LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 56

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    і дають парохії новим 73).



    Подібну грамоту дістав в 1443 р. владика холмський: король наказав урядникам не мішати ся в суди владики, в справи шлюбні й розводові 74). Але ся грамота, як і загальна, видана разом з нею, мотивуєть ся унїєю, проголошеною тодї папою. Галицькому владицї в згаданім уже привилею 1539 р., король признавав власть над всїми православними церквами й монастирями його дієцезії, юрисдикцію над духовенством й право побирати з сьвящеників річну данину (куничне) 75).



    Примітки



    1) Див. т. III 2 c. 291.



    2) Арцибіскуп галицький — Theiner І ч. 890 (адреса в ориґіналї звучито: archiepiscopo galiacensi — Абрагам, Pwostanie organiz. kosciola lac. c. 262). Кілтка місяцїв пізнїйше (в сїчнї 1372 р.) папа, зовсїм іґноруючи сього арцибіскупа й не згадуючи про нього, віддає нагляд за вірними галицької дієцезії, quibus episcopus scismaticus de facto preesse dinoscitur, біскупу серетському — Bullarium Francisc. VI ч. 1165.



    3) Звістки про них зібрав найновійше Абрагам c. 239 і далї. Він пртбує довести, в противність давнїйшим дослїдникма, що перемиський біскуп Іван не був біскупом in partibus; але на се нема нїяких доказів, а той факт, що про його наступника Миколая так само не чути в його дієцезії (він мав опацтво в Тремешнї й виступає лише в Польщі), і відзив першого осїлого перемиського біскупа Еріха про своїх попередників (див. низше c. 430), не позволяють зробити для сього Івана виїмку з поміж иньших тодїшнїх біскупів іменованих для Руси.



    4) Абрагам, ратуючи прийняте в польській історіоґрафії переконаннє про велику ревність і старання Казимира в справі орґанїзації латинської церкви на Руси, висуває цїлий ряд здогадів про заходи Казимира в сїм напрямі (часом навіть, виставивши з початку певну гадку в формі гіпотетичній, потім повторяє її в катеґоричнім тонї — пор. нпр. сказане про номінацію холмського біскупа на c. 243 і 252) та шукає ріжних перешкьд, які мовляв перебивали дорогу zabiegow i staran Kaзимира; але все се більш нїїж гіпотетичне.



    5) Theiner Monumenta Polonie І ч. 826. Реґесту листу Казимира з папських протоколів видав Абрагам дод. IX.



    6) Документальний матеріал зібрав Абрагам c. 260-1. Лїтература про орґанїзацію латинської церкви в руськмх землях вказана в т. III прим. 23.



    7) Янко з Чарнкова — Моn. Роl. II c. 643. Історія про заснованнє Казимиром у Львові першого латинського костела в 1340 р. і катедри в р. 1350, переказана в процесї львівського арцибіскупа Сєраковского з маґістратом і переповіджена у Захаріясєвича Vitae episcoporum praemisliensium c. 32, походить з такого каламутного джерела, що не може йти в рахунок.



    8) 1 Новг. c. 350, Воскр. І c. 215.



    9) Theiner Monumnta c. 532 (ч. 702).



    10) Див. вище c. 391-2



    11) Папська буля з 23/V 1372 у Скробішевского Vitae archiep. leopoliensum c. VI, про неї Абрагам ор. c. c. 291.



    12) Bullarium Francisc. VI ч. 1165.



    13) Theiner I ч. 910.



    14) Буля у Тайнера ч. 964, див. тамже ч. 908 і 963.



    15) Theiner ч. 988, Длуґош т. III c. 360, Акты Зап. Р. т. II ч. 198.



    16) Akta gr. і ziem. II ч. 51. В Тустани бачать звичайно теперішнїй Урич, в Стрийщинї (про нього т. II 2 прим. 13).



    17) Theiner І ч. 967 і II ч. 8.



