LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 11

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    рзї має оден цех спнавляти канун, і віск що приходить з такого кануну й сичення меду, має віддавати на сьвічки до церкви, на прогодуваннє бідних і будову шпиталїв. 14) Цехмистри обовязні присягою пильнувати, щоб у місцї не було дорожнечі й не було обманьств від майстрів. Прихожі майстри й невчені особи без відомости цехмистра і цеху не мають робити нїякої ршботи, анї в містї, анї на передмістях і сусїдних селах під карою 10 золотих. Ремісники з иньших міст не можуть продавати своїх виробів в містї чи без торгів, чи на торгах — тільки на ярмарках їм вільно продавати.



    Майстри повинні приймати до науки хлопцїв і вчити ремесла; по скінченню науки ученик дає дь цеху фунт воску і 6 гр. вписового. Хто б переманив до себе челядника від иньшого майстра, має заплатити кари камінь воску. Коли б котрий хотїв записати ся до цеху, має предложити документи свого походження, сьвідоцтва науки і дати до скринки цехової 1 зол., камінл воску і бочку пива; потім цехмист представляє його перед міський уряд, аби зложив присягу міську й прийняв міське право. Коли вписуєть ся син майстра, то платить тільки половину тих оплат; так само захожий товариш, що оженив ся з донькою або вдовою майстра. Вдови по майстрах можуть і самі вести ремессло; але цехмистри додають вдові якогось зручнїйшого товариша до нього.



    Цехова орґанїзація таким чином обіймає з часом цїлу українську територію, стає підставою ремісничої, взагалї помислової орґанїзації, з певними змінами переживає столїтя, задержавши ся до нинїшнїх часів. Але разом з таким сильним своїм розростом — обіймаючи все нові території, переходячи з більших міських центрів в меньші міста й місточка, защеплюючи свої принціпи й погляди навіть ремісникам нецеховим, сїльським — ся цехова орґанїзація примітно вироджуєть ся. Се особливо замітне в Українї західнїй, де міське житє й промислова дїяльність взагалї були інтензивнїйші і цехові практики були давнїйші, сильнїйше вироблені, тим часом як в східну Україну переходили вони в ослабленім видї, більше в зверхніх формах.



    Примітки



    1) Akta gr. і ziem. VI ч. 104.



    2) ibid. VІІ ч. 61.



    3) Труды подол. истор. археол. общ. Х с. 453, Архивъ Югозап. Р. V. I с. 41.



    4) Див. цехові устави з XV в.: львівських ткачів і кушн їрів, перемишльських шевцїв, ковалїв, уздярів та сїдлярів, короснянських різників, шевцїв і пекарів — Akta gr. і ziem. III ч. 79, 113, 114, VI ч. 97, 99, 104, 130, VII ч. 52 і 61.



    5) Див. наданнє таких відпустів — Akta gr. і ziem. VI ч. 18, VII ч. 67.



    6) quod etiam cultus divinus ex eorum arte contubernii complearetur — ib. VI ч. 104.



    7) Напр. в цеху львівських ткачів мпйстрам забороняло ся виходити босо до міста, підмайстрам — переходити босоніж з робітнї до робітнї — Akty gr. i ziem. VII ч. 52 і 61. Сю постанову повторяють і пізнїйші устави ткацьких цехів в Дрогобичу.



    8) Для деяких ремесл робили ся виїмки і для торгів — така нпр. вільна продкжа мяса на сохачках, яку ми вже знаємо; у Львові не цеховим пекарам вільно було продавати хлїб в певні днї: вівтірки й суботи — Akta gr. і ziem. IX ч. 88.



    9) Akta gr. i ziem. VI c. 156.



    10) Мареріяли ч. 91 (1546).



    11) Архивъ Югозап. Р. V.І. Ч, 17.



    12) Бершадскій І ч. 179.



    13) Лазаревскій, Цеховые акты лЂвобер. Малороссіи — Чтенія київські т. XV c. 208.



    14) Ср канунне сиченнє медів — одна з подібностей цехових і братських практик, що впливали на себе обопільно.



