LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 30

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    є тут під назвю „книг битих“ — друкованих. Писання св. отцїв — цїлий ряд збірників слів Іоана Златоустого й иньших популярних отцїв: Ізмарагд, Маргарит (два), Златая цЂпь, Іоана Златоустого Шестоднев, слова на піст, і ще два иньші збірники (титул попсований), поучення Григорія Богослова, Василія Вел., писання Діонисія Ареопаґіта, Кирила Єрусалимського, ЛЂствица Іоана Синаіта — найпопулярнїйий підручник аскетизма, в пятьох примірниках, Григорія Двоєслова два примірники, Єфрема Сирина два, Ісака Сиріянина два, Кирила листи на Юлїана, Григорія Амиритського „на Ервана“, ави Дорофея, Іоана Дамаскіна, Федора Студита, Іоана Антіохійского, Григорія Синаіта, моралїстичні збірники Антіоха і Никона, Діоптра мон. Филипа. Богато збірників поучень, уложених систематично, з ріжних авторів, і релїґійно-моральних підручників, зложених з житий і поучень: такі т. зв. учительні євангелия — збірники поучень і толковань на євангельські теми (тут їх три), слова на чотиродесятницю й пятдесятнидю (окрім слів на піст Ів. Златоустого), прологи — короткі моральні повісти й поучення розложені по дням рову (було їх два повні річники і оден піврічник), „синаксар“ — збірник тогож типу 38), минеї — жития і ріжного рода моральні поучення, розложені відповідно до днїв сьвятквання ріжних сьвятих (минея стара і нова, осібно минея „нових сьвятих“ і „минейка — образцовъ святыхъ“, ілюстрована); „отечники“ — патерики, збірники аскетичних житий, було їх аж шість, в тім „отечник єгипетський'', а семий „патерик печерський“; дві книги житий сьвятих Метафраста. Поодинокі жития — Івана Богослова, Івана Златоустого, Паісія, Атанасія Атонського, „книжка житів вел. Феодосія киновіарха и иныхъ святыхъ“, збірник — „на предЂ житіє Кипріяново, а потомъ иншихъ светыхъ“, вкінцї житиє Сергія Московського. Кілька книг канонїчого змісту: Номоканон, три книги „правил церковних“, „Зонари“ себто „Номоканон Зонари“. Якась близше не описана полємічна „книжка на Латыну“. Лїтература лєґендарно-апокрифічна й повістєва представляєть ся повістею про Варлаама й Іосафа („Асаф“, в двох пррмірниках), житиєм Андрія Юродивого, „Василем Новим“, завітами XII патріархів (книга 12 Іяковлевичевъ), і сюди ж здаєть ся належить близше нам незвістна „книга Криница“. Більше того мусїло бути в „збірниках“, близше неозначеного змісту (показано таких 8, а що до одного пояснено, що там містив ся „Асаф“ і Хожденіє Данила). Лїтература історична представлена, окрім історичних біблїйних книг, іще Палеєю, „ПлЂненієм іерусалимським“, Временником — „изъ Константинова временника выписанъ“ (мабуть з Константина Манасії), книгою Царственникъ съ лЂтописцемъ (коже звістна супрасльська лїтопись). Лїтературу природничо-ґеоґрафічну заступав лише Козьма „Індикопло“ в двох примірниках, та „Хожденіє Данилово“.



    Се не тільки найбільший, який ми маємо з тих часів, сортимент книжок, але й дуже типовий. Иньші катальоґи біблїотек, які маємо з тих віків 39), і той книжний запас, який до нас заховав ся реально, разом взяті доповняють супрасльський катальоґ розмірно не богато, так що в сумі він дає досить добрий образ тої руської книжности, якою розпоряджали укрсїнські землї XV-XVI віка. Поза книгами богослужебними і сьвятого письма скрізь фіґурують ті самі толковання св. письма, учительні євангелия, прологи й минеї, писання деяких популярнїйших грецьких отцїв церкви, номоканони, з свійського письменства — Хожденіє Данила, печерський Патерик, дещо з лїтописної лїтератури (дуже не богато розмірно).



