LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 17

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ова, від п. воєводи белзького нинїшнього; за держави неб. п. Остророга вирубано клепок сорок соток, а за держави п. каштелянової межирічської торік порубано на комяги” 23). В королївщинї белзькій „за попереднїх старостів роблено силу лїсових товарів, як оповідали люде з тих сїл і робітники, що коло того роблять: оповідали, що за неб. п. Тенчиньского воєводи краківського, місцевого старости 24), дужп богато лїсу випалено на попіл, й робленнєм иньших лїсових товарів понищено, бо було поставлено пять буд, в котрих роблено попіл й иньші лїсові товари; за п. Тшебуховского, як оповідають сї люде, роблено тільки попіл, і за старлстовання його випалено 160 лаштів; а за теперішнього п. старости в лїсаъ коло c. Камінки першого року, як оповідали люде й будник, випалено 80 лаштів і спущено до Ґданська, а сього року поставлено дві буди — в одній було, як можна міркувати — казали люде, несмальцованого попелу 40 лаштів, а в другій було понад двадцять, але до обох буд по кільканадцять робітників іще носили попіл, палячи його в лїсї, і трудно було зміркувати, скільки б могло того вийти.” Будували також комяги, а лїсу здатного до роблення ванчосу й клепок ще лишало ся тільки при границях староства Любачівського, за р. Ратою 25). В сусїднім Камінецькім старостві ”було леред тим чимало лїсів до палення попіду й роблення ріжних лїсових товарів, але тепер (в 1565 р.) до попілу вже дерева майже нема зовсїм, лише до роб-леная ванчосу й клепок можна б ще дещо знайти” 26).



    В своїх власних, дїдичних маєтностях пани безперечно були трохи розсуднїйші, не нищили лїсів так безмірно рабівничо, як по державаэ — королївщинах, але загалом скрізь нищено лїси без милосердя —



    gdzie spoirzesz — wszedy rabia albo buk do huty



    albo sosne na smole, albo dab na szkuty...



    В землях в. кн. Литовського розвій лїсового промислу, що рзопочав ся вже на добре в XV в., як ми бачили 27), був дещо здержуваний вивозовмии митами, побираними правительством, з лїсових товарів — „транспортів з ванчусом, с клепками, и смолою, а с попелом и с колодиною” 28), а в серединї XVI в. загальмувала його проба заведення правительственного монополю. Сю справу правительство поставило на соймі 1547 р., мотивуючи тим, що при дотеперішнїй орґанїзації торгу продуценти — властителї з в. князївства дуже терплять від визиску ґданаьких купцїв і їх аґентів або тих посередників, що винаймали у них лїси на лїсові товари 29), „так що вони мали з того малу користь, а пущі, лїси й бори — сей вічний скарб земський пустошиили, а з того богатїли чужоземні купцї й Жиди”. Під сею побожною покривкою запроєктовано було заведеннє правительственних комор — анальоґічних з давнїйшими восковими, тільки вже з монополїєю абсолютною: всї товари лїсові, призначені за границю, мали заберати ся по певній таксї до скарбу, і скарб оден мав вивозити їх або продавати заграничним купцям. Проєкт сей був прийнятий соймом 30). Одну комору уставлено на Нїманї, одну на Бугу — в Берестю, одну на Двинї і одну на р. Myшi (Aa). Для нвс інтересна берестейська, уставлена для товарів, „котрі б якими небудь ріками з Волини чи звідки инде мали спускати ся на Вислу”; хто спускав би сею дорогою лїсові товари, мав дати знати на комору в Берестї, великокняжий справця мав приїхати з „бракарями” — „бракувати” товар і платити за добрий товар („выборъ”) по 2 копи за сотку (малу, 120 шт.) по 2 копи, „?ашольцу и клепъгольцу” по півтори, за лашт попелу також півтори, за „брак” половину того, а за „бракъ з бракъ” (Wrak-Wrak) тільки чверть; цїни уставлені тут низші, бо „суть товари сириє (ще не спущені до води або що йно спущені, тому їх трудно сортувати), а накладъ спусту немалый.” Дїйсно, цїни були уставлені такі низькі, що фактично віддавали не тільки монополїю торгу, а й монополїю продукції лїсових товарів литовському скарбови. Півтори копи — на польський рахунок коло 4 зол., се срільки, як ми бачили, скільки в сусїднїй ратеньській королївщинї платило ся будникови як кошти виробу одного лашту попілу — що правда, пятнадцать лїт пізнїйше, але за них покупна сила гроша не змінила ся так сильно. А скарб великокняжий хотїв купувати за сю цїну попіл готовий, уже в дорозї. Так само і з деревом. Робити в таких умовах лїсові товари було неможливо, і стани в. князївства, уступивши на соймі 1547 р., вже на найблизшім повели атаку против сеї монополїї, добиваючи ся свобідного пропуску за границю для лїсових товарів „зъ имЂней шляхетскихъ.” Прваительство старало ся загальмувати справу — згодило ся на свобідний пропуск тих товарів, які шляхтич робить в своїх власних лїсах (не наємних), власним накладом сам, без спільників („не съ половинники своими”), й сам за границю експротує 31), але на практицї навіть і того не виконано. На новім соймі (1554) шляхта знову сю справу поставила, й правительство знову обіцяло „по маломъ часЂ” зробити в тій справі роспорядження 32). По якімсь часї се було сповнено, і по сїм державна монополїя стратила своє raison d'etre, в 1560-х рр. ведуть уже широкий експорт лїсових товарів не тільки самі властителї, а й ріжні купцї й посередники. На пр. в однім актї берестейські Жиди Рубиновичі беруть від зсісного нам Ґраєвского 10 тис. золотих, обовязуючи ся в тій сумі поставити йому попіл до Ґданська 33).