    ОРҐАНЇЗАЦІЯ РЕМІСНИЧА: ВИРОДЖЕННЄ ЦЕХІВ, БРАК КОНКУРЕНЦЇЇ, ЦЕХОВА ВИКЛЮЧНІСТЬ І ПРОТЕКЦІЯ ДЛЯ СВОЇХ, ЗАГОСТРЕННЯ НА НЕ-ЦЕХОВИХ, УПАДОК ЦЕХОВОГО ЖИТЯ, ІНСТИТУТ ГОСПОДИ І БРАЦТВ ЧЕЛЯДНИКІВ. ВИКЛЮЧНІСТЬ РЕЛЇҐІЙНО-НАЦІОНАЛЬНА, УТРУДНЕННЯ ДЛЯ РУСИНІВ, СТАНОВИЩЕ ЖИДІВ. НЕПРИХИЛЬНА ЦЕХАМ ПОЛЇТИКА ШЛЯХТИ, СКАСОВАННЄ ЦЕХІВ, КОНКУРЕНЦІЯ СТАРОСТИНСЬКИХ РЕМІСНИКІВ І ШЛЯХЕЦЬКИХ ДВОРІВ, ЗАГРАНИЧНИЙ „НАВІЗ”.



    Причини виродження цехіс лежали по части в зверхнїх неприхильних обставинах, які окружали місцевий промисел, і взагалї міське житє, по части в самих основах цехової орґанїзації 1).



    Корпоративна орґанїзація з одного боку була чинником дуже користним в тих слабо орґанїзованих стадиях суспільного житя, бо ґарантувала особисту й маєткову безпечність звязаним в корпорацію репрезентантам низлрх суспільних верств супротти утисків і насильств більше сильних і привілєґіованих, і давала можність успішної промислової дїяльности, через забезпеченнє збуту й виключеннє надмірної конкуренції. Але вона, як кожда привілєґія, була зброєю обосїчною, яку кружки людей, обняті сею орґанїзацією, дуже легко могли використовувати односторонно, в виключну свою користь, а на шкоду інтересів загалу й самого промислу, і дїйсно почали використовувати.



    В принціпі цехова орґанїзація, як ми знаємо, не мала служити виключно інтересам звязаних в цех ремісників, але також і інтересам суспільности. Вона мала виховувати в моральности й побожности своїх членів, і через них — молоді поколїння ремісників; мала забезпечити як налїпші умови для науки свого ремесла, приготовати ремісників вправних і досьвідчених, сьвідомих поступу й розвою ремісничої штуки — до сього служили примусові мандрівки, що мали популяризувати в широких кругах кождий винахід, кождий поступ ремісничої технїки; навіть дрібна спеціалїзація ремесла, яку в інтересах зменьшення конкуреныії переводила все далї й далї цехова орґанїзація, мала для технїки своє позитивне значіннє, як кождий подїл працї; вкінцї цех мав стерегти всяких обманьств і надужить, контролювати роботу своїх членів та служити трибуналом у всяких справах про такі надужиитя. І дїйсно, в перших стадіях свого розвою, цехова орґанїзація служить, безперечно, користним чинником промислового й технїчного розвою й поступу. Безперечно, розвій ремесла й технїки в Нїмеччинї в другій половинї середнїх віків богато завдячав цеховій орґанїзації, і тому також вона так старанно переймаєть ся й пересаджуєть ся на всї сторони. Але з часом починає вона використовувати ся на виключну користь тїсного кружка продуцентів — цехових майстрів, без огляду на інтереси суспільности й самого ремесла, і се викликає сильні нарікання на сї надужитя і на всю цехову орґанїзацію взагалї. Що правда, сї нарікання в значній мірі підогріті клясовим антаґонїзмом: ворогованнєм шляхетської верстви против міської буржуазії; але безперечно, в них дають себе відчути також і симптоми упадку цехової орґанїзації.



    Шкідні впливи мав брак конкуренції, старанно пильнований цеховими уставами й практиками. Незалежно від того, що використовуєть ся він односторонно, в інтересах самих продуцентів, а на некористь консументів, брак конкуненції відбиваєть ся на самім продуктї через ослабленнє технїчних вимог в цеху, самої психічної енерґії промислу, щоб так сказати, та упадок тих практик, що змагали до піднесення рівеня й поступу ремесла. Тїсно корпоративний, замкнений характер цехової орґанїзації показував тут свою темну сторону.



