LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 32

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ершої половини XV в. 96). Вправдї при кінцї XVI в. Жидам удало ся добути від міської старшини приступ до міста — їх прийнято під міське право, й се потвердило правительство, але в XVII в. відновлено заборону, й вона дожила de jure до кінця Річи Посполитої 97), хоч Жиди, користаючи з опіки старостинського уряду, пролазили від часу до часу в місто. Так в серединї XVIII в. камінецькі міщане скаржили ся королеви, що Жиди під опікою „замка” осїдають в містї й передмістях, є вже їх звиш сотки в самім містї, вони перебивають шинкарство й торговлю християнам, і т. и., староста виарендовує свої доходи з міста Жидам, і так множить їх число, позволив їм зробити собі в містї біжницю й спровадити ровина, і т. и. Королївські комісарі тодї звелїли протягом 24 годин забрати ся з міста 98).



    Київ мав також таку свободу, хоч не відомо коли вперше її дістав: в XV в., аж до вигнання Жидів за в. кн. Олександра жидівська громада тут була, але по тім вигнанню нема вже слїду жидівської кольонїї в Київі 99). Документальну заборону маємо тільки з р. 1619: Жидам заборонено було задержувати ся більше як день в Київі 100) і ся заборона з ріжними ограниченнями дожила до нинїшнїх часів.



    Сї кілька виїмків (де міщане зрештою також мусїли, як бачимо, вічно воювати, щоб фактично не допускати Жидів до міста) не богато зміняють образ пановання Жидів по містах коронних земель.



    Польсько-жидівське місто, з його никлим житєм, пародїєю торговл їй промислу, — на місцї колишнього інтензивного міського житя руських часів — було одним з найбільш характеристичпих дарів „культурної місії” Польщі на Руси.



    Примітки



    1) Про збірники документів і лїтературу міст див. прим. 7.



    2) Іпат. c. 596. Цитуєть ся і досї гадка Зубрицького, що за Володимира Васильковича були війти нїмецькі і в Володимирі й Луцьку (Kronika c. 9), але се тільки в катеґоричній формі дане узагальненнє звісток про Львів і Володимир,



    3) Так в оповіданню про безкоролївє по смерти Лєшка Чорного в Крауові, лїтописець противставляє краківських „мЂстичей” і „горожан”, себ то міщан нїмецького права й горожан пьльського права — Іпат. c. 614. В лїтоп. Переяслава Суздальського се слово стрічаємо вже в оповіданню про Теодосия Печерського (під р. 1091 — c. 50), але се очевидна прикмета пізнїйшої редакції.



    4) Грамота ся з ріжних поглядів важна для історії України, а що досї не була втягнена в дослїди українського міського устрою, наведу її в цїлости:



    Viris honorabilibus et discretis dominis consulibus ac universitati in Stralsundis consules ac universitas civitatis Ladimiriensis cum fidelitate ad omnia se benivolos et paratos. Noveritis coram nobis racionabiliter esse protestatum, quod Bertramus Ruthenus et Nicolaus exhibitor presencium fratres nostri concives habuerunt in nave nuper in terminis principis Rugianorum submersa seu periclitata per glaciem 88 panno, inter quos 14 sunt yprenses, ceteri sunt dornenses et poprenses, quos sibi idemm Nicolaus in Flajdria conparavit et deposuit in dicta nave ad deferendum sub sua eventura pariter et fortuna, qui panni tunc eorum fuerunt et adhuc sunt nec alicuius alterius, idem autem Bertramus et Nicolauw tunc ut nunc nostri fuerunt et sunt cives predilecti. Super hys ad nos habere debetis respectum firmum et securum. In cujus rei testimonium nostrum sigillum presentibus est affixum. Rogantes effectuose, quatinus insuitu justicie ac respectu nostri perpetui servicii efficere dignemini, quod predicti panni eidem Nicolao et ad manus sui fratris supradicti libere et intergraliter restituantur, quod cum omni fidelitate apud vos et vestros, ci necesse fuerit, gratanter cupimus promereri obsequio speciali. Dattum anno Domini 1324 in invencione sancte crucis.



    Друкована була (в перве і в останнє) в Hansosches Urkundenbuch, bearbeitet von K. Hohlbaum, т. II (1879, Галє) ч. 42, з ориґіналу штральзундського архіву.



    5) Que bona discreto vіrо Bertholdo olim advocato lemburgensi avo ipsorum, per magnificum principem felicis recordaclonis dictum Leonem ducem Russie pro suis fidelibus serviciis donata dinoscuntur. — Akta grodz. i ziem. II ч. 1. Звістки про Львові грамоти на шляхетські маєтности я беру дуже скептично, але сеї звістки не бачу нїякої причини підозрівати.



