рополитъ со многою честію отъ патріарха и з благословеніемъ на всю Русскую землю; такожъ и Романъ митрополитъ приіде изо Царяграда отъ патріарха на Литовьскую землю и на Волыньскую”. Отже тільки по новім розслїдї справи Романа а Алексїя стало ясним, що митрополитом „всея Руси” має бути тільки Алексїй: перед тим се не було ясно.
10) Записано се тільки в компіляції вид. Дашкевичом: Latopisiec litewski с. 174 = вид. БЂлокуроав с. *45.
11) Про побут в Київі Алексїя — в Воскрес. л. II с. 10-1, 1 Новг. с. 354 (р. 1358-60). Про пробуваннє там Романа — в постанові 1361 р., без дати, але сей його побут там мабуть треба містити паред приїздом туди Алексїя — див. про се в моїй Історії Київщини c. 489. Про арештованнє Алексїя — патріарша постанова з 1380 р. Acta patr. II c. 12 === Рус. ист. биб. дод. 30.
12) Див. т. IV с. 68.
13) Никон. II с. 231, патріарша постанова з 1380 р., як вище.
14) Постанова 13611 р., як вище. Що до дати сього рішення в лїтературі є ваганнє між рр. 1355 і 1358, але порівняннє наведеної вище (нотка 1) звістки Никон. л. під р. 1356 з патріаршими актами, де Роман виступає як присутний в Царгородї в липнї 1356 р. (Acta patr. І c. 362), вказує виразно на р. 1356; коли Роман тодї так погнївав ся на патріарха, то певно вже не їздив більше до Царгорода.
15) Так оповідають постанови з р. 1361 і 1380; пор. грамоту до Романа — Acta І c. 434 = Р. и. б. дод. 14.
16) Acta І c. 448 = Р. и. б. дод, 15. Ґолубінский (ор. cit. c. 207) розумів скасованнє сеї постанови так, що патріарх передумав був і хотїв поставити для Литви осібного митрополита. В кождім разї зовсїм справедлива його замітка, що ся пгстанова сьвідчить про старання литовського правительства мати нового митрополита по смерти Романа.
17) Се згадує патріарша постанова 1380 р., і тут справа представляєть ся так, що Ольґґерд се робив лише, аби підступом ухопити Алексїя, але се мало правдоподібне толкованнє, і нпр. Павлов (ор. с. с. 249) зовсїм справедливо трактує пропозицію Ольґерда як щиру.
18) Т. III c. 304 = 273-4.
19) Що Антонїй був епископом галицьким, на се натякає стилїзація патріаршої постанови з р. 1371 про нього: ??????????? ??? ??????? ????? ?? ????????? ???????????? ??? ???????? ???????????.
20) Сильно підозріваю, що сї слова значать „православних”, не католиків.
21) Себто давнїйші.
22) Властиво сиротою.
23) Видав у перве Ґріґорович, друге виданнє в Acta patr. І c. 577, третє з варіянтами обох видань, в Рус. ист. биб. VI дод. 22; деякі замітки Кунїка в невиданім петербурськім збірнику про останнїх галицьких князїв.
24) Acta patr. І c. 578 і 582 = Р. и. б. VI дод. 23 і 25.
25) Грамота Ольґерда (як низше) була писана не пізнїйше, припускаю, червня (пор. грамоту патріарха до Алексїя — ib. c. 582), а Антонїя висьвячено в маю; отже про доконане висьвяченнє його Ольґерд іще не міг знати (як то часом припускають), пишучи її.
26) Acta І c. 580 = Р. и. б. дод. 24.
27) Acta patr. І c. 585-6 = Р. и. б. под. 26 і 27.
