LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 12

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ві з старостами львівськими, й староста Андрій Одровонж зобовязав ся не помножати числа ремісників над старий звичай. В своїй грамотї 41) він пррзнає, що під замком поосїдали ремісники ріжних ремесл, число їх все зростає, на шкоду цехів і королївських доходів. З зібраних ним відомостей показало ся, що за давнїх часів „під замком” було два ковалї, два шевцї катрлики (nostrates), оден кравець, а більше ремісників не було нїяких, окрім Жидів — сафянників, що з давних часів займали ся там своїм ремеслом; також руським шевцям, що робили „роботу вірменську”, вільно було там мешкати й робити. Він обіыює надалї не допускати понадто ремісникам осїдати під замком і займати ся ремеслом. В Київі міщане на початку XVI в. скаржать ся, що ріжні ремісники — піддані воєводи, церковні й панські, — „золотари и кравцы и кушниры и ковали и шевцы и вынники и хлЂбницы и перекупники и рыболове и иныє люде, которые люди въ мЂстЂ нашомъ Кієвскомъ и по селамъ торгомъ ся обыходятъ”, хоч сидять в містї, міських податків платити не хочуть. Тому пізнїйший в. княжий привилей для Київа застерігав, що воєвода мав право тільки двох ремісників з кождого ремесла держати під правом замковим, для замкових потреб. 42) Під час ревізії українських замків 1545 р. міщане володимирські жалували на свого старосту, що він в містї має ріжних ремісників і промисловцїв, які сидячи на міських ґрунтах, „заложили ся за старосту”, вимовляють ся всяких міських обовязків, і між ними бачимо слюсара, коновала, печника, навіть іконника! Староста деяких з них вирік ся, а знов про иньших казав, що має позволеннє від в. князя держати ремісників, потрібних замкови, 43) і т. и.



    Шляхта також вела війну з цехами за право держати в своїх міських чи передміських дворах своїх ремісників, мовляв також для своєї потреби. З другого боку, діставши право безмитного привозу всяких річей для своєї потреби з-заграницї, шляхта широко користає з сього права. Се припадає на той час, коли розвиваєть ся в широких розмірах вивіз за границю, на заграничні торги господарських продуктів, з другого боку — ширить ся в шляхетських кругах розкіш, виставність, власне з тою прикметою — замилованнєм в річах новомодних, в чужоземних формах і взірцях, або й просто в чужоземщинї, з огляду лише на те, що вона не свійська, труднїйша до набування. Вивозячи в другій половинї XVI і першій половинї XVII в. на торги заграничні (і на ті великі ярмарки, що стягали в великім числї чужоземських купцїв з їх товарами), в великих масах свої господарські продукти, шляхта українських земель в великих розмірах забирає там заграничний товар, особливо всякі предмети вищої технїчної катеґорії. Поза тим вона потрібує ремісника головно для робіт простїйших, і вони виконують ся переважоо сїльськими ремісниками, яких вождий трохи більший пан старав ся мати повний сортимент серед своїх підданих. Таким чином сей заграничний „навіз” і ярмарки в результатї страшно підтинали розвій ремесла і робили в значній мірі ілюзоричними всї тї ґарантії, які давала ще реміснику цехова орґанїзація. Навіть майстри з найлїпших промислових центрів, з славними традиціями, не могли удержати ся супротив сих неприхильних обставин, і цехмістри львівського золотничого цеху заявляли 1637 р., що хоч між ними є богато добрих ремісників, „які могли б подолати всякого рода роботи й задоволити всякі вимоги, хоч би й самгго цїсаря”, але вони зовсїм підупали наслїдком чужого навозу'' 44),



