Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 47

вводила ся в самий осадчий привилей, орґанїзувала ся осада дуже часто на взір руський — дворищами, без поміру ґрунтів, і в практицї своїй вона операла ся на місцевім звичаєвім праві. Осадчий привилей c. Радошич (1441 р.), даний Яківцю Волоху, виразно зазначує, що селяне сього села. і сам старшина мають судити ся „тільки своїм руським правом”). Подібні пояснення стрічаємо і в грамотах XVI в. 72), і супроти того очевидно, що „волоське право” згадуване в иньших грамотах, було також в дїйсности руським звичаєвим правом, з додатком деяких спеціальних практик і форм осад сього типу.



Князь має в селї адмінїстраційні й судові компетенції. Він судить своїх селян у всяких справах, великих і малих, і „доглядає порядку” в селї — в справах господарських і в наглядї полїційнім 73). Спеціальної колєґії такої як лавники в селах волоського права не маємо, натомсть постійну участь чи в судї, чи в слїдстві, чи в порядкованню господарських справ князем бере громада, як і в селах „руського права” 74). Вона ручить за своїх членів перед судом, несе відвічальність за них — поки не відступить ся від свого члена й не передасть його ґродським властям, складає сьвідоцтва у всяких справах свого села й виступає як сторона; поносить певні данини й тягарі — як будова мостів, замку і т. и. 75).



Біжучий нагляд над дїяльністю князїв і громад має „крайник”. Де волоські села в королївщинах або в приватних маєтностях сидїли більшими ґрупами, там вони складали ся в „країни”, а на старшого власть старостинська чи домінїальна іменувала крайника, когось з князїв. Так в Сяніцькій королївщинї села волоські творили одну країну, в Перемишльській була зпочатку одна— брилинська, але з кольонїзацією поріча Стрвяжа сформовано другу й третю — коростенську й устрицьку; в Самбірщинї знаємо дві країни — стрийську й днїстрову, в маєтностях Кміти теж дві: собенську й ольшаницьку 76). Такий крайник мав адмінїстраційні й полїційні функції в цїлій своїй країнї 77). За те він поберав певні датки з сих сїл, а подекуди й панщину на нього робили” 78).



Окрім того, звичайно два рази до року — на весну й на осїнь, відбували ся „збори”: зберали ся крайники, князї й господарі з волоських осад і в їх присутности підстароста й судя, делєґований з староства, приймали рахунки з чиншів й иньших доходів, полагоджували иньші справи й правили суд в справах до князїв і в спиавах відісланих з громадських судів; відс ього суду практикувала ся ще апеляція до старости. Цитована вже ревізія Самбірщини з р. 1568 так описує сї порядки: „Тому що сї села лежать далеко від замку, заведено такий порядок: кожда країна має свого крайника, і його слухають князї, кожде село — свого князя, і його слухають селяне, і він так між ними пильнує порядку. Два рази до року зберають ся з тих сїл всї люде до міста на збори: оден буває на св. Петра,, — звуть його ярним, а другий на св. Мартина — звуть його осїнним. Сюди приносять князї чинші й поплати, также бувають між ними суди, накладають на них кари й поберають — було з того чимало доходу старостам. В сих судах засїдає підстароста з судєю „дворовим”, до того визначеним, а апеляція йде до старости. Се о стільки обтяжає людей, що як котрий і не має справи на зборі, то все таки всїх женуть туди, і вони небожата там мусять марнувати час, так що за (старостовання) п. Стажеховского раз ті що не мали справ були заплатили по 4 гр., „аби їх не виганяли на збір” 79).



Участь громадян мусїла й тут бути давнїйше більш активною, і тільки пізнїйше звела ся на таку чисту форму, так що, як що й коли бачили, селяне навіть відкупали ся від обовязку ходити на збори, або просто неходили й ховали ся 80), а суд на зборах зводив ся на суд старостинських урядників, при пасивнїй участи громад і князїв. Так князї з Самбірщини в 1590-x рр. скаржили ся королеви на занадто острий суд на зборах, і король поручив, аби на далї на тім судї при урядниках засїдало шість князїв-асесорів і брали учпсть в ореченню 81). Перед тим значить судили самі старостинські уряники.



