et re8s, erga eundem habet bonum terrigenam locaee eundem iudicandum.
41) Ibid. ч. 941 i 1980. Линниченко наводячи сї тексти не порозумів їх дещо, думаючи, що суд був у c. Луцї, і тому невідповідно представив собі справу (Сусп. верстви c. 156).
42) Матеріали під р. 1601 (документ використаний у Лозїньсаого Prawem і lewem І c. 397-8), пор. тамже під р. 1648.
43) Про сю оплату привилеї мовчать, але вона зовсїм правдоподібно припускаєть ся дослїдниками.
44) Див. нпр. Матеріали ч. 87 і далї під рр. 1567, 1572 (три днї до року).
45) Привилеї нїмецького права особливо в Akta gr. i ziem. I-IV, див. також Матеріали ч. 12, 21, 23, 69, 77 й далї.
46) ludicium або ius supremum magdeburgense castri sanocensis, часом званий также ius supremum feodale — назва небезінтересна для зрозуміння ленних терминів в українських землях Корони.
47) Supremum ius theutunicum magdburgense episcopatus premysliensis.
48) Akta gr. i ziem. VIII ч. 15, 55, 72.
49) Ibid. III ч. 73, VIII ч. 55, XII ч. 3646.
50) Див. у Любомирского Rolnicza ludnosc c. 21.
51) Цитована вище записка A. g. z. XII ч. 3646 (1474 р.), ґварантуючи війтови суд війтів же в справах против нього, каже, що війти сї будуть „дїдичні”, себто привілєґіовані — scultetis hereditariis alias dzydzycznyemy; видко, були „не-дїдичні”, непривілєґіовані.
52) Volum. legum І c. 35.
53) Ibid. II с. 28, пор. с. 368.
54) Lubomirski Rolnicza ludnosc c. 21, — на жаль без навдеення документів.
55) Див. вище с. 345.
56) Див. уривки документів і иньші — на жаль голословні вказівки у Любомірского c. 21-2.
57) Porzadek spraw і sadow с. 17; пор. A. g. z. XVI ч. 2295: vocatis viceadvocatum et septem iuratos de w. Wroczanka.
58) Нпр. Матеріали під р. 1613 — уряд сїльський тчорять війт з девятьма присяжними, а для більшої поваги беруть в нїм участь запрошені міщане і писар сусїднього місточка.
59) Витяги у Любомірского c. 23.
60) Оден з галицьких привилеїв другої половини XV в. висловляєть ся так: „війт має судити правом нїмецьким, маґдебурським, але в справах що до нїмецького права не належать, війт має тримати ся польського права і ним судити” (A. g. z. XII c. 3646).
61) Дотеперішня лїтература осад волоського права на Руси складаєть ся з цитованих в прим. 3 розвідок Стаднїцккого, Любомірского, Линниченко, також мої статї про оподаткованнє сеелян XVI в. сюди належать для ґенези волоського права — цитована статя Боґдана Uber die ruman. Knesen; про слїди волоської кольонїзації статї Мікльосіча-Калужняцкого Uber die Wanderungen der Rumanen in den Dalmatischen Alpen und Karpaten, 1880 — досить хаотична зберанина лїнґвістичних й історичних фактів про румунську кольонїзацію й румунські впливи в Галичинї. Подібними дослїдами займаєть ся в своїх новійших працях А. Петрушевич (Критическо-историческія изслЂдованія о г. ГаличЂ, О соборной богородичной церкви в г. ГаличЂ, Лингвистическо-историческія изслЂдованія о начаткахъ г. Львова) — вповнї свобідно від всяких наукових вимог.
62) Про громади волоського права на Угорщинї окрім цитованої статї Боґдана працї Hunfalvy Die Rumanen und ihre Anspruche 1883, Az Olahok tortenete, I-II, 1894, Solyom-Fekete A magyarorszag es az olah incolatus Hunyadban (A hunyadmegyei tortenelmi es regeszeti tarsulat evkonyve — річники іаторично-археольоґічного товариства Гунядської столицї, 1882) і Vaziatok az olah kenezi intezmeny tortenete s isrnertetesehez (ibid. 1884).
