LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 33

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ф. Линниченко вправдї пробував (Сусп. верстви c. 225) збити погляд, що руська людність Львова не мала своєї орґанїзації, але арґументи його або зовсїм апріорні, або таки й не доводять нїчого — як анальоґія Камінця, на яку він покликуєть ся. Так само не доводять нїчого особливого згадки про „руське право” передміщан: воно означає тільки, по тодїшній термінольоґії, що передміщане не були під нїмецьким правом, а більше нїчого.



    61) Див. вище c. 229.



    62) Зміст сеї грамоти подає Пшездзєцкий ор. c. c. 154, порівняти потвердженнє з р. 1553 — як низше; in extenso первістний привілей не звістний. Не знаю, на якій підставі каже тойже Пшездєцкий (а за ним сю звістку повторив В.-Буданов — Ж. М. Н. П. 1868. ІХ c. 520, що взагалї за ним оповідає старинну історію камінецького устрою, хоч не цитує його), що й перед 1491 р. Русини мали своїх війтів і лавників, але не виборних, а іменованих королем.



    63) Грамота з 1553 р. у Сїцинського Каменецъ подольскій c. 203 (переклад), иньші потвердження Пшездзєцкий ор. c. c. 154-5.



    64) Грамота у Пшездзєцкого ор. c. c. 146, in extenso.



    65) Архивъ Югозап. Россіи VII, 2 c. 165-6.



    66) Пшездзєцкий ор. c. c. 151, 155.



    67) Zbir dokumentow w bibl. Przezdzieckich ч. 29. Перед тим королївська грамота з 1519 р. — Архивъ Югозап. Россіи V 1 c. 7, даала була инакший ключ: Русини й Поляки дають по чртвертій части, а Вірмени цїлу половину, але очевидно сей ключ не відповідав дїйсним відносинам і тому дав лише нову причину до спорів.



    68) Архивъ Югозап. Россіи V. 1 ч. 69, пор. ib. c. 204.



    69) Przezdziecki ор. c. c. 163.



    70) Архивъ Югозап. Рос. I т. X ч. 73, пор. анальоґічні документи тамже ч. 9 (Красностав), Матеріали під р. 1634 (Городок, на взір Пермишля).



    71) Цїкаво одначе що вже при інкорпорації 1569 р. польське правииельство уважало тутешнї міста дш певної міри винародовленими (і надїяло ся далї в тім їх повести): тим треба толкувати, очевидно, що прирікши в зносинах з вшлинськими й київськими урядами і в усяких правительственних актах для тутешнїх країв уживати руської мови, воно виключило з сеї норми міста.



    72) Для складу перемишльського міщанства XV в. див. нпр. A. g. z. VI ч. 104 — воно одначе далеко не так одноцїльне як тодїшнє львівське; для Коросна нпр. ib. III ч. 77, 113.



    73) Про сю польонїзацію Львова див. у Лозїньського Patrycyat і mieszczanstwo lwowskie. Зрештою нехай і нинї цїкавий задасть собі труди прочитати написи на „польських” склепах Львова (се, розумієть ся; уже кольонїсти пізнїйших часів).



    74) Важнїйша лїтература про Вірмен на Українї: Sadok Baracz Zywoty slawnych Ormian w Polsce, 1856, Rys dziejow ormianskich, Тернопіль, 8169; Bischoff Das alte Recht Armenier in Polen aus Urkunden des Lembergre Stadtarchivs (Oesterr. Blatter fur Lltteratur und Kunst, 1857, 28), йогож Das alter Recht der Armenier in Lemberg, Відень, 1862, Urkunden zur Geschichte der Armenier in Lemberg 1864:; Pawinski Dzieje zjednoczenia Ormian polskich z kosciolem Rzymskim w XVII w. — Zrodla. dz. II, 1876; Gromnicki Ormianie w Polsce, ich historya, prawa, przywileje, Варш. 1889 (відб. з Encyklop. kosc.); Lo2inski Patrycyat i mieszczanstwo lwowski (розд. VII). Линниченко Сусп. верстви (розд. III) і йогож заміточка (не важна) Общественная роль Армянъ в прошломъ Юго-западнойй Руси (Чтенія київські т. IX, 1895); моноґрафії по історії Камінця Пшездзєцкого, Роялє, Сїцинського також оповіданнє Роллє (Antoni J.) Wartabiet в серії Nowe opowiadania historyczne (1878) — з житя камінецьких Вірмен XVII в., з загальним поглядои на їх історію, вкінцї M. Rolle Z zycia Ormian kamienieckich w XVII i XVIII w., Краків, 1891. Вірменські кольонїї Луцька, Київа й деякі поменьші не мають спеціальних праць. На непорозуміннє виглядає менї згадка д. Линниченка про книги барських Вірмен в київськім архиві (Сусп. верстви c. 227): скільки знаю Бар, там я не помічав слїдів значнїйшої вірменської кольонії.