    6) Грамота видана у Репеля Uber die Verbreitung des Magdeburg. Stadtrechts дод. І і в Codex dipl. Poloniae III, факсімілє має вийти в збірнику петербурської Академії, присьвяченім останнїм галицьким князям.



    7) nullus officialium et ministerialium, nobilis ant ignobilis, pitens aut simplex quidquid habent agere, iudicare et imperare in dicta civitate Sanok.



    8) prout ipsum magdeburgense riget et tenetur per civitates singulas. Які міста? Без всыкого пояснення (нпр. aliarum terrarum або що) трудно се розуміти инакше як про міста руські.



    9) Див. т. III c. 576-7 першого вид.



    10) Theutunicus, Polonus, Ungarus et Ruthenus — так вичисляє будущих горожан грамота. В тмі дехто з дослїдників бачив спеціальне упослїдженнє Русинів, але безпідставно, як то я казав на иньшім місцї — т. III c. 202 першого вид.



    11) Линниченко (Сусп. верстви c. 221) бачить в тім кардинальну ріжницю між руськими і польськими часами, що коли за руських часів нїмецьке право надавало ся лише нїмецьким містам, за польських воно розтягаєть ся на цїле місто; одинока проба такого розширення з руських часів — се сяніцька грамота. На мій погляд сяніцька грамота творить нову осаду нїмецького права при старім Сяноку і не розтягаєть ся на старе місто. І за польських часів дуже часто привилей нїмецького права мав на метї сотворити таку нову осаду, поруч давньої, що лишала ся й далї при „руськім” праві. Отже в тім кардинальної ріжницї між руськими й польськими часами я не бачу. Була иньша: що за руських часів така привілєґіована громада не була головною, при нїй руські осади не блуи чимсь підрядним, як то стало за польських часів, коли містом властивии була тільки привілєґіована громада нїмецького права.



    12) Thunno, Henricus Platner, Cunath de Stynow, Jacusiua de Jaroslaw, Johannes de Memil, Jaklo faber — consules, Bruno — advocatiam tenens — у Зубрицького Kronika m. Lwowa c. 7.



    13) Т. IV c. 54.



    14) 3 ними є така трудність, що часто та сама освда діставала в ріжних часах часом і кілька грамот на нїмецьке право, і то не так щоб кожда відкликувала ся до давнїйшої, а й зовсїм самостійних, так що така грамота для осад давнїйше заложених може служити terminus non post, але не terminus non ante запровадження в нїй нїмецького права.



    15) Ориґіналу грамоти не маємо, тільки пізнїйші копії; найдаунїйша в ревізії при 1564 р., але вже з виразними слїдами пізнїйшої модіфікації (що вона підправлена і в копії 1564 р., на се окрім мови вказують нпр. такі вирази пізнїйших часів як „князь, земянин або дворянин” для означення суспільних верств — термінольоґія пізнїйша, що в Подільській землї 1370-х рр. не могли мати місця). Одначе не можна сумнївати ся, що в основі її лежала правдива грамота Коріатовичів: не шабльонова її форма, вказівки на орґанїзацію Поділя з перед польського права, не кажучи про імена сьвідків, сьвідчать про се виразно. Копія 1564 р. в моїх Матеріалах ч. 2, з пізнїйших копій — у Молчановского Очеркъ извЂстій о Подольской землЂ.



    16) Майже всї отсї підляшські привилеї віднайдені й опублїковані тільки в остатнїх роках: привилеї Берестю й Дорогичину в Актах Литовско-русскаго государства І ч. 1, 3 6, Більську — Codex epist. saec. XV т. III дод. 5. Витяг з привилея м. Соколову — Starozytna Polska III 2 с. 531.



    17) Архивъ Югозап. Россіи V. l ч. 2, Акты Литов.-рус. госуд. I ч. 7 і 8.



    18) Codex epist. saec. XV т. І ч. 82 == Arch. Sang. I ч. 13 == Архивъ Югозап. Р. V. l ч. l.



    19) Архивъ Югозап. Россіи У. 1 c. 29. Уряд війта звісний з часів Казимира — Акты Зап. Р. І ч. 121.



    20) Starozytna Polska III с. 9.



    21) ipsam de iure ruthenica seu wolinskie aut alio quocunque prius tento in ius theutonicum, quod magdeburgense dicitur (на взір Вильна) transferimus — Архивъ Югозап, Р. V. l c. 13.