    В основі сеї книжности, розуиієть ся, лежала староруська книжна традиція, одначе значно доповнена придбаннями тих пізнїйших віків, XIV-XVI, — писаннями ориґінальними, а ще більше перекладеними. На жаль, не можна вповнї докладно означити, що саме внесли в сей книжний запас сї віки, тим меньше — що нового докинули до нього наші книжники, а що дістали готове: з полуднево-словянських земель — з Болгарії й Сербії, де XIV вік принїс з собою нове оживленнє книжної й лїтературної дїяльности (тодї появив ся там ряд нових перекладів навіть давнїше вже перекладених писань, і чимало нових) 40), також з Волощини, що в тих часах культивувала виключно славянську книжність 41), і з Білоруси та земель новгородсько-московських. Причини сеї неясности я пояснив уже: цїлий ряд творів ми маємо в кодексах пізнїйших, XIV-XV-XVI вв., і тільки більше або меньше гіпотетично припускаєть ся їх знаннє в давнїйших віках. Напр. зістаєть ся неясним, чи належить до пізнїх староруських часів (кінець XIII — поч. XIV в.), чи до пізнїйшого вже часу знайомість з такими повістями як незвичайно популярний пізнїйше Варлаам і Йосафат або Стефаніт і Іхнїбат, як Християнська топоґрафія Козьма Індиколпова, як Хронїка Манасії з влученою до неї Троянською історією, як нова редакція Александрії, як цикль оповідань звязаних з Індийським царством, як цїлий ряд апокрифічних повістей і поем, яких традиція не виходить поза XIV-XVІ віки 42).



    Не запускаючи ся в такі спірні й неясні питання, ми можемо все таки з імен авторів і записей перекладчиків, з язикових та палєоґрафічних прикмет сконстатувати в сих столїтях (пол. XIV до пол. XVI) прилив нового матеріалу в книжний запас, коли не наших, українських земель спеціально, то взагалї в східно-словянський запас, якого участниками були між иньшими й наші землї.



    Перейшов за сї часи ряд нових письменників, які, хоч чужі своїм походженнєм, школою і лїрературним вихованнєм, появляли ся на нашім ґрунтї і робили певні вкладки в наш книжний запас. Такий митр. Теґност, виславлений за свої теольоґічні писання комплїментами сучасного візантийського історика, які одначе далеко не оправдують ся прикметами одинокого його поучення, що стало недавно нам звістним (дуже слабонька компіляція на ріжні теми) 43). М. Кипріян, з гіпотетичних писань якого одначе певним лишаєть ся тільки його авторство жития митр. Петра (звістного і в українських кодексах) 44). Григорий Цамблак, оден з блискучих репрезентантів пізно-візантийського риторства, автор кільканадцяти цнрковних поучень і аґіоґрафічно-панеґіричних писань, досить мало одначе популярних у нас, а більше в Молдавії де проживав він перед приходом своїм до нас 45). М. Фотий — автор досить численних, але слабких і з лїтературного і з всякого иньшого погляду проповідей і учительних посланий (між иньшим маємо з його іменем перерібку старого слова о казнях божих) 46). Нещасливий Спиридон Сатана, также чужинець (Тверитянин) з роду, автор просторого „Изложенія о православней истиннЂй нашей вЂрЂ“, написаного в видї окружника до вірних і также зрештою мало розповсюдженого 47).



    З другого боку — появляли ся нові переклади давнїйших писань і творів нових письменників і богословів, довершені своїми книжниками, чи списані з перекладів полуднево-славянських, болгарських головно. Маємо цїлий ряд записок перекладчиків і переписувачів, які вказують на ті огнища, де вела ся робота перекладчиків і копістів: Се царгородські монастирі, як Студійський, де в останнїй чверти звістна цїла кольонїя — „ту живущіи Русь“ 48), Перівлепте й иньш. „Сьвята гора“ атонська, де ріжні монастирі — руські, болгарські, сербські, вигідно могли обмінювати ся продуктами своєї книжности, а паломники й монахи, що „для подвигу“ проживали по тих монастирях царгородських і атонсбких, приносили й розповсюднювали потім сї книги по своїх краях. З упадком Царгорода Атос мав особливо важну ролю, як головне огнище, звідки черпали ся й зміцняли ся традиції грецької куоьтури й церковности, так само в книжности, як у штуцї, і в церковно-аскетичній практицї; стичність сьвіту словянського й візантийського в тих монастирях ріжних національностей робила його особливо важним 49).



