LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 18

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    , і сей брак сталої цїни дуже характеристичний для тодїшнїх обставин: по жнивах продають колоду жита 13 1/ 2-15 гр., на передновку по 30-42 гр.), колода пленицї середно по 48 гр. (знов таки цїна скаче з 35 на 68 гр. з жнив на передновок). В 1565 р. раховано „мірно” колоду жита на 60 гр., пшеницю 80 до 104.



    Металїчна вартість золотого від 1525 р. до 1565-70 зменьшила ся на 25%, від 1535 на10%, отже цїна збіжа зросла з 1525 р. до 1565 яких 2 1/ 2 раза, від 1535 близько 2 рази, і потім протягом дальших пятдесяти років іще (бодай місцями) збільшила ся два рази.



    Се, розумієть ся, мусїол незвичайно вплинути на зріси хлїборобства, спеціально — на розширеннє панського, фільваркового господарства. Нунцій Комендоне в 1564 р. уже писав про господарство Польщі: „В останнїх лїтах хлїборобство піднесло ся по берегах Висли й иньших рік, що впадають до Балтийського моря, бо збіже спускають до Ґданська, порту польського короля, звідки воно розходить ся до Голяндиї, а часто навіть і до Портуґалїї; натомість друга частина королївства, себто Поділє, Русь, Волинь і частина Литви, що могли-б бути далеко урожайнїйші, зістають ся в більшій части без оброблення, бо їх люде засївають збіжем лише на стільки, щоб вистачило достатно для місцевих людей — тому на всїх тих ріках, що пливуть до Чорного моря, нема нїякого торгу” 28). Комендоне радив Венеціянам орґанїзувати експорт збіжа з чорноморських портів, і се був добрий проєкт, тільки з нього не вийшло нїчого, і впливи нового стану річей, нових напрямів господарської полїтики розширяли ся на українській території тільки по періферії земель вислянсько-бузького басейну, безпосередно обнятих ґданським вивозом.



    На Побужу нові течії в господарстві дають себе відчувати вже підчас люстрації 1564 р. Фільварки дуже численні, господарство в них ведеть ся в значних розмірах. От табличка цифр збіжа з люстрацій 1564 і 1570 рр. з фільварків тих королївщин, що сплавляли своє збіже до Ґданська: Красноставська 1564 107 лш. жита 8 пшеницї 21 ячменя 108 вівса 6 гречки

    1570 104 8 30 106 8

    Холмська 1564 51 34 16 85 5

    1570 67 48 11 80 15

    Любомльська 1564 60 4 5 29 3

    1570 59 13 12 42 10

    Городельська 1564 113 4 9 48 7

    переводячи се на відносини фільваркового господарства до господарства селянського, будем мати:



    Красноставська має-при 16 селах і 230 селян. ланах 29) 6 фільварків і в них 250 лаш. збіжа 30)



    що дають на оден селянський лан фільваркового збіжа 1,1 лашт



    Холмська: 28 " 282 " 6 " 191 " 0,66



    Любомльська: 14 " 210 " 4 " 136 " 0,66



    Городельська: 11 " 114 " 2 " 179 " 0,56



    Подібне бачимо і в лежайській королївщинї, на Посяню, де на фільварку 1564 з. знайшло ся 39 лаштів жита, 14 пшеницї, 20 ячменя, 78 вівса, 2 грчеки; при 11 селах і 175 сел. ланах вона має 3 фільв., в них 153 лашти, 0,88 на селянський лан. Ще інтензивнїйше в королївщинї камянецькій (галицькій): 1564 р.

    37 лаш. жита

    11 пшеницї

    16 ячмірю

    115 вівса

    10 гречаи



    1570 p.

    38 лаш. жита

    17 пшеницї

    5 ячміню

    385 вівса

    - гречки





    беручи навіть низший рахунок — 1570 р. се дуже богато: в королївщинї 5 сїл і 102 лани, 3 фільв., в них має 98 лашти, припадає 1 лашт на лан.



    Але звернїм ся до сусїдньої з Побужем, але ще не зачепленої експортом збіжа королївщини ратенської й побачимо зовсїм иньше: 1564 р.

    29 лаш. жита

    1 пшеницї

    1 ячміню

    20 вівса

    8 гречки



    1570 p.

