LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 69

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    нами згодили”. Окрім задержання обряду він бажає непорушности православних церков, заборони переходу зі східного обряду на римський: „абы за постановенъємъ згоды єслибы се напотомъ хто зъ нашыхъ до рымъского костела удати хотелъ, не прыймовали ани прымушали, а звлаща пры отдаванью малъженъства, яко то звыкли чинити”. Сам для себе старий князь не допускав і тїни можливости робити на власну руку якесь зближеннє до латинства: навіть не допустив, аби його сина Януша (уже католика) вислано від короля послом до папи, аби його не підозрівав хтось в хитанню на пунктї віри 26).



    Такий настрій православної суспільности, православних мас не міг бути секретом для польського правительства і правительственних кругів, і тому тут взагалї всї заохоти до рішучої участи в справі унїї приймали дуже здержливо. І без того правительство мало забогато клопоту з релїґійними справами, з спорами про толєранцію, а виглядів на легке полагодженнє унїї не було. Перевести її по рецептї Острозького — щоб то була злука західньої й східньої церкви, не було що й думати, а всяка проба частинної унїї стріла ся б з опозицією мас, як би навіть і можна було нахилити до неї певні впливові одиницї зпоміж єрархії. Се розуміли добре, тому й пізнїйше справу унїї поведено такими потайними, критими ходами клєрикальної інтриґи.



    Виплила вона відти, відки, здаєть ся, того найменьше надїяли ся, судячи по попереднїх пробах — від православної єрархії. Бачили ми, як здержливо дотепер приймали все українські (й білоруські) владики плян унїї, звідки б не виходив він — коли не спромогали ся на активну опозицію, то бодай пасивною убивали дотепер сю справу. І тому Скарґа, заохочуючи всї можливі чинники до впливання на владиків, все таки числив ся в першій лїнїї з такою можливістю, що владики далї бдууть в опозиції, й радив вірним самим думати про себе. Та стало ся зовсїм противно — як раз владики виступили з пропзицією унїї.



    Такий незвичайний поворот був викликаний і незвичайною причиною: приїздом на Русь зверхника русьої церкви — царгородського патріарха. Від коли істнувала руська церква, не ступала на руську землю нога патріарха, аж тепер з'явив ся тут він. А з'явивши ся, повів себе так нетактовно і наробив такого заколоту, що руські владики мали всяку причину пожалувати, що він тцт з'явив ся після того, як протягом яких півтора столїть взагалї тут нїхто не думав і не журив ся патріархом, котрого власть над руською церквою стала майже номінальною.



    Зрештою був то час, коли й без того Русь аж зароїла ся всїлякими грецькими духовними достойниками, більших і меньших ранґ, щ оприходили сюди по гроші, продаючи ріжні сьвятости, видаючи грамоти й індульґенції, роздаючи ріжні права, титули, привілєґії, дуже часто — без всякого на то права, пробуваючи часом коротко, часом оаїдаючи ся на довше 27). Небогато з них записалт ся похвально в культурній історії Руси (як арх. Арсеній еласонський, Никифор, Теофан), зате богато було таких, що рекомендували себе зовсїм немудро, наприкряючи ся дуже сильно всїи, і здобували дуже непохвальну репутацію для грецької церкви. Потїй нпр. злобно пригадував потім дїяльність одного з таких зайд, Гавриїла арх. охридського, що титуулуючи себе патріархом, „якобы перекупникъ неякий въ краме роскладаючи товары своє торговалъ, такъ онъ святыє речи, розгрешенья малыє и великиє торгомъ продавалъ: великоє розгрешеньє по талєру, середнеє по полталєру, а меншоє по шести грошей, на што все самъ очевисте у Берести очима своими смотрелемъ'' 28). Скарги на них змусили патр. Єремію видати спеціальну грамоту, де він заборлняв тим приходням Грекам сповняти які небудь чинности в границях київської митрополїї 29); але й дїяльність самого Єремії в тій митрополїї зовсїм не вийшла її на здоровлє.



    На жаль, відомости, які маємо про сю гостину Єремії, далеко не дорівнюють тому інтересу, який має вона для нас з огляду на свої наслїдки і своє значіннє в нашій історії. Особливо для побуту Єремі з поворотом (1589) — особливо для нас важного, прихобить ся користати майже виключно з вказівок самих грамот, зовсїм майже позбавлених всякої історичної обстанови, бо оповідання маємо пізнїйші, дуже недокладні 30), не кажучи за дуже сторонничу закраску.