    В сфері книжности особливо богатий запас ріжного матеріялу нагромадив болгарський лїтературний рух XIV в., і його продукти тими дорогами — через монахів і паломників, а також через полуднево-словянських духовних, які приходили на Русь (очинаючи від Кипріяна і Цамблака, репрезентантів сеї відродженої болгарської книжности), ширили ся в землях східно-словянських. Се болгарське відродженнє вибило своє нестрте пятно на своїх продуктах в язиковій формі, в видї т. зв. середноболгарських язикових прикмет, які вплинули навіть на східносьовянську ортоґрафію XV віка (а зап. я: моленіа, добраа; уживаннє ь зам ъ абое в серединї слів і ь зам. ъ в кінцї слів і т. и.) Так само і в палєоґрафічних прикметах східнословянського письма сих віків знаходять ся виразні слїди впливу полуднево-словянського письма. Сї зверхнї впливи дають нам не тільки можність оцїнити, на скільки великий і сильний був сей полуднево-словянський прито до східно-словянської книжности, але й дає дорозумівати ся певного застою в книжности свійській, на тлї котрого доходить такого значіння сей приток, тим більш що ориґінального він не давав майже нїчого — були то нові переклади греьких творів, або нові, поправнїйші редакції давнїйш уже звістних перекладів.



    Так чи инакше, працею своїх і чужих книжників, перекладчиків і копістів внесено було значну масу нового мвтеріалу, головно церковного характеру розумієть ся, в книжний оборот східно-словянських земель. Так доперва в рукописній традиції сих віків виступаютьі правдоподібно — доперва тепер переважно й стають звістними у нас такі писання як Шестодневник Іоана Златоустого, переложений на Атосї в р. 1426 монахом Яковом, Діонисій Ареопаґіт в толкованню Максима Ісповідника переложений на Атосї мон. Ісаією в 1371 р. 50), поученя Ісака Сиріянина (оден з кодексів має записку про списаннє його в царгородсьпім монастирі Панмакарісти 1420 р. для Герасиам тодї владики володимиро-волинського, пізнїйшооо митрополита) 51), Авви Доротея, Максима ісповідника, Петра Дамаскіна, Григорія Омиритського, Симеона Нового Богослова, Іоана Антіохійського, Діонтра („Зерцало“ в славянськім перекладї) Филипа монаха, слова Никити Стифата, толковання на євангелїє Теофілакта архіеп. болгарського (письменники XI в.), і новійші писання як напр. анонїмний антіуніонний памфлєт з кінця XIII в. — преніє Панаґіота съ Азимитомъ, пізнїйші (XIV в.) полємічні трактати против Латинян Григорія Палами й Нила Кавасили 52), „словеса“ голосного аскета і містика з першої половини XIV в. Григорія Синаіта, „покченія избрана“ його ученика патр. Каллїста („прЂложена съ греческаго языка на рускыя книги“ — рукоп. Дерманського монастиря), йогож ИсповЂданіє къ творцу і т. и. 53).



    Писання західнї — о скільки не переходили вони посередно, через письменство грецьке чи полуднево-словянське, до другої половини XVI в. в книжний запас український чи білоруський проходили, судячи по приступному нам матеріалу, ще в дуже скромних розмірах. Найстарший з таких дотепер звістних збірників зачислюваний по письму до XV в., але може й не старший початків XVI в., містить перекладені з польського й латинсського статї: страсти Христові, повість про трох королїв, що приходили кланяти ся Христови, й житиє Олексїя чоловіка Божого — статї, очевидно, досить популярні, бо стрічають ся й по иньших збірниках 54). В однім зі збірників XVI в. разом з хожденієм Данила і русько-литовською лїтописею середньої редакції є середговічна повість „книга о Таудале рицери“ (Visio Tundali) — муки пекольні і райське житє, що бачив ірляндський рицар Тундаль, з численними чехизмами, що вказують на переклад з чеського 55). В иньшім поруч русько-литовської лїтописи одної з середнїх редакцій читають ся повісти „о витезях с книгъ сербскихъ, а звлаща о славномъ рицеры Трысчан(е), о Анцалоте и о Бове и о иншыхъ многихъ вытезях добры(х)“ — рицарські помани про Тристана й Ланцельота та Бову, дїйсно з численними прикметами сербського ориґіналу, і переложена з польського перекладу (1574 р.) угорська повість про Атилю 56).



    Примітки



    1) Див. т. V c. 483-6.



    2) Ibid. c. 492-3.



    3) 1. с. с. 74.



    4) Лїтература див. в прим, 5.



    5) Акты Зап. Рос. IV с. 204.



    6) Ibid. с. 205.



    7) Передмова в Кіев. Старинї 1889, І с. 5.



    8) І stad popi waszy, gdy co w slowienskim chca rozumiec, do polskiego sie udac po tlumactwo musza, abo wiec tylo usty a w czytaniu doktorami sa. У ynney szkoly chyba na czytanie nie maia. Y to ich wszytkiey nauki na wszytkie duchowne stany doskonalstwo! — Pyc. ист. библ. VII с. 486.



    9) Див. т. III 2 с. 454 і далї.



    10) Рус. ист. библ. VII с. 486.



