Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 1

Михайло Грушевський



ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ



ТОМ VІ. ЖИТЄ ЕКОНОМІЧНЕ, КУЛЬТУРНЕ, НАЦІОНАЛЬНЕ XIV-XVII ВІКІВ



I. Економічне житє: торговля й промисел міський.



II. Господарство сїлоське.



III. Відносини культурні й національні: націнальний склад і національні елєменти.



IV. Побут і культура.



V.Культурно і релїґійно-національний рух на Українї в XVI віцї.



VI. Боротьба за і против унїї по її проголошенню, в житю і письменстві



Примітки



Слівце на вихід тому



Розділ I. Економічне житє: тшрговля й промисел міський.



Вступні замітки, упадок міського житя в XI-XII в. Торговля в східнїй Українї в XIII-XVI вв.: Упадок торговлї в XIII в., зменьшеннє її району, упадок Київа як міста, пасивність київської торговлї, торговля з Чорноморєм, каравани й караванні дороги — дорога перекопська й иньші, дороговий примус, розміри поднїпрянської торговлї в XV-XVI вв., торг московський, його головні артерії, його предмети, товари московські й турецькі, участь місцевої людности в сїй торговлї, торг солею і господарськими продуктами, торг невільником, головні торговища, попит на українського невільника.



Торговля в Західнїй Українї в XIII-XVI вв.: Найдавнїйші звістки, торговля з Зах. Европою, оріентально-в ізантийський торг, Понизє й галицько-чорноморська дорога, зносини з балтийським побережем, прусько-фляндрський торг, торг вроцлавський і краківський, полїтика Казимира В., змагання краківських купцїв до замкнення руської торговлї, прусько-литовська дорога, торговельні дороги з Прусії на Волинь і до Галичини, предмети торгу, замкнення границь за Людовика й Ягайла, упадок пруської торговлї з Володимиром і Львовом, розвій краківської торговлї на Українї, конкуренція вроцлавська, спори в XV в. Змагання Львова до монополїї в полудневій торговлї, процес з Краковом, львівський примус для міст галицьких і поділсььких, система галицьких доріг. Торг подільський, подільські торговельні шляхи, львівські претенсії. Волинський торг — упадок Володимира, луцький склад, волинсько-полїські дороги, розміри торговлї в XV-XVI в., правительственна реґуляція доріг на захід, їх зміни в XVI в., зносини з Заходом: Люблин і Познань, пруська торговля, бужська артерія.



Торговля в Західнїй Українї в XIII-XVI вв.: Торговля східня: перші звістки про кримську торговлю, „татарська дорога”, дорора волоська, торговля з Волощиною в XV в., предмети її, зносини з італїйськими факторіями, торговля білгородська, торг турецький, предмети обміну, західноевропейські товари — сукно, иньші фабрикати й продукти, товари турецькі й московські підляських тариф, тшрг вином, иньші східнї товари, товари волоські.



Орґанїзація торговлї: Загальні обставини, реґляментація торговлї, монополїї, митні тягарі, торговельні оплати, ослабленнє торговельного руху, привілєґії шляхти, привілєґіовані міста.



Орґанїзація торговлї: Безрадність міст, утрата старих торговельних транзітів, розвій торгу господарськими продуктами, шляхецька конкуренція містам, ворожа містам шляхецька полїтика, зріст цїн і шляхецькі заходи против того, такса й репресії на купцїв, проби замкнення границь, пьотрківські ухвали 1565 р., їх шкідлиаість для міст, часткові замкнення.



Орґанїзація торговлї: Ярмарки — правиьельственні надання, реґляментація, вигоди і невигоди від ярмарків, ярмаркові пільги, важнїйші ярмарки Захід. України: ярославські, короснянські й сяніцькі, львівські, снятинські й камінецькі, меньші ярмарки Галичини, ярмарки волинські. Торги тижневі, їх предмети торгу, торг мясом. Міський торг звичайний: крамарі й крамницї, предмети крамарського торгу, корчмарство і торг напитками.



Орґанїзація реміснича: Корпоративний устрій середньовіча, початки цехів на Українї, цеховий устрій, його моралїстичний характер, охорона інтересів матеріальних, орґанїзація ремісничої науки, тииовий цеховий устрій в Західнїй Українї XVI в., його розповсюдженнє, взірець цехового устрою з Заднїпровя XVII в.



