LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 10

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ших ремісників люстратор не вичисляє — від них мабуть не було спеціальних доходів 68). Поборовий рнєстр 1583 р. числить: купцїв або крамарів 87, продавцїв або перекупнїв (praevenditores diversi) 43 69).



    Про Кремінець інвентар з 1563 р. дає такі відомости. Описуєть ся ринок: на пляц ринковий вимірено морґ ґрунту, середину його займають міські склепи, з фронтами на чотири сторони, коло них ратуш; всїх склепів („крамів”) 70; в них торгують купцї місцеві: приїзжі купцї не можуть розкладати ся з своїми товарами між міськими крамами, але мають ставати під домами і торгувати своїми товарами, по давньому звичаю”. Податкова такса виріжняє такі катеґорії купцїв і промисловцїв: ті що торгують шовковими річами (платять 4 гр.); ті що купчать сукном і иньшими (платять 2 гр.); вкінцї корчмарі платять по грошу від меда і так само від пива) 70).



    В столичнім Луцьку „комор крамних всїх” в 1550-х рр. мусїло бути звиш сорок: по словам люстраторів ті що торгували у власних домах, платили по 30 гр., а ті що в наймленних — 17 гр., і всього податку рахують вони на 15-16 кіп грошей. Осібно суконники, себто крами вищої марки, платили високу суму 20 кіп грошей, так що мумїло їх бути кількапайцять що найменьше 71).



    Для Холма люстрація 1565 р. дає таку статистику: крамниць 20 (з виїмком одної самі жидівські) і ще 3 новозаложені; в 1570 р. крамниць міських було 26, війтівських 4 72). В Белзї й иньших місточках Белзького повіту поборовий реєстр 1578 числить купцїв 7, крамарів і перекупнїв (propolae) 51, „прасолів” (revenditores salis) 53; в Буську торговцїв і перекупнїв 30, в Городлї 45 73). За те люстрація 1566 р. „крамарів” в Городлї подає тільки 7 (самі жидівські), стількиж в Сяноку, в Галичу лише одного 74). Тут очевидно иньші підстави оподатковання, а з тим і иньші способи статистики ревізорів.



    Ріжні катеґорії крамарського торгу так описує отся характеристика його з початку XVII в., дана одним з його репрезентантів, львівським крамарем, обжалованим купцями за те, що він входить в границї торгу т. зв. „крамів богатих”: „Я панам не перешкоджаю в їх крамах і богатих товарах, бо вони і титул той мають: „богаті крамарі”, і займають ся товарами дорогими, річами богатими й коштовними, як китайки, адамашки, атласи, півґранатп й всякі иньші матерії (хто то може вичисляти які то бувають дорогі матерії!) — шовки, полотна нїмецькі (kolenskie), голандські, турецькі річи — коври, ріжні коріння. Я ж з тих і тому подібних, трудних до вичислення річей не маю нїчого хоч би й найменьшого, а займаю ся товаром, який звичайнт звуть нїренберським, що продають і иньші крамарчики; сїркою, галуном, простими руськими кісниками (czepliki), бляшаними й мосяжними вибиванками (abschlagi), клеєм, годинниками що цїкають, зеркаллцями дрантивенькими, щипцями до сьвічок, часом замками, папером, потроху шпильками, стяжками, голками, свиставками, наперстками, гребенями, мосяжними перстениками й иньшим дешевим дрантєм (materklasy), яких за шеляг (третина гроша) або й за квартник (шоста частина гроша) можна купити й продати три штуки” 75).



    Вкінцї треба піднести ще одну важну й рухливу галузь торгу — а то шинкарство й корчмарство (в наведених вище статистиках міського торгу вона опущена, тому що підпадала иньшим формам скарбової експльоатації). Як ми вже знаємо, вона була одною, з головнїйших катеґорій державного оподатковання, і так само одним з головнїйших дюерел доходів міських і старостинських. Щоб дати понятє про значіннє його в загальній сумі міського торгу, я наведу кілька статистичних дат — де їх маємо. І так в Луцьку в 1552 р. було таких корчмарів, що шинкували в своїх власних домах 26; таких що держали шинки в домах наймлених 18; таких шинкарів або шинкарок, що не держать шинку постійно, а купують пиво і мід бочками і продають в роздріб (вони платили меньший податок) було 24; разом 68. В Київі в тім роцї було корчом 58. В Володимирі, по словам старости, було в серединї XVI в. коло тридцять корчом 76). З иньших міст не маємо такої статистики, але єсть иньше джерело — реєстри чопового, що платило ся з них. Порівнюючи цифри бачимо, що Київ або Луцьк з своїми півсотками корчом були дуже слабі міста в порівнянню з торгом напитами в иньших містах. І так тим часом як Луцьк 1578 р. заплатив чопового 434 зол., Воллодимир 475, иньші міста дають такі цифри: Львів 11.362 77) Городок 597