63) Факсимілїйне виданнє в Палеограф. снимках вид. археол. инст. ч. 16, перед тим Akta gr. і ziem. VII ч. 13 (з копії переписаної польськими буквами).
64) Иньші надання Волохам XIV в. зрешоою навіть не згадують про волоське право — нпр. наданнє Джурджі 1337 р. Мтаеріали ч. 4 (з иньшої копії друковане у Яблоновского Sprawy woloskie c. 155), Іванови і Бочкови 1387 (Przeglad archeolog. I с. 74). Сї грамоти одначе можуть бути й фальшовані або підправлені.
65) Линниченко paxyє їх звиш пятьдесять в XV в. (Сусп. верстви c. 182), але се, розумієть ся, не вичерпує їх дїйсного числа; нпр. в Перемищинї окрім двох сїл виловлених ним, опись 1497 р. згадує ще три — Соаряву, Смольницю, Коросно, в самій лише королївщинї!...
66) Див. мої розвідки при II і Ш томах Жерел до історії України-Руси.
67) Нпр. краківський воєвода Кміта бере за такий привилей по 200 і по 300 золотих. Матеріали ч. 70 і 100, також грамоту у Стаднїцкого О wsiach c. 25, 27, 29 і далї.
68) Пкнщина на князя див. нпр. Матеріали ч. 70, 82, 92 (два днї), 69, 76, 109, 114 (три днї), під р. 1572 (шість днїв), 1569 (чотири днї і чотири толоки), й т. и.
69) Ревізори мабуть розуіють дворища ланові.
70) Уривок з ревізії Самбірщини 1568 р. у Линниченка ор. c. с. 180.
71) iure еоrum ruthenico duntaxat de se querulentibus respondere astricti sint — Матеріали ч. 36.
72) Scultetus cmetones iure ruthenico alias prawem woloskim in hereditate iudicabit — див. Шематизм 1879 р. c. 281 і 288 (грамоти 1585, 1588, 1591 рр.).
73) Див. нпр. A. g. z. XI ч. 2644, 2664, XV ч. 2684, Regest zloczyncow grodu Sanockiego ч. 38, 89, 129, 132, 134, пор. оповіданнє самбірських ревізорів низше на c. 370.
74) В одній записцї (з кінця XV в.) возний питає князя ,,чи буде суд сьогодня?” — в справі до селян тої громади, і князь відповідає: ,,мав бути, але люде порозходили ся” (A. g. z. XV ч. 2684). Пор. порученнє короля (Матеріали, під р. 1593), аби в разї непослушности котрого: tedy krajnik zasiedziawszy gromade onego sadzic bedzie.
75) Нпр. Akta gr. i ziem. XI ч. 1211, 1254, 1304, 1389, 2876, 3276, 3278, Regestr zloczyncow ч. 62, 94, 129, 132, 134.
76) Жерела до істориї України-Руси І c. 261, II c. 120, 133, 140. Матеріали під р. 1591/2, Stadnicki O wsiach c. 10. З назвами країн зрештою треба бути обережним, бо нераз крайники звать ся іменами сел де перебувають отже вона буває й припадкова.
77) Про функції крайника див. зараз низше, а також дещо в Regestr zloczyncow ч. 129, 127, 140.
78) Нпр. в брилинській країнї робили на крайника пять днїв до року. Жерела до істориї України-Руси І c. 133. Ревізія Саамбірського староства 1568 р. каже: „Крайники від кождого чоловіка що має вівцї, дістають на свій уряд по справи, а уставляють крайником старости кого небудь з князїв”. Уривок у Линниченка ор. c. c. 180.
