LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 3

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    r>


    75) Pardessus Collection des lois maritimes IV c. 515 i далї.



    76) A. Brutails Etudes sur l'esclavage en Roussilon du XIII au XVII s. — Revue historique du droit francais, 1886, VII, витяги у Лучицкого Русскіе рабы и рабство въ РуссильонЂ въ XIV и XV в. — Унив. изв. київські 1886.



    77) У Лучицкого Рабство и русскіе рабы во Флоренціи въ XIV и XV вв. — Унив. извЂстія київські 1885.



    78) Цитовані розвідки Чібраріо, Брютайля, Лучицкого.



    79) У Zanelli Le schiave orientali in Italia — Nuova Anttologia 1868 c. 244.



    80) Див. привилей Казимира для Ґенуезцїв 1466 р., що уставляє осібне мито від голови коджого невільника перевезентго через землї Польщі — оден золотий: Akta gr.i ziem. VI ч. 67 і витяги з львівських міських актів у Лозїньского Kupiectwo c. 430 і Кутшеби ор. c. c. 72.



    81) Пільоті у Гайда ор. c. c. 546.



    82) op. c. с. 11 = Мемуары I с. 20.



    ТОРГОВЛЯ В ЗАХІДНЇЙ УКРАЇНЇ В XIII-XVI ВВ.: НАЙДАВНЇЙШІ ЗВІСТКИ, ТОРГОВЛЯ З ЗАХ. ЕВРОПОЮ, ОРІЕНТАЛЬНО-ВІЗАНТИЙСЬКИЙ ТОРГ, ПОНИЗЄ Й ГАЛИЦЬКО-ЧОРНОМОРСЬКА ДОРОГА, ЗНОСИНИ З БАЛТИЙСЬКИМ ПОБЕРЕЖЕМ, ПРУСЬКО-ФЛЯНДСРЬКИЙ ТОРГ, ТОРГ ВРОЦЛАВСЬКИЙ І КРАКІВСЬКИЙ, ПОЛЇТИКА КАЗИМИРА В., ЗМАГАННЯ КРАКІВСЬКИХ КУПЦЇВ ДО ЗАМКНЕННЯ РУСЬКОЇ ТОРГОВЛЇ, ПРУСЬКО-ЛИТОВСЬКА ДОРОГА, ТОРГОВЕЛЬНІ ДОРОГИ З ПРУСІЇ НА ВОЛИНЬ І ДО ГАЛИЧИНИ, ПРЕДМЕТИ ТОРГУ, ЗАМКНЕННЯ ГРАНИЦЬ ЗА ЛЮДОВИКА Й ЯГАЙЛА, УПАДОК ПРУСЬКОЇ ТОРГОВЛЇ З ВОЛОДИМИРОМ І ЛЬВОВОМ, РОЗВІЙ КРАКІВСЬКОЇ ТОРГОВЛЇ НА УКРАЇНЇ, КОНКУРЕНЦІЯ ВРОЦЛАВСЬКА, СПО РИ В XV В. ЗМАГАННЯ ЛЬВОВА ДО МОНОПОЛЇЇ В ПОЛУДНЕВІЙ ТОРГОВЛЇ, ПРОЦЕС З КРАКОВОМ, ЛЬВІВСЬКИЙ ПРИМУС ДЛЯ МІСТ ГАЛИЦЬКИХ І ПОДІЛЬСЬКИХ, СИСТЕМА ГАЛИЦЬКИХ ДОРІГ. ТОРГ ПОДІЛЬСЬКИЙ, ПОДІЛЬСЬКІ ТОРГОВЕЛЬНІ ШЛЯХИ, ЛЬВІВСЬКІ ПРЕТЕНСІЇ. ВОЛИНСЬКИЙ ТОРГ — УПАДОК ВОЛОДИМИРА, ЛУЦЬКИЙ СКЛАД, ВОЛИНСЬКО-ПОЛЇСЬКІ ДОРОГИ, РОЗМІРИ ТОРГОВЛЇ В XV-XVI В., ПРАВИТЕЛЬСТВЕННА РЕҐУЛЯЦІЯ ДОРІГ НА ЗАХІД, ЇХ ЗМІНИ В XVI В., НЗОСИНИ З ЗАХОДОМ: ЛЮБЛИН І ПОЗНАНЬ, ПРУСЬКА ТОРГОВЛЯ, БУЖСЬКА АРТЕРІЯ.