    Перемишль 6.337 Коломия 570

    Камінець 1.179 Белз 519

    Самбір 1.070 Бар 500

    Ярослав 7000 Дорогичин 453

    Ртгатин 700 Більськ 437

    Мостиска 659 Щебрешин 406

    Дрогобич 618 Галич 340 78)



    Побору брало ся тодї від фабрикації напитків по денару від гроша вартости ( 1/ 18), і осібно стількиж від шинковання. Се може дати нам понятє про розміри сеї торговлї.



    Примітки



    1) Виривок з документа у Верзилоса (Черн. Cб. VI c. 15).



    2) Forum generale liberum seu annuale, iormarg vulgariter dictum, як докладно поясняє оден привилей — Kodeks Malopolski IV z. 1118.



    3) Akta gr. і ziem III. ч. 18.



    4) Ibid. V ч. 19 (1389).



    5) Akta gr. i ziem. III ч. 97 (фундація м. Дунаєва, 1424).



    6) Ibid. VI c. 159.



    7) Ibid. IX ч. 98 (1503).



    8) Архивъ Юго-зап. Рос. V. І c. 14 і 22.



    9) Акты Зап. Рос. II с. 32.



    10) Chmiel Zbior dokumentow c. 66.



    11) Archiwum Sauguszkow III v. 182, пор. 115.



    12) Ярмарки з увільненнєм від мит — нпр. Архивъ Юго-зап. Р. V. І ч. 22 (Брусилів, І574), без увільнення — іb. ч. 23 (Литин, 1578), з митом для дїдича — ч. 26 (Костюшковщина, 1601). Вибір звісток про ярмарки на Українї див. ще в статях Новицкого про селянство, і у Верзилова ор. c. (Черн. сб. VI c. 12).



    13) Архивъ V. І ч. 23.



    14) Akta gr. і ziem. III ч. 59(1395).



    15) Напр. Глиняни, 1397 — ibid. І ч. 10.



    16) Akty gr. i ziem. VI ч. 105 (1472).



    17) Мова йде тут про ярмарок лїтнїй, вільний від мит.



    18) preter quas nundinas nullus ex mercatoribus adventitiis absque consulum consensu vendendi aut emendi ibidem poterit habree libertatem — Архивъ V. I c. 14



    19) Архивъ V. І с. 22.



    20) Ibid. c. 22 і 24.



    21) Monum. confr. I ч. 63.



    22) Choronica, вид. 1645 р., с. 454.



    23) Polonia, вид. 1656 р. с. 98.



    24) Жерела II с. 77, пор. в. гл. II.



    25) Матеріали до іст. львів. торг. c. 4 і далї, 26 і далї, 45.



    26) У Лозінського Zlotnictwo c. 74, 95.



    27) Див. кілька записок про закупна товарів від краківських купцїв купцями львівськимии на ярмарку ряшівськім і перемишльськім — Матеріали до іст. торг. c. 4-6. Про перемишльські ярмарки Staroz. Polska II c. 765.



    28) Старовольский с. 89.



    29) Staroz. Polska c. 825-6.



    30) Старовольский Polonia с. 49, пор. Целярій с. 337, див. ще Жерела с. 29. Про угорський торг вином в XVII в. є замітка угорська Nagy Gynia Krosznai magyarok (Угри в Кроснї), Szazadok 1880.



    31) Жерела II c. 290.



    32) Целярій c. 336-7.



    33) Целяріы c. 316 (у нього медом і воском Львів запровінтовує також Польщу.



    34) Жерела І. c. 3.



    35) Жерела І c. 4.