    Чи мав Єремія наперед якісь пляни в справі української церкви, не знати. Дещо доносило ся до нього вже перед тим — як от справа львівського брацтва, що давала йому передсмак тутешнїх відносин. Але його передовсїм займала власна справа. Два рази скинений з патріархату, він незадовго був знову покликаний султаном на патріарший стіл, і заставши патріаршу резіденцію зовсїм знищену, потрібував пильно гроша на її відновленнє, а також і на те, щоб скріпити своє становище відповідними контрібуціями на султанськім дворі й запобігти новим пригодам. Надїю свою покладав він головно на Москву, бо звідти не раз приходили останнїми часами богаті дарунки патріархам, а вибрав ся туди через Галичину й Литву, слїдами антіохійського патріарха Йоакима, що два рази перед ним звідав Москву й вивіз відти богаті дари. Він попрямував просто до Замостя, до канцлєра Замойского, щоб дістати позволеннє на переїзд через землї Поьлщі й Литви, а з'їхавши ся в дорозї з арх. Арсенієм, що пробував від двох років у Львові, поїхав з ним разом до Московщини, звдержавши ся на кілька день у Вильнї й спішачи ся до Москви 31). Але православне духовенство і миряне, що поз'їздили ся на приїзд патріарха до Вильна, очевидно, видвигнули таку масу справ, дезідерат і питань, що патріарх тодїж мусїв приобіцяти зайняти ся справами православної церкви Литви й Польщі при своїм поворотї й заповісти на той час собор 32).



    В Москві патріарх пробув довго, і доперва по роцї з поворотом приїхав до Вильна, в початках липня 1589 р. Свій приїзд мусїв він заповісти наперед, і на „синод до Вильна” завчасу повибирали ся владики 33) й иньше духовенство, та православні пани, а прибув і сам король. Очевидно, надїяли ся важних справ і розпоряджень. Патріарху занесені були скарги на непорядки в церкві — від свого духовенства й приїзжих Греків. З огляду на ріжні розпорядження, які треба було в тих справах зробити, патріарх окрім одержаного вже від короля листу на свобідний переїзд і всякого рода юрисдикцію, випросив іще иньший лист, де король повторяючи своє позволеннє патріарху розпоряджати ся в своїй митрополїї, наказував всїм властям, аби були йому в тих роспорядженнях помічні й перешкоди не чинили 34). Се поясняєть ся заміром патріарха приступити до ршучих способів в направі непорядків київської митрополїї.



    Патріарх пробув в Вильнї близько місяць; перед тим він уже в перший приїзд дістав деякі відомости; крім того мав при собі цїлий рік арх. Арсенія, що проживши два роки у Львові, міг не в однім осьвідомити Єремію. Сим до певної міри можна усправедливити ту скорість і рішучість, з якою чинив свої розпорядження Єремія. Але розвагою й тактом він взагалї не визначав ся, по відзивам навіть своїх найблизших приятелїв 35), і дїйсно не показав анї розваги анї такту в своїх розпорядженнях у нас.



    Уже перед тим патріарх став рішучо по сторонї брацтв в їх руху, зверненім против єрархії. Він потвердив розпорядженнє Йоакима у Львові і на скаргу братчиків на Ґедеона вислав до нього лист досить різкий, де називав його поведеннє „ворожим Богови” і „противним добру”, та грозив церковними карами 36). В Вильнї, їдучи до Москви, він затвердив виленське брацтво, дав порученнє митрополиту публично відлучати від церкви, на представленнє брацрва, тих братчиків, які б противили ся брацтву, й кинув клятву нк всїх, хто б нищив брацтво чи кинув до нього незгоду, чи був би то митрополит, епископ чи простий чоловік 37). Розумієть ся, брацький рух був явищем дуже симпатичним не тільки з суспільного, але й релїґійного становища; але патріархи дуже необережно піднесли його супроти епископату й замість причинити ся до злагодження можливого конфлїкту, все зробили для того, щоб його роз'ятрити, не кажучи вже, що з становища канонїчних принципів таке діскредітованнє епископської власти владики мали всяке право брати за зле (про се низше).



    Крім брацької справи, уже в перший переїдд патріарх дуже сильно виступив против Ґедеона з поводу його спору з Теофаном арх. меглинським за жидичинське архимандрицтво; на скаргу Теофана, не покликавши Ґедеона, видав він грамоту до духовенства й вірних Ґедеонової епархії, де оповіщав, що як Ґедеон не помитить ся з Теофаном, то позбавляєть ся епископської гідности й підпадає кялтві 38).