Орґанїзація реміснича: Виродженнє цехів, брак конкуренцїї, цехова виключність і протекція для своїх, загострення на не-цехових, упадок цехового житя, інститут господи і брацтв челядників. Виключність релїґійно-національна, утруднення для Русинів, становище Жидів. Неприхильна цехам полїтика шляхти, скасованнє цехів, конкуренція старсотинських ремісників і шляхецьких дворів, заграничний „навіз".



Орґанїзація реміснича: Стан міького промислу: цехи львівські XV в., Луцьк, Кремінець, Володимир, Белз, Київ, Холм, Красностав, меньші міста й місточка.



Загальний погляд на упадок міського економічноло житя, трудні обставини для елєменту українського, його збідненнє й упадок.



І. Економічне житє: торговля й промисел міськкий.



ВСТУПНІ ЗАМІТКИ, УПАДОК МІСЬКОГО ЖИТЯ В XI-XII В. ТОРГОВЛЯ В СХІДНЇЙ УКРАЇНЇ В XIII-XVI ВВ.: УПАДОК ТОРГОВЛЇ В XIII В., ЗМЕНЬШЕННЄ ЇЇ РАЙОНУ, УПАДОК КИЇВА ЯК МІСТА, ПАСИВНІСТЬ КИЇВСЬКОЇ ТОРГОВЛЇ, ТОРГОВЛЯ З ЧОРНОМОРЄМ, КАРАВАНИ Й КАРАВАННІ ДОРОГИ — ДОРОГА ПЕРЕКОПСЬКА Й ИНЬШІ, ДОРОГОВИЙ ПРИМУС, РОЗМІРИ ПОДНЇПРЯНСЬКОЇ ТОРГОВЛЇ В XV-XVI ВВ., ТОРГ МОСКОВСЬКИЙ, ЙОГО ГОЛОВНІ АРТЕРІЇ, ЙОГО ПРЕДМЕТИ, ТОВАРИ МОСКОВСЬКІ Й ТУРЕЦЬКІ, УЧАСТЬ МІСЦЕВОЇ ЛЮДНОСТИ В СЇЙ ТОРГОВЛЇ, ТОРГ СОЛЕЮ І ГОСПОДАРСЬКИМИ ПРОДУКТАМИ, ТОРГ НЕВІЛЬНИКОМ, ГОЛОВНІ ТОРГОВИЩА, ПОПИТ НА УКРАЇНСЬКОГО НЕВІЛЬНИКА.



Представивши в попереднїм ті полїтичні обставини, під впливом яких укладали ся відносини на Україої в сих столїтях, та суспільно-полїтичні форми, устрій і орґанїзацію управи, як вони сформували ся під впливом фактів полїтичних відносин, ми переходимо тепер до представлення житя, як воно розвивало ся під впливом тих відносин, в тих змінених суспільно-полїтичних формах — як зміняли ся під впливом тих змін і укладали ся відносини економічні, форми побуту й культурне житє українських земель XIV до XVII вв.



Розумієть ся, сї сторони житя були заразом фкаторами, що впливали з свого боку і на уклад та модифікацію суспільно-полїтичного устрою (а в пізнїйших часах — і на факти зверхнього полїтичного житя), — особливо обставини економічні. В попереднїм я нераз зазначував їх впливи на уклад суспільно-полїтичних відносин і буду мати нераз нагоду вказати їх і в дальшім. Але при тій переважно вповнї пасивній ролї, яку грав український нарід в сих столїтях (XIV-XVI), — і суспільно-полїтичні відносини, а навіть і уклад економічного житя в більшій мірі залежав від впливів полїтичних подїй, що розвивали ся поза Україною, від суспільно-полїтичних форм чужих, українському народови накинених, нїж самі на них впливали. Тому йдучи в своїм оглядї від подїй полїтичних, які викликали такі глубкоі зміни в житю й відносинах України, до огляду тих змін, які повстали в її суспільно-полїтичній орґанїзації, ми аж по них переходимо до огляду житя економічного, — дарма що воно також мало свій дуже значний вплив на декотрі моменти суспілоно-полїтичної еволюції. Ще далеко значнїйший вплив сї фактори економічні, культурні й національні зробили на подїї XVII столїтя, котрих огляд попереджую сим образом змінених форм і явищ економіки, побуту й культури з XV-XVI вв.