    Ярмаркованнє взагалї, як було дуже користним сурогатом при незвичайно слабім розвою провінціональної торговлї й промислу, мало ту некорисгау сторону, що по за ярмарковими періодами знижало до minimuj-а всякий попит на товари й ремісничі вироби і таким чином позбавлыло торговлю й промисел місцевий всякої можности сильнїйшого розвою. Все що жило в даній місуевости, робило собі всякі значнїйші запаси на ярмарках, і поза тим лишали ся хиба якісь наглі потреби, або невибагливий попит людей, які живуть з дня на день і не можуть робити запасів, але можуть задоволити свої потреби на першім недїльнім торгу. Тому що супроти ярмарків, як ми знаємо, цеховий примус не мав значіння, і на них міг продавати ремісничі вироби всякий сторонський майстер і всякий партач, на розвою ремесла ярмаркованнє відбивало ся дуже лихо. З становища консументів було воно добре, що давало місце конкуренції, збивало цїни ремісничих картелїв. Але такі періодичні проломи, такі конвульзії конкуренції, вирваної зовсїм з звичайних своїх обствин і норм, на розвій промислу не могли добре впливати. Навіть по більших промислових центрах ярмарковий „навіз” давав себе прикро відчувати місцевим промисловцям, підривав їх часами як якийсь оркан. Що ж казати про поменьші промислтві центри? Ремесло могло тут ледво животїти. Як ми бачили, цехи заводили оплати з ярмаркового довозу на свою користь, отже певного рода протекційні таріфи. Але така рпотекційна полїтика вимагала більшої обережности й зручности, та й прийшла в часах повного вже упадку міського промислу, яким булв друга половина XVII і цїлий XVIII вік, — отже була нужденною латаниною, якою цехові ремісники боронили себе від повного виголодження.



    Примітки



    1) На жаль, розпоряджаємо дуже млаим матеріалом, для сих критичних часів XVI: і першої половини XVI в. Цеховиж устав з XVI в. видано всього лише кілька, як устава львівських ткачів 1535 р. (прийнята камінецькими ткачами — СЂцинскій, дод. І); львівських кушнїрів 1557 р., прийняиа олеськими кушнїрами — Dodatek do Gaz. Lwowskej 1861 ч. 21-2; львівських малярів з 1596 р. (Rastawieci Slownik malarow II c. 297) і золотників з 1600 р. (у Лозінського Zlotnictwo Lwowskie c. 30-2) та переповіджена вище (c. 115) устава для цехів Лїська з 1546р., видана на взір перемишльських цехів — Матеріали ч. 9.1 Для XVII в. кілька цехових устав видано в старих Dodatki do Gazety Lwowskiej: устава шевського цеху вВ . Мостах (Августові) 1615 р. (1851 р. ч. 19), ткацького в Немирові галицькім 1625 р. (1853 р. ч. 62), бляхарського у Львові 1630 р. (1861 р. ч. 42), кравецького в Тернополї 1636 р. (1855 ч. 8-9), ткацького в Дрогобичу 1648 р. (1854 ч. 26-7), гончарського в Потиличу 1649 р. (1853 ч. 27). і тогож року шапкарів в Самборі (ib. ч. 47). Поза тим ще маємо: уставу цеху кравецького в Ковлю з 1618 р. (Жизнь кн. Курбскаго ч. 77), ткацьького в Межибожі 1663 р. (Сїцинчький ч. 8), бондарського в Камінцї 1669 р. (ib. ч. 6), витяги з устави перемишського цеху малярів, золотників і циновників (Sprawozd. kom. sztuki V c.). Матеріалу з судової практики чи внутрішньої дїяльности цехів нема і стільки. Приходить ся тому звертати ся до матеріалів пізнїйших — з XVIII в. Цехові устави XVIII в.) не багато їх) в Архиві V т. І, у Сїцинського, також дещо в старій статейцї О cechach w Galicyi, Dod. do Gaz. Lwow. 1852 ч. 42-6, акти процесові також в Архиві і невидані використані у В. Буданова ор. c.



    2) Так в уставі львівських ткачів 1535 р. кандидат має виробити застїлку на алтар, на пять локтїв довгу, з іблої вовни, з сїмома обвідками, робленими жовтими нитками або волочкою, з розетами, так званим „рицарським узлом”, і два ручники — оден гладкий, другий з обвідками як на застїлцї (1. c.).



    3) W ktorei ma bydz zwierciadlo kontryfalowe, ma bydz twarz smocza, ma bydz krzewisko wedlug proportii trzymania, maia bydz puklow mosiadzowych pietnasie y cerowania na wszytkich stronach osobisto. Про пробні роботи в гадузях артистичних мова що низше, в гл. IV.



    4) Архивъ V. І c. 307.



    5) В уставі кушнїрській сю цифру можна б уважати за пізнїйшу, але такуж дає й устава золотників.



    6) Те саме переконаннє висловляє й устава дрогобицьких ткачів.



    7) У львівських бляхарів вони мають робити пів пробної роботи і дати пів оплати; у дрогобицьких ткачів вони мали мандрувати тільки половину того часу, що иньші, й дати половину вписового й т. и.



    8) У гончарів потилицьких.