28) Моноґрафії про Кипріяна див. в прим. 10. Звістки про рід і вітчину Кипріяна (до недавна, на підставі слів Никон. л. III c. 194) і Степенної книги (І л. 464), уважаного за Сербина) дає посмертна похвала йому, написана Григорієм Цамблаком, що зве його своїм земляком і стриєм (видана apх. Лєонидом в Чтеніях моск. істор. тов. 1872, І). З иньшої згадки Цамблака в тімже слові деякі дослїдники виводили, що Цамблак і Кипріян були також свояками патріарха болгарського Евтимія — так думає з новійших Разченко (Религіозное иобществ. движеніе въ Болгаріи c. 247 і Яцимірскій ор. c. 17), але иньші як нпр. Сирку в книзї Къ исторіи исправленія книгъ въ Болгаріи І c. XVІ-XVIII і 575-6, і Ґолубінский виступають против такого толковання слів Цамблака, дїйсно дуже загальних. Про Цамблаків царгородських див. у Ґолубінского II c. 299 і Яцимірского c. 15.
29) З таких супротилежних становищ оповідають сю справу дві патріарші постанови з рр. 1380 і 1389, Acta patr. II c. 12 і 116 = Р. и. б. дод 30 і 33. В лїтописях лише короткі згадки про поставленнє
Кипріяна — Воскр. II c. 25, Никон. III c. 25, дату див. в його прощальній грамотї — Воскр. c. 80. Неприхильне Кипріяну осьвітленнє приймають переважно московські історики церкви, а нієтизма для м. Алексїя.
30) Acta patr. II с. 157 == Р. и. б. дод. 35.
31) Acta II с. 282 == Р. и. б. дод. 45.
32) В жовтнї 1393 р. патріарх писав, що Іван еп. луцький володїє галицькою митрополїєю уже другий рік — Acta c. 180 = Р. и. б. дод. 39.
33) Так висловляєть ся Іван в пізнїйшій своїїй грамотї: „далъ ми господарь мой, великий король митрополию галицкую, хочеть ми помочи на поставленьє митрополитомъ — Акты Зап. Р. I ч. 12 (1398), і так казав віо в Царгородї 1393 р. (див. низше). В пізнїйшій грамотї — 1397 р. (нотка 24) патріарх зве його не Іваном, як усе, а ??? B???, з того деякі уважають його руським прозвищем Івана „Баба”. Се однак не дуже правдоподібне, бо Баба було б написано M?????, як транскрібують патріарші грамоти словянське б. Фіалек поправляв се на ????, ототожнюючи еп. Івана з луцьким епископом Савою, здеґрадованим в р. 1401 (Никон. л. III с. 1855); се дуже привабно, тільки як витолкувати, що епископ звав ся двома іменами, і чому се ???? писане з одним ??
34) Acta patr. II с. 180 = Р. и. б. дод. 39. Ґолубінский (II с. 343) квалїфікує се поведеннє Івана як „невЂроятно наглый поступокъ”!
35) Acta с. 280 = Р. и. б. дод. 44; пор. інструкцію для екзарха, Acta c. 278 = дод. 43.
36) Акты Зап. Россіи І ч. 12
37) Згадує Івана тодї, на соборі в Новгшродку, тільки Никон. лїтоп. III c. 223. Иньші джерела його на сїм соборі де згадують. Але що звичайно противставляють сїй звістцї (почавши від Петрушевича в Галицькім істор. сборнику II c. 180-1 і до новійших часів — Фіялек ор. cit. c. 43, Левіцкий Sprawa unii с. 329) згадву митрополичого намісника Креховича в граничнім актї 1413 р. і з того виводять, що в тім часї в Галичу не було сього митрополита, — то на мій погляд, так налагати на сей арґумент нема причини. Насамперед граничний акт ми маємо в пізнїм потвердженню лише, а по друге — не виключене ж, що той Крехович був намісником митрополита галицького.
38) Видана у Карамзїна т. V пр. 254, c. 103.
