LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 60

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    илоса вибирав ся, був лише старшиною, сенїором крилошанської колєґії.



    Окрім намісників і протопопів (як бачимо, переважно се був той сам уряд) згадують ся без близших пояснень владичні „урядники” або й просто „слуги”, що відповідають митрополичим „тивунам” і „оярам” старших і московських часів, дворянам пізнїйших. Вони, очевидно, завідували головно господарськими справами та поборами. Завідателї владичного двора звали ся часом „маршалками”. „Десятинники” (або десятилники, десятники) згадують ся досить рідко, і то головно в білоруських землях, як аґенти митрополита і владиків, особливо в справах духовного суду; з одної грамоти (1511 р.) довідуємо ся, що для нагляду над моральністю вірних в Слонимськім повітї митрополит поставив десятинниками одного великокняжого дворянина й протопопа, й в. князь поручає місцевій шляхтї й міщанам бути їм послушними „въ духовныхъ дЂлЂхъ” 29).



    Порядок ставлення сьвящеників в сих часах звісний досить докладно — з актів і служебників. В головнім він опирав ся, очевидно на порядках староруських 30).



    Кандидат на сьвященика (звичайно був ним дяк, але часто й зовсїм нецерковна особа) зголошував ся до епископа, безпосередно, чи зп посередництвом уставленого на те крилошанина. Він виказував ся презкнтаційною грамотою патрона чи рекомендацією парохіяльної громади, також в потребі — иньшими актами, коли приходив з чужої епархії — „відпустоою грамотою” свого епископа, сьвідоцтвами доброго поведення, і т. и. Коли тих документів було за мало, владика поручав свому „урядниау” самому зібрати відомости про кандидата. Коли вони випали добре, урядник екзамінував кандидата, чи вміє гаразд читати; коли кандидат не був у тім досить вправним, казали йому ще підучувати ся; вкінцї сам владика мав пробувати його — казати читати перед собою з псалтиря, апостола й еваннгеліє. Потім крилошанин, що того тижня був на черзї при катедральній церкві, брав кандидата на сповідь, потім приготовляв до посьвящення й сьвідчив за ним перед владикою й крилосом, що за кандидатом на сповіди не показало ся нїяких гріхів чи перешкод до посьвящення (коли б потім було доведено, що кандидат затаїв був якісь такі перешкоди, то тратив сьвященство). На підставі того владика з сьвящениками сьвятив кандидата, й списував ся протокол посьвящення. Потім посьвящений мав шість тижнїв служити при катедрі, для практики, під проводом сьвященика або диякона (коли то був диякон): „Маєтъ тотъ новоставленый всегды на божіихъ святыхъ литургіяхъ євангеліє чести, гораздо присмотрЂвши, абы чолъ не спЂшно, зналъ бы статЂи и узгласы; и на заутреняхъ и на вечерняхъ тотъже новоставленый абы говорилъ псалтырь и псалмы и каноны, и церковноє каженьє зналъ и все дЂйство священническоє”. По сповненню того всього діставав він грамоту на сьвященство (чи дияконство) й ішов на парафі,ю а відповідно до показаного ним знання при посьвященню (се мало зазначати ся в протоколї), мав його епископ мати на пізнїйше в більшім або меньшім наглядї, аби підучив ся далї 31).



    Такий порядок уставляють епископські служебники з країв в. князївства Литовського; та розумієть ся, се треба розуміти як maximum порядку, що в дїйсности, певно, далеко не всюди дотримував с (про надужитя в сїй сфері буде мова низше).



    За поставленнє кандидат платив певну таксу владицї й крилошанам, а також тим своїм наставникам. Сю остатню устава епископських служебників означає на 12 гр., і поза тим забороняє всякі побори й хабарі. Устава галицького крилоса уставляє з кандидата духовникови 6 грошей, крилошанам, що служать з владикою при посьвященню по 1 гр., але оплати самому владицї також не означає. Вона бувала, очевидно, ріжна, загалом зовсїм не мала. Маємо небезінтересну рекомендацію ігумена київського Михайлівського монастиря до митрополита, де той ігумен просить висьвятити на сьвященика дяка Васька, „который мешкалъ у науцЂ у монастыри св. арх. Михаила Золотоверхого”; він просить митропобита, аби був ласкав „отъ совершенья священства малый подарокъ взяти, бо онъ єсть человЂкъ не маєтный” 32).



