LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 2

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    загальнїйші характеристики поднїпрянської караванної торговлї в описях поднїпрянських замків та иньших джерелах представляють московський торг головним огнищем сеї торговлї: в гору Днїпром ідуть каравани зі східнїми товарами до Москви, в долину Днїпром ідуть каравани з московськими товарами в Крим чи в турецькі міста. „Кгды купъцы чужоземъцы идуть в корованехъ з Турковъ, з Орды, з Москвы, дають воєводе мыто головъное отъ копы по 2 гроши, а к тому поклонъ по доброй вшли дають: з Турковъ идучи речами єдвабными, а з Москвы собольми и инньшими товары тамошъними”, каже люстратор 1552 р., описуючи доходи київського замку, і теж більше меньше кажуть люстрації иньших поднїпрянських замків: в гору ідуть товари „ординські”, очевидно до Москви, в долину „московські” 44). Найчастійше виступають в наших звістках купцї турецькі й татарські, себто піддані султана й кримського хана, що ідуть до „Москви” з східнїми товарами, а звідти потім везуть товари московські, як читаємо в однім актї про козацькі-погроми, що вони „громили по колку кроть корованы купъцовъ турецъкихъ и перекопскихъ, которыє того году инъшиє шли зъ Орды къ Москве черезъ поля, а инъшиє вжо зъ Москвы назадъ до Орды” 45).



    „Москву” туж одначе треба розумітти в ширшіс значіню — як землї Московської держави, до котрої тодї (в серединї XVI в.) належав також Новгород і Псков і Смоленськ з горішнїм Днїпром. Каравани сюди мусїли йти з Київа в гору Днїпром, і сею дорогою, на Смоленськ і Новгород, транспортували ся східнї товари далї в балтийські порти, як каже зовсїм правдоподібно Михайло Литвин 46). Се було продовженнє — слабоньке тільки, старої великої торговлї на ,,пути изъ Варягъ въ Грекы”, і східнї товари мусїли бути головною рубрикою серед тутешнього товарового довозу з полудневого Днїпра. Але се не було одиноке джерело східнього товару для тутешньої торговлї, бо він ішов також Волгою з передньої Азії, і в часах по прилученню псковсько-новгородських і смоленських земель до Москви, волзька торговля, що була в руках купцїв московських, мала всї шанси брати, що далї, рішучу перевагу над днїпровським транзітом. Головним-же торгом для нашого днїпровського транзіту була безперечно сама Москва Сюди каравани з Кпїва йшли Десною на Остер, що стояв при московській границї, й на Чернигів — такий маршрут ми дїйсно стрічаємо в наших документах 47). Сюди-ж ішла згадана вище дорога з Перекопа на Путивль, „полями”.



    Про склад такого більшого каравана з тих часів може нам дати досить добре понятє караван, розбитий козаками на Санжаровім в 1545 р. (тому досить добре нам звісний з дипльоматичної кореспонденції) 48). Ішов він до Москви; на чолї його стояв „старший купецъ у головахъ” — Хаджи Велї, турецький купець з Царгорода; крім нього богато иньших, з яких по імени названі пятнадцять купцїв царгородських, вісїм купцїв з Кафи — Турків і Вірмен, турецьких підданих, і четверо татарських, з Кіркйора, що везли з собою гроші кримського хана — правдоподібно на закупно московських товарів; крім того були ще купцї иньші, не названі поіменно. Караван був великий і многолюдний, тому й осьмілив с йти „яловими полями”, і навіть, як оповідали козаки, стрівши козаків-промисловцїв на дорозї, напав на них і погромив 49), але потім напали на них иньші ватаги, з більшими силами, і погромили караван. Що в нїм було, по части можемо судити з тих річей, які знайшли ся ся ще у козаків при слїдстві: оксамит в штуках і в „газуках”, золототканий і без золота, в ріжних кольорах; камка — шовкова матерія сильнїйша (перське „камха”), звичайно з кольоровими взорами, часто ткана золотом або сріблом, ріжних сорт: „бурска” (від Бруси, на малоазійськім берегу), кухтерь (кахтир, кіхтир, особливо сильна сорта камки), „наклеювана'' (клеєна,п ідлїйша); тафта (перс. тафте) лекша шовкова матерія — ріжних кольорів, гірший сорт її звав ся китайкою; шовк не тканий (бурський і ,,чериковий”), на вагу, на „лїтри”. Отже все товари шовкові 50). Чи цїлий караван тільки їх лише віз, се одначе сумнївно. Загальну вартість товарів його купцї рахували на 862 тисячі — не сказано, чого; як турецьких аспр, то було-б се коло 20 тис. золотих, як московсььких „денег”, то було-б 8.620 рублїв 51). Як частинне відшкодованнє (бр самі признавали свою вину в сїм інцидентї) купцї потім згодили ся взяти від правительства в. кн. Литовського 5.000 золотих червоних, або 3300 коп грошей (6600 злотих).