    Вміру того як гинули лїси в ближшім сусїдстві сплавних артерій ґданського торгу, й цїна на лїсові товари йшла в гору, підприємцї починають звертати ся по них до дальших околиьц. Які страшенні, просто неймовірні скоки робила цїна протягом пятидесятолїтя, від рр. 1560-х дь р. 1620, покаже нам отсе порівняннє цифр. В р. 1563, як ми бачили, платив ся лашт попілу в Ґданську по 34 золотих, в р. 1620-2 в такій далекій околицї, як староство Овруцьке 34) купцї платили на місцї за ґданський лашт 576 золотих (по 12 зол. шіфуят). Золотий за сей час зменшив ся в своїй металїчній вартости лише в двоє, його покупна сила в яких 3, найвище в 4 рази, значить цїна попілу в порівнянню з иньшими продуктами пішла в гору що найменше в 5 разів. В сїм здорожіоню лїсових товарів дало себе знати винищеннє лїсів, в таких страшних розмірах переведене протягом попереднього столїтя; але заразом спокуса такої дорогої цїни жене до дальшого нищення — навіть в тих краях, де лїсів було мало, де вирубованнє й паленнє-їх на попіл було простим злочином перед краєм. Нищать ся лїси в східно-подудневій Галичинї: н. пр. в 1640-х рр. державець галицької королївщини „висить” в рахунках ґданських фірм з поважним задатком 25 тис. зол., два промисловцї з Галича 310 тис. зол., і т. и. 35). Роблять ся контракти на вируб і випал лїсів подільських, побозьких, київських, заднїпрянських. Будники і всякого рода „справцї” від лїсових товарів становлять правдивий аванґард в культурнім походї на Україну польської шляхти з кінця XVI і першої-половини XVII в.



