Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ V. СУСПІЛЬНО-ПОЛЇТИЧНИЙ І ЦЕРКОВНИЙ УСТРІЙ І ВІДНОСИНИ В УКРАЇНСЬКО-РУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XVII В. Страница 9

мав поставити до війська одного кінного вояка, добре узброєного, відповідно до норми, вказаної уставою 77). Хто не мав би повного числа селянських служб під собою, мав їхати сам в похід; так само й ті бідні шляхтичі, що не мали під собою зовсїм селян — вони мали їхати осоьисто, але від них не вимагало ся пииписаного узброєння: вони ставили ся „водле можонсти своєє”, навіть пішо, з „рогатиною” за браком всякої иньшої зброї. Коли якусь дрібну маєтність держить цїла неподїльна родина, тодї до війська має йти оден з родини — „годнЂйшый”. Підставу для отаксовання давав „попис” всїх панських і шляхетських маєтностий; перший був переведений, як ми вже знаємо, разом з ухвалою 1528 р. Ключ — скільки селянських служб мало складати ся на одного вояка, давала соймова ухвала: так в 1528 р. ухвалено на десять лїт, що оден вояк посилаєть ся з восьми служб. Коли скінчив ся речинець сеї ухвали, в. князь з радою постановили, в початках 40-х рр.. низшу норму: одного вояка з десяти служб (з девяти десятого виправовати), на вісїм лїт 78), і т. и.



Ся реформа 1528 р. стояла в звязку з змаганнями Жиґимонта перевести подібне нормованнє військової служби в Польщі, але там його змагання розбили ся на спротивленню маґнатів, і такої пропорціональної служби там не удало ся завести: по давньому в загальний похід був обовязаний іти кождий осїлий шляхтич, незалежно від великости своєї маєтности. Таким чином литовська шляхта й особливо пани-маґнати в Литві були далеко більше обтяжен і нїж в Польщі, і обіцянка — зняти сей обовязок служби, служила одною з голоанїйших приваб, які показували литовській шляхтї Поляки в перспективі переведення унїї. І то тим більше, що воєнна служба в Литві мала відбувати ся під дуже смльним риґором: шляхтич, що не поставив приписаного числа вояків в похід, або на попис, тратив маєтність, і се не було порожнїм звуком: ми маємо немало випадків такої конфіскати 79).



В головних основах реформа 1528 р. на Литві удержала ся протягом цїлого XVI в. — навіть унїя не знесла її в землях в. князївства. На соймі 1544 р. шляхтї удало ся лише вимогти від правительства, що на дальше попис маєтностей не буде переводити ся правительственними аґентами, але кождий шляхтич мав сам подавати виказ своїх служб, під присягою, повітовим властям, і на підставі тих виказів мали посиилати ся вояки до війська. Шляхта застерегла також, аби ключ служби укладав ся не самою радою, але на „валнім соймі”. Натомість жаданнє шляхти, аби знижено ще норму служби, не було прийнято: дальше прийнятої уже знижки (замість восьми десять служб на одного вояка) правительство вже не пішло, і в 50-х та 60-х рр. ухвалювало ту ж норму — з десяти служб одного вояка 80).



Окрім воєнної служби литовська шляхта була обтяжена ще й иньшими обовязками. Городову й мостову повинність й стації, як ми вже бачили, задержали в силї шляхетські привилеї XV в., і вони, хоч не скрізь однаково, дожили до унїї. На Українї, як бачимо з ревізій замків, сї староруські престації — городова й мостова були в повній силї в серединї XVI в., хоч маґнати, ставляючи свої замки, й пробували виломити ся з сих обовязків супроти державних замків 81). Але богато і з того, що повносили шляхетські привилеї XV в., в практицї держало ся ще до самої унїї. Так нпр. на соймі 1551 р. стани в. кн. Литовського просили в. князя, аби шляхту звільнено від обовязків стерегти замки, косити сїно й давати підводи, але в. князь заявив, що як він не рад заводити „нові річи”, так не рад і „старыхъ рЂчей опущати”, й зіставляючи дальше при свобшдї тих, хто сих обовязків не нїс, дальше жадає їх від тих, хто їх нїс дотепер. Тик часом, пригадаймо, уже Казимирів привилей виразно звільнив шляхту від підвод і кошення сїна! На соймі 1554 р. стани знову просили в. князя визволити шляхту від підвод і стацій, але знову в. князь того їм відмовив 82).