39) Левіцкий в цитованій працї (Kwart. histor. 1897 с. 329-30), збераючи звістки про галицьку митропоїю, виводить звідти, що протягом XV в. вона часами бувала обсаджена, а формально знесена була папською булею 1458 р. В дїйсности в XV в., по Іванї, вона мабуть не була обсаджувана зовсїм, а та папська буля не могла мати нїякого значіння для неї. З галицьких актів вказує Левіцкий згадки про митрополита в рр. 1451 і 1475: Jakym metropolitanus constantinopoliensis et halic. Ruthenorum (A. g. z XIV ч. 2409) i Andreas metropolita krylosiensis (ib. XII ч. CCLVII); але сю другу згадку він сам поясняв зовсїм добре, що тут розумієть ся Андрій Свистельницький, administrator in Krylosz, як він титулуєть ся в иньшій записцї тогож року, і мабуть подібно треба толкувати записку з 1451 р., зіставляючи її з прошеннєм Іони, з тогож самого часу, про прилученнє епархій галицької митрополїї до київської. В першій половинї XVI в. галицькі крилошане нїчого не знають про якихось галицьких митрополитів в XV в. (як низше).
40) Оповіданнє Фотия в його посланії — Рус. ист. биб. VI c. 329-30, і в грамотї Витовта — Акты Зап. Россіи І ч. 25 (латинський текст — повнїйший у Кульчинського Specimen вид. париж. c. 211), Нпкон. III с. 213, Хронїка вид. Дааниловичом — вид. Бєлокурева c. 63.
41) Грамота Витовта, як вище.
42) Никон. III c. 223-4. Вибераю самий, щоб так сказати, шкелєт подїй із сього сторонничого оповідання, яке одначе новійший історик Ґолубінский (II c. 363 і далї) приймає майже без застережень. Цїкаво, що Витовт у своїй грамотї про таку скаргу епископів нїчого не каже. Див. іще хронїку вид. Даниловичом — вид. Бєлокурова с. 64.
43) Никон. III c. 224-5, грамота Витовта як вище — c. 1398, грамота епископів — Акты Зап. Рос. І ч. 23.
44) Яцимірский висловив недавно сумнїв що до правдивости сеї звістки Цамблака про присланий йому від Кипріяна заклик (с. 153-4), але причин на те нема, і на иньшім місцї Яцимірский сам приймає сю звістку (c. 140).
45) Сьвідчать про се пізнїйші листи Ягайла и Витовта — див. в гл. VII.
46) Даниловича Latopisiec Litwy c. 236 — вид. БЂлокурова с. 64.
47) Грамота Фотия — як вище. Московські історики церкви вірять в тім Фотиєви на слово. Яцимірский, приймаючи сю звістку, припускає, що патріарші круги вже перед тим були незадоводені поведеннєм Цамблака в Молдаві — на се одначе нема виразнїйших вказівок.
48) Нивонів. III c. 226-7.
49) Сї вичислені в тексїт грамоти; оповіданнє Никонівської комп. називає участниками нарад іще Івана еп. галицькшго й Павла червенського, а проминає при тім перемишльського. Червенських епископів не було. Про Івана галицького див. вище c. 397.
50) Да не ркуть нЂціи: „отрицаєм ся отъ вЂры, понеже сами поставляємъ митрополита”. То да не будетъ: не отлучаємся... патріарха убо святЂйша констфнтиноградскаго имамы патріарха и отца, и прочаа патріархы... и съгласно съ ними дрьживъ исповЂданіє вЂры”.
51) Грамоту епископів маємо в двох версіях. Уважаєть ся автентичною друкована в Актах Зап. Р. І ч, 24, і відти в Рус. ист, б. VI ч. 38, — в сїм виданню подані й деякі мотиви сього погляду; маємо її в відписах XVI в. Другу верзію маємо в Никон. компіл.; варіанти при виданню в Актах Зап. Р. Про грамоту Витовта див. вище c. 398. Посланіє Фотия і лист до нього патріарха в справі Цамблака — див. Рус. ист. библ. VI ч. 38 і 40. Іще Воскр. II c. 81.