    9) У шапкарів самборських: ktoby chcial cech przyiaac, powinien dac do cechu zlotych trzydziesci za sztuke.



    10) Три милї нпр. в уставі ткацького цеху м. Межибожа (c. 481) під страхом відібрання виробів, а часом і арешту.



    11) Напр. у кушнїрів львівських — 20 гривен кари.



    12) У Сїцинського дод. 6 і 12.



    13) Архивъ V. I ч. 125.



    14) Подібно в уставі дрогобицьких ткачів, взагалї зближеній до львівської.



    15) Архивъ V. I c. 311.



    16) Актовий матеріал зібраний у В.-Буданова (укр. перекладу c. 299 і далї); автор одначе справедливо сам признає, що на підставі самих процесових актів було б односторонним судити про цехов відносини взагалї.



    17) Akta gr. і ziem. VII ч. 61, Dod. do Gaz. Lwow. 1854 ч. 37-8; для пізнїйшого часу (XVIII в.) Архивъ V. І ч. 81 (Камінець), В.-Буданов c. 310 (Кремінець).



    18) В.-Буданов (c. 299) наводить акти сенсаційного процесу „господи” з цехмистрами в Кремінцї: цехмистри, розгнївагі на челядників, не зважаючи на старшину господи, казали бити челядників без суду й вини. Треба б мати більше того рода матеріалу, щоб судити, наскільки маємо тут явища загальнїйші.



    19) Akta gr. і ziem. VI ч. 1.



    20) Лозїньский Zlotnictwo c. 30. Так само виключені були всї некатолики з цеху малярського львівського, з перемишльського цеху малярського і золотницького; див. про се ще низше в гл. IV.



    21) Dod. do Gaz. Lwow. 1853 ч. 62.



    22) Сїцинський дод. 6.



    23) Див. т. V c. 244-6. Пор. ще низше в гл. IV.



    24) Akty gr. i ziem. VI c. 145.



    25) Див. т. V с. 246, і з подільських — у Сїцинського c. 290.



    26) Паздро (ор. c. c. 6) наводить лише з одної пізньої краківської уствви (1715) постанову: хтоб прийняв в науку Жида, тратить своє майстерство.



    27) Зацитована у Балабана Zydzi lwowscy, c. 436-7.



    28) Див. т. V c. 255.



    29) Бершадскій І ч. 179.



    30) Архивъ VII. II c. 74.



    31) Жизнь кн. Курсбкаго І c. 320.



    32) Dod. do Gaz. Lwow. в. 85



    33) З них докладно звісна орґанїзація кравецького цеху в Перемишлї, бо акти його переховали ся до наших часів — видані (в гебрайськім текстї) й коментовані у Шорра Zydzi w Przemyslu. Найстаршу звістку про жидівський кравецький цех у Львові (iudaicum sartoricum contubernium), як орґанїзацію признану, маємо з 1627 р. (док. ч. 75 у Балабана).



    34) Див. огляди сеї боротьби в моноґрафіях Балабана (Zydzi Lwowсу) і Шорра (Zydzi w Przemyslu).



    35) аd precludendam viam fraternitatibus, quas mechanici civitatum observant, statuimus... ut circa easdem mensuras et pretia fraudes non committantur, i т. д. — Volum. legum I c. 36.



    36) Vol. legum I c. 249.



    37) universa contubernia, quae et fraternitates artificum appellantur — in omnibus civitatibus et oppidis regni nostri tollenda et amovenda esse Vol. legum I c. 263.



    38) Ibid. c. 278.



    39) Volum. legum II c. 8.



    40) Цехи взагалї від 1552 р. не фіґурують в праводквстві соймовім.



    41) Akta gr. i ziem. VI ч. 61.



    42) Акты Зап. Рос. І c. 355, Zbior dokumentow bibl. Przezdzieckich c. 62 (1546).



    43) Zrodla dz. VI c. 69-70.



    44) Цитата у Лозіньского Zlotnictwo c. 95.



    ОРҐАНЇЗАЦІЯ РЕМІСНИЧА: СТАН МІСЬКОГО ПРОМИСЛУ: ЦЕХИ ЛЬВІВСЬКІ XV В., ЛУЦЬК, КРЕМІНЕЦЬ, ВОЛОДИМИР, БЕЛЗ, КИЇВ, ХОЛМ, КРАСНОСТАВ, МЕНЬШІ МІСТА Й МІСТОЧКА.