    Шовкові товари, що виступають в сїм епізодї, були одною з найважнйїших, може — найважнїйшою навіть катеґорією орієнтального довозу. Крім них возили: східнє й полудневе коріннє, коври, вироблені шкіри, вироби шкіряні, бавовняні, металїчні. В заміну „з Москви” везли на полудне передусїм ріжного рода футра, в шкірках і в шубах, і „московські товари” — шкіру вироблену, також шкіряні вироби, „рибій зуб”, і т. и. „Коли караван іде з Орди, старостї дає такі дарунки, каже люстрація черкаського замку: камка александрійська на золотї, лїтра шовку, ковер, тижми (черевики), тебеньки (шкіряні убори для коня), сафян; підстаростї від каравану: чамлят („чемлїт” укр. пісень, вовняна матерія) 52), півлїтри шовку, гривенка (пів фунта) перцю. А коли караван іде до Орди, тодї старостї від каравану: шуба лисяча „завийскова” (від вия, шия — з певних частей шкірки), сагайдак, сїдло, шлик (шапка) лисячий” 53). А от як вичисляє товари „турецькі” й „московські” трохи пізнїйша (2569), але на давнїйшій практицї оперта тарифа мита волинських і підляських комор 54):



    Товари турецькі: камка шамська,, куфтир, байберка (матерія з крученого шовку, часом з золотом, відти нашб айбарак — шовковий або брокатовий кафтан), китайка бурська, турецька і бробиха, фарар (матерія тоїж вартости що китайка), чамлет, мухояр (матерія бавовняна з вовною або шовком), кіндяк (бавовняна матерія, на відшивки), шовк бурський і царгородський на лїтри, бавовна на камнї, пояси (чинкатори — cingatura) — золототкані, шовкові й бавовняні, коври, конї й кінські убори — кутаси, сїдла, узди, футра рисїв, росомах, лисів, сафян, фарби, ляк, клей, коріннє: шафран, імбир, цинамон, гвоздики, мушкатний горіх, кмін, перець, кадило, ладан, мігдали, риж й ин.



    Товари московські: футра в шкірках („сороках” — по сорок штук) і в шубах та ковнїрах — соболї, куницї, горностаї, норки, видри, медведї, ббри, вовки, песцї, лисицї, білки й ин., юхт (виправлена шкіра), „рибій зуб”.