    22) Що Київ дістав нїмецьке право тільки за в. кн. Олександра (не в половинї XV в., як думає нпр. Антонович — Моногр. І с. 164), минї здаєть ся, виразно видно з грамоти Олександра 1499 р. (Акты Зап. Р. І ч. 170: „штожъ каторыи вряды и пошлины городскіи первыи воєводы завЂдали... ино какъ єсмо дали вамъ право нЂмецкоє, и вы дей тыи вси вряды и пошлины городскіи за себе забрали”). Але того надання не маємо. Ранїйша грамота, в 1494 р. згадує вже про війта й нїмецьке право, але виходить в головнім з практик перед заведеннєм нїмецького права — „какъ было за в. кн. Витовта”.



    23) В.-Буданов в своїй працї бачить у всїм упослїдженню міст тільки зовсїм льоґічну консеквенцію характеру нїмецького права. Се справедливо тільки до певної міри. Далеко не все витекало з самого права, а залежало і від того, що міста, не зживши ся з сим чужим правом, не вміли таки й скоривтати з нього відповідно, а таклж і від того, що шляхта, рішаючи про долю міщан без їх участи, не в однім тяжко їх скривдила, а бодай не опікувала ся ними. Отже се наслїдки переведення нїмецького права в Польщі, а не вислїди самого права. В кождім разї одначе оборона нїмецького права, зроблена Д.-Запольським (див. в прим. 7) і його погляд, що в XV-XIV вв. ограниченнє міських прав і пониженнє міст місця не мало, а з'явило ся головно в XVIII в., іде за далако.



    24) Війтівства для шляхтичів були зарезервованні спеціальними постановами соймів.



    25) Сеї ріжницї не вирівнювала, розумієть ся, й „нобілїтація” головнійших міст, що давала шляхецькі права їх міщанам (між иньшим право володїння маєтностями — властиво одиноке реальне право). З українських міст нобілїтований був Львів в 1659 р. — за його „заслуги” під час козачини. Див. виписку сумних рефлексій з сеї нагоди з міських актів у Лозїньского Patrycyat і mieszczanstwo 2 c. 9.



    26) В дїйсности міста не були свобідні і в Польщі від військової служби, хоч властиво еквівалєнтом її уважав ся грошевий їх податок.



    27) Volum. legum І c. 124.



    28) „Купцї, промисловцї й міські люде мвють більше щастя, при своїй оборотности, в здобуванню гроша, а збогачуючи ся, до своїх міських маєтностей прилучають маєтности земські і при тім звичайно здобувають собі увільнення від військової служби, і так мають більші свободи нїж шляхта. Се з становища їх приватних інтересів добре, але з державного становищс невідплвідно й викликає незадоволеннє, що тим часом як шляхта боронить державу своєю кровию и охононяє публичний спокій, — богаті міщане заберають земські маєтности й видирають хлїб шляхтї, та й ще звільняють ся через свою оборотність, як то буває, від публичних обовязків...” — Volum. legum І c. 139.



    29) Так в 1538 р. сойм, відкликуючи ся до постанови 1496 р., повторяє заборону судам приймати контракти купна шляхетських маєтностей, не згадуючи про примусову продажу давнїйше набутих — Vol. leg. І c. 259; постанова 1611 р. позволяє жадати і звороту вже закуплених ними iure retractus — ibid. III c. 11. Цїваво, що в сїй новій заборонї й мотиви вже нові — що купнею шляхетських маєтностей влазять в шляхецьку верству не-шляхтичі.



    30) Розд. II арт. 1.



    31) Третїй статут, в інтересах шляхетської верстви постановляє вже, що не-шляхтич не може купувати шляхетських маєтностей без спеціального королївського дозволу — розд. III арт. 26.



    32) Див. вище c. 64.



    33) Vllumus dicto iure theuthonico tantummodo Theuthoonicos et Polonos uti et gaudere — грамота для c. Просїку 1401 р.; insuper, quod tantum Poloni, Theutunici et homines nostde fidei iure prescripto gaudere debeant et potiri — грамота для Ходович і Жидатич, 1405 р.; подібне нпр. в наданнях нїмецького права Зубрі, 1408, Малехову, Жидатичам і Клекотову — 4119, Вербіжу — 1423, Кутновичам, 1427. Матеріали ч. 12 і 21. Akta gr. і ziem. II ч. 33, 42, 46, IV ч. 20, 47. Цїкаво що війтівство при тім в Вербіжу дістає Жид, in rito suo ехесrаbili se exercens, як делїкатно про нього висловляєть ся саме наданнє. Ненароком пригадаєш собі того салтиковського ґенерала, що казав: „У НЂмца душа русская” !



