LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 31

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    серед них було незадоволеннє з скасовання осібної руської орґанїзації й змагання до її відновлення: в 1703 р. камінецький маґістрат скаржив трох райцїв ritus graeci, що вони виступають против сполучення юрисдикції руської з польською, мають якісь consilia zradliwie, i т. и. 68). Але до відновлення осібної руської юрисдикції так і не прийшло. Противно, й вірменська була знесена — вже на останку житя Річипосполитої 69).



    Образ сих двох столичних міст вистане для ілюстрації міських відносин під польським режімом. Вповнї одностайними вони одначе не були. Бачили ми міста, де Русини вже de iure були виключені від участи в управі містом (як в Буську); в иньших були вони виключені de facto — як в Перемишлї, де так само як у Львові Русинів не допускали до міських урядів, до цехів, і кор. Володислав при коронації своїй поручав перемишльській громадї на далї того не чинити 70). В иньших не було такого повного виключення. В містах волинських і київських процес польонїзації був задержаний в своїм розвою, і польський елємент починає паношити ся тут доперва по інкорпорації 1569 р. 71), і польщать ся (а заразом жидоватїють) тутешнї міста доперва в XVII, а головно в XVIII в., о скільки не вийшли з Польської держави. В сїй останній лихо було з міщанством взагалї, а з руським найгірше. Під гнетом упослїдження руські міщане або польщили ся і латинщили ся, або виходили з міст, а коштом їх розвивали ся в містах елєменти польські й жидівські, міста польщились і жидоватїли, а при тім взагалї упадали.



    Польський елємент зміцняв ся в містсх завдяки свому домінованн в державі. Супроти иньших наций він знаходив особливу опіку в правительстві, в польській адмінїстрації, чув моральну (ба й матеріальну) опору в польській шляхетській верстві, що панувала поза містом — дарма що та погорджувала „колтунами”. Завдяки сїй своїй домінації, не в містї — а в краю, в державі, польський елємент асимілював собі міщан-католиків иньших націй, і се дуже його скріпило.



    Так асимілювали ся нїмецькі міщанські громади Галичини: у Львові, Перемишлї, Сяноку, Короснї, й т. и. 72). Я вище підносив, що нпр. у Львові в XV і ще в початках XVI в. місту задавали тон Нїмцї — в ix руках були міські уряди, вони становили міський патриціят; коли не в переважній, то в дуже значній частинї (попри Русинів, Вірмен, по части Італїйцїв, Греків) в їх руках спочиває торговля міста, його капитали. В другій половинї XVI в., коли польський елємент спольонїзував (на зверх бодай) Галичину, польщить ся незвичайно швидко ся львівська нїмеччина, так що в XVII вік Львів переходить уже як місто польське. Польський елємент, перед тим дуже слабонький в містї, зростає не тільки чисельно, але й здобуває нїмецькі капітали, й духові прикмети нїмецького міщанина, якими не завсїди міг похвалити ся польськпй — його купецьку й промислову вправу, господарність і солїдність. Правда, що в загально анормальинх відносинах тодїшнього міста й сї здобутки незадовго пропадають та вироджують ся, але завсїгди таки вони свою службу зробили, і з значним правом. можна сказати, що завдяки Нїмцям Львів став польським 73).



    Подібне дїяло ся й по иньших містах. Домінація польського елємента, а до того спільність релїґії, мішані шлюби, відокремленність кольонїй — зломили нїмецький елємент, взагалї в своїх кольонїях досить невитрівалий, і зміцнили ним елємент польський. Столїтє пізнїйше — в XVII-XVIII в. польська людність міст (та й поза містами) зміцняєть ся ще одним досить важним в житю українських міст елєментом — Вірменами.



    Мушу хвильку спинити ся над сими вірменськими кольонїями, бо не мав тої нагоди досї 74).