    Громадки цехових майстрів, позасїдавши міста, не радо допускали в свій круг нові сили. Вступ до цеху стороннїм майстрам, чи місцевим виученикам — підмайстрам, товаришам, утруднюєть ся ріжними способами. В одних цехах незмірно підносять ся вступні оплати й датки при прийманню до цеху; в иньших заводять ся незвичайно коштовні вступні пири, що мав давати цеховим майстрам, їх родинам і райцям міським той, хто вступав до цеху; в третїх починають вимагати дуже тяжких і дорогих пробних робот. Сї пробні роботи появляють ся в цехових уставах XVI в. 2) і в деяких цехах сходять з часом просто на забаганки, які забераючи масу працї й кошту від кандидата, давали в результатї річ, яку хиба лишало ся повісити потім собі на стїнї на памятку. Так в цеху львівськиъ бляхарів на пробну роботу кандидат мав зробити: велику лїхтарню, яка буває на кораблях, на двадцять чьтири роги, з чорної бляхи, вязана дротом, і на тих звязках мосяжні пуклї; крім того лїхтарню „з зеркалом”, яку уживають ідучи перед кіньми в дорозї, з головою дракона й иньшими штучгими окрасами. 3) В гончарськім цеху Потилича між иньшим жадало ся зробити на пробну роботу „ринку, в котрій би усмажило ся дванадцять кіп яєць і масла до них, скільки треба, і миску, на котрій би та страва умістила ся,” і під час тої роботи треба „підіймати” (гостити) дванадцять майстрів, що мали доглядати тої роботи. Таким забаганковим характером поясняєть ся практика, що позволяла відкупити ся від пробної роботи грошима — так від сеї потилицької роботи мржна було відкупити ся певною сумою: тридцятьма золотими. При тім в обох наведених цехових уставах поруч такої вибагливої пробної роботи фіґурує і досить значна викупна оплата: 20 золотих у бляхраів, 24 зол. у гончарів, і почастунок. У дрогобицьких ткачів треба було крім пробної роботи дати до цеху 40 зол. „містерії”, ахтель пива і два фунти воску, мушкет, два фунти пороху і стількиж олова (бо цехи ставляли міську мілїцію і мусїли мати зброю і всякий припас), та осібно до скринки цехової два зол. і два фунти воску. Взагалї протягом XVI-XVII в. вступні оплати ідуть сильно вгору, і нпр. у камінецьких кравцїв з початком ХVIII в. вписове — „маґістрація” виростає до 120 зол., а окрім того треба було гучної учти, котрої вимоги вже цехова устава обмежає, що не має вона коштувати з усїм над 50 зол. 4)



    Ся велика як на ті часи сума показує чим ставали сї „вечері”, вимагані від нових майстрів. Але се ще не maximum. Уже устава львівських кушнїрів з серед. XVI в., або золотників, укладана в останнїх лїтах XVI в., уважаючи, що „декотрі кладуть великі кошти на ті вечері”, уставляє можність викупу такої вечері сумою в 30 зол. 5) — се тодї коли золотий був 8 або 9 разів вартнїйший, як на почакту XVIII в. Устава шевцїв з Вел. Мостівв имагає, аби вечеря була така: хлїба має бути за 15 гр., мяса яловичного дві чверти, гусей шість, кур дванадцять, перцю пів фунта, шафрану лот, городини — скільки буде потреба, горілки дванадцять кварт, пива дві бочки, на кождого майстра „вінець по змозї”, так само для кождої майстрової, має до того бути музика, і до кождої вечері мають майстри запросити бурмистра і райцїв.