    24 лаш. жита

    2 пшеницї

    - ячміню

    6 вівса

    3 гречки





    тут 20 сїл і 365 сел. ланів, 2 фільв., збіжа 0,16 лашту на селянський лан.



    Подібне й на Поділю. Переходячи від побужських корол ївщин, де вони так докладно обчисляли умолот збіжа, його вартість, віднрсини до лашту ґданського, — ревізори пускають се все в трубу: торг збіжем іще не досягнув сих країв зовсїм, і господарство вело ся виключно майже для власншго прожитку. Приступаючи до описи господарства першого з тих подільських староств, Барського, вони завважають: „Там в тім старостві в досить просторони, так що не тільки фільварків, а й сїл можна-б більше мати, нїж їх єсть — якби Бог був ласкав дати спокій; а тепер, хоч є ким робити в тих фільварках, які є, але як засїють добре одного року, то держать збіже в стогах по полях „для пригоди”, а по части також на випадок неврожайного року, і вже в дальших роках так богато не сїють — от лише для виживлення замку й фільварків”. А про сусїдню Хмельницьку королївщину кажуть: „не дуже там поплатне збіже, а не дуже й записують, скільки наиолотять, аби лише мали що їсти з дня на день” 31). В величезній королївщинї барській знайшло ся по фільварках всього 1.035 кіп ріжного збіжа (докладнїйшого рахунку ревізори не роблять), а вартість його рахують вони по 8 гр. за копу; в королївщинї камінецькій 1.336 кіп, так само середно по 8 гр. за копу; в Хмельницькій всього 832 копи, вартости по 6 гр. копа. На лашти могло се дати коло 100, 130 і 85 лаштів, а що до вартости, то на Побужу копа збіжа випаде по яких 12-13 гр.



    Так само не захоплене було в тім часї новим рухом карпатське підгірє й Покутє. Про центральну й східню Україну нема що й казатп.



    Ся ріжниця в господарстві відбиваєть ся також дуже важними ріжницями в суспільно-економічних обставинах, які я тепер поясню коротко.



    В північно-західнїй Українї в третїй чверти XVII в. розвиваєть ся незвичайно живий рух коло фільваркового господарства. „Згін” селян і „скупля” їх селяеських ґрунтів та прилученнє тих ґрунтів до фільварків або закладаннє на них нових фільварків, практиковані й давнїйше 32), стають явищем дуже частим в другій половинї XVI в. Занотувавши кілька фактів скуплї селян в сяніцькій королївщинї, ревізори завважають: „коли так будуть що року скуповувати по кількох селян, то таким чином їх далї й у старостві зістанеть ся” не богато 33). Закладають нові фільварки не тільки дїдичі й державцї, а й ріжні дрібні доробкевичі, — служебники старостинські, ріжного стану люде. Заводять фільварки також війти й князї, користаючи з правк осаджувати в своє виключне володїннє селян малоземельних — загородників, та маючи право на певну панщину, невелику що правда — кількоденну по букві привилеїв, але безперечно в житю значно збільшувану. Коли навіть низші сїльські аґенти — т. зв. десятники змушували часом селян до панщинних робіт 34), тим більше могли се робити війти та князї.



    Так в ревізії тоїж сяніцької королївщини читаємо про старостинських служебників, що поскуповували кілька ланів від селян „не без розливу слїз”, і оден з них випросив привилей від короля на солтиство в c. Половцях „з правом скуповувати там селян, скільки хоче, а ті ґрунти прилучати до солтиства” — себто дешевим коштом заложити собі фільварок на селянських ґрунтах і стати малим дїдичом. Иньший якийсь шляхтичок випрошує собі грамоти від короля на право викупити два лани від селян і сусїднїй млин від міщан в c. Головенцї й заложити собі там „нове солтиство” в сїм селї 35). В Одріховій князь „недавнїми часами, не знати яким правом, відібрав ґрунти від двох селян, що сидїли на двох дворищах й прилучив до своїх ґрунтів”. В Мощенцї солтис „відібрав кілька участків тяглої землї від селян і прилучив до свого фільварка”. В Коростенку Війтівськім, слуга замковий, скупив ґрунти від трох селян і випросив на них привилей для засновання нового солтиства, попри те що давнїйше там істнувало! 36). Під титулом війтівств та солтиств, більше або меньше титулярних, творить ся численна серія нових дрібних держав з фільварковим гопсодарством і новими панщинними вимислами. Конституції з початку XVII в., проголосивши принціп, що війтівства й такі привілєґіовані солтиства повинні роздавати ся заслуженим воякам, як певного рода емерітура, підтримали й далї повели сю систему 37).