    36) Пор. звістку з 1589 р., що Турки, напавши під час ярмарку на Снятин, позабивали там богато купцїв з Волощини — Bielski с. 628-9.



    37) Ор. c. c. 334.



    38) Реєстр мита побраного з камінецьких міщан у Львові за оден рік — від зелених сьвят 1545 до зелених сьвят 1546 р. На підставі звістного нам привилею се мито мало йти на користь м. Камінця, і тому рахувало ся осібно й виплачувало ся камінецькому маґістрату. Загальна сума мита з камінецькихк упцїв винесла за рік дуже поважну як на ті часи суму 579 зол., але вона ще не дає нам понятя про торговельний оборот Камінця зі Львовом, бо не говорить про довіз і вивіз львівських купцїв і поминає ярмарковий оборот (безмитний).



    39) Akta gr. і ziem. IX ч. 120.



    40) Ibid. VI ч. 43.



    41) Див. у Лозїнського Patrycyat c. 55, Матеріали до іст. львів. торг. c. 16-7.



    42) Матер. до іст. торг. м. Львова c. 4-6



    43) Жерела III c. 141.



    44) Zrodla dz. VI c. 59, 64, 65.



    45) Див. Archiwum Sanguszkow 115, 182, також відомости зібрані у Верзилова (Черн. сб. VI c. 12-3).



    46) Вище c. 49.



    47) Витяг з невид. акту у Верзилова c. 16.



    48) Матер. до торговлї м. Львова c. 20.



    49) Лозїньский Zllotnictwo 63, 75-6, 80.



    50) Памятники кіев. ком. II 2 c. 561.



    51) Бершадскій І c. 179 (1539).



    52) Zrodla dz. VI c. 65.



    53) Акты зап. Рос. III с. 75.



    54) Archiwum Sanguszkow III ч. 313.



    55) Жерела III c. 140



    56) Від 29 вересня до 11 падолиста.



    57) Russi thu wysnczei nyz Lyachow; люстратор, очевидао, має тут на гадцї властиво кофесійні, а не національні катеґорії.



    58) Жерела І c. 4, 49, 58 й ин.



    59) Akta gr. і ziem. V ч. 94.



    60) Garnes ipsas super schochaczki exponere.



    61) Жерела I c. 201, пор. ще нпр. с. 155.



    62) 24 серпня.



    63) Жерела І c. 49 (Коломия), 58 (Галич), 85 (Калуш) і ин.



    64) Жерела II c. 174, Архивъ VII. II c. 74.



    65) Жерела III c. 6.



    66) Архивъ VII. II c. 74.



    67) Для порівняння змін згадаю, що в люстрації 1570 р. фіґурує: крамниць 31, суконників (дорогших) 5, шевцїв „польських” 11, руських 14, різників 9, пекарів 63 — Жерела VII c. 87-8.



    68) Архивъ VII. II c. 166-7.



    69) Zrodla XIX с. 241.



    70) Архивъ Югозап. Рос. VII. II с. 42, 72, 74-5.



    71) Архивъ VII. І c. 172.



    72) Жерела III c. 44-5, VII c. 13.



    73 )Zfodla XVIII. І c. 221, 232, 237.



    74) Жерела І c. 101, II c. 228, III c. 78.



    75) Виїмок у Лозїньского Patrycyat c. 373.



    76) Архивъ VII. І c. 113, 173, Zrodla VI с. 80.



    77) Стільки ж заплатив Краків і Познань.



    78) Zrodla dz. IX c. 275-9.



    ОРҐАНЇЗАЦІЯ РЕМІСНИЧА: КОРПОРАТИВНИЙ УСТРІЙ СЕРЕДНЬОВІЧА, ПОЧАТКИ ЦЕХІВ НА УКРАЇНЇ, ЦЕХОВИЙ УСТРІЙ, ЙОГО МОРАЛЇСТИЧНИЙ ХАРАКТЕР, ОХОРОНА ІНТЕРЕСІВ МАТЕРІАЛЬНИХ, ОРҐАНЇЗАЦІЯ РЕМІСНИЧОЇ НАУКИ, ТИПОВИЙ ЦЕХОВИЙ УСТРІЙ В ЗАХІДНЇЙ УКРАЇНЇ XVI В., ЙОГО РОЗПОВСЮДЖЕННЄ, ВЗІРЕЦЬ ЦЕХОВОГО УСТРОЮ З ЗАДНЇПРОВЯ XVII В.



