Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 40

ставив в 3.000 грив. Камінецьке староство Фридриху Бучацкому, що ще перед тим дістав в заставі староство Червоногородське і був заразом каштеляном камінецьким. По нїм Камінецьке староство перейшло в спадщинї до сина Бартоша, потім внуків Михайла і Яна, що як властителї нероздїленого маєтку титулують себе оба „старостами камінецькими" 32); властивим старостою уваюав ся старший — Михайло. Сї Бучацкі при тім далї мали в заставі староство Червоногородське й величезні простори земель на середнїм і нижнім Днїстрі 33). Тому що правительство не могло здобути ся на викуп сих староств, подільська шляхта рішила оподаткувати себе: з кождого лану і кметя мало бути дано по волу. Таку заяву зложила подільська шляхта на соймі 1463 р., і тим способом відібрано від Бучацьких Камінець: частину грошей перенесено на староство Червоногородське, а частину сплачено 34).



Вернїмось до реформи 1435 р.



Зміни в системі судівництва — відлученнє його від старостинської адмінїстрації й орґанїзація виборних шляхетсових судів були властиво найважнїйшою стороною реформи 1435 р. Другим важним моментом — се було розширеннє і унормованнє земської шляхетської автономії.



Початки сеймиковання випередили сю реформу — з 1420-х рр. ми бачили вже богаот звісток про ріжні сеймики і збори шляхетські, збирані чи то з інїціативи короля, чи з інїціативи самої шляхти в ріжних справах 35). Тепер сї шляхетські збори управильнюють се й дістають нові сфери дїяльности й самоуправи. Уже система земських судів має сю прикмету: судиї іменують ся з кандидатів шляхти й служать їх репрезентантами. Вищою інстанцією для земського судівництва були віча, зложені з шляхти і достойників землї, що зберають ся в кождій землї. Вони одначе мають не тільки судові, але й уставодатні права, служать орґанами шляхетської самоупрваи. На таких соймиках видавала шляхта, своєю властию, не потрібуючи нїякого затвердження, ріжні усьави для своєї землї. Бачили ми нпр. вище кілька устав і віч про селянські справи; иньші дотикають земської оборони, справ економічних (мит, міської торговлї), справ судових, як нпр. згадане утвореннє осібного трибуналу комірників для не-шляхтичів, иньші уставляють норми переслїдовання і переховування злочинцїв, процесові офрми, терміни судових сесий і т. и. Нарештї соймики ж заберають голос і в загальних державних справах, бо як побачимо — соймик був властиво основою польського парляментаризма. Окрім таких партикулярних віч поодиноких земель, більше меньше кождого року з'їздили ся достойники й шляхта Руського воєводства, на спільний соймик, що найчастїйше відбував ся в Мостисках і Вишнї, а від р. 1450 Вишня стає звичайним місцем їх. Проводив соймиком воєвода, що й скликав його. Соймик полагоджував дуже ріжнородні справи — видавав також устави для цїлого воєводства, судив справи, відсилані сюди з віч і иньших судів. Тут же вибирано послів до коронного сойму, давано їм інструкції й слухано їх справоздання. 1564 р. позволено Галицькій землї, з огляду на далеке віддаленнє, віжбувати осібний соймик 36).



Вкінцї, щоб покінчити з реформою 1435 р., — запровадила вона ряд гонорових урядів, сотворила і в українських землях Корони поруч аристократії маєтку й уряду іще аристократію титулів — діґнїтарств. Кожде воєводство мало свого воєводу і каштеляна; землї: Галицька, Перемиська, Сяніцька і Холмська мали кожда ще свого осібного каштеляна (отже окрім кашеляна львівського, белзького і камінецького іще гслицький, перемишльський, сяніцький, холмський, а пізнїйше прибув іще оден зовсїм надпроґрамовий — любачівський). Кожда земля мала своїх „земських діґнїтарів" — окрім судї, підсузка й писаря земських сюди зачисляли ся ще: підкоморій (subcamerarius), хорунжий (vexillifer), чашник (ріосеrnа), стольник (dapifer), войський (tribunus) 37). Хорунжий мав проводити загальним походом шляхетським, войський мав стерегти безпечности землї під час шляхетського походу, в неприсутности війська; функції підкоморія ми знаємо; чашник і стольник були часто гонорові титули. Роздавали ся сї уряди королями. Щасливі властителї сих урядів звичайно ммли першенство між шляхтою своєї землї — по сенаторах розумієть ся, якими були окрім латинських епископів воєводи і каштеляни.



