LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 16

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    н Квартник Старший зі Львова 755, Квартник молодший 93, Станцлевич зі Львова 211, Ісачко Мосей зі Львова 710, Огас Вірменин зі Львова (не написано, судячи з оплати 550), Мошко Жид з Острога 140, Олександро Жид звідтиж 160, Іван Русин зі Львова 56, Сенько швець з Матвієм зі Львова 740, Мосїй зі Львова 400, Давид Жид з Олеська 85, Мик. Рогач зі Львова 140, Данило Жид звідтиж 187, Соломон і Юда звідтиж 217, Ісачко Угрин Жид 111, Абрам Турма Жид 54, Насам і Ісачко Жиди 520, Ізраель Жид — все зі Львова — 690, Арон Жид з Любомлї 148, Йосиф Воскобойникович зі Львова 732, Стецки Вірмени звідтиж 1084, Васько Кибалка звідтиж 210, Якуб Золотар з Камінця 727, Міхель з Острога 164, Мошко з Олеська 200 і другий Мошко Пейсаків звідтижж 200, Янкель з Острога 132, Давид Жид з Межибожа 230, Пейсах Бабійович звідтиж 211, Ізраель звідтиж 66 (всї три йдуть разом, одного дня), Абрам Жид 603, Шимон Жид 410, Якуб Жид 80, Манас Жид 60, Ісачко Жид 180 — всї пятеро з Буська, їдуть разом; Гандель міщ. львівський 246, Даніель і Борух Жиди зі Львова 600, Стан. Барюель звідтиж 87, Павло зі Щирця 254, Хотимский мясник з Камінця 130, Лехно Жид з Межибожа 90, Шльома Жид зі Львова 94, Мосей Жид звідтиж 154, Юда Жид з Острога 241, Абрам Жид звідтиж 209, Антонїй мясник зі Львова 210, Носан Жид звідтиж 110, Бобрик з Камінця 150, Йосуа Жид з Острога 154, Васько Кибалка Русин зі Львова 50. Всього по сим запискам перейшло за місяць червень близько 12 тис. волів, а перед ярославським ярмарком, протягом місяця звиш 18 тис., разом 30 тис. волів.



    З 1560-х рр. бачили ми записку люстраторів, що міщане самих привілєґіояаних міст, передовсїм значить львівські гуртівники, перегнали протягом року через Перемишль більше як 20 тис. штук волів — не рахуючи того, що прогнала шляхта й міщане з иньших міст, а з середини XVII в. про ярославський ярмарок оповідають, що на нього приганяли до 40 тис. волів. 29)



    В інтересах шляхецького торгу волами при замкненню границь, в 1565 р. повзяті були ріжні постанови. Для торгу волами взагалї в заміну права складів, які не могли бути приложені до сього товару, були уставлені пограничні ярмарки, де виключно мала вести ся продажа худоби за границю. Свійським купцям не вільно було гнати худобу в заграничні міста, відповідно до звістних нам постанов, чужоземським купцям не вільно було купувати худоби де инде, як тільки на тих пограничних ярмарках. Але шляхецький торг волами вийнято з тих усїх ограничень. Волів, хованих в шляхецьких домах, „або купних, але кормлених їх збіжем,” а також зібраних з поволовщини, не тільки що могли гнати безмитно 30), але для них не мали значіння ярмаркові й пограничні приписи: шляхта могла гнати своїх волів незалежно від ярмарків просто до заграничних міст, і заграничні купцї могли купувати у неї худобу на місцї, в кождім часї, та виганяти за границю 31). І шляхта справдї широко користала з сього права, висилаючи великі гурти за границю, або запродуючи їх на місцї заграничним неґоціантам. Так на початках XVII в. староста снятинський Петро Потоцкий робить контракти з ґданськими фірмами на великі партиї волів, по кілька тисяч часом; аґенти курфірста баварського закупають на місцї в Галицькій землї партиї волів на вивіз, і т. д. З Галлицької землї шл. Сулятицкий жене на ярмарок луцокий 3.000 волів, 600 яловивь, 6.000 овець і баранів 32). З Поділя й Бравбавщини через Теребовлю протягом лїта й весни 1607 р. ідуть на ріжні торги близько 6.000 волів, майже виключно з селянсокої поволовщини: староста винницький і браславський Калинвский посилає 450 волів „власної поволовщини з сїл своїх власних” на ярмарок до Камінки „або туди де міг проати, хоч би й за границю Польщі” (се стереотипова формула, що повторяєть ся у всїх заявах, часто з додатком, що воли ті перезимували на паоськім гумнї), і другий гурт з 220 голов до Ярослава; нїякий Вистемп сто до Пильзна, Белтковский сто сорок до Камінки, Ян Лянцкоронский 70 до Камінки, а 150 до Ярослава, Олександр Зборовский 130 до Камінки, староста товмацький Гербурт 362 на ярмарок до Яворова, Ян Ґарниш 110 до Ярослава, Ґродецкий тудиж 100, а 40 пізнїйше до Радимна, Януш Збаразкий 400, Олександр Конецпольский 200, староста Хмелницький Струсь 232, Леонорс Язловецка 900, Войцех Бучацкий 350 — все до Ярослава, Бартломей Мочульский 100 до Городка, Малинський 104, Хоєцкий 40, Дембский 140, Хорушко-Шелеховский, подільський шляхтич 60, біскуп камінецький 85 — все тудиж, Р. Косїньский 142 до Радимна, і т. д. 33). Експорт волів зістаєть ся на довго одною з найважнїйших галузейй шляхецької господарки —