    75) Д. Линниченко пише — з памяти очевидно, про вірменські кольонїї в давнїй Руси (Сусп. верстви c. 228), але память йому не дописала: Житиє Теодосия говорить про спори його не з Вірменами, а з Жидами, а в Володимирі згадують ся не Вірмени, а Сурожане. Властиво одинока згадка про Вірмен з руських часів — се прибічний лїкар Мономаха Вірменин в Патерику. Але полємічні інвективи на Вірмен в староруських писаннях (див. т. II 2 c. 274 моєї Історії) показують, що в старім Київі Вірмен знали дуже добре.



    76) Сю записку в старім латинськім перекладї подав іще Пшездзєцкий — ор. c. c. 144-5, тепер ся тріодь разом з иньшими рукописями вірменської церкви св. Миколая в Камінцї пішла до петербурської публичної біблїотеки — їх опис, а в тім і сеї тріоди див. в Отчетї публичной библіотеки за р. 1891, Спб. 1894.



    77) Див. т. IV c. 250.



    78) Pomniki m. Lwowa І ч. 388 і 571 (про се ще низше в роздїлї про торговлю). Дуже привабною здаєть ся менї також поправка проф. Линниченка в загадковім привилею „солхачскимъ” Вірменам руського „вел. князя Федора Дмитровича” 1062 (sic) року (видана у Бішофа, Ґромнїцкого й ин., деякі здогади у Линниченка, що пробує її звязати з Федором Любартовичом). Походженнє й автентичність сеї грамоти лишаєть ся непевними, але ся вказівка на Солкат (коли так читати) в кождім разї буде цїнна.



    79) Про діалєкт українських Вірмен Hanusz O jezyku Ormian polskich — Rozprawy wydz. filol. akad. т. XI.



    80) Lippomano — Relacye nuncyuszow o Polsce I c. 249.



    81) Меморіал Піду — Dzieje zjednoczenia Ormian c. 13 і далї і анонїмна записка тамже c. 130. Про число Вірман — анонїм 1. c.: він числить їх на 3000, тим часом як иньший сучасник Вердум рахує 3-4000 родин (Liske Cudzoziemcy w Polsce c. 80). Роллє (Nowe opow. histor. c. 165) справедливо прихиляєть ся до сеї остаьньої звістки; сам він каже, не цитуючи джерела, що в самім Камінци перед турецькою окупацією їх рахували 1200 родин.



    82) З 2-ої пол. XVI в. заховав ся цїкавий документ камінецької руської юрисдикції, де пізваним виступає Вірменин — Голуб Киркорович, — Monumenta confr. Stauropigianae І ч. 59 (1576 р.). Конституція 1670 р., що знесла руську юрисдикцію в Камінцї, постановила, що Вірмени, які належали до руської юрисдикції, мали перенести ся до юрисдикції вірменської: a Ormianow pod iurysdykcya Grecka zostaiacych, religii ormienskiey i iurysdykcyi inkorporuiemy, — Volum, legum V c. 36.



    83) Проголошеннє унїї Торосевичом наступило 1629 р., але довершене було воно римською місією в рр. 1664-6: дві головні вірменські громади — Львів і Камінець тодї прийняли унїю, хоч також не без сильної опозиції.



    84) Лїтературу див. в прим. 8.



    85) Про Жидів у давнїй Руси див. т. II c. 77-8, 193-4, 198, III с. 14. Спеціальна лїтература вичерпуєть ся розвідкою Малишевского Евреи въ Южной Руси и Kie†въ X-XII вв., К., 1878 (з Трудів Дух. Акад.) — праця одначе занадто фантастична.