Примітки



1) Історія адмінїстраційного устрою в Польщі ще дуже слабо розроблена; з деякими змінами повторив я тут образ розвою сього устрою поданий мною в книзї: Барское староство, c. 130 і далї; там вказані й головнїйші тексти джерел до історії адмінїстрації. Важнїйшу лїтературу вичмслив я в прим. 3. Останнїми роками прибули прсцї головно до історії судівництва — Пєкосїньского, Фірлея, Кутшеби, і розвідка про старостинський уряд в XIV віцї Кутшеби.



2) В перше згадуєть ся в наших документах львівський староста Абрам Барановский — Abraham heres de Baranow, capitaneus Russie, инакше — capitaneus lamburgensis, в р. 1352 — Akta gr. i ziem. II ч l; в остатнє виступає він в р. 1358 — ibid., нотка, cf. Kod. Malop. III ч. 737, і по нїм старостою був в р. 1359-70 Отон Пілєцкий. Petrus capitaneus de Sanok — в тім же роцї 1352, Akta gr. i ziem. VIII ч. 1; про причину сього відокремлення Сянока див. в т. III Історії c. 29. В Перемишлї старосту стрічаємо вперше в документї в р. 1375 (Веnco de Chuchori (Кухарі) premisliensis capitaneus — A. g. z. II ч. 5, III ч. 4-5 й ин.), в Белзї в р. 1384 (A. g. z. II ч. 11 — Ladislaus Posa capit. de Belz), в Галичі 1398 (Бенко староста галицький й снятинський — Акты Юж. и Зап. Р І ч. 5), і т. и. При бідности нашого документального матеріалу неможливо вказати докладно час утворення старостинського уряда в тім або иньшім містї, так що подекуди староста міг істнувати й дещо ранїйше, нїж ми про ньрго знаємо.



3) В документї 1359 р. воєвода — очевидно перемишльський — Цтибор — A. g. z. VIII ч. 3. 1360 р. Petrus Ruthenus dictus Ivanovicz palatinus zydaczoviensis — Kodex Malopolski I ч. 225. 1361 — панъ ЛЂсота воєвода кременецкый — A. g. z. І ч. 5. 1371 — Блотишевьский воєвода львовьски — Палеогр. снимки ч. 23. 1372 — Petrus Gumprechth pallatinus premisliensis — A. g. z. IX ч. 21. 1373 — Thomco Waszota palatinus sanocensis — A. g. z. VII ч. 9. 1379 — Stephanus dictus Casper woyewoda iazlovycensis — A. g. z. V ч. 15. 1384 — Johannes Parwus woywode de Grodek, Stephanus woywode de Lubaczow, Thomas dictus Beszanus (чи Beszano) woywode de Halicz — A. g. z. II ч. 11. Для землї Холмської див. нпр. Матеріали ч. 21. Певні відміни в термінольоґії урядників помічаємо в часах пановання Володислава Опольського й угорської окупації: управителї замків титулують ся часом каштелянами. Проф. Линниченко се розуміє як мериторичну зміну в адмінїстраційній схемі — „кількоразову переміну в системі адмінїстрації" (Сусп. верстви c. 16-7, пор. Критическій обзоръ, Ж. M. H. П. 1891, VII c. 158): на місцї воєводського творить ся каштелянський уряд, потім відновляєть ся воєводський. Але се дуже сумнївно, чи було тут що більше над просту відміну в термінольоґії. Я думаю, що castellanus було тільки латинською назвою воєводи, як і раlаtinus, була отже певне ваганнє тільки між сими двома термінами, і вкінцї термін palatinus взяв таки гору. Дїйсно, castellani виступають як раз там, де ми бачили воєвод перед тим і по тім — в Белзї, Ярославі, Галичу й Любачеві — A. g. z. II ч. 7 і III ч. 23, а що найбільше інтересне — і в Львові попри старосту виступає castellanus — A. g. z. II ч. 11. Одиноким мабуть,с пеціальним урядом угорських часів треба уважати iudex provincialis, або iudex terre Russie, szudza terre Russziensis, в 1385-8 рр. — A. g. z. V ч. 10, 13, VII ч. 12, VIII ч. 9.