    Початки їх мусїли сягати у нас добре давнїх часів, хоч з руських часів ми й не маємо виразних звісток про них 75). Казимир, забераючи Галичину, застав їх уже у Львові (грамота його Львову 1356 р., згадує про них як давнїйших осадників). Звістки про вірменську кольонїю в Каменцї ідуть також з перед польських часів: на одній вірменській книзї (тріоди) камінецької вірменської церкви заховала ся напись, і з неї видко, що сю книгу переписано в Криму, в Солхатї в р. 1349, а в 1390-х рр. купив її для тої вірменської церкви в Каменцї її фундатор, купець Сїнан 76). Ся напись цїнна і з того боку, що вказує на огнище нашої вірменської кольонїзації — Крим, де в XIII-XV вв., як ми вже знаємо, вірменська кольонїзація особливо була розвинула ся 77). Вказ івка написи не стоїть одинокр, маємо иньші: з 1376 р. маємо тестамент львівского Вірменина Тайчадіна, що також, по всій правдоподібности походив з Криму (записує гроші церквам в Кафі), десять лїт пізнїйше Вірмани з Кафи квітують у Львові иньших Вірмен з забраних товарів 78). На кримську вітчину їх зрештою вказують і пізнїйші традиції самих кольонїстів, звістні з XVII в. нпр., і маса татарських слів в вірменських діалєктах України, татарські ймення, й т. и. 79). Ся міґрація з Криму була старшою — до неї потім, в XVI-XVIII в. прилучають ся вірменькі кольонїсти з Волощини і Туреччини. На зносинах і звязях з Кримом і Туречиною опирала ся й торговельна сила наших Вірмен.



    Головниим осїдком їх у нас довго, аж до турецької окупації був Камінець: нунцій Лїпомано в серед. XVI в. рахував камінецьких Вірмен на 300 родин, а львівських — тільки на 60 80). З турецькою окупацією Вірмени переважно лишили ся в Камінцї, але під турецьким господарством не удержали ся й розійшли ся. Від тодї головною кольонїєю їх стає Львів. Крім того поменьші кольонїї вірменські знаємо в Київі, Луцьку, Галичу, Снятинї, і новійші — в Язловцї, Станїславі, Бродах, Ярославі, Замостю, й ин. В другій половинї XVII в., перед камінецьким погромом рахували Вірмен в руських землях Корони на три до чотирох тис. родин 81).



    Кольонїї їх мали звичайно свою громадську орґанїзацію, не тільки своїх сьвящеників, а часами й епископів. Їх капітали, торговельне значіннє, а також і прислуги, які робили вони в дипльоматичних зносмнах зі Сходом, в ролї ріжного рода аґентів, здобували їм прихильність правительственних кругів — і масу ріжних приввілеїв, хоч до участи в управі міст і міщанської повноправности їх не допускано ,як і Русинів, бо не були ще католиками.



    Довге пожитє між Русинами взагалї зблизило Вірмен до Руси. Ще в XVI і XVII в., коли вже руський елємент по містах зійшов на дальший плян, Вірмени зчаста носять руські ймення, з руська прозивають ся, а маємо й такі факти, що нпр. в Каменцї, де вони мали свою осібну орґанїзацію й юрисдикцію, богато Вірмен, очевидно — добровільно, жило під юрисдикцією руською й на праві руськім, навіть у другій половинї XVII в. 82) Перелом зробила доперва унїя польських Вірмен з Римом, переведена вірменським біскупом Мик. Торосевичом і по довгих боротьбах і спорах противників і прихильників унїї, в другій половинї XVII в. прийнята загалом Вірмен галицьких і подільських 83). Вона розірвала звязь українських Вірмен з григоріянською церквою їх метрополїї, ослабила взагалї їх звязки з вітчиною й натомість зближила до Поляків. Результатом було незвичайно скоре спольщеннє Вірмен: в Каменцї й Львові до кінця XVIII в. вони спольщили ся зовсїм і тілоки на Покутю галицькім задержали ся ще до новійших часів в більше чистій формі.



    Поглинувши такі чужоземні кольонїї, маючи за собою опіку права і практики. Поляки одначе все таки не встигли опанувати міст та надати їм польську фізіономію: иньші кольонїсти — Жиди зробили се, і то не тільки в Галичинї й на Поділю, а й на Волини і в Київщинї, де польський елємент не мав спромоги відтиснути на дальший плян Русинів, — Жид став властивим господарем міста й надав йому тон 84).