Дати одначе повний образ економічного житя в українсько-руських землях XIV-XVI вв. являєть ся задачею неможливою. Матеріал, яким ми розпоряджаємо тепер, територіально і хронольоґічно беручи, представляєть ся дуже нерівномірно, і його прогалини тільки до певно їміри можуть бути заповнені анальоґіями, або виводами від явищ пізнїйших чи ранїйших 1). Тому при теперішнім станї матеріалу (а нема надїї, щоб сї прогалини заповнили ся вповнї і в будучности) ми можемо зазначити лише декотрі моменти в історії економічноого житя на Українї, які в сумі вправдї можуть нам об'яснити загальний напрям його розвою, але суцїлнього образу з них зложити не можна. Тим поясняєть ся і характер викладу в сих роздїлах.



Як найперший і нпйголовнїйший момент, як найбільша переміна, що переходить в економічній еволюції сього періоду українського житя, виступає перед нами насамперед перехід центра тяжкости економічного житя з міста на село, з міського промислу й торговлї — торговлї заграничної передовсїм, на сїльське господарство, спеціально рільне. В сїй перемінї властиво полягає вся есенція економічного житя сих столїть, а повільний розвій сього переходу надає сьому періоду в значній мірі переходовий характер, особливо для дальше на схід положених частин України.



Яке величещне значіннє в староруських часах мало міське житє, розвій торговлї і купецької верстви, се ми знаємо. Сконцентроване на середнім Поднїпровю, се міське житє послужило підвалиною полїтичного, суспільного й культурного розвою давньої Руси, а інтереси купецькі, торговельні водили полїтикою й державним процесом київської держави. Одначе вже в XI-XII вв. міське житє почало упадати тут — наслдїком неприхильних кольонїзаційних і економічних обставин, а також і через появу нових центрів полїтичного й культурного житя, і в XIII в. воно підупадає вже сильно 2). До певної міри відливає воно відси на захід, в західноруські землї — волинські й подільські, але й тут неприхильгі зверхнї обставини не дають йому можности розвинути ся на добре. Устрій Польаької, а також Литовської держави, куди увійшли потім українськіі землї, як ми бачили вже 3), був в високій мірі ненаручнпй містам і міському житю, і воно тут упадає далї, а центр ваги економічного житя й його впливів на відносини суспільно-полїтичні й культурні переходить на господарство шляхетське, сїльське. Тон і напрям економічному житю дають інтереси прівілєґіованого землеволодїня, і від коли властителї-шляхта стають, кінець кінцем, панами держави, — інтереси шляхетського фільварка стають фокусом, в якім збираєть ся економічне житє Польсько-литовської держави, а в тім і його українських провінцій в міру того, як їх опановував шляхетський режім і шляхетське господарство.



Торговля була житєвим нервом, першою підоймою економічного житя Поднїпровя в часах сформованя Руської держави, і дїйсно вправляла його в рух, з другого боку — оживляла також місцевий промисел, заплоднюючи його новими ідеями, новими змаганнями: місцеві робітнї й артисти присвояли й переробляли чужоземні мотиви й форми, виготовляючи й пускаючи в торговельний оборот власні вироби на мотиви візантийські, перські, арабські... Утрати в сїй, щоб так сказати — інтензивній силї торговлї значили ще далеко більше, нїж утрати в самім руху її. Властиво рах держав ся, держав ся віками, давно стративши вже се давне своє значінн для економічного й культурного житя. Торговельні каравани переходили далї в XV-XVI в. через Київ, але се були переважно чужосторонські купцї, для яких Київ був лише дорожною стацією, котру старали ся перебути як найскорше, щоб іти на властиві свої торги. Упадок державного й економічного житя, трівоги й небезпечности розігнали відси давнїй боярсько-міщанський патриціат, богатих капіталїстів, купцїв; не стало дворів княжих і митрополичих; зникли за ними артисти і ремісники. І коли від перехожих караванів лишали ся у місцевої людности ріжні дорогі товари, — як наслїдок примусової торговлї (т. зв. складу) й ріжних драчок з купцїв, вони вражали постороннього чоловіка контрастом з бідною й невибагливою обстановою того пізнїйшого Київа, як описує його в серединї XVI в. Михайло Литвин. Оповівши, як з тих перехожих караванів тягнуть ріжні зиски Кияне, почавши від воєводи й кінчаючи фірманами, шинкарями та тими волоцюгами, що грабують, або знаходять ріжні товари, як караван заблудивши ся згине в снїгах, — він підносить, що в убогих київських хатах стрічають ся в великих масах дорогі шовкові річи, каміннє й коріннє — так що шовку тут бувало як лену в Вильнї, а перець дешевший від соли... 4) В сих словах, розумієть ся, треба числити ся з звичайним у сього автора ігперболїзмом; але коли справдї в Київі можна було за безцїн купувати ті дорогі караванові товари, то се найліпше сьвідоцтво, як слабо була звязана з місцевим житєм та торговля. Правда, що то був час може найбільшого упадку Київа як міста. Загалом же взявши, хоч як стратила в тих часах на значінню загранична торговля — без впливу на житє й культуру наших земель вона таки не лишила ся і має право на повну нашу увагу.