    Окрім того сьвященики платили річну дань владицї — з сих часів маємо про неї виразні звістки в галицьких привилеях. Найбільше виразну звістку маємо в привилею галлицької катедри, де зазначено, що галицький владика має побирати річноо з попів ,,по 6 золотих, так як і иньші владики” 33). Звістні також куницї „соборні”, згадувані вже в XIII в.- коли владика скликав духовенство до србе на собор; були вони часом досить значні: виленські церкви платили митрополиту давнїйше по 12 грошей, але м. Макарій зачав був брати куницї „непомірно”, й вони скаржили ся на се в. князеви 34). Ще иньший податок — „в'їзд”, або „узъЂздъ”: дань давана на приїзд владики на місце 35). Про ріжні незаконні зривки, які робили собі з духовенства епископи, будемо говорити низле.



    Про монастирський устрій сих часів і єрархічні відносини досить добре понятє дають устави XVI в. найвизначнїйшого українського монастиря — Печерськтго. В 1522 р. архимандрит з крилошанами й братиєю Печерського монастиря звернули ся до в. князя з прошеннєм, аби він з огляду на упадок, в який попав монастир по татарських нападах кіпця XV в.; дав йому уставу й забезпечив від надужить місцевих сьвітських духовних урядників. В. князь дїйсно дав таку уставу (очевидно — по вказівкам самого архимандрита), а двадцять лїт пізнїйше вона доповнена була новою уставою (бо по першій порядки в монастирі не довго потрівали), виробленою з поручення в. князя київським воєводою (1549) і потвердженою потім, на прошеннє Печерського монасттиря, в. князем (1551) 36). Ми ужиємо їх для загального образа монастирських порядків, дгповняючи вказівками з иньших грамот.



    Монастир печерський не залежить від адмінїстраціії духовної чи сьвітської, а просто від в. князя; се звичайна норма для визначнїйших монастирів великокняжого подавання: „которогожъ монастыря ты, пане воєводо, ани митрополитъ, ани хто съ подданыхъ не маєтъ подавати, а ничимъ ся въ него вступовати, бо мы беремъ то на насъ господаря”. Архимандрита мали вибирати собі старцї монастиря, разом з князями, панами й земянами Київської землї, і за потвердженнє його мали дати в. князеви з монастирськьго скарбу пятдесять золотих, а в. князь обіцяв, що нїкому иньшому не дасть монастиря як тільки їх кандидату, хоч би иньші давали йому більше чоломбитє. Такий же вибір архимандрита з участию місцевих панів практикував ся на Волини з жидичинською архімандрією 37). По иньших монастирях ігумена мала вибертаи братия, й в. князь його потверджував 38). Таке було правило, а на практицї в. князь і в Печерський монастир, і в иньші часрь іменував ігуменів на власну руку, а в монастирях панського надавання робили се їх патрони.



    В монастирі була „община ”. Се загальна підстава монастирськгї орґанїзації, і документи уживають сього терміна, близше його не поясняючи. Він означав передовсїм спільність, а властиво приналежність монастиреви, а не поодиноким особам, всього монастирського майна. В найвищій формі вона означала виключеннє особистї власности: сього виразно вимагає нпр. устава, дана Супрасльському монастиреви митр. Йосифом Соллтаном і маршалком Ходкевичом в 1510 р. 39). Але звичайно так далеко в вимогах не йшли. В Печерськім монастирі монахи могли мати тільки рухоме майно: лише його можна було з собою забрати, виходячи з монастиря, а келїї й городи належали монастиреви, й їх не можна було продавати; майно по умершім ішло на монастир. Мабуть в те ж понятє общини входила спільна трапеза для всеї братиї й обовязкова участь в богослуженнях, зазначена в уставах. Так мабуть звиачйно розуміла ся „община” в тодїшнїй монастирській практицї.