    Старости робили подібні-ж операці ще на більші розміри. Перемиський староста, скориставши десь в 1550х- рр. з якоїсь „причини” 38), цїле велике село Гійсько (було 36 дворищ) скупив і ґрунти ті обернув на фільварок, а самих осадив на обійстях (zagrodach), полишивши їм лише малі кусники поля і обложивши щоденною панщиною „від полудня”. На відібрних від селян 24 ланах заложено великий фільварок: з додатком прилученого „неповиточного” фібьварку на ур. Кругель, було в нїм при ревізії 500 кіп жита, 800 пшеницї, так що з становища панської кешенї операція ся була незвичайно „раціональна”! Подібну історію переказує ревізія львівської королївщини, де староста Гербурт в 1560-х р. „зігнав” селян c. Підлїсок з їх ґрунтів і на їх місцї осадив загородників, а ґрунти, очевидно, прилучив до фільварку 39). В иньшім селї — Туринцї державець Стан. Жолкевский, діставши се село, помірив селянам ґрунти і зіставивши їх частину селянам, частину забрав на фільварок, а знову частину ужив для осадження нових численних осадників. В 1534 р. тут було 28 господарств, що сидїли на волоськім праві, на неміряних ґрунтах, без панщинних обовязків, а про заможність їх сьвідчить дань худобою: кожде господарство давало по барану й свинї натурою, не користаючи з права грошевої оплати, уставленої для тих, щг свиней або баранів не мали. В 1565-70 рр. було тут 62 тяглі господарства на 10 ланах і 26 загородників, обложених панщиною для нового фільварку. Судячи з того, що частину ґрунту забрано на фільварок, давнїм селянам ледво лишила ся більше як третина їх даснїх ґрунтів. Цїле село з патріархального богацтва ґрунтів перейшло на малоземельних пів-пролєтарів; упадок добробуту давнїйших осадників видно з того, що замість давнїйших 28 баранів і 28 свиней, що приходило з тих давнїх 28 господарств, в 1565 прийшло з тих нових 62 господарств тільки 20 штук свиней і 1 баран. За то станув фільварок, на якім в 1570 р. було близько 1200 кіп ріжного збіжа, отже й тут реформаа цїною знищення селянського добробуту значно наповнила панську кешеню 40).



    Близші пояснення, які люстрації дають нам про переміни в згаданих селах, не часто стрічають ся в них; але порівняннє простих цифр, коли убувають селянські лани, або нагло зростає число загородників коштом давнїйших тяглих господарств 41), вкінцї — ляконїчні замітки про скуплю або згін, вказують і в иньших випадках на анальоґічні операції; забираннє розроблених, справьених ґрунтів під фільварки, дробленнє селянських господарств в інтересах збільшення панщини і заміну господарств поыних (з більшими ґрунтами й ширшою господаркою) малоземельними „загородами”, для панщини видатнїйшими, ніж ті повні господарства. Загородники часто не несли нїяких обовязків окрім „пішої панщини” (себто без худоб)и, але ся панщина бувала значна — два, три днї на тиждень, або й щоденна панщина від полудня, „постійна робота” 422), так що розмірно до економічної сили загородників і тої скількости ґрунтіы, яка лежала під ними, вони для фільваркового, панщинного господарства були далеко видатнїйші нїж господарства повні, „тяглі”. Отся замітка львівської ревізії може пояснити становище й ролю сього сїльського пролєтаріату в фільварковім господарстві: „Сї два села (Полтва і Замостє) треба розуміти як одно; людей там буває часом більше а часом меньше, бо часто роззбігають ся; чиншу нїякого не дають, хиба сїють — там, де їм підстароста позволить і покаже, а сидять на пстійній роботї, як загородники; села сї дуже потрібні для глинянського фільварку, але пп. Сверчі недавно забрали їм чимало поля і сїножатей, з яких вони мали прожиток, і через те забраннє у тих сїл поля і сіножатей зменьшило ся й засобів підданим і роботи замкови, бо їх богато забрало ся й пішло” 43).