З шляхти українсько-руських земель — Київщини, Браславщини, Волини й Підляся, служебні обовязки, zydowskie angariae, наложені Литвою, niewolstwo litewskie, як їх називала підляська шляхта 83), зняті були з інкорпорацією сих земель Польщі. Полишаючи для Київщини, Браславщини й Волини в силї Литовський Статут 1566 р. на далї, сойм викинув, як неважний для сих земель, другий роздїл його, що трактував про „земську оборону”. Вправдї, на соймі, по інкорпорації сих земель, відзивали ся численні голоси за тим, аби полишити на Волини по давньому обовязок воєнної служби, аби забезпечити сїй землї місцеву оборону, не потягадчи до того Поляків, але се було б занадто великою перфідією по всїх попереднїх фразах про польські свободи, і в кінцї обовязк воєнної служби знято з Волини (а також і з иньших інкорпорованих провінцій 84). Разом з тим спали з тутешньої шляхти й ріжні иньші служебности. Для земель же, що зістали ся при в. князївстві (з українських — Барестейщина й Пинщина) давні обовязки на разї зістали ся в силї, й нова редакція Статута, видана 1588 р. для земмель в. князївства, містить, без важнїйших змін, попередні постанови про військову службу. Вопи вийшли з уживання в звязку з загальним упадком шляхетського походу, в Польщі й Литві, з заміною військової служби соймовим податком на воєнні цїли.



В напрямі зрівняння рядової шляхти з маґнатством богпто зроблено в серединї XVI в. — в переддень унїї. Точки нерівноправности я мав нагоду вказувати уже вище 85): неоднаковий порядок суду для маґнатів і шляхти, свобода маґнатів від повітової воєнної орґанїзації (право власних хоругов), фактична монополїя маґнатів на всї вищі урядп й повна перевага їх над шляхтою в центральній управі і навіть на соймах, право (деяких родів) на місця в радї незалежно від урядів. До сього треба додати ще одну точку, що дуже ображала шляхту, від коли серед неї збудило ся змаганнє до рівноправности — се віддаваннє державою, в більших комплєксах земель, боярських земель, разом з селянськими, в державу і власність маґнатам. Тою дорогою бояре, що на тих маєтностях сидїли, з безпосередно залежних від в. князя (reichsunmittelbare, кажучи нїмецьким терміном) ставали підвластними князя чи пана (mittelbare). Се з початау практткувало ся з наданнями князям, але від коли панські маґнатські роди вийшли на становище княже — таке трапляло ся і з наданнями панам, і число шляхти, що сидїло під зверхністю таких панів-князїв, було дуже велике.



З тих маґнатських прероґатив всї були випливом державної орґанїзації в. князївства, з виїмком права власних хоругов, перейнятих, по всякій правдоподібности, з Польщі. Тільки так се право не було прероґативою маґнатських родів, бо під хоругвою певного гербу там ставали всї рядові шляхтичі, що до того роду належали. Великопанською привілєґією стало воно доперва на литовськім ґрунтї. Розтягнути сього права на рядову шляхту тут не можоа було, бо ся не вязала ся в такі ширші родові звязки як у Польщі, і сеї справи литовська шляхта й не тикала. Вона ударяла, йдучи тут за польськими взірцями, головно на три точки: на нерівність перед судами маґнатів і шляхти, на рохдаваннє в. князями бояр маґнатам, на пасивне становище шляхти в конституційних відносинах.



Від другої четвертини XVI в. почавши, шляхта добиваєть ся, щоб розпорядження, які її інтересів дотикають (великість воєнної служби, плата серебщини і т. и.), не видавали ся без її участи, самою радою з в. князем, і щоб справи законодатного характера не полагоджували ся без участи вального сойму. І вона осягає сього. Статут 1566 р. постановляє, що в. князь не буде нїякрх устав чинити инакше як „на вальномъ соймЂ того панства нашого” 86). Тойже Статут унормував справу роздавання маєтностей разом з осїлою в них шляхтою: уже в першій половинї XVI в. правительство тримало ся погляду, що шляхта „не можеть быти никому въ моцъ подана” 87), і Статут 1566 р. потверди се, зробивши виїмок тільки для маєтностей спадкових, себ то таких, що були вже в руках панів і по вигасненню рода вернули ся в руки в. князя: в складї таких маєтностей в. князь задержав собі право давати й шляхетські маєтности панам, і се право його потвердив і Статут 158 8р. 88).



Судова реформа, як ми вже знаємо, була переведена в 1564 р. і знесла судові прероґативи маґнатства. Тут тільки піднесу, що спеціально вставляла ся за тим шляхта волинська, уже на соймі 1554 р. Одним з мотивів, очевидно, було те, що пани з иньших земель володїючи маєтностями на Волини, не хотїли судити ся „правом волинським”, як се підносили Волиняне 89).