    Переходимо до Західньої України. Її загранична торговля має для нас остільки більший інтерес, що вела ся з більшою участию місцевої людности, а з тим — мала і дья місцевого житя далеко більше значіннє і вплив.



    Давнїйші стадиї тутешньої торговлї для нас майже не істнують. Такі пункти, як Володимир, Берестє, Перемишль, Галич мусїли здавна визначити ся своїм торгом, але детальнїйших звісток про їх торговлю ми не маємо майже аж до XIV віка; ми можемо лише виробити собі деякий суд про торговельні дороги, загальні напрями й характер торговлї, та про те значіннє, яке мусїли в нїй мати згадані городи в попереднїх столїтях, і сим поки що приходить ся й задовольнити ся.



    Розумієть ся, торговельна дїяльність сих міст мусїла розвивати ся головно в західнїм напрямі, і на зносинах Київа з центрально-й західно-европейськими землями, на посередництві в них мусїла розвивати власна торговля західно-українських міст. Сї зносини були досить живі, хоч ми й не маємо особливо докладних відомостий про них. Знаємо, що вже в IX-X вв ходили західнї купцї до Київа і взагалї на Русь, а про руських купцїв чуємо, як вони ходять до Кракова й Праги, або привозять свої товари в городи горішнього Дунаю 1). І з дальших столїть не бракє звісток про живі зносини з Русию західнословянських і нїмецьких земель. Ми бачили вище звістки про торговлю з Київом Реґенсбурґа, торговельного центра горішнього Дунаю, з XI-XII в.; окрім них стрічають ся й загальнїйші звістки про зносини з Русию взагалї. З 40-х рр. XII в. маємо кореспонденцію нїмецькогг цїсаря Конрада III з цїсарями візантийськими в справі якихось нїмецьких підданих, правдоподібно купцїв, побитих і пограблених на Руси (in Rossia) 2). Маємо принагідні звістки про ріжних подорожни з Руси (peregrinantes de Ruzia) 3), й торговельні каравани, що на возах везли ріжні товари з Руси й на Русь 4), а з привилея м. Еннсу (на Дунаю, в Штирії) з 1192 р. довідуємо ся, що нїмецькі купцї, які ходили на Русь з караванами, звали ся спеціальним іменем ruzarii. Вони ходили через Еннс на Русь і з Руси далї в нїмецькі краї, особливо знов таки до Реґенсбурґа, і привилеї забезпечають їм свобідну дорогу за оплатою певного мита (12 денарів від воза) 5).



    Звістку Карпінї про численних купцїв австрійських, нїмецьких і польських в Київі по татарськім погромі ми вже знаємо. В дввнїйших столїтях Польща не мала особливого торговельного значіння: польський хронїст з початку XII в. Мартин Ґаль каже про чужоземних купцїв, що вони лише в дорозї на Русь переходили через Польщу 6). Але при тїсних полїтичних і династичних звязях з Польщею вона не могла зістати ся поза обрієм руської торговлї: коли з Руси спроваджували туди навіть майстрів, то певно не обходили ся й без руських товарів. Так само і з Угорщиною. Вже київський книжник XI в. каже кн. Сьвятославу вичисляти предмети угорського торгу (в подунайських городах) — мусїв він бути добре знаний. З Західньою Україною Угорщина стояла в найтїснїйших зносинах, і торговля мусїла тут вести ся досить жива. Принагідні звістки потверджують таку апріорну гадку. Так припадком довідуємо ся, що селяне села Залуки, на Тисї, в теп. Саболчськім комітатї при кінцї XII в. (за кор. Емерика) пограбили якихось купцїв що йшли з Руси 7) і за те були судом віддані тим купцям головою; очевидно тут мова про ту торговельну дорогу з Руси, з Галича на Синевідсько, з горішнього Стрия 8). В наданню тогож кор. Емерика остриґомській капітулї на право побирання мита згадуєть ся про купцїв з Руси, що везуть свої товари до Пешту, Остриґому й иньших міст 9). Kop. Людовик в звіснім своїм листї до Дмитра Дедька упоминаєть ся за угорськими купцями з Кошиць, що галицькі митники беруть з них мита більші як з польських і иньших чужостороннїх 10), а в иньшій, виданій тогож року (1344), згадує про купцїв, що приходять до Угорщини з Руси, Польщі й иньших країв 11).