    to najwietsze misterstwo, kto do Brzeggu z woly,



    A do Gdanska wie droge z zytem a popioly,



    описує сучасну суспільність Кохановский.



    Перше нїж перейдемо до тих popioly-в, мусимо сказати кілька слів іще про оден рід експотру місцевої фавни, а то соленої риби, що в XV, а особливо XVI і на початках ХVII віка також має чимале значіннє .



    Правдоподібно, він стоїть в ґееетичнім звязку з стародавнїми рибальськими промислами на устю Дунаю й чорноморськім побережу, звісними нам в широких розмірах в часах античних, а пізнїйше, протягом столїть веденими також і руками галицьких промисловців: в XII в. лїтописець знає там „галицьких риболовів”, а в XIII в. припадком згадує „лодьи”, що йшли з чорноморського побережа з рибою й вином 34). І пізнїйше, коли Подунавє опанувала волоська кольонїзація, довіз чорноморсської й дунайської риби до Львова не перериваєть ся — закупають її й на місцї львівські купцї, їздячи по неї до Браїлова, Кілїї й иньших подунайських міст, довозять і купцї молдавські до Снятина, Камінця і до Львова, в великих розмірах. Торг сею дунайською рибою ведено на великі розміри — порівняти грамоту з 1441 р., де король звільняє до якогось часу львівських купцїв від плачення мит відд усяких товарів, „а спеціально риби” 35). Але при тім галицькі, а спеціально львівські купцї — бо Львів став осередком сього торгу, — правдоподібно дуже рано на взір того чорноморськтго солива, по традиціям античної ???????? і новійших візантийських та італїянських рецепт, зачали солити й експортувати рибу місцеву 36). Розвій галицького соляного промислу в другій половинї XV в. піддержав сї проби, і львіівська риба скоро знайшла, добру славу й широкий попит: в XVI в. з львівською рибою ми стрічаємо ся і на волинських коморах, куди йшла вона до земель в. кн. Литовського, і в записках краківської комори, кудою йшла вона до Зах. Европи 37); в великих масах забирали її й до корооївського двору 38). Контракти львівських купцїв на аренду ставів по високій цїнї і в великім районї, за границями Львівської землї, які маємо з другої половини XV віка 39), показують, що в тім часї експльоатація місцевих ставів на вивіз уже мала досить широкі розміри.



    Головним центром сього промислу зіставав ся Львів. Львівські купцї державили стави в Галичинї, на Волини й на Поділю, иньші місцеві підприємцї також привозили рибу до Львова, тут її остаточно препарували і під міською охоронною маркою висилали зі Львова: віск, риба і перець се були продукти, що стояли під такою міською ґарантією, а репутація й чистота котрих так „важна була не тільки місту, а й цїлій Річипосполитій”, як казали про віск. В контрактах на стави волинські стрічаємо часом умову, що половлена риба буде відставлена до Львова. В иньших звістках везуть до Львова солону рибу бочками з Луцька, з Межибожа 40).



