LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 62

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    аєтности своїм дїтям і приятелям, владицтво саме „спустив” одному з претендентів, Мелетию Хребтовичу, ігумену печчерському, і той перейняв на себе формально володїннє епископією, але безпосередно по тім виарендував Теодосиєви всї маєтности епископські (або як він висловляєть ся в иньшій грамотї — таки саму епископію), а заступати себе в адмінїстрації епархії поручив свому брату Семену і Теодосиєвому зятеви, війтови володимирському Дубницькому — „всихъ потребъ и справъ моихъ церковныхъ епископии володимерскои и берестейскои постерегати, пилновати и всимъ тымъ потребамъ досыть чинити”. І всї сї контракти були або попереджені правительственними позволеннями або мовчки акцептовані правительством. В поясненнє їх мусимо сказати, що метою їх було: забезпечити можливо певно перехід володимирської епископії по Лазовськім до Хребтовича, а до смерти Лазовського —л ишити його в її уживанню. Але в кождім разї переведент се було в формах, які з канонїчною практикою зовсїм не мали нїчого спільного 30).



    Примітки



    1) Akta gr. i ziem. XIII ч. 1489.



    2) Archiwum Sanguszkow III ч. 92, 107, IV ч. 271, 276.



    3) Акты Южной и Зап. Россіи І ч. 126.



    4) Akta gr. i ziem. XIV ч. 2224.



    5) Archiwum Sanguszkow III ч. 107.



    6) Див. вище c. 432 і Akta gr. i ziem. XII ч. 4286, Archiwum Sanguszkow III ч. 238, 421, Памятники изд. Кіев. ком. І 2 ч. 8.



    7) Archiwum Sanguszkow III ч. 258 == Акты Зап. Рос. II ч. 124. Подібно висловляєть ся й згадане вище наданнє Унївського монастиря (A. G. Z. XIV ч. 2224).



    8) Акты Зап. Р. І ч. 115.



    9) Чимъ далЂй отъ часу тымъ большоє спустошеньє, знищеньє и зменьшеньє тым поданьям и добрам церковнымъ черезъ розныє особы дЂєть ся.



    10) Акты Зап. Р. IV ч. 14.



    11) Theiner III с. 235.



    12) Вище с. 284.



    13) Zrodla dziejowe VI с. 87-8.



    14) Акты Зап. Рос. II ч. 146.



    15) Акты Южной и Зап. Россіи І ч. 233 (1496).



    16) Рус. истор. библ. VII с. 1292.



    17) „Присылалъ до насъ, пише нпр. в. князь (1526), богомолецъ нашъ епископъ Пафнотей, біючи намъ чоломъ о томъ, штожъ владыка луцкій Кирилъ єсть у великой старости и у хворобЂ, и естли бы Богъ на него смерть припустиль, абысмо по єго животЂ тотъ хлЂбъ духовный — владычество луцкоє єму дали” — Акты Зап. Россіи II ч. 146.



    18) Акты Южной и Зап. Россіи II ч. 105 (1520).



    19) Ibid. ч. 110.



    20) Архивъ Югозап. Рос. І. VI ч. 28.



    21) Ibid. ч. 35 і нотка при документї.



    22) Архивъ Югозап.Р оссіи І т. І ч. 24; пор. подібний епізод в Актах Зап. Рос. III ч. 89 і 110.



    23) Архивъ Югозап. Россіи І т. І ч. 8 і 12 (c. 53, пор. с. 24).



    24) Нпр. Акты Зап. Россіи III ч. 29.



    25) Памятники изд. кіев. коммиссією І, 2 ч. 4-6.



    26) Архивъ 1. І ч. 4.



    27) Архивъ І. І ч. 26, 34, 40, 41.



    28) Описаніе архива уніат. митрополитовъ ч. 27, Zbior praw litewskich c. 504-5.



    29) Археографическій сборникъ ї c. 232-3, Архивъ Югозап. Россіи т. І ч. 10, 44, 46, Акты Южной и Зап. Россіи І ч. 165.