    В люстрації королївщин Київського воєводства 1622 р. з виробом поташу стрічаємо ся в старостві овруцькім, білоцерківськім, канївськім 36). Мартин Калїновский з жінкою в продуктах, які обовязують ся постачити львівському неґоціанту Убальдіні на рахунок забраних від нього грошей 29 тис. зол. в 1634 р., на першім місцї ставлять „уманського поташу сто бочок”, які вони обовязують ся відставити „своїми підданими на берег до Нелипковець (тодїшня пристань для збіжа й лїсових товарів на Сянї коло Синяви — се з уманських маєтностей!), рахуючи по 30 зол. за шіфунт „на березї”, себто з відставою 37). Чотири роки пізнїйше вони роблять ще більшй контракт на уманський попіл, уже бехпосередно з ґданським неґоціантом Десенсом: за побрану від нього суму 108 тис. зол. „на свою пильну потребу” вони запродають йому поташ з своїх уманських маєтностей — з „буд уманських, куницьких, івснських, маньківських, буцьких, мушурівських й иньших,” нацпершої сорти, без всякого фальшу, не сухого, з облупленої клепки”, і т. д. по цїнї 20 зол. шифунт — всього має буути коло 100 лаштів (5.400 шіф.). Кілька лїт пізнїйше тойже Деменс в спілцї з львівським купцем Гайдером робить новий контракт з тим же Калїновским на поташ з тих же уманських маєтностей, але на суму значно меньшу і за цїну низшу (1.023 шіф. по 14 зол.) — з рахунків Гайдера бачимо, що сей поташ продав він в Ґданську по 30 зол.) 38). Король Володислав в 1637 р. дає позволеннє Остророґу „на свобідне паленнє поташів і виріб иньших лїсових товарів в Лисянцї протчгом дванадцяти лїт по своїй вподобі 38). Єремія Вишневецький списує контракт з львівським нґеоціантом Боімом, запродаючи йому поташ, який вийде з фабрикації 1636 р. з двох „артів” (Herd-огнище, кампанїя поташова), „в будах моїх власних українських — з усїх буд моїх, в сумі 1500 шифунтів (коло 30 лаштів), по 17 зол. за шифунт (на що взяв задатку 27 тис. зол.), обовязуючи ся відставити той поташ своїм коштом до Фастова 39). Станислкв Конєц-польский видержавлюючи в р. 1643 Гадяч з околицею на три роки (1644-7 р.), коонтрактом обовязує державця виготьвляти що року тисячу шіфунтів (коло 20 лаштів) поташу „найвищої проби”, і крім того 15 лаштів „шмельцуґу'', відставляючи сї товари до Миргорода 40). В рахунках ґданських фірм з 1640х рр. висять з значними сумами і Сєнявский, властитель межибожських дібр (з сумою 32 тис. талярів), і славний Потоцкий з своїми браславськими маєтностями, на суму 82 тис. талярів, і т. д.



    Яке знищеннє в лїси сього полудневого, малолїсного поясу несли за собою сї контракти, показує отсей рахунок виробу поташу з овруцької королївщини 1622 р.: на лашт поташу треюа 30 лаштів „фальби” і три сотки клепок; сам вивіз з лїсу до буди сього матеріалу коштував на лашт поташу 38 зол. 41). А в Білоцерківській королївщинї за кілька лїт поташевої фабрикації лїси були вже так „перебрані”, що по гадцї ревізорів ще лише кілька років тут можна було робити поташ 42).



    Примітки



    1) Див. Sattler Handelsrechungen des deutschen Orden ійогож Der Handel des deutschen Ordens in Preussen zur Zeit seiner Blutho.



    2) Hirsch Danzigs Handels-und Gewerbegeschichte unter der Herrschaft des deutschen Ordens c. 174 наводить зміст контракту одної ґданської фірми з цїсарем Максимілїяном на право річного вирубу в альпейських краях і вивозу до Прусії й відти до Фляндрії й Анґлїї 200 тисових дерев.



    3) Див. у Гірша ор. c. c. 177. Зо гляду на наведений тут матеріал досить тяжко згодити ся з поглядом Д.-Запольского в книзї Госуд. хозяйство с. 318: він думає, що до початків XVI в. виріб лїсових товарів ледви аби мав яке значіннє в лїсочім господарстві в. княжого скарбу. Чи не забракло йому по просту матеріалів?



    4) Hirsch ор. c. c. 178.



    5) Ibid. c. 173.



    6) Про луцьких купцїв див. цитати документів у Гірша ор. c. c. 177.



    7) gracia magn. vestre (Ягайло) nobis inter cetera scripsit de mercatoribus hominibus et subditis celsitudinis vestre regie de Bretsh Rutenico desiderantes, quatinua mercatores cum eorum ligais super Wislam et aliis bonis et mercanciis suis quibuscunque ad terras nostras (пруських) absque impedimentis aliis venire et ibidem eadem bona vendere seu alias commutare seu convertere ac alia bona reemere valeant juxta eorum libitum voluntatis — Voigt, Codex dipl. Prussiae VI ч. 124.



    8) Hirsch ор. c. c. 175-6.



    9) Ibid.



    10) Рахували одначе у нас малу сотку і на 100 штук — див. низше, на c. 185.



    11) Тодїшня пруська марка варта була 2/3 угорського золотого — прототипа польського золотого, або 40 широких чееських грошей, що курсували тодї в польських і українських землях.



    12) Hirsch ор. c. c. 253-4.



    13) Lauffer Danzigs Schiffs-und Waarenverkehr am Ende des XV Jarh. (Zeitschrift des Westpreussischen Geschichtsvereins, т. XXXIII, 1894) см. 36-7, 42.



