LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 15

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    брові гони йдуть на сусїднї ґрунта, власник тих ґрунтів не має права анї орати землї, анї косити сїна, анї теребити лози поблизу бобрового гнїзда (зеремяни), „так далеко як можна докинути палицею від того зеремяни'', аби не виполошити бобра, ианкше платить кару 12 руб. Навіть як би бобр вийшов з старого гнїзда і зробив собі нове гнїздо серед поля, або серед сїножати, то властитель і тут має облишити ґрунт в сусїдстві того нового гнїзда, не орати, не косити й лози не рубати коло нього 96).



    В сих постановах, так далеко посунених в охоронї інтересів ловецтва, щоо жертвують їй і права власности й інтереси хлїборобства, маємо особливо живий відзив „старини”. Але подібне, хоч і в лекших формах, знаходимо і в постановах про бортництво. Бортї також мжна мати в чужих ґрунтах, і власник лїсу чи ґрунту не має ставити нїяких перешкод в їх уживанню — бортнкии можуть навіть уживати лїсу для своєї потреби, нпр. здерти собі лика на „лезиво”, або лубя на „лазинь”, тільки не можуть водити з собою до лїса псів, носити стрільбу, якою могли-б зробити шкоди зьвіру, анї вивозити дерева з лїсу. Хто схотїв би „розроблювати” пущу, де стоять чужі бортї, має се робити без шкоди для тих бортїв: оручи в сусїдстві чужих бортних дерев, не можна зближати ся до них „так як з борозди можна досягнуть до дерева осном”, аби не ушкодити коріння, инакше треба платити, як би дерево усохло 97). Так само охороняєть ся право ужитковання з сїножатей, озер і ставів у чужих лїсах і ґрунтах, тільки щоб не ловили й не полошили зьвіра, й не нищили лїса над безпосередну свою потребу (хто має сїножати, може взяти дерева щоб поставити стог, або його огородити і т. и.) 98). За виловленнє (зволоченьє) чужого озера, салжавки або става, знищеннє „єза”, попсованнє млина, перекопаннє гати, спущеннє става, уставлена висока кара „за ґвалт” 13 руб., окрім нагороди шкоди 99 ). Вартість бортного дерева подано на копу грошей. З сею оцїнкою й високими карами за знищеннє або пограбленнє чужих „входів” цїкаво порівняти таксу вартости ріжного рода земель: служба людей цїнить ся на 10 кіп гр., земля пуста (пустовская) на 5 кіп, рілї кавалок де можна зібрати бочку збіжа, коли вона погноєна — 30 гр., негноєна 25 гр., сїножать на віз сїна — 15 гр.; „бори й лїси, які-б годили ся на рілю й сїножати, відовідно до того рахувати, а пущі мають рахувати ся відповідно до вартости й доходу з тої землї” 100). Земля вартує остільки, оскільки може нести дохід, і за пять бортних сосен має платити ся стільки, скільки вартує цїла „пустовщина” на якій, по теперішньому, могло б осїсти ся цїле село.



    Двірське господарство, ведене в розмірах невеликих — мало що над те, скільки треба було для у держання свого двора, в XIV-XV в. вело ся в значній, а навіть можна сказати — переважній мірі руками самих двірських сил — невільної челяди та закріпощених робітників. Ще на початках XVI в. ми в землях в. кн. Литовського бачимо досить сильні останки сеї невільної господарки 101). Селянство властиве, не невільне, тодї ще досить виразно відграничене від верств невільницьких і до рільної роботи притягало ся досить в малій мірі — переважно в видї кількох день роботи, або кількох толок (робіт на двірськім хлїбі). Рішучо переважало давне оподаткованнє свобідного селянства, а серед натуральних обовязків рільна робота займала підрядне значіннє супроти иньшої працї — як робота городова й мостова, будова дворів, млинів, ставів, участь в рибних і зьвіриних ловах (ходити на оступ), бобрових гонах, і т. и. Тільки з розвоєм двірського господарвова з одного боку, а з другого — ззаниканнєм кардинальної ріжницї між давнїм свобідним селянством і тою невільною челядю, що головно несла давнїйше двірські роботи 102) (в тім спеціально рільну роботу) зростає рільна панщина селянська, так що вже в серединї XV в. селяне подекуди робили постійно оден день на тиждень.