    Участь місцевої, української людности в сїй торговлї була тодї, як я вже сказав, дуже мала. Перед київським погромом 1482 і спустошеннєм Київщини вона мусїла бути більша. В одній грамотї ми маємо згадку, що за Казимира Ягайловича в Київі був склад заграничних товарів, як і в Луцьку, то значить, що всї заграничні купцї могли з своїми товарами йти тільки до Київа й тут спродавати свої товари, а транзітом з ними йти не могли 55). Виїмок робив ся тільки для турецьких купцїв, що прибували з турецькими послами (посольства взагалї в тих часах використовували ся для купецьких цїлей, а особливо посольства турецько-татарські й московські. Така привілєґія складу (про неї будемо говорити ще низше) давала ся в інтересах місцевих купцїв: заграничні купцї, не маючи права перевоза транзітом, мусїли продати товари місцевим купцям. Таким чином київські купцї XV в. мусїли-б бути посередниками в торговлї купцїв московських з купцями східнїми. Можна одначе сумннївати ся, чи з такого права складу, коли воно дїйсно було, робили Кияне повний ужиток. Ми маємо звістки Контарінї з 1474 р., отже ще перед погромом, і він оповідає про московських купцїв, що через Київ ішли з товарами до Криму: сюди приїздить, каже він, богато купцїв з північної Руси (Rossia alta, що означає очевидно також і купцїв московських) 56) і караванами їдуть до Кафи 57). В тих привілєґіях і пільгах, які давали ся Київу після його погрому, нема нїяких вказівок на право склада, анї на якусь участь київських купцїв в транзітній, заграничній торговлї: іде мова про торговлю внутрішню, увільненнє київських купцїв від мит на коморах Київської землї, а потім і цїлого в. кн. Литовського, та про ріжні доходи від заграничних купцїв, що приходили до Київа 58). Не можна, розумієть ся, вповнї покласти ся на таке замовчаннє, але в кождім разї якусь виднїйшу участь київських купцїв в заграничній торговлї при такім мовачнню трудно припустити — в першій половинї XVI в. спеціально. Описи й иньші джерела середини XVI в., окрім оплати мита, также говорять про ріжні зривки від приїзжих купцїв і караванів, але нїчого не згадують про участь місцевої людностии в сїй торговлї. Окрім мита, каравани складали місцевій адмінїстрації дарунки за опіку й охорону (инодї за се діставали від неї потрібні запаси поживи, або робили їм учту); брала ся з них т. зв. „обвЂстка” — певна оплата при оповіщенню по приїздї; провідників до караванів і людей до човнів, коли хотїли їхати втдою, купцї мусїли брати з людей місцевих, і човни від них. В Каневі нпр. се було привілєґією міщан: „наймают ся подъ нихъ с чолънами мещане тутошныє тяглиє, а земянъскимъ ани жадънымъ инымъ найматися не вольно”, в Черкасах — самих Черкашан; завдяки тому можна було, розумієть ся, жадати цїни можливо високої, і зривок сей уважав ся так значним, що староста від себе вже брав з кождого такого наймленого човна від його влаатителя по золотому 59). В Київі була уставлена висока такса — дванадцять коп грошей на іновірних купцїв (Туиків, аТтар і Вірмен), зловлених на інцестї, а тому що купцї, аби меньше платити мита, переладгвували вози, переїздячи Київ, була практика, що коли віз уломить ся під тягарем на київських горах в границях міста, від Золотих ворот до р. Почайни, то весь той віз із товаром забирали на київського воєводу „подле києвъского права” 60). Михайло Литвин оповідає, що від перехожих караванів в Київі потягають значні зиски воєводи, митники, купцї, міняйли, властителї човнів, фірмани, корчмарі й шинкарі, й т. и. 61).



    Одинока галузь заграничної торговлї, що вела ся місцевою людністю й для потреб її, се була торговля сілю. Сіоь на Поднїпровє в XVI в., як і давнїйше, в XI-XIII в., приходила двома дорргами — сіль „біла” — топчаста, в „головажнях”, галицька, що приходила сюди з Поділя, і сіль чорноморська, що приходила „ззнизу” 62). Ся остання ішла з двох джерел — з кримських озер, „з Перекопа”, і з чорноморських лиманів. Михайло Литвин, мішаючи се до купи, каже, що сіль привозять з таврійських лиманів званих Качібейськими: за десять стріл, славних київських стріл, з орлиними перами, Татари позволяли набирати цїлий човен солею, каже він 63). В дипльоматичній кореспонденції середини XVI в. маємо близші звістки про довіз солї з Качібею: ,,соляники” приходили туди з Київа і Луцька, і за оплатою „стародавнього мита” мали свобідно наберати сіль: кримський хан відповідає за їх безпечність і забезпечає їм „сторожу людей наших”, тільки козакам не ручить безпечности, противно — скаржить ся, що їх соляники, приходячи по сіль, побивають і беруть в неволю його Татар 64). Партиї соли, що везли сї соляники, звали ся десятками 65). Сіль ішла в гору Днїпром, возами й барками (комягами) до Київа, і дальше — на Днїпру й Припети, на Мозир, до Білої Руси 66).



    Окрім соли з низу ватаги „уходників” привозили з степових промислів в значних масах мід, віск, сало, мясо, шкіри й особливо рибу — щуку,_коропів, лещів, сомів і красу Днїпровського полову — осетри; рибу сю везли сьвіжу, вялену й солену, в бочках 67). Риба ловила ся також в великих масах і вище, в околицях Київа, і особливо на Припети, на устю р. Тура: Михайло Литвин оповідає, що там з початком марта риба йшла нечувано збитою масою, і туди на сей час мсаами з'їздили ся купцї по рибу (він каже, очевидно — побільшуючи, що за день наповняли там рибою до тисячки возі)в 68). Крім місцевої людности на сї промисли приходили люде з горішнього Днїпра — з Мозира, Вихова, Могилева, „й иньші чужогородцї”, щр оплативши ся старостам за право промислу і віддавши потім певну частину здобутого (черкаський староста нпр. брав восьму часитну „з рыбъ, з сала, з мяса, зъ кожъ и зо всего”), везли потім продукти собі до дому 69).