    34) Або в привилею Берестя 1408 р.: absolvimus et liberamus cives et incolas civitatis Brzestensis, puta Theutonicos et Polonos et aliarum nationum homines, qui christianae fidei et ritus catholici duntaxat... (ьут попсовано) Lithuani ac alii scismatici neophiti et baptisati existant, quos circa ipsorum ius prius solitum et consuetum, videlicet rutbenicum et lithuanicum volumus permanerre. Подібне в приввлею Більська 1430 р. Акты Литов.-рус. госуд. І ч. 3, 6 Codex epist. saec. XV т. III дод . 5, Starozytna Polska III c. 431 (витяг з Лит. Метрики).



    35) Архивъ Югозап. Рос. І т. Х ч. 165 (1541).



    36) Акты Зап. Россіи І c. 181 (наданнє нїмецького права Полоцьку 1498 р.), т. II c. 92 (наданнє нїм. права Новгородку 1511 р.), і т. и.



    37) Нпр. в привилрю м. Кременцю 1536 р. — Архивъ Югозап. Россіи т. V, 1 c. 41.



    38) licet istud fuerit et sit contra canones et formam iuris theutonici — королївське рішеннє в справі львівських Русинів, як низше.



    39) А таки Русини, як тубильцї, все опиняють ся в саиім хвостї сих народностей; Ormenis, Iudeis, Saracenis, Ruthenis et aliis gentibus — Akta gr. i ziem. III ч. 5.



    40) Ibid. ч. 19, 21.



    41) iura et consuetudines, quibus ipsi sutores catholici, Polonici sive Teutonici, utuntur, fruuntur et mancipiuntur in civitate Lemburgensi — Akta gr. i ziem. VII ч. l.



    42) Сї слва збивають погляд Зубрицького, нїби то тільки з початком XVI в. Русинів у Львові почали ограничувати в їх правах — Kronika m. Lwowa c. 144. Що взагалї становище Русинів з часом погіршало ся, се можливо. На підставі податкового реєстру 1405 р. Зубрицький доводить, що Русини тодї володїли домами свобідно по містї. Я также не сумнїваю ся, що тодї заборони для них не бало, але податкові реєстри власне виказують, як мало їх було нпр. в найбільше „аристократичній” части — в ринку; на яких півтори сотки документальних Нїмцїв — Neco Rewsse, Hannus Rewsse, Hanusco Czerkis, може Hannus Drewhiczin, а і може ще які укриті під нїмецькими іменами, але не дуже певні й сї. З того потім мусїла виростм й заборона, яку одначе оминали Русини й шізнїйше — нпр. процес 1669 р., в Архиві Югозап. Рос. І т. Х ч. 254, де Русин, пізваний за купно дому в ринку, покликуєть ся на то, що й перед тим богато разів продавано доми в ринку Русинам, і нїхто їх за те не турбував.



    43) Документ друкований в Supplementa ad histor. Russie monumenta c. 457 і знову в Monumenta confraternitatis Stauropigianae І ч. 5.



    44) Sint contenti finibus suis et plateis ab antiquo tempore illis pro eorum domibus et habitationibus illis Leopoli designatis.



    45) In plateo ipsorum civium ritus rutheni.



    46) Monumenta confr. Staur. I ч. 2. Архивъ Югоз. Р. І. Х ч. 6. Лозіньский, стараючи ся представити становище Русинів у Львові як більше свобідним, підносить, що се рішеннє короля було видане на підставі добровільної згоди самих львівських Русинів (Patrycyat 2 c. 338, 340). Але в таких випадках трудно брати серіозно такі заяви грамот: non via iurks, sed de plano et per concorduam conclusisse... Що львівськї Русини в XVI в. вже так були понижені, що й не стреміли до рівноправности, се зовсїм можна признати. Але иньша річ, чи вони не відчували сього свого пониження в містї, що й урядово звало ся столицею Руси.