    Архимандрит завідує справи церковні. Адмінїстрація ж, господарство ведуть ся иньшими, вибраними архимандритом разом з братиєю урядниками: економом і плаатником (скарбником). Монастирська печатка лежить в скарбі, у палатника під ключами архимандрита й економа. Важнїйші справи ведуть ся з участиєю братиї, передовсїм старших монахів, що носять назву „старцїв, крилошан і застолпників” 40). Подробиць не наводжу — ними особливо богата устава з 1549 р.



    Не всюди було се так реґляментовано докладно як в сих печерських уставах, та й тут ся реґляментація вказувала властиво ідеал досить далекий від практики. Обставини, що привели до уложення другої печерської устави, кидають досить сильне сьвітло на практику сього й иьших монастирів. Заведена першою уставою „община” протримала ся в Печерськім монастирі лише за того одного архимандрита: його наступники, що випрошучали собі монастир від в. князя без вибору монахів, не хотїли мати общини; „для свого пожитку”, безконтрольно розпоряджали вони доходами монастиря, та обертали їх на користь своєї фамідїї 41). Сам вел. князл перший не дотримував своїх усав, даючи архимандрію людям стороннїм, без вибору монахів і панів київських.



    Про матеріальне забезпеченнє сьвітського духовенства була мова вже вище 42). З сих часів маємо також досить докладні звістки про земельні маєтности катедр і визначнїйших монастирів.



    З українських катедр найбогатшими уважали ся, й булли, володимирська й луцька. Інвентарі й увязчі листи, споряджені при кінцї XVI в., дають про їх дотації досить докладне понятє. Луцька катедра воьодїла чотирма місточками, двома замками й тридцятьма чотирма селами в повітах Луцькім і Володимирськім. Володимирська мала два місточка й двадцать сїм сїл 43). Иньші були не так богаті. Катедра перемишльська нпр. вичисляє в своїм привилею 1407 р. двадцать сїл і части (по кілька дворищ) ще в десяти селах, та кілька монастирів з їх ґрунтами 44); се не мало, але можна сумнївати ся, чи сї села всї дїйсно були в її володїнню в XV в.



    З монастирів найбогатшим все був Печерський. Його маєтности докладно вичислені в увязчім листї з р. 1593 45). Було в тім два визначні місточка — Радомисль і Василїв (Васильків), 50 сїл з присїлками — переважно в околицї Київа, на Днїпрі, Деспї й Тетереві, але також і в подальших краях — на Волини і в Білоруси, в волостях Слуцькій, Бобруйській, Оршанській, кільканадцять селищ, численні рибні входи й лови аж під Черкаси, кілька фільварків і доми та ріжні доходи в ріжних місцях. Як богатий був монастир, і які великі доходи можна було потягти з нього, показує факт, що видубицький ігумен купив собі в 1535 р. від печерського архимандрита право на аохимандрію печерську за величезну суму 150 кіп грошей литовських! Зрештою, як ми бачили, сам в. кн. Жиґимонт уставив нормальним чоломбитєм для печерського архимандрита 50 золотих (1522).



    Прикладом еередно богатих монастирів може послужити київський Михайлівський Золотоверхий. В 1526 р. його ігумен списує такі його маєтности: пашня, сїножать і млин під Київом, озеро й острів на Днїпрі, велике село Селивонщина, що дає дві кади меду; кілька поодиноких дворищ і служб в ріжних місцевостях, що несуть в тім часї медову дань, але з кінцем столїтя перетворяють ся в хлїборобські села. Мірою грошевитости монастиря може служити закупно ним c. Глевацького під Київом за поважну суму 30 кіп грошей, всерединї XVI в. 46). Найславнїйший з галицьких монастирів Унївський мав в XV в. два села, окрім млинів, ставів, і т. и. 47).