    86) Навіть в половинї XVI в., по міґрації польських Жидів, під час люстрації 1552 р. знайшло ся в Луцьку жидівських домів 56, в тім караїмських 25, в Володимирі 30, в Кремінцї 48, в Пинську (1533 р.), 24 (в 1566 р. уже 43), в Берестю (1567) — 85. Дати вибрані Бершадсоким — Документы II ч. 26-8, 43, 84, 231.



    87) Прикмети жидівськлго житя зібрані у Бершадського c. 394 і далї; він одначе не в однім трохи перецїнює звістки, що можуть тодїшнї відносини представити в лїпшім сьвітлї.



    88) Нпр. A. G. Z. VII ч. 89, 94, Русско-еврейскій архивъ III ч. 10, 87, 136, 141, пор. цитати низше на c. 258.



    89) Рус.-евр. архивъ III ч. 174; пор. Львів, краєв. архив у кн.перем. зем. 241 с. 68. Пор. компроміс в Барі — Р.-евр. атх. III ч. 159.



    90) Рус.-евр. арх. III ч. 163, пор. привилей Жидам з Тишовець ib. ч. 170.



    91) Так конституція 1538 р. в принціпі заперечує свобідну торговлю Жидам, по за границями спеціальних компромісів і привилеїв поодиноких міст, не позволяє давати Жидам держати мито, торгувати по селах і т. и. Конституція 1567 р. забороняє їм промишляти солею, корчемством і т. и. — Volum. legum І c. 230, II c. 68, і т. и.



    92) Acta consul. 1639 р., виїмок у Лозиньского Patrycyat c. 192.



    93) Архивъ Югозап. Россіи V. 1 c. 156.



    94) Ibid. ч. 12, 30, 34, 92.



    95) Архивъ V. 1, ч. 102.



    96) Ексцерпо документа у Пшездзєцкого І c. 163.



    97) Про сї пізнїйші розпорядження нпр. у Сіцинського ор. c. 219.



    98) Витяг у В.-Буданова c. 230. Подібні скарги занотуємо з Кремінця — злоежні при люстрації 1789 р. (витяг в Staroz. Polska III c. 82): староста не допускає до виконування рішень радецьклго або війтівського суду в справах між міщанами й Жидами і своїми вояками боронить Жидів від екзекуції, й т. и.



    99) Бершадскій Литовскіе Евреи с. 257, 345.



    100) Сборникь Муханова с. 192. Каманин в Архиві Югозап. Р. V. 2 с. 11-2 покликуєть ся на Баториєву заборону, але Батория грамота (Акты Зап. Р. III ч. 72) не містить нїяких псеціальних заборон Жидам. Про пізнїйші ограничення — Закревскій Описаніе Кіева І c. 315-318.



    ДУХОВЕНСТВО: СТАРІ КАТЕҐОРІЇ ЦЕРКОВНИХ ЛЮДЕЙ І ЗМІНА В НИХ. ЧЕРИЦЇ — ЧИСЛЕННІСТЬ МОНАСТИРІВ В ГАЛИЧИНЇ, НА ВОЛИНИ, В КИЇВЩИНЇ; ФУНДОВАНН Є МОНАСТИРІВ — МОНАСТИРІ ПАНСЬКІ, МІЩАНСЬКІ, ЧЕРНЕЧІ; МОНАСТИРІ ЗВІСТНІ НАМ ДОПЕРВА ПІЗНЇЙШЕ; ВЕ ЛИКІСТЬ МОНАСТИРІВ. ДУХОВЕНСТВО СЬВІТСЬКЕ — ЧИСЛЕННІСТЬ ЙОГО, ПРИЧИНИ ЧИСЛЕННОСТИ ЦЕРКОВ, ПРОБИ СТАТИСТИКИ. ФУНДОВАННЄ ПАРОХІЙ. „ПРИЧЕТ ЦЕРКОВНИЙ”, ФАМІЛЇЙНИЙ ХАРАКТЕР ЙОГО. УДЕРЖАННЄ КЛИРА, ДОТАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНІ, ХЛЇБНА ДАНИНА, ІМІТАЦІЯ ДЕСЯТИН, ИНЬШІ ДОХОДИ. ОПОДАТКОВАННЄ ДУХОВЕНСТВА, СВОБОДИ ДУХОВЕНСТВА Й ЇХ НАРУШЕЕННЄ, ПАНЩИНА ДУХОВЕНСТВА, ИНЬШІ ДОХОДИ З СЬВЯЩЕНИКІВ, ПРОДАЖА ПАРАФІЙ. ДЇДИЧНІСТЬ ДУХОВЕНСТВА, ЇЇ ОБМЕЖЕННЯ, ДИНАСТИЇ СЕРЕД ДУХОВЕНСТВА.