    18) Nos tamen eandem ecclesiam cum multis suis possessionibus a scismaticis reperimus occupatam, Проф. Абрагам бере вповнї серіозно сї слова, як і згадку про забрані православними маєтности галицького арцибіскупа в булї A. g. z. III ч. 51, і думає, що десь коло р. 1370 був якийсь рух в Галичинї против каьолицтва, і тодї забрані сї маєтности (с. 291-2, 317). Але сї звістки треба розуміти мабуть як результат звістного нам погляду на православні катедри як на католицькі, неправно опановані схизматиками, і мова тут іде, правдоподібно, про маєтности православних катедр. Подібно мабуть треба розуміти згадки про перемиську діецезію перед часами Казимира (A. g. z. VII ч. 20), де Абрагам бачить слїди істновання сеї катедри за часів Юрия-Болеслава (c. 239).



    19) quod cum ipsa nullus unquam ante nos personaliter katholicus sponsus scilicet pontifex habitavit.



    20) Theiner I ч. 1006, Akta gr. i ziem. VІІ ч. 15, VIII ч. 14 і 20.



    21) Длуґош IV c. 149.



    22) Piechowski Cornucopiae infulae Chelmensis (1717), Niesiecki Herbarz т. I, Райфенкуґляор. гл. XI



    23) Про конфлїкт луцької й володимирської катедри виписки з актів в статї Абрагама Udzial Polski w soborze Pizanskim — Roz;rawy т. 47. Дотаційні грамотии луцької катедри — Акты литов.-рус. госуд. Д.-Запольского ч. 5 і 9.



    24) Про камінецьк ебіскупство Роллє (Antoni J.) Zameczki podolskie II, X; дотаційна грамота його в моїх Актах Барскаго староства І ч. 18.



    25) Див. Tueiner І ч. 966, Okolski Chioviensium episcoporum ordo et numerus (1646, нове вид. 1853, Краків), Niesiecki l. c., Райфенкуґель, 1 с. Dobszewicz Wiadomosci o biskupstwie kijowskiem.



    26) Криловскій в своїх повних баламуцтв статях (Архивъ IX c. 14, пор. 10) твердить, що Ягайло, знїсши (!) в 1414 р. галицьку митрополїю, тодї ж надав право іменовання намістників галицькому старостї. Але се зовсїм безосночно.



    27) cum omni iure et poenis spiritualium, que ab antiquo adiacere et pertinere spectantur pro tutore dicti manasterii Crilosz, alias na mitropolita, ac etiam cum marduribus de poponis (зам. marduris de poponibas) districtus Hal., ab antiquo super metropolitum exigendis annis singulis... et omnes popones sub monasterio Crilos degentes non coram alio nisi ipso Roman pro omnibus excessibus in iure spirituali respondere debebunt.



    28) Akta grodz. і ziem. VII ч. 51 і XII ч. 4286. Ся остатня записка усуває всяку непевність що до дати сеї угоди й її автентичности: в Supplementum ad histor. Russiae monumenta вона була видана з датою 1408 р., а видавцї поправляли її н а1508 (так і у Криловского ще).



    29) Ocasione institutionis vicegerentium ritus ruthenici, alias namiestmki, in Leopoli, in Krylos et alibi in dioecesi sua Leopoliensi.



    30) Codex ep. Vitoldi ч. 1018.



    31) Supplementum ad histor. Russiae mon. ч. 50.



    32) Акты Зап. Рос. II ч. 198.



    33) Damusque illi facultatem in causis et rebus spiritualibus iudicandi et singula faciendi secundum iura et consuetudines ritus ruthenici, quaecunque ad officium et dignitatem ipsius archimandritae pertinent, et quae quondam wladyka seu metropolites haliciensis in ipsis districtibus exercebat.



    34) Suplementum ad hist. Rus. mon. ч. 51 i 52, Архивъ Югозап. Рос. І т. X ч. 7 і 8.



    35) Акты Зап. Рос. II ч. 141, витяги з грамоти 1523 у Зубрицкого Галицкая Русь въ XVI ст. c. 39.