    З українських територій кольонїзаційні, економічні й полїтичні обставини прияли розвоєви хлїборобства взагалї, а спеціально — рільного двірського господарства в Українї західнїй, особливо в Галичинї. В порівнянню з східньою Україною вона жила житєм спокійнїйшим, безпечнїйшим, без таких частих і різких пертурбацій, тому вже в XII-XIII вв. була густїйше залюднена, лїпше загосподарена в порівнянню з нею. Сильні пертурбації, які прийшло ся східнїй Українї пережити від середини XIII в., ще більше зробили між ними ріжницю, а правдоподібно — погнали сюди на захід і певну частину східно-української людности. В порівнянню ж з північним, полїським поясом, що також служив резервоаром для української кольонїзавії, Західня Україна мала більші шанси для розвою хлїборобства завдяки здатнїйшому, урожайнїйшому ґрунту, більшій густотї залюднення і більшому зближенню до західнїх, культурних країв. До сих обставин, викликаних старими умовами українського житя, пиилцчили ся й нові. Окупація Галичини Польщею ввела чималу масу польського й всякого иньшого чужостороннього елєменту, який тільки в дуже малій части принїс робочі руки до господарської роботи, а переважно складав ся з людей, що йшли правити й господарювати, живучи з чужої працї, отже збільшив число їдцїв-нахлїбників. Заснованнє числених привілєґіованих громад нїмецького права й розвій нїмецької кольонїзації, протеґованої правительством, побільшив також число консументів для рільництва, давши в сумі продуцентів-рільників далеко меньше, нїж консументів (купцї, ремісники). В XVI в. наплив з Західньої Европи в міста й містечка жидівської людности збільшає їх число ще більше, тим часом як українська міська і маломістечкова людність, відсунена штучно від торговлї й ремесла, в переважній масї задержує рільничо-господарський характер. Новійші проби статистичних обчислень, дашекі, що правда, від повної докладности, виводять, що ще в другій і тиетїй чверти XVI в. число ланів міщанських до ланів селянських стояло в пропорції майже як 1:8, при відносинах міської людности до сїльської майже як 1:3 103), і більша половина міщан без сумнїву жила головно з рільного господарства.



    В нормальних обставинах, з густїйшим залюдненнєм і лїпшим загосподареннєм краю, торговля і промисел повинні були-б розвивати ся все більше, торгово-промисловий характер міст мав би рости, а їх хлїборобська закраска — заникати. З тим мала б збільшити ся ріжниця між господарством міським і сїльським, а міське житє мусїло-б двати все більший попит продукції сїльській, рільничій спеціально і служити стимулом її дальшого розвою. Та так не стало ся. Торговля й промисел, замість розвивати ся, починають упадати, уже з 2-ої пол. XVI в. Міське житє падає, міська людність біднїє і підупадає. Натомість запотрібованнє в продуктах сїльського господарства Західньої й Полудневої Европи розтягає попит за ними, і спеціально за продуктами хлїборобства, на Европу Східню, в тім і на наші землї. Попит сей, далеко інтензивнїйший, нїж давнїйший, що звертав ся на иньші продкти госполарства, пришпорює від разу, в другій половинї XVI в., хлїборобську культуру наших земель, пускає ґальопом двірське рільне господарство і замість гармонїйного розвою сїльського господарства й міського торгово-промислового житя, замість рівноваги продукції матеріалів і їх оброблення, приводить до одностороннього, форсовного, рабівничого використовування природних богацтв краю для вивозу.



    Примітки



    1) Лїтературу див. в прим. 1.



    2) Див. Історію т. І c. 75-6, 261-2.



    3) Іпат. c. 580: „голодъ бысть по всей землЂ, и въ Руси, и в Ляхохъ, и в Лит†и в Ятвязех.”



    4) Длуґош V 188-9: petitam frumenti quantitatem dat et largitur et in portu suo regio Kaczubieiow per eos recipiendam consignat.



    5) Сарнїцкий, Descriptio Poloniae (вид. 1712 р., при Длуґоші II, c. 1890): Fuit quidem Bialogrod emporium celebre et obvium nostris hominibus, nam temporibus Casimiri Cyprum usque demeabant naves onerariae tritico podolico plena. Се звусить як звідкісь зачерпнена звістка, але свого джерела Сарнїцкий не називає.