    Солили рибу звичайно на місцї. З місцевої риби на посіл ішла щука й лин, иньша — особливо караси, йшла на власну потребу, так що „карасник” був синонїмом ставка, з якого не потягнеш нїяких доходів, окрім що до столу. Щука була цїннїйша, лин уважав ся рибою гіршою: „риба була зла, читаємо в однім процесї: богато лина, а ледво котра верства щуки” 41), і в цїнї лин ішов майже о половину дешевше від щуки: „на перший спуст посолено було риби десять красноставських бочок, читаємо в люстрації, — пять бочок щуки, і продавано бочку по 8 зол., а других 5 бочок линів — продавано по 5 зол.” 42). Иньша риба йшла з Подунавя: осетрина (визина), „коропи дунайські”, „оселедцї дунайські” 43). Натомість дуже богатий рибний промисел днїпровський і припетський зіставав ся поза львівським торгом: як ми бачили, поза місцевим ужитком днїпровсько-припетський полов запровіантовував північнї краї — білогуські й литовські, йшов і за границю, до земель коронних (риба пинська в таксї волинських комор 1568 р.) 44), але мабуть в малій скількости, і в торговім оборотї Львова ми з нею не стрічаємо ся. В краківських митних записках окрім риби львівської фіґурує ще тільки красноставська, і то в значних масах 45).



    В львівськім рсйонї рибу постачали головно стави. При великім попиті й добрій цїнї на рибу, а при невеликім, розмірно, накладї коштів на будову й удержаннє ставів, вони давали дуже показний дохід і тому в місцевостях богатих водою, відповідних тереном, стави служили дуже всжною й старанно використовуваною галузею великого господарства, а заразом уважали ся наче б привілєґією його: стрічаємо випадки, де став роблять собі селяне, але в такім разї державець забирає його, звернувши кошти спорядження ставу: „люде збудували своїм коштом два ставки, читаємо при однім селї, — пан староста вже їх відібрав від них, позволивши їм оден раз спустити за той наклад, який вони вложили” 46). Щоб мати понятє про дохід, який несли стави, наведемо кілька позицій з люстрації королївщини 1564 р. Спуст ставу в Болшеві під Галичом давав 1000 золотих; спуст ставу на Вепрі під м. Тарногорого давав 900 золотих; два стави в старостві Городецькім — великий під Городком і другий в Лелехівцї раховано на спуст за 2400 зол., а третїй став — в Черлянах за 1000 зол., так що разом з иньшими поменьшими ставами середнїй дохід з ставів на рік раховано близько на 1400 зол. В львівській королївщинї пересїчний дохід від ставів на рік раховано на 1156 зол., з більших ставів тут був оден в Щирцї, що давав при спустї чистих 600 зол., другий в Михончичах, продаваний за 800 зол.; в загальнім доходї королївщини близько 2/ 5 ішло з ставів 47). Иньші королївщини мали стави поменьші, запродавані на спуст за 100-200, за кількадесять, або й кільканадцять зол., відповідно до його великости, „зловности” й легкости в полові. Добрий став був той, що мав постійний доплив води, а не замулював ся, не заоостав, і легко спускав ся 48).



    Процедура з тими ставами взагалї була дуже проста: на ріцї або потоках, де трапляла ся ложбина, ставили гать, яку підносили на кілька ліктїв над рівнем води; зарибивши воду, два роки давали „віддиху”, а на третїй 49) „спускали” воду й виловлювали рибу протягом кількох тижнїв або й місяцїв, коли став був більший 50); лїпшу рибу солили, гіршу продавали „на березї”. „До спусту” вимовляв собі купець звичайно поміч в роботї й ріжні припаси — „сїна стогами, по умові, солонини, сиру й масла, кілька робітників, яким також часом з замку платять” 51). Обовязок робити при гатях, сходити ся на „ґсалт” — ратувати, аби не зірвало став, і т. и, зачисляв ся звичайно до обовязків селян.