    Ставлячи тякі ріжнородні забори для чужих, майстри робили знов всякі улекшення для своїх: для „майстровичів”, для зятїв-челядників, що оженили ся з донькою майстра, або таких, що женили ся з удовами по майстрах. Для них не тільки робили ся знижки в цехових оплатах: стрічаємо такі цехи, де сини майстрів звільняли ся від обовязку постачити вечерю майстрам, а навіть від пробної рлботи, від обовязкової мандрівки; а коли майстер умирав, лишаючи робітню, старший син його міг бути допущений до майстерства з дуже великими полекшами в вимогах що дт науки, так що се зводило ся до простої формальности. „Сини майстрів того цеху тут роджені, читаємо в уставі львівських ткачів, не обовязні робити пробних робіт”; далї — для всякого товариша, що схотїв би бути майстром, є обовязкова мандрівка: два роки без перерви, не вертаючи до міста, але сини майстрів, „коли б за якоюсь законною причиною не могли відійии з міста й подорожувати, можуть робити в містї у котрогось майстра”; а колиб майстер умер, полишивши дрібних дїтей, то старший з синів може бути допущений до гідности майстра, коли майстри переконають ся, що він не гультяй, а статочний чоловік; „бо синам майстрів з огляду на заслуги їх батьків справедливо мусить бути показана більша ласка в цеху.” 6) Устава львівських кушнїрів звільняє синів майстрів і тих, хто б женив ся з доньками майстрів, від пробної роботи і від справлення вечері для майстрів, так що ввтупленнє до цеху коштувало їх тільки півчетверта зол. і два безміни воску. В иньших цехах майстровичів і майстрівських зятїв звільняли на половину від того, що вимагало ся від иньших. 7)



    Про добрий стан ремесла отже не особливо дбали. Можна було відкупити ся від пробної роботи, як ми вже бачили 8). Се було такою звичайною практикою вже при кінцї XVI в., що в уставі львівських золотників з особливим притиском підносить ся, що від роблення „штуки” не може нїхто бути звільненим, анї відкупити ся. В деяких цехах робленнє пробної роботи просто заступлено оплаотю до цеху 9). Від мандрівки також можна було відкупити ся — у дрогобицьких ткачів се коштує невелику суму 2 зол., а в деяких випадках можна було звільнити ся від неї і без викупу. Надробляють за те нагінками за всякою конкуренцією: нецеховим майстрам забороняєть ся робити не тільки в мівтї й на передмістях, але і в околицї — на милю, дві, навіть три від міста. 10) Напр. в уставі тернопільських ткачів, даоій їх дїдичами, читаємо такі особливо гострі постанови: кравець stularz (нїм. Storer), або партач без цеху, не має пробувати анї в містї, анї на передмістю, анї в нїякім сел їнашім на дві милї від Тернополя, а мешкаючи — не має робити роботи на перешкоду цеховим кравцям, з виїмком тих, кого замок держав би для своєї потреби; а як би такий (нецеховий) був знайдений де на роботї у землянина або боярина якого в наших маєтностях, староста має дати їм вижа і поміч з замку від нас, аби забрати того партача, й він з роботою, яку при нїм застануть, має бути всаджений до вязницї й сидїти має там, аж всїх майстрів упросить і задоволить; як би партача знайдено в містї, що робив би без цеху у когось, якої б не був він релїґії, то уряд замковий або міський має дати вижа й помогти його арештуватр і всадити його разом з роботою — тої роботи половина буде належати на уряд, що дав поміч на нього, а половина до братської скринки, а самого його не мають пускати, аж положить до скринки три гривни.” В иньших цехах визначали ся за нецехову роботу грошеві кари. 11)



    Продавати вироби, зроблені не місцевими цеховими майстрами, дозволяло ся тільки під час ярмарків, як ми знаємо, але з часом цехи запроваджують побори і з таких товарів, продаваних на ярмарках, инодї дуже значні. Так, камінецькі бондарі й ктлодїї уставляють від кождого воза з бондарськими виробами два фунти воску до цеху, від пари колїс по грошу, а при тім жадають, щоб сї привозні вироби навіть під час ярмарку продавали ся тільки за містом. Сатанівські шевцї беруть з кождого стороннього, що привозить на ярммарок товар, „штихового” по золотому і 6 гр. 12). Камінецькі кравцї уставляють таку таксу „штихового” для „тандитярів”, що привозять готову кравецьку роботу до міста на ярмарки й на иньші публичні з'їзди; від кождого більшого убрання, чи духовного, чи мужеського чи жіночого по 3 гр., а від иньших 2 гр., від шапок чоловічих та жіночих по 2 гр., купцї вірменські від колдр, опонч і кафтанів, які б давали робити чужим кравцям, мають давати штихового по 3 гр. від штуки; від українських суконь „самодїлок” мають давати не від штуки, але від возу по гр. 6. Таж устава дає дуже сильну ілюстрацію реґляментації, якою хотїли перешкодити конкуренції в серединї самого цеху: „аби було більше порядку в тім ремеслї, майстер що займаєть ся роботою на жінок, не має перешкаджати гусарським (кравцям від військового убраня), а кравцї від роботи гусарської й їнмецької — роботї жіночій.” 13)