    Тепер, в другий побут у Вильнї, супроти скарг на непорядки в церкві, патріарх, окрім звістного вже нам розпорядження проти ріжних зайдів-Греків, звернув особливу увагу на практику сьвящення на церковні посади двоженцїв і троженцїв, як їх недокладно називали — себто людей, що були два або три рази жонаті 39). Тому, що сам митрополит Онисифор Дївочка був два рази жонатий, то патріарх без довгих церемонїй скинув його з митрополїї; на всїх иньших був виданий загальний обіжник, де патріарх оповіщав, що всї „дво- і троженцї” мають перестати функціонувати, і на їх місце мають бути поставлені иньші духовні 40).



    Коли в своїх розпррядженнях в справах брацтв патріарх, щоб так сказати, уносив ся реформаційним рухом і в інтересах поправи православної церквм жертвував канонїчною практикою, то в сих розпорядженнях против двоженцїв він, противно, в слїпій вірности канонам прогрішив ся безперечно против інтересів церкви. Правда, канони й цїсарські розпорядження пізнїйших часів заборонили сьвятити людей, що були два рази жонаті, як також женити ся вже посьвященим, але в св. письмі ся практика не має нїякої основи, і в українській церкві не тільки в XVI, а і в пізнїйших віках не додержувала ся 41). Супроти широко принятого звичаю сьвятити двічи жонатих, набежало й Єнемії бути стільки ж бодай обережним, скільки був обережним росийський синод, що по прилученню до православної церкви унїятів по роздїлї Польщі полишав всїх сьвящеників ех-унїятів при посадах, хоч були два чи три рази жонаті. Так само й супроти м. Онисифора, що зрештою нї в чім лихім не звісний і був не гіршим, коли не лїпшим від иньших митрополитів XVI в., і що йно заслужив ся, виходивши у короля важний привилей в обмежнню надужить патронату, а перед тим — загальний привилей для православної церкви 42), належало бути поблажливійшим. Безцеремонність, з якою обійшов ся з ним патріарх, зовсїм не зробила доброго вражіння. Єремія показав тут той же короткозорий формалїзм, яким взагалї в значній мірі прогрішали ся сучасні грецькі єрархи, що нпр. зробили велику історію зі звичаю сьвятити ріжну їду на Великдень і Різдво і з того роздмухали голосну війну в Галичинї між владикою і вірними.



    На тім зрештою не кінець. На місце Онисифора треба було поставити нового митрополита. Номінацію на митрополїю дістав від короля оден з архимандритів митрополичої епархії Михайло Рогоза, ігумен вознесенського монастиря в Минську 43). В номінаційнім листї сказано, що король надає опорожнену за уступленнєм 44) попереднього митрополлита митрополїю Рогозї за вибором і прошеннєм „панов ради і рицерства в. кн. Литовского закону и послушеньства церкви греческоЂ”. Впадає в очі, що говорить ся тут про вибір лише самими сьвітськими особами, а не собором, зложеним з духовенства і сьвітських панів; як я підносив уже, правдивого соборного вибору, що з рештою уже таки й вийшов з уживання, не було, і про вибір король говорить евфемістично, а звістний лист єзуітів до Рогози каже, що митрополїю він дістав з волї короля 45). (Припускають навіть, що королеви рекомендували його єзуіти, але ми могли б надїяти ся в такім разї, що преподобні отцї і се б в своїм листї Рогозї пригадали 46). Що якась рекомендація православних мала місце, се каже і автор „Перестороги” 47), додаючи, що патріарх сим кандидатом був не вдоволений (мовляв предчввав, що він буде зрадником православію) і сказав, що не бере на себе одвічальности за нього. Не видно одначе, аби він постарав ся добити ся при тій нагодї канонїчного вибору й поставлення митрополита і тим проломити негідну практику останнього столїтя, що повинен був зробити. Справа була зроблена за кілька день, і вже 1 серпня королївський кандидат був посьвященим митрополитом 48). Але тим невдоволеннєм патріарха з Рогози треба пояснити дальше розпорядженнє його: поруч митрополииа уставив він свого езкарха з широкими компетенціями і уряд сей поручив владицї луцькому Терлецькому. В грамотї даній в Берестю на Спаса, отже в кілька день по посьвящрнню митрополита 49), патріарх мотивує се потребою, аби „паства Христова розмножала ся а ленивыє пастыриє были ку славословиєю побожно подбужаны и доброму церковному строєнию звыкали”, і поручає Терлецькому „яко намістнику свому” їх наглядати, провинних упоминати і в потребі позбавляти навіть урядів, а всїм владикам наказує, аби поважали й слухали ся Терлецького й „честию больша, яко нас самыхъ творили”. Таким чином сей уряд екзарха, котрий грамота прирівнює чомусь до кардинальства („єже єсть зовемо латинскимъ языкомъ кардиналъ”), не маючи нїяких спеціальних компетенцій, являв ся простою конкуренцією для митрополичого уряду 50), й митрополит та й все духовенство мало всяку причину скандалїзувати ся таким небувалим розпорядженнєм патріарха 51).