    Сї підглинянські осади, може бути, являють ся пережитком двірської челяди, осадженої „за двором” давнїйшими часами (подібно як підльвівське Знесїнєн, де селяне сидїли на невеликих нивках і робили що треба „собою”, себто мабуть пішо (характеристичне в своїй наївности се повне уподобленнє панщинної роботи роботї худоби) — возили пісок, цеглу для мурів, глину і т. и., орали огороди й пололи, косили луку — тепер же те все роблять до двору воєводи руського” — котрому село було надане 44). Нові ґрупи й цїлі осади загородників, осаджених на дрібних ґрунтах і обтяжених сильною панщиною, відновляли сей давнїй тип на своїх хлїбах осадженої челяди 45). Дешевим коштом розвязувала ся справа дешевого двірського робітника. Сей загородницький пролєтаріат був дешевший нїж фільваркові робітники, яких треба було удержувати на двірських хлїбах, і вигіднїйший, бо сам мусїв промишляти за себе, а постачав фільваркови панщину в дуже значній скількости. Тому поруч процесу роздроблення селянських ґрунтів, що приносило з собю також збільшеннє суми панщини (бо за підставу для відбування або деяких робіт або й усеї панщини брало ся не лан, а господарство) 46), — ми в серединї і в другій половинї XVI в. бачимо також зиіст загородницької верстви — місцями навіть дуже сильний. Ми з'ілюструємо се приклащами кількох королївщин, на підставі матеріалів, які дають нам їх люстрації й інвентарі.



    В королївщинї перемишльськійй інвентар 1497 р. дає нам можність слїдити долю селянського землеволодїння вже від кінця XV в. Порівнюючи цифри 1497 і 1565 р. бачимо, що протягом тих сїмдесяти лїт площа селянських ґрунтів не зростала: в 11 селах в 1497 р. було 151 ланів селянського ґрунту, в 1568 р. тільки 158 отже 5% приросту. Розумієть ся, в дїйсности ґрунти селянські збільшали ся — через розробленнє неужитків; але се збільшеннє нейтралїзувало ся забираннєм селянських ґрунтів під фільварки. Число господарств збільшало ся через роздробленнє давнїйших господарств і твореннє малоземельних, загородницьких господарств: за той час прибуло 63 тяглих господарств і 59 загородників. Сей приріст з'їв надвишку ґрунтів над пересїчним півлановим господарством. Економічні обставини, очевидно, не допускали наразї сильнїйшого дроблення господарств, низше півланової норми, і коли воно силоміць переводило ся адмінїстрацією, то се не раз приводило до втїкачки. Тому в середнїх десятолїтях XVI в. господарство стає на сїй нормі, і число тяглих господарств не зростає, а натомість формуєть ся катеґорія загородницька: приріст людности, коли не відпливав на Підгірє, до новозвсновуваних там сїл, творив нову верству сїбьського пролєтаріату, піших панщинників: в 1497 р. сеї катеґорії в перемиській королївщинї не було ще зовсїм, в 1553 р. на 529 тяглих господврств в 19 селах було 66 загородницьких, в 1565 на 524 тяглих 141 загородницьких: число тяглих господарств за тих 12 лїт навіть трохи зменьшило ся, а число загородницьких побільшило ся більше як у двоє 47).



    Подібне бачимо і в королївщинї сяніцькій, в її північній, давно осадженій части — волостях Сяніцькій і Боській 48). Тут в другій і третїй четвертинї не зростає анї число господарств анї число селянських ланів: прирібки нейтралїзують ся скуплею й забираннєм селянських ґрунтів на панське господарство. В деяких селах ґрунти роздроблего сильно (до восьмої і дванадцятої частини лана), але нормою зістаєть ся півланове господарство. Надвишка людности коли не відпливає на Підгірє, де закладають ся нові осади на волоськім праві (без панщини і фільваркового господарства, що туди ще не зайшло) — творять катеґорію малоземельних, обтяжених панщиною загородників. В середнїх десятолїтях XVI в. воно як раз витворюєть ся: в 1520-1540-х рр. стрічаємо їх лише десь не десь, як виїмок 49), в 1558 р. вони вже становлять коло 5% всього числа господарств, а до 1565 р. їх число подвоюється й становить коло 11% з всоого числа господарств.