Примітки



1) До історії шляхетської верстви в. княз. Литовського див. особливо Любавского Сеймъ гл. V, також Обл. дЂленіе с. 534 і далї, В.-Будановъ Крестьянское землевладЂніе с. 27 і далї, Леонтовичъ Панскій дворъ.



2) Диив. т. III c. 284 і далї.



3) На сю обставину й її значіннє в суспільній еволюції в. кннязївства звернув увагу Довнар-Запольский (Госуд. хозяйство с. 10). Тільки він безпотрібно кладе натиск на те, що правительству треба. було кінного війська. Земські походи в давнїй Руси були кінні — пригадати хоч би подробицї київської революції 1068 р. Але се земське військо не обовязане було до походів в справах, що безпосередно не дотикали землї, й нездатне було до далеких і частих походів.



4) Див. т. III c. 286, 329. В сїй справі ще полєміка мояя з проф. Линниченком в ИзвЂстіях отд. рус. яз. за 1904 р. кн. І і IV.



5) Мої: Кілька київських документів XV-XVI в. ч. 1 (Записки Наук. Тов. ім. Шевченка т. XІ). Ревизія пущъ с. 226. Виривки з невиданих актів у Любавсвого Сеймъ c. 432- 3, Област. дЂленіе c. 541.



6) Любавскій Сеймъ с. 433.



7) Документы архива юстиціи с. 10, Любавскій Областное дЂленіе с. 545-5.



8) Акты Зап. РоссіиI II с. 88.



9) Див. В.-Буданова op. c. с. 29.



10) Ревизія пущъ с. 282.



11) Акты виленской коммиссіи т. XXIV ч. 19-21.



12) Любавский ор. c. 435 (з невиданого докум.).



13) Устава на волоки 1557 р., що переводила путних бояр в катеґорію селян, так описує їх обовязки: „которыхъ служба будетъ — єздити з листы нашими до дворов оному врадовм приясглыхъ, а с пенезми платовъ нашыхъ до Вилни до скарбу и за крывъдами подданыхъ (зі скаргами?) колеєю з росказанья врадтвого єздити” (арт. 1).



14) Так устава для дворів Виленського й Троцького воєводств 1529 р. виразно зве військову службу обовязком путних бояр: ”боярове наши путныя и осочники, которыи зъ стародавнв повинни войну служити и сЂна косити, также теж рыболовы, бортники, ковали и иншыи подданыи дворовъ нашихъ, которыЂ тяглой службы не служатъ, тыи будутъ повинни” і т. д. (Акты Зап. Россіи II с. 196). В описи Овруцького замка 1552 р.: „для доведання вестей гдеж колвекъ винни єхати бояре тамошниє и слуги путныє; на погоню з старостою и єго намЂстникомъ повинни єхати бояре тамошниє ихъ и слуги путныє и мещане — Архивъ Юшозап. Россіи IV l c. 40. Що більше, в тяжких обставинах правительство взивало путних бояр навіть до далеких походів — як нпр. підчас війни з Москвою в 1514 р.. Акты Зап. Р. II с. 114.



15) Див. попередню нотку.



16) Архивъ Югозап. Россіи VIII с. 120-1, пор. 117-9, т. IV I с. 41-2.



17) Нпр. в описи мозирського замка читаємо: „то суть слуги путныє, которыхъ вчинилъ слугами панъ Михайло Гагинъ, державца первый мозирский, а передъ тымъ были тяглы” — Архивъ Югозап. Россіи VII I с. 625.



18) Dzialynski Zbior praw litewskich c. l.



19) Dziaiynski c. 7, Kod. Polski Жищевского І ч. 162. З наданнєм гербів городельським привилеєм звязуєть ся небезінтересний спір, що розвів ся недавно в польській науковій лїтературі — чи мали Русини й Литвини герби, або печатні знаки перед тим, чи доперва від Поляків герби перейняли? Сю останню гадку боронив Пєкосїньский, але вона викликала загальну опозицію. Розумієть ся, вона дїйсно не стійна, о скільки мова йде про уживаннє знаків власности чи печатних — ми маєно їх прецїнь уже на Володимирових монетах, а про печатки чуємо в трактатах з Візантиєю (див. мою рецензію працї Пєкосїньского, як низше). Але опоненти взагалї більше орудували теоретичними арґументами, як студиями фактичного історичного й археольоґічного матеріялу лїтератури. Лїтература: Piekosinski O dynastycznem szlachty polskiej pochodzeniu, 1888, 2 вид. 1896. Петрушевича Вопросы и отвЂты, Новий Галичанин, 1889 ч. 21-4, Яблоновского рецензія в Вислї 1891, замітка в Kwartaln. histor. 1898: W sprawie sredniowiecznej heraldyki litewsko-ruskiej, тамже відповідь Пєкосїньского і статя Малецкого Znaczenie unii horodelskiej w roku 1413 z punktu widzenia heraldycznego. Piekosinski O zrodlach heraldyki ruskiej — Rozprawy wydz. hist. fil. т. XXXVIII; моя рецензія на се в т. 41 Записок.