    Жибівська кольонїзація міст була одним з спеціяльних дарів польської власти над Україною. За давнїх, руських часів Жиди хоч добре звістні були по головнїйших містах, і в Київі вже на початку XII в. викликали були рух против себе — перший жидівський погром на памяти нашої історії, — але в староруській торговлї й пртмислї, в житю наших міст зовсїм не грала особливої ролї 85). Навіть в литовських часах хоч фіскалїзм правительства значно причиняв ся до того, що Жиди в ролї державцїв мит і ріжнпх державних доходів здобули важне значіннє в економмічних відносинах і спеціяльну нераз правительственну опіку, як такі державні банкіри, — але доки не було підірваний вкінець старий устрій і житє міст, Жиди не мали ще тут такого пановання як пізнїйше. Чисельно їх кольонїї досить невеликі 86), і вони не визначали ся ще такою відокремляністю, яка характеризує пізнїйше жидівське житє, вони носять руські призвища, мабуть і руську мову вживали (жарґон був явищем пізнїйшим), не замкнули ся ще в саму торговлю та грошеві операції (хоч се вже й тодї були їх головні зайнятя) — стрічаємо навіть Жидів хлїборобів; талмуд був ще незвістний; нема пізнїйшої ексклюзивности супроти христіян, а й сама орґанїзація жидівська не має ще сеї прикмети, і се зрозуміло, бо перед розвоєм нїмецького права, в XV в., Жиди в Литовській Руси властиво не знали анї спеціяльних ограничень, анї спеціяльних привилкїв 87).



    Та при кінцї XV в спіткав їх погром: в. кн. Олександр з причин досї не вияснених казав „Жидову (з) земли нашоє вонъ выбити”, і Жиди (о скільки не похрестили ся) були вигнані з усїх земель в. кн. Литовського. Вигнаннє се вправдї не плтрівало довго: в перших роках XVI в., Олександр, ставши польським королем, позволив Жидам вертати ся назад в землї в. кн. Литовського. Але сї роки вигнання для литовських Жидів не минули безслїдно: вони зближили їх до західнїх одоовірцїв, вплинули на їх окремішність, а то тим більше, що з поворотом Жидам наложено й осібний податок: вони мали давати тисячу черв. на удержаннє тисячі конного війська. Розвій нїмецького права в містах в. кн. Литовського, що датуєть ся часами тогож Олександра, тїснїйше зближеннє в. кн. Литовського до Польщі, до польських інституцій, вкінцї — інкорпорація українських земель Польщі) докінчуюь сей процес і Жиди стають в землях східно-українських такоюж болячкою економічною й суспільною) якою вже перед тим стали ся в землях Коронних.



    В Польщі „жидівське питаннє” влпстиво виходить на верх також лише з XVI в. Перед тим, скільки можна судити з дуже скупих звісток, жидівська людність не була численна, але з кінцем XV в. в Польщу посунула маса Жидів з Заходу, що рушила ся звідти наслїдком ріжних нагінок, особливо ж наслїдком роспорядження цїсаря Максиміліяна, що вигнав їх з Нїмецького цїсарства. Від сього часу Корона Польська стає помалу збірником жидівства з цїлого сьвіту, і Жиди дїйсно починають заливати міста й місточка. Крім чисельного зросту се вплинуло також і на самий характер польського жидівства. Західнї, переважно нїмецькі й чеські Жиди, принечли з собою річи, що сильно вплинули на духове відокремленнє жидівства — нїмецький жарґон, що дав польським Жидам свою осібну нїби-національну мову, талмудичну мудрість, що окружала своїм специфічним сьвітоглядом духове житє Жида й розірвала всякі культурні звязки з тою людністю, серед котрої він жив. Вони принесли вкінцї всю ту атмосферу виключности й рабського пониження, рабську оборотніть та спеціяльне замилованнє в грошевих операціях, що витворили в Жидах віки житя в вічних ограниченнях, фіскальнім гнетї й відчуженню нїмецьких міст.



    Розумієть ся, вже в самій Польщі для того був ґрунт в значній мірі приготований. Млжна вказати нпр., що вже жидівський привилей кн. Болєслава калїшського з р. 1164 (він був підставою правного становища Жидів в польській Коронї) творить для них становище виїмкове, орґанїзуючи для них спеціяльну юрисдикцію й беручи під спеціяльну опіку правительства жидівську лихву — отже справляючи своїм впливом на сю дорогу жидівські гроші й здібности. З XVI в. маємо постанови, що мали на метї вилучити Жидів з усякої спільности з католиками, замкнути їх в окремі жидівські дїльницї, відзначити осібною одежою, виключити з уживання публичних лазень, і т. и. хоч і не можна сказати, о скільки докладно сї постанови переводили ся в житю.