    Верства церковних людей в литовсько-польських часах в порівнянню з староруськими зменьшила ся о стільки, що катеґорія людей, які не належвчи до духовенства властивого, стояли під опікою й присудом церкви, бо годували ся при церквах або віддаввли ся особливо побожним зайнятям, — в сих часах слабне й заникає, чи то тому що переходить в ряди церковних підданих, чи то тому що з загальною секуляризацію устрою й житя руської церкви в сих часах, слабне їх залежність від церкви. За то розвиваєть ся сильно, з загальним розвоєм підданства, катеґорія „церковних людей” в значінню підданих ріжних церковних інституцій, на їх землях (відносини їх одначе нормують ся не спеціальним церковним правом, а загальними нормами підданства). Та й верства духовенства сьвітського (білого) й чорного, не вважаючи на неокристну для нього полїтику правительства, в сумі не малїє, а множить ся в міру того, як призвичаєннє, а далї й привязаннє до християнства (бодай фоим його) починає переходити в ширші верстви української людности — з висшої до середньої, міщанської, а далї й до селянської маси 1).



    Епископат не збільшав ся — нових катедр не закладано; вони появляють ся тільки в XVII в., коли православна церква вийшла вповнї з усякої залежности й інґеренції правительства. Але число монастирів і парафій зростає неустанно протягом всього сього часу, чи то з інїціятиви самих громад вірних, чи то фундаціями людей значних і заможних, чи заходами самого духовенства.



    Навіть у Галичинї, де обставини для православної церкви були найбільше неприхильні, в актах XV-XVII в. в принагідних згадках виступає велике число монастирів і монастирищ, з яких, очевидно, далеко не всї можуть бути виведені ще з руських часів. Церкви фундують ся не тільки самими вірними, але й польськими властями, в інтересах успішної кольонїзації, не вважаючи на те, що правительство польське в принціпі було противне закладанню нових церков.



    Так з принагідних згадок актів можемо вказати такі монастирі в Галичинї-до полов. XVII в.: у Львові св. Юра і св. Онуфрія, жіночий Введенія; в Буську св. Онуфрія (потім перенесений до Волї Деревлянської), потім ще другий, жіночий (як низше); в „Буськім повітї” монастир під Лагодищем, звістний ще з XV в., і ще старший звістками (з XIV в.) монастир в Желехові; славний монастир Успенія в Уневі (коло Глинян); в Словитї св. Хреста, жіночий; в Камінцї також жіночий Благовіщення; коло Підгорець, на Плїсниську „старинний” монастир Преображенія; монастирі в Щирцї, в Миколаєві 2). В Галичу св. Трійцї й Успенія на Крилосї, жіночий св. Ілїї, в Пітричу Успенія; в землї Галицькій ще в актах XV в. згадують ся монастирі в Купилові й Соботові; в пізнїйших звістках XVI-ХVIІ в. монастирі в Угринові, в Завалові, Задарові, в Бучачу і в Жизномирі під Бучачом 3). На Підгірю — в Косові монастир згадуєть ся в наданню Свитригайла 4). Монастир Товмачику кодо Коломиї 5), в Перегинську — старинний монастир св. Онуфрія (фундований від кілька сот лїт, як казали в XVII в.), і в сусїдстві ще два, звістні пізнїйше 6); монастир св. Спаса в Гошові 7), в Сваричові, в Рудниках 8).