    Привілєґіованнє і реґляментація торгу була тільки складовою частиною системи привілєґіовання і реґляментовання міського промислу взагалї, що характеризує середновічне місто. Купцї були тільки першою, найповажнїйшою й найбільше привілєґіованою катеґорією чи корпорацією (або ґрупою корпорацій) в корпоративнім устрою, що обіймав собою всю промислову міську людність, при чім се понятє промисловости і звяазного з нею корпоративного (цехового) устрою розуміло ся далеко ширше нїж тепер. В цехи орґанїзували ся в середновічнім містї лїкарі й аптикарі, адвокати й нотарі, професори й студенти, музиканти й публичні жінки, забезпечаючи колєктивну охорону собі й своїм інтересам. І понятя привілєґії й реґляментації ідуть як невідлучні товариші за сею корпоративною орґанїзацією, маючи забезпечити кождому його заробок і відповідний його станови і уродженню прожиток, дорогою виключення конкуренції. В тім характеристична прикмета тодїшнього сьвітогляду в порівнянню з теперішнїм, що галосить право на труд кождого і безграничне право економічної боротьби. Середновічний економічний усорій змагав до забезпечення спеціальних прав кождого стану, кождої кондіції чоловіка на те становище, яке дають йому його прирожденні й набуті права; для того він виключав усїх непривілєґіованих, привілєґіованих забезпечав від надмірної конкуренції зі сторони самих товаришів по занятю, по званню — щоб оден не розширяв своїх оборотів, своєї продукції на некористь другого, не „відбира йому хлїба”, творячи вигіднїйші обставини для себе і забиваючи другого своєю конкуренцією. З другого боку корпоративна реґляментація, карність і одвічальність служили інтересам середновічної полїції моральности і дають забезпечити публику, під корпоративною честию й репутацією, від обманств і надужить в виконуванню промислу, поставленого для того під догляд і контролю цїлої корпорації і обставленого на сїм полї також цїлою системою приписів, устав і практик.



    В Нїмеччинї, що бцла для наших земель взірцем міського устрою, корпоративний устрій і спеціально — цехова онґанїзація реміснича розвиваєть ся в парі з розвоєм міських мунїціпій взагалї: на XII-XIII в. припадає розвій цехового устрою, на XIV-XV віки його остаточне сформованнє. Таким чином разом з пересадженнєм на український ґрунт міської орґанїзації, як вона істнувала по нїмецьких містах, і міський промисел починає орґанїзувати ся в цехову систему на нїмецький взір. Фундаційні привилеї вправдї не говорять звичайно про цехову орґанїзацію, бо се була річ внутрішнього устрою, внутрішнього праводавства й орґанїзації міської громади; але звістки, які ми маємо з другої половини XIV в. вказують, що цеховий устрій істнував і розвивав ся разо мз розвоєм нової міської орґанїзації. Так нпр. з зчістної нам грамоти для перемиських шевцїв 1386 р. бачимо, що по більших містах Галичини були орґанїзовані ремісничі корпорації: перемиські шевцї творять замкнену корпорацію з обмеженим числом — є їх шіснадцять яток (banci — нїм. Bank), і число се не має побільшати ся; при тім вони дістають всї права шевцїв-католиків м. Львоса — отже і у Львові були такі корпорацї. Але розвивають ся й орґанїзують ся цехи в Західній Українї (в Галичинї й на Поділю) головно в XV в.