    Ми дійшли часів, коли галицькі й волинські міста вели вже вповнї самостійно сю торговлю з західнїми сусїдами, і коло них ся торговля обертала ся. Перше, поки центром східноевропейської торгочлї був Київ і вповнї домінував над нею, західнї українські міста мусїли брати участь в торговлї головео як посередники в зносинах Київа з західноевропейськими землями. Члени руської дружинно-купецької верстви, уміщені по залогах і урядах в більших городах Західньої України, розумієть ся, брали від початку участь в сих зносинах і торговлї. Вивозили ся в західнї землї східноевропейські продукти — футра, віск, невільники, а також товари, що приходили до Київа й на Русь взагалї зі Сходу і з Візвнтиї — шовк, коріннє, фабрікати; могли йти також і деякі руські фабрікати — нпр. вироби руського золотництва XI-XII в.: недурно Київ і взагалї Русь сих часів представляла ся західноевропейському чоловіку сих часів чимсь невимовно блискучим, роскішним 12). Дь тих транспортів, що йшли з Київа, князї, дружина і купцї західнїх українських міст мали що прилучити й свого з того, що здобували з даней, війни й торгів: футра, віск, невільника 13). Для своїх близших сусїдів — земель польських і угорських, вони служили посередниками в обмінї на предмети київської торговлї, київського транзіта. Але досить скоро — ще перед упадком київської торговлї, протеребили західнї українські землї й свої власні дороги до тих торгів, звідки приходили візантийські й східнї товари на київський ринок — до грецьких портів Чорноморя.



    Се особливо важно було для Галичини: супроти непевних, напружених відносин галицьких князїв до київських і близших сусїдів — волинських, для галицької торговлї дуже важно було увільнити ся від залежности від київської торговлї, від можливости замкнення границї, і вітворити собі дороги до тих джерел, звідки київські купцї діставали свої товари.



    Се до певної міри удало ся галицьким купцям осягнути. Галиична в XI-XII вв. сильно рушаєть ся на полудне, кольонїзує днїстрянсько-прутсье Понизє 14) й стає в XII-XIII вв. досить міцною стопою на чорноморськім побережу. Дуже правдоподібно, що сей похід на полудне диктували галицьким князям в значній мірі власне торговельні мотиви. В серединї XII в., галицькі князї держали вже в певній залежности від себе устє Дунаю: досить загальні згадки Слова о полку Ігоревім про власть галицького князя на Дунаю потверджують ся оповіданнєм про похід Івана Берладника; з нього бачимо, що тут не тільки промишляли галицькі риболови, але ходили галицькі кораблї („изби д†кубарЂ и взя товара много” — мова, судячи з контексту, про кораблї галицькі) 15). З першої половини XIII в. маємо вже зовсїм виразні звістки про торговельний рух між Галичом і чорноморським побережем: Данило стрічає за Днїстром вози, що йшли „къ плаву” — правдоподібно до Днїстрової пристани, щоб ладувати товари на човни, а низше стрічають на Днїстрі „лодья из Олешья” — човни, що прийшли з Олешя на устє Днїстра, і Днїстром пішли в гору; вони везли між иньшим рибу й вино — чорноморські продукти 16).



    Таким чином Галич в сїм часї стояв в безпосереднім полученню з чорноморськими портами. Білгород на місцї старої Тіри, на устю Днїстра, стає портом Галича, як Олешє було портом Київа. Але также як Київ Олешя, не потрапив Галич Білгорода задержати трівко в своїх руках — росширеннє Татарської орди розриває залежність від Галича нижнього Днїстра й Дунаю (Татари інтріґують і на Понизю), а пізнїйше бачимо Білгород (Монкастро), так само як і Олешє, в руках Ґенуезцїв 17). Не знати від коли, але правдоподібно — уже з першим своїмм роспростороненнєм на чорноморськім побережу, мусїли вони засїсти в обох сих важних торговельних пунктах, що давали їм ключ до торговлї Днїстра і Днїпра. Чи задержали ся (або може — відновили ся) якісь галицькі факторії на Чорноморю де инде — се так само трудно сказати, як і заперечити 18). В кождім разї перехід в рупи Ґенуезцїв не знищив (може навіть піднїс іще) значіння Білгорода як чорноморськкого порта для західньої України. Під ґенуезькою, ба навіть і пізнїйше — під турецькою властию Білгород зістаєть ся важною торговельною стацією, звідки приходили в Галичину й на Волинь предмети східньої й полудневої, левантинської торговлї, котрими Володимир, Луцьк, Галич, Львів торгували з своїми близшими і дальшими сусїдами, а ще більше — висилали їх через Польщу в землї нїмецькі, разом зі своїми місцевими продуктами, в заміну за товари західноевропейські.