    14) Умер 1541 р. — Niesiecki IX c. 69; як видно з дальшого, був старостою любомльським до кінця.



    15) Себто тогож Тенчиньского.



    16) Себто в р. 1541-1563 (того року умер).



    17) Оден з більших підприємцїв і експортерів лїсових товарів.



    18) Архивъ Югозап. Р. VII. II c. 351-2.



    19) Себто плах, яких з бруса виходило четверо мабуть.



    20) Отже сплав товарів з країв горішньої Припети ішов куди близше — або Бугом, або Мухавцем і звідти до Бугу.



    21) na klepki, na waszilki, na fiflie — різні роди дерева на бочки.



    22) Архивъ с. 317.



    23) Жерела VII c. 25.



    24) То значииь до р. 1563.



    25) Жерела III c. 192.



    26) Жерела III c. 333.



    27) Див. c. 183. Для часів перед самим заведеннєм монтполю вкажу на пр. контракт Фед. Сангушка з 1546 р., що запродує берестейському Жиду 100 лаштів попілу, по півчетверта золотого польського, обовязуючи ся відставити попіл до Володави, перепустити його без мита через Ковель до Берестя й дати припасу на спуст (мясо, мука, крупи) — Арх. Санг. IV ч. 367.



    28) Маємо контракти на аренду мита від них в Дорогичинї й його околицї: в 1525 р. воно було видержавлено на три роки по 30 кіп річно, але вже в 1527, до скінченя попереднього терміну, запродано двом Сендомирським міщанам по 100 кіп річно — Бершадский І c. 133, Акты рус.-лит. госуд. ч. 181. Не знаю, на якій підставі говорить Д.-Запольский: „очевидно, мито се побирало ся з товарів, привезених з Польщі”; в контрактах нема на се нїякого натяку, і з привозу, що приходив з коронних провінцій, мито мало б збирати ся вище, десь коло Володави, в Берестейщинї, а не в Дорогичинї.



    29) подданныє є. к. м. вел. княжества духовныє и светскиє — которыє товари лесныє всякиє у в. кн. Литовскомъ въ пущахъ, въ лесехъ и въ борехъ своихъ робили, або тежъ купъцомъ такъ до Прусъ яко и до И?флянтъ, и тежъ тутошънимъ купцомъ и Жидомъ ку робенью наймовали и запродовали, бывали въ томъ отъ таковыхъ купцовъ въ запроданьи дома або тежъ въ спущаньи и бракованью и въ продаваньи въ Прусехъ и въ И?лянтахъ омыливаны” — Книга посольская метрики в. кн. Литовскаго I с. 36.



    30) Любавский в своїй історії сойму представляє се так, що проєкт вийшов від сойму і тільки був прийнятий в. князем (c. 540-3), але се зовсїм неправдоподібно. Той факт, що вже на найблизшім соймі шляхта починає стараннє_виломити ся з сеї ухвали, показує се, а низькі цїни, уставлені на товари, не лишають сумнїву, що не соймові стани були авторами сього фіскального проєкту.



    31) Акты Зап. Рос. III c. 29.



    32) Ibid. c. 54.



    33) Бершадскій III c. 253 (контракт був уложений перед роком 1565).



    34) Див. Zrodla V c. 119-20.



    35) Книга галицького ґроду львів. краев, арх. 131 c. 1622.



    36) Zrodla V c. 119, 131, 137.



    37) Consularia львів. міського архива ч. 42 (1634) с. 199.

    38) Книга львівського ґроду львів. краєв. архиву 396 с. 23, Maтеріали до історії торговлї Львова — Записви т. LXV c. 45.



    39) Львів. ґр. кн. 388 c. 351.



    40) Львів. ґр. кн. 396 c. 2278-9.



    41) Zrodla V c. 119.



    42) Ibid. c. 131; в 1616 р. буди тут ще не згадують ся, отже не більше пяти лїт як повстали: лїсів, значить, не вистало й на десять лїт поташової кампанїї.