    6) Розумію наданнє Фридриху Бучацкому чорноморського побережа від Чорногорода дт Качибея „з портами, водними і земельними митами,” в 1442 р. — див. вище c. 59, і згадану тамже звістку про спір про пересипи під Качибеєм.



    7) Матеріал зібраний в томі V c. 139-146, також див. низше.



    8) Описи Ратенського староства — в Записках т. XXVI і моїх Розвідках і матеріалах c. 31.



    9) В доходах пораховано його на гроші: з чиншів і грошевих даней 191 гривен, мід вартости 171, мито коло 26 гр., стави 100 гр. (c. 40).



    10) На вісїмнадцять сїл з містом було два більші млини, по два колеса, і шість маленьких, з одним колесом „з котрих деякі не завсїди мелють” — c. 39.



    11) Пор. т. V c. 124-6.



    12) В люстрації 1564 р.: „в тім старостві люде обовязані ходити на оступ, а як трапить ся, що котрий не йдде на оступ, то дає 15 гр., та й волить дати, бо там „на пущі” часом мешкають і кілька тижнїв, лишивши господарство”. — Архивъ Юго-зап. Р. VII. II c. 311.



    13) Витяг у Любомірского c. 220.



    14) Ibid. c. 281.



    15) Архивъ Юго-зап. Рос. VII. II c. 4 і далї, Акты Литов. Метрика вид. Леонтовичом ч. 452 (мід), 717 (тут лисицї „шерстию” і боброві гони). Про звістки описи в т. V c. 121.



    16) Акты Зап. Рос. II c. З5.



    17) Акты Лит. Метр. ч. 267 і 594.



    18) Ibid. ч. 719, 747; в першім документї інтересні дрібні датки: на мерного (?), доводниче, данниче, тивунщина.



    19) Ревизія пущъ. нпр. c. 102, 104, 114, 121 й ин.



    20) Ibid. c. 104, 105, 109, 121 й ин.



    21) Акти Лит. Мет. ч. 223, 235, 314.



    22) Ibid. ч. 37, пор, 511.



    23) Архивъ Юго-зап. Рос. IV. І с. 44-9.



    24) Архивъ Югозап. Рос. VІІ. І c. 589-90.



    25) Ревізія пущь нпр. c. 95, 217, 285.



    26) „Зъ подлазными землями”, „зъ старыми знамены (боротними) и новыми'', як висловляють ся пізнїйші грамоти — акты Литов. Метр. вид. Леонтовичом ч. 571,_573,



    27) Arrchiwum Sanguszkow l ч. 31, 41, 49, пор. тамже ч. 35, 36, 38, 48, 50. Акты Лит. Метрики 68, 299, 503 й ин.



    28) Напр. тамже c. 69.



    29) Нпр. Arch. Sang. III ч. 98, 99; Акты Лит. Метр. с. 19, 639, 681.



    30) Zrodla dz. VI c. 76-8, пор. Архивъ VII. І c. 177 і далї, ревізія 1552 (богато з сїл тодї вже не було при замку).



    31) В друкованім текстї помилкою; trydcat; тому що села перечислені поіменно, се легко справити.



    32) Архивъ VII. І c. 179.



    33) Ключництва луцького.



    34) Архивъ VII. I c. 183.



    35) Пізнїйша ревізія (1552 р.) описує то трохи инакше: вони мають завезти солод (свій?) куди їм скажуть, також хмель і дрова з (?) двтру і потім привезти пиво до двора, а пивовара посилають з двора — Архивъ Югозап. Р. VII. І c. 177 (виданнє досить непоправне, з пізньої копії, й на докладність не можна спустити ся). З иньших сїл згадують ся тут іще иньші обовязки, незвістні з ревізії 1545 р.: дають до дыору дійницї, горнцї,, колють і возять лїд до двірських пивниць, і т. и. (c. 178-9).



    36) Zrodla IV c. 78.



    37) Архивъ VII. I с. 183.



    38) Акты Лит. Метр. ч. 579.



    39) Ib. ч. 579, 703.



    40) Zrodla VI с. 47, пор. Архивъ VII. І c, 171-2.



    41) Архивъ VII. I с. 183.



    42) Акты Лит. Метр. ч. 708.



    43) Ibid. ч. 474.



    44) Ib. ч. 608.



    45) Ibid. ч. 655.



    46) Акты Лит. Мет. ч. 167.



    47) Ibid. ч. 49.