    36) Грамоти цитовані в попередній нотцї. М. Макарій (IX c. 217) думав, що сей перехід Гдашицького під зверхність митрополита став ся за згодою короля, але се зовсїм неправдоподібно, а слова „водлугь воли и листовъ господара”, на яких опираєть ся погляд Макарія, значать тільки, що митрополит признав з свого боку за Гдашицьким всї ті права й прероґативи, які пеерд тим, без його відома, надав був йому король.



    37) Supplementum ч.53 і 54.



    38) Першу певну таку грамоту маємо з 1509 р. — Акты Зап. Poссіи II ч. 55. Про документи з сим титулом, з давнїйшою датою див. Макарія т. IX c, 205.



    39) Акты Зап. Россіи II ч. 182 і 193; що гошівський піп представив ся висланником православних Галичан, виходить з текста листа ч. 193, а що він був одною особою з архимандритом Йосифом, згаданим в ч. 182, виходить з того, що Галичане иньших намісників окрім гошівського попа й Сикори не знають в листї ч. 193.



    40) Король називає його nobilis — Архивъ І. Х ч. 12, пор. Нєсєцкого Herbarz IX c. 144.



    41) Акты Зап. Р. II ч. 193. Дата сього документу означена хибно: як спрсведливо завважив Макарій (IX с. 239), він мусить належати до 1535 р.; се видко з порівняння його з докум. ч. 185 і 197.



    42) Supplementum ч. 53, Акты Зап. Р. II ч. 185 і 197. Що документ ч. 197 — лист Галичан до митрополита, і дальший — ч. 198, датовані видавцем на слїпо 1539 р., до сього року належати не можуть, завважив уже Макарій IX c. 244, але не постарав ся докладнїйше уставити хронольоґію їх і описаних ними подїй. Тим часом се можна зробити зовсїм докладно на підставі вказівок самих листів: коротке канцлєрство Яна Хоєньского й іменованнє Тучапського епископом дають докладні хронольоґічні границї, і між ними треба ррзложити подїї. Перший лист був писаний перед осїннїм краківським соймом — се бурливий сойм 1536/7 р. (Бєльский вид. Туровского c. 1073-4, Volum. legum І c. 253-4 і нова розвідка Прохаски Rokosz lwowski w r. l537 — Kwart. hist. 1902 c. 210 і далї); отже сей лист писаний 8/IX 1536. Історія заходів Галичан коло уневажнення привилея для арцибіскупа припадає на початок l537. Побут короля у Львові — на лїто (під час звістної „курячої війни”). Довге перебуваннє Тучапського „в Кракові” (треба розуміти — взагалї в Польщі) — на 1537/8 р., і в груднї 1538 р., перед новим соймом,, скликаним до Кракова при кінцї 1538 р., писаний був другий лист до митрополита — ч. 198.



    43) Акты Зап. Р. II ч. 198, Supplementum ч. 54 і 56 (хибна дата 1539 р.).



    44) Пор. Архивъ Югозап. Рос. I т. Х ч. 164 — грамота короля з 8/X 1537, дана в Кракові, де король признає права арцибіскупа над намісництвом.



    45) Акты Зап. Р. II ч. 198.



    46) Акты Зап. Рос. II ч. 201, Supplementum ч. 57.



    47) Supplementum ч. 55, Архивъ Югоз. Рос. Х І ч. 11.



    48) Decreta et constitutiones synodales Petrid., друк. 1544; р. (Краків).



    49) Архивъ І, Х ч. 167 і 18-20.



    50) Supplementum ч. 58.



    51) Архивъ IX ч. 23, пор. 25.



    52) Monumenta confraternitatis Stauropigianae ч. 45-50 і 58 (друковані також в Supplementum ч. 169-176 і Архивъ І. Х ч. 24) і Архивъ І. Х ч. 26 і 30.



    53) У Гарасевича c. 79.



    54) Et saliquas contribuciones repeteremus a comunibus poponibus ad thesaurum nostrum, каже король — A. g. z. III ч. 87.



    55) Volumina legum II c. 10-1.