    ЕКСПОРТ ЗБІЖА Й ЙОГО ВПЛИВИ: РОЗВІЙ ПОПИТУ, ҐДАНСЬКИЙ ТОРГ, РАЙОН ЙОГО ПОПИТУ, РОЗВІЙ ЕКСПОРТУ НА УКРАЇНСЬКІЙ ТЕРИТОРІЇ — В БАСЕЙНЇ БУГА І СЯНУ, НА ВОЛИНИ, ЗРІСТ ЦЇН, РОЗВІЙ ХЛЇБОРОБСТВА НА ВИВІЗ, ЗРІСТ ФІЛЬВАРКОВОГО ГОСПОДАРСТВА, РОЗШИРЕННЄ ЙОГО ПЛОЩІ, ЗАБИРАННЄ СЕЛЯНСЬКИХ ҐРУНТІВ, ДРОБЛЕННЄ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ, ЗРІСТ ГОСПОДАРСТВ МАЛОЗЕМЕЛЬНИХ, ЗАГОРОДНИКИ В ПЕРЕМИЩИНЇ І СЯНІЧЧИНЇ, В КОРОЛЇВЩИНЇ ЛЬВІВСЬКІЙ, ЗРІСТ ПАНЩИНИ, „НОИНИ"; БЕЗЗЕМЕЛЕННЄ СЕЛЯН В МАЄТНОСТЯХ ПРИВАТНИХ; ПРОЛЄТАРІЗАЦІЯ СЕЛЯН В З ЕМЛЯХ ЦЕНТРАЛЬНИХ І СХІДНЇХ.



    Вивіз отсих всїх продуків, що ми оглянули, — чи більше, чи меньше шкідний, чи просто руїнний — як вивіз лїсовнх товарів, дотикав господарства не панщинного. Він експльоатував не так людську працю, як природні запаси українських країв і не відбивав ся так різко на відносинах суспільно-економічних. Натомість вивіз збіжа, що розвиваєть ся по тім, приносить за собою незвичайний попит на робочі руки, приводить до незвичайного зросту панщини, і дуже сильно впливаючи на суспільно-економічні обставини, через те стає незвичайно важним чинником чи стімулом в історичнім процесї наших земель.



    Виходить він відти-ж, відки прийшов попит на товари лїсові, й розвивається ся поруч із ним, але впливами своїми досягає наших країв значно пізнїйше — в другій половинї XVI в., властиво під кінець його.



    Огнищем його був Ґданськ. Лежучи при виходї комунїкаційної сїти вислянського басейна, він уже з кінцем XIV в. стає важним експортовим торгом не тільки лїсових товарів, а й збіжа. Ряд подїй, які мали місце на протягу XV в., скріпили се значіннє. Упадок рицарської держави в другім і третїм десятолїтю передав в руки Ґданська ті великі операції в скуплї й продажі збіжа, яку провадила перед тим рицарська адмінїстрація. Повстаннє против рицарського правительства пруських міст, на чолї яких стояв власне Ґданськ, і підданнє Польщі, що привело вкінцї до упадку Пруську державу і до прилучення до Польщі західньої Прусії, увільнило торг Ґданська вді всяких обмежень зі сторони пруського правительства, здобуло йому широкі привілєґії, знесло всякі границї й перешкоди в торгу з коронними землями й зробило Ґданськ головним, майже монопольним експортером продуктів господарства польських провінцій на півночи. Упадок Ганзейського союзу, до котрого належав Ґданськ, і спеціально голови сього союзу — Любека, що грав ролю посерендика в довозї й вивозї товарів з Ґданська й до Ґданська, довершив сей розвій ґданської торговлї. Нещаслива боротьба Любека з Данїєю за ганзейський монополь торговлї на Балтийськім морі, закінчена трактатом 1536 р., положила кінець сьому монополеви й увільнила Ґданськ від ганзейської опіки. Увійшовши тепер в безпосереднї зносини з морськими краями за-балтийськими, Ґданськ мав можність незмірно розширити свої торговельні обороти, і вшни дїйсно протягом другої половини XVI і першої чверти XVII розвивають ся незмірно, тав що Ґданськ стає одним з найбільших торговельних міст Европи, а в його торгу сього часу перше місце займає експорт збіжа 1).