    Примітки



    1) Supplementum ad hist. Russ. mon. c. 146.



    2) Акты Зап. Рос. II ч. 109.



    3) Рус. ист. библ. IV с. 14.



    4) Акты Зап. Рос. III ч. 7.



    5) Рус. ист. библ. IV с. 13-4.



    6) Археографическій сборникъ V ч. 3-5. Про час і особу митрополита див. у Макарія IX c. 224.



    7) Рус. ист. библ. IV с. 12-3.



    8) Supplem. ad hist. Ruxs. mon. ч. 55.



    9) Акты Зап. Рос. І ч. 166, II ч. 77.



    10) Ibid. I. ч. 174.



    11) „Мають они тыє духовныє дЂла справовати подлЂ обычая своєє церкви по давному”.



    12) Idid. І ч. 166.



    13) Див. нпр. Акты Зап. Рос. III ч. 12. Проф. Чистович скороспішно виводив з того, що в справах спадщинних мішаний суд був взагалї нормою (Очеркъ исторіи зап. церкви І c. 193). Що духовенство дїйсно старало ся присвоїти собі юрисдикцію в справах про тестаменти, що иньше. Очевидно, головно на сї аспірації його скаржила ся шляхта в своїх петиціях про духовний суд.



    14) Zbior pfaw litewskich c. 408, Акты Зап. Россіи III ч. 4 § 16 і 11 § 21.



    15) Акты Зап. Россіи I с. 191, Akta gr. i ziem. VII ч. 60, Supplementum ч. 143, див. іще вище — c. 464 скаргу на владику за незаконний розвід.



    16) Див. річеві показчиаи в III і VII томах Жерел до істориї України-Руси під словами: розводи, роспусти.



    17) Акты Звп. Россіи III ч. 22.



    18) Theiner III c. 236.



    19) Див. цитовані листи митрополита в Археографич. Сборнику т. V ч. 3-5.



    20) Див т. III 2 c. 283- 4, а лїтературу крилоса пізнїйших часів в прим. 10 сього тому, крім того іще замітка Н. II. Объ учрежденіи Ип. ПоцЂемъ уніятской капитулы въ ВладимірЂ — Труды кіев. академіи 1869.



    21) Акты Южной и Зап. Россіи І ч. 103, з сеї-ж грамоти (імее сьвідків) видно добре й склад самого крилоса; пор. Археограф. сборникъ VI ч. 33 (про крилошанську недїлю).



    22) Архивъ Югозап. Россіи 1 т. І ч. 49, 101, 112, т. VI ч. 35, Акти Петрушевича (Наук. сборн. 1867) ч. 3.



    23) Акты Зап. Рос. І ч. 174, Акты Южной и Зап. Р. І ч. 103 Архивъ Югозап. Р. І т.VI ч. 84.



    24) Акти Петрушевича (Наук. сборн. 1868) ч. 4.



    25) Акты Южной и Зап. Россіи І ч. 103 і 118, Архивъ Югозап. Россіи І т. VI ч. 84.



    26) Уч. записки Акад. наук І c. 40, Рус. ист. библ. VI ч. 69; лїтописні виписки у Карамзіна т. V прим. 254, c. 104.



    27) Акты Зап. Р. І ч. 152. Подібну скаргу на намісників-монахів бачимо в петиції, видрукованій в Археограф. Сборн. VI ч. 3 під роком 1511, але хоч сю дату прийають дослїдники, вона зовсїм непевна, й мова документу вказує рішучо на пізнйїші часи.



    28) Див. вище c. 434 і далї. Пор. привилей на намісництво на Поділю від короля, з 1516 р. — Архивъ І. Х ч. 5.



    29) Акты Зап. Рос. І ч. 70, II ч. 78, III ч. 22. Рус. ист. библ. VI ч. 69 Карамзін V с. 104 (виписки з невиданих лътописей).



    30) Пор. т. III 2 c. 330-1.