5 2) Лїтописи, як 1 Новг., Воскресенська й иньші записують його смерть під р. 1419; атенська записка, видана у арх. Леонида в статї про м. Кипріяна (як вище) — від 1420 р. (с. 14). Ягайло в однім з своїх листів також висловляє жалї з причини смерти Цааблака (Greg. autistes Ma(ced)o ...ab hoc luce est sublatus — Liber саnсеllаrіае St. Ciolek I ч. 72, в Archiv fur osterr. Geschichte т. 45, пор. ib. II ч. 29); лист не датований, його кладуть на р. 1422, і на тій підставі Каро (Liber cancell.), Прохаска (Dazenia do unii za Jagielly, Przeglad Powsz. т. 51 c. 58-9) й ин. приймають р. 1421 або навіть 1422 як дату смерти Цамблака, але така дата листу не опираєть ся на твердих основах, а опорожненнє мирополїї й смерть Цамблака доперва по роцї 1420 дуже тяжко припустити, бо трудно думати, аби Витовт і Ягайло прийняли Фотия за митрополита ще за житя Цамблака (як то думає Прохаска, 1. c.), а тимчасом хронїка видана Даниловичом уже під 1420 р. згадує про подорожі Фотия по литовських епархіх (вид. Бєлокурова c. 67-8). Се справедливо завважив уже Ан. Левіцкий — Sprawa unii koscielnej c. 336 (він боронив дати 1419 р).
53) Сю молдавську традицію розвинув молжавський історик церкви Мелхіседек, за котрим пішли й иньші румунські ісотрики, а новійше постарав ся сю традицію обставити солїднїйшими арґументами Яцимірский (ор. c. гл. IV). Він приймає, що Цамблак потайки кинув митрополїю, скомпромітований своєю подорожию на констанцький собор, виїхав на Молдову і там прийнявши схіму, проживав в Нямецькім монастирі під іменем монаха Гавриїла, списателя численних рукописей, аж до 1450-х рр. На доказ сеї тотожности Цамблака з мон. Гавриїлом Яцимірский навів справдї кілька інтересних фактів, але все таки ся гіпоотеза стрічаєть ся з поважними трудностями, які не знати, чи удасть ся їй подолїти. Не входячи в детайлї, піднесу лише найважнїйше: по перше — лишаєть ся невиясненим, звідки ж узяли ся такі численні звістки про смерть Цамблака коло р. 1420; друге — так само незрозумілі причини його утечі (скомпромітованим ми його в дїйсности нїчим не бачимо); по третє, є слїди виразного помішання його в молдавських звістках з пізнїйшим Григориєм — учеником Ісидора, і се підриває до певної міри вартість молдавських традицій.
54) Макарий уважав Герасима митрополитом всея Руси (IV с. 105), Ґолубінскому здаєть ся неможливим таке припущеннє, і він думає, що проволока з висланнєм до Царгорода московського кандидата була припадковою — ор. c. c. 416-20. Цитовані низше лїтописи новгооодська і псковська, а також житиє поставленого Герасимом новгородського архіепископа Евтимія, писане дуже скоро (цитата у Макарія 1. c.), виразно уважають його митрополитом всея Руси. Се можна б толкувати як вивід зроблений ex post — з того факта, що він того Евтимія висьвятив. Але дуже трудно припустити, щоб московська митрополїя уважала ся необсадженою патріархом від р. 1431 до 1436 (трудности, які виходять з сього припущення, відчуває сам Ґолубінский — c. 420). Московське походженнє Герасима (Ґолубінскому лишило ся воно незвістним) могло богато вплинути на те, що Москва помирила ся з кандидатурою Герасима й не виставила против нього свого контркандидата. В кождім разї се, що він признавався митрополитом всея Руси, майже певно на мій погляд; чи й від разу кандидував і був сьвячений на митрополита всея Руси — се припустити можна, але з значнїйшими застереженнями.
55) Біоґрафічні відомости про Герасима, маємо в записп 1428 р. опублїкованій Соболєвским в чтеніях київських т.IX, про поставленнє його Найд. литов. лїтопись c. 50, 56-7, Хронїка вид. Даниловичем, вид. Бєлокурова c. 75. З Новгор. c. 238, 2 Псковська c. 27. Про конспірацію й ссерть Герасима див. т. IV c. 187.
56) Про найіональність і вітчину Ісидора (Кромер і Бєльский його звуть Болгарином, і ся звістка пішла потім з рук до рук) див. у Ґолубінского II c. 421-2.
57) Про сю подорож Ісидора низше, в гл. VII.