    Найстаршим, традиційним торгом для пруського вивозу збіжа (уже з XII в.) були скандинавські краї — Норвеґія й Швеція з їх слабо розвиненою хлїборобською культурою. Потім — в XIV-XV в. прилучають ся до них також неродюча Шотляндия й Голяндия з Фляндрією, що наслїдком сильного зросту міської людности й міського промислу все меньше могла задоволяти ся своїми рільними продуктами, як каже оден віршик з серед. XV в. — „що край дасть збіжа й урожаю, не вистане на хлїб і на оден місяць”. Часами, підчас неврожаїв запотрібовувала збіже також північна Франція й Анґлїя — лїсові товари йшли туди все, а збіже тільки часами. Ґданськ, що протягом XV в. стає головним експортовим портом і торговищем збіжа на балтийськім побережу, вже при кінцї XV в. експортує в „добрі” роки по 10 тис. лаштів (коло 250 тис. метричрих сотнарів) збіжа річно 2); вивозили головно жито, а всі иньші роди збіжа не грають іще ролї 3). Протягом XVI віку його вивіз зростає ще більше, а ринок непомірно розширяєть ся, обіймаючи також полудневу Европу. Рівновагу нарушує тут крайнїй розстрій господарства, і спеціально хл їборобства в Іспанїї: давнїйше вона була клясичним шпіхлїрем і постачала збіже в Італїю, Францію, Фляндрію, рівноважачи своїми надвишками потреби західно-полудневої Европи. Але вікова війна Іспанцїв з Маврами захитала основи її господарства, з другого бокы розвій культури вина й оливи все більше зменьшав продукцію збіжа. Вигнаннє Морисків, що становили головно хлїборобську й ремісничу людність (1571) і божевільні податки, наложені правительством Филипа II на всякого рода продукти, загострили крізу, Іспанїя не тільки не може посилати збіжа на давнї свої ринки, а сама почииає в великих масах спроваджувати збіже з балтийського побережа — з Ґданська спеціально (в останнїй чверти XVI в.). За тим іде попит на збіже з Портуґалїї, з Італїї, зростає попит з північної Франції, Фляндрії й Нїдерляндів. Ґданськ стає сьвітовим шпихлїрем і висилає величезні маси збіжа, головно за посередництвом голяндських купцїв (свою експортову фльоту Ґданськ мав невелику).



    З тим зростає його запотрібованнє й розширяєть ся теріторія, з якої Ґданськ зберає збіже на свій експорт. Давнїйше вистарчало збіжа балтийських країв — Прусії, Поморя, Ливонїї й сусіднїх провінцій польських і литовських. Але з розростом експорту — з XV віком пруський експорт сягає по збіже все далї й далї в глубину басейнів рік Висли й Нїмана, що служили майже виключними дорогами для вивозу сього тяжкого товару — так само як і дерева, і він підіймаєть ся все вище сими ріками та їх допливами, не тільки більшими, а й другорядними. Нас розумієть ся буде тут інтересувати басейн вислянський, що численними своїми галузями входив глубоко також в українські землї. Уже конституція 1447 р., оголошуючи вільні ріки вийняті з під приватного права — що їх не можна загорожувати нїякими загородами, аби не здержувати сплаву в гору чи в долину, — вичисляє між такими ріками також Буг, Нарев, Вепр, Коросну, Сян, Вислоку, Дунаєць 4). Зрісо експорту збіжа на сїй комунїкаційній сїти покаже нам отсих кілька цифр з рахунків митної комори в Влоцлавку, так сказати-б на границї середньої й долїшньої Висли: в 1537 р. тут записано звиш 6 тис. лаштів збіжа, в 1560 близько 10 тис., в 1579 вивезено до Ґданська близько 17 тис. лаштів 5). Загальний експорт збіжа з Ґданська в 1583 р. оючислювано ва 50 тис. лаштів 6). Протягом дальших десятолїть, з розовєм вивозу до полудневої Европи мусїв він зрости ще більше, і трапляли ся роки, що переходили за 100 тис. лаштів 7),



    Уже в першій чверти експорт збіжа починає зачіпати найдалї висунені в сїй комунїкаційній сїти українські землї — то значить срееднє Побуже. З 1526 р. знаємо цїкавий процес про недодержані умови сплаву збіжа з Тикотина, на Нареві (на Підляшу): королевецький (кенїґсберґський) купець закупив у тикотинського Жида пятдесять лаштів жита по півсеми копи (13 зол.) за лашг, і Жид мав то йому приставити до Тикотина; тим часом прибувши на той час „з судны и зъ людми, нанемши ихъ такъ много, колько было потребъ на то, штобы ми оная сума жита вся отпроважона была водою”, купець не дістав усеї скількости жита, і через те не виплатив усїх грошей Жидови 8). Люстрація 1564 р, застає експорт збіжа сильно розвиненим уже і на горішнїм Побужу — в землї Холмській і по части Белзькій. Рахуючи збіже по тутешнїх фільварках, ревізори подають відносини тутешнїх мір до ґданського лашту, покликаючи ся на сьвідоцтво місцевих людей, „котрі плавають до Ґданська” 9), а при першім з ревізованих — красноставськім старостві читаємо таке: „там в Красноставі збіже часом поплачуєть ся, бо Красностав лежить в такім краю, що звідти можна добре продати збіже, довізши до иньших близших міст, а хто хоче — то й водою до Ґданська спустити, бо Висла тече не дуже далеко від Красностава, і до неї селяне довозять збіже; а й Вепр ріка тече під Красонставом і нею на весну спускають: починаєть ся він мало що низше від Красностава”. А подавши місцеві цїни збіжа, ревізори для порівняння подають також і цїни ґданські, завважаючи: „се написало ся не на те, аби класти на котрогось старосту обовязок спускати, але для того, аби було видно, як було на місцї й почім би випало в Ґданську” 10). В усїм отсїм чуєть ся уже жива звязь тутешнього збіжевого обороту з ґданським торгом і ґданським експортом. Серед селянських обовязків навіть досить далекої белзької королївщини стрічаємо уже обовязок „відвезти свій засїв до спусту” 11).