    В королївдинах положених далї на схід, як от у Львівській, селянське господарство ще не стало на нерухомій тоыцї , як на Посяню. Не вваюаючи на забираннє ґрунтів під фільварки, селянське зевлеволодїннє показує певний приріст: з 1545 до 1570 р. в 14 селах, для яких маємо цифри, число селянських ланів зростає на 11% 50). Поруч з тим множить ся число господарств дробленнєм давнїх ґрунтів — добровільним і примусовим. В тих 14 селах число господарств зростає за тойже час на 24%, а коли завважити, що богато ланів в 1570 р. було порожнїх, бо люде повтїкали, то виходить, що зріст господарств випереджає тут зріст селянських ґрунтів ще більше — на чотири рази. Особливо в рр. 1565-1570 усильно переводить ся дробленнє селянських ґрунтів, заходами самої адмінїстрації — майже весь приріст господарств припадає на роздробленнє давнїх господарств. Заразом зростає число малоземельних господарств, що не тільки самі творили ся, але й штучно витворювали ся, в інтересах фільваркової роботи, самою адмінїстрацією. В 1545 р. їх ще зовсїм не бачимо; в 1565 р. загородницькі господарства дають уже 7,5%, а дорахувавши дрібноґрунтові, дуже до них зближені, той 10%; в 1570 вони стаговлять 9,5%, а з дрібноґрунтовими 12% загального числа 51). Але заразом з'являєть ся велике число порожнїх господарств — при ревізії 1570 р. вони дали до 6 1/2% селянських ґрунтів. Се вказує, що селянство тяжко зносило ті операції, які переводили ся над ним саме в сих роках — ті переломи, звязані з розширеннєм фільваркового господарства, і богато з них кидало свої ґрунти й ішло шукати свобіднїйших обставин для свого господарства й житя.



    Поручч з розширеннем фільваркової рілї селянськими ґрунтами, йшло збільшеннє селянської працї, панщини, не тількр через дробленнє господарств та присаджуваннє загородників, а й безпосереднїм збільшеннєм розмірів панщинної працї. Делїкатнїйшу форму представляла щоб так сказати — конверсія давнїх чиншів і данин на панщину. В Теребовельщинї напр. староста Претвич в серединї XVI в., збільшаючи число фільварків, в кількох селах зменьшив чинш на 12 до 18 гр., але за те окрім давнїх робіт (вісїм день до року) обложив селян дводенною панщиною нп тиждень „від сходу до заходу сонця” 52). Розумієть ся, се збільшеннє значило кілька раз більше, нїж те зменьшеннє чиншу на 12 чи 18 гр., (селяне, щоб відкупити ся від такої двохденної панщини, мусїли платити по 60 гр.!), але все таки бодай якась тінь компензати була. В иньших випадках панщину збільшали чіпаючи ся якихось крючок, або й без них, — заводили просто як „новину”.



    Поруч зросту фільваркового господарства власне друга половина XVI в. характеризуєть ся дуже сильним і скорим зростом панщини. В 1520-х рр. за норму уважано оден день панщини з лану на тиждень; в серединї XVI в. в західнїй Українї середньою панщиною стає вже два днї з середнього, півланового господарства; при кінцї XVI в. — три днї з півланового, значить шість день з лану, і з перенесеннєм панщини з лану на господарство кожде дальше роздробленнє господарств збільшало суму панщин. До того прилучали ся роботи додаткові, і штрафні — роботи за кару, в родї того що як селяне не стануть на панщину прт сходї сонця, то замість двох днїв мають робити шість 53), і т. и. Скарги селян з корлївщин на сї новини помагають мало, бо крім того що всї роспорядження правительства зіставали ся найчастїйше не сповненими, само воно в інтересах зросту своїх доходів (хоч ті доходи в дїйсности йшли виключно майже до старостинської кешенї) прияє збільшенню фільваркового господарства і вповнї допускає збільшеннє панщин всупереч старим практикам і привилеям, а відповідно до загального зросту панщини по всяких маєтностях 54).