Кінець кінцем „волоського” в устрою осад волоського права було дуже мало. Був ним іститут князївський, властиво назва „князя” для такого привілєґіованого начальника села, принесена з волоських громад угораьких (а Волохами запозичених у сусїднїх Словян), пастуший спосіб господарства, дани від пастушого господарства й назви сих даней. Громади були руські й устрій їх був зовсїм руський, опертий на руськім звичаєвім праві.



Згодом, як то я вже підносив — головно з другої половини XVI в. — всї отсї ріжні типи сїльського устрою українських земель починають зводити ся дг спільного знаменника, й відміни їх слабнуть, затерають ся, або задержують ся лише в ріжних чисто формальних останках. Тип нїмецького права, перероблений на польсько-панщинне копито, так що з тогг нїмецького первовзору зацїлїли лише деякі імена, загально прийнятий в польських землях, послужив таким спільним знаменникшм для сїльського устрою українських земель 82). Привілєґіовані війтівства знесено і заступлено їх війтами вповнї від пана залежними; фундаційні привилеї з їх означеннєм данин пішли в непамять; громаду безпосередно і вповнї підпорядковано власти дїдича, і від нього залежала тепер висота і спосіб оподатковання; панщина розвинула ся над давньою системою чиншів. І такий тип, приладжений до інтересів фільваркового господарства і бажань домінїї починає розповсюднювати ся по українських землях, і на його взір модифікують ся типи устрою „руського”, „волоського”, і т. и.



Найбільше ґрандіозним заходом коло розповсюднення такого одностайного типу була устава на волоки 1557 р., переведена, як вище було сказано 83), і в деяких українсько-руських землях. Вона досить докладно означає також і устрій села, який мав переводити ся разом з помірою ґрунтів 84), і сї вказівки варто тут подати.



На одно війтівство устави поручає рахувати сто волок або й більше, положених в сусїдстві, так що в потребі мжна злучити два, три або й більше поменьших сїл. Самому війтови даєть ся одна волока свобідна від повинностей, а як схоче, може другу взяти за грошевою оплатою всїх повинностей, які на неї припадають. Іменує його за порозуміннєм з громадою „уряд” (намістничий чи старостинський) 85). За провини може він на війта накладати кари, але відберати від нього війтівства не може на власну руку: тільки разом з ревізором, доказавши провину війта, уряд може його скинути, а на його місце поставити иньшого „мужа” з тоїж волости, чолосіка непідозреного, на якого згодять ся піддані. Приводити до присяги війта при наданню війтівства не треба, бо є на нього визначені вини (за провини).



Обовязки війта такі: відповідно до розпоряджень „уряду” він має „вигоняти” людей на роботу; що недїлї він заповідає людям роботу — котрого дня і з чим мають прийти, і при всяких роботах людей свого війтівсова має їх наглядати замість пристава. Він же каже людям ставити ся до уряду з чиншами й всякими поплатами, і має сам бути при тім, а де овес і сїно має відвозити ся до Вильна чи дп инде, там війт має їздити з людьмми свого війтівства і „віддавати” ті натуралїї. Він пильнує границь і що року відновляє і поправляє границї селянських ґрунтів, під карою копи грошей; коли оден підданий другому пооре або зпищить границю, то уряднику на „копу” 86) не треба їздити, а війт сам „направить” границю, і за се має взяти з провинника дванадцять грошей „на уряд”, а собі за працю чотири гроші; для таких справ він мусить у себе мати шнур, добре вивірений на час мокрий і сухий. При нарушенню границї стороннїм властителем війт має доносити урядови під карою копи грошей. А як би війт найняв кому порожню волоку і затаїв перед ревізором, або затаїв волоку найняту урядом (за порозуміннєм з наємцем), то за те його мають карати смертию як злодїя.



Судів нїяких війти і лавники по селах не мають судити, від карою рубля грошей до скарбу в. князя; така сама кара за вимаганнє „поклонів” від селян і иньші драчки (вымыслы). Запримітивши якусь шкоду скарбови, вони мають доносити урядови або ресізорови, нїчого не затаюючи, під тоюж карою. На жаданнє уряду війт має відставляти підданих на його суд замість дїтського, лише як би котрий підданий не послухав і за пізваннєм війтівським не ставив ся до суду, тодї уряд посилає свого дїтського по того непослушного і бере за те від нього „дЂцковання” по грошу від милї дороги туди й назад. При судї уряду (над селянами з його сїл) війт має бути присутним і помагтаи підданому в „справедливости” (боронити його прав). Має він також мати відомости про вини (побирані з селян його сїл урядом) і подавати їх ревізорам (для контролї), а також пильнувати, щоб уряд не брав „вин і пересудів” над уставу, а як уряд не перестав би чинити того і по його пригадцї, має донести про се ревізору.