79) В Сяніччинї XV в. такому судови на зборах відповідають сесії, в записках перехованих в сяніцьких ґродських книгах, звістні під назвою termini Valacchorum, iudicium Valachorum, termini castrenses iure Valachorum — A. g. z. XI ч. CCCXXXII, CDLXXVI, CMLXI, CMLXXXIX. Линниченко (c. 185-6) підносить такі ріжницї від зборів, як про них омовідає головно самбірська ревізія: на тих сесіях бувають лише князї й покликані старостою репрезентанти громад, і се були сесії надзвичайні, бо відбувають ся в ріжнмх часах. З другого боку рядом моментів сї сесії подоблять ся до суів на зборах: засїдає на них воєвода, що відповідає підстаростї пізнїйших зборів, і судя (вищі достойники — як каштелян, очевидно, бувають лише пріпадком), крайник, князї і окрім них ще plures viri circumsedentes ч. 1538).
80) Матеріали під р. 1593.
81) Матеріали під р. 1591/2.
82) Таке амальґамованнє почало ся дуже рано — читати нпр. осадчу грамоту на волоське право з 1441 р. (Матеріали ч. 36), де осадчим виступає Волох, підставою місцевого права — руське звичаєве, а в орґанїзації села тїсно лучать ся практики осад права волоського й нїмецького. Або грамоту дрогобицького старости 1531 р., де він переводиоь село Грушову й Літиню на нїмецьке право ще раз, бо ті села aczkolwiek w niemieckim prawie siedzieli, y w tymze prawje dzierzeli, iedno iz porusku brali (Матеріали, дод. під р. 1531). В наведенім вище (на c. 364) документї з 1659 р. поруч ватамана виступає бурмистр тогож села, і т. и.
83) Див. c. 209-10.
84) Акты Западной Россіи III c. 73-4, також c. 76-7, §. 20.
85) Се виходить implicite — з того, як треба поступати з обсадою війівського уряда, коли скинуть війта за провину.
86) Очевидно, в таких граничних спрввах переводила слїдство й визначала границю „копа”.
87) Аби не тратили ргбочого часу.
88) Любомірский (Rolnicza ludnodc c. 22-3) так описує cї зміни на підставі матеріалу з коронних земель (але не цитуючи їх): місце привілєґіованих війтів заступали лентвійти, їх виберав або двїр і давав до затвердження громадї, і тодї вибраний війт складав присягу на вірність громадї, або полишувано вибір громадї, й тодї двір його затверджав, і війт складав присягу дворови. Уряд і юрисдикція війта всюди злила ся з урядом і юрисдикцією домінїальною. Лавники стратили всяке значіннє, подекуди сей уряд не обсаджав ся, або й касував ся як непотрібний; в иньших місцях зроблено з нього зберачів податків, або доглядачів панщини.
89) Див. ще нпр. Матеріали ч. 69, 92, 114 i далї.
90) Матеріали під р. 1609. Дальшу еволюцію таких князївських (і війтівських маєточків) показує нпр. державний контракт війтівства (давнїйшого князївства) в Поповій з кінця ХVIII в.: на війтівських ґрунтах сидять сїм підданих війтівських, провадить ся фільварчане господарство в тодїшнім дуссї; иньші піддані не роблять панщини, а дають натомість овес; окрім того до війтівства належать доходи з млина й корчми; разом річний дохід його рахуєть ся на поважну для тодїшнїх часів суму 676 зол. (у Стаднїцкого О wsiach c. 40).
91) Матеріали під р. 1591/2.
92) Матеріали під р. 1603 і 1605.
93) Див. c. 195 і далї.
94) Див. c. 281.
95) Барское староство c. 302-3.
Розділ VI. Орґанїзація церковна.
Єрархічні відносини. Одність митрополїї в серед. XIV в. і змагання до відокремлення — митроп. Теодорит, кандидатура Романа, відокремленнє литовської митрополїї, суперництво Алексїя й Романа в Київі, смерть Романа. Відновленнє галицької митрополїї — лист Казимира, поставленнє Антонїя, заходи Ольґерда, поставленнє м. Кипріяна, сполученнє митрополїй, заходи Кипріяна коло митрополїї галицької, кандидатура Івана, Кипріян переймає галицьку митрополїю. М. Фотий і його конфлїкт з Витовтом, вибір Гр. Цамблака, його минувшість, відмова патріархату, поставленнє Цамблака, Фотий переймає епархії литовські й коронні. М.Герасим. Постачленнє м. Ісидора, його упадок, постановленнє м. Григория, опозиція Москви, патріархат потерджує Григория, остаточний роздїл митрополїй.