    48) Інвентар з 1572 р. в Памятниках Київ. Ком. т. III.



    49) Akty gr. і ziem. VIII ч. 5.



    50) Ibid. II ч. 9 = Палеограф. снимки ч. 25.



    51) Жерела III c. 180-1.

    52) Zwierz gesthy.



    53) Жерела II с. 221-2.



    54) Ibid. II с. 203.



    55) Жерела III c 256-7, 261, 265, 269, 271.



    56) Ibid c. 60, 82. 57) Архивъ Югозап. Рос. VII. II с. 357.



    58) Жерела III с. 158.



    59) Жерела III с. 261, 271, 294, в інвентарі 1537 р. згадуєть ся ще: з Радружа 1 куниця, з Руської Кобильницї 2, з Грушова 4, з Олешич 1 і Уласова 1, всїх 36 куниць річно.



    60) Жерела II с. 179 і далї, III c. 261.



    61) Загальний дохід волости ревізори рахують на 1387 зол., в тім дань медова обрахована без малого на 380 зол.



    62) Жерела т. III c. 231, друге село — c. 229 — уже меньше задержало архаїчних прикмет.



    63) Сього нового чиншу ще не було при кінцї 1530 рр., як бачу з рахунків староства 1537 р. Мабуть питаннє про панщину виникло й тут в серединї столїтя, підчас загальної панщинної горячки, і люде відкупили ся від неї тим „нових чиншом”.



    64) Давнїйше, як показують інвентарі, куниць давали деякі дворища з-окрема, не цїла громада разом.



    65) Жерела III c. 260-1



    66) Ibid. c. 320.



    67) Жерела III c. 256-7



    68) Жерреда VII c. 9.



    69) Жерела III c. 376-7



    70) Жерела І c. 95.



    71) Ibid. c. 19-22, 92.



    72) Ib. c. 69.



    73) Див. показчик до Жерел в т. III, слова: лисиця, лисичне. Матеріали ч. 64.



    74) de avena que post contribucionem podymne dictam sive fumalem coleccionem una cum duobus grossis de quolibet manso possesso — див. в т. V c. 84. Длуґош каже про дві міри вівса і дві міри жита з кождого лану, але ся згадка про жито не потверджуєть ся иньшими джерелами.



    75) Виданий в Древностях — Трудах арехеоґрафічної ком. Моск. археольоґ. тов. т. І; видавець кладе на часи Ягайла або його сина, але про часи Володислава Ягайловича мови бути не може, бо тодї вівсяна дань була вже знесена.



    76) Отже й тут хибно каже Длуґош (як вище), що з лану брали по дві міри вівса.



    77) Див. звістки про оподаткованнє в моїх розвідках про королївщини в серединї XVI в. в Жерелах т. І, II, III і VII й самі люстрації, а також в т. V сеї Історії c. 192.



    78) Див. сю поволовщину в Актах Литов.- Рус. Госуд. ч. 5 (теж в Актах Литов. Метр. ч. 4), грамота 1428 р. — села наадані луцькій латинській катедрі увільняють ся від податків з виїмком exactionem generalem wolowsczizna dictam (Витовтова грамота з увільненнєм від поволовщини тамже ч. 2 безперечно належить часам пізнїйшим). Акты Зап. Рос. І ч. 201, Аккты Литов. Метрики ч. 719 (Мозирський пов.), київська опись 1470-х рр. — болкуновщина (про неї див. в т. V c. 121-2).



    79) На захід вона сягає по дрогобицьку королївщину — Жерела І c. 210-1.



    80) Див. поділлські люстрації 1564 р. в Архиві Югозап. Рос. VII. II.



    81) Див. т. V c. 373 і далї.



    82) Матеріали ч. 95.



    83) Ibid ч. 96.



    84) Див. огляд господарства й оподатковання воьоських осад Перемищини й Сянівчини в моїх розвідках в II і III томах Жерел.



    85) В XV в. Линниченко начислив їх звиш пятдесят, але се число далеко низше дїйсного — див. вище в т. V c. 375. В серединї XVI в. на волоськім праві сидїла цїла величезна Самбірщина, більше ста сїл (рахуючи рвзом з Озиминьською волостию). В Сяніцькій королївщинї знаємо їх коло пятдесять, в Перемиській чотирнадцять (Жереда т. I-II). З приватних маєтностей напр. в землях Кмитів було 35 осад волоського права (Stadnicki O wsiach c. 5-7. Яблоновский с. 127).