    По сїм патріарх пробув в границях діецезії ще три місяц (головно в околицях Замостя, чекаючи канцлєра, що мав забезпечити йому безпечний поворот), і тут знов дав кілька розпоряджень, щт могли тільки скріпити характеристику, дану його приятелем Єротеєм.



    З Берестя владики роз'їхали ся, і з патріархом поїхав тільки Ґедеон, що насиів туди, а хотїв полагодити дві важні для себе справи, в котрих патріарх зайняв неприхильне для нього становище: справу львівського брацтва і справу жидичинської архимандрії. І він дїйсно умів підійти патріарха, так що той видав грамоти на його користь в обох справах. Про се одначе довідали ся інтересовані й полетїли до патріарха переробляти справу. Перший прилетїв Терлецький, довідавши ся, що патріарх видав якісь грамоти на його некористь в справі жидичинської архімандрії, а може і ще якісь. Не знати вже, якими способами він обробив патріарха на свою користь, але той кілька день пізнїйше видав грамоту 52), заявляючи, що Ґедеон, користаючи з незнання патріархом язиків руського і словенського, дав йому до підпису якісь грамоти; отже як би в тих грамотах знайшло ся щось некористне для Терлецького, в справі Жидичинського монастиря, чи якійсь иньшій, то патріарх їх уневажнює. При тім патріарх іще раз потверджує повновласть Терлецького як екзарха: се б давало натяк, що ті відкликані грамоти порушували, або відкликали іменованнє Терлецького 53).



    Крутїйша справа з брацтвом. До Львова була привезена грамота патріарха, де на підставі відомостей, даних Балабаном, патріарх кидав клятву на провідників львівського брацтва — Красовського й братів Рогатинцїв, і всїх взагалї братчиків за вчинені ними насильства. Грамота була написана по руськи, підписана патріархом, але печатка мала бути сфальшована, так що властиво не зовсїм ясно, скільки патріарх був в нїй заанґажований 54). Коли брацтво звернуло ся в сїй справі до нього, він видав нову грамоту, де зняв клятву з братчиків до свого приїзду і розслїду сеї справи 55), але не закинув Ґедеону фальшовання документу — значить сьвідомо видав був ту грамоту на користь Ґедпона 56). Сам до Львова Єремія доначе не поїхав, але розбирав ще справи братські в переїздї через Поділ є(в Тернополї й Каменцї), і сим разом змагав до того, аби привести до згоди братчиків з владикою: потверджуючи й роз'ясняючи орґанїзацію брацтва, він уже уникав всього, що могло б привести до конкуренції з властию епископа, і закликаючи одноого з львівських богачів, Корнякта до датків на користь брацтва, повідомляв його, що він „помирив брацтво з богомилїйшим епископом львівським і привів до повної любови між ними 57).



    Взагалї розпорядження, починені патріархом на виїззднім, роблять лїпше вражіннє. Окрім тих заходів коло полагодження конфлїкту між львівським брацтвом і владикою, він видав іще кілька грамот в справах обряду й дісціплїни; в одній він поновляв питаннє про сьвяченнє страви на Великдень і Різдво (правдоподібно, справа ся знову дебатувала ся між владикою і братчиками) і заборонював сьвяткованнє пятницї; в другій, спеціально для львівської діецезії, поновляв свою клятву на сьвящеників двоженцїв 58); в третїй нмказував владикам не сьвятити на духовні посади людей без розбору й уваги, без вибору і посьвідчення людей, пильнувати аби за відправленнє тайн не брано грошей з людей, аби до причастя не допускано людей без приготовання, і т. и. 59). Се все, піднесене в сїй грамотї, було розумієть ся не зле, та тільки досить воно дивно, що патріарх звернув на те увагу аж на виїзднім.