    В Нїмеччинї XV вів і перша половина XVI були часом повного розцвіту цехової орґанїзації, вироблення й реґляментовання її форм цехлвим уставодавством, і на взір її орґанїзують ся цехи й укладають ся цехові устави в українських містах. Неазлежно від того, що нїмецькі міста були взірцем і джерелом міської взагалї й спеціально — цехової орґанїзації, широко розповсюджене мандрованнє ремісників популяризовало форми цехового устрою, як він виробляв ся по більших промислових центрах Нїмеччиеи. Реміснича практика вимагала від молодих ремісників подорожі до лїпших ремісничих центрів для докінчення науки і осягнення репутації правдивого майстра. Майстри переходил з міст, де вони дістали науку, до иньших міст, де брак замкнених цехових орґанїзацій давав їм лекшу спромогу заложити самостійну робітню. Все се розширяло нїмецькі цехові взірцї все далї й далї на схід в глибину польських і українських земель. Майстри, що завязували новий цех, брали за взір цехову орґанїзацію тих міст, де вони учили ся чи побували для науки. Цех майстерства уздярського й сїдлярського в Перемишлї завязують в 1472 р. двох уздярів місцевих, третїй майстер з Познаня, і два сїдельники — оден з Сендомира, другий з Плоцька 1). Цех ткачів у Львові в 1469 р. заводить устави для челядників на взір м. Ляндсгута, нїмецької осади на західнїм пограничу Галичини, звістної полотняними виробами (теп. Ланцут) 2). Камінецький цех ткачів бере собі за підставу уставу ткачів львівських. В Кремінцї король поручає завести цехи на взір Кракова і Варшави, і т. д. 3). З другого знов боку взірцем служили цехові устави й практики місцевих цехів споріднених ремесл: цех творив ся, коли з певного ремесла або близшої ґрупи ремесл збирало ся стільки майстрів, що варто було звязати ся в осібний цех. Перед тим належали вони до цеху якогось поблизького ремесла. Так нпр., у Львові в XVI в. до одного цеху належали золотники, малярі, відливарій пушкарі, але 1600 р. золотники відлучили ся й заложили свій осібний цех. Зовсїм природно, що укладаючи цехові порядки для свого цеху, вони виходили з практик давнїйшого спілоного цеху. І взагалї цехи переймали однї від одних все, що здавало ся практичним і користним, і всїм тим поясняєть ся, спільність певних принціпів цехового устрою й його розвою, хоч звичайно цехові устави виробляли ся членами новвого цеха вповнї самостійно, предкладали ся лише до затвердження маґістратови чи иньшій власти, і певного одностайного цехового уставодавства не було зовсїм. Певні одностайні устави для всїх цехів даного міста, які видавали ся його компетентною властию (нпр. дїдичами), були вже явищем пізнїйшим.



    Цех творить осібну самоуправну громаду, з виборним старшим (senior), або так зв. цехмистром на чолї, що являєть ся репрезентантом цеха на зверх і головою збору майстрів цеху, до якого належить власть і суд в цеху 4). Справи, які виникають з ремісничої практики, і взагалї всякі спори між членами цеха мають полагоджувати ся судом цеховим; майстер чи челядник, який би поминувши цехову власть, звернув ся зі скаргою чи до війта, чи до маґістрату міста, підпадає грошевій карі й арешту, а війт або маґістрат не може приступити до переслухання його, не покликавши до участи в тім цехмистра, а цехмистр — членів цеху. До міських властей властиво належить тільки апеляція невдоволених з рішень цехового суду.



    Цех має бути сторожем добрих обичаїв і моральности. Цехові устави старають ся піддержати патріархальні відносини. Цех — се „брацтво” майстрів — fraternitas, цехові майстри — „брати” між собою. Вони звязані певним релїґійним культом: цех має свою кли не костел, то капличку, олтар, і має являти ся в повнім складї на цехові служби. Бувають спеціальні цехові сьвята і відпусти 5), і сама цехова орґанїзація своєю цїлею ставить помноженнє божої хвали 6). Кари за цехові провини побирають ся звичайно воском, і сей віск обертаєть ся на сьвічки на братських службах. Далї, одною з кардинальних точок цехової орґанїзації являєть ся участь всїх цехових братів в похоронї помершого цехового брата і його жінки: всї члени цеха під карою мають взяти участь в похоронній службі й похоронній процесії, і нїхто не може скинути ся обовязку нести мари з домовиною. Часом одначе се несеннє являєть ся спеціальним обовязком молодших членів цеха, так само як викопаннє могили для небіжчика, або сьвіченнє сьвічок під час цехових служб.