    86) Зібрані в т. V c. 176 і далї.



    87) Продано колоду по 16 гр., півмірок по 2 гр., куник по пів гроша; на другий рік цїна була трохи вища — колоду продавано по 17 зол. 19 гр.



    88) Пор. у Лозїньского Kupiiectwo c. 438-9



    89) Витяг у Д.-Запольского c. 322.



    90) Ревизія кобринской економіи c. 47.



    91) Рахунки Любачівської королївщини 1535 р.



    92) В рублю раховало ся сто грошей; гріш литовський був трохи дорогший від польського.



    93) Розд. IX арт. 1.



    94) IX арт. 12 і 9.



    95) IX арт. 9.



    96) IX арт. 10.



    98) IX арт. 3 і 4.



    98) IX. арт. 3.



    99) IX арт. 5 і 8.



    100) IX арт. 20.



    101) Див. в т. V c. 109 і далї.



    102) Див. в т. V 1. с.



    103) Jablonowski, Rus Czerwona c. 99, 117, 210. Він числить ланів селянських 23.905, а міських 2.800, при загальнім числї міської людности 125 тис., а сїльської 448 тис.



    РОЗВІЙ ВИВОЗУ ПРОДУКТІВ ГОСПОДАРСТВА В XV-XVI В.: СТЕПЕНОВАННЄ ВИВОЗУ. ВИВІЗ ФУТЕР. ВИВІЗ ВОСКУ І МЕДУ. ЕКСПОРТ ХУДОБИ, ГУРТИ ВОЛОВІ, СТАТИСТИКА ЇХ З ГОРОДЕЦЬКИХ МИТНИХ ЗАПИСОК, ПОЛЕКШІ ДЛЯ ШЛЯХЕТСЬКИХ ГУРТІВ, КІЛЬКА СТАТИСТИЧНИХ ДАТ З ПОЧ. XVII В.. ЕКСПОРТ РИБИ: ТОРГ РИБОЮ, СОЛЕННЄ ЇЇ, СТАВИ, ЇХ ЕКСПЛЬОАТАЦІЯ.



    Як то мусїло бути з самої природи річи, Захід звертав ся по продукти Східньої Европи в міру того як вичерпувалп ся серед давнїйшого й інтензивнїйшого людського житя його власні природні богацтва, і в тім порядку, як висихали джерела і запаси сих продуктів в його власних краях, звертав ся він по них до країв меньше виснаджених людським житєм, — з початку до близшого, потім до дальшого сусїдства. Відвічні лїси перші стратили свою дївочу неприступність, а їх фавна перша підпала знищенню під рукою чоловіка, і по сї річи передовсїм звернув ся західнїй купець до богатих, невичерпаних ще в своїй некультурности країв Східньої Европи. „Скора, віск і мід” були тому перші продукти східно-европейського господарства, які знайшли попит на Заходї (на полуднї також, але що полудневий експорт в тих часах, які нас тепер займають, не грав роїл в господарстві наших країв, то ми лишаємо його на боцї). Вони пішли на експорт уже в часах передісторичних і служили предметом вивозу в часах староруських і пізнїйше. За тим пішло запотрібованнє з одного боку на сам лїс — на дерево й на лїсові півфабрикати, як попіл, смола, дьоготь і т. и., з другого боку — на домашню худобу й її продукти (шкіри, лій) та н рибу. Вивіз їх бачимо уже в значнім розвою в XV віцї. Найпізнїйше, бо дорерва з самим кінцем XV в., звертаєть ся Західня Европа по збіже. Сей попит доходить до наших земель, як я уже підносив — в другій половинї, а переважно — в останнїй чверти XVI в. і робить тут рішучі переміни в економчінім житю і в системі господарства. Перше нїж перейти до нього, ми оглянемо експорт продуктів старого господарства — ловецтва, пчільництва, скотраства, лїсових продуктів, щоб порозуміти, як впливав на розвій нашого господарства той вивіз, і тодї перейдемо до торгу збіжем і тих перемін, які внїс він в тп старе господарство.