    Мід в великих масах споживав ся в поднїпрянських містах, по корчмах; в Черкасах старости навіть не позволяли міщанам возити мід до Київа, анї продавати кому, тільки забрали до корчом, по певній примусовій цїнї 70). Збіже мусїло приходити в значних масах з горішнього Днїпра, бо в першій половинї XVI в. хлїборобство в Київщинї так упало, що навіть для тутешнїх залог привозили хлїб з північних волостей Днїпром 71). Черкаські міщане, як оповідають, везуть до Київа, мід і рибу, щоб квпити собі ,,жита і иньших живностей” 72) — очевидно, теж привозних переважно. Одначе й залюдненнє тутешнє в першій половинї XVI в. було таке слабе, що цїла та місцева торговля, абсолютно взявши, була зовсїм не велика. До експорту з місцевих продуктів в сїм часї міг іти віск і шкіри; з кінцем XVI в. розширяєть ся на Поднїпрянську Україну вивіз лїсових продуктів, але про ньоо будемо говорити низше. Тут згадаю іще про оден місцевий продукт, що далї служив sui generis важним продуктом заграничної торговлї — був ним невільник.



    Про торговлю невільником в давнїйших столїтях була мова на своїм місцї 73). Уже в Х-XII вв. кримські міста й Царгород були великими торговищами для руського і взагалї східно-европейсьаого невільника, що в великім числї довозив ся чи то руськими купцями, чи то Половцями, що продавали в кримаькі міста людей, взятих в полон під час їх нападів. Заснованнє в Криму італїянських кольонїй і торговищ росширило й оживило торг східноеаропейським невільником — його почали вивозити в великих масах в західнї порти Середземельного моря. XIII-XV столїтя були часом нового розвою невільництва в краях Середземельного басейна; під впливом ріжних чинників, а передовсїм — запотрібовання й браку робітника, розвиваєть ся там попит на невільника, і його в великих масах починають довозити з ріжних „невірних” країв — католики, як ми знаємо, не могли бути, вп рінціпі, рабами, а що до невірних зачисляли всїх не-кстоликів, тож не було перешкод в уживанню нашого невільника. Венеція і Ґенуя в XIV-XV вв. були як раз найбільшими торговищами невільників 74), і поруч ріжних иньших невільників — татарських, черкеських, болгарських і т. и., вони вивозять в західні порти також в великім числї невільників і невільниць з наших країв, тим більше що татарські напастники постачали їх в великім числї, а попит на них був навіть більший нїж на иньших. Тана і Кафа були головними експортовими місцями, а як широко вів ся сей експорт, показують сучасні корабельні приписи, що забороняли з санїтарних мотивів везти на поменьших ґалєрах більше як 30 невільників, а на більших — найвище 60 75).