В часах сформовання Руської держави ми бачили в торговлї дві головні артериї — днїпровсько-чорноморську і орієнтальну (каспійську), що сходили ся в Київі. Кольонїзаційні й всякі иньші недогоди підтяли ще в Х в. орієнтальну торговлю. Торговля Болгара й Саксіна, що заступив місце Ітиля, обороти Тмутороканя й азовського побережа, де в XII-XIII в. бачимо Руський порт, а в XIV славну Тану, — тільки в части могли заступити ту давню торговлю Руси безпосередно з Каспійським побережем, Туркестаном та Калїфатом. В XIII в. сформованнє великої монгольської держави отворило вправдї караванову дорогу далеко в глубину середньої Азії, й її вихідною точкою, европейською стацією стала згадана Тана. З другого бокк тїсні торговельні відносини кримського побережа з побережем малоазійським, слїдні уже в першій половинї XIII в., зробили кримські міста торговищами для товарів малоазійсько-сирійських і ще дальших: Трапезунт в тих часах (другій половинї XIII в.) був подібною фірткою як Тана для далекої караванової дороги через Арменїю й Персію в Індію й Середню Азію 5). Але з тих дальших доріг українські купццї, здаєть ся, дуже мало користали і не виходили здебільшого поза свої чорноморські порти. На кримські і взагалї-чорноморські торги перейшов також той торговельний обмін, який давнїйше (в Х-XI вв.) руські кыпцї вели в Царгородї й середземельних портах; ми не можемо слїдити докладно за сим процесом, але в кождім разї упадок Царгорода в 1204 р. й повне ослабленнє грецької торговлї в тім часї мусїли його остаточно закінчити 6).



З тим усїм, колись величезний простір руської торговлї, що протягав ся, можна сказати, від Середземного моря, Сирії й Єгипту, до полудневого каспійського побережа й Калїфату 7), зійшов властиво на північне чорноморсько-азовське побереже та сконцентрував ся тутт в кількох важнїйших торговельних огнищах. Крайнїм на заходї портом, візантийсько-середземельним передовсїм, був Білгород-Монкастро, з ґенуезькою кольонїєю. В центрі кримські міста, і поміж ними особливо Кафа і Сурож-Сольдая, що як сказано, торгували не тільки товаром Середземельного моря, а й малоазійсько-сирійським, і довозом з дальшої Азії. Вкінцї — Тана, як великий склад передно- і середно-азійської караванової дороги 8). З початку XIII в. руські купцї в своїх торговельних зносинах і дорогах мусїли виходити ще досить часто за сю чорноморсько-азовську лїнїю факторій (так маємо ще з середини XIII в. звістки про подорожі руських купців з кримських міст в малоазійські порти) 9). Але пізнїйше вони випускають з рук навіть зносини з сими чорноморсько-азовськими факторіями, і торговля з ними переходить переважно в руки тутешнїх купцїв. Краванової дороги через Сарай в передню Азію — до чого Київ був так мов би сотворенийй, вони здаєть ся й не пробовали проторити, не маємо принаймнї на се вказівок, а навпаки, з одної звістки початку XV в. довідуємо ся, що руські, взагалї східноевропейські товари по азійських торгах розяозили також купцї татарські 10).