    Нема сумнїву, що експорт ішов також і з західньої Галичини — з Перемищини. Експорт соли, що в великих розмірах вів ся з перемиського підгіря, рікою Сяном по анальоґії дає того дорозумівати ся. Зрештою й деякі натяки можна знайти в люстрації; — напр. ревізори завважають при ревізії сяніцької королївщини: „хоч збіже звідти й не спускають до Ґданська, але й там воно поплачуєть ся завсїди добре” 12) — в тім звучить певне противставленнє Сяніччини королївщинам Перемищини, ревізованим перед тим. Про лежайську королївщину завважають ревізори, що в тутешнїх лїсах будують „комяги” в потребі для спусту, і шкут нинїшїнй староста казав збудувати дві великі й два „лихтани” 13) — тут очевидно йде моыа про „потребу” спусту власного збіжа. Італїйський мемуар про хлїбну торговлю Польщі, зладжений в 1584 р., виразно говорить про сплав Сяном „всякого рода збіжа, гороху, коноплї, дерева, шкір і такого иньшого” 14). Львіввські купцї в тих часах законтрактовували ся ріжним ґданським і дальших фірмам — включно до льондонських, на великі партії збіжа, по кілька сот лаштів 15).



    На Побужу — в Холмщинї, в Берестейщинї, в північно-західнїй Волини, що сусїдувала з побужським басейном, сплав збіжа від 1560-х рр. стає звичайною приналежністю великого господарства. Експорт лїсових товарів проторюва дорогу експортови збіжа й йшов з ним в парі. Вже в 1551 р., просячи свобідного пропуску за границю своїм лїсовим товарам, шляхта в. кн. Литовського просила також безмитного вивозу збіжа „з гумен шляхетських” 16). Правительство не згодило ся на сю привілєґію, але івд коли Волинь прилучено до Польщі, й тутешня шляхта дістала сю привілєґію, на берестейській коморі засїдає спеціальний аґент станости „ку пригляданью пропущенья товаровъ воднхыъ ихъ мил. пановъ шляхты, то єсть житъ, пшеницъ, попеловъ и дерева вшелякого — лЂсныхъ товаровъ” 17).



    З самої Берестейщини нпр. занотуємо процес з тогож 1569 р. між берестейським Жидом Рубином з одним „земенином повЂту Берестейского” за недодержаннє контракту в справі втслання шкути з 300 бочками жита, вартости 100 кіп 18). З одного процесу довідуємо ся, що з ковельських маєтностей Курбского за його житя (ум. 1583) сплавляло ся до Ґданська збіже й лїсові товари. В иньшім іде мова про захоплені володимирськими крилошанами „в замочку владыцства володимырского” ріжних припасів — жита, пшеницї, круп, пшона, прилажених до спуску на весну до Ґданська на трох комягак 19). Холмський владика в 1583 р. законтрактовує одній ґданській фірмі велику партію збіжа, яку обовязуєть ся приставити до Торна — 100 лаштів жита й 50 лаштів пшеницї 20).