    Навіть в порівнянню з господарством иньших повінцій Польщі, технїка, яка держала ся на Руси уважала ся занадто примітивною. „У коханих Руснаків 52) як став абр як насиплять, аби як упусти пороблять, так і спускають його аби як”, лише польський господар з другої половини XVI в. 53). „Трапиться став спущений, або новозаложений: вирвуть ся стави над ним, що були вже готові до спусту, то хоч і той, до якого спаде вода, мусить зірвати ся, але все таки з тих горішнїх ставів богато зістанеть ся в нїм риби. Лишить ся він потім з готовими рибами, отже як достоїть до спусту, дасть велику користь. Спускаючи стави, перекопують його: велике щастє, коли риби не вийдуть з водою: посадять хлрпця з прутом над прорвою, аби махав — думають, що того махання буде риба бояти ся, а то треба знати, що як риба піде в течію, то щоб і хлоп вскочив, то її не затримає. І потім нарікає той купець, що купив став: упустив рибу”... „А що у них так дорого купують стави, тому не теба дивувати ся, бо продадуть і найменьшу рибку, яку у нас хлоп задурно візьме при спустї. Бо там на Руси коли вони мають спусти, припадають великі пости, і на ті пости потрібують не мало риби, а по друге — щуки вони солять у бочки й дорого продають. І все таки не оден попечеть ся на арендї тих руських ставів 54), хоч ту мають велику вигоду, що закуповуючи став, вимовить собі той купець кількадесять кірцїв „леґумін”, стількиж вівса, сїна, солоду, молочних продуктів, волів, кабанів і т. и.; нїм почне спускати став, збудуй йому на перед коло ставу хату — на що-б у нас в Польщі або в Шлезку не пристали б панове нїяким чином. Лїпше 55), як хто сам став заплодить: знає, що до нього всадив, і мало що помилить ся в рахунках — аби того не дістав при спустї. І то теж, що поки Русин раз став до спусту додержить, то у нас його до того часу два рази спустят — хиба як би дуже малі зародки садив, то мусить дочекати до трох лїт.”



    В сїй характеристицї цїкаве се загальне понятє, яке пробиваєть ся в нїй: про примітивність і мапнотратність в господарстві панів з українських земель — богатших дарами поироди і не виснажених так як землї польські. Ся марнотратність в експльоатації природних богацтв одначе нї в чім не показує себе так сильно, як в господарцї лїсовій — чисто рабівничій експльоатації лїсів на експорт.



    Примітки



    1) Звістка з 1558 р. — у Любомірского Starostwo Ratenskie c. 220.



    2) Див. звістки про вивіз зі Львова місцевих шкір вовків і рисїв при кінцї XVI в. до Ґданська і Вроцлава у Лозіньского Patrycyat c. 49 (о скільки сї шкіри були дїйсно місцеві, се треба б ще близше зміркувати, бо міг і тут бути привоз волоський або турецький).



    3) Див. в працях Никитского Экономич. бытъ Новгорода, Голубовского Исторія Смоленской земли, Даниловича Очеркъ исторіи Полоцкой земди. Порівняти Всеволодову грамоту (з 1135 р., але з слїдами пізнїйшої редакції), де йде мова про великі доходи з новгородської воскової важницї (в Хрестоматії В.-Буданоча 2).



    4) Див. вище c. 33-4.



    5) Вище LEKUrkb. т. VI ч. 2926, Рус.-ливон. акты ч. 74.



    6) Akta grodz. і ziem. VI ч. 46 (1462), пор. CV (с. 159); в друкованім текстї kupye треба kapye.



    7) Виїмок у Лозіньского Patrycyat c. 48.



    8) Akta gr. i ziem. IX ч. 106.



    9) Відомости зібрані у Д.-Запольского Госуд. хозяйство с. 472 і далї. Не знаючи польського первовзора сих литовських розпоряджень, він одначе з великою трудністю доходить значіння й цїли сих комор (се трактованнє литовської державної господарки незалежно від польської, що дуже часто була її взірцем, взагалї становить одну з більших хиб сеї працї).



    10) Що важила така „штука воска” показує документ у Бершадского І ч. 121: купець везе вісїм штук воску, що важать 470 каменїв.



    11) Акты Южной и Зап. Рос. II ч. 92 і 94, Бершадскій І ч. 58, III ч. 65.



    12) Див. вище c. 61-2.



    13) Acta Consularia львівські кн. 42 c. 199.



    14) Звістки у Лозіньского Patrycyat c. 48.



    15) Акты Ю. и 3. Р. II ч. 92.



    16) Volum. legum III c. 14.



    17) Akta gr. і ziem. V ч. 41.



    18) Kodeks m. Krakowa I ч. 128, пор. 151, 200, 251.



    19) Див. вище про сї постанови c. 89-90.



    20) Виймаю цифри експорту з статї Ставіского, в III т. Encyklopedyi rolnictwa:



    В р. 1510 вивезено через краківську комору волів 4.424, иньшої худоби 1.909, шкір 31.781, воску кам. 15.716, меду бочок 707, риби бочок 4.013 1/ 2.



    1523 року волів 3.850, коней 33, ин. худоби 857, шкір 7.578, меду бочок 168, риби 40 1/ 2.