Причиною того всього був упадок Київа, як міста, і київського купецтва — зубожіннє його і відплив від тутешнього трівожного житя в иньші, безпечнїйші, спокійнїйші центри. Се мусїло почати ся уже з XII в., і власне з середини XII в. почавши в наших джерелах почипають виринати звістки про чужостороннї купецькі кольонїї в Київі, як перед тим не було. Не значить се, щоб чужих купцїв перед тим не було в Київі — навпаки, але зріст значіння таких чужоземних купецьких кольонїй, безперечно, стояв у звязку з ослабленнєм місцевої київської торговлї й купецтва. Давнїйша чужоземна торговля вела ся купцями київськими, що самі їздили по товари до чужих країв і вивозили їх з Київа на чужі торговища ; тепер везуть їх до Київа і через Київ на дальші торги купцї сторонські. Давнїйше руські купцї сидїли цїлими оселями в Ітилю, Царгородї, торгуючи тут; тепер сторонські купцї пересиджують в Київі білошими громадами, ведучи тут торговлю. Так треба толкувати собі появу в наших джерелах таких розмірно численних звісток про чужостороннї купецькі кольонїї в Київі з другої половини XII і першої XIII в.; про кольонїю новгородських купцїв, що мали тут свою церкву на Подолї 11), і такіж більші кольонїї купцїв західноевропейських, що теж мали тут свої церкви: „Нїмцїв”, нїмецьких купцїв, і „Латини” — сим іменем могли означпти ся купцї й нїмецькі й італіанські, з італїйських міст і ріжних факторій 12). Про побут у Київі нїмецьких купцїв маємо звістки і в нїмецьких джерелах. Так в житиї одного з реґенсбурських абатів довідуємо ся, що на будову монастиря оден з його монахів дістав у Київі, в першій половинї XII в. більші жертви в дорогих фуирах і привіз їх до Реґенсбурґа разом з купцями — правдоподібно нїмецькими, може ре ґенсбурськими-ж 13). В третїй четвертинї XII в. иньшому реґенсбурґсткому монастиреви жертвує значнїйшу суму його підданий Гартвіґ, що пробуває в Київі, і сї гроші виплачують монастиреви його реґенсбурські кредитори 14). В тім часї звістні в Нїмеччинї навіть спеціальні компанїї купцїв, що ходили на Русь, т. зв. ruzarii, як побачимо ще низше. Про італїанських, взагалї левантинських купцїв у Київі, поруч нїмецьких і західно-словянських, дає докладну звістку Пляно-Карпінї з 1246-7 р. 15). Як на сьвідків правдивости свого оповідання він покликуєть ся на купцїв з Вроцлава, що йшли разом із ним до Київа, на численних купцїв з Польщі й Австрії, які прибули до Київа по нїм, і компанії лєвантинських купцїв, що прибули з Царгорода через чорноморські порти до Київа 16); деяких з них він називає поіменно, і бчаимо між ними Французів, Венеціан, Ґенуезцїв, може Пізанцїв 17); назвавши поіменно десятьох, Карпінї додає, що було їх богато ще, котрих на імя не знає.



Сї припадкові згадки лишають ся на довгий час останньою докладнїйшою звісткою про київвьку торговлю. Як бачимо, був в Київі і в тих часах упадку значний торговельний рух, хоч по всякій правдоподібности — торг вів ся головно чужими, приїзжими купцями. Про місцевих Карпінї не згадує — може не мав до того нпгоди, але безперечно, був сн таки час упадку місцевої торговельної кляси: в другій половинї XIII в., з упадком державною житя на середнїм Поднїпровю, вона відливає відси в спокійнїйші краї.



Чорноморська торговля в сих часах, як знаємо, переходить головно в руки Італїанцїв, Ґенуезцїв передовсїм 18); вони-ж мусїли в значній мірі забрати в свої руки довіз полудневих товарів на Русь, в тім і до Київа. Поруч них займають ся ним також Вірмени, що наслїдком тїсних торговельних зносин Криму з Малою Азією (де Вірменїя грає в тих часах важну ролю в каравановій торговлї з Азією) напливають тодї в великім числї до кримських міст і відси, а також і з Турції прибувають на Русь 19). Коли потім Турки, з початком останньої четверти XV задають останнїй удар ґнеуезьким кольонїям Чорноморя, й італїйська торговля на Чорнім морі упадає, Вірмени здобувають в полудневій торговлї дуже важну ролю — можемо се бачити особливо в західнїй Українї XIV-XVII вв. Брали в нїй участь також Жиди, Греки й Турки і ріжні левантинцї неозначеної національности — „франки” як їх називали на Сходї.