    11) Звістки з попереднїх столїть, які пробував зібрати Харлампович, не можуть бути сюди притягнені. Звістка про ученнє св. Стефана Махрицького в Київі, не говорить про школу властиву („времени приспЂвшу вданъ бываєтъ отъ родитель своихъ на ученіе божественнымъ книгамъ, и вскоре извыче божественныхъ книгъ писаніе“ — Макарій V 2 с. 129), та й час написання і історична вартість сього жития незвісні. Згадка про „дидаскалию“ в грамотї Любарта луцькій церкві належить не XIV, а кінцеви XVI в. (див. мою замітку: Коли сфабрикована грамота Любарта луцькій катедрі, Записки Наук. тов. ім. Шевченка т. LXX).



    12) Scholas semper templis adjunctas habent — Historiae ruthenicae scriptores exteri ed. Starczewski II c. 39. Одерборн пише тут, очевидно, головно на основі того, що бачив на Білоруси, хоч має на метї характеризувати в-суміш Білорусь і Москву.



    13) Balinski i Lipinski Staroz. Polska II 2 с. 949.



    14) Гал. истор. сборник II (сьвіідоцтво не для XIV в., як уважає Харлампович — с. 192, а для другої полов. XVI в.).



    15) Археогр. сборникъ т. XI ч. 114.



    16) Описаніе рукоп. Румянцев. музея с. 129.



    17) Архивъ Юго-зап. Рос. І. І с. 82.



    18) Акты Юж. и Зап. Рос. I ч. 141 (1563).



    19) Зоря Галицкая, 1860 с. 228.



    20) Акты Виленской ком. XIX ч. 380: „уставник“ і „слуга церковний“ зветь ся bakalarz (1583).



    21) Ауты историческіе І ч. 104.



    22) Scriptores II с. 39-40.



    23) Акты историческіе 1 ч. 104.



    24) Чтенія московські 1888, І с. 84.



    25) Див. низше.



    26) Харлампович с. 202



    27) Про еволюцію письма в сих віках: Срезневскій Славяно русская палеографія (X-XIV в.), 1885, Карскій Очеркъ славянской кириловской палеографіи, 1901, Каманинъ Палеографическій изборникъ, матеріалы для исторіи южно-русскаго письма въ XV-XVIII в., 1899.



    28) В однім процесї про фальшовані акти в Витебську 1540 р. „ставили попа духовнаго, въ которого тотъ Клинець учил ся грамотЂ, и тотъ попъ светчилъ: правда єсть, ижъ той Клинецъ небожчикъ, будучи выросткомъ молодымъ, учил ся у мене, але скорописи не вмелъ, а ни се єя учылъ, бомъ и самъ скорописного писати не умелъ“ (Каманинъ op. c. с. 10).





    29) „Хощеи ли умети, пише він в своїй передмові до біблїї (1519), граматику или по руски говорячи грамоту, єже добре чести и мовити учитъ, знайдеши в зуполноє библіи псалтыру — чти єє; пакъ ли ти ся любить розумети лоику, она же учить з доводом разознати правду отъ кривды, чти книгу светого Іова или послания светого апостола Пасла; аще ли помыслиши умети риторику, єже єсть красномовность, чти книги Саломоновы. А то суть три науки словесныя. Восхощеши ли пакъ учити ся музики, то есть певници, — премножество стиховъ и песней светыхъ по всей книзе сей знайдеши; любо ли ти єсть умети аритметику, єже во кратце а неомылне считати учить, — четвертыи книги Моисеєвы части чти; пак ли же имаши предъ очима науку геометрию, єже по руски сказуєт ся землемерениє, чтик ниги Ісуса Наувина; єстъ ли астрономии или звездочети, найдеш на початку книги сеє о сотворении солнеца и месеца и звездъ, найдеш во Исусе Наувине, яко стояло солнеце на єдиномъ месте за целый день“. Доточивши ще кілька таких астрономічих казусів, автор похопив ся і завважив: „болеє воистинну чудит ся превеликой божиєй моци мусишъ, инжели учити ся“. (Каратаевъ Описаніе славяно-русскихъ книгъ с. 31).



    30) Дневникъ Ф. Евлашевского — Кіев. Старина 1886, I с. 128.



    31) Archiwum do dziejow liter. i oswiaty VII c. 158.



    32) Acta rectoralia univ. Cracoviensis, показчик sub voce.