    Кілька звісток, принагідно кинених волинським лїтописцем про Володимир 1280-х рр., досить добре ілюструють нам торговельні зносини тодїшнїх волинських (і галицьких) міст. Поруч тубильцїв лїтописець згадує в Володимирі як його більше меньше постійних мешканцїв (торговельні кольонїї) Нїмцїв, Сурожцїв, Новгородцїв, Жидів 19). Сурожцї — се безперечно не самі тільки люде з Сурожа (Судака), а взагалї купцї з чорноморських італїянських факторій, що вели в Володимирі торг своїми товарами і тут осїдали. Новгороюцї приїздили сюдиж по ті товари (бо товари нїмецькі та східноевропейські амли у себе дома). Що до Нїмцїв, то з иньших вказівок 20) можна думати, що в Володимирі була тодї громада нїмецька на нїмецькім праві. Такі громади, звістні нам з часів перед Казимиром також у Львові і Сяноку, а можливо — фундовані ще й по иньших більших містах, служили натуральними посередниками в торговлї з нїмецькими краями. З другого боку кольонїї чорноморвьких купцїв — як володимирські Сурожцї, як Вірмене, що осїдають іще десь за руських часів у Львові, і дуже рано, ще за Коріатовичів, у Каменцї, як кольонїї караімів у Галичу і Луцьку — служать посередниками в торговлї з чорноморськими портами, звідки сї кольонїсти напливали.



    В другій половинї XIII в. розвивають ся нїмецькі городи Прусиї на долїшнїй Вислї й стають важними торговельними стаціями для цїлого вислянського басейна, а з тим і для західньої України. Буг і Висла служили дуже вигідними дорогами на Волинь і до Гаилчини, і пруські міста — особливо Торн, також Кульм, пізнїйше Ґданськ, розвивають широкі зносини з західнїми українськими землями, служачи посередниками для них в торговлї з західно-европейськими краями — головно Фляндрією, що розвиває в тих часах дуже інтензивний промисл, і взагалї з побережем Північного моря. Творить ся таким чином велика торговельна дорога: Чорне море — Білгород — Володимир і Галич (з XIV віком Львів) — пруські міста — Фляндрія, півн. Франція, Анґлїя. Славна катольонська мапа, рисована коло 1375 р., при Львояі (ciutat de Leo) зазначає, що сюди приїздять східнї купцї і далї їдуть через нїмецьке море до Фляндрії 21). Вказівку сю треба спростувати лише, як бачимо, остільки, що сю дорогу не проходили східнї каравани на скрізь, бо торговля розбивала ся на кілька етапів, а в сумі така транзітна дорога дїйсно істнувала для східнїх і иньших товарів. Сею дорогою ідуть на північ і товари східнї та орієнтальні (передусїм шовк і коріннє) і продукти українські, литовсьуі, польські (футра, віск), а з півночи — продукти західноевропейської мануфактури, передусїм сукно.



    Уже з тих же 1280 рр. (1286) маємо грамоту Володислава Локєтка, князя ленчицького і куявського, видану на прошеннє купцїв з Торуня й Хелмна (Кульма), що пробували на Руси: князь да є їэ човнам свобідну дорогу через свої землї 22). З 1320 р. маємо грамоту князя волинського Андрія громадї м. Торуня 23); князь заявляє, що для розвою своєї землї й для вигоди купцїв, які-б хотїли іти в його землї з сукнами й иньшими товарами, він постановив, аби митники не сьміли наперед брати сукон анї иньших товарів від купцїв; всяка шкода, яку-б вони понесли в його землї, буде винагороджена їх у двоє, і всякі права, які купцї мали на Руси за часів його батька Юрия, будуть служити їм і на далї. Грамота ся служить таким чином документом давнїх і уставлених торговельних зносин пруських купцїв з Волинею і Галичиною. Теж саме говорить лист Дедька до торунських купцїв, висланий ним по першім походї Казимира 24). Він повідомляє їх, що з Казимиром уже прийшло до згоди, й вони можуть безпечно їхати до Львова (через польські землї); він обіцяв винагородити шкоди, починені Львовянами в розрухах по смерти Юрия-Болєслава; хто хоотїв би оселити ся у Львові на все, дістане горожанські права й річну свободу від повинностей, як і давнїйше бувало.