    В XIV-XV вв. торг чорноморським невільником захоплює цїле побереже Середземного моря. Нпр. статистика невільників з крайнього кута Серадземельного моря — Русільона, на французько-гішпанськім пограничу, для XV в. виказує цїлу третину рабів з чорноморських країв, і близько четвертину — невільників „руських” і „білих Татар” — себто татарських невільників з земель українських і великоросийських. Цїна на них була найвища — за них платили 50 до 100 лїврів, тим часом як за иньших не платили вище 60 лїврів 76). В Італїї цїни були значно вищі й ішли ятгом в гору — в XV в. платили по 30-50 дукатів і вище, і найдорожше платять ся знову таки руські невільники, а ще вище невільницї — платили за них часом до 100 дукатів; цїнили їх за красу, тому уживали ся вони не тільки до роботи, а й на иньші цїли. Фльорентийська патриціанка сіньора Строцці дає нпр. такі науки свому сину (лист з 1455 р.): „як ожениш ся, тобі буде потрібна невільниця; напиши, яку схочеш — чи Татарку — вони витривалі на роботу, чи черкеську — всї вони визначають ся здоровєм і силою, чи руську — з Росії, що визначають ся приємністю й красою (sono piu gentile di compressione e piu belle)” 77). Панї Строцці вкінцї радить синови купити Татарку — з мотивів господарських, але упадок родинного житя і моральности тодї власне піддавав иньші мотиви попиту. І власне в XV в. появляєть ся на італїянських тортах в великих масах руський невільник, особливо невільницї: їх бувало все значно більше нїж мущин (кілька разів більше), і пересїчно вони цїнили ся дорожше. Положеннє їх зрештою при тім всїм і в сих цивілїзованих краях, серед розцьвіту італїанського відродження, зовсїм було незавидне: їх трактовано з цїлою консеквенцією старого прінціпа, що невільник становить тільки річ і власність сього пана, і хоч їх часто хрестили (а в Фльоренції охрещеннє навіть вимагало ся приписами), ся католицька віра не причиняла ся зовсїм до набутя якихось людських прав. Всякі роди кари були дозволені панови супроти невільника, і навіть забитє його не уважало ся переступом. За те незвичайно острі кари — аж до кари смерти, накладають сучасні кодекси за нарушеннє прав власности пана над невільником — крадїж його і т. и. 78).



    Замкненнє Чорного моря для італїанських купцїв в другій половинї XV в. (властиво від коли Турки здобули Царгород) ослаблює експорт чорноморського невільника. Уже в 1449 р. венеціанський сенат застановляєть ся над справою довозу невільників супроти скарг на все більший брак невільника 79). Ґенуезцї пробовали урядити експорт невільника з Кафи суходолом, через Галичину, і кілька звісток про таке транспортованнє невільників сюдою маємо з 1460-70 рр. 80). Упадок італїанських чорноморських кольонїй в 1470-х рр. задав останнїй удар сьому торгу їх, і в звязку з сим упадає невільництво в Італїї з кінцем XV в. В XVI-XVIII вв. на західнїм побережу Середземельного моря воно ще істнує правно, але в житю невільники стрічають ся все рідше.



    Далї вивозив ся натомість чорноморський невільник, як і перед тим, на східнї торговища. В великих масах вивозили невільника до Єоипту — там окрім робітників куповано невільників, уже від XIII в., до султанського війська, т. зв. мамелюків, в великих масах: в XIV в. річний довіз мамелюків до Каіро досягав 2.000 голов! Сюди отже вивозили більше мущин, як невільниць, і для мамелюцького війська особливо пожадані були Татари — за них платили 130-140 дукатів за голову 81). В великих масах вивозили чорноморського невільника до Туречини, Малої Азії. В великім числї уживали їх в своїх господарствах самі кримські Татари. Михайло Литвин, що з гіркою іронїєю росписуєть ся про сей масовий вивіз невільника, каже, що й тут наші земляки мали дуже добру, хоч не дуже похвальну для них самих репутацію: при продажі невільників, каже він, продавець викликає, що се невільники нові, ще не попсовані, з землї королївської (Литовсько-польської держави), а не московської — бо московські невільпики, як брехливі і хитрі, на невільничім торзї мають низький курс 82). Тоаар сей, каже він, дорогою цїною купують чужосторонні купцї, що перепродують його потім в дальші краї — Сараценап, Персам, Арабам і т. д. Торг невільниками іде у всїх кримських містах, а найбільший в Кафі; тут їх часом цїлими юрбами женуть з торговища просто на кораблї, і через те Кафу, каже наш мемуарист, можна назвати огидною ненаситною пащею, що пожирає нашу кров.



    Примітки



    1) Огляд матеріалів і лїтератури до історії економічних обставин на Українї див. в прим. 1.



    2) Див. т. III 2 c. 333 і далї.



    3) Див. т. V c. 233 і далї.



    4) Michalonis fragmina, вид. 1615 с. 36, пор. Мемуари вид. Антоновичом І c. 52-3.



    5) Про се див. в т. IV c. 249 і далї, а більше і спеціальнїйше у Гайда (Heyd), Geschichte des Levantehandels II c. 77 і далї.



    6) Див. т. IV c. 250-1.



    7) Див. т. І 1 c. 248-6, 257-9.



    8) Див. про них т. IV c. 351-2 (там і лїтература).