    Обичайність і солїдність очевидно упадає. Кари воском, що йшли на побожні цїли, все частїйше заступають ся пивом, і таким чином кожда пригода, кожда провина в цеху стає поводом до почастунку й піятики. Розвій піяцького гулящого житя ілюструють широкі постанови цехових усав, звернені против його проявів. Устава львівських ткачів, що держить ся старих добрих традицій (в нїй нема й вечері для цеху від нововписанних майстрів), забороняє грати в карти й шахи, під карою забороняє майстрам і товаришам заходити з публичними жінками, відберає право провадження ремесла майстровим вдовам, які б вели непорядне житє, й уставляє кари на майстрів, які б програвали своє майно абш заставляли за напитки своє убраннє. 14) Устава камінецьких кравцїв уставляє кари на товаришів, які б в присутности жінки або доньок майстра співали роспустні піснї або забавляли ся непристойними розмовами. 15) Судові акти малюють в досить незавиднім сьвітлї відносини в цеху — між цехмистрами й майстрами, між майстрами й товаришами та учениками і самім „брацтсі” — між самими майстрами, і ся незавидна дїйсність відбиває тим сильнїйше в пррівнянню з тими патріархальними відносинами, які клали в основу цехової орґанїзації старі устави. 16) Спеціально становище „товаришів” — челядників і підмайстрів, при тих утрудненях до переходу в катеґорію цехових майстрів, ставало все меньше привабним.



    Поправкою до їх незавидного становища супроти сконсолїдованої корпорації майстрів служила орґанїзація т. з. „господи” і брацтв цехових „товаришів” — челядників. В Нїмеччинї вони з'являють ся в XIV в., в Галичинї бачимо їх уже в XV в. (устава для челядників львівськоло ткацького цеху з 1469 р., устава господи шевської челяди в Короснї 1483 р.) 17) Челядники мають свою хату — т. зв. „господу” (нїм. Herberg); її господар — з майстрів, т. зв. „батько господи”, являєть ся їх репрезитантом і протектором; крім того „товариші” мали своїх старших (т. зв. безецери, Beisitzer); мали свою скринку, до котрої платили складки і кари і з котрої запомагали своїх товаришів в бідї й хоробі; свої церковні церемонїї, на взір цехового брацтва. Ся орґанїзація мала боронити челядників перед визиском і надужитями майстрів (так було в Нїмеччинї, де сї челядні орґанїзації відограли дуже важну ролю в XV-XVI вв.). Одначе не видно, щоб вона виробила собі у нас вплив і послух (що правда, матеріашу маємо дуже мало) 18). В кождім разї вона лишала ся безсильною против тих утруднень, які цехи робили челядниаам у вступі до цеху.