Єрархічні відносини. Обсада митрополїї в другій половинї XV в., Місаіл. Спиридон, Симеон, Іона, Макарій, Йосиф Болгаринович. Обсада митрополїї в XVI в. — Іона й Йосиф Солтан, Йосиф і Макарій, продаюа митрополїї, Сильвестр Велькевич й Іля-Іона Куча, Онисифор Дївочка й Михайло Рогоза. Ослабленнє інґеренції патріархату в обсадї митрополїї, невдоволеннє з патріархату, ослабленнє участи патріархів в церковних справах Руси, зріст інґеренції правительства.
Становище православної церкви в Польсько-литовській державі. Переллм з польською окупацією, сформованнє католицької церкви на Українї — біскупи in partibus, становище Казимирм, пляни латинїзації православних катедр, поворот в церковній полїтицї Казимира, заходи Володислава Опольського й кор. Людовика, буля Debitum pastoralis i фундація галицького арцибіскупства, перенесеннє його до Львова, біскупські катедри — перемишльська, холмська й луцька, подільська. Упадок галицької митрополїї, претензії до неї лат. арцибіскупів, спір за галицьке намісництво — поставленнє Гдашицького, заходи галицької суспільности в інтересах епархії, вибір Макарія Тучапського і заходи коло його затвердження, відновленнє епископії, претензії арцибіскупа. Обмеження православної віри в коронних землях, обмеження культу, справа заборони православних церков, обмеження в горожанських правах; брак приивилеїв для православних; привилеї для православної єрархії.
Становище правослваної церкви в Польсько-литовській державі. Православна церква в кн. Литовскьім: відносини великих і місцевих князїв; законодатні обмеження прав православних, привилеї рівноправности 1432 і 1434 р., принціп недопускання Русинів до урядів, потвердження його в XVI в., формальне зрівняннє православних 1563 р. Становище правительства в. князївства супроти правосл. церкви, брак рівного трактовання з католицькою, привилеї для владиків.
Внутрішня орґанїзація православної церкви. Митрополїї й епархії. Упадок власти митрополита — номінація епископів, брак карности їх супроти митрополита, брак екзекутиви, безрадність супроти сьвітської власти. Епископські собори, постанови 1509 р.; безсильність соборних постанов.
Внутрішня орґанїзація православної церкви. Епископська управа — головні компетеції церковні, конкуренція епископ. власти й патронату, моральна цензура і духовний суд, конкуренція сьвітських властей з духовним судом, брак екзекутиви. Криьос — його склад і компетенції; намісники, урядники епископської управи. Порядок ставлення сьвящеників; оплати з сьвящеників. Устрій монастирський — самоуправа, община. Матеріальне забезпеченнє, маєтности.
Внутрішня орґанїзація православної церкви. Патронат, його трактованнє як джерела доходів, доходи з патронату — інтеркалярії, чолобитя, розхапуваннє церковних маєтностей патронами, призвичаєннє до патронату й його оправдування. Неканонїчне трактованнє правосл. церкковних урядів правительством, експектативи, конфлїкти номінатів, війни за катедру луцьку й архимандрію жидичинську, розхапуваннє маєтків владиками.
Внутрішня орґанїзація православної церкви. Розстрій православної церкви в 2-ій полов. XVI віку, впливи часу — образ розстрою католицької церкви в Польщі в пол. XVI в., характеристики правосл. церкви кінця XVI в., інвективи Івана з Вишнї, деморалїзація епискорату, розхапуваннє маєтків, оружні наїзди, насильства, характеристика церкви в реляції львів. брацтва, непорядки в перемишльській і львівській дієцезії, упадок низшого духовенства. Проби реформ зі сторони суспільности, союз з патріархатом; невдоволеннє владиків і плян унїї.