    Що до становища Жидів в українських землях Корони, можна нпр. вказати, що в привилею для Львова Казимир так само як і иньшим не-католикам, в тім і Жидам полишив до волї перейти на нїмецьке міське право або зістати ся при своїм (під юрисдикцією старости); відповідно до того й пізнїйше частина Жидів у Львові сидїла на міськім праві, частина під юрисдіцкією старости, але міські Жиди, так само як і иньші не-католики, рівноправности не мали анї тут, анї в иньших містах з нїмецьким міським правом, не-католикам, а спеціяльно Жидам дуже неприхильним. Так львівські Жиди не допускали ся до ремісничих цехів, яко не-христіяне, торгувати могли лише деякими товарами, і т. и. 88). Виключеннє від міських урядів і цехів було явищем загальним; допущеннє до свобідного зайнятя ремеслами й торговлею, до свобідного володїння ґрунтами й домами в цїлім містї і взагалї зрівнаннє в правах свобідного проживання й зайнятя з християнами здобувало ся Жидами лише спеціальними королївськими наданнями або компромісами з міщанськими громадами, і тому становище Жидів по ріжних громадах було далеко не однакове. Так нпр. в Перемишлї Жиди мали право володїти домами тільки в певній частинї міста 89). Натомість Жидів в Буську Жиґимонт-Авґуст зрівняв у всїх правах проживання й зайнять з християнами 90), й т. и. Дальший розвій жидівства в Польщі й Литві під впливом анормальних відносин, заведених польським режімом пішов на жаль — власне в дусї ексклюзивности й паразитизма. Я не можу входити тут в сю справу близше, отже тут піднесу лише кілька моментів, що вплинули в сїм напрямі.



    Нїмецьке право вилучає Жидів з загаду людности міста, творячи для них виїмкове положеннє з цїлим рядом ограничень.



    Королї своїми привилеями для Жидів впливали в тім самім напрямі, творячи для них спеціальну юрисдикцію та стараючи ся задержати їх в безпосереднїй залежности від центрального правительства як рентовне ддерело деержавного скарбу.



    З полїцийних і фіскальних мотивів творить воно ширшу орґанїзацію жидівську, що обіймає цїлу державу, і Жиди цїлої держави стають одною орґанїзованою й сконсолїдованою силою (з початку їх старшина іменована королем, потім в 2-ій половинї XVI в. — вона перетворяєть ся на автономічну).



    Стоячи звичайно поза орґанїзацією міської громади, в безпосередній залежности від старости, Жиди, при вічній конкуренції старост з міськими громадами, стають de facto спеціальними протеґованцями старостинських урядів. Побераючи з Жидів спеціяльні доходи, старости мають інтерес в розвою жидівських кольонїй, а що старостинські уряди мали тисячні дороги до інґеренції в міські відносини, то їх протекція для Жидів була дуже реальна.



    Суспільне пониженнє, визискуваннє від усїх, хто мав спромогу Жида визискати, тисячні ограничення — все сe виробляє і підтримує в Жидї незвичайну оборотність, спритність, витрівалість, а се дає їм можливість лїпше від усїх иньших приладити ся до крайно ненормальних обставин міського житя, особливо при тій опорі, яку давала їм їх незвичайна солїдарність.



    В результатї сей погоржуваний і понижений елємент, звязаний тисячними ограниченнями, як кождий лїпше приспособлений, найменьше вибагливий рід в природї — починає витїсняти иньші елєменти з міст і місточок, куди веде Жида односторонний, не тільки расовими прикметами, але й історичним вихованнєм і фіскальною полїтикою держави вироблений напрям їх дїяльности. Тисячними нитками обплутує він ту нужденну торговлю й промисл, які могли ще животїти в анормальних міських відносинах. Уже в XVI в. се явище стає все більше виразним, і викликає ріжні роспорядження для оборони христіян від конкуренції Жидів 91), а XVII вік зачинає вже відзивати ся правдивими ляментаціями міщан на жидівський потоп, що зкливає їх і не дає дихати, ляментами — що потім стають уже вічною присьпівкою XVIII в.