    Окрім виродження, яке корінило ся в самім корпоративнім устрою цехів, мала дуже шкідний вплив на їх долю релїґійна й національна виключність, на якій була оперта цехова орґанїзація. Тут давав себе відчувати сей загальний, звістний нам характер міської орґанїзації (нїмецького права), котрої частиною була орґанїзація цехова. Але ся виключність в цеховій орґанїзації була зазначена навіть ще сильнїйше, як загалом в міськім устрою. Як ми знаємо вже, цехові орґанїзації мали релїґійну закраску, звязані були з участию в ріжних церковних церемонїях; відси виходило, що членами цеху могли бути властиво тльки католики. Сї погляди принесено й до нас з цеховою орґанїзацією, і Русинів як не зовсїм позбавляли приступу до цехів, то в кождім разї уважали певного рода контрабандою — чимсь, що допаскаєть ся тілько через попущеннє, а властиво не повинно мати місця в цеховій орґанїзації й мусить допускати ся в можливо найменьших розмірах. Уже в найдавнїйшій цеховій грамоьї — цитованім вище привилею перемишльським шевцям згадуєть ся, що сими привилеями користували ся у Львові „шевцї-католики, Поляки або Нїмцї.” 19) В цехових уставах ми також знахоимо часом абсолютні заборони для Русинів, не кажучи про виключеннє їх від цехових урядів. Hпp. в уставві львівських золотників читаємо: „Тому що всякий порядок може удержувати ся успішнїйше при ласцї й благословенню божім, а золотниче ремесло спеціально потрібує людей з доброю совістю, яка може найлїпше бути захована в католицькій вірі, то львівські золотники не мають між собою терпіти анї приймати нїякого майстра єретика або схизматика, лише католииків — хиба б котрий єретик, нпр. з Русинів або Вірмен, приступив до унїї з церквою римською” 20). Або в уставі немирівських ткачів: „Межи майстрами того ремесла не має бути жадного Русина, тільки товариші-Русини, які б примандрували, мають право робити два тижнї; а як би примандрува товариш-Поляк, то майстер, у котрого б робив товариш-Русин, повинен його відправити, а прийняти товариша-Поляка, відправивши Русина” 21). Або в постановах камінецьких бондарів, колодїїв і столярів: „Аби хлопцїв грецької й вірменської релїґії не вільно було тому цехови приймати до ремесла, анї „визволяти” де инде учених, а навіть і „братів” (майстрів) де инде визволених приймати до цеху” 22).



    Але не підлягає сумнїву, що вступ до цехів Русинам взагалї, незалежно навіть від таких виразних постанов, утрудняв ся дуже значно, хоч не однаково: в одних місцях більше, в других меньше, в одних цехах сильнїйше, в иньших мепьше. На своїм місцї бачили ми скаарги львівських Русинїв XVI-XVII вв., що їх не допускають до цехів, що навіть в тих цехах, де Русини бували давнїйше, перестають приймати учеників-Русинів під ріжними вимівками, а прийнятих не визволяли, так що Русини згодом переводили ся в них зовсїм. 23) Таку саму скаргу заносили ще в 1520-х рр. красноставські міщане-Русини, і король признав їх виключеннє за неправне, бо не оперте на нїяких спеціальних привідєґіях. Отже виключеннє Русинів тут опирало ся на широко розповсюдненій в західнїй Українї цеховій практицї. Дїйсно, напр. в старій уставі перемишльських ковалїв (1471) читаємо постанову, що майстер Поляк не має приймати й учити Русинів 24).



    Навіть там, де Русинів в цеху тримали, релїґійний характер цехової орґанїзації давав їм прикро відчувати своє підрядне, тільки толєроване становище супроти властивих господарів цеху — католиків, і ті цехові устави, які з особливим притиском підносять повну рівноправність обох релїґій в цеху, 25) очевидно хочуть обминути тими постановами звичайну хибу цехових відносин — сю релїґійну виключність, яка закаламучувала відносини в цеху й загороджувала до них приток сьвіжих місцевих сил.



    Але коли Русини (також Вірмени і протестанти) тільки в части виключали ся від участи в цехах, такий визначний міський елємент як Жиди виключали ся зовсїм. Жид нїяким чином не може бути прийнятий на науку до цеху, тим меньше — до цехового брацтва: се така загальнозвістна й прийнята основа цехового житя, що про неї навіть не згадують цехові устави. 26) Причина таж сама — релїґійний характер цехової орґанїзації; се зазначив кор. Жиґимонт, коли Жиди-кушнїрі львівські скаржили ся йому, що цех кушнїрський ен приймає їх: Жиди з огляду на їх релїґію не можуть належати до цехів 27). Але виключити в дїйсности всю масу жидівської людности, що від XVI віка буквально заливає міста і місточка 28), було, розумієть ся неможливо, і результат ся цехова виключність має той, що поруч ремесла цехового орґанїзуєть ся по містах і місточках ремесло жидівське, яке виробляє собі право на істнованнє ріжними компромісами: чи то купує від цехів за певні оплати право ведення ремесла, чи дістає, також розумієть ся оплату, таке право від міських властей — війта, старости чи дїдича, і т. д.