    Оповіджена мною на иньшім місцї 55) історія c. Добрян в львівській королївщинї служить характеристичним прикладом тих „новин”, які заводили ся й переводили ся в селянських відносинах в звязку з сильним збільшуваннєм фільваркового господарства. В початках десь другої чверти XVI в. заложено в Щирецькій волости поруч старого фільварку в Щирцї ще другий в Добрянах. Щоб постачити йому робітників, адмінїстррація хотїла підвисшити панщину в Добрянах; але селяне не піддавали ся, покликуючи ся на свій давнїй привилей XV в., що обовязував їх робити тільки вісїм днїв до року. Сумроти того адмінїстрація присадила на ріжних кавалках ґрунтів кільканадцять малоземельних господарств (в 1565 р. було їх 17 на 4 1/2 ланах), з обовязком двохденної панщини, щоб забезпечити робітника фільваркови. Самі одначе королївські ревізори признали таке становище за ненормальне й дорікали старостї, що він не потягає селян старої осади до вищої панщини; вони (вже в друге) наказали селянам робити два днї на тиждень, а староста поспішив ся заявити, що він при такій підвишцї панщини потрвпить заложити ще оден фільварок, і дїйсно заложив третїй фільварок в сусїднїм селї Красові. Селяне, що правда, й сим разом спротивили ся підвисшенню, але нам інтересні тут ті напрями, якими йде великогосподарська економія, а вони відбивають ся в сїм епізодї дуже добре. І в переважній масї такі епізоди кінець кінцем кінчили ся повною побідою над опозицією селян.



    Матеріал, яким ми отсе оперували, зібраний з галицьких королївщин; безперечно одначе, що тими-ж дорогами йшло господарство і в маєтностях прпватних. Там, де маємо ми якісь звістки з сеї сфери, бачиимо такіж явища як і по королївщинах. Я мав нагоду навести замітку ревізорів 1565 р., що в Сяніцькій землї убуло подимне в приватних маєтностях тому, що шляхта „зігнала чимало селян з їх ґрунтів, забираючи їх на фільварки для свого прожитку” 56). В поборових реєстрах 1589 р. в Ярославських маєтностях читаємо: Рудановичі 12 1/4 ланів, а 2 1/2 забрано до двору (на фільварок), Вербна



    7 1/2 ланів, а 7 забрано до двору, Ляшки 11 3/4 ланів, а 2 забрано до двору 57). В маєтностях Конст. Корнякта зігнано й забрано „до двору” цїле село Сьвяте, де ще по реєстру 1515 значило ся 12 селянських ланів 58). В Тичинській волости в Гальвиговій 47 ланів, 4 1/2забрано до двора 59), і т. д.



    Розвій малоземельних господарств в приватних маєтностях, ішов таким же скорим кроком як по королївщинах. Тим часом як у сяніцькій королївщинї в 1560-рр. число малоземельних супроти числа осїлих селянських ланів в старих осадах виглядає близько як 2:9, в загальнім рахунку королївщини як 2:15, а в цїлім повітї (в маєтностях королївськмх і приватних разом) в рєстрі 1589 ся пропорція випадає як 4:9: таку величезну надвишку (майже у-двоє против королївщин 1560-х рр.) мусїли дати головно маєтности приватні.



    В перемиській королївщинї процент малоземельних зростає ще сильнїйше: тільки в старих осадах в 1560-х рр. їх відносини виглядали як 1:2, в 1589 р. в цїлім повітї майже як 2:3 60). На Побужу-ж сей процес розвинув ся ще скорше: там уже реєстр 1569 р. показує число малоземельних господарств майже рівне з числом ланів: в Холмській землї на 2.825 селянських ланів було малоземельних 2.101 (в 1589 р. 2.669), в Белзькій на 2.375 в 1569 р. малоземельних 2.837; разом на 5.200 ланів 4.938 малоземельних уже в 1569 р. 61).