    9) Рубруквіс каже, що до Сольдаї приходять mercatores venientes de Turchia volentes ire ad terras aquilonares et a converso venientes de Roscia et terris aquilonaribus volentes transire in Turkiam (Recueil de voyages IV c. 215), пор. Історії т. І 2 c. 2533.



    10) Клявіхо — витяг в Чтеніях моск. 1864 IV c. 217.



    11) Див. т. II c. 194, 197-8.



    12) Іпат. c. 393, 1 Новг. c. 245; про їх церкви в Київі див. т. ІІ 2 c. 273.



    13) ad regem Russiae perveniens ab eodem rege et principibus urbis ditissimae Chios de ferinis pellibus pretiosis valentibus centum marcas recepit atque easdem vehidulis ferens cum negotiatoribus Ratisponam pacifice pervenit. Vita s. Mariani abbatis ratisponensis — Acta Sanctorum з 9/II, c. 369. Про сї зносини Реґенсбурґа з Київом Heyd ор. c. II c. 719 і спеціальна розвідка Васїлєвского Древняя торговля Кіева съ Регенсбургомъ, Ж. M. H. П. 1888, VII (автор одначе попритягав туг до Київа, трохи довільно, ріжні звістки, де йде мова про зносини з Русию взагалї); він також приходить до виводу, що в другій половинї XII в. торговля з Київом була в руках нїмецьких — роля Київа була в нїй пасивна.



    14) Quidam ecclesiae familiaris Hartwic nomine, habitans in regione Rusciae in civitate Chiebe dicta peccuniam suam videlicet X et VIII talenta per manus civium hujus urbis Grimoldi, Heinrici et Chunradi, qui ejus debitores erant, obtulit ecclesiae nostrae — Codex traditionum S. Emmeramensium, Pez Thesaurus Anecdotorum І, 3, р. 173.



    15) Recueil de voyages c. 772; ранїйшу звістку про венецьких купцїв бачать часто в звістних словах Слова о полку Ігоревім — див. про них в т. II 2 c. 273.



    16) mercatores de Constantinopoli, qui per Tartaros in Rusciam venerunt et erant in Kiovia.



    17) Цитати й толковання див. т. II 2 c. 273.



    18) Т. IV c. 249 і далї.



    19) Див. т. V c. 251-2.



    20) Іпат. c. 361, пор. 360 і 270.



    21) Пор. караван з Подоня в Іпат. c. 429.



    22) Ор. c. c. 218 і 219.



    23) З уривкових звісток, які ми маємо (зібрані у Гайда II c. 387), видко, що під татарською зверхністю Олеше вело дуже трівожне і непевне житє. Там була ґенуезька осада, але вкінцї Татари зруйнували город, і ґенуезьке правительство заборонило своїм людым там осїдати. В першій половинї XV в. поодинокі ґенуезькі неґоціанти пробували відновити тут осаду, але се не вдавало ся.



    24) Книга посольская метрика в. кн Литовскаго, вид. Оболенским і Даниловичом (1843) c. 27, 29. Рулїковский ор. c. каже, що з Тавани їхали на Торговицю на Синжсї, і відти на Черкаси. Таке збочіннє одначе досить мало правдоподібне.



    25) Ор. c. c. 35 = Мемуары къ исторіи Южоой Руси I с. 51.



    26) Памятники сношеній Москов. госуд. съ Крымомъ I с. 222 i 261 (тут альтернатива — їхати на Тавань або на Очаків, але ся остання можливість залежить від спеціальних обставин посольства).



    27) Архивъ Югозап. Россіи VII, І c. 72-3, 96, Памятники с. 222, пор. низше, c. 11 — епізод з р. 1570.



    28) Див. маршрут в Памятн. сношеній съ Крымомъ II с. 612, пор. т. І c. 213. Про Муравський шлях див. Книгу большаго чертежа с. 8 і далї, і мою статейку: Козаки в 1470-х рр. (Записки т. LVI і Розвідки й матеріали т. V).



    29) Коли каравани, пише Михайло Литвин, оминаючи дві переправи на Днїпрі й не хотячи платити мита в. кн. Литовського, від Перекопу ідуть в долину і потім через дикі степи йдуть у Московщину на Путивль або вертають ся сею дорогою, то часто трапляєть ся, що їх грабують ріжні люде та розбійники, що волочать ся в сих краях — ор. c. c. 36 = Мемуары І c. 52. Пор. дальше поданий епізод і Ппмятники І c. 484, Акты зап. Ргссіи І ч. 151.