Уряд має судити підданих у всяких справах в днї торгові 87); тільки в справах „крівавих” і „ґвалтовних” уряд може кликати на суд підданих коли небудь, і війт повинний їх ставити. Вини „битої”, судом переведеної, має уряд поберати 12 гр., а так само і тодї, як би згода наступила сепед процесу, але вже по обжалованню до уряду. А коли станеть ся бійка, і згода наступить ще перед скаргою до уряду, то в такім разї платять лише 6 гр., а війт і лавники мають про се дати знати до уряду, під карою копи грошей.



Лавників має бути „становлено” по два-три, і більше, відповідно до великости села, з людей непідозрених, віри гідних. Їх обовязок — оглядати шкоди, які стануть ся між селянами в потравах і в иньших справах; за се лавник має діставати „оглядного” гріш і за той же гріш має в тій српаві зложити перед урядом сьвідоцтво справедливо, під присягою; а за несправедливе сьвідоцтво мають його, як кривоптисяжника, карати смертию. За безчестє дістає він рубль. Але „потягли” і всякі повинности має він відбувати зарівно з иньшими підданими.



Сей образ цїкавий не тим лише, що безпосередно по сим вказівкам орґанїзовані були села в деяких околицях наших, а також і тим, що самі сї вказівки, безперечно, вихлдили від тодїшньої практики й щоб так сказати — господарської полїтики польських земель, отже можуть служти до певної міри до пізнання тих змін, які переводили ся в тих часах в устрою села і в українських землях Корони.



Як бачимо всяке самостійне значіннє від війта в селї й громадї відібрано. З виїмком хиба тих граничних спорів, війт юрисдикції не має, не має й самостійности адмінїстраційної; він тільки помічний аґент, полїційний і господарсько-фіскальний замкового уряду, у всїх справах має до нього доносити й його розпорядження виконувати. Що правда, хоче його скарб ужити на контролю самої замкової адмінїстрації, і дя того навіть дещо робить для забезпечення його (забороняє урядови скидати війта на власну руку), але становище його занадто залежне, щоб він дїйсно міг помагати своїм селянам доходити „справедливости” супроти замкового уряду. З другого боку центр тяжкости в його урядї перейшов на панщинну контролю — він тут стає помічним орґаном в фільварковій господарцї. Лавники зійшли на простих оглядачів шкід. Громада, окрім права опінїї при імкнованню війта, не має нїякого поля дїяльности й всяке значіннє її також відібране.



В тім напрямі взагалї змінював ся сїльський устрій, в маєтностях державних і приватних 88). Я підносив уже, що тивунів і вотаманів руського права, князїв волооського права вже в XVI в. трактовано як війтів 89); від тодї, й пізнїйше, в XVII-XVIII в. вони властиво тільки іменами ріжнили ся між собою. З них привілєґіованї — як князї й деякі тивуни трактували ся як війти привілєґіовані, і ті князївства й війтівства що зацїлїли від роздроблення, зі зростом вартости ґрунтів і селянської працї, переходили на малі маєтности. От нпр. опись такого князївства з пос. XVII в.: пять ланів, окрім того ґрунти не поміряні, де висївали 50 кіп овса, з селян шість днїв панщини і толоки без обмеження, окрім того певне число загородників, що робили на війта і до нього належали дохід з чиншів і даней вкінцї млини, корчми, — маєточок зовсїм не злий, і на нього поласив ся якийсь шляхтич, що й виробив собі право на примусовий викуп йогр від державцїв князївства 90). Війтівства і князївства непривлєґіовані, або такі що не удержали ся на висотї своїх привилеїв трактовано більше меньше в дусї устави 1557 р. Князї в Самбірщинї уже в 1590-х рр. допрошують ся права на свою третину з чиншів, бо економ був заперечив їм тої третини 91). В иньших документах з перших лїт XVII в. князї й крайники виступають в ролї старостинських підручників, і за ріжні своєвільства від них селяне стрвяжських сїл скаржуть ся королеви, а той наказує старостї, аби на далї „вязненнє й битє несправедливе не було анї від князїв, анї від иньших старостянських урядників” 92). Всяка тїнь сїльської самоуправи і автономії заникала тут.