    30) Архивъ Югозап. Россіи І т. І ч. 20-23.



    ВНУТРІШНЯ ОРҐАНЇЗАЦІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ. РОЗСТРІЙ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В 2-ІЙ ПОЛОВ. XVI ВІКУ, ВПЛИВИ ЧАСУ — ОБРАЗ РОЗСТРОЮ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В ПОЛЬЩІ В ПОЛ. XVI В., ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРАВОСЛ. ЦЕРКВИ КІНЦЯ XVI В., ІНВЕКТИВИ ІВАНА З ВИШНЇ, ДЕМОРАЛЇЗАЦІЯ ЕПИСКОПАТУ, РОЗХАПУВАННЄ МАЄТКІВ, ОРУЖНІ НАЇЗДИ, НАСИЛЬСТВА, ХАРАКТЕРИСТИКА ЦЕРКВИ В РЕЛЯЦІЇ ЛЬВІВ. БРАЦТВА, НЕПОРЯДКИ В ПЕРЕМИШЛЬСЬКІЙ І ЛЬВІВСЬКІЙ ДІЄЦЕЗІЇ, УПАДОК НИЗШОГО ДУХОВЕНСТВА. ПРОБИ РЕФОРМ ЗІ СТОРОНИ СУСПІЛЬНОСТИ, СООЮЗ З ПАТРІАРХАТОМ; НЕВДОВОЛЕННЄ ВЛАДИКІВ І ПЛЯН УНЇЇ.



    Сей безцеремонний, нїчим не прикритий цинїзм в трактованню церковних посад проявляєть ся, як по части можна бачити і з наведених фактів, особливо в другій половинї XVI в. і був у значній мірі випливом загального упадку церковного житя в реформаційній добі, що давав себе відчувати так само, і ще більше навіть в церкві католицькій, а в православній укрвїнській церкві причиняли ся до того ще й спеціальні обставини, як байдужне, або й неприхильне трактованнє її правительством й иньшими міродайними чинниками, як омертвленнє її довшим процесом упадку й занепад культурного значіння її в самій руській суспільности. Повне ослабленнє субординації й дісціплїни, брак контролї й екзекутиви, приготований попередньою еволюцією православної церкви в Польсько-литовській державі, тнпер робили дальші поступи в атмосфері загальної анархії, що починає в епоху безкоролїв обіймати все суспільне житє Польсько-литовської держави. Дезорґанїзація української церкви в другій половинї XVI в., особливо в останнїй чверти його доходить крайнїх границь. Захитаннє старих моральних традицій, „моральне зіпсутє”, що характеризує житє суспільности в сїй переломовій добі, прилучаючи ся до сеї дезорґанїзації, робили православну церкву в українських землях другої половини XVI в. аррною крайньої деморалїзації, несогірше від католицької церкви реформаційної доби.



    Щоб не бути голословним в сїм твердженню, що на православній церкві відбивав ся загальний упадок і дезорґнїзація церковного житя, який дав себе в рівній мірі відчути і в католицькій церккві — тільки та о яких чверть віка скорше вийшла з сього упадку, я наведу характеристику католицької церкви Польщі в серединї XVI в. з компетентного джерела — меморіалу краківської капітули на пьотрківський синод 1551 р.; вона нам причинить ся до зрозуміння упадку й православної церкви в другій половинї XVI в.



    „Передовсїм треба признкти, пише вона, що всї отсї біди й переслїдуваня церкви і божих слуг прийшли на церкву й її слуг праведним божим судом і по заслугам, за гріхи і соблазнь і деморалїзацію сьвящеників і їх старших — епископів, за їх амбіцію і незмірне лакомство. Забувши своє званнє, свою присягу і свій пастирський обовязок, не памятаючи про Бога, не памятаючи кари і страшного суду божого, відложивши всякий сором, немов глухі на обмови й розмовил юдські, вони ведуть роспустне житє в розкоши, в піятиках, в любодїяниї, в похотях плотських і помислах роспустних, не дбаючи про свій епископський обовязок, заныті брудними користями, провадять торги. І не диво, що такі епископи, коли вони не сьвідомі св. письма і канонїчного права, не знають взагалї божого закону, а не знаючи їх, не можуть спонукати анї себе, анї своїх підвластних; але вони й не держать на дворах своїх людей осьвічених і розумних, з розмови, поради й розуму котрих могли б похвально користати при своїх вчинках і всяких справах і пригодах (се спеціально повторюєть ся низше на адресу прімаса). Натомість деякі паонве епископи поприймали до себе сьвящеників підозрілих, звісних єретиків, відставлених від церковних служб, бо ті їм в хибах похваляють і притакують; вони держать їх у себе, годують, опікують ся, і в постійнім товаристві їх наче від овець заражених, самі стають зараженими.