    Докладнїйші пояснення поборових реєстрів сих земель дають деякі цїкаві вказівки на сю еволюцію. З загального числа 4.938 малоземельних 1569 р. тільки 2.222 мали рілю, решта се „загородники без рілї” і коморники — два означення, що означають теж саме властиво. В 1578 р. на загальне число малоземельних було загородників з рілею 1.651, отже ся катеґорія зменшала ся, а натомість зростало число загородників без рілї й коморників. Одначе в поодиноких повітах ми стрічаємо часом значний зріст в катеґорії загородників з землею (нпр. в Красноставськім вона зростає з 224 на 505, Грабовецькім з 176 на 246); може се залежати почасти від иньших способів відріжнювання сих катеґорій у ріжних ревізорів, але скорше мабуть тут маємо реальні ріжницї; те саме, що бачили ми вище, коли з тяглих селян, забераючи їм землю, робили малоземельних загородників, а загородницькі господарства дробили ся, чи також умисно творили ся з господарських мотивів через забираннє рілї, — перетворяли ся в загородників без рілї або коморників — людей, що коли не займали ся реммеслом, жили як зарібники (на загальне число 2.641 коморників 1578 р. тільки 248 мали худобу).



    Сьому подвійному процесу пролєтаризації: обезземеленню й обтяженню панщиною селянська людність часами пробувала стаивти опір, частїйше — коли не годна була помирити ся з ним, кидала свої оселї й мандрувала туди, де меньша нагнїтала панщинна шруба — з слабшим або й зовсїм не розвиненим фільварковим господарством. Так рухаєть ся лава осадників на Поднїпрове й Побоже (про сей похід будем говорити на иньшім місцї), а за нею — як ловецькі племена за зьвірем, що мандрує з старих осад, — сунули ватаги панів, рухало ся панське господарство з фільварком і панщиною. Тільки утїкачі — селяне ставили ширші кроки, нїж та важка артилєрія великого паньського господарства, й поколїння минали, перше нїж „на нових землях” виростав панський фільварок і в свої крипи брав селянина. Особливо в східно-полудневій Українї місцеві кольонїзаційні обставини ставили сильні перешкоди розвоєви фільварчаного господарства — хоч воно лежало в плянї, in spe кождої шляхетської займанщини 64), а експорт лїсових товарів, що в першій половинї XVII в. вів ся,, як ми бачили, на широкі розміри майже з цїлої української території, приготував дороги, способи й пляни експорту збіжа.



    В остатнїй чверти XVI і в першій XVII в. хлїборобство на вив із, фільваркове господарство в ширших розмірах, з своїми приналежномтями, опановує Волинь і починає заберати також сусїднї части Київщини. Не тільки в північно-західнїй части Волини, близшій до Буга, а і в східнїй та полудневій ми стрічаємо ся з експортом збіжа. Так нпр. в 1596 р. в однім процесї фіґурує служкбник кн. Острозького, що веде підводи з збіжем з Полонських маєтностей, себто з київського погранича, „до Буга” 63). Обовязки селян ходити з підводами „до Буга” стає звичайним явищем на Волини з кінцем XVI в. 64), і звідти розширюєть ся й далї: в аренднім контрактї Бердичічської маєтности, в Житомирськім пов. 1611 р. селяне також обовязують ся піти підводою з кождої пів-волоки раз на рік „до Буга або до Львова” 65). Волинські господарі та арендарі, навіть не великі, висилають транспорти збіжа: „комяги зі збіжем до Литви, а на шкутах до Прус і Кгданска” 66), і наскільки сї безпосереднї транспорти були тут річею росповсюдженою та жизненною, показують нпр. ухвали волинських соймиків, що домагають ся, аби громада м. Ґданська не присвоювала собі права суда над шафарями й службою їх сплавів — панськими, волинськими підданими 67). Крім того розвій горічаного промислу й консумції, а навіть вивозу (горілку також вивозили навіть до Ґданська) та годівля худоби на експорт давали також попит на збіже, й фільваркове господарство на Волини в першій половинї XVII в. доходить значних розмірів, несучи за собою й свої атрибути: зріст панщини, роздробленнє ґрунтів і т. и. Як було показано на своїм місцї 68), трехденна панщина з пів-волоки (15 морґів), з ріжними додатковими роботами й робочими дпями, стає вже тут нормою в першій половинї XVII віка, а доходить і чотирох і пяти днїв на тиждень, одним словом — доходить уже дуже високого напруження.