    Тут бачимо слїд давнїйшого протеґовання нїмецьких купцїв і заохочування їх, аби осїдали в румьких містах. Такі купцї, осїдаючи на Руси, служили натуральними посередниками в сїй торговлї та улекшували в нїй участь як Нїмцям заграничним, так і тубильцям. Зі звістного листу володимирської міської громади до громади м. Штральзунда (на Ріґенї), з 1324 р. 25), бачимо, що володимирські купцї ходили не тільки до пруських міст, але й далї, до першого джерела пруського торгу — до Фляндрії. В листї сїм читаємо, що володимирські горожане Бертрам Рвсин і Миколай його брат закупили собі у Фляндрії 88 штук сукна: 14 іпрського (з Ypres), решта турнейське (dornenses — з Тоurnаі) і поперінґського (рорrenses — з Popperingeu), і дали на фрахт на якийсь корабель, який спіткало нещастє — коло Ріґену він мав аварію, і володимирська громада поручає штральзундській, аби вставила ся за тими володимирськими купцями — аби їм те сукно віддано.



    Попри пруську лишили ся в уживанню давнї дороги на Краків і Вровлав до середно- і полуднево нїмецьких міст. Пізнїйший венеціанський подорожник (Ал. Рончіното) переказує традицію, що за давнїх часів східнї товари йшли сухою дорогою з Астрахани через Польщу й Нїмеччину навіть до Італїї 26). Полишаючи на боцї, як не дуже певні крайнї части сеї караванної дороги, дорога з Руси до птлуднеої Нїмеччини через Польщу дїйсно мала чимале значіннє для полудневих товарів. Нїренберський купець з другої половини XIV в. лишив в своїх записках виразний слїд сеї тодїшньої дороги, записавши, що в Танї важать на кантари, сей кантар відповідає у Львові 4 1/2каміням, а на нїренберську вагу се дає цетнар без 4 1/2фунтів 27). А яке значіннє сїй торговлї признавали її близші посередники — купецькі громади Кракова і Вроцлава, дуже проречисто показує завзята боротьба за торговельні дороги на Русь, яка вивязала ся після польської окупації Руси 28).



    Краківські купцї дістали певні торговельні привілєґії ще за руських князїв. Одного дня зі згаданою грамотою для купцїв торунських (1320 р.) князь волинський Андрій видав також привилей для купцїв краківських, написаний подібними-ж словами з тим торунським, але з важною відміною в змістї: тим часом як грамота купцям торунським обіцяла їм лише захованнє на пізнїйше давнїйших прав та забезпечала їх від надужить митників, привилй купцям краківським знижав давнїйше мито, побиране в Володимирі, з 3 грошей від кождого коня (de quolibet animali) до одного гроша. Тому що грамота торунським купцям нїчого не каже про висоту оплат, не можемо знати, чи оплата визначена для краківських купцїв була низшою від торунських чи нї, але в кождім разї воно виглядає на певного рода конкуренцію краківських купцїв з пруськими. В повній силї така конкуренція дала себе знати пізнїйше,



    Ще перед окупацією Руси Казимиром Вроцлав підіймає крик на якісь нові мита й трудности, заведені Кащимиром на дорозї до Руси, і просить свого зверхника цїсаря Кароля IV всоавити ся за ними перед Казимиром. Справу сю одначе полагодити не удало ся, і Кароль дав позволеннє Вроцлавянам арештовувати польських купцїв в границях Чеського королївства 29). Чи був у тім роспорядженню Казимира якийсь глубший план, се ще тяжко сказати. Кілька місяцїв пізнїйе по тих скаргах Вроцлавян Казимир видає грамоти, де дає свобідні дороги через польські землї купцям торунським, й нормує сї дороги, ведучи їх і нк Русь, до Володимира (через Мазовше, наС ецехов, Казимир і Люблин), а захопивши в осени 1349 р. Галичину й Володимир, видав нову грамоту прусьикм купцям (а спеціально торунським) на свобідну дорогу до Володимира, позволяючи їм вести свобідно торг і пробувати, та прирікаючи винагородити можливі шкоди, як би вони яаі понесли в його руських провінціях 30).