    „Уже Жиди майже три частини Львова опанували, а Християнам ледво зістала ся четвертина”, нарікають стани м. Львова з нагоди питання про признаннє Жидам з передмість прав торгоовельних. „Приглянути ся лише вірменській нації, що цьвіла богацтвом і розкошею — як вона тепер майже на нїщо зійшла нинїшнїаи часами, не через що иньше як через жидівську торговлю. Най би й ті сильні й богаті купцї львівські грецької народности стали й пояснили — через що вони й їх дїти на нїщо зійшли? певне не через що иньше як через невірний рід жидівський. Уже анї купець не може вести своєї торговлї, анї ремісник свого ремесла, анї фірман фірманки — всее через перешкоди від того злого й невірного жидівського народу, що так немилосердно й злобно опанував се мізерне місто, що вже й нема кінця його пакостям. За Жидами всї доми, всї торговлї й підпреєємства, а за християнами за те полишили ся всї податки й усяка нужда, бо Жиди міські й передміські не платять анї шосу, анї иньших поборів і податків, які платять християне-міщане, не ходять і не посилають на сторожу до валів і шанців підчас трівоги й небезпечности держави, нїякої оборони місту не чинять, одно слово — не несуть і тисячної части тягарів, які поносять християне, а про те мають дві тисяі разів більші доходи з гандлїв...” 92).



    „Жиди так розмножили ся”, повторяють львівські міщане десять лїт пізнїйше свої скарги на руки камінецького біскупа, „що вже їх хто зна чи не більше як християн, а хоч давнїйше були такі права, що вони могли торгувати лише чотирма предметами, себто волами, шкірами, медом сировим і воском, і то лише в певній скількости, та живити ся продажею старих річй, тепер вони під протекцією маґнатів повідберали від християн всї торги: матеріами, сукнами, корінні, відтворяють публичні склепи й свобіднїсенько продають свої товари. Передміські Жиди позакладали на юрисдикціях шляхетських бровари, солодовнї, винницї, цїлі майже місточка або кольонїї і ними поперебивали християнам шинки й всякі способи прожитку. За сї незносні кривди й утиски поважило ся наше убоге місто, витиснувши вже майже остатню кров з себе, бороти ся в королївських судах, але не добило ся нїчого, бо діставши три контумації на них і видавши на то кількадесять тисяч, не може дійти екзекуції, а впадаючи що далї в бідність, далї вже не буде спроможне ратовати ся й мусить піддати ся тому поганству, як і иньші міста” 93).



    Що таку саму долю терпіли й иньші взагалї міста під напливом жидівства, се підносять не тільки міщане, а й зовсїм постороннї особи. Нпр. в Ковлю на Волини — тут жидівська громада від кор. Бони й пізнїйших старост дістала свій жидівський квартал, якого границї не могла своїми оселями переходити, але за те й християнам не було вільно селити ся в тій жидівській частинї, була оподаткована поголовною податею, але звільнена була від всяких иньших податків; протягом XVI в. ся жидівська кольонїя так розвинула ся тут, щ овже на початку XVII в. міщане скаржили ся на повний упадок свого міста від Жидів — „же они приводечи до спустошенія мЂсто тоє, противу праву, имъ наданого, домы шинковыє и уличныє у хрестьянъ скупають и оныхъ зъ тоготамъ мЂста мЂсчанъ пречъ вытЂсняютъ и розгоняють, а позосталыхъ здерствомъ своимъ убожатъ, за чимъ зголгтивши ся христіяне зъ того мЂста нашего пречъ розходят ся”. Сї міщанські плачі одначе зіставали ся без результату, і от столїтє пізнїйше вже сам староста (заразом війт міста) констатує, що дїйсно „показало ся справдї — жидівська людність Ковля, через своє розмноженнє і провадженнє торговлї в границях Польщі і в державах заграничних, значно перевисшила християнську людність і числом і своєю заможністю”, так що при розкладї податків староста на них вкладає дуі третини, а на християн одну третину. Вони позасїдали християнські ґрунти, не допускають міщан-християн молоти в ковельських млинах, і т. и. 94).



    Але особливо множили ся й розвивали ся жидівські осади по містах приватних — де спеціальні доходи від Жидів запевняли їм і спеціальну опіку властителїв. Вонп стають головними огнищами жидівської кольонїзації — як Дубно, де в початках XVIII в. уже Жиди значно перевисшали християн числом, як констатували самі комісарі дїдичів 95), як Бердичів, Білацерква, і т. и.



    Лише кілька міст були спеціальними привилеями увільнені від Жиюів. В Камінцї нпр. така заборона звістна вже від п
    Страница 31 из 77 Следующая страница



    [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.