4) Привилей Камінцеви 1374 р. в повнім текстї — у Молчановского Очерки изв. о Подольской з. с. 209: камінецький воєвода Остафій, Гринко червоногородський воєвода, Олеско смотрицький воєвода (про саму грамоту й її верзії див. вище c. 229). Привилей Олександра Коріатовича 1375 р. — Акты Зап. Россіи І ч. 4 і Палеогр. снимки ч. 4; тут Гринко пан староста подольскій, смотрицкій воєвода Рогожна. Можливо, що староста камінецький, не згаданий на документї 1374 р., а підписаний на грамотї 1375 р., з'явив ся тільки в т ім часї.



5) Нпр. в перемишльських грамотах 1359 і 1366 рр. ОлефЂрько судья (мб. перемишльський), писарь пана старостынъ дьакъ Кость Сорочичъ изъ Болестрашичъ, Богданъ тивунъ, владычинъ тивунъ Иванъко Губка — A. g. z. VIII ч. 3 і 5. В грамотї 1386 р.: панъ Баграмъ соцкий львовский, соцкий теребовельский Лунникъ (Акты Южной и Зап. Россіи II ч. 61). Баграмъ соцкий також в грамотї 1400 р. ibid. I ч. 6, перед тим мабуть він же в грамотї 1381 р.: Багранъ писарь львовский — Przeglad archeologiczny 1882 с. 72). В львівських грамотах 144-2 рр. Oleschcho soczsky (A. g. z. IV ч. 27 і 29, потім він же мабуть — iudex leopoliensis, 1418 р. — ib. ч. 39). Десятники звістні в пізнїйших часах, і стрічають ся часто — нпр. A. g. z. XI ч. 2581, 2885, XII ч. 830, 849, 1640, і т. и.



6) Титул дяка в значінню писаря у згаданого вище Костка Болестрашицького не зовсїм ясний: скорше значив би він тут писаря, нїж сїльського дяка, але не виключене й се остатнє (сей же Костко був, мабуть, потім судиєю перемишльськи м— див. його лист в Древностях археогр. ком. моск. археол. общ. І c. 546). Без сумнїву, були урядниками королївськими, писарями, а не церковними дяками тільки дяки обдаровані королями земельними маєтностями — такий нпр. Лень дяк, що дістає від Ягайла c. Голинь в 1391 р. (Матеріали c. 6). Линниченко вказує на згадки про дяків в XVI в. — Regestr zloczyncow grodu Sanockiego ч. 119 і 121, абе чи се дякі-писарі, не певно.



7) Про давнїйшу адмінїстраційну й судову власть воєвод дають деякі вказівки подільські документи XIV в. (звістки з них вибрані в моїй книзї Барское староство c. 128). Нпр. в наданнях земель застерігаєть ся, що воєвода не повинен „уступати ся у люде (панські) а ни кого на єго люди слати". Домінїальний суд в труднїйших справах має удавати ся до княжого суду „або до нашего воєводи", В процесах міщан з княжими людьми має бути мішаний суд — воєводи й війта, і т. и.



8) Матеріал документадьний до становища воєвод вибраний у Лїске Kilka uwag c. 395-6 і Марґаша W sprawie sadownictwa czerwonoruskiego. Компетенції воєводи й його становище були obiectum litis між Лїске і Губе, а заберали в тім також голос Марґаш і Линниченко — див. титули в прим. 3.