    Незадовго одначе Казимир зміняє таку полїтику „вітвертих дверей”. Киаківським купцям, що в тяжкі хвилї виручали короля своєю монетою і саме тодї на руський похід (1352 р.) позичили йому більшу суму 31), удаєть ся, очевидно, прихилити Казимира до свого пляну — змонополїзовання заграничної торговлї з сусїднїми Руськими землями в руках краківських купцїв. В 1354 р. видає король привилей, де позволяє заграничним купцям продавати товари в Кракові тільки купцям краківським або взагалї польським, не заграничним. Було се загостреннєм привилею складу (наданого в лекшій формі ще 1306 р.): заграничні товари, звідки-б вони не приходили до Кракова, не тільки не могли піти транзітом дальше, але мусїли бути примусово продаоі купцеви польському (головно, очевидно, купцям краківським) 32). При тім, видко, око мали особливо на торговлю руськими товарами і з Руськими землями бо кілька місяцїв наперед Казимир замкнув зовсїм дорогу на Русь заграничним купцям. Даремно Вроцлавяне старали ся його переконати й випросити собі дорогу на Русь — він повторяв все, що здобув Русь силами своїх підданих, иньші були йому неприхильні, отже він і руську торговлю заховує виключно для своїх підданих 33).



    Тут бачимо уже виразний, далекосяглий плян: зробити торговлю з руськими землями виключною привілєґією, монополем польських підданих, передовсїм Кракова, що й перед тим вів визначну торговлю з Русию і в своїх руках держав торговельні дороги далї на захід. Купцї вроцлавські й нїмецькі на далї мали купувати руські товари в Кракові від польських купцїв. Торговля раських міст з нїмецькими торгами мала бути перервана й передана містам польським. Держачи в своїх руках дороги на Русь, що вели через Польщу, Казимир міг надїяти ся на успіх такого пляну.



    Одначе він не удав ся. Тим часом як вроцлавські купцї звернули ся на дорогу репресій — задержувати та завертати польських купцїв, і за посередництвом цїсаря до такихож репресій хотїли намовити иньших інтересованих — купцїв прусьеих 34), ті пустили ся на иньшу дорогу: вони заходжують ся вітворити собі нову дорогу на Русь до Володимира через землї в. кн. Литовського і входять в порозуміннє з литовськими князями в справі вітворення їм такої дороги через литовські землї. Чутки про се зараз пішли по Нїмеччинї. Уже в осени 1355 р., на перші вісти про старання пруських купцїв в сїм напрямі 35), вроцлавські купцї просили цїсаря, у котрого тодї були посли з Прусії, аби заохотив їх з свого боку до такого утворення нової, безмитної дороги на Русь, поза границями Польщі, та щоб вистарав ся, аби до участи в сїм транзітї прийняли вони також купцїв з цїсарських земель.



    Дїйсно, до порозуміння прийшло, і в 1356 р. пішли каравани через землї литовські на Русь, з поминеннєм польських земель, як потім, на підставі Казимирових скарг, писав пруському маґістру з докором папа: „Ви відчинили їм (Литві) проходи й дороги, що в лїтї 36) були звичайно замкнені, побудували небувалі мости, і тим дороги купцїв і ріжних людей, що з ваших і чужих навіть земель звичайно переходили до Татарських і Руських земель через Польшу, повернули ви через землї невірних (Литви); з того польському королеви й його підданим приходили всякі користи й вигоди, а тепер їх дістають ті невірні” 37). Заносило ся дїйсно на поминеннє польських доріг в торговлї Нїмеччини зі Сходом і Русию, і Казимир мусїв занепокоїти ся. Тим більше, що в гру входили не тільки самі митні доходи, а й полїтичні інтереси: на ґрунтї торговельних інтересів готово було прийти до трівкого нерозуміння між Прусиєю й Литвою, готова була спинити ся вічна війна пруських рицарів з Литвою, що відтягала сили Литви й робила діверсію, незвичайно цїнна для Казимира в його боротьбі з литовськими князями за руські землї.



    Казиаир спішить ся ужити впливів папи, свого вірного союзника в руській справі, і папа шле пруським рицарям докори та жадає зірвання всяких порозумінь з невірною Литвою. Заразом одначе мусїв і Казимир попустити в своїх торговельних роспорядженнях, бо потім ми не чуєммо вже нїчого про замкненнє границь. Вправдї маємо з 1360 р. скарги торунських купцїв на якісь трудности на польських дорогах, і вони в сїй справі звертають ся до купцїв краківських і вроцлавських 38), але про замкненнє доріг не чуємо. А при уложенню „вічної” згоди з литовськими князями в 1366 р. трактатами була запоручена свобода торговельного руху по старим дорогам: „а мыто не примышляти, но какъ извЂка пошло, а по старымъ дорогамъ гостемъ пойти куда хочеть, а гостя не приневолити, но куда хочеть, туды пойдеть” 39). Се застереженнє містить ся в трактатї з Любартом спеціально, але мусить мати ширше значіннє. Спеціально пруським купцям мусїла бути дана свобода руху: пруські рицарі були союзниками Казимира в руській кампанії 1366 р.