    Як бачимо, для упорядковання української церкви патріарх властиво не зробив майже, чи таки й зовсїм нїчого, тільки представляв з себе „власть” і комендерував дуже богато, на всї боки, як трапилось, і добре і зле 60). В єаррхічних кругах були з нього рішучо не вдоволені. Пять лїт пізнїйше, мотивуючи свій перехід на унїю, владики так писали, маючи, очевидно, на гадцї передовсїм гостину Єремії:



    „Видячи мы епископы въ старшихъ нашихъ, ихъ мил. патріярхахь великія нестроєнія и недбалости о церкви божіи и о законЂ святомъ и ихъ самихъ зневоленія и яко ся съ четырехъ патріярховъ осмъ учинило и яко тамъ на столицахъ своихъ животы свои ведутъ и яко одинъ подъ другимъ подкупуютъ ся и яко столицы, церкви божіи соборныя потратили 61) а тут до нас пріЂзждаючи жадныхъ диспутацый зъ иновЂрными не чинять 62) и съ письма божіяго отвЂтовъ, хотябъ хто и потребовалъ, зъ нами мЂти не хотятъ, толко пожиточноє своє болшей нижли збавенноє опатруючи 63), зъ насъ и откуль могучи набравши скарбовъ, одинъ другого тамъ въ земли поганской скупують,и только тымъ самымъ животы проводятъ, не вспоминсючи иншого ихъ нерядЂнія” 64).



    До вражінь гостини Єремії прилучив ся потім ще оден епізод·, що докинув також тїни до того образу. Два роки по виїздї Єремії приїхав на Русь Грек, що називав себе Діонисиєм, архіепископом тирновським; прийнятий з довірєм і честию у Рогози, він предложив йому лист від Єремії, де той жадав від митрополита пятнадцять тисяч аспр (що на тодїшнїй рахунок значило півтретяста талярів) як коштів посьвящення. Рогозї се жаданнє показало ся дивним і підозрілим; розвідуючи ся, ві ндізнав ся, що той Діонисий на місцї, в Вильнї казав собі зробити патріаршу печатку й сфальшував цїлий той патріарший лист. Він відмовив Діонисию, і той собі поїхав промишляти де инде. З'їхавши ся у Львові з Балабаном, що був дуже недобрий на Рогозу за протекцію львівському брацтву (про се низше) 65), Діонисий сфальшував тут таки, очевидно, нову грамоту в імени патріарха на некористь брацтва 66), а далї — нїби виправив, а в дїйсности мабуть також сфалььшував разом з Балабаном иньшу грамоту, де патріарх на підставі донесень Діонисия про ріжні провини Рогози, між тим і за те, що він в Ґебеоновій епархії надав право ставропіґії братчикам, — не меньше й не більше як кидав клятву на Рогозу, поручав владикам володимирському, гслицькому і луцькому ту клятву на нього з всякою церемонїєю проголосити і, як се порозуміли — на його місце поставити нового митрополита 67).



    Грамоти сї, поки роз'яснила ся їх фальшивість, викликали величезний заколот і соблазнь. Братчики, взявши з початку грамоту за правдиву, поспішили ся до патріарха з новими представленнями 68); митрополит, діставши копію тої грамоти з клятвою на нього і також уважаючи її за правдиву, просив братчиків вислати до нього делєґатів, аби нарадити ся, що тепер робити 69). Що до жадання грошей від митрополита, то хоч сам Рогоза проголосив то за шахрайство Д іонисия, але воно пішло як певний факт. З католицької й унїятської сторони вказували на нього, як ілюстрацію брудних практик патріархату, а православні знову, приймаючи се жаданнє патріарха також за факт, боронили Єремію, що в жаданню такої малої суми з його сторони не було нїчого злого. Скарґа в своїй оборонї Берестейського собору 70), нападаючи на патріаржів, писав: „Що там маєте за поїтху й поміч від них, коли вони посилають когось від
    Страница 69 из 77 Следующая страница



    [ 59 ] [ 60 ] [ 61 ] [ 62 ] [ 63 ] [ 64 ] [ 65 ] [ 66 ] [ 67 ] [ 68 ] [ 69 ] [ 70 ] [ 71 ] [ 72 ] [ 73 ] [ 74 ] [ 75 ] [ 76 ] [ 77 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.