9) Нпр. Akta gr. і ziem. XI index sub vocibus Besko, Bochurzecz, Brzoszow, Denow, i т. и., т. XII — Czeszybyeszy, laslowcze.



10) Уже з 2-ої пол. XIV в. маємо кілька актів такого воєводського суду, нпр. A. g. z. VIII ч. 17, 1388: Nos Nicolaus Zolkowski woywoda, Iwanux iudex, Nicolaus Scalka, Pasko Hungarus ac alii terrigene districtus Sanocensis presidentes in iudicio in Sanok — посьвідчать виплату грошей, довершену перед їх трибуоалом. Подібне т. III ч. 57 (1394) — суд львівського воєводи в земельній справі, і IV ч. 10 (1405). Для XV в. маємо судових записок для воєводського суда без числа в виданих томах Akta gr. i ziem.



11) В Галичу воєвод бачимо ще в 70-х рр. (дальші записки ще не видані), в Сяноку зникають воєводи в 60-х рр. (в остатнє — в р. 1467), у Львові — в 50-х (1457), в Перемишлї — в 40-х (1448) — див. показчики т. XII, XIII, XV, XVII Akta gr. i zie. під словами Галич, Сянік, Львів, Перемишль — воєвода. В Белзькій землї звістні воєводи ще в 1450-х рр. — A. G. Z. III ч. 112, р. 1458. На Поділю остатню звістку про воєвод стрів я в документї 1456 р. — Акты Барского староства І ч. 14.



12) Статистику перехованих руських актів галицьких дав Лїсєвіч в статї Jezyk urzedowy na Rusi Czerwonej (Przew. nauk. i liter. 1886) і начислив 47 документів, в тім 25 виданих королями й князями, 22 — урядниками й приватними особами. З того одначе належить властиво відшибнути грамоти Федора Любартовича й Свитригайла, видані в Галичинї, грамоти епископів руських та грамоти волоські або для Волощини видані, так що його реєстр редукуєть ся майже до половини. Натомість треба додати кільканайцять грамот, індексом Лїсєвіча не обнятих. Виводи робить він такі: поруч латинської руська мова уживала ся перед 1430 р. дуже рідко, майже виїмково, а по 1430 р. виходит зовсїм з уживання, навіть приватного. Що до остатнього — Л. помиляєть ся вповнї: маємо тепер уже кілька документів руських по р. 1435 (нпр. запись Дажбоговича з 1473 р. в Записках т. V, сїльські контракти з р. 1511 і 1519 ibid.). Що до першого — виїмковости уживання, то не треба забувати справедливого спостереження самого Л., що руські документи (не тільки від половини XV в, як він каже, але й перед тим) часто перекладали ся властям на латинське при потвердженях, і по тім руський текст тратив значіннє й затрачував ся.



Ще одно. Лїсєвіч піднїс ту цїкаву обставину, що з перед 1430 р. не маємо нї одної грамоти руської з Сяніцької землї; з того він виводить, що тат перед 1430 р. „урядовано виключно по руськи". При малім взагалї числї дохованих руських грамот се на певно сказати не можна, а що руська, мова таки уживала ся в правній сфері й тут, пооказують згадані вище контракти з поч. XVI в.



13) Клясичний текст для характеристики сього порядку містить звісна судова заеиска (Akta gr. і ziem. XI ч. 1445), вчасти наведена вже вище: nob. Nicolaus de Tarnawa... obtulit literam dotis et dotalicii suae consortis, tempore mag. d. Wirzbyanta, capitanei protunc sahocensis, scriptam suoque sigillo sigillatam (1412 р.), quia tempore iuris ruthenicalis erat moris inscripcionis facere coram capitaneis pro causis quibuscunque. Зрештою заховані акти cяніцького суда з перед реформи (1423-1434) ілюструють тодїшню практику дуже добре: перед суд прихощили всякі кьнтракти і записи, справи цивільні й карні всякого рода (запискм сї видані в XI т. Akta grodzkie i ziemskie).