    30) Пор. Памятники снош. съ Крымомъ II с. 337 (про проєкт дороги з Білгорода просто на Путивль, очевидноо — поминувши литовські замки) і Посольская книга I с. 271.



    31) Пор. т. IV с. 265 і 475.



    32) Книга посольская І c. 26 і 29-30.



    33) Старостою канївським і черкаським в тих часах бувала звичайно одна особа, як знаємо.



    34) Книга посольская І c. 27.



    35) Зачіпка з адмінїстрацією, або не додержаннє правил служило просто знаком для ріжних спеціялїстів від „луплення” караванів, і навіть сама адмінїстрація могла давати такий знак їм. Так в 1570 р. на соймі була сппава турецьких підданих Вірмен з київським каштеляном Сопігою. Купцї закидали йому, що то за його наказом або позволеннєм погромили їх козаки, коли вони, спустивши ся на його азпевнення безпечности й обіцянку дати їм своїх провідників і комягу (великий човен), пустили ся з Камінця до Московщини на Київ. Сопіга відповів, що він, навпаки, не позволяв купцям іти за московську границю, з огляду на війну з Москвою, і казав або вертати до Камінця, або йти на Вильно. Купцї тодї без позволення київської адмінїстрації пішли Десною до московської границї, і коли остерський староста також їх не перепустив, в ночи обійшли Остерський замок, і пішли далї, але тут їх зараз погромили козаки. Супроти того скарга купцїв була відкинена, але справа виглядає все таки дїйсно так, що козаки їх погромили „за ведомостю и порозуменемъ або за росказанемъ” київської адмінїстрації, як казали купцї. — Див. мою статейку „Київський каштелян і козаки” в Записках Наук. т. ім. Ш. т. VІ.



    36) Бершадскій, Документы и регесты къ исторіи литовскихъ Евреевъ І c. 10, 11, 13. В сих контрактах маємо, очевидно, стару норму доходів, бо з огляду на погроми, „для исказы поганвкоє, што се мыто нашо вменшило”, зроблено арендарям иньшу пільгу: до арендних років додано по чотири місяцї безплатного держання мит.



    37) Каравани на Житомир ходили дуже рідко — в 1532 р. казали, що за двадцять лїт на Житомир перейшло тільки два каравани — Архивъ Югозап. Россіи VII. І c. 146.



    38) Бершадскій ор. c. ч. 14, 15 і 22.



    39) Акты лит. рус. госуд. I ч. 54, 56, 57, 60, 64.



    40) „А окторый аргишъ тыми разы пришелъ до Кієва, тотъ аргишъ выняли єсмо на насъ, а мытнику Шамаку въ тотъ аргишъ не надобЂ вступати ся и мыта съ тыхъ купцовъ брати”. Я не знайшов об'яснення сього слова, і тому ставлю здогад — чи не походило воно від Арґішова — мунтапської столицї?



    41) Акты Зап. Россіи II ч. 1, Акты Юж. і Зап. Рос. II ч. 82-84, 86.



    42) Ор. c. c. 35 = Мемуары Юж. Россіи І c. 51.



    43) Ми вже бачили кілька таких епізодів; в джерелах маємо їх більше.



    44) Архивъ Югозап. Россіи VII. І c. 112, пор. 82, 96, 595.



    45) Посольская книга I с. 20.



    46) Про західню торговлю Смоленська і Новгорода працї: Голубовского Исторія Смоленской земли і Никитсвого Исторія эконом. быта В. Новгорода.



    47) Див. нпр. маршрут кримських „послів і гостей” з Москви до Київа, з 1510 р. — Акты Зап. Рос. II c. 74, пор. вище епізод 1570 р.



    48) Посольская книга І ч. 22-26.



    49) Ся точка одначе лишаєть ся неясною; пізнїйше козаки тільки казали, що думали на сих „караванщиків”, що се вони їх товаришів погромили — ib. c. 26 і 30.



    50) Про ріжні роди й назви матерій див. Савваитова Описаніе старинныхъ русскихъ утарей, sub vocibus. Костомаровъ Очеркъ торговли Московскаго государства. Alw. Schulz Hofliches Leben zur Zeitder Minnesinger.