Торговля вела ся караванами. Ся форма взагалї панує в тих часах, при неособливій безпечности доріг і комунїкацій, навіть серед оселої кольонїзації, в серединї держав. В чорноморських же степах, відколи тут з'явили ся турецькі орди, инакше як під оружною охороною, більшими купецькими валками ходити було не можна. Ми бачили докладну опиаь такого купецького каравана з другої четвертини X в. у Константина Порфирородного; вона виправляєть ся на веснї з Київа і десь перед кінцем навіґації мусїла вертати ся. З другої половини XII в. маємо кілька детайлїв про такі каравани в київській лїтописи: каравани і тодї ходять більше-меньше періодично; князї знають, коли вони мають іти, і як в степах було занадто неспокійно від Половцїв, посилають їм на зустріч військо або й самі ідуть — до Канева чи ще й далї. Так нпр. князь київський Ростислав скликає князїв і з ними йде під Канїв — „и стояша у Канева долго веремя, дондеже взиде Гречникъ и Залозникъ”. Очевидно, каравани були великі, коли приходило ся довго чекати їх переходу 20). Близших подробиць про них не маємо, лише одну піднесу: князї у сїх звістках посилають ескорту все, коли каравани йдуть до Київа, але се не поворот караванів. В 1168 р. київський князь Мстислав під весну вибираєть ся походом на Половцїв, аби відстрашити їх від перешкод, які вони чинять торговельним караванам на „Гречеськім пути, Солонім і Залознім”, а погромивши Половцїв, скоро по великоднї зберає князїв наново і висловивши їм свої побоювання, що Половцї таки не перестануть чинити пакости „Гречнику нашему і Залознику”, іде з ними під Канїв „прьтиву Гречнику”. Караван ішов з початком навіґації, і до Київа: очевидно, се йшли каравани, споряджені десь в иньших городах, а не з Київа, як було в Х в. Виходить, що се приходили караванами чужоземські купцї до Київа, а наші до них приладжували ся в своїх операціях — ілюстрація до того, що ми вище сказали про пасивність в торговлї Київа часів його упадку. Те саме приходить ся думати й про каравани „залозників”, що як ми бачили — ішли в тім саиім часї що й гречники, можливо — з азовського побережа 21). Натомість не виступають разом з ними каравани „Солоного путя”.



В кримськіы торговлї тих часів руські купцї брали ще дїяльну участь, судячи з пізнїйшої звістки Рубруквіса. Він дає взагалї хоч не богаті, але все таки найбільше цїнні вказівки про караванову торговлю середини XIII в. Руські купцї приходять з Руси (української) і з північних країв до Криму; з Криму ходять купцї на Русь і до північних країв. Каравани сї сухопутні, не річні, які бачили ми в X-XII вв. Русини, каже Рубруквіс, привозять футра — головний свій товар, на запряжених волами возах. Такими-ж возами возили вони з кримських озер сіль 22). Отже торговельна дорога йшла на Перекоп. Руські купцї, що хотїли з кримських портів іти з своїми товарами за море, мусїли пересїдати на чужі кораблї. Можливо, ся обставина, що на місце берегового (каботажного) перевозу, який бачимо в Х в. (здовж чорноморського берега до міст подунайських і до Царгороду), торговельні дороги йшли тепер впоперек моря, кудою руські днїпровські човни не могли йти, — вилинула на заміну річної Днїпрової дороги на сухопутну, на Перекоп. Міг на се вплинути також упадок торговельних стацій на нижнїм Днїпрі, Олешя передовсїм 23). Може бути одначе й те, що в XIII-XIV вв. якийсь час попри сухопутну комунїкацію держала ся ще й річна — Днїпрова; в кожідм разї одначе перевагу взяли сухопутні вкінцї дороги.