    В Перемишлї старий монастир св. Миколвя (Микулинський), і в Більчу Богородицї (жіночий); в його околицї — монастир Калеників „УспЂньє Пречистоє” (може Калеників в Мостиськім), власність бояр Дядьковичів, проданий в 1378 р. перемиському соборному протодиякону Губцї й прилучений до ктаедри. Монастир Городищанський і ще якісь „монастирі” (отже що найменьше ще два!), не названі на імя, в маєтностях Бибельських (в околицї теп. Нового Міста, може бибельський Воздвиження і ще якийсь), звістні в XV в. Монастир під Ярославом — коло Щитної, в Угерцях, під Самбором, Введенія, коло Шептиць (в Рудецькім) св. Онуфрія, другий св. Онуфрія в Добромилї, третїй в Лаврові і коло нього — монастир Спаса (теп. Спас, коло Старого Міста), Смольницький Богородицї і Созанський св. Михайла тамже, Черхавський — на схід від них 9). В Нагуєвичах св. Миколая. В Черниляві (в Яворівськім) св. Трійцї. В Домашові, в Жовківськім св. Миколая, і в Смолинї (Ямницї) Успенія, тамже 10).



    Богата монастирами була також і Волинь. До пол. XVI в. нам нпр. звістні тут такі монастирі: в Володимирі Спаса, св. Михаіла, св. Онуфрія і Богородицї в Зимнім (Сьвята Гора). В Луцьку — Спаса, св. Василия, Богородицї (св. Гора, жіночий), і коло Луцьку Чернчицький і Жидичинський св. Миколая. В Кремінцї св. Спаса, в Дубнї теж Спаса і другий — Чесного хреста, в Дорогобужу св. Спаса, в Пересопницї Богородицї, в Загорові (Володим. пов.) також Богородицї, коло Степани св. Михайла, в Дубищах (Луцького пов.) Введенія, в Дермани св. Тройцї, в Клевани, Блаженику (Володимирський пов.) і Мельцах (коло Ковля) св. Миколая, в Вербцї (коло Ковля ж) св. Тройцї, в Смолеві (Дубенськ. пов.) св. Івана Кущника 11). В пізнїйших згадках є память про монастирі в Шумсьуу, в Розважи під Острогом, в Кррцї й ин. 12).



    В Берестю знаємо монастири Рождественський і Семенівський; в Кобринї — c. Спаса, в Пинську св. Варвари, і коло міста монастир Лещинський Богородицї, а другий в Дятловичах — св. Спаса; в Клецьку — св. Пятницї; в Овручу — св. Спаса, Богородицї (т. зв. Заручайський) і Акима й Анни 13).



    В Київі поруч давнїх монастирів — Печерского, Золотоверхого-Михайлівського, Видубицького й Кирилівського в XV-XVI в. знаємо ще Пустинський св. Миколая (на Подолї), дуже популярний і богатий тодї, Флора і Лавра (Флорівський, жіночий, тамже), Межигорський св. Спаса (коло Вишгорода), „Светое Пречистоє Гнилецкий” (в сусїдстві Видубицького — в початках XVI в. він уже був спустошений і віддано його Видубицькому монастирю). Низше над Днїпру — Ржищівський (св. Спаса, фундації Вороничів, по словам пізнїйших грамот), ще низше — істнував, а властиво ледво дихав, Зарубський монастир Богородицї — коло нього потім виростає козацький Терехтемирівський монастир; здаєть ся також уже в козацьких часах з'явив ся, ще низше, монастир Пивський або Пивів, против устя Тясмина, на лївій сторонї Днїпра. В західнїй части Київщини знаємо монастирі Тригорах, в Любарі (Любартові) св. Георгія 14).