    Найстарший з порядку експорт — вивіз футер, має для господарства сих часів уже невелику вагу. Коли ще дань збирала ся з цїлих великих українських країв по „чорній кунї” від диму, як оповіжає лїтописець про деревлянську дань Х в., було чим торгувати. Але вже в XI-XIII вв. українські князї й купцї, без сумнїву, торгували більше північними шкірами як своїми, хоч куниць і бобрів, не кажучи про вовків і лисів, білок і зайцїв, було ще і в своїх лїсах по достатку. Вже тодї торг футрами був тільки в части свійський, а в части привозовий — відколи північні волости вийшли з безпосередньої залежности від українських князїїв (то звачить з кінцем XI віка). Одначе вивіз своїх футер мусїв мати ще досить значні розміри, судячи з того значіння; яке ловецтво й боброві гони мабть в XV і на початку XVI в.: ще ж на початку XVI в. куниць селяне дуже часто дають „шерстю”, а боброві гони служать ще дузе реальною галузею господарства (виріжнити в західнїх звістках вивіз спеціально українських футер не можна, бо там в видї привозу de Russia або de Polonia сумарично трактуєть ся привіз і з українських і з північних земель). Але вже в середнїх десятолїтях XVI в. ловецтво стає архаїзмом — „зьвір виплошав” тодї вже навіть в найглухших кутах, як нпр. Ратенське староство 1), й дани „шерстю” все частїйше заступають ся грошевим викупом, заховуючи тільки давні зьвірячі назви. Через Україну на Захід і на Полудне йдуть футра московського привозу і з другої половини XVI в. се вже товар par excellence „московський”. Футра місцеві попри нього мають другорядне значіннє 2).



    Тривкійше держить ся торг продуктами пчільництва, воском спеціально. Понятє про те значіннє, яке мав він в східноевропейськім вивозї XIII-XIV вв., дають нам торговельні умови й устави Новгорода, Смоленська й Полоцька. Поруч футр в тім часї се в них найважнїйший предмет вивозу 3). В звісній уже нам описи доріг і мит з Галичини й Волини до Прусї в другій половинї XIV в. 4) футра (й шкіри) та віск також виступають як ті місцеві продукти, що йшли на експорт з Волини й Галичини. Тому що торг воском і цїна на нього богато залежали від його якости, себто чистоти, й довіря до неї, то його продажу й вивіз рано взято під громадську контролю, аби запобігти випускови воску занечищеного, часом навіть підмішаного навмисно, для збільшення ваги — порівняти нпр. скарги ріжних купцїв на полоцький торг, що до воску домішують дерево, камінь, лій і т. и., і уставленнє кари на тих нїмецьких купцїв, що купили б і привезли нечистий віск 5). Тому заводить ся громадська „воскобойня” cerepressorium, звісна нам у Львові від середини XV в., але заложена очевидно уже давнїйше. Віск, що йшов з Галичини, чи в натуральнім видї, чи вже стоплений в так звані ,,капи” (кап, реcies, велика штука, що важила близько 3 сотнарі), не міг іти но перейшовши через сю міську воскобійню (примус був тільки для її східно-полудневої части, з Поділєм — звісного нам району львівського примусу). На знак, що він перейшов сю контролю, віск дістав в нїй витиск міської печатки, і вона служила ґарантією його чистоти і якости 6). До контролї сеї привязувано велике значіннє: коли в 1609 р. зловлено одного Жида, фактора пана Гербурта, що хотїв провезти віск контрабандою, сфальшуввши міський штемпель, і його протектор просив за ним, львівський маґістрат представив на то, як то важно не тільки для міста, але й для цїлої Корони, аби той товар виходив до чужих країв без домішок,” і Гербурт відступив від свого прошення, годячи ся на те, аби Жида повісили, хоч би треба було поставити на нього нову шибеницю 7).



    Вивіз воска був так значний, що правительство литовсько-польське задумало взяти його в свої руки і на тім заробити. В 1496 р. король Ян-Ольбрахт уставляє воскову комору у Львові, де мали купувати віск від своїх купцїв і продуцентів „за справедливою цїною, без шкоди й проволоки”, й продавати за границю 8). За прикладом його пішов в. кн. Олександер, уставивши воскові комори в Луцьку, Володимирі, Берестю, Більську, Городнї й дальших містах, де осібні восковничі мали за скарбові гроші купувати віск „к потребЂ мынцы в. кн. Литовского” 9). Хоч не заводило ся державної монополїї, і не весь віск ішов через руки правительственних аґентів, але все ж таки справоздання сих комор, які маємо з рр. 1507-8 дають нам понятє про великі розміри торгу воском. Так з берестейської комори забенає Бонар, краківський купець і банкир, одного року понад 2600 каменїв воску, з луцької за два роки 4617 каменїв; сам управитель берестейської комори М. Єзофович вивіз за границю 811 каменїв; восковничим місцевим (луцьким, володимирським і берестейським) в. князь позволив вивезти за границю десять штук воску, то значить яких 5.000 каменїв 10). Загального доходу берестейська воскова комораз а два роки 1507-8 дала 1012 кіп грошей; коли М. Єзофович з воску, вивезеного ним за границю, заплатив по копі від 15 каменїв, то се може дати деяке понятє про розмір вивозу воску 11).