    Щоб дати якийсь хоч трохи докладнїйший образ того, як в сих обставинах жив і розвивав ся (властиво — упадав) міський промисел, на се треба б матеріалу далеко багатшого, зібраного для сеї мети спеціально, а не ті скупі й принагідні згадки, якими ми розпоряджуємо. Приходить ся тому обмежити ся дуже загальними поміченнями і деякими спеціальнїйштми ілюстраціями загального стану.



    Перше місце що до розвою ремесла й промислу на нашій теріторії займав Львів, розсадник ремісників, — seminarium mechanicorum. До середини XVII в. він був справдї досить сильним промисловим центром і не тільки обслугував свою близшу околицю, але в значних масах продукував для вивозу. Ми бачили нпр. товари, які вивозили ся на Поділє, Волощину й Туреччину 1) — ті ріжні крамні річи, вироби ремісничі, одїж, зброя: в значній мірі се були товари місцевого виробу, львівського передовсїм. В серединї й другій половинї XVI в. нпр. був особливий попит в Волощинї й Туреччинї на львівські шапки простих, недорогих сортів 2) — їх вивозять сотками й тисячами туди, до самого Царгороду включно 3). Львівські золотники обслужували своїми виробами маґнатерію й заможну шляхту та міщанство сусїднїх земель, робили для королївських дворів і волоських господарів. Майже до самої половини XVІІ в. золотництво тутешнє цьвіло й славило ся широко 4) і по влсному признанню могло підняти ся всякої роботи й задоволити хоч би й самого цїсаря. Львівський цех мечників, поруч такого ж краківського, мав привилей надаваннє przemian-ків для цїлої Польщі: правюивим майстром уважав ся тільки той, хто на закінченнє свого технїчного образовання поробив у майстрів львівських або краківських, і дістав тут przemianek — нове імя, як цеховий товариш. Подібний привилей мав цех львівських столярів, і товариші з Поділя й дальшої України мали обовязково удавати ся до нього во przemianki, для докінчення свого фахового приготовання 5).



    Перший реєстр львівських цехів маємо на актї 1425 р., котрим місто Львів обіцяло Ягайлови, що признає по нїм королем його сина. Як репрезентація міста, поруч райцїв і лаників, виступають тут відпоручники цехів, в тім порядку: купцї (institeres, сrоmеr), різики, пекарі, ковалї, шевцї, кравцї, римарі й сїдельники, солодовники (пивовари, гарбарі, кушнїрі 6). Се, правдоподібно, повний реєстр тодїшнїх цехів, як бачимо — дуже нечисленних ще. Вони завязували ся пізнїйше, в міру того як зростали ґрупи майстрів певного ремесла, або виникали трудности з спільного пожитя в однім цеху з майстрами иньшого ремесла 7), а тодї всї иньші ремесла містили ся ще в названих вище цехах, або зіставали ся без цехової орґанїзації. В міських актах з того ж часу знаходимо окрім названих в тім реєстрі такі ґрупи майстрів: золотники, мечники, рушниаарі (pixidarii), ножовники, котельники (kesseler), слюсарі, уздярі чи поясники (cingulatores), сафянники (rottgerber), рукавичнники (hantschuster), теслї (carpentarii, czymmermann), колодїї (rotifices), бондарі, тартачники (bretsneyder), столярі, полотенники (linifces), ткачі вовняних матерій (wollenwebir), цегольники, гончарі, вапнярі (kalkborner), мулярі, камінярі (fractores lapidum), риболови, соляники (salsatores — мб. що стлили рибу). По одному стрічаємо таких майстрів як сконники (pannitonsor), малярі, гребінники, токарі (dressler), циновники (саnnengisser), медовари (methebrewer). Розумієть ся, могло бути тих майстрів значно більше, бо згадки їх в тих записках завсїди більше або меньше припадкові, і богато міщан фіґурує без означення своїх занять 8).



    Одначе і в сьвітлїйші часи львівськогр житя — XV і XVI в., вивіз львівських фабрикатів був дуже незначний поруч вивозу продуктів сирових, і так само був незначним супроти довозу чужих фабрикатів. Всї дорогші сорти матерій походили з чужоземного привозу — сукна, полотна, шовкові й вовняві матерії. Вироби металїчні чужоземного привозу зістали ся в широкім уживанню: бачили ми вище 9), що зі Львова на Поділє і в Волощину в великих масах вивозили металїчні вироби чеські, угорські, нїмецькі. Дрібний крам носить у Львові характеристичну назву товару нїренберського 10). Золотництво львівське не витримує конкуренції з сторонським „навозом”, никне й занепадає в серединї XVII в. 11) і т. д., і т. д.