58) Про се див. ширше у Ґолубінского II c. 512-3, що збиває прийняту лєґенду про санкцію патріарха. Макарій приймав традицію про таку санкцію (VI c. 20-1).
59) Грамота володимирського епископа Данила — у Макарія VI c. 373 і відти в Рус. ист. библ. VI ч. 72, грамота патріарха у Попова Историко-литер. обзоръ с. 332.
60) Папське бреве Григорию у Пелеша І с. 471 і в Полном собр. лЂтописей VI c. 319.
61) Рус. ист. библ. VI ч. 64, 66, 67, 68, Акт археографической экспедиціи т. І, ч. 49. З слів умови 1448 р. (Акты Зап. Р. І c. 64) „сложатъ на митрополита, кто будеть обЂйма наша любъ” Макарій виводив, що Казимир з'обовязав ся признавати митрополитом взагалї того, на кого згодять ся вони обидва з в кн. московським (IX c. 21), але так толкувати сих слів не можна, бо значать вони стільки що: як митрополит буде спільний. На якусь опозицію Іонї в в. кн. Литовськім вказує гиамота Іони — Рус. ист. библ. ч. 78, викликана тим, що полоцький епископ титулував його не „отцем”, а „братом”. Розпорядюення Іони в литовських епархіях дивись ibid. ч. 69, 72, 73, 76, 78 79
62) Рус. ист. библ. VI ч. 80, 81, 84, 85, 87, 88: про посольство в. кн. московського — ib. ч. 708.
63) Буля папська до Казимира в старім руськім перекдадї — II. собр. лЂтоп. VI c. 107, про признаннє Казимиром Григория — Р. ист. б. VI c. 691, Воскр. II c. 149, про його посольство в Москву — в грамотах Іони, ibid. с. 655, 662, 668.
64) Див. в його грамотах — Р. ист. б. VI c. 658-9, 664-5, 669-70.
65) Про вісїм литовських епископів, що прийняли Григория, каже Воскр. 1. c.; стільки їх і було, з виключеннєм епископа чернигівсько-брянського — про нього Никон. VI c. 2-3, до ньогож з правдоподібністю прикладають грамоту Іони — Р. и. б. VI ч. 89.
66) Зміст патріаршої грамоти подають старі письменники унїятські, починаючи від Кревзи (Kreuza — Obrona iednosci cerkiewney, 1617 — Рус. истор. библ. IV с. 235 і 270), і за ним иньші (як Дубович Hierarchia albo o zwierzchnosci w cerkwi bozej, 1664 c. 182, Kulesza Wiara prawoslawna 1704, c. 174 й ин.). Про заходи Григория у патріарха каже грамота в. князя Василя до Новгорододцїв (Р. ист. б. VI ч. 100): вона оповідає про даремні заходи його за патріарха Симеона, потім наступає прогалина, але з контексту видно, що йде мова про грамоту нового патріарха якогось дуже немилого Москві змісту. Се злвсїм згоджуєть ся зі змістос тої патріаршої грамоти у згаданих унїятських письменників. Пор. Макарія т. IX c. 39, Ґолубінского II c. 534.
ЄРАРХІЧНІ ВІДНОСИНИ. ОБСАДА МИТРОПОЛЇЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНЇ XV В., МІСАІЛ. СПИРИДОН, СИМЕОН, ІОНА, МАКАРІЙ, ЙОСИФ БОЛГАРИНОВИЧ. ОБСАДА МИТРОПОЛЇЇ В XVI В. — ІОНА Й ЙОСИФ СОЛТАН, ЙОСИФ І МАКАРІЙ, ПРОДАЖА МИТРОПОЛЇЇ, СИЛЬВЕСТР ВЕЛЬКЕВИЧ Й ІЛЯ-ІОНА КУЧА, ОНИСИФОР ДЇВОЧКА Й МИХАЙЛО РОГОЗА. ОСЛАБЛЕННЄ ІНҐЕРЕНЦІЇ ПАТРІАРХАТУ В ОБСАДЇ МИТРОПОЛЇЇ, НЕВДОВОЛЕННЄ З ПАТРІАРХАТУ, ОСЛАБЛЕННЄ УЧАСТИ ПАТРІАРХІВ В ЦЕРКОВНИХ СПРАВАХ РУСИ,З РІСТ ІНҐЕРЕНЦІЇ ПРАВИТЕЛЬСТВА.