    Супроти „старшого” наказував ся безоглядний послух і поважаннє. Коли він обсилав майстрів цеховим знаком (т. звана цеха) на знак візвання, вони мали безпроволочно явити ся і пошанувати старшого поклоном. Але й старшому наказувало ся поважаннє супроти братів. За лайку або образливу мову на братських зібраннях, „при братськім пиві” карано порцією воску. Людям неморальним, не має бути місця в цеху. Хто хоче бути прийнятим до цеху має виказати ся сьвідоцтвами доброго поводження, бездоганного походження (отже осіб неправого ложа звичайно не приймали — за прикладом нїмецьких цехів). На кого впала недобра слава або підозріннє, мав протягом певного часу очистити ся від нього, инакше виключав ся з цеху. Тому що законний шлюб уважав ся першою порукою морального поведення і відповідних обставин, в яких мали виховувати ся ученики майстра, — цехові устави вимагали від майстра, аби був жонатий: нежонатий мав платити грошеву кару, що збільшала ся з року на рік.



    Раз або й два рази на місяць майстри цеха мали сходити ся на нараду під проводом свого цехмистра й обговорювати всякі біжучі справи. Що говорило ся на сих нарадах, майстри мали держати в тайнї; за розголошеннє накладала ся кара. Крім того при ріжних нагодах — як визволеннє ученика, вступ нового майстра і т. и. справляли ся братські пири; звичайно складовою частиною деяких цехових такс був ахтель або иньша міра пива, за провини карали часом також доброю мірою пива. Цехові устави запобігали, аби сї наради й пири проходили тихомирно: забороняло ся приносити з собою ножі або иньші інструменти, які могли б бути ужиті за зброю в сварцї; лайка й прикре слово карало ся значною карою, і т. д. До підтримання добрих, „братських” відносин змагали також цехові постанови против конкуренції майстрів. Нарештї бували певні вимоги доброго тону, для удержання престіжу цеху й його членів 7).



    Вище вказані моменти звязували певними моральними вузлами цехову братию, давали її відносинам і житю певний ідеальний зміст. Реальні користи цехова орґанїзація давала ремісникам реґляментацією промислу і промислових відносин.



    Насамиеред, цех давав привілґєіоване становище своїм ремісникам. Коли дане ремесло входило в цехову орґанїзацію, то значить — коли ремісники сього ремесла були звязані в цех (чи в осібний, чи в спільний з иньшими поблизькими ремесламм), то в тім містї вже нїкому, хто до того цеха не належав, себто — не був прийнятий до нього цеховими майстрами, не вільно було того ремесла робити инакше як на свою потребу, анї продавати тих виробів инакше як тільки на ярмарках 8). Управа міська, приймаючи до відомости завязаннє цеха, заразом забороняла не цеховим ремісникам, так званим партачам, сравляти своє ремесло: накладала за се кару й дозволяла арештувати товари таких партачів, коли вони робили або виносили їх на продаж. А що прийманнє в цех залежало від згоди цехових майстрів, на котру не було нїякої, апеляції, й прийманнє се було обставлене ріжними трудностями (які все збільшали ся звичайно з часом), то цехові майстри мали спромогу держати своє ремесло в тїснім кружку і не допускати небажаної конкуренції.



    Цехи між собою не мали робити конкуренції. Було докладно означено, що мали робити майстри певного цеху, і поза те вони не могли виходити та влазити в сферу компетенції иньшого цеху. В серединї даного цеху конкуренція також зводила ся до minimum-a. Забороняло ся робити в сьвята або в надзвичайні години. Не вільно було наберати учеників по над певну норму (нпр. не більше двох), а також і підмайстрів („товаришів”). Хто „звабив” до себе підмайстра або ученика від иньшого цехового майстра, платив за се велику кару. Підмайстра від иньшого майстра не вільно було прийняти без увільнення від його попереднього майстра: коли він одійшов сам, не випповівши виходу чттирнадцять днїв наперед. Не вільно було маыстру взяти для докінчення роботи, яку роботодавець дав був иньшому майстру і відібрав недокінчену (нпр. через опізненнє). Забороняло ся приймати до направи річи, зроблені иньшим місцевим майстром — коли робота мала його марку. Майстрови від майстра невільно переманювати до себе покупця. Не вільно взагалї псувати торгу в продажі чи в купнї матеріалів: не вільно купувати матеріали десь по за ринком, в незвичайний час, не вільно відмовити участи в купнї иньшому майстрова з цеху, поки купно ще лежить на возї. Часом уставляєть ся такса цїн, низше яких не вільно нїкому з майстрів продавати своїх виробів, або забороняєть ся майстрам носити свої вироби на ярмарку з місця на місце, „на зневагу брацтва цехового” 9).