Головною з них була кримсько-днїпровська, на Перекоп. В пеншій половинї XVI в. вона зветь ся „дорога звыклая з давныхъ з вечныхъ часовъ”, „дррога стародавная”. Ішла з Перекопу на днїпровський брід Тавань, недалеко давнього Олешя, і відти на Черкаси, Канїв і Київ 24). Звістний уже нам мемуарист середини XVI в. Михайло Литвин каже, що на Тавани стояв будинок мурований, званий Витовтовою банею, і що купецька традиція памятала, що там була давнїйша митна комора в. кн. Литовського 25). В документах бачимо сю караванну дорогу, як звичайну й утерту, при кінцї XV в. 26). Дорогу сю часом проходили цїлу сухопутєм, часом на середнїм Днїпрі перепаковували ся на човни; так плили часом також від Київа Десною на московську границю 27). Иньша дорога з Перекопа, поминаючи поднїпровські городи, провадила на верхівє Самари — т. зв. Муравським шляхом, і потім на Путивль і Брянськ 28). Після татарських погромів кінця XV в. вона стала одначе дуже небезпечною, й її уживали з великою обережністю, коли хотїли обминути литовські замки 29).



З Київа крім перекопської була ще дорога на Білгород 30). В XVI в., по зруйнованю останнього замка в полуднево-західнїй Київщинї — Звенигороду, вона дуже підупала, але давнїйше, по Витовтових заходах в степах, а перед спустошеннями починенимт Менґлї-гераєм, в сїм напрямі мусїли бути також живійші зносини. В XVI в. дерзала ся память про старі комунїкаційні туташнї дороги (Витовтів міст і баня на Богу у Броньовского) 31). З XV маємо звістки про порти й замки польсько-литовські на божсько-днїпровськім побережу. До них ще верну ся — тепер лише згдую про се, як натяки на живійший торговий рух з Київа в напрямі полуднево-змхіднїм перед погромами кінця XV .в



Поменьших доріг, тим меньше — ріжних манівцїв, яких уживали часом каоавани, аби обминути тяжке мито, здиране на тих „звиклих дорогах'', не будемо слїдити. Рух на них не був значни,й Правительство і місцева адмінїстрація литовсько-польська протеґовала „звиклі” дороги і брала відвічальність за безпечність караванів тілько на них — коли каравани йшли за відомостию адмінїстрації й під її охороною. Инакше не тілько побирала з них „промиот”, але що гірше — поблажливо дивила ся на громленнє таких караванів ріжними людьми. Для ілюстрації може послужити досить голосний свого часу епізод про погромленнє козаками великоно турецько-татарського каравану в 1545 р. Правительство в. кн. литовського на скарги відповіло отдї, що в сїй справі завинили головно самі купцї, бо не хотїли йти давнїм звичаєм на Черкаси, Канїв і Київ, а „опустивъши дороги свои звечистыи, стародавъныє, иншими дорогами незвычайними, где єсть великая небезпечъность, съ товари своими пошли”. Так потім сї самі купцї в своїм поквітованню мусїли признавати; „уєжджаючи отъ мытъ замъковъ є.. милости и опустивши тую звечную дорогу, пошли єсьмо зъ местца съ Преекопа не дорогою, черезъ поля яловыє, где николи купъцы, предкове наши, ани мы сами не хоживали”. Тут на ур. Санжарові (на Ворсклї, коло нинїшної Полтави) й погромили їх козаки 32). Правительство литовське вправдї дало вкінцї відшкодованнє купцям, аби не дражнити Татар і Турків, але тільки з ласки, і пограблеін купцї мусїли дати те поквітованнє і там признати свою вину: що на тій офіціальній київській дорозї вони й иньші купцї нїколи не мали нїяких прикростей і шкоди, а потерпіли тепер через те, що пішли „полями, не дорогою''. А правительство в. кн. Литовського поручало хану, аби не було таких історій, — наказати купцям, щоб вони „шли бы съ куплями своими дорогами стародавъными, яко и первей бывал;о и коли они до паньства є. милости пойдуть и на Тавани будуть, они бы нехай упередъ до воєводы (київського) и старосты є. милости черкаського и каневъского водлугъ давъного обычаю посылали, и о себе имъ знати давали, а воєвода и староста черкаскій 33) мають противъко ихъ посылати и ихъ выпроважать и казать провадить — єстли въ паньство нашо, або до зрмли Московскоє” 34). В противнім разї правительство не примйає за себе нїякої відвічальности за цїлість караванів 35).