    Иньші українські міста далеко не дорівнювали Львову, і їх промисел мало підносив ся над задоволеннєм буденних потреб місцевого житя. Але все таки реміснича людність по більших містах, де маємо про неї звістки, виглядає досить поуазно.



    В Луцьку, столицї Волиеи, в серединї XVI в. згадують ся тільки такі цехи: ковальський, слюсарський, кравецький, кушнїрський, римарський 12); иньші ґрупи ремісників, видко, були за слабі, аби орґанїзувати осібні цехи, або обходили ся брз цехової орґанїзації, яка взагалї тут була меньше розвинена. Але поборовий реєстр 1583 р. 13) дає таку цїкаву статистику луцьких ремісників: кравцїв що роблять шовкові річи 2, кравцїв звичайних 5, кушнїрів 20, постригачів 2, римарів 9, ковалїв 7, слюсарів 4, шабельників 2, золотарів 3, котлярів 3, лучників 4, стельмахів 3, сїдельників 3, шевцїв що роблять сафяном 4, „юхтенників” 2, шевцїв звичайних 23, аптикар1 , цирульників (barbierzy) 3, ткачів 3, солодник 1, маляр 1, перекупнїв і перекупок 47, пекарів 21, різників 9, теслїв 13, пивоварів 14, скрипаків (музикантів) 5; отже звиш 180 властивих ремісників, і як бачимо — досить ріжнородних катеґорій, з досить значною спеціалїзацією. В Кремінцї, коло піднесення котрого в першій половинї XVI в. енерґічно заходилася королева Бона, в 1560-х рр. (десять лїт по її від'їздї) згадують ся такі ремісники: кравцї, кушнїрі, котлярі, ковалї, слюсарі, бондарі, колодїї, шевцї, римарі, гарбарі, сиромятники, сїдельники, гончарі, пекарі, солодовники, і оден золотник 14). Але реєстр 1583 р. дає сїй ремісничій людности дуже скромну статистику: кравець оден, видко з тих лїпших, бо окрім того ще кравцїв простих два; так сам оден швець особливий і шість звичайних; ковалїв і пекарок по шість, гончарів і різників по чотири, лучників три, золотарів, стельмахів, цируликів і дударів по одному, прасолів 16. Отже властивих ремісників лише 37, ал се мабуть цифри низше дїйсного 15). Володимир виглядає в тім же реєстрі лїпше: „соляників 10, різників 5, пекарів 11, солодовників 2, перекупнїв 32, кушнїрів 12, кравцїв 6, шевцїв 1 лїпший і 16 звичайних, гарбарів 3, ковалїв 6, бондарів і тесель 6, лазник (банщик) 1, пивоварів 4, золотників, римарів, сїдлярів по одному, гончарів і скрипників по 3” 16); разом 82 (виключаючи соляників і перекупнїв). В Белзї в 1578 р. було прасолів 24, кравцїв 8, шевцїв 19, кушнїрів 9, пекарів 20, різників 6, золотар 1, солодовників 2, бондарів 8, слюсарів 2, столярів 2, ткачів 7, уздярів 2, ковалїв 4, мідяників (котлярів) 2, сїдельників, колодїїв, римарів (cingulator), мечників по одному, 3 стельмахи, 2 лазники 17), отже разом ремісників 96. В Київі з початком XVI в., перед пізнїйшим упадком міста, згадують ся золотарі, кравцї, кушнїїрі, лучники, стрільники, ковалї, шевцї, винники, хлїбники, перекупники, риболови, цирульники 18); але статистики сих ремесл не маємо нїякої. Відомости про Камінець з люстрацій 1565-157O рр. були додвні вище — в них зазначені тільки деякі ремесла (22 шевцїв, 9 різників, 56 пекарів в 1565 р.) 19). Поборові реєстри 1564 р. землї Холмської дають такі цифри: в Холмі „всїх ремісників” 112, в Красноставі 151, без означення ремесла 20); з люстрації 1564 можемо додати лише такі подробицї: в Холмі пекарів було 52, шевцїв 21, різничих яток 13, в Красноставі 16 різничих яток, котрі тримають вісїм різників (отже не було повного числа), шевських яток мало бути „по старій уставі” двадцять чотири, але в дїйсности було 19 майстрів; на пекарів не було уставленої норми, було їх 13 21). Переглядаючи реєстр міщан, знаходимо серед нмх двох кравцїв, двох шинкарів, чотирох кушнїрів, трох ковалїв, двох римарів, дві солодовнї і по одному бондареви, стельмахови, столяреви, гребінникови, гончареви, котляреви, пушкареви, муляреви, „барвяреви”, цирульниву і крамареви 22). Реєстр не повний, бо оснований тільки на означеннхи ремеслах, доданих яко пояснення при іменах: декотрі могли війти в реєстр без сього означення, иньші — не війти в реєстр зовсїм, не будучи господарями хат чи ґрунтів, і навпаки — декотрі могли носити призвище, яке вказувало на ремесло, а того ремесла в дїйсности не робити, так що можна з того реєстру про міське ремесло й промисел судити тільки в приближенню.