ЄРАРХІЧНІ ВІДНОСИНИ. ОДНІСТЬ МИТРОПОЛЇЇ В СЕРЕД. XIV В. І ЗМАГАННЯ ДО ВІДОКРЕМЛЕННЯ — МИТРОП. ТЕОДОРИТ, КАНДИДАТУРА РОМАНА, ВІДОКРЕМЛЕННЄ ЛИТОВСЬКОЇ МИТРОПОЛЇЇ, СУПЕРНИЦТВО АЛЕКСЇЯ Й РОМАНА В КИЇВІ, СМЕРТЬ РОМАНА. ВІДНОВЛЕННЄ ГАЛИЦЬКОЇ МИТРОПОЛЇЇ — ЛИСТ КАЗИМИРА, ПОСТАВЛЕННЄ АНТОНЇЯ, ЗАХОДИ ОЛЬҐЕРДА, ПОСТАВЛЕННЄ М. КИПРІЯНА, СПОЛУЧЕННЄ МИТРОПОЛЇЙ, ЗАХОДИ КИПРІЯНА КОЛО МИТРОПОЛЇЇ ГАЛИЦЬКОЇ, КАНДИДАТУРА ІВАНА, КИПРІЯН ПЕРЕЙМАЄ ГАЛИЦЬКУ МИТРОПОЛЇЮ. М. ФОТИЙ І ЙОГО КОНФЛЇКТ З ВИТОВТОМ, ВИБІР ГР. ЦАМБЛАКА, ЙОГО МИНУВШІСТЬ, ВІДМОВА ПАТРІАРХАТУ, ПОСТАВЛЕННЄ ЦАМБЛАКА,Ф ОТИЙ ПЕРЕЙМАЄ ЕПАРХІЇ ЛИТОВСЬКІ Й КОРОННІ. М.ГЕРАСИМ. ПОСТАВЛЕННЄ М. ІСИДОРА, ЙОГО УПАДОК, ПОСТАНОВЛЕННЄ М. ГРИГОРИЯ, ОПОЗИЦІЯ МОСКВИ, ПАТРІАРХАТ ПОТВЕРДЖУЄ ГРИГОРИЯ, ОСТАТОЧНИЙ РОЗДЇЛ МИТРОПОЛЇЙ.
Церковні відносини сих віків мають право на особливу увагу історика українського народу. Наслїдком того процесу, декотрі сторони котрого ми вже бачили, а декотрі маємо ще вияснити в дальших роздїлах сеї працї, церковнї відносини на переломі XVI і XVII вв. (а моментами і скорше) стають тим фокусом, в якім збирають ся полїтичні, національні, а навіть і суспільні змагання українсько-руської народности, і церковними гаслами пгкривають ся потім змагання і течії в основі річи зовсїм далекі від чисто церковних інтересів. Історія церковноїо рґанїзації передо всїм має ввести нас в розуміннє сього явища. В сїм роздїлї ми маємо представити ті зверхні обставини, в яких розвивало ся церковне житє в XIV-XVI віках і прийшло до такого розстрою, що по реакції почало реставрувати ся сполученими силами цїлої суспільносои, і вона зробила з церкви свою національну твердиню, против загальної адмінїстрації, опанованої привілєґіованим польським елєментом. Огляд тої громадської роботи, сконцентрованої наоколо церкви, ми дамо пізнїйше, а тепер представимо історію самого церковного устрою, переміни зроблені в нїм впливами нового, польсько-литовського режіму і його церковною полїтикою. Почати мусимо від єрархічних відносин, передовсїм від процесу єрархічного відокремлення українсько-руських земель (разом з білоруськими).