    „Тай не тільки сї панове епископи не відгоняють від своєї овчарнї єретиків, але, як кажуть — самі сї епископи поступають як єретики й погани (притока до біскупа холмського Уханского). Вони так зневажають сьвяті церковні устави, що не уважають на уставлені церквою сьвята, побожні церемоїнї і пости, їдять в великий піст мясо прилюдно, причащають під обома видами сьвітські особи, тільки три таїнства полишають, а иньші відкидають, ганять хрещеннє римське, а руське хвалять (притока до біскупа куявського Дрогойовского). Про декого з панів епископів говорять, що вони не мають нїякої релїґії нї віри (до краківського Зебжидовского).



    „Пішла в нарід слава, що дворяне й слуги епископів то піяки, розкошники, розпустники, блудники, підлизп, скоморохи, комедіянти, котрих епископи слухають уважнїйше і охотнїйше нїж слово боже. Давнїйше двір епископа був школою для дїтей. Тепер за столом їх не читають з сьвятого письма, і нема таких розмов, щоб помножали розум, приводили до страху божого і будили та защіпляли любов до нього.”



    „І той закид тяжить на панах епископах, що вони роздають сьвященничі посади своїм рідним і своякам недоросткам і своїм слугам невігласам, неписьменним, що сповняли перед тим негідні обовязи, навіть сводникам, і наповняють церкву людьми нїкчемними, які свохї обовязків не сповняють і нїчим не ріжнять ся від мирських. А через те сьвітські люде, бачучи, які непорядки дїють ся в церкві від епископів, соблазняють ся такими нїкчемними клїриками й усїх уважають за нїкчемних, ненавидять духовенство й заходять ся відбирати від церкви її дотації. Тай епископи зле уживають свої доходи і жертви бідних на бенкети, піятики, дороге вино, справояючи люкулївські пири, будують ріжні забаганки, купують і дарують доми своїм любовницям, а своїм братам і своякам або нїчого не дають, або противно — дають забагато й купуюьь їм великі маєтности з церковних доходів”.



    Щоб не зістати ся при загальних обвинуваченнях, меморіал поіменно переходить сцчасних польських біскупів і описує їх репутацію — виймаємо з того дещо: „Арцибіскуп, не пильнуючи того, що належить до Бога і Духа Св., віддав ся сьвітовим клопотам, череву, їжі, сну, мясу, похотям. Не читає св. письма, канонів або синодальних постанов. Встає не рано — тягне свій сон до пізнього дня і скоренько відслухавши мшу, яко тако прочитавши молитви, їсть, справляючи розкішний обід, уживаючи кубків аж до упитя. При столї не читаєть ся нїчого побожного, але ведуть ся жарти, забави, сьміхи. По снїданню віддаєть ся пополудневому сну, потім іде до обіду, потім знову спить, а часом віддаєть ся любови. І так ідуть роки, місяцї, днї, години, так як би архіепископство було самою їжею, питєм, випочиваннєм.