    51) Тодїшнїй московський рубель що до змісту свого відповідає нинїшнїм тром рублям. Покупну ж силу рубля 1550 р., особливо в порівнанню з цїнами збіжа, Ключевский чрслить на 63 нинїшних Рубля (Русскій рубль ХVІ-XVIII в. — Чтенія 1884. І, c. 72).



    52) Ой скинув чумак свитку щее й чемлїт,



    Припадає к сирій землї, бо болить живіт — пісня яку я чув за молодих часів від батька (з Київщини). Пояснення сього слова я не знайшов в лїтературі, але значіннє його ясне: се італ. ciambelloto, zabiloto, нїмецьке kamelott, що толкуєть ся звичайно як матерія з верблюжої вовни, але означає сукенце з козячої (може й верблюжої вовни) вироблюване в Мал. Азії — paunus hircinae lanae, capre di quella fano li ciambelotti (текст у Гайда II с. 693). Правдоподібно се т. зв. козячий пух, як його звуть в сучасній росийсько-орієнтальній торговлї — мягке, волохате сукенце.



    53) Архивъ Югозап. Россіи VII І. c. 82.



    54) Видані — волинська в Памятниках кіев. ком. II 2 ч. 559, підляська у Довнара-Залольского Госуд. хозяйство в. кн. Литовського дод.4 (на жаль не в автентичній формі).



    55) Skarbiec diplomatow ч. 2096 — відповідь в. кн. Олександра московському послови з р. 1496 — на жаль, вона досї не опублїкована в автентичній формі, а на переклади й реґести Даниловича не завсїди можна спускати ся (в московській редакції — Памятники сношеній съ в. кн. Литовскимъ, с. 225, немма згадки про київський склад) Коротша згадка про київський склад в пізнїйшій відповіди, з 1499р.- Акты Зап. Россіи І ч. 154: „а тамъ въ нашой земли: вь Кіе†и въ Луцку склады издавна бывали всякимъ купцомъ заморскимъ''.



    56) Пор. його оповіданнє про торг футрами в Московії — розд. VIII.



    57) Библіотека иностр. писателей о Россіи с. 135.



    58) Акты Зап. Россіи І ч. 120, 149, 207.



    59) Архивъ Югозап. Россіи VII. І c. 82-3, 96, 112, 595, II с. 369 (kolinskich тут — читай kafinskich очевидно).



    60) Акты Зап. Россіи І с. 194 і 195, Литов. Метрика I с. 578, практику сю потверджують звістки Михайла Литвина і Герберштайна — Fragmina с. 36 = Мемуары къ ист. Южной Руси с. 52, Матеріалы по исторіи Кіева с. 9.



    61) op. c. с. 36 = Мемуары I с. 52.



    62) Архивъ Югозап. Россіи VII. l c. 112.



    63) ор. c. 34 = Мемуары l c. 50, пор. 48.



    64) Посольская книга I с. 22 і 67.



    65) Архивъ Югозап. Рос. VII. l c. 83.



    66) Ibid. c. 618.



    67) Архивъ Югозап. Россіи VII. І c. 85 і 86, 112, Акты Зап. Россіи I с. 194, Fragmina c. 34= пор. Мемуары Юж. Руси 1 с. 49-50.



    68) 1. с. = Мемуары I с. 49. Що на устє р. Тура (котрий саме з приотків Припети тодї так називав ся, не знати) дїйсно з'їздили ся по рибу, видно і з мозирської люстрації — Архивъ VII. І c. 618-9.



    69) Архивъ VII. І c. 85.



    70) Архивъ Югозап. Россіп VII. І c. 83 і II c. 357, Акты Зап. Россіи II с. 353.



    71) Архивъ Югозап. Россіи VII. І c. 80, пор. Акты Зап. Россіи II с. 347.



    72) Архивъ Югозап. Россіи VII, II c. 367.



    73) Див. т. I 2 c. 250, 256 і далї.



    74) На підставі побраних державним скарбом опплат з рабів нпр. числять число рабів в Ґенуї 1397 р. на 3.400 голов, — Cibrario Dslla schavitu e del servaggio. В Венеції невільників було так богато, що в 1368 р. там спокій горожан був ними загрожений — Lazari у Гайда Levantehandel II 548 (спеціальний екакурс про торговлю невільником). Страница 2 из 55 Следующая страница



    [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.