    Як тип поменьшого міста або більшого місточка може нам послужити в тійже люстрації Городло. Тут люстратори принотовують ґрупу гончарів — 9 майстрів, 4 шевцїв, 7 різників і 7 жидівських крамниць 23). В поіменнім реєстрі міщан знаходимо крім двох проскурників, що властиво до ремісників не належать, — два бровари, по двох ковалїв і кравцїв, по одному теслї, колодїєви, бондареви, сїдельникови, слюсареви і мельникови 24). В реєстрі 1578 р. ми знаходимо понадто, крім 45 перекупнїв і 4 прасолів, 6 бондарів, 5 столярів, 2 теслїв, 4 кравцїв, 4 кушнїрів, 4 пивоварів, по одному ткачеви і лазникови. 25). Місто Буськ, в тім же реєстрі має: 5 шевцїв, 6 різників, 10 кравцїв, 12 кушнїрів, 10 ткачів, 6 убогих пивоварів, 3 бондарів, 1 слюсаря, 1 уздяря, 1 мечника, 3 шаповалів, 1 аптикаря, 1 лазника, 2 стельмахів, 2 солодовників, 3 рибалок, 1 суконника, 1 гончаря, 6 прасолів, 40 пекарів, 80 перекупнїв, 5 ремісників жидівських. 27) М. Потилич може служити прикладом маленького міста з певними, досить розвиненими ремісничими спеціальністями; реєстр 1578 вичисляє: 27 перекупнїв разом з пекарями, 50 гончарів, 14 ковалїв, 6 кушнїрів, 8 ткачів, 19 шевцїв, 10 різників, 12 пивоварів, 7 купцїв, по два кравцї і солодовники, одного бондаря. 28) Як взірець зовсїм скромного місточка візьмемо оДбротвір, тут з ремісників бачимо чотирох пекарів, по трох шевцїв і колодїїв, по двох ковалїв і бондарів, одного кравця. 29)



    Волинські міста в порівнянню з отсими галицькими, загалом беручи, представляють ся скромнїйше. В Острозї нпр. в р. 1577 побрано податок від 101 ремісників і 19 перекупнїв, але в 1583 лише від 42. В Ковлю з волостию в 1577 р. з 42 ремісникі вміських і 44 сїльських, 30) в 1591 р. в самім Ковлю звичайних ремісників 35, два золотники, пекарів і перекупнїв 25. 31) Взірцем місточка лїпшого може служити нпр. Торчин, містечко біскупа луцького, в нїм 20 шевцїв (з них 15 „убогих”), 10 кушнїрів, 16 солодовників, 5 різників, 5 гончарів, 12 пекарів разлм з перекупнями, 15 прасолів, 3 кравцїв, 3 ковалїв, 2 шаповалів, 2 шабельників, по одному слюсареви і сїдляреви. 32) Клевань, містечко кн. Чорторийських, може бути взірцем місточка трохи меньшого: в нїм 6 різників, 7 пекарок, 15 шевцїв, 5 кушнїрів, стількиж ковалїв, по одному римареви і шаповалови, трох скоморохів 33).



    Різнтки, пекарі, шевцї й ковалї, поруч шинкарів і крамарів, були взагалї тими ґрупами, що в першій лїнїї репрезентували маломіський чи міатечковий промисел; по них досить часто стрічаємо ще ґрупи бондарів і гончарів; иньші ще рідше — звичайно ті майстри стрічали ся одиницями, як в наведених нами містах. Те саме більше-меньше, що й тепер бачимо по маленьких, никлих місточках західньої України.