14) Маємо документ з 1415 р., де король іменує iudicem terrestrem in districtu Drohobiciensi nob. Phyl de Lethyn — Starodawne prawa polskiego pomniki V. II c. 595, але можливо, що се факт виїмковий; факт, що на судей виходять ріжні низші урядники повітові (вище c. 309) промовляв би за іменованнєм судей старостами.



15) Староста руський Бебек (за угорської окупації) зве нпр. белзького старосту capitaneus noster — А. G. Z. II ч. 11, пор. т. VI ч. 1, але робити з того виводи для польської практики ще не можна. В лїтературі старав ся підняти становище львівського старости головно Губе, полємізував з ним у тім Марґаш, але в богатьох точках тут non liquet.



16) Нпр. A. G. Z. т. III ч. 101 і 102.



17) Maior districtus est hic leopoliensis quam haliciensis, quia d. pallatinus (Одровонж, староста львівський) scribit se titulo „capitaneus terre Russie generalis", et solus est capitaneus d. Parawa (староста галицький), заявляє сторона в однім процесї — A. G. Z. XIV ч. 1443.



18) А властиво і титул capitaneus не був так новим в Галичинї, бо так титуловав себе, як знаємо, і звістний Дмитро Дедько — див. т. IV c. 11.



19) Див. записи про заведеннє нового судівництва вище на c. 86.



20) A. G. Z. XII c. 1, пор. на c. 86 подібну записку львівських актів, переховану у Нєсєцкого І c. 260.



21) Про се див. в передмові до т. XI A. G. Z. c. 7-8.



22) Була певна тенденція до відокремлення іщще одної землї — Снятинської, так що всїх руських земель Корони, без Белзкої, раховано сїм — A. G. Z. V ч. 154 (1457). За осібну землю числено також Жидачівську, що відокремила ся в княжих державах XV віка: Свитригайла, Федора Любартовича і Зємовіта мазовецького.



23) Див. ухвалу видану Кутшебою в Rozprawy wydz. hist. fil. XLII c. 232.



24) Про орґанїзаію земських і ґродських судів в Галичинї в XV в. Кутшеба Sady ziemskie і grodzkie, VIII (c. 211), про сузи на Поділю — моє Барское староство розд. IV і VI.



25) Нпр. до половини XV в. звістні старости в Буську, Любачові, Ярославі, Самборі, Коропцї (в Бучацькім), Теребовлї, Скалї, Червоногородї A G. Z. т. II ч. 23, 38, IV ч. 24 і 71, VI ч. 14, VII ч. 33, XII ч. 235 XIV ч. 1157.



26) Типом таких староств, посереднїх між староствами повітовими, правдивими ґродами, і домінїяльною властию, державця може служити Барське староство, законсервовавши ся особливо добре й типово; я присьвятив юрисдикції барського старости в XVI віцї розд. VI моєї книги Барское староство. В польській науковій лїтературі нїчого не зроблено для виясненоя становища таких старост, а звідти й вагання в розграниченню старост ґродських і „тенут" — див. полєміку Бальцера з Лїске в його рецензії, Kwartalnik historyczny 1890 с. 554; погляди Балбцера повторив і Кутшеба в найновійшій своїй працї (Rozprawy т. XLII с. 226), не потрудивши ся глубше вглянути в справу, тим часом як на становищу проф. Лїске стоїть також і Марґаш (ор. c. c. 197). Поправка, предложена Линниченком (Сусп. верстви с. 18) также не заглублюєть ся в справу.



27) Див. відомости зібрані у Лїске в передмові до т. XIII A. G. Z. і Кутшеби 1. с. пор. Матеріали ч. 85.



28) Акти знесення юрисдикції самбірського й стрийського старост в Матеріалах ч. 78 і 80.



29) Cromeri Polonia c. 94, Volum. legum II c. 208.