Рух на тій „стародавнїй” дорозї перекопсько-київській був досить значний, навіть по татарських спустошеннях кінця XV в., а перед тим ще більший, і вона мала дїйсно значіннє головної артерії для цїлого Поднїпровя. До нас дійшли арендні контракти тутешнього мита, безпосередно по перших татарських нападах, коли не знали ще, що сї напади стануть хронїчними, і виходили з рахунку давнїйших доходів. Київське мито з вишгородським і житомирським видержавлено в 1486 р. за 950 коп широких грошей річно; мито путивльське, разом з корчмою, за 360 коп річно; мито брянське, з корчмою і перевозом і дохгдом від ваги — за 120 коп річно 36). З сих цифр насамперед бачимо, що торговельний рух на Поднїпровю концентрував ся головно в Київі (мито путивльське супроти київського значно низше, як бачимо, а що мито житомирське попри київське мало підрядне значіннє, так само як і вишгородське — се видко з инших вказівок) 37). Далї, бачимо також, що сей рух був дуже значний. Сама по собі цифра 950 коп річного митного доходу досить висока. Коли нпр. числити мито більше меньше на 2 1/2-3% вартости (судячи з того що головне мито в Київі в серед. XVI в. рахувало ся по 2 гр. від копи, і так брали від караваннів і взагалї приїзжих купцїв, а свійські мита не платили), то прийдеть ся, рахуючи кошти адмінїстрації, числити товаровий оборот річно на яких 35 до 40 тисяч коп. Але ся цифра також висока і релятивно: західнї комори (Берестє, Дорогичин, Більськ і Городно) в тім самім часї було виарендовано за 1100 коп річно, а митг луцьке — за 1525 коп річно 38).



Татарські погроми кінця XV в. сильно підрізали сю полудневу торговлю. Мито далеко не доносило давнїх сум, і арендарі не хотїли брати його. До того ще прилучило ся і вигнаннє з в. кн. Литовського Жидів, що займали ся державленнєм мит. Правительство стало адмінїструвати мита само, але доходи дали далеко низші суми — київське мито дало за рік 1498 коло 380 коп, а з промитом понад 500, за 1499 — 758 коп; путивльське 377 кіп; луцьке мито в тім самім часї було державлене за 500 коп, а західнє (Берестє — Городен) — за 430 коп 39). Але в 1506 р. київське мито видержавлено підприємцеви Жидови за 700 коп річно (і то з задержаннєм ще частини „аргиша” — караванного мита) 40). Луцьке державлено в тім часї по 800 кіп. Берестейське (з Дорогичином) по 400 (але уважаючи на умови контракиа треба його властиво числити значно вище — може до 500 коп навіть) 41).



Таким чином і по Менглї-гераєвих погромах Київ, хоч і потерпів в своїй торговлї, все таки задержав ся на позиції одного з головнїйших торгів, чи лїпше сказати — торговельних стацій. Бо торговля ся в переважній масї транзітна: київсбка дорога при всїх недогодах зіставала ся ще найбільше безпечною для східнїх товарів, і сюдою ішли товари в московські, білоруські й литовські землї, і навіть для балтийського експорту. Михайло Литвин каже про Київ, що він богатий на чужосторонські товари, бо нема звичайнїйшої дороги, як старинний, давно проторений і здавна звістний шлях з чорноморської Кафи через перекопські ворота на таванський перевіз і відти степом на Київ: „що тільки йде з Азії, Персії, Індиї, Арабії й Сирії на північ в Московщину, Псков, Новгород, Швецію і Данїю східнього товару — дороге каміннє шовк і золоткані матерії, кадило і темьян, шафран, перець і иньше коріннє”, — йде тудою 42). Се оповіданнє мусимо вважати вірним образом сеї торговлї для середини XVI в.



Переважне значіннє для неї мав торг московський. Се виступає в наших джерелах з усею виразністю. Не кажучи вже про ріжні епізоди, де ми стрічаємо ся з караванами, що йдуть в Москву або з Москви 43), і
Страница 1 из 55 Следующая страница