    Всї отсї постанови мають на метї охорону інтересів майстрів-продуцентів. Охоронї інтересів покупцїв до певної міри служатьп останови що до контролї цеху над майстрами. Від часу до часу — раз на місяуь або на два тижнї, визначені на те цехом майстри мають обходити робітнї й контролювати роботу: чи майвтер не робить чогось против цехових правил. Забороняєть ся під карою шахрувати мірою чи великістю виробів. Ґарантією доброти виробів служить також орґанїзація ремісничої науки.



    Хлопець, якого хочуть учити ремеслу, звичайно приймаєть ся з початку майстром на пробу. Коли проба випала добре, майстер зголошував хлопця до цеху як свого ученика і при тім діставав певну плату. Той ученик мач зіставати ся у нього в науцї певне число лїт, скільки вимагали устави цеху (в ріжних цехах було воно не одрако). По укінченню він складав певну оплатц цехови й ставав „челядником”, або „товаришем” (Geselle), та робив у майстра уже за плату. Цехова практика, а часом і цехові устави того вимагали, щоб такий „товариш”, перше нїж стане майстром, побував у лїпших ремісничих центрах, помандрував для докінчення свого фахового підготовання. На знак його завершення був звичай давати нове призвище такому укінченому в своїм фаху „товаришу”. Се було свого рода посьвященнєм в майстерство. Проробивши певний час як товариш, молодий ремісник міг стати самостійним майстром: коли був він місцевим учеником, то для сього потрібно було тільки певної оплати на кшристь цеха (в XV віцї ще досить невеликої). Коли він свою науку поберав де инде, й працював по чужих містах, він мав предложити сьвідоцтва свого законного уродження та своєї науки й досьвідчення — від тих цехів і майстрів, у которих робив. І оплата на цех з такого стороннього брала ся вища; звичайно він платив подвійно — цїле „брацтво”, fraternitas, як казали, тим часом як місцеві платили тільки половину „брацтва”. В XV віцї се було два-три гроші, фунт-два воску, часом трохи пива для „брацтва”. Деякі статути XV в. ще дуже неприязно ставлять ся супроти братських пирів і забороняють вимагати таких цехових частуванб від нових майстрів, але такі частовання загалом уже широко практикують ся.



    Так укладаєть ся, в головних моментах, цехове право протягом XV віка (памятаймо, що якихось одностайних устав не було нї тодї нї потім). Як типовий взірець цехових порядків, як вони уложили ся з кінцем XV в. і птім зміняли ся протягом першої половини XVI в., може послужити нам устава, дана дїдичом м. Лїська, на взір цехових порядків Перемишля, в серединї XVІ віка 10).