До тепер, як ми бачили, конкурують з собою: вибір митрополита духовенством і православною аристократиєю, з більшою або меньшою участию в. князя, і номінація з патріархату. Роман, Антонїй галицький, Герасим, вибрані собором чи правительством 1), посилають ся до Царгорода й дістають посьвященнє; Іван (луцько-галицький) і Григорий Цамблак, тим же способом вибрані, не дістають — посьвящення, наслїдком перешкод від московських митрополитів; посередню форму маємо в поставленню Кипріяна — за певним порозуміннєм патріархата з князями. Від патріархату присилають ся без всякого порозуміння митрополити як Фотий, Ісидор, також Григорий. На будуще відпадає, наслїдком розриву Москви з Царгородом, оден (неґативний) чинник при обсадженню київської катедри — впливи московського духовенства й правительства. Мають за тим уложит між собою modus vivendi иньші чинники: патріархат, литовсько-польське праавительство й собор православних.
По смерти Григория (умер зимою 1473) 2) власне вийшшов конфлїкт між сими чинниками, але він в подробицях своїх неясний. Зі звістної „епістолїї” до папи Сікста 3) виходило б, що в Литві, по певній проволоцї, вибрано на митрополїю Місаіла, епископа смоленського, з боярського рода Пстручів 4). Хто виберав його і при яких обставинах, не знаємо зовсїм, а мало б се стати ся по кількох лїтах по смерти Григория. Ся довша прогалина, в звязку з висланою тодї, зараз по смерти Григория 5), грамотою до папи від епископів, князїв і православних людей, змісту, як виходило б, анальоґічного з пізнїйшою грамотою 1476 р., то значить з прошеннєм від папи оборони від кривд зі сторони латинського духовенства, — давала б здогадувати ся, що поставленнє митрополита могло стрінути ся з перешкодами зі сорони латинського духовенства, що виходячи з прецедента — попенеднього поставлення митрополита Григория папою, могло противити ся вибору нового митрополита. Се дуже правдоподібно, і сими перешкодами об'яснялась би проволока, яка зайшла з вибором нового митрополита. Дату сього вибору вивести одначе не можна, бо тільки на своїй епістолїї, 14/III 1476, Місаіл підписаний яко „електъ на митрополію кієвекого престола и всея Росіи”, а зрештою зветь ся просто владикою смоленським 6).
Тим часом, поки волїкла ся справа поставлення митрополита в Литві, в Царгородї був поставлений митрополитом київським (для Литви) Спиридон, „родомъ Тверитинъ”, прозваний Сатаною „за рЂзвость єго”, як пишуть московські лїтописи, що переховали наа одинокі звістки про сього митрополита. уБв то, як показують його писання, чоловік дуже як на той час осьвічений і очитаний, але зрештою про його минувшість нїяких відомостей не маємо, а й обставини самого його поставлення нам незвістні. В початках 1476 р. приїхав він в свою епархію, коли мабуть уже був тут вибраний Місаіл. Спиридона не прийняли, й Казимир казав його увязнити. Правдоподілно, для оправдання такої неґречности була пущена поголоска, що Спиридона поставлено неправно: „поставленъ на мздЂ патріархом, а повеленіємъ турскагш царя”. У вязненню Спиридон просидїв довго: ще в 1482 р. присилав він свого посла до в. князя московського, переказуючи, що віз з Царгорода для нього (!) богато мощей, але Казимир то вс
Страница 51 из 77
Следующая страница
[ 41 ]
[ 42 ]
[ 43 ]
[ 44 ]
[ 45 ]
[ 46 ]
[ 47 ]
[ 48 ]
[ 49 ]
[ 50 ]
[ 51 ]
[ 52 ]
[ 53 ]
[ 54 ]
[ 55 ]
[ 56 ]
[ 57 ]
[ 58 ]
[ 59 ]
[ 60 ]
[ 61 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 77]