    „Про епископа краківського така слава (коби була неправдива!), що він не тримає великого посту, їсть мясо, хвалить причастє під обома видами; і — що навіть подумати й сказати страшно — він безбожник, без релїґії й віри. Кажуть, він прилюдно говорив, що Мойсей, Христос і Магомет то три великі обманцї, які цїлий сьвіт звели й здурили. Той же сам епископ краківський, як про се йде дуже широка поголоска, кажуть — живе ен в чистотї й повздержности. Така є слава, що приїхавши перший раз до Ґданська, він відти вивіз з собою дівчину і держав у себе в Вольборку, мав від неї доньку і на її хрестини спішно виїхав по коронації короля, облишивши справу пинчівської церкви. Такаж слава є й про монахинь і иньших жінок, за якими уганяє його милость. Має він також таку славу між людьми, що епископство собі купив, давши й. корол. милости за те маєтність Вавжинчичі, а толкують се тому, що тим зроблено величезну утрату маєтностей.



    „Вп. епископу познанському закидають ханчивість, і за своє скупство він має найгіршу славу. Кажуть, що він нищить тестаменти, забирає й розхапує чужі гроші, взятого не віддає й ріжними поганими способами викручуєть ся від тих, що жадають звернення грошей. Канонїків своїх він викляв, аби дістати гроші з їх скарбницї, й навзаєм був ними виклятий” і т. д. 1).



    Зовсїм анальоґічними рисами характеризуєть ся й православна церква й її духовенство другої половини XVI в.



    От як описує ex post звістний автор „Палїнодиї” Копистенський 2) церковні опрядки кінця XVI в., сам бувши їх сьвідком:



    „Дійшло до того, ощ епископські й митрополичі столицї засїдали не люде гідні 3), а такі, що були їм на ганьбу й сором і гріх — не люде з монастирів, добре випробовані в житю безженнім або чернечім сїдали на них, відповідно до церковних устав, але люде безпосередно ві господарства сьвітового чи рілї, або від жовнїрського ремесла, в нагороду тих своїх заслуг, при тім неуки й великі простаки, з сьвятим письмом не обізнані, анї „пробації” не вчинивши, анї чернечого житя не скоштувавши. І так ті сьвяті і всякої чести гідні престоли почали на собі чути не тільки двоженцїв або троженцїв 4), але і таких роспустників, що й обіцяного Богу безженного житя не держали ся відповідно до канонів і свого cтану. ІІресвитери ж, посьвячені ними, були сьмітє людське, бо вже пресвитерська гідність дійшла була до такої зневаги, що порядному чоловіку дати себе потягнути на нього, то значило мов би якусь ганьбу дістати. Через те до сьвященства натиснули ся були самі голодні і неуки, так що й пізнати не можна було, де бував пресвитер частїйше — в коршмі чи в церкві”.



    В відзивах ранїйших сучасників знайдемо тони ще сильнїйші. Послухати нпр. горячих інвектив Івана з Вишнї в його посланнях, писаних чверть столїтя скорше, в розпалї унїонної справи:



    „Да прокляты будутъ владыки, архимандриты й игумены, которіє монастырЂ і фолварки собЂ зъ мЂстъ святыхъ починили, и самы толкоз ъ слуговинами и пріятелми ся въ нихъ тЂлесне и скотски переховываютъ 5) — на мЂстЂхъ святыхъ лежачи, гроши збираютъ; съ тыхъ доходовъ, на богомолци Христовы наданыхъ, дЂвкамъ (донькам) своимъ вЂно готуютъ, сыны одЂваютъ, жоны украшаютъ, слугы умножаютъ, барвы 6) справуютъ, пріятелЂ обогачуютъ, карити зиждутъ, возники сытыє и єдинообразныє 7) спрягаютъ, роскошъ свою поганскую исполняютъ”. По монастирях замість молитов і відправ пси виють, голосять і хори справляють. Настало поганське безвірє; зник самий слїд християнського житя, а то тому — ,.владыки бо безбожныє, вмЂстг правила и книжнаго чтенія и поученія въ законЂ Господни день и нощь, надъ статутами и лжею увесь вЂкъ свой упражняютъ и погубляютъ и вмЂсто богословія и вниманія настоящаго житія — прелести, хитрости человЂческія, лжи, щекарства и прокарацій діаволскаго празнословія и угожденія ся учатъ !” 8).