    На Львів в значних масах в XV-XVI в. ішов віск волоський, як то вже знаємо 12), але також в великій скількости вивозив ся мед і віск місцевий та подільський. Торг ними ще при кінцї XVI і в першій половинї XVII в. становив одну з поважних позицій місцевого обороту. Так оден з краківських купцїв Гельгорн р. 1580 забирає воску ві Львові партиями за 1000 золотих і вище; другий неґоціант вивозить 1594 р. сто бочок меду. В 1634 р. оден з льсівських неґоціантів законтрактовує від Калїновских в сумі 29 тис. зол ріжні пролукти з їх уманських маєтностей, в тім і мед солодкий (неварений), що має бути відставлений його підданрми до Львова на час ярославського ярмарку 13); а три роки пізнїйше італїянський неґоціант Атаванті робить контракт з львівським купцем на звиш 3500 каменїв воску за цїну 68 тис. золотих 14).



    Ішли сї продукти головно в міста середно-европейські, а посередниками служили Люблин, Краків, Ярослав. Так в рахунках луцької воскової комори самі рахунки привязують ся до люблинських ярмарків 15). М. Красностав дістав право складу для меду сирового — „товарів, що з Волини й Поділя везуть на Люблин і Казимир” 16).



    Експорт худоби в наших джерелах стає замітним від другої чверти XV в., але тодї він уже значно розвинений, так що зачати ся його розвій мусїв уже ранїйше. Головним ринком його був Шлезк уже тодї й зістав ся ним аж до XVIII в. включно. Уже з 1426 р. маємо королївський привилей, виданий наслїдком скарг львівських міщан, що вони, йдучи з волами на вроцлавські ярмарки, терплять ріжні трудности й прикрости від шляхти й ріжного стану людей під пкоривкою шкод, які мовляв чинять їм ті гурти волів, особливо в Сендомирщинї; король гостро, під високою карою забороняє чинити які небудь трудности купцям зі Львова й иньших галицьких міст 17). Дорога ся в тиж часах була вже настільки прийнята, що кілька років пізнїйше король як привілєґію позволив краківським різникам, і то лише для своїх яток, гнати з Руси — з землї Сянїцької, Перемишльської й Ярославської, волів простою дорогою на Ряшів, Ропчицї й Коросно, але не на Сандомир, і сей привилей богато разів потім по прошенню тих різників потверджував ся 18),



    Для XVI в. сьвідоцтво того значіння, яке мав експорт волів в торгу земель польської Корони з середньою Европою, через Шлезк, дають постанови польського правительства про замкненнє сеї границї для свійських купцїв — в них експорт волів все виступає як оден з головнїйших або найголовнїйший предметіів торгу 19). Рахунки краківської митної комори дають нам близше понятє про се, вказуючи як головні предмети експорту волів і шкіри (в дальшій уже лїнїї віск, мід, рибу) 20).



    Експортові дороги для волових гуртів в серединї XVI в. були ще раз зреґульовані, наслїдком спорів, які йшли між гуртівниками й митними урядниками: „купцї з волами й иньшими товарами, їдучи з Руси, Поділя й Волощини, мали йти на Львів, Городок і Перемишль на Сендомир”, з Волини на Люблин і Радом, а не вільно з ворожих земель гнати на Волинь, і відти на Люблин 21). Пізнїйше таке митне суперництво між Галичиною й Волинею стратило своє значіннє — з прилученнєм Волини 1569 р., і з Галицької та Подільської землї гурти йдуть також наа ярмарки луцькі. Ярмарки львівські, луцькі, ярославські служили головними збірниками худоби, а більш рухливі дїдичі й згінники гнали гурти просто до Шлезка, що зістаєть ся головним торгом, бо головний експортовий торг Польщі в XVI-XVII в. — Ґданськ в торгу волами грає другорядну ролю 22).