    З тих часів до нас доховали ся цїкаві записки про мита на дорогах до Володимира і Львова, що дають нам досить живий образ тої пруської торговлї 40). Тут означені дороги: з Торуня до Володимира і з Володимира до Торуня, з Торуня до Львова і зі Львова до Торуня старою дорогою, і з Торуня до Львова новою дорогою. Подаю виписки з них, як ілюстрацію сеї торговлї:



    Старі мита на дорозї з Торуня до Володимира: в Бобровниках на Вислї від коня що везе сукно 6 гр., а митнику 4 денари, від коня з футрами або полотном 3 гр. В Плоцку, Вишгородї, Закрочимі, Варшаві і Черску від коня по 3 гр. і 4 денари. На перевозї через Beпp, чи буде вода, чи нї, від коня півгр., в Сєцєхові від коня 8 гр., так само в Казимирі (давнїйше 1 гр.) і в Люблинї. Тут іще 2 гр. митнику, а від 4 штук сукна торунського 1 гр., стількиж від двохш тук сукна поперінґського або подібного і від одної штуки сукна бріґського (Brugge) або подібного; від 100 ліктїв полотна (tele) півгр., від тисячі лисячих шкір 6 гр., стількиж від тисячі овечих 41); від паки товарів 12 гр., від мішка половину.



    За руською границею в Холмі платили від коня по грошу, а від каравану, скільки-б в нїм не було возів, 33 гр., від сукна брали два рази так як у Люблинї, але сукно шкарлатне і полотно було вільне від мита; від 100 ліктїв матерії гріш, від шкір спеціальні оплати 42). В Городлї 5 гр. від коня. В Володимирі брали 2 1/2процента від вартости товару.



    Дорога з Володимира до Торуня: В Городлї по... гр. від коня 43). В Холмі по 1 гр. від коя, від круга воску 1 гр., від тисячки шкір 8 гр., від каменя (близько чверть сотнара) шовку 2 гр., від каменя коріння (spscies) 1 гр. В Люблинї по 8 1/2гр. від коня і спеціальні оплати від товару — низші нїж в Холмі. Далї такіж оплати від коней, як в дорозї до Володимира.



    Дорога отже йшла через Мазовше, від Торуня до Казимира над Вислою, від Казимира сухою дорогою чи до самого Володимира, чи може тільки до Буга, за Холмом.



    Дорога з Торуня до Львова; в Берестю (куявськім) від коня 6 гр., і 8 гр. митнику, в Ковелю 2 гр. (давнїйше 1 гр.), в Ґостиню 2 гр. 4 ден., в Ловичу 1 гр., в Раві 3 гр. 4 ден., в Ґорі на Пілїцї 1 гр., в Радомі 2, в Опатові 3 (давнїйше 1). В Сендомирі 2 1/2гр. від коня і крім того оплати від сукна такі самі як в Люблинї, від иньших товарів також подібні, сукно шкарлатне і полотно вільне. Відти дорога, що від самого Берестя ішла суходолом через землї Лєнчицьку й Сендомирську, переходила через кілька дрібних, приватних мит (в сумі 2 1/2 гр.) до Сяну й преейшовши його йшла на Русь на Крешів (1 гр. від коня), Любачів (так само), Городок (2г р.) — до Львова. В сумі оплати на сїй дорозї були значно низші як на володимирській, майже о третину. Може се певна тарифова полїтика в інтересах Львова. У Львові як і в Володимирі платили 2 1/2 процента; осібний податок був від оселедцїв: від бочки 42 оселедцї.



    Дорога зі Львова до Торуня — стації й оплати ті самі. В Сендомирі від воза беруть 36 гр., від мішка перцю або зінзіберу 2 гр., від кругу воску 1 гр., від тисячки шкірок 6 гр. На кінцевих стаціях оплата низша (в Ковелї гріш, в Берестю два).



    Окрім сеї старої дороги була нова — з Берестя вона йшла на Лєнчицю і Іновлодзь, з Сендомиру на Ярослав, звідти на Перемишль і Городок. Оплати були трохи вищі (стацій було меньше, але оплати більші). В Сендомирі брали так само, як і на старій дорозї.



    Товари бачимо тіж, як ми вище їх загально означили: з півночи йшли передовсїм сукна, також матерії вовняні, полотна, оселедцї, ріжні вироби; з полудня — футра, шкіри, віск, коріннє, шовк.