Я спинив ся в сїм оглядї при кіпцї сорокових років XIV в., коли митрополиту московському Теоґностови удало ся відновити давню єрархічну одність київської митрополїї, добивши ся знесення митрополїй галицької й литовської, заснованих з початком XIV в. 1). Сей тріумф московської митрополїї і полїтики був дуже короткий. Причини, які викликали змагання до увільнення тих чи иньших земель з під зверхности митрополитів володмииисько-московських, себто зірваннє давньої церковної традиції, що признавала Київ одиноким осїдком митрополита, і підпорядковання митрополитів власти й полїтичним інтересам таких раrvenu, якими були в державних відносинах князї московські, — сї причини істнували дальше, а з тим не переставали й змагання до церковного відокремлення в иньших полїтичних центрах.
Довідуємо ся, що вже десь в р. 1352, ще за житя м. Теоґноста, приїхав в Царгород, щоб дістати посьвященнє від патріарха на митрополита, якийсь Теодорит. Маємо про се лише дуже короткі й неясні (дуже можливо — умисно притемнені й невиразні) згадки в патріарших грамотах 2). Не знаємо, хто присилав до Царгороду сього кандидата, і яким митрополитом, для яких земель хотїв бути сей Теодорит 3). Знаємо лише, що патріарх став проволїкати з посьвященнєм, і Теодорит, набравши переконання, що з царгородським патріархом до кінця не дійде, удав ся до Тирнова, до патріарха болгарського й дістав від нього посьвященнє. Розумієть ся, се було противно канонїчному праву, ала коли з тим Теодорит рпиїхав у Київ, тут його прийняли як митрополита, й він зіставав ся тут кілька лїт (як довго — не знаємо), невважаючи на розіслані з Царгорода грамоти, що під страхом анатеми забороняли признавати Теодорита митрополитом. Навіть деякі посторлннї епископи, нпр. новгородський (що мав зачіпку з московським митрополитом) признавали йогь.
Кілька місяцїв по посьвященню Теодорита вмер м. Теоґност, і з тим виникла боротьба за митрополїю між Москвою й Ливою. В Москві мали від давна приготованого кандидата — Москвича з уродження й виховання (потомка чернигівського еміґранта) Алексїя, що ще за житя Теоґноста був його намістником, і тепер зараз вибрав ся в Царгород на посьвященнє. Але вислав туди також і Ольґерд свого кандидата — також на митрополита „всея Руси”. Був нмм його свояк Роман — мабуть з князїв тверських, посвоячених з Ольґердом через його другу жінку 4); прихильний Романови сучасний візантийський історик Ґріґора дуже хвалить його побожність і очитаннє в сьвятім письмі, поважний вид і поводженнє. Очевидно стараючи ся здобути для свого чоловіка митрополїю, Ольґерд надїяв ся дістати собі ті впливи в спірних між Литвою й Москвою землях, які давала московському князеви залежність від нього митрополита 5). Царгород став ареною боротьби й всяких заходів сих кандидатів і їх сторонництч. Головну ролю при тім відогравали гроші; припадком захована тверська записка оповідкє про посольства, що прийшли до Твери від обох кандидатів на митрополїю збирати на них гроші 6).
Справа варила ся в Царгородї сильно. Подробиць не знаємо, але в результатї переміг Алексїй, хоч як не мило було прийняте в царгородських кругах се присланнє кандидата з Москуи 7). Видно мав чим заплатити. Його признано митрополитом „київським і всея Руси”, і спеціальною синодальною постановою (в липнї 1354 р.), очевидно на бажаннє його й московського князя, лєґалїзовано сполученнє з митрополичою катедрою володимирської епархії й перенесеннє митрополичого осїдку до Володимира; Київ мав зіставати ся митрополичим столом, але тільки титулярно; що фактично митрополичим осїдком став не Володимир уже навіть, а Москва, про се Алексїй, видко, не вважав
Страница 48 из 77
Следующая страница
[ 38 ]
[ 39 ]
[ 40 ]
[ 41 ]
[ 42 ]
[ 43 ]
[ 44 ]
[ 45 ]
[ 46 ]
[ 47 ]
[ 48 ]
[ 49 ]
[ 50 ]
[ 51 ]
[ 52 ]
[ 53 ]
[ 54 ]
[ 55 ]
[ 56 ]
[ 57 ]
[ 58 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 77]