    56) Див. вище c. 280.



    57) Див. вище c. 242.



    58) Нпр. Архивъ І. Х ч. 4 (Перемишль, 1493), Матеріали р. 1578 (Щирець), і т. и.



    59) В дїйсности в Дрогобичу знаємо кілька церков в тім часї; чи стояли вони за границями міста в тїснїйшім значінню слова, не знаю, але здаєть ся, що католики не хотїли позволити поставити взагалї нову церкву.



    60) Про сей епізод див. Шараневича Rzut oka na beneficya kosciola ruskiego c. 17-8, мою замітку в Записках т. XXVII „До історії руського обряда в старій Польщі”, й реплїку дра Прохаски з моїми замітками під тим же заголовком тамже в т. XXX. Подібна справа мала місце, очевидно, і в Горолку — див. Матеріали част. II р. 1547.



    61) illud statutum iuris terrestris, quod disponit nullam sinagogam de cetero in partibus Russie edificafe, solum proximam casui aut ruine reformare, non attendendo — Archiwum komisyi historycznej VIII c. 441.



    62) „Князи наши и панове, вся земля, мають на то право и записы отъ предковъ нашихъ и отъ отца нашого и отъ насъ, и то въ правЂхъ написано, што церкьвей греческого закону больш не прибавляти, — ино намъ тыхъ правъ предковъ нашихъ и отца нашого и нашихъ не годит ся рухати” -Акты Зап. Рос. I с. 141. Кілька лїт пізнїйше, коли Москва справою православної церкви далї допікала. Литві, казав Олександр відповідати в більше толєрантнім тонї: „Король єго милость ховаєт свои подданые какъ были хованы за отца єго мсти короля Казимира: хто у которомъ законе хочетъ мешкати, тотъ нехай в томъ мешкаєтъ, и церкви хто какия хочетъ, тоть тыє будетъ, такъ рускии, какъ и римскии; ачкольве не дозволено было Руси церквей будувати, але тыми разы король єго мсть то имъ допустилъ”. Сборникъ Муханова ч. 74 (Лит. Метрика, Записи V л. 247).



    63) До неї відкликуєть ся пізнїйший біскуп Задзік — ordinationi іllmі ex rmi olim Martini Szyszkowski antecessoris nostri episcopi cracoriensis dto Bodzantini 5 febr. 1626 factae, qua multiplicatko eiusdem ritus graeci ecclesiarum et presbyterorum in clave Muszynensi interdicitur — Перемишльський схематизм 1879 р. c. 265.



    64) Ex nunc nullus christianorum vel christianarum ritus romani audeat pueros suos in scismaticam sectam quoquomodo baptisare, et si baptisati sunt — ad ritum suum catholicum reducantur — Codex ер. Vitoldi ч. 1018. Отже той же припис, що до недавна істнував в Росії, на великий і оправданий жаль ріжновірцїв. Ріжниця була тільки та, що в старій Польщі, при слабій її екзекутиві, се правимо нїколи не бувало вповнї переведене, — хоч до секатур давали матеріал.



    65) Про інтенцію навертання Русинів на латинство — вистане нпр. пригадати, що краківську академію фундовано між иньшим для здобування neophitarum gentium Lithuaniae, Rutheniae et Walachiae — Codex dipl. univ. Cracoviensis I c. 38. Пор. комплїменти папи Ягайлови й Витовту — Codex ер. saec. XV т. II ч. 67.



    66) cuiuscunque conditiinis aut religionis fuerint — sive sint prophani sive scismatici sive catholici — Akta gr. i ziem. III ч. 100.



    67) de omnibus hominibus, tam katholicis quam scismaticis, in iure theutonico residentibus.



    68) Akta gr. i ziem. II q. 90, VI ч. 121, див. також ч. 115.



    69) Нпр. A. g. z. II ч. 41, 61.



