). При тім він зробив деякі справедливі поправки, але знов і за далеко пішов, представляючи воєвод і старост центральних міст неначе якимись наступниками князїв і зверхниками цїлої землї: на се виразних фактів навести йому не удало ся. Крайньсти в його виводах м. ин. вказав і проф. Леонтович — Очерки литов.-рус. праа І с. 187 і далї.
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛЇ ПОЛЬСЬКОЇ КОРОНИ: ВІДДМІННІСТЬ ОБСТАВИН, ЧАСИ „РУСЬКОГО ПРАВА” І ЙОГО УПАДОК, ПОЛЬОНЇЗАЦІЯ УСТРОЮ Й ПРАВА, ЗМАГАННЯ МІСЦЕВОЇ ШЛЯХТИ ДО ЗРІВНЯННЯ З ПОЛЬСЬКИМИ ЗЕМЛЯМИ, БЕЗХОСЕННІСТЬ ЗЕМСЬКОЇ АВТОНОМІЇ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО ЕЛЄМЕНТА, УПОСЛЇДЖЕННЄ РУСИ, СПОЛЬЩЕННЄ ЗАХІДНЇХ ПРОВІНЦІЙ І ПОХІД ПОЛЬЩІ НА СХІД.
В инакших, дуже відмінних обставигах знайшли ся українсько-руські землї корони Польської 1).
Вони увійшли в склад держави досить старої, з традицією довгого історичного житя, з державним правом, з культурою розвиненими хоч не вище, то мабуть і не низше тодїшньої Руси. Анї правительство, анї суспільність польська не дивили ся на сю Русь як на щось вище, як на взірець, як то було в Литві. Противно — можна з всякою правдоподібністю сказати — дивили ся нк неї з гори, не тому щоб дїйсно мали на се якісь оправдані причини, а тому, що в таких обставинах, навіть на вищій степени культури, нїж на якім стояла тодїшня польська суспільність, — на відмінну (хоч би й рівновартну) культуру, устрій, житє підбитого народа звичайнл дивлять ся з гори.
Правительство польське не мало причин особливо заходити ся коло консервоварня староруських порядків своєї нової провінції, але не мало також анї причин, анї охоти спеціально їх нищити. Де не вимагали якихось змін полїтичні інтереси, воно лишало староруські порядки на разї без змін. Дуже богато з староруського устрою, права, практики було задержано в уктаїнських провінціях, особливо до запровадження польського устрою в 1434-5 рр. Сї часи — до 1435 р. — в пізнїйших часах навить звуть ся „часами руського права”, tempus juris ruthenicalis 2), в противставленню до польського права, заведеного в 30-х рр. XV в. Але так само як і по заведенню польського права досить довго ще зіставали ся ріжні останки „руського права” не тільки в житю, але і в правних сферах Галичини, ріжні пережитк ируського публичного права — як останки невільництва, закріпощені категорії слуг, селяне „на руськім праві” і т. и., — так само і перед 1435 р., перед тим заведеннєм польського права, воно встигло вже дуже сильно змодифікувати староруську практику і поробити в нїй сильні виломи, так що те jus ruthenicale було вже перед 1435 р. дуже ілюзоричне.
Виломи в нїм робило ся ссмим житєм, незалежно від яких небудь правительственних реформ. Рішучо впливало тут уведеннє в місцеву людність, у всї верстви її значної маси польських і ріжних иньших чужеплеменних елєментів. Був тут не тільки власновільний рух на руську землю, на руський хлїб ріжної голодної й жадної голоти, а й робота самого правительства, викликана мотивами полїтичної натури. Володїннє Галичиною було загрожене. Від першої окупаціїї, можна сказати — аж до самої кревської унїї й польської окупації 1387 р. треба було боронити се володїннє від оружних і неоружних претензій сусїдів (не тільки Литви, але й Угорщини, по части Татар). Супроти того польське правительство всякими способами старало ся осадити в Галичинї як найбільше таких осадників, на привязаннє яких могло б воно числити. Тому почавши від Казимира воно протеґуєє нїмецьку кольонїзацию сїл і міст і шляхотську кольонїзацию польську.
Спустошеннє східньої частини галицьких земель під час боротьби за галицьо-володимирську спадщину відкривало широкий простір для такої кольонїзації, але правительство так само, й ще більше, пакає своїх кольонистів і в більше залюднені і лїпше захищені части Галичини, розумієть ся — не без нарушення прав дотеперішнїх руських осадників. Хоч спеціального заміру їх кривдити й розганяти властиво може й не мало, — але знов і не числило ся з ними так дуже супроти своїх полїтичних цїлей. Своїх же польських кольонистів, як побачимо, вшно навіть в самих наданнях з'обовязувало до того, аби постійно сидїли на своїх нових маєтностях, для охорони польського володїння. Так уже протягом кількох десятолїть утворив ся в Галичинї досить значний контінґент привілєґіованих кольонистів польських і нїмецьких, що витискали часом і давнїйших руських осадників з їх осад, а в кождім разї відсували їх на другий плян. Теж сам повторило ся кілька десятолїть пізнїйше на Поділю, де польське правительство також старало ся забезпечити собі сю загрожену литовськими претензіями провінцію осадженнєм польських шляхтичів.
На всякі важнїйші посади правительство осаджувало своїх людей, Поляків, на яких могло б спустити ся, а над старою системою урядників, для загального нагляду, творило нові, з широкими компетенціями й екзекутивою, для своїх повірників. Для Русинів лишали ся самі малозначні посади; все иньше було для Поляків та хиба зовсїм спольщених Русинів (як нпр. подільський воєвода Грицько Кердеєвич) і ріжних зайдів, що тримали ся польського режіму.
Розумієть ся, сї Поляки-урядники, в ролї судиїв і управителїв, не тільки сьвідомо, а навить і не сьвідомо — через те, що привикли до польського права, а з руським були або зовсїм, або меньше обзнайомлені, переводили через своє урядованнє польське право в практику землї. Так само Поляки кольонисти не мали причин нагинати ся під руське право, зістаючи ся не тільки самі в праві пошьськім, але і відносинах своїх до тубильцїв-Русинів прикладаючи норми польського права. Нїмецьким кольонїям, сїльським і міським, забезпечало ся нїмецьке (маґдебурське) право самими фундаційними актами. Таким чином право руське підкопувало ся з усїх боків ще заздалегідь перед формальним запровадженнєм польського. Уже з перших десятолїть польського пановання в Галичинї поруч актів споряджених по руськи й відповідно норм руського права, стрічаємо ще частїйше акти споряджені відповідно нормам і практикам польським, в мові латинській. Адмінїстраційна схема другої половини XIV і першої XV в. представляє з себе досить дпвну мішанину урядів староруських і нових польських, при тім старі руські уряди все відступають на дальший плян перед урядами польськими, так що поважний уряд воєводи руського права сходить до значіння заступника польського старости — старостинського суди або підстарости.
Таким чином навіть в Галичинї, з її сильною історичною традицією, „часи руського права” були в дїйсности часами розкладу й вигасання руського права. На Поділю ж, з його сьвіжою кольонїзацією, з дуже слабою, властиво нїякою традицією, польське право опановвує публичне житє від початків польської окупації, по Кориятовичах, і тут навить такого переходового часу, мішання руського права з польським ми не можемо дослїди
Страница 3 из 77
Следующая страница
[ 1 ]
[ 2 ]
[ 3 ]
[ 4 ]
[ 5 ]
[ 6 ]
[ 7 ]
[ 8 ]
[ 9 ]
[ 10 ]
[ 11 ]
[ 12 ]
[ 13 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 77]