    1533 року волів 30.118, коров 695, коней 630, шкір волових 66.707, иньших 22.466, смушків овеч. 1.000, тахрів 215, воску кам. 9.840, меду бочок 650, червцю кам. 153, риби львів. боч. 6.141, люблинської і красноставської 4.774.



    1535 р. волів 28.344, шкір волов. 33.365, иньших шкір 15.420, воску кам. 6.527, меду бочок 321 1/ 2, риби львів. бочок 178, иньшої 1.762.



    1536 р. волів 20.877, коров 1.932, шкір волов. 38.905, иньших 21.275, воску кам. 10.869, червцю кам. 170, риби львів. бочок 216, иньшої 2.362 1/ 3.



    1541 р. волів 16.573, коров 831, коней 525, шкір 70.528, воску кам. 8.996, червцю 170, риби 130 1/ 2.



    1542 р. волів 18.297, коров 1.265, коней 163, шкір волов. 46.888, иньш. 27.976, смушків 3.550, тахрів 212, червцю 20, риби львів. 129, иньшої 1.223.



    21) Archiwum Sanguszkow III ч. 426.



    22) Одначе експорт сей викликав уже сеймову постанову 1565 р., щоб волів до Ґданська гнали сухими дорогами, а не транспортували водою (Volum. legum. II c. 7). Одначе худобу мабуть більше експортували туди з північної Польщі.



    23) Akta gr. i ziem. VI ч. 114.



    24) Див. т. V c. 319-20.



    25) Див. т. V c. 438-9.



    26) Справозданнє городецького староства за р. 1534/5 з варшавського архиву коронного скарбу.



    27) Перша записка 1 червня, остання 28.



    28) Перша записка під днем 9 липня.



    29) Див. вище c. 97.



    30) Volum legum II c. 6 (конст. 1560 р.).



    31) Конст. 1565 р. — Volum. leg. I c. 49.



    32) Lozinski Prawem i lewem c. 137.



    33) Кн. теребовел. ґр. львів. кр. арх. 106 c. 1457-76.



    34) Іпат. л. c. 341, 491.



    35) et signanter piscium quorumcunque — Akta gr. i ziem. V ч. 85.



    36) Лозїньский в своїх замітках про львівський рибний промисел (Patrycyat c. 45-6, і Leopolitana в Kwart. histor. 1890) розвивав гадку, що початок тому рибному промислу дав упадок чорноморських італїйських факторій: Львів мовляв „був головною стацією торгу рибою, що вели ґенуезькі кольонїї, н. пр. Тана, що розсилала по цїлій Европі кавяр і рибу з Азовського й Каспийського моря”, і по упадку ґенуезьких кольонїй купцї львівські старали ся заступити чорноморську рибу місцевою — „з того одинокого погляду упадок волоських кольонїй над Чорним морем мав свої добрі наслїдки, бо змусив львівське купецтво заступити риби азвські, каспийські й донські в значній мірі домашнїм продуктом, а тим заохотив до раціональнїйшої експльоатації місцевих ставів.” В дїйсности ми не маємо звісток про транспорт риби з італїйських кольонїй чорноморських, тим меньше — аозвських і каспийських факторій суходолом на Львів. З другого боку галицька людність, як видно з сказаного в текстї, була від давнїх часів не тільки посередником, а й продуцентом тих чорноморських консервів взагалї від давна брала в тім промислї активну ролю.



    37) Див. вище c. 69 і 173.



    38) У Лозїньского Leopolitana c. 447 (звістки з першої полояини XVII в., коли львівський торг уже підупав).



    39) Див. витяги зібрані в статї Лозїньского Leopolitana. В 1475 р. оден купець арендує став в старостві Кремінецькім за 160 кіп лит. грошей.



    40) Ibid. c. 446-7.



    41) Львівські Akta consularia кн. 30 c. 450 (1622).



    42) Жерела III c. 91.



    43) Витяги в Leopolitana c. 446-7 (зовсїм непотрібно замість „дунайських” видавець здогадуєть ся тут „донських”), також такса львівських товарів 1633 р. — Archiw. kom. prawn. V c. 573.



    44) Памятники кіев. ком. II 2 c. 559.



    45) Див. вище 173.



    46) Архивъ Югозап. Рос. VII. 2 c. 257, пор. оповіданнє в Жерелах c. 278: селянин збудував став своїм коштом, але став іде на користь старости, а селянин той за се має дістати мірку в млинї.