30) Акти конфедерації — Akta gr. і ziem. VII ч. 55 і 56, пор. записку в Monum. Poloniae hist. V c. 1010. Про сей епізод розвідка Прохаски Konfederacya lwowska 1464 р. (Kwartaln. hist. 1892), що правда — богатша словами як фактами.



31) Длуґош V c. 410, пор. записку з рахунків львівського маґістрату у Прохаски ор. c. c. 772.



32) Akta gr. ziem. XII р. 271, 297 (1461-4).



33) Матеріали ч. 36 (пізнїйша грамота на Червоногородське староство 1436 в кн. ревізії 1564 р. c. 165 об.); Акты Барскаго стар. ч. 15, 84; див. про се ще моє Барское староство c. 40, 147-8.



34) Длуґош V c. 383, Матеріали ч. 54, Акты Барскаго стар. ч. 15.



35) Див. вище c. 83-5; перша звістка про скликаннє королем сеймику з р. 1423 — c. 74 прим. 1. Пригадую, що найстаршу з галицьких ухвал в справі селян также кладуть на часи перед р. 1435. Звістки про соймики по 1435 р. зберає Прохаска Kknfederacya lwowska c. 742.



36) Volum. legum II c. 28, III c. 143.



3 7) Cromeri Polonia c. 90. Були ще в тім деякі відміни; так Теребовельський повіт мав свого осібного войського; в Белзькім воєводстві войського не було. В деяких польських землях були ще мечники, крайчі, подчаші, підстолї, скарбники, ловчі, конюші — в українських землях заведено деякі з сих урядів пізнїйше; але се все, розумієть ся, річ малої ваги.

РОЗВІЙ ПАРЛЯМЕНТАРИЗМУ В ПОЛЬЩІ І УЧАСТЬ В ПАРЛЯМЕНТАРНІМ УСТРОЮ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ, ПАРЛЯМЕНТАРНА ПРАКТИКА XVI-XVII В.В. РЕФОРМИ XVI В., СУДІВНИЦТВО, ЗАСНОВАННЄ ТРИБУНАЛІВ; СПРАВА ВІЙСЬКОВА, ОБОРОНА УКРАЇНСЬКИХ ГРАНИЦЬ; СПРАВА ФІНАНСОВА, СОЙ МОВІ ПОДАТКИ, „КВАРТА” І „КВАРЦЯНЕ ВІЙСЬКО”, ДЕРЖАВНИЙ БУДЖЕТ І ВІЙСЬКОВІ ВИДАТКИ КІНЦЯ XVI В., ОРҐАНЇЗАЦІЯ ВІЙСЬКА В XVI-XVII В., ЗАЛЕГЛОСТИ В ПЛАТАХ І ВІЙСЬКОВІ КОНФЕДЕРАЦІЇ, РЕФОРМА 1717 Р.



Реформи 1425-1435 рр., зрівнявши шляхту руських провінцій Корони в правах і привилеях з шляхтою коронною, давши її орґани шляхетської самоуправи й репрезентації, ввели її в загальнодержавні відносини — в той многоважний процес державної еволюції, що протягом XV в., особливо — другої половини його, перееходив в Польщі: розвій парляментаризму, зріст впливів шляхетського загалу, ограниченнє королївської власти і правительственної екзекутиви.



Кошицький привилей 1374 р. послужив підставою сеї еволюції, підрізавши королївську власть в двох найбільше важних точках — воєнній і фінансовій. Від тепер шляхта обовязмна була тільки до оборони держави, за заграничні походи треба було платити — винагороджувати шкоди; до будови замків шляхта обовязана була причиняти ся тільки в такім разї, коли вони будували ся за згодою панів; нїяких доходів і податків з шляхетських маєтностей король не міг жадати, окрім двогрошевого податеу з лану (т. зв. подимного або порадльного).



З часом, в міру того як монета псувала ся й дешевіла, податок сей приносив все меньшу суму. Тим часом Ягайло й його потомки вели дуже екстензивну державну й династичну
Страница 40 из 77 Следующая страница