    31) „Указъ како подобаєтъ избирати на священство и ставити годныхъ у іерейскый и діаконъскый чинъ” — з одного кодексу (кінця XV в.), виданий в Рус. истор. библ. VI ч. 131, з иньшого — кінця XVI в. — Петрушевичом (Архіератиконъ, 1901), див. також Описаніе рукоп. Синод. библіотеки III т. 1 ч. 366 (680), с. 100-2. Пор. постанови собору 1509 р. Рус. ист. библ. IV с. 9-10.



    32) Акты Южнйо и Зап. Россіи І ч. 103, 143.



    33) Ex singulis poponibus in vladicatu suo constitutis, per sex florenos (цифра виглядає минї на занадту високу) ratione contributionis kuniczne dictae, prout et alii wladycae in suis vladicatibus, singulis annis habebit et percipiet. Supplementum ч. 55, пор. Acta gr. i ziem. т. V ч. 26, XII ч. 4286, див. вище c. 432 і далї.



    34) Акты Зап. Рос. I ч. 152, пор. ч. 204 (с. 352) і II ч. 70 (с. 89). В сїй остатнїй, уставі Полоцької землї є ще память і про „пригонъ”: „а въ пригонъ попомъ и игуменомъ по владыцЂ не ходити”; се практика панщинних робіт на влабику, звісна з постанов собора 1274 р. — пор. т. III 2 c. 296.



    35) Акты Зап. Р. І ч. 152.



    36) Акты Зап. Россіи II ч. 12 і III ч. 10. Низше цитую тільки иньші документи, що доповняють Печпрські устави.



    37) Див. вище c. 15.



    38) Акты Зап. Рос. II ч. 121 і 122.



    39) Археографическій сборникъ IX ч. 5.



    40) Порівняти уставу Супрасльського монастиря з 1568 р. — Археографич. сборн. IX ч. 22.



    41) Акты Зап. Россіи III c. 22-3.



    42) С. 275 і далї.



    43) Архивъ Югозап. Россіи І. 1 ч. 45 і 90.



    44) Akta gr. i ziem. VII ч. 26.



    45) Архивъ Югозап. Россіи І. 1 ч. 91, пор. VII. l c. 120, Лебєдинцевъ — Матеріалы с. 42.



    46) Акты Зап. Россіи II ч. 140; (Ярмаховича) Кіево-Златоверхо-Михайловскій Монастырь (Київ, 1889) ст. 37 і с. 119 і далї.



    47) Akta gr. i ziem. XIV ч. 2224.



    ВНУТРІШНЯ ОРҐАНЇЗАЦІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ. ПАТРОНАТ, ЙОГО ТРАКТОВАННЄ ЯК ДЖЕРЕЛА ДОХОДІВ, ДОХОДИ З ПАТРОНАУ — ІНТЕРКАЛЯРІЇ, ЧОЛОБИТЯ, РОЗХАПУВАННЄ ЦЕРКОВНИХ МАЄТНОСТЕЙ ПАРТОНАМИ, ПРИЗВИЧАЄННЄ ДО ПАТРОНАТУ Й ЙОГО ОПРАВДУВАННЯ. НЕКАНОНЇЧНЕ ТРАКТОВАННЄ ПРАВОСЛ. ЦЕРКОВНИХ УРЯДІВ ПРАВИТЕЛЬСТВОМ, ЕКСПЕКТАТИВИ, КОНФЛЇКТИ НОМІНАТІВ, ВІЙНИ ЗА КАТЕДРУ ЛУЦЬКУ Й АРХИМАНДРІЮ ЖИДИЧИНСЬКУ, РОЗХАПУВАННЄ МАЄТКІВ ВЛАДИКАМИ.



    Сї так великі — невважаючи на зривки, що з усїх боків робили ся, невважаючи на з усїх боків попростягані до них руки, — церковні маєтности були тим ґрунтом, на якім розвиваєть ся й до крайнього цинїзму доходить власне в ХVI в. система патронату, „подаваня хлїбів духовних”.