    47) Жерела І c. 74, III c. 381-2, 420.



    48) А лихий описуєть ся н. пр. так: „ріки живої до нього майже нема, мілкий і зпрослий, купець до нього нїякий не з'охотить ся”, тому спусту не запродують, а рибу „продають на березї” — Жерела III c. 112.



    49) В люстраціях звичайно читаємо, що став спускають на четвертий рік; але дохід пересїчний рахується на три роки, так що тут, очевидно, четвертий рік виходить з порахованнєм обох спустів, попереднього й нового.



    50) Нпр. в контрактї, наведенім у Лозїньского (Leopolitana), купець вимовляє собі право ловити рибу з спущеного ставу від Успенія до Різдва.



    51) Жерела III c. 380-1.



    52) Розуміють ся не Русини по національности, тільки пани з українських земель.



    53) Strumienski O sprawie, sypaniu, wymierzaniu i rybiemu stawow, 1573, — нове вид. c. 39 (Bibliot. pisarzow polskich).



    54) В люстраціях дїйсно стрічаємо часом замітки, що арендатор не вибрав своїх грошей, і то досить значно.



    55) Розумій — як то робить ся в Польщі.



    РОЗВІЙ ВИВОЗУ ПРОДУКТІ ГОСПОДАРСТВА В XV-XVI В.: ЕКСПОРТ ТОВАРІВ ЛЇСОВИХ, ҐДАНСЬКИЙ ТОРГ ДЕРЕВОМ, ЦЇНИ НА ДЕРЕВО У НАС І ЗА ГРАНИЦЕЮ, ВИРІБ ЛЇСОВИХ ТОВАРІВ — ЗВІСТКИ З ЛЮБОМЛЬСЬКОЇ І РАТНЕНСЬКОЇ КОРОЛЇВЩИНИ, НИЩЕННЄ ЛЇСІВ, ПРОБА ДЕРЖАВНОЇ МОНОПОЛЇЇ В В. КН. ЛИТОВСЬКІМ, ЗНЕСЕННЄ ЇЇ, ВИРІБ ЛЇСОВИХ ТОВАРІВ В УКРААЇНЇ СХІДНЇЙ, НИЩЕННЄ ЛЇСІВ.



    Попит на лїсовий товар приходить до нас звідти-ж, заідки-ж прийшов пізнїйше попит на збіже — з балтийського побережа, й тимиж дорогами йшов в глубину наших земел,ь торуючи дороги для збіжевого вивозу; тільки що випередив попит на збіже більше як на цїле столїтє.



    Вже серед торговельних оборотів, япі на широкі розміри вела адмінїстрація рицарської праської держави з кінцем XIV і на початках XV в., грають чималу ролю й лїсові товари — дерево, попіл (з якого виробляли поташ), смола, дгеоть. Крім задоволення місцевих потреб висилають ся вони в чужі краї морською дорогою, в сторони Балтийського й Нїмецького моря 1). З уеадком рицарської держави й її правительственної торговлї скупля й вивіз сих продуктів переходить до Ґданська, що вже з кінцем XV в., як ми знаємо, стає годовним, а властиво виключним вивозовим портом для цїлої системи Висли й заберає в свої торговельні, експортові операції крок за кроком українські землї. Не тільки за рідшими родами дерева — як н. пр. за тисом, дуже попитуваним особливо при фабрикації середновічної зброї — найбільше луків (тому й зветь ся звичайно Bogenholz), за яким шпирпють нїмецькі аґенти по карпатському підгірю, а визбиравши його тту, шукають за ним і по дальших краях 2), а й за звичайним будівляним деревом та рідними лїсовими товарами пруські купцї починають попитувати не тільки в близших околицях, а і в краях середньої й горішної Висли, Нарева й Буга. З поатком другої чверти XV в. бачимо сї операції вже дуже розвиненими. Ґданські купцї роблять контракти або безпосередно з більшими властителями та державцями королївщин, або з ріжними посередниками, місцевими купцями, між ин. з Галичини, Побужа й Волини, що постачають дерево й лїсові товари їм до Ґданська 3). Не вдоволяючи ся привозом, ґданські купцї їздили часом на місце й тут заукпали дерево на ґрунтї — так в 1442 Ґерт фон Зундерн, оден з більших ґданських торговельників деревом, купує сам дерево в Берестю й від себе транспортує його до Ґданська 4). Головно фіґурує дерево, в двох головних катеґоріях: т. зв. ванчес (Wagenschoss), себто дубові плахи лїпшого сорту, порізані з сильнїйших стовбурів, що йшли головно на корабельну будову, і „клепки” (Klappholz), плахи дубові тоншьі й слабші, а також і букові, що йшли на столярську роботу. Далї — але рідше, іде дерево мачтове і будівляне, до виробів бондарських і т. и. Тактж попіл, смола, деготь. Тяжкі сї товари спускають Вислою з весенною водою на дарабах або т. зв. дубасах — себто примітивно зроблених великих барках широких і неглубоких, що приїхавши часто розберали ся й продавали ся на дерево 5). З руських земель ідуть вони Сяном, Бугом і Наревом. Берестє виступає вже з початком XV в. як одно з головнїйших огнищ сього експорту, що обіймає також подальші околицї Волини й Полїся: навіть купцї з Луцька беруть в нїй участь 6). Уже в 1402 р. Ягайло вставляєть ся перед вео. маґістром пруським за купцями з Берестя, аби їм вільно було сплавити Висбою дерево й иньші товари свої привезти до Прусії, а замість них покупити собі иньші потрібні їм товари 7). Крім Берестя показну ролю в сїм експортї, по ґданським актам, має Холм; далї фіґурують в нїм Брянськ, Більськ, Сураж, Ганязь й ин. 8). Десь між Берестєм і Холмом було місце (в ґданських актах зване halewikk), де дерево сортувало ся — друге таке місце було на Нареві, коло Ломжі 9). В XV в. в ґданських актах мова іде головно про сам експорт дерева з сих міст.