    Майстри кгждого ремесла мають приймати на науку здібних людей, визволяти їх на товаришів, давати їм призвища і приймати на майстрів. Приймаючи ученика до науки, „брат” — майстер має до двох тижнїв дати знати про се майстрам в цеху, і ученик має дати на цех пів гривни гртшима (24 гр.). Хто хоче стати майстром, має предложити сьвідоцтва свого родження і науки; на се одначе в потребі даєть ся йому рік часу, а тим часом має він зробити взірцеву роботу свого ремесла (т. зв. „штуку”, Meisterstuck в нїмецькій цеховій термінольоґії). Коли вона буде приймлена, ма є він прийняти горожанство міста й вписати ся до цеху; при тім платить він до цеху три золотих грошима, дає 6 фунтів воску і бочку пича. Майстер прийнятий до цеху не жонатим, має до року оженити ся, инакше платить першого року чверть каменя воску, другого пів каменя, третього цїлий камень, і по трох роках як не оженить ся, мусить виступити з цеху. Наймолодший (себто — останнїй прийнятий) майстер має услугувати иньшим братам, розносити їм пиво, доки не вступить хтось по нїм. Він же має сьвітити й гасити сьвічки на службах раннїх і вечірнїх в великі сьвята, під загрозою кари за занедбангє, і при похоронї „брата” або „сестри” має викопати яму. Коли умре котрий з братів, всї брати мають бути присутними на похоронній службі, провести його до могили й помагати при похоронї; хто б не явив ся, дає фунт воску. Хто не прийде на цехові сходини, обісланий цеховим знаком, платить пів гроша; коли знак не застав майстра дома, його жінка або підмайстер має явити ся перед старшим і виправдати неприсутність свого мастра. Хто з братів на братських випивках буде підіймати сварки чи незгоди словами або вчинками, має за свої гроші доповнити бочку з пивом, аби була повна. Що-кварталу кождий має дати до братської скринки по грошу, під загрозою виключення; з тої скринки не можна нїкому з майстрів позичати грошей инакше як під застав. Хто з братів відкриє цеховий секрет і те на нього бвде доведене, заплатить два фунти воску. Хто перекличе від иньшого майстра до себе ученика або товариша, заплатить так само. Хто з братів став би ганитр або критикувати роботу другого, і то доведене було б на нього двома сьвідками, поносить туж кару. Колиб котрийсь майстер зачав роботу і не докінчив — нпр. майстер кравецький попсув матерію, то иньший бтат не може того приймати і з тої матерії робити; хто став би робити роботу почату иньшим майстром, то все, що за неї заробив би, амє бути взяте до братської скринки. За попсовану роботу майстер не ма єоправдувати ся нї перед ким, окрім старшого свого цеху, під карою двох фунтів воску. Нїхто з майстрів чи товаришів не сьміє позивати когось в справах, що дотикають брацтва (цеха), пода брацтвом; але майстри мають вчинити справедлтвість кождому, чи цеховому, чи сторонньому під карою пяти грошей за занедбаннє. Як би у якого міщанина чи передміщанина знайшов ся якийсь „неучений”, або партач, що справляв би ремесло, той хто б держав його у себе (до роботи) має заплатити 5 зол. на будову міста. У всяких иньших справах належить держати ся порядків і пиактик м. Перемишля.



    В першій половинї XVI в. цехова орґанїзація, слїдом за міською орґанїзацією нїмецьуого права, розширяєть ся і на Волини. В 1556 р. міщане м. Ковля просять у своєї державицї кор. Бони позволення завести собі цехи, і королева поручає місцевому старостї свому спільно з міським урядом орґанїзувати цехи на взір того, як се ведтеь ся „в иньших тамошнїх містах Волинського повіту”. 11) Дїйсно з документів бачимо, що напр. в Луцьку вже в першій половинї XVI в. були справдї орґанїзовані цехи й користали з своїх прав цехового примусу (Zunftzwang); так іще за старости луцького кн. К. Острозького (то значить десь перед р. 1522) луцькі цехи кравецький і кушнїрський забороняли неприналежним до цеху Жидам продавати ушиті вими свитки й кожухи 12). З кінцем XVI в. цехова орґанїзація розширюєть ся такьж на Поднїпровю й переходить за Днїпро в міру розширення міського права. Як ілюатрація крайніх етапів в розширенню цехового права може послужити нам цехова устава м. Переяслава, предложена міському урядови місцевими цехами: кушнїрським, колодїйським, і пекарським, та затверджена потім в 1637 р. королем 13). Вона уложена на взір цехового права „иньших міст коронних”, і справдї — взагалї вірно віддає норми цехового права, як вони звістні нам з старших цехових устав західньої Укнаїни.



    Кождого року цех вибирає собі цехмистрів, які по виборі складають перед міським урядом присягу з свого уряду. Кождої недїлї пополуднї цехові майстри мають сходити ся на сходини, „трезвенно і уцтиво” і розбирати всяі скарги; сей суд компетентний у всїх справах що дотичать цеху; невдоволені рішеннєм можуть звернутися до суду райцїв; невільно нїкому з цехових позивати своїх товаришів до чужого цеху, або удавати ся до уряду замкового. Хто б не явив ся на збір, обісланий „цехою” (цеховим знаком), платить кару. Така сама кара на того, хто прийшов на цехові сходини з якоюсь зброєю, або хто лаяв когось або заховував ся невідповідно на сходинах в присутншсти цехмистра. Крім свого знаку кождий цех має свою скринку, печать, корогву і бубен, „звичаєм иньших цехів по иньших містах”. Що року, по че
    Страница 10 из 55 Следующая страница



    [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ]
    [ 1 - 10] [ 10 ] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.