    Дуже скупий матеріал, яким розпоряджаємо ми для XIV-XV в., не дає нам можливости докладно слїдитиз а розвоєм патронату. В XVI вік вступає він уже широко розвиненою й глубоко закоріненгю практикою, так що вже на соборі 1509 р. служить предметом гірких нарікань. В XIV в., навіть при кінцї його, ми можемо ще констатувати значну свободу єрархії в обсадженню катедр. Практика виборів епископа собором духовенства, звістна в XIV і початках XV в., віддїлює сї пізнїйші патронатські порядки від староруської практики. Правда, в Візантиї також признавали ся права фундаторів — „ктиторів”, супроти їх церков і монастирів, і безперечно, ся практика була перенесена звідти й на Русь. Але чи по анальоґії переносила ся вона також на церкви й монастирі взагалї, так що вкінцї могла вплинути також на анальоґічне трактованнє катедр, чи вплинув на виробленнє коляторської практики супроти православних катедр і посад в Польсько-литовській державі приклад роздавання катедр і бенефіцій католицьких, чи вкінцї причинила ся до того система служебних бенефіцій в. князївства Литовського — про се моэна б богато говорити, але трудно що небудь певне сказати при теперішнїм станї наших відомостей. Я завважу тільки, що ся система подаваня далеко маркантнїйше дає себе знати в землях в. кн. Литовського — чи тому що тут було тих духовних бенефіцій більше й вони були богатші, чи з иньших, спеціяльних причин, нпр. під впливом загальної бенефіціальної систпми вел. князївства, — того не беру ся виводити.



    В XVI в. в кождім разї бачимо патронат в повнім розвою на всїм просторі українсько-руських земель, в. кн. Литовського й Корони. Церкви й монастирі в маєтностях приватних були „въ подаваньи” своїх дїдичів чи державцїв, хоч би вони й зовсїм не були їх фундаторами; церкви й маєтности в королївщинах — в подаванню короля (котрі важнїйші) або його старост і намісників (сїльські церкви й меньше важні монастирі), по містах — в подаванню короля або міщанської громади, коли вона була фундатором церкви; катедри — всї були в подаванню короля. Митрополит і епископи розпоряджали тільки церквами й монастирями, що стояли по катедральних маєтностях, або приписані були до катедри як її власність і приналежність, отже розпоряджали ними властиво не з свого єрархічного титулу, а з титулу державцїв, як і кождий иньши йдержавець чи дїдич.



    Патронат, подаваннє стали такою ж приналежністю володнїня, як нпр. уживаннє лїсів чи рибних ловіч, не тільки правом, а й джерелом доходу. Тому при наданнях земель, в державу, в застав не раз вичисляєть ся подаваннє церков і монастирів між ріжними вигодами держави, а при роздїлї маєтности між дїдичами патронат виступає також як предмет спеціального подїлу й служить коммпензатою иньших доходів володїння. Так нпр. при подїлї маєтностей старинного галицького роду Бибельськнх в серединї XV в., монастирі всї дістають ся одній сестрі кн. Ярохнї Передїльницькій, тим часом як иньші дістають, окрім сїл, млини, корчми й зверхнї права на служебну (васальну) шляхту 1). В волинських подвннях, закупнах, замінах маєтностей „подаванья церковныи, sinagogarum ritus Ruthenorum collationes, „церквы со всимъ поданємъ” виступають як звичайний атрибут володїння 2), а кор. Бона, маючи в держанню своїм староство Пинсь
    Страница 60 из 77 Следующая страница



    [ 50 ] [ 51 ] [ 52 ] [ 53 ] [ 54 ] [ 55 ] [ 56 ] [ 57 ] [ 58 ] [ 59 ] [ 60 ] [ 61 ] [ 62 ] [ 63 ] [ 64 ] [ 65 ] [ 66 ] [ 67 ] [ 68 ] [ 69 ] [ 70 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 ] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.