    Дерево не посортоване ґданськими аґентами на місцї, сортувано потім в Ґданську пь привозї заприсяженимим іськими аґентами й воно діставало міську охоронну марку — торг деревом стояв взагалї під пильною контролею міста. Дереыо з якимись хибами, т. зв. брак (Wrak або Brak) ішло по половинній цїнї против доброго (Grudholz). Рахували його найчастїйше на т. зв. „сотки”, які одначе були двох родів: „мала сотка” мала дві копи (120 шт.) 10), велика містила в собі 24 малі сотки або 48 кіп (2.880 штук); Другий рахунок — на „шістдесятки” (sachzik): так звало ся шістьдесять малих соток, а півпята великої сотки (7.200 штук). Порівняннє отсих цїн пояснить наш інтерес, який двигав сею торговлею: велику сотку Wagenschoss-у (2.880 шт.) в 1420-30-x рр. платили на місцї по 2 1/4 до 3 1/2 марки (гривен) 11), в Ґданську звиш 4 марок, в Любеку продавала ся вона по 8 до 10, в анґлїйських портах по 24 марки. Велика сотка Klappholz платила ся на Мазовшу в 1430 р. по 7 мар., в Анґлїї 34 мар. Мала сотка тисини платила ся „в Польщі” в 1427 р. по 14 марок, в Анґлїї по 51 марцї 12). Понятє про розміри, яких дійшов вивіз лїсових товарів з системи Висли протягом XV в. дадуть нам отсї цифри з кінця XV в.: в 1490 вивезено ріжного дерева (переважно Klappholz i Wagenschoss) 2.523 соток (розуміють звичайно великі — отже коло 7 міл. штук). В 1491 р. вивезено 2.235 сот. В 1492 меньше — тільки 766. Попілу в тих роках вивезено коло 1.000 лаштів (в кождім лашїт 12 бочок). Смоли й дегтю вивозили 800 до 1.000 лаштів річно. Експортовано сї лїсові товари головно до Анґлїї, Шотляндії, Голяндії, попіл також до Франції 13).



    Протягом XVI в. сей вивіз лїсового товару йде далї на великі розміри, і лїси в районі вислянського й бужського сплаву нищать ся з цїлою силою. В серединї XVI в. в лїсах близьких до сплавів дуже часто вже не було чого рубати й палити на „ванчос і попіл.” Люстрація 1564 р. оповідає цїкаві річи про сю лїсову господарку першої половини XVI в. От що казав Валентий, війт берестецький, з Холмщини, спеціалїст від лїсових товарів, про виріб сих товарів в вікових пущах Любомльської королївщини (на правім боцї Бугу):