В цитованій статї Малецкий, аналїзуючи городельський акт, між иньшим доводить, що він не ограничував так тїснїйше шляхетської верстви в порівнянню з актом 1387; але його толковання досить натягнені.



20) Див. т. IV c. 180.



21) predictos principes, nobiles et boiaros Ruthenorum eisdem graciis et libertatibus, privilegiis et commodis gaudere et utifrui volumus, quibus principes, nobiles et boiari Lithvanie pociuntur et fruuntur.



22) Codex epist. saec. XV т. III c. 522.



23) Про питаннє правосильности його: W. Czermak, Sprawa rownouprawnienia schizmatykow i katolikow na Litwie — Rozprawy wydz. hist. т. 44, і рецензія моя в т. 53 Записок H. тов. ім. Шевченка.



24) ne inter earundem terrarum populos divisio aut aliquod dispendium subsequatur in futurum, quo status terrarum predictarum (Lithvanie et Russie) ledi possit — повторено буквально з грамоти 1432 р.



25) Codex epist. saec. XV т. III c. 529.



26) Див. т. IV c. 182.



27) praefatis ducibus, prelatis, boiaris, militibus et nobilibus terrae Lucensis, tam in fide s. romanae ecelesiae quam etiam orientalis seu graecae constitutis, omnia iura, libertates, immunitates et gratias tales, quales habent, eis gaudent et fruuntur prelati, barones et nobiles regni nostri Poloniae; omnibus autem (доповнити; civitatibus, без того неясно в сїм текстї), ut puto Polonis, Teutonicis et Ruthenis ius teutonicum. — Codex epist. saec. XV т. І c. 77.



28) Акты Западной Россіи III c. 119-120.



29) „И тогожъ часу панове литовскіи зваснивши ся — Иванъ Кгаштольтъ воєвода виленский, Ивашко Монивидовичъ воєвода трофкий, Кезкгалъ старост жомоитский, Нетрашъ Монктрдовичъ маршалокъ земский, а зваснивши ся и гербы ихъ имъ отослали, а своими старыми печатовать стали”. — Pomniki do dziejow litewskich c. 58.



30) Codex ер. saec.XV т.ІІI с. 9. Про дату привилея див. примітку 4.



31) Привилей Олександра у Жищевского Codex dipl. Pol. I c. 345 (також у Дзялиньского Zbior c. 58 і далї, і Броель-Плятера Zbior pamietnikow І c. 17). Привилей Жиґимонта 1506 р. — Жищевский І c. 364. Привилеї 1529 р. і привилей 1547 р. Жиґимонта Авґуста видані недавно, з копії привилея 1551 р. (що містить в собі тексти попереднїх) при перекладї Литовмького Статута в Archiwum kom. prawniczej VII с. 270 і далї (з них тільки оден з привилеїв 1529 р. був виданий давнїйше в Zbior praw lit., в хибною датою 1522). Про привилеї 1529 р. у Якубовского ор. c., І (він реставрує там ще проєкт невиданого великого привилея з 1529 р.).



32) Привилей 1563 і 1565 рр. в Актах Зап. Р. III ч. 32 і 38, привилей 1564 р. — Любавскій Сеймъ дод. 48, городенський — Акты Юж. и Зап. Р. II ч. 146 (видано з пізнїйшої польської транскрипції).



33) Дотичні постанови вказую по зводу Ясинского Уставныя грамоты — сюди належить розд. XXV (c. 128).



34) Ibid. розд. 29, 89, 103.



35) Ibid. розд. 92, 95.



36) Ibid. розд. 53, 58.



37) Лїтература Литовських Статутів і їх права в прим. 1.



38) Статут 1529 р. розд. VII арт. 29, розд. XI арт. 1-4 (c. 64-5, 88-9 вид. московського істор. товариства).



39) Ibid. розд. III арт. 14 (c. 22-23), розд. XI арт. 1 і 4 (c. 88 і 89).



40) Ibid. розд. XIII арт. 7-9 і 16.



41) Ibid. розд. II арт. 14.