При всїм тим сїльські громади певної живучости не тратили, особливо по королївщинах, все таки меньше птидавлених. Бачили ми вище факти енерґічної боротьби їх з насильствами державцїв 93). Незвичайну енерґію показують громади медицького староства в згаданім вище епізодї — в опозиції проти заходів сьвящеників коло увільнення від громадських податків при кінцї XVII в. 94). В королївщинах дальше на схід положених громада не тільки мала більше жизненних сил, але й більше признання для своїх функцій. Нпр. в східнім: Поділю, в барськім Поділю, громвда ще в 2-ій пол. XVII і XVIII в. роздає свобідні ґрунта, рішає ґрунтові спори своїх громадян, й такі справи сам замковий уряд дає на її рішеннє, видає розпорядження для своїх членів, виступає зі скаргами на сусїдські кривди, і до неї ж як до юридичної особи такі справи звертають ся, і т. и. 95).



Примітки



1) Лїтературу див. в прим. 1 і 3.



2) Линниченко в руських землях Корони окрім сїл права руського, нїмецького й волоського виріжняє ще сам права польського (Сусп. верстви c. 155), але се безпотрібно — такої осібної катеґорії не було. Польському праву підпадали ті ж села, що инакше звали ся селом руського права — в тім неґатівнім значінню сього терміну.



3) Документальний матеріал про такі волостні громади, в значній части невиданий, подає Д.-Запольский в своїй розвідцї Западнорусская сельская община c. 92 і далї; також у В.-Буданова — Форми селянського володїння землею c. 34 і далї.



4) Найбільше інтересний документ наводжу в скороченню: „Мы мужи Любошанцы, с порученья ваея волости Любошанскоє, вызнаваємъ симъ нашимъ листомъ — Ясь с Кекерова, Панко съ Стоянъ (і т. д., всїх 19, між ними й „Селивонъ, старець, з Лешницы”) — обобрали єсмо вси восполокъ старцомъ чоловека волости Любошанскоєж на имя Селивона Хласовича, и такъ ся єсмо єго м. господар подвезали: ижъ кооорый земли пустовскии (в ориґ. наставскии) в той волости Любошанской єсть, мы тыє земли на се разобрати хочемъ, а маємъ с тыхъ земль господарю є. м. в кождый годъ дань медовую, и грошевую, и бобры, и куницу — все сполна выдавати до скарбу є. м. по старому (Лит. М., Судн. кн. 7 л. 115). Про річний вибір старця в скаргах борисовської волости (Акты Южной и Зап. Р. I ч. 73): „какъ межи себе по веснЂ собравши ся зъ мужми посполъ которого межи себе старца уставити хочемъ, отъ того намЂстникъ беретъ на насъ пять копъ грошей, а на воєводу другую пять копъ грошей беретъ” (Пор. записки про оплати в. князеви „от старченья” в Актах вид. Д.-Запольским ч. 16).



5) Щоб не дати можности такої інґеренції, волости противили ся часом переписи своїх людей і переведенню катастру — так було нпр. в Троцькім воєводстві, в 30-х рр. XVI в. (Археограф. Сборникъ т. І ч. 27).



6) Пор. „тивунів ратайних” Руської Правди.



7) Останки громадського житя з Пинщини і взагалї Полїся зберає В.-Буданов — Форми селянського волод. землею c. 27 і далї, в Галичинї слїдить їх Линниченко — Сусп. верстви c. 169 і далї. При тім він одначе безпотрібно бачить слїди ширших сїльських орґанїзаций в ролї „старцїв” і „людей обчих” при граничних процесах — се не конче приналежности як раз ширших союзів. Що до терміна „обчий”, „обчина” то бвло б пожадане докладнїйше виясненнє значіння сього слова й змін у нїм. Пригадаю, що пок. Партицьикй в своїй Старинній істориї Галичини (c. 95-6) звернув увагу на широке розповсюдненнє слова „обчина”, „вібчина” на території між Дунаєм і Днїстром, добачаючи в нїм память колишньої спільної земельної власности.