    „За небіжчика славної памяти пана Яна Тенчиньского 14), воєводи Сендомирського, зачав я робити з батьком моїм лїсові товари, але за його щасливих роспоряджень не богато лїсу знищено в Любомлї, хоч за небіжчика ґрафа старости любомльського 15) випалив я попілу за весь час староства його 800 лаштів, а ванчосу дві шістдесятки, себто 12.000 — ті лїсові товари роблено в Головенськім, Нудиськім і ин. лїсах. За тогож пана ґрафа виробив я двіста коаяг: на декотрих спущено згадані товари, а декотрі продавано — по 30 зол. Потім за небіжчика Станислава Мацєйовского, старости любомльського, тойже Валентий виробив ванчосу шість шістьдесяток, себто 36.000, а клепок чотири шістьдесятки, себто 24.000, попелу лаштів більше-меньше 1.300. За тогож пана вироблено дуже богато комяг, бо був старостою чотирнадцять лїт 16), а кождго року роблено їх більше — меньше 30 або 40, і продавано їх дуже богато. Всї лїси, які належали до Любомльського староства, за того небіжчика пана Мацєйовского дуже знищено, і дуже мало вже знайдеть ся дерева зюатного на лїсові товари, хиба ще на клепки може бути досить. За й. м. пана канцлєра ж, нинїшнього любомльського старости, в минувшім роцї 1563 той Валентий випалив 40 лаштів попелу, а дпугий будник, Чиж з Ягодина випалив попелу 20 лаштів. Клепок спущено минувшого року до Ґданська 15 соток, себто півтори тисячі. Комяг того року виробленоо 29, з них 24 спродано по 50 зол., а на иньших спущено згадані товари. Сього року, 1564, підстароста любомльський, на замовленнє п. Ґрайовского 17), поручив тому Чижу виробити й випалити 30 лаштів пшпелу, а иньшому війту — Луцеви з Полац також 30 лаштів. Комяг на сей рік вироблено там 15, з них п. Ґрайовский замовив 12, а решту замовлено на потреби п. старости” 18).



    Навіть в найглухійшій з королївщин — Ратенській іде вже тодї ся робота всею силою пари:



    „Лаврентій з Велюнча, будник і майстер лїсових товарів, дав таку справу що до лїсових товарів, як п. ревізори в части самі бачили, що в лїсах велюнських, які належать до того староства, вироблено ванчосу дві шістдесятки, себто 12 тис., бо одна шістдесятка має в собі 6 тис. четверток 19). Робить тамже й попіл, на сей рік рахував його готового на 30 лаштів. На сю роботу п. староста ратенський дає тому майстрови грошима від ста плах ванчосу 4 зол., а за виробленнє лашту попілу також 4 зол.; окрім того дає тому будникови річно десять мац жита міри міської ратенської. За той даток будник той удержує собі челядб до роботи, і нїякої помочи йому з замку не мають давати, тільки готові вже товарии мають відвезти королївськими людьми до р. Мухавця, і то не далї як чотири милї 20). Будник той казав, що з королївських лїсів того староства — Радістівського й Велюницького він випалив в 1562 р. 50 лаштів поиелу, а в р. 1563 сто лаштів — все за теперішнього п. старости; попіл той продавано в Ґданську минувшого рьку по 34 зол. лашт. А що до ванчосу, то його за теперішнього старости не продавано. За неб. п. Свєнціцкого, давнїйшого старости ратенського, вироблено 500 лаштів попелу, а ванчосу зовсїм не роблено. Є ще в тім старостві лїси здатні на попіл, ванчос, клепки 21), особливо лїс Мартинів, довгий на милю, а вшир меньше, великий лїс у Трутної, коло c. Синова, великий лїс коло Корович, коло оз. Сьвятого лїс великий, за Туром, коло Ветеел великий лїс: в тих лїсах іще не роблено нїяких товарів, а єсть там дерева здатного досить” 22).



    Але то була найглухійша з королївщин, віддалена від сплавних артерій ґданського експорту. В иньшихх місцях великі доходи, які давали сї лїсові товари (судячи з вище подкних цїн річний експорт 50 лаштів мусїв дати понад тисячу золотих чистого доходу!) заохотили до винищпння лїсів уже скорше. Бачили ми то вже в сусїднїй любомльській королївщинї. В холмській, як кажуть ревізори 1570 р., „лїси спустошені ще за п. Тенчиньских і п. Тарла на комяги, ванчоси, попіл і клепки; і тепер вирубують їх від Грубеш
    Страница 16 из 55 Следующая страница



    [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.