    47) В 1497 р. перед королївський суд пішов процес міщан-Русинів м. Перемишля з міським урядом, де Русини скаржили ся, що міський уряд не допускає їх присяги в справах між католиками (inter christianos), а від православної присяги, що приймала ся, очевидно, в справах між Русинами або міщаних, бере більшу таксу, ніж від католицької. Уряд покликував ся на те, що esse sactitum de iure communi civili, testimonia Ruthenorum in causis christianorum non esse admittenda, а що до такси, відкликував ся до старої практики. Король Ян признав, що коли Русини, живуть під тим же нїмецьким правом, то їх сьвідоцтво і присяга мають мати значіннє однакове з католицькою, а кор. Жиґимонт, потверджуючи се рішеннє в 1519 р., для більшої одностайности постановив, що Русини мають свою присягу складати в церкві, але по загальній міській формулї, non secundum ius ruthenicum — Архивъ Югозап. Рос. I т. Х с. 10-1 (видавець зовсїм несправедливо бачить тут якесь упослїдженнє Русинів, в передмові c. 13). Коли два роки пізнїйше львівські Русини також скаржили ся на се, що міський суб і маґґістрат не приймають їх сьвідоцтв: соrаm iure et iudicio civili leopoliensi testimonium talium hominum ritus ruthenici non suscipitur, королївська комісія признала, як знаємо, що руська присяга дїйсно противить ся приписам і формулам нїмецького права, але з огляду, що від руської шляхти в Руських землях не тільки приймають руську присягу, але вона сповняє й ріжні уряди, то й сьвідоцтво міщан Русинів має уважати ся правосильним, і вони мають користати з міського нїмецького права львівського й нести всякі обовязки міські (feratque omnia onera civitatis). Сї слова, здаєть ся, в делїкатнїйшій формі підносять право Русинів до міських урядів: більш рішучо за їх правом, видко, комісари не відважили ся обстати. В кождім разї стилїзація сього рішення в справі присяги показує досить виразно, що неможливість для Русинів складати католицьку присягу фіґурувала як арґумент їх виключення від міських урядів у Львові.



    48) Катальоґ львівських Русинів-урядників XIV-V в. постарав ся вибрати уже д. Линниченко (Сусп. верстви c. 223-4): Nicolaus Ruthenus consul 1348 — A. G. Z. ч. 7, Nicolaus Reusse — scabinus 1402, advocatus 1403, consul 1406-10 — A. G. Z. II. IV ч. 5 i 11, Pomniki m. Lwowa II c. 89. Hanuschco Czerkis, consul 1408 i 1409 (у Зубрицького і 1407 р. — р. 73, але в виданих записках я його не знайшов під тим роком — Pomniki II с. 41, є натомість Neco == Nicolaus Reusse, а Ганушко — c. 67 і 78, не зветь ся Русином тут, як зве його Зубрицький (не знати чи тільки з огляду на імя, чи на підставі иньших запрсок), противно був тодї Nicolaus Czerkis між католиками — див. Pomniki II c. 15). Нарештї Mikula Rusin у Зубрицького під р. 1463 (ор. c. c. 115).



    49) Що Reusse не конче означало Русина навіть з роду — див.нпр. в львівських записках під 1387 Paulus Reuse de Thorun — Pomniki I ч. 449. Ян Русин, пробощ львівський латинський з поч. XV в., може бути прикладом „Русинів” другої катеґорії (властиво він зветь Joannes Rutheni — сином Русина).



    50) Monumenta confr. Stauropigianae I. ч. 53, 54, 55.



    51) Monum. confr. Staurop. I ч. 56, 57, 60, 62, 63, 77.



    52) Комбіную їх з королївських рішень; з 1572 р., де шире постановляєть ся, чого на далї не повадно бути, із 1578 — де коротенько вичисляють ся руські кривди.



    53) Архисъ Югозап. Рос. І т. Х ч. 70, 78, 79.



    54) Що до сього див. ще скарги львів. Русинів Архивъ Югозап. Р. І т. Х ч. 48 і 49 (1593).



    55) Такий постулят очевидно самим Русинам здавав ся дуже сьміливим, і вони висловляють його в дуже скромній формі: iezeli by to Pan Bog sam chcial i iego krol. mosci laska byla, aby wedle punktow w przywileiach naszych wyrazonych co do rady zasiadania nalezy mogli bysmy do tego byc przypuszczone i tym nie pogardzac.



    56) Архивъ Югозап. Рос. І т. X ч. 84. Що до права куповання камениць пор. згаданий процес тамже ч. 254 (1669).



    57) Ibid. ч. 179, 206-7, 209.



    58) Архивъ Югозап. Р. І т. Х ч. 229, Матеріали під р. 1639. Анальоґічний процес в купецькій корпорації з першої пол. XVI в. буде опублїкований в збірцї актів і реґест про львівських Русинів в першій пол. XVI в., в Записках Н. т. ім. Ш.



    59) cives civitqtis Leopoliensis ritux ruthenici, qnorum ibi non exigua pars est, каже про них король в своїм рішенню 1525 р.



    60) Про
    Страница 32 из 77 Следующая страница



    [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.