    70) Др. Прохаска, в згаданій своїй реплїцї (Записки Наук. тов. ім. Шевченка XXX, Misc. c. 6-7), доводячи брак усякого релїґійного гнету зі сторони польської королївської власти, відкликуєть ся до загальних привилеїв — Володислава Ягайловича 1469, Олександра 1499 і партикулярних привілєґій Жиґимонта для владик, нпр. львівського. Та з названих ним привилеїв перший був виданий на користь унїятів, другий — виймає духовенство перемишльської дієцезії з юрисдикції цивільних властей, отже належить до партикулярни, дієцезальних привилеїв, а третїй належить не до Корони, а до в. кн. Литовського. Що до партикулярних привилеїв, то власне історія згаданого дром Прохаскою привилея для галицької катедри дуже докладно поучує нас, скільки та королївська толєранція коштувала.



    71) Harasiewicz Annales ecclesiae ruthenice c. 78-81.



    72) Akta gr. і ziem. VII ч. 26. Питанню автентичности грамоти присьвятив видавець, проф. Лїске, значний екскурс і ряд приміток, але його оцїнка автентичности випала досить слабо. Документ був предложений до першого потвердження в 1535 р. в копії, бо ориґінал мовляв згорів. Стилїзація документа дуже недоладна, навіть в іменах маєтностей, і Лїске толкував се тим, що маємо тут лихий переклад з руського ориґіналу. Се можливо, але текст в кождім разї лишаєть ся не дуже певний — сам Лїске зазначив одну правдоподібну інтерполяцію. Але головно, митр. Кипріян, що виступає інїціятором сеї грамоти й сьвідком, не жив уже в 1407 р. Остатня подорож його до Ягайла належить до рр. 1404-5, і тому Ан. Левіцький датував згаданий привилей 1405 р. (не підносячи нїяких сумнївів до автентичности його теперішньої форми) — Sprawa unii, Kwart. histor. 1897 с. 327.



    73) A. g. z. VII ч. 60.



    74) Архивъ І, X ч. 2.



    75) Supplementum ad hist. Russiae mon. ч. 55.



    СТАНОВИЩЕ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ. ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В КН. ЛИТОВСЬКІМ: ВІДНОСИНИ ВЕЛИКИХ І МІСЦЕВИХ КНЯЗЇВ; ЗАКОНОДАТНІ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ ПРАВОСЛАВНИХ, ПРИВИЛЕЇ РІВНОПРАВНОСТИ 1432 І 1434 Р., ПРИНЦІП НЕДОПУСКАННЯ РУСИНІВ ДО УРЯДІВ, ПОТВЕРДЖЕННЯ ЙОГО В XVI В., ФОРМАЛЬНЕ ЗРІВНЯННЄ ПРАВОСЛАВНИХ 1563 Р. СТАНОВИЩЕ ПРАВИТЕЛЬСТВА В. КНЯЗЇВСТВА СУПРОТИ ПРАВОСЛ. ЦЕРКВИ, БРАК РІВНОГО ТРАКТОВАННЯ З КАТОЛИЦЬКОЮ, ПРИВИЛЕЇ ДЛЯ ВЛАДИКІВ.



    В в. кн. Литовськім православні не чули себе так пониженми, хоч і тут становище православної церкви в порівнянню з староруськимм часами погіршило ся дуже, і від охрещення Литви на латинство вона й тут зійшла на становище релїґії низшої в порівнянню з католицтвом.



    До переходу на латинство Ягайла, себто до Кревської унїї 1385 р. й її дальших консеквенцій, православна церква не була тут такою низшою. Правда, в. князї держали ся поганства або принаймнї православности своєї не манїфестували (Ольґерд і Ягайло); але хоч не уважали своїм обовязком дуже розбивати ся за інтересами православної церкви, то шанували її як релїґію культурнїйшої й численнїйшої части своїх підданих, можна сказати — вищу релїґію. До тогож переважно вона мала до дїла не з самими в. князями, а з князями місцевими, що сидячи по руських землях, самі були православними й стараючи ся йти у всїм слїдами своїх попередників, князїв руської династії, уважали своїм обовязком опікувати ся й православною церувою. Такими були Любарт Гедиминович і його син Федір — князї волинські, Володимир Ольгердович київський і його потомки — Олелько й Олельковичі, Скиргайло й його наступник (властиво намістник тільки) Іван Ольгимунтович, Гедиминовичі пинські, сїверські, дрібнїйші волинські, почасти також Свитригайло (хоч сам був католиком).