42) Розд. III арт. 18, розд. XI арт. 12.



43) Роздлї III, арт. 5, розд. IV.



44) Про сей процес відграничення шляхетської верстви в VXI в. цїнні й справпдливі спостереження у Любавского Соймъ c. 436 і далї.



45) Нпр. бачимо сю формулу в Жиґимонтовім привілєю 1434 р. — рrіnсіреs et bоіаrі, тільки.



46) Уже в Городельськім привилею поруч barones et nobiles маємо й barones, nobiles, bоіаrі. Taк само в Казимировім привилею — principes, barones, nobiles et bоіаrі.



47) На точцї тих термінів — боярин, земянин, шляхтич — була маленька полєміка в лїтературі. Проф. Антонович в своїй розвідцї про Київщину в XIV-XVI в. представляв земян і бояр XVI в. як дві осібні суспільні верстви, вищу й низшу (Моноґрафія І ч. 249-50). Против сього виступив д. Любавский в своїй розвідцї Областное дЂленіе (c. 539 і далї). Він справедливо вказав, що земяне були льокальною (до певної міри) назвою для тоїж суспільної верстви, що в иньших землях і в иньших актах звала ся й далї боярською; але при тім він сам за богато признав реального значіння сїй термінольоґічній ріжницї, занадто відграничаючи сї дві назви (c. 534) та припускаючи, що назву земян заносили в українські землї польські кольонїсти й задержували сю назву „з огляду на хитке, не зовсїм докладне суспільно-полїтичне значіннє назви боярин”. Просто се була відмінна назва, яку, так само як і „шляхецьку”, приймали члени привілєґіованої верстви подекуди, з огляду на хитке значіннє” боярського імени, привязуючи до неї більше значіння, більше прецизії, нїж мала назва боярина.



48) Акты Южной и Зап. Россіи І ч. 36, Акты Зап. Россіи II ч. 30, 54, 164.



49) Такий факт наводить з 1529 р. Любавский (Сеймъ с. 434) з невиданих актів.



50) Сей інтересний казус наводить з актів Литовської Метрики Любавский Сеймъ с. 433-4.



51) Видракована Любавским Сеймъ с. 440.



52) Статут 1529 р. розд. III арт. 11. Судовий матеріал про вивід шляхецтва зібраний у Любавского ор. c. c. 437 і далї, також Акты виленской коммисіи т. XXIV Ч. 218.



53) Кілька таких казусів у Любавского ор. c. c. 445, пор. також Акты Виленской коммисіи XXIV c. 378; тамже факти пізнїйшого (з XVII-XVIII в.) покликування на попис 1528 р. — ч. 30, 32.



54) Акты Зап. Россіи II c. 197 .





55) Пор. ibid. c. 201-2.



56) Ibid. III c. 72.



57) Відомости про територію помірів, по части з надрукованих актів, подає д. Любавский Сеймъ с. 451-2.



58) Описи 1545 р. друковані в т. VI Zrodla dziejowe, описи 1552 — в Архиві Югозап. Россіи ч. IV т. І (Овруч, з хибною датою 1455 р.) і ч. VII т. І і II (решта).



59) Додати до річи, що в тім же часї і в українсько-руських землях Польської корони переводили подібну евіденцію ревізії королївщин 1564 і 1569 р.



60) ut iuribus similibus utantur et fruantur, quibus et caeteri nobiles in terris aliis regni nostri Poloniae potiuntur, ne videantur in iuribus dispares, quos eidem coronae subiectos fecit unum.



61) Як описує се привилей: omnia quae ex sucessione paterna possidet.



62) Barones, nobiles, boyari terrarum nostrarum Lyttwaniae donationibus, privilegiis etc. per nos datis gaudeant, prout barones et nobiles regni Poloniae suis pociuntur — Городельський привилей. Prelatis, pribcipibus, baronibus, nobilibus et civitatibus terrarum m. d. Lithtuanie etc. dedimus — eadem iura, libertates et imunitates, prout habent prelati, principes (!), nobiles et civitates regni Polonie — привилей Казимирів, теж повторяє й Олександрів.



63) Див. реґести привілєґій у Пєкосїньского Rycerstwo polskie wiekow srednich I2 c. 212 і далї — найстарший з таких привілєїв, з 1252 р., містить potestatem iudicandi ad omnes sentencias iuxta formam curie (ducis), videlicet ad aquam et ferrum candens, ad duellum baculorum et gladiorum, ad suspendium et mutilationem membrorum homines suos. Про практику з кінця XIV в. — Hube Sady, ich praktyka i stosunki
Страница 9 из 77 Следующая страница