    Я поясню се кількома прикладами. Так в згаданім вище процесї луцьких кравцїв і кушнірів з жидївськими кушнїрами й кравцями в першій пол. XVI в. справа обертаєть се коло того, що Жиди заявляють готовість платити річно тим цехам по 5 кіп за право займати ся своїм ремеслом, а цехи уважали се за малу компензату тої шкоди, яку Жиди можуть робити їм своєю конкуренцією; справа пішла на суд вел. князя, і в. князь постановив, що Жиди за тою предложеною ними оплатою можуть займати ся кравецьким і кушнїрським ремеслом. 29) В Кремінцї поруч цехових різників бачимо різників Жидів нецехових, до котрих адмінїстрація ставить одиноке жаданнє, аби вони платили так само як різники цехові. 30) Подібно в Ковлю. 31). Дїдич Тернополя в уставі кравецького цеху, уставляючи такі острі кари на „партсчів”, для Жидів ставить тільки оплату (вправдї досить високу): коли б Жиди мали при собі таких Жидів, що робили б кравецьке ремесло, то їм вільно буде їх тримати, але кождий такий Жид має що року дати до цехової скринки 8 зол. 32,) і т. и.



    У Львові, в Перемишлю бачимо в XVII і особливо XVIII віцї цїлий ряд жидівських цехів, що не тільки орґанїзують ся в правильні орґанїзації, 33) але й добивають ся лєґалїзації, признання сих орґанїзацій міськими властями й християнськими цехами, розумієть ся — після завзятих суперечок, навіть бійок, цїною контрибуцій і оплат. Звичайно виборюєть ся з початку право робити для самих Жидів, а кінчить ся часом не тільки фактичним, а й лєґалїзованим виконуваннєм свого ремесла для всїх без ріжницї, нарівнї з християнськими цехами 34).



    Се одно вже робило зовсїм ілюзоричними всякі постанови про цеховий примус. Не вільно було „партачити” християнам, але нецехові ремісники Жиди множать ся, конкурують з цеховими, орґанїзують ся і вкінцї переважно побивають своєю конкуренцією цехи, з тих же причин, з яких жидівський елємент опановує торговлю і взагалї міське житє; тому щт він, як меньше вибагливий, більше витрівалий, лїпше міг прилкдити ся до нужденних обставин міського житя, торговлї й промислу.



    Крім таких некористних наслїдків, які виникали з самого корпоративного й виключного характеру цехової орґанїзації, цехи й цехове ремесло стрічали ся, як я вже згадав, і з стороннїми ппрешкодами, які дуже сильно і шкідлияо відбивали ся на цеховій орґанїзації й промислї.



    Насамперед треба піднести, що шляхетські круги від самого початку дуже неприхильно дивили ся на цеховий устрій. Почасти се було випливом загального антаґонїзму між шляхтою й міщанством, почасти цехові привілєґії й порядки билм по кешенї шляхту, виключаючи від ремесла її підданих по містах і передмістях і підносячи цїну на ремісничі вироби, а цїну на сирі продукти стараючи ся держати можливо низькою. Починаючи від першої половини XV в. правительство під натиском шляхти видає роспорядження против цехів. З одної сторони іде боротьба против здешевлення матеріалів, а за знтжку цїн на вмроби, які цехи, опираючи ся на цеховій солїдарности, старали ся удержати на можливій висотї. До сього змагають такси на продукти й вироби, які правительство поручає робити місцевим воєяодам, а пізнїйше (в XVII в.) береть ся до того сам сойм. З другого боку від часу до часу виходять роспорядження против самої цехової орґанїзації. Уже устава з 1423 р., поручаючи воєводам і старостам уставити цїни на сирові матеріали й товари, хоче тим „зробити кінець” „брацтвам, які б знаходили ся між ремісниками в яких небудь містах”. Сї ремісничі брацтва, себто цехи, трактують ся тут як шкідні й беззаконні орґанїзації, що змагають до надужить і обманьств над суспільністю, через те навіть за саме держаннє „брацтва,” як би його викрито, визначаєть ся висока кара сїмдесяти гривен. 35) Постанова одначе о стільки неясно стилїзована, що може мати на гадцї „брацтва” смовільні, завязані без відомости й потвердження компетентних власте. Але шляхта взагалї уважала цехові орґанїзації шкідливпми й напирала на знесеннє їх. Вираз сього знаходимо в конституції з 1532 р., 36) де читаємо: „в справі товариств по містах, що звуть ся брацтвами або цехами, ми (отже против гадки шляхетських депутатїв) не признали потрібним щось зміняти,-бо сї товкриства чи брацтва досї допускали ся скрізь на підставі своїх старих устав і потверджували ся новими й старими привилеями, і нам здаєть ся, що всякого стану піддані нашої держави не поносять шкод від їх устав, коли вони правильно потверджені привилеями і коли воєводи й иньші урядники запобігають їх надужитям.” отже король з сенатом обмежують ся тільки потвердженнєм інструкції воєводам, аби разом з місецвими урядниками запобігали надужитям при продажі сирових матеріялів (аби цехові брацтва не збивали на них цїн) та при означуванню цїн за ремісничі вироби. Але касувати самої цехової орґанїзації, як того домагали ся шляхетські репрезитанти (з тексту видко се ясно) вони не вважали можливим.