    Замість сьвітити добрими дїлами, вони нищать віру своїми дїлами злими, роспустивши в соб такі „прагнення лихоимства пенежгого и достатку мірского”, що не можуть нїяк задоволити ся. Церковні маєтки обертають вони на свої роскоші й вигоди, немилосердно здираючи церковних підданих. Тай не дивувати ся тому, бо сї люде й ішли на церковні посади на те, аби роскошів і богацтва заживати:



    „Покажите ми, гдЂ который зъ васъ оставилъ домъ, села, имЂнія, маєтность, сродство и мірскоє житіє Господа ради? Не ваши милости ли того ради и бискупства 9) ся доконали, яко да сокровище бллшее имЂней, маєтность скарбовъ пЂняжныхъ и прибытковъ въ церкви божой знайдете, слугъ личбою двояко и трояко, нежели перво єсте мЂли, умножаєте? славою вЂка ceгo коронуєте ся, въ достатках! безпечалныхъ и роскошныхъ якъ въ маслЂ плываєте, дочки богатымъ вЂномъ бискупскимъ обвинуєте, зятей панами пышно гордЂйшими починили єсте и своихъ повинныхъ церковнымъ сиротскимъ убозскимъ и слЂда Христова держачих ся добромъ обогатили єст,е титулы имъ славнЂйшіє починили єсте, — отъ войскихъ на подкоморихъ, отъ подкоморихъ на судей, отъ сдей на каштеляны, отъ каштеляновъ на старосты, отъ старостъ на воєводы переворочаєте?” 10). Сучасних епископів представляв він в таких образах:



    „Єго милость каштелянъ ПатЂй, єсли и каштелянства титулх догонилъ, але толко по четыре слуговины, а въ одежи — якая барва вмЂстити ся могла, за собою волочилъ; а нынЂ, коли бискупомъ 11) зосталъ — перебЂжитъ 12) личба и десяткова, и барва скупо дорожшая и славнЂйшая. Также и єго милость арцибискупъ 13) коли простымъ рогозиною былъ, не знаю єсли и два слуговины переховати на службу свою моглъ, а нынЂ личбою переважитъ и десятокъ, барвою ровно съ першимъ. Также и Кирило 14), коли попомъ простымъ былъ, толко дчяка за собою волочилъ, которыму кермашами 15) порожными заплату чинилъ, а нынЂ коли бискупомъ зосталъ, догонитъ слугами и барвою первыхъ. Также Холмскій 16), коли въ Луцку жилъ, Саксономъ и Майдебурскимъ правомъ своє черево кормилъ 17), а нынЂ, коли бискупомъ осталъ, муситъ быти и слуговынъ себЂ набылъ. Также и Григорко 18) коли дворяниномъ Рогозинымъ былъ, и хлопчина не имЂлъ, а нынЂ мусит быти и тотъ теперъ, коли бискупомъ зосталъ, въ чере†ширшій, въ горлЂ сластолюбнЂйшій, въ помыслЂ высочайшій, въ достатку богатшій и въ слуговинахъ доволнЂйшій. А Пинского 19) въ первомъ житію не зналєм, але по нынЂшнемъ показуєтся, што и тотъ какъ и другіє, также єдиною (дорогою з ними іде) — бо вижу, як не вслЂдъ Христа, но вслЂдъ свЂта сего пелкгримацію всЂ вышъ реченныє трудятъ” 20).



    Я навів ширші виписки з сих послань, бо окрім характеристики упадку православної єрархії вони, як ми бачили, дають і цїнні побутові образки, а також інтересні і з чисто лїтературного погляду. Характеристика епископів, взагалї єрархії, яку дає тут Іван з Вишнї, знаходить потвердженнє і в иньших, не лїтературних вже, а документальних сьвідоцтвах.



    Бачили ми вже вище 21) нарікання волинської шляхти ще з 1560-х рр., що епископства й архимандрії за ріжними протекціями дістають люде „простыє и неученыє”, які тільки нищать і руйнують церковні маєтности, „ко шкоде церквамъ божимъ”. Теж саме кажуть владики-унїяти, жадаючи права предкладання кандидатів королеви на церковні уряди. „Й. кор. величество, кажуть вони, будучи иньшої релїґії, не може так легко знати, хоо годен тих урядів; через те часом трапляло ся, що такі уряди діставали ся людям необізнаним (hominibus idiotis), які ледво вміли читати 22). Як господарили на тих урядах такі homines idiotae, ми вже бачили.