    33) Archiwum do dziejow literatury i oswiaty II c. 429, VII 3 etc. З таких, що звертають увагу своїми іменами — може руськими занотую нпр. на липськім унїверситетї Петра Хвальчевського (1531), Лаврентия Килїяна з Коросна руського (1532), Антонія Антоновича зі Львова (1542), Матїя Слиневского de Sarmatia Majori ex civitatae Каnіiеuх (1551), Георґія Келіановского Русина (1562). Фридриха Скумина, Даміана Володковича „Литвинів“, Йосифа Воловича „Русина“ (1563), Григорія Сопігу (Sapia) „Литвина“ (1567) й ин. Взагалї реєстри липських студентів з західно-европейських дають найбільше інтересного.



    34) Див. т. III 2 с. 459 і далї, й прим. 33.



    35) Видрукована в IX т. виленського Археограф. Сборника с. 53 і далї.



    36) А то книги старыя: Євангеліє толковоє великоє. Євангеліє учительноє староє. Євангеліє в полдесть толковоє. Євангеліє Матвея въ столпъ толковоє. Книга Криница. Книга десятог(лав). На весь годъ 4 прологи, а въ кождомъ по 3 мЂсяцы, а у пятом пролозе 6 мЂсяцевъ, а въ шестомъ и седьмомъ цЂлый годъ. Книга Змарагдъ. Книга Златая цепь. Д†книзЂ — оба Маргариты. Книга Григорія Богослова. Книга Пророчества. Книга великая: Діонисіє Ареопагитскій, Книга Кирила Ієрусалимского. Книга Григория Двоєслова. Книга другая Григорія Двоєслова на паркгаминЂ. Уставы 2, одинъ въ десть, а другій у полдесть. Книгъ великихъ, въ десть, соборниковъ 4, а пятый на паркгаментЂ, а полудесныхъ соборниковъ 3, а у одномъ соборнику книга Асафъ и Хоженієє Данилово. Книга Псалтиря въ десть, окованая позлотистыми пуклями. Книга Псалтыря митрополита Солтана въ десть же. Книга Псалтыря толковая. Книжка толковая избранныхъ псалмовъ, въ полдесть, и о умершихъ слова. Книги Єфремовы 2. Книги 2 Отечники. Д†книзЂ Симеона Метафравта, одна въ десть, а другая въ полдесть, а в десномъ*) написанъ Синаксарь. Д†книзЂ въ полдесть Исака Сиріянина. Апостолъ толковый. Апостолъ великій на паркгаментЂ. Апостоловъ дестныхъ 3. Часословы 2 великихъ, старыхъ. Книга ЛЂствица въ полъдесть, другая исъ Отечникомъ. Книгга ( *) Читай; дестном.) Антиохъ изъ житиємъ Богословлимъ. Книга, въ которой писаны слова на четыредесятницу и пятдесятницу, въ полъдесть. Д†книзЂ Златоустаго постныхъ. Книга 12 1яковлевичевъ. Книга Царственникъ съ лЂописц(ем). Книга Осафъ изъ житіємъ свеоого Сергія чудотворца руского. Книга Кирилова на Уліяна. Книжка Патерикъ Печерскій. Книжка Григорея Синаита. Книжка на Латину. Книжка Житіє великого ?еодосія киновіарха и иныхъ светыхъ. Книга Григорія Амаритского на Єрвана. Книга Зерцало. Книга съ плененіємъ Ієрусалимскимъ. Книжка таранковская — Моноканонъ. Книги 2 великихъ правилъ церковныхъ. Книжка Василей Новый. Миней старыхъ 12. Треоди 2 — Постная и ЦвЂтная. Охтаики 2. Книгъ сьужебниковъ 7. Книжка въ полъдесть Зонаря. Книгъ битыхъ 5. Книга Дорофей изъ житіемь Іоана Злотоустого. Єрмолоєвъ знаменныхъ 4, я пятый стихиральчикъ. Єрмолой безъ знаменія. Псалтырей проходенокъ 10. Псалтыря, по которой въ церкви говорятъ. Псалытры великая келейная. Книга Требникъ. Книжка, въ которой Богородицы каноны, што поются на повечерницахъ. Книжка панахидникъ. А всихъ книгъ старыхъ 129.



    37) А то книги новыя, што за мене, Сергія, прибавлены церкви светой: Книга Правила светыхъ отцевъ, зуполныє. Книга Великого Василія Кесарійского, новописанная. Книга Никонъ, новописанная. Книга Шестодневникъ Іоана Антіоха, и въ ней написано Козма Индикапловъ. Книга Іоанъ Дамаскинъ. Книга Апокалипсія съ толкваніємъ. Книга Временникъ, изъ Константинова Временника выписанъ. Книга Палея. Книга Бытея. Книги 2 Златоустого о лущи (sic). Книги 2 Отечники изъ Пасієвымъ