    Головним тереном, з якого збирала ся худоба до експорту, була східно-полуднева Галичина — земля Галицька і в части Львівська, Поділє й полуднева Волинь. Пізнїйше, з розширеннєм панського господарства на Побоже й Поднїпровє, гурти волів починають іти і звідти. Значні транспорти волів скуаовували ся місцевими неґоціантами і панами також з Волощини. Експортували головно волів, а поволовщина, давана селянами семого, шестого, пятого, а навіть третього року, як на Поділю, давала чи не головний їх контінґент. Як оден з старших контрактів, наведу умову воєводи Станислава з Ходча, старости галицькооо й теребовельського, з міщанином львівським Вільчком з 1473 р. Сторговано волів по 2 зол. за штуку, і воєвода за виплачені йому Вільчком 1400 золотих зобовязуєть ся за рік, на весну (на великодні сьвята) дати 700 волів, добре вигодованих, добре викормлених протягом цїлої зими 23). З поміж продуктів місцевого господарства се був тодї товар так поплатний і пошукуваний, а до того легкий до експорту, що в другій половинї XV і в першій половинї XVI в. при боаку й неприступности гроша воли служили в Галичинї мов би суроґатом монети — наче в гомеровських часах, коли на воли рахували вартість річей, продавали і купували. Бачили ми вже в вище наведених прикладах, як шляхта складала ся в потребі на публичні цїли волами, як волами платили за протекцію, давали кубана й т. и. Так в 1463 р. подільська шляхта ухвалила дати по волови від лану на викуп камінецького староства з рук Бучацких, і воно було дїйсно за ті воли викуплене; кілька лїт пізнїйше таку ж складку зложила шляхта львівська на викуп львівського староства від Одровонжів 24). Православні, добиваючи ся відновлення галицької катедри,о біцюють кор. Бонї двіста волів, а уневажненнє привілєґії латинського арцибіскупа на обсаду галицького намістництва коштувало їм 300 волів, розданих королеви, його жінцї й ріжним сенаторам 25).



    Рахунки з оплат побираних в Городку — одній з стацій на тій воловій дорозї, за пашу в 1530-х рр., які маю в своїм розпорядженню 26), дають нам докладне пнятє про розміри експорту волів та торг ними. Так в сезон 1534 р., протягом червня 27) перегнали Ю. Ґрац з Кракова 250 волів, Шілїнґ з Кракова 1200, Баран зі Львова 485, Лукаш зі Львова 70, Бабич зі Львова 600, Стецко Лазур 570, Стан. Ловіч зі Львова 450, Антоній мясник зі Львова 270, Ізраель Жид зі Львова 450, Лазар Жид з Туробина 340, Ян Квартник зі Львова 620, Огас Вірменин зі Львова 600, Гандель міщанин львівський 318, Осей Жид зі Львова 282, Еразм Станцлевич зі Львова 412, Васьво Кибалка зі Львова 305, Як. Сливка зі Львова 35, Лаврентий зі Львова 60, Макар зі Львова 50, Станислав зі Львова 100, Михаляк зі Львова 200, Ян Сметанка з Познаня 367, Абрам Жид зі Львова 211, Йосиф Миклашів зі Львова 200, Марко Жид зі Львова 451, Фицек міщанин львівський 70, шл. Ключовский 871, Ґрац зі Львова 400, Дітріх з Познаня 100 і другий гурт 313, Ізраель Жид зі Львова 308, Гневячка з Розницї (Roznycza) 405, Міхель Жид з Острога 800.



    В липню зачинають гнати волів на успенський ярмарок до Ярослава 28), женуть: Яцко й Давидко міщане львівські 90, Міхель з Острога 616 і кілька день пізнїйше ще 837, Абрам Жид зі Львова 27, шл. Хшонстовский 219, Мисько пекар зі Львова 21, Давид Жид зі Львова молодих волів 67, Іванко зі Львова волів 700, Якуб син Мііхеля з Острога молодих 340, старших 783, Абрам Пирог Жид з Острога 201, Кошин Жид зі Львова 210, Якуб Жид зі Львова 45, Филип Русин зі Львова 86, Я
    Страница 15 из 55 Следующая страница



    [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.