    Таж система — інтензивного як на той час господарства (показчиком сеї інтензивности одначе була виключно висота селянської панщини) 69) поступала в Поднїпровє та Побоже, але завдяки ріжним перешкодам не встигла опанувати сї території перед великим народнїм рухом, який і змія її завязки. Загалом беручи, хлїборобство не вийшло тут за границї власного прожитку та того попиту, який давало йому вареннє горілки й пива та по части, в деяких місцевостях — годівля худоби на вивіз. В цитованім вище контрактї 1634 Калиновскі з своїх уманських маєтностей в уплату грошей обовязують ся вислати потша, мід, волів 70). Боплян, описуючи східню Україру 1630-х рр., в браку експорту бачить головну причину слабого розвою хлїборобства й навіть — лїнивости козаків (розуміти — взагалї місцевої людности): „родючість ґрунту, пише він, дає збіже в такім богацтві, що часто не знають, куди його подїти, тим більше, що не мають сплавних рік” 71). Коли одначе експортували попіл з Уманя й Лисянки, Гадяча й Миргорода, от й транспорт збіжа та иньших продуктів рільного господарства був, очевидно, тільки питаннєм часу: треба було тільки відповідно стверднути суспільно-економічним відносинам, настільки, щоб можливою стала значна панщина — ся перша і одинока підстав апанського рільного господарства, і експорт збіжа з східньої України став би теж на порядку дня.



    Примітки



    1) Лїтература: Loschin Geschichte Danzigs топ dor altesten bis zur neuesten Zeit, Dauzig, 1822. aHirsch Danzigs Handels- und Gewerbegeschichte unter der Herrschaft des deutschen Ordens, Leipzig, 1858. Lauffer Danzigs Schuffs- und Waarenverkehr am Ende des XV Jhrh., 1894 (Zeitschrift des Westpreussischen Geschichtsvereines, XXXIII). Damus Danzlgs Beziehungen zu Frankreich, 1881 (Zeitschrif, V). Kunze Das erste Jahrhundert der deutschen Hanse in Englang, 1891 (Hans. Gesch.-Blatter). Kstner Danzigs Handel mit Portugal im sechszehnten Jhrh., 1880 (Zeitschsr. І), і йогож Die Handelsverbindungrn der Hansa speciell Danzigs mit Spanien u. Portugal seit 1583 (ib. V). Hirsch Ueber den Handelsverkehr Danzigs mit den Italienischen Staaten zu Ende des 16 Jhrh., 1847 (Neue Preuss. Provianzialbl.). Про торговлю з Поллщею Шелонґовского Pieniadz (більш компілятивно). Про торг збіжем:



    Naude Die Getreidehandelspolilik der Europaischen Staaten vom 13 bis 18 Jhrh., 1896 (Acta Borussica) розд. VI.



    2) Lauffer ор. c. c. 36, 40-1.



    3) B 1490 на загальну суму 241 тис. сотнарів всї иньші роди збіжа (пшениця, ячмінь, стручкові) дають не сповна 8 тис., в 1492 — півпята тисячі сотнарів.



    4) Volum. legum. I c. 69.



    5) Наводжу оисї цифри влоцлавських митних записок з Ставіского (Encyklopedya rolnicza II c. 199-200):



    1537 року збіжа з фільварків лаштів 5.084 1/ 2, скупного 1.195, разом 6.279 1/ 2.



    1558 р. збіжа proprii laboris 3.158, скупного, 907, увільненого 1468, разом 5.534.



    1560 р. збіжа шляхетського 5.013, міст вільних 1.846, увільнених 843, оподаткованих 2.256, разом 9.958.



    1579 р. збіжа з маєтностей духов. 379 1/ 2 зі староств 881 1/ 2 (+ маку 72); шляхецького 3.331 (_+393 маку), з міст 1.194 1/ 2 (і маку 143 1/ 2); осібно в Бидґощі записано 2.709 1/ 2, з сїл 33 1/ 2, на комягах 2.867 (і маку 49); всього вивезено до Ґданську обчисленого збіжа 16.939 лаштів.



    6) Script. rerum. polon. XV c. 219.



    7) Naude ор. c. с. 345.



    8) Бершадскій І c. 142.



    9) Жерела III c. 21 (красноставська королївщина), 63 (холмська), 77 (городельська), 225 (сокальська — wyelie lyudzi, ktorzi stamtad zboze do Gdansk
    Страница 18 из 55 Следующая страница



    [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.