    Від першої ґенерації Гедиминовичів з українських земель ми взагалї маємо мало документального матеріалу, хиба пізнїйші ремінїсценції, убрані часом в більше або меньше апокрифічну форму, як нпр. грамота Любарта луцькій православній катедрі на маєтности, доходи й суди (фальзіфікат очевидний), як ріжні більше або меньше автентичні записи на евангеліях про надання князїв та згадки піззнїйших документів 1). Але пізнїйші грамоти можуть послужити до ілюстрації становища, яке взагалї займали супроти правослачної церкви сї руські Гедиминовичі. Ось нпр. як починає оден з синів Володимира київського Андрій свій звістний тестамент, списаний 1446 р. в Київі, в печерськім монастирі (рукою старця Пахнутия, Лихачевого брата): „Се азъ рабъ божій князь Андрей Владимировичъ пріЂздилъ єсмь въ Кіевъ съ своєю женою и съ своими дЂтками, и были єсмо въ дому Пречистыя, и поклонили ся єсмы пресвятому образу єя и преподобнымъ и богоноснымъ отцемъ печерскымъ, и благословили сф єсмы у отца нашего архимандрита Николы и у всЂхъ святыхъ старцевъ, и поклонихом ся отца своєго гробу князя Владимира Олькгердовича, и дядь своихъ гробомъ, и всЂхъ святыхъ старцевъ гробомъ въ печерЂ, и размыслихъ на своємъ сердци — колико то гробовъ, а вси тыи жили на семъ свЂтЂ, а пошли вси къ Богу, и помыслилъ єсмь: помалЂ и намъ тамо поити, гдЂ отци и братіа наша, и подумалъ єсмь съ своєю княгинею и съ отцомъ всоимъ съ Николою архимандритомъ печерскымъ и съ святыми старцы и съ своими бояры, и отписалъ єсмь...'' і т. д. 2).



    Під управою таких князїв, де вони задержали ся, (як нпр. за Свитригайла на Волини, за Олельковичів в Київщинї, під князями пинськими, острозькими, і т. и.) не тільки в XIV, а й пізнїйше — в XV в., православні не відчували так дуже упослїдження православної церкви, хоч уже від самої унїї 1385 р. становище її зміняєть ся дуже на гірше. Уже від тодї великокняже правительство стає на становищі протеґовання латинської церкви й латинників та обмежування прав православних.



    І так уже на початку 1387 р., по охрещенню Литвинів на латинство, видає Ягайло в Вильнї дві грамоти, де виразно зазначує таке своє становище. В першій грамотї — так званім першім земськім привилею, він признає ряд привілєґій для литовських шляхтичів, що приймуть латинство, для заохоти їх до сього. Бояре-католики дістають право розпоряджати своїми маєтностями й володїти ними таким правом як шляхта польська; їх маєтности звільняють ся від ріжних робіт і повинностей; вони можуть свобідно роспотяджати шлюбами своїх своячок, і вдови-шляхтянки можуть свобідно виходити замуж за кого хочуть, але з тим обмеженнєм, що лише за католиків 3). В другій грамотї, виданій два днї пізнїйше, Ягайло пстановляє для скріплення католицької віри, що всї Литвини, чи в землях литовських, чи руських, мусять перейти на латинство; шлюби латинників з православними забороняють ся на далї, а як би такий шлюб став ся, православна сторона мусиь
    Страница 56 из 77 Следующая страница



    [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ] [ 51 ] [ 52 ] [ 53 ] [ 54 ] [ 55 ] [ 56 ] [ 57 ] [ 58 ] [ 59 ] [ 60 ] [ 61 ] [ 62 ] [ 63 ] [ 64 ] [ 65 ] [ 66 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.