    Але шляхта не переставала вести свою лїнїю, і король з сенаторами не устояли в своїй позиції. Постановою сойму 1538 р. король „наляканий частими скаргами всеї шляхти й її послів, а також всїх підданих нашої дерхави” уже зносить і касує „всї цехи, звані инакше брацтвами ремісників, і все непотрібне в них, вимишлене на шкоду підданих нашої держави,” по всїх містах і місточках 37), а пять лїт пізнїйше повторяє сю заборону брацтв, поручаючи воєводам слїдити, аби ремісники не мали цехів, під карою ста гривен 38).



    Ся постанова підносить і той мотив, з котрого виходила ся опозиція цехам: „брацтва міські нарушують свободу шляхти,” привілєґії міської людности обмежують безграничність прав і привілєґій шляхетського стану (разом з цехами шляхеьські депутати жадали знесення прав міст на склади). Та проти сеї ultima ratio польського державного права міста висунули иньшу „рацію”, а то мотиви релїґійні: цехи були орґанїзаціями не тілько економічного, а й релїґійного характеру, як ми знаємо; касувати їх — значило б задати сильний удар релїґійному житю міської людности. Сей мотив знайшов послух в правительственних кругах. Потверджуючи старі постанови про скасованнє цехів, новий король Жиґимонт Авґуст додав важне обмеженнє: „цехи як давно були знесені нашими попередниками, так ми й тепер зносимо їх, відповідно до давнїйших постанов, й уневажняємо, окрім порядків і установ церковних 39).



    Здаєть ся, се обмеженнє й послужило фірткою для лєґалїзовання дальшого істновання цехів. Вони не перестали істнувати й далї орґанїзувати ся по тих рішучих заборонах попереднїх, бо могли далї закладати ся й істнувати, як орґанїзація з церковним характером, а при тім як ми бачили — в дїйсности зіставали ся в силї всї давнї економічні прикмети цехового устрою: цеховий примус, промисловий монополь, заборони для нецехових, приписи против конкуренції. Цехові устави такого змісту видавали ся й потверджували ся не тільки дїдичами й містами, але й самими королями. Але безправність цехів як економічних орґанїзацій, не знесена й пізнїйшим законодавством, 40) не могла не відбивати ся некористно на становищу цхеів, на відносинах їх до репрезентантів шляхотської адмінїстрації й на самій реалїзації промислових привілєґій цехів.



    Адмінїстраціяі дїдичі сильно підтинали цехи окрім звістного вжр нам протеґовання Жидів, іще удержуваннєм в містах на замкових ґрунтах, або під замковим присудом нецехових ремісників взагалї. Се мотивувало ся тим, що замок мусить маии ремісників для своїх замкових і двірських потреб. В дїйсности, старости й державцї осаджували всякого рода ремісників під своєю юрисдикцією для збільшення своїх доходів, за ріжними оплатами, і сї замкові ремісники робили дуже сильну й прикру конкуренцію ремісникам цеховим. Ся справа тому грає визначнк ролю в скаргах і спорах міст з старостами й державцями від давнїх часів. Міста домагали ся, щоб старости й державцї держали ся уставлених старою практикою) норм і не помножали до безконечности тих своїх ремісників; правительство, в інтересах міст, давало також такі інструкції й роспорядження, або нормувало число замкових ремісників в міських привилеях.



    Так львівський маґістрат в 1450 р. вів боротьбу в сїй спра
    Страница 11 из 55 Следующая страница



    [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.