    По смерти Казимира ся торгволя терпить нові перешкоди від польського правительства. Новий король Людовик, несьвідомий попереднїх проб, дав себе краківським купцям намовити на нове замкненнє доріг на Русь заграничним купцям. Разтм з потвердженнєм права складу для Кракова, в 1372 р., видано грамоти, де Львів і Русь вітворено тільки для купцїв польських і угорських, всї иньші — „чеські, моравські, шлезькі, пруські і спеціально — торунські” під страхом конфіскати товарів не мали ходити на Русь — не могли йти дальше Кракова й Сендомира 44). Таким чином головним торгом для них мав би бути Краків, де спеціально для торуньсаих товарів установляв ся склад. Привід до тлго дали якісь кривди від пруських купцїв при трргу сукнами й промінї грошей 45). Вправдї, Володислав Опольський, діставши Галичину, не признавав сього замкнення, навпаки заохочував торунських купцїв, аби прибували на Русь 46). Але що дороги йшли через Польщу, тож пруським купцям не легко було скористати з сих Володиславових запрошень. Скоро одначе їм удалося добути від Людовика відчтненнє дороги на Русь: в осени 1373 р. Людовик, на їх прошеннє, відчинив їм давню Казимирівську дорогу на Русь і прирік, що як би з якихось причин схотїв замкнути сю дорогу на ново, то упередить про се торунських купцїв шість місяцїв наперед 47).



    З часів Людовика ми не знаємо більше таких замкнень. Наступило воно з початком королївства Ягайла, і знову з інїціативи Кракова, що дістає тодї нову грамоту з потвердженнєм права складу: дальше Кракова, Сендомира і Люблина не можуть іти чужі купцї, анї обминати їх якимись непризнаними дорогами 48). І на сей раз правительство польське завзяло ся дуже. До чисто торговельних мотивів прилучили ся полїтичні: пруські рицарі підтримували Витовта протів Ягайла, і сей мав з Прусією свої власні рахунки. Пруські міста, для пресії, хотїли заборонити вивіз товарів з Прусії до Польщі, одначе не відважили ся здійснити сю гадку. Натомість власне в сїм напрямі іде правительство і купецтво польське. Навязують ся зносини з портами Поморя, через них — безпосереднї зносини з Фляндрією 49), а пруську границю король з кінцем 1390 р. замикає зовсїм: пруським купцям не вільно зовсїс іти до Польщі, їх арештють і відберають товари 50). Заходи пруських купцїв і правительства нїчого не помагали, й заборона, з невеликими перервами потрівала кілька лїт.



    Розумієть ся, мусїла вона, як і попереднї заборони, відбити ся на руській торговлї дуже сильно. Краків зміряв до того, щоб стати одиноким торгом для Руси що до західнїх товарів, і підтинаючи торговлю Руаи з Прусією й Вроцлавом та замикаючи руським купцям дорогу на захід своїм правом складу, він зближав ся по волї до сеї цїли — поки не осягнув її дїйсно.



    Торговля Прусії зі Львовом ще потягнула ся. Пруські купцї цїнили її сильно і коли знесено замкненнє пруської границї, в останнїх роках XІV вв. бачимо її ще дуже живою. Міру дають переховані з останнїх лїт XIV і першої половини XV в, торговельні рахунки пруського правительства, що само вело торговлю через своїх шафарів 51). Шафарі сї висилали своїх аґентів (dyner), але у Львові мають свого т. зв. wirt-a, комісіонера з місцевих купцїв. Вартість товарів пруських шафсрів на львівськім складї разом з претенсіями по обрахунку 1402 р. виносила 219 гривен. Шафарі посилали фляндрські сукна і бурштин, зі Львова діставали, в промін або купном, футра, шовкові матерії й коріннє — як і давнїйше 52). Волинських міст в сих рахунках не стрічаємо вже. Правдоподібно, всї ті перешкоди відбили ся на волинській торговлї ще сильнїйше і скорше, нїж на галицькій, і ослабили її торговлю з Прусією. Не забудьмо, що протягом цїлого рящу лїт, аж до Ягайла, Волинь стояла на ворожій стопі з Польщею, через котру ішли торгові дороги з Прусії до волинських міст, і рух на них мусїв ще далеко частїйше переривати ся, як з Галичиною, що все була за той час в польській окупації.



    Але й торговля львівська не довго потягнула. Війна з Прусією, роспочата в 1410р., наново зірвала торговельні зносини з Польщею й замкнула дорогу на Русь. Від сього часу на довго никнуть всякі слїди торговлї на Руси в пруських д
    Страница 3 из 55 Следующая страница



    [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.