8) Археографическій Сборникъ І c. 50; 122 (Новицький — ор. c. рахує більше таких пограничних коповищ, але иньші непевні).



9) Чи були вони старі, споконвічні чи може часом і новоутворені, чи самі собою, чи зверхностию — з мотивів економічних і податкових, того, розумієть ся, не можна дошукати ся всюди.



10) Архивъ Югозап. Россіи VII c. 629 і далї.



11) Д.-Запольский в цитованій статї кладе натиск на звязь волостної орґанїзації з данним селянством. Але се поясняєть ся дуже просто власне тим, що данне селянство найменьше підпадало інґеренції адмінїстрації, й тому між ним волостна орґанїзація мала більше можности лишити ся цїлою.



12) Опись Ратенського староства з 1510 р. — Записки Н. тов. ім. Ш. XXVI c. 32, 35-6, пор. опись 1564 р. в Архиві югозап. Россіи VII. 2, і вище c. 123-6.



13) Див. вище c. 290.



14) Писцовая книга Пинскаго княжества Хвальчевского с. 315, 496, 522, 526, 528, 538, 550, 559, 566.



15) Се виходить з порівняння текстів описи: так стрічаємо такі вирази: w dzieszyathku czywona wiazowieczkiego; dwor czieczierowsky, ku ktoremu bel dziesziathnyk ieden, y z sziolmy k niemu przileglymy, єсть старець тетерівський і десяток тетерівський, старець волостний і десяток волостний і т. и.



16) Назва „громада” технічний термін для них, по латини звичайно communitas — нпр. Матеріали, р. 1573: ab incolis totius communitatis seu universitatis alias gromady villae totihs.



17) Т. I 2 c. 318-9.



18) agri ad suam villam pertinentes non in una linea secundum ius teutunicum annexivum, sed secundum Rutenorum consuetudinem sparsim et particulatim sunt distincti — A. g. z. III ч. 25 (1378).



19) Про сїльську громаду у В.-Буданова Форми селян. володїння землею c. 27 і далї, Любавского Областное дЂленіе c. 465 і далї (полєміка з Будановим), Д.-Запольского op. c. Пор. компетенції громади по актам Барського староства XVII в. (на Поділю) в моїй книзї Барское стаароство c. 302-3.



20) Документ (у мене наведений в скороченню) друкований у Д.-Запольского ор. c. c. 110.



21) Акты Барскаго староства II ч. 49. Див. ще кілька документів в моїх Матеріалах — ч. 90, 113, 116, і під рр. 1578, 1608, 1613, 1672.



22) Див. вище c. 152 і далї.



23) Hпp. Писцовая книга Пинскаго староства Хвальчевского с. 77, 208, 233, 268 і т. и. Пор. вище c. 272, 276.



24) Див. нпр. показчик до люстраций 1564 р. (в III т. Жерел до історії України-Руси, під словом громада).



25) Див. нпр. показчик до люстрацій 1564 р., під словами: атаман, тивун, десятник.



26) Akta gr. i ziem. XIV ч. 3568.



27) Линниченко Суспільні верстви c. 173. Ще меньше обережно припускав він вибір сьвященика громадою — се хиба виїмково в тодїшнїх галицьких обставинах могло мати місце.



28) Матеріали під р. 1596.



29) Матеріали під р. 1642.



30) Дивв. т. IV c. 70.



31) Архивъ Югозап. Россіи VII. 2 c. 3.



32) Bogdan Uber die rum. Knesen — Archiv f. sl. Ph. XXV c. 532, 535-6.



33) Акты Барскаго староства І c. 157: quartus ob paupertatem decenarius villae factus (ким зроблений? я думаю — ясно, що іменований замковою зверхністю).



34) Див. вказівки вибрані з подільських актів в моїй книзї Барское староство c. 301, також процес с. Солонки в Матеріалах ч. 116 і далї під рр. 1569, 1576, 1577.



35) Akta gr. i ziem. XIII ч. 4727.



36) Акты Барскаго стар. I с. 238.



37) Матеріали ч. 97.



38) Akta gr. i ziem. XV ч. 1119.



39) A. g. z. XV ч. 4163, Акты Барскаго стар. I ч. 51.



40) A. g. z. XII ч. 1670:e t si aliquis kmeto sibi ess
Страница 47 из 77 Следующая страница