    Навіть з більш полудневих околиць — з Луцького повіту експортують уже збіже в великих масах. Слуга кн. Острозького в 1562 р. заносить скаргу в луцькім гродї на луцького війта, що він пограбив транспорт збіжа, що йшов з маєтностей Острозького до Буга. В. князь, віддаючи луцьке владицтво Марку Жоравницкому, обовязав його, щоб прислав йому сто лаштів жита над Буг, і пригадував про се перед навіґацією того-ж року — инакше казав відступити одно з сїл вел.-княжій адмінїстрації 21). Головнпм портом (цїнним особливо перед прилученнєм Волини до Польщі й знесеннєм митної лїнїї на сїй границї) був Устилуг, на устю р. Лугу до Бугу — сюди підвозять транспорти збіжв з Володимирського й Луцького повіту, сюди приганяють комяги для його транспорту; купцї, що торгують збіжем, мають тут свої склади 22). Таким чином з останньої чверти XVI в. вся північно-західна Україна — всї краї вислянського басейна, з виїмком лиш крайнього підгіря, вже війшли в район збіжевого експорта.



    Се був факт незвичайної ваги в економічнім житю. Робив ся останнїй рішучий вилом в давнїм натуральнім господарстві. Рільне господарство переставало служити виключним цїлям власного прожитку, як бувало до тепер. Збіже діставало грошеву вартість, як дістали його вже перед тим мід, шкіри, худоба (воли спеціально). З тим у двірського господарства являла ся нова цїль — робити для ринку — на продаж, на вивіз. Коли в інвентарях галицьких королївщин з першої половипи XVI в. ми часом цїлими роками не можемо знайти одного кірця збіжа проданого з фільварків, то ревізори 1564 р. уже всї запаси збіжа, всї хлїбні дани обраховують по грошевій вартости, по риночній цїнї, і за відрахованнєм „пятої части на засїв”, вставляють грошеву вартість фільваркових запасів в доходи королївщин, і ми бачили навіть уже й обережні натяки з їх боку, що се збіже можна-б рахувати з оглядом на цїну не місцеву, а ґданського ринку. Устава на волоки в. кн. Литовського (1557) також ставить цїлею фільваркового госплдарства продукцію на продаж, а й вівсяна данина, по задоволенню двірських потреб, о скільки не буде в нїй потреби на великокняжім дворі або ловах, має вже висилати ся „до портовъ” 23).



    Легко собі представити, який переворот чинило се в господарстві. Давнїйше властиво не було інтересу вести хлїборобське господарство понад свій прожиток і потреби тїсно-місцевого ринку; тепер можна сказати — цїла Европа ставала ринком для панського фільварку. Давнїйша господарська мудрість полягала головно на хованню й ощаднім використовуванню натуральних запасів свого маєтку 24); мало що можна було в них змінити, і доходи з господарства зностали вільним кроком з натуральним приростом людности, з збільшеннєм обширу селянської рілї і з ріжними дрібними наддатками до давнїйших чиншів і данин. Тепер останнїм словом господарської полїтики стає як найбільше розмноженнє двірського господарства, розширеннє двірського поля, закладаннє нових фільварків, побільшеннє суми двірської працї через підвисшеннє панщини, перенесеннє її з лану на господарство, роздробленнє селянських господарств — включно аж до перетворення повно-господарських селян на малоземельних загородників.



    Цїни на збіже під впливом запотрібовання на експорт постійно зростали, особливо в середнїх десятолїтях в другій половинї XVI в. Цїну збіжа в Польщі на підстаі даних люстраційних представляють в такій скалї 25): в 1564-9 р. лашт пшеницї коштував коло 12 1/2 угор. зол. (21 зол. 18 гр. пол.)

    в 1592 р. лашт пшеницї коштував коло 21 2/3 угор. зол. (45 зол. 40 гр. пол.)

    в 1616 р. лашт пшеницї коштував коло 24 1/9 угор. зол. (54 зол. 48 гр. п.) 26).



    Спеціально з українських земель можу подати кілька порівнянь 27). В сяніцькій королївщинї в 1524/5 р. продавали з фільварка колоду пшеницї за 30, 36, 40 гр.; в 1565 цїнили колоду пшеницї гіршої на 108 гр., чистої на 140 гр.



    В любачівській королївщинї в 1535/6 продавали в однім випадку з фільварку колоду пшеницї по 2 зол., колоду ячменю по 28 гр.; в 1568 р. колода „пивної” пшеницї цїнить ся на 76 гр., ячменю на 40 гр., в 1570 колода пшеницї на 130 гр., ячменю на 52 гр.



    В городецькій королївщинї продавано в 1534 р. з млину колоду жита середно по 24-30 гр. (цїна незвичайно вагаєть ся
    Страница 17 из 55 Следующая страница



    [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.