    Практику роздавання владиками церковних маєтностей своїм своякам, приятелям, протекторам бачили ми теж на численних прикладах. Владика, настаючи на своє владицтво, не раз діставав маєтности і взагалї майно церковне розібране, розхоплене, так що приходило ся його з тяжкою бідою, а нввіть і оружною рукою виручати. В Луцьку нпр., як сьвідчило катедральне духовенство 23), по смерти Борзобогатого його невістка, що була при нїм, забрала церковні привилеї, книги й дорогоцїнні річи: „съ церкви соборноє взяли крестъ золотый великий, роботы велми коштовноє вязеноє съ каменемъ дорогимъ, который стоялъ тисячи золотыхъ; камень великий дорогий изъ образу Пречистоє святоє виняли и взяли и до Кгданска продати отослали, которого шацовано шестьсотъ таляровъ; євангелиє сребромъ оправноє зъ шмалцомъ, велми коштовноє”. Син Борзобогатого забрав з владичого замку Хорлупа всю гармату до своїх маєтностей. З церковних фільварків забрано збіже, худобу, ріжний інструмент. Монастир в Дубищу був знищений зовсїм — монахів розігнано, келиї попалено на „попіл” (на поташ). Селяне теж скаржили ся за забрану від них худобу, збіже, річи. Маєтности були знищені, селяне зубожілі — иньші знов села були порозбирані. Хорлуп з селами був заміняний за дрантиве, далеко дешевше село Радивилу за великою доплатою (отже властиво укритим способом проданий); ключ Полонський держав староста луцький Пронський в арештї за незаплачені податки й теж не пускав туди нового владику 25); иньшу велику маєтність — Жабче, віддане владикою в посаг зятю Жоравницькому, держали дїти того зятя і не уступали ся перед новим владикою, і той вкінцї здобув його оружною рукою — післав, як оповідали Жоравницькі, з пятьсот мужа ріжної збірної дружини — Татар, Угрів, Сербів, Волохів, гайдуків, стрільцїв, та друге тільки селян з сокирами, і ті викинули Жоравницьких, а король вповнї оправдав в сїм Терлецького 26) — правда була по його сторонї, а в анархістичнім тодїшнїм житю наїзд здобув уже право горожанства як спосіб реалїзації своїх прав. Того ж способу уживає Терлецький далї, аби вернути собі иньше село — Хвалиничі, а пізнїйше заводить правдиву війну за жидичинську архимандрію з Гр. Балабаном 27).



    Оружннй полк, набраний з всїляких отчайдухів, був в тодїшнїх обставинах життя неминучою річею в обстанові кождого пана, кождого властителя. Кождий жив під грозою насильства зі сторони своїх неприхильників і просто сусїдів. Терлецькому прийшло ся перебути справдешню кампанію, ведену против нього луцьким старостою Семашком, руським ренеґатом, що виробляв йому найріжнїйші збитки — держав його в облозї, замикав дорогу до катедри, так що там не можна було навіть на великдень відправу мати, справляв собі в катедрі ріжні забави, уряджував стрільбу до катедри, і т. и. Суди, як звичайно, в сїй справі нїчого не помагали, і тому що староста луцький був занадто великою фіґурою, аби його можна було подолїти оружною рукою, Терлецькому прийшло ся вкі
    Страница 62 из 77 Следующая страница



    [ 52 ] [ 53 ] [ 54 ] [ 55 ] [ 56 ] [ 57 ] [ 58 ] [ 59 ] [ 60 ] [ 61 ] [ 62 ] [ 63 ] [ 64 ] [ 65 ] [ 66 ] [ 67 ] [ 68 ] [ 69 ] [ 70 ] [ 71 ] [ 72 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.