    Робітнї були малі. Тільки в більших центрах бували більші, так що приходило ся цеховим уставам обмежати число товаришів і учеників (нпр. в уставі львівськх золотників постановляєть ся, що майстер не може держати більш як три товариші й чотири хлопцї). Звичйно-ж робив сам майстер з учеником, чи учениками, а по при своє ремесло часто господарив, навіть по більших містах. Тільки в меньшости стрічаємо ми такі робітнї, де окрім майстра робить бодай оден товариш; статистичні викази, які маємо для деяких околиць в поборових реєстрах, вказують се зовсїм виразно. Нпр. в Холмі реєстр 1564 р. вказує ремісників-майстрів 112, „товаришів” (підмайстрів або челядників) тільки 25. В Красноставі на 151 майстрів є тільки 3 товаришів 34). В Белзї й Белзькім повітї в 1578 р. було 410 майстррів і тільки: 46 „товаришів.” 35) Цифри сї цїкаві як міри інтензивности ремісничої продукції. Нпр. в згаданім вище Потиличу на 50 майстрів гончарських було 11 товаришів, на 14 ковальських 5 товаришів, але на 19 шевцїв тільки один товариш. 36) На жаль такі вмкази маємо дотепер в дуже малім числї.



    Ще одну цїкаву вказівку дають нам реєстри другьї половини XVI в. Вони часом виакзують осібно „жидівські голови”, і се дає нам судити, наскільки ремесло тодї було ведене християнами і Жидами. Отже видно, що в тім часї, навіть при кінцї XVI в. ремесло ще мало вело ся Жидами; сттлїтє пізнїйше було зовсїм инакше.



    Примітки



    1) Див. вище c. 61, 71, 100.



    2) За сотку плачено 14-15 зол.



    3) Дмв. у Лозіньского Kupiectwo c. 535.



    4) Про ньоог цитована вже моноґрафія Лозіньского, c. 18-9.



    5) Невидані акти з р. 1590 і 1593, цитовані у Лозіньского.



    6) Akta gr. і ziem. IV ч. 73. Печатки цехові, переважно заховані при сїм актї, з емблємами їх ремесл, видані у Лозіньского Patrycyat c. 359 і далї.



    7) Пор. історію вилучення золотників при кінцї XVI в. зі спільного цеху з малярами, майстрами від виробів з цини (конвісарами) й відливарами, представлену у Лозіньского Zlotnictwo c. 27-9: причиною (чи одною з причин) мали послужити трудности, які випливали з залежности львівських циновників від краківського цеху, наслїдком признаних йому привилєґій в контролї виробів з цини.



    8) Див. Pomniki dziejowe Lwowa т. III (рахунки міста з р. 1414-1426), показчик річей (досить добре уложений).



    9) Див. c. 100, пор. 61.



    10) Вище c. 107.



    11) Вище с. 131.



    12) Архивъ VIІ. І c. 172.



    13) Zrodla XIX c. 111; полишаю порядок ремісників як в реєстрі: він, можливо, тримаєть ся ґруповання їх по цехах.



    14) Архивъ VII. II ч. 10.



    15) Тому що поборові реєстри не мають спеціальних статистичних завдань, а чисто фіскальні, на їх цифри не ввюди можна покладати ся. В побооровім реєстрі напр. Луцька 1570 р. показано тільки 11 ремісників і 8 перекупнїв (Zrodla XIX с. 19) — решта, очевидно, остаєть ся в иньших катеґоріях оподатковання — мб. домів міських.



    16) Ibid. c. 126.



    17) Zrodla XVIII. І c. 202.



    18) Акты Зап. Рос. І c. 355, Zbior dokumentow hr. Przezdzieckiego c. 62. Проф. Антонович (Монографіи с. 254) бачив тут реєстр київських цехів XV в., але се питаннє, чи були в Київі в XV віцї навіть які небудь цехи.



    19) Архивъ Югозап. Рос. VII. II c. 166-7.



    20) Zrodla XVIII с. 177 і 192.



    21) Жерела III c. 5.



    22) Ibid. c. 1-3.



    23) Ibid. c. 78.



    24) Ibid. c. 74-6.



    25) Zrodla XVIII c. 228.



    26) Ibid. c. 229.



    27) Zrodla XVIII c. 232.



    28) Ibid. c. 208.



    29) Ibid. c. 219.



    30) Zrodla XIX c. 37, 64, 80.



    31) Жизнь кн. Курбскаго І c. 315.



    32) Zrodla XIX с. 78.