    Нові монастирі засновували ся або фундували ся коштами князїв і панів весь час, поки ино держало ся се руське панство. Так в перших роках XVI в. маршалок литовський Олнксандр Хоткевич, при участи иньших осіб, м. и. Йосифа Солтана, пізнїйшого митрополита, фундував монастир Богородицї над р. Супраслею (на границї української етноґрафічної ткриторії), т. зв. Супрасльський, досить звістний пізнїйше; досить богато оюдарований маєтностями, він за першого свого ігумена мав 40 монахів, але потім почав підупадати, і в 15-20-х р. не було в нїм уже й тридцяти 15). В 40-х р. маршалок Волинської землї кн. Федор Сангушко, вимінявши Мілецький монастир, на ново фундував його — збудовав церкву для монастиря, запровадив „общеє житьє у монастыре” й надав ріжні маєтности 16). Десь в першій половинї ж мабуть XVI в. був фундований кн. Засловськими монастир св. Тройцї в їх селї Дворцї коло Заслава: кн. Януш з материю в 1555 р., сповняючи замір свого покійного батька, надав „монастирю нашему Дворецкому” кілька сїл 17). Волинський воєвода, староста луцький кн. Богдан Корецький фундував аж три монастирі: „корецкий, моренинский и городиский” (оренин і Городище коло Корця), десь в третїй четвертинї XVI в., і обдарував їх маєтностями 18). В Острозї фундував кн. Конст. Острозький монастир c. Тройцї 19). При кінцї XVI в. фундує при церкві Успенія в Почаєві Анна Гойська, жінка земського луцького судї, славний пізнїйше монастир почаївський 20). Адам Вишневецький фундує монастир в Брагинї св. Миколая (а може й другий — жіночий) 21). В р. 1612-15 фундує кн. Михайло Вишневецький староста овруцький, батько Яреми, монастирі Густинський і Лядинський під Прилукою, за Днїпром, а його вдова Раіна Могилянка по смерти його не тільки потвердила сї фундації, а фундувала ще й третїй — Мгарський під Лубнами 22). В р. 1615 фундує Гальшка Гулевичівна славний потім київський монастир Богоявлення на Подолї 23). Кн. Koрецька, постригши ся в чернцї, мала фундувати мужеський монастир в Невіркові, жіночий в Бідинові 24). Шл. Лїтинські фундують в 1620-х рр. монастирі в Щеплотї й Грушові, в пов. Пеиемиськім, шл. Турянський монастир св. Трійцї в Самбірщинї 25). Звістний Адам Кисїль фундував коло р. 1640 монастир св. Спаса на перевозї Максаковським (тому й звав ся монастирем Максаковським) на р. Деснї і другий — Покрови в Нискеничах (Киселїв монастир) 26). В Гощі, пізнїйшій маєтности Киселя, фундує монастир остання з Гойських кн. Раіна Содомирецька, каштелянова смоленська, в р. 1639 27). Два роки перед тим иньша волинська панї Раіна з Боговитинів Ярмолинська фундувала монастир в своїй маєтности Загайцях, Кремінецького пов., „подъ титуломъ заложеня св. Іоанна милостиваго” 28), і т. и.



    Коли змагаєть ся козачина, в сїй ролї заступають князївсько-польську аристократию козацькі старшини. Але й перед тим фундують монастирі також міщане й навіть селяне, навіть поодинокі, не тільки громади. Так львівський міщанин Содома фундував монастир Богоявленія у Львові, міщанка яворівська Маргарита Грицківна фундує яворівський монастир св. Покрови; підданий Потоцких Гурчкович заснував монастир св. Трійцї коло c. Луки (в пов. Коломийськім), белзькі міщане фундували монастир в Городищу 29), буські міщане жіночий монастир у себе на передмістю 30),



    Розумієть ся, засновували ся монастирі й самими монахами, і ті панські фундації часто тільки йшли вже за такою чернечою інїціятивою. Нпр. обдаровані Вишневецькими монастирі густинський, лаинський, мгарський були засновані монахами з Межигоря. Славний Іво Кнегиницький орґанїзує монастир в Ушорнику, потім в Маняві. В Городку в пов. Луцькім засновують філїальний монастир (св. Михаіла) монахи київського печерського монастиря. В Деражицях, коло Дрогобича засновує монастир в 1570-х рр. монах Протасий Березич 31). Деревичськиы монастир Вознесенія в Добрянах заснував Григорий Панашовський з Добрян, постриженець київський, і потім сей монастир дістав надання від місцевих старост і від короля 32). Крехівський монастир заснував якийсь монах Іоіль 33). Пізнїйше (уже в другій половинї XVII в.) були засновані монахами монастирі Бесїдський, Верхратський, Крупецький. За
    Страница 33 из 77 Следующая страница



    [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.