    33) Ibid. c. 98.



    34) Zrodla XVIII. І c. 177, 193.



    35) Ibid. c. 221.



    36) Ibid. c. 207-8.



    ЗАГАЛЬНИЙ ПОГЛЯД НА УПАДОК МІСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТЯ, ТРУДНІ ОБСТАВИНИ ДЛЯ ЕЛЄМЕНТУ УКРАЇНСЬКОГО, ЙОГО ЗБІДНЕННЄ Й УПАДОК.



    Такі були форми й обставини, в яких мало розвивати ся міське торговельно-промислове житє. Обставини були лихі, й економічне взагалї міське житє хронїчно падало й заникало — протягом XVII-XVIII вв. се просто кидаєть ся в вічі.



    Як цїлий міський устрій, орґанїзація й реґляментація торговлї й промислу були пересаджені на наш ґрунт з Нїмеччини. В Нїмеччинї, де сї форми виросли на ґрунтї, були витвором змагань самих міських громад, вони при всїх своїх неґативних сторонах, не перешкодили суспільно-полїтичному й культурно-економічному розвою міського житя; воно було остільки сильне й активне, що неустанно принаджувано сї форми до своїх потреб, і скоро скинуло їх з себе, коли виросло з них. Супроти трудностей, які ставили їм феодальні форми сучасного устрою, супроти претензій і драч володарів і шляхти і їх неприхильної полїтики, купцї й ремісники лучили ся в союзи, орґанїзували ся союзи міст, і як не грошем, то зброєю поборювали сї трудности, відкупали ся від претензій, або відбивали ся від них оружною рукою і на руїнах феодального устрою розвинули нове житє, яке викликало подив сучасників своїм богацтвом, культурністю, поступами технїки. На наш ґрунт нїмецькі форми пересаджували ся правительством і шляхтою від самого початку незручно, неприладжені до місцевих обставин, попсовані національною й релїґійноб виключністю, обкроєні або скривлені фіскалїзмом або в інтересах шляхетського стану, і далї псували ся й калїчили ся з тих же мотмвів. Октройовані в готових, канонїчних формах, вони не розвивали ся, а вироджували ся й хиріли під гнетом неприхильної полїтики й трудних економічних обставин.



    Край взагалї не міг рівняти ся з Нїмеччиною що до своїх економічних сил, а трівожні обставини, погроми й спустошення, разом з нездарною внутрішпьою адмінїстрацією, що вироджуєть ся в повну шляхетську анархію в пізнїйших столїтях, не давали навіть тим економічним силам якоїсь можности розвою. Штучно спрепарована міська людність не визначала ся тим духом асоціяції, якою визначала ся в високій мірі людність міст нїмецьких. Не тільки міста наші (в територіальнім значінню!) жили впової відокремленим житєм, осібними атомами, інкрустованими в загальну шляхетську адмінїстрацію, — так само відокремлено животїли поодинокі корпорації, а навіть хоч трохи ширших купецьких чи промислових спілок не бачимо зовсїм. Посїяні щедрою рукою правительства, і плекані короткозорою полїтикою привілєґіованих ґруп, насїння релїґійної й національної виключности дїлили, розбивали і в кінець ослабляли й без того немічні міські громади, з'уживаючи енерґію й засоби на внутрішню боротьбу, заборонні заходи й опозицію їм.



    З становища українського, обставини, в які поставлено було місцеву торговлю й промисел, були особливо шкідні. Як ми вже бачили, системою заборон розірвано давню безпосередню звязь України з Західньою Европою і зроблено було все для того, щоб Західня культура могла доходити на Україну не инакше, як перейшовши через кепський польський алємбик. Заразом відсанено український елємент від торговлї й промислу, і взагалї від міського житя. Українцї, як „схизматики”, або зовсїм виключають ся від учатси в купецьких і ремісничих цехах, або допускають ся з усякими утрудненнями. Український елємент засуджений на те, щоб животїти по містах в ролї позбавлених всяких прав передміщан і маломіщан, в ролї дрібних перекупнїв і „партачів”, погорджуваних і недопущуваних до нїяких користнїйших і поважнїйших підприємств. Не всї з них мали енерґію й засоби проломити ся через сї національні барікади, як львівський міщанин Остафієвич, що не бувши прийнятим до науки львівськими золотниками, як православний, удаєть ся до Кракова і там доходить степени цехового майстра (на сей факт вказували в свої
    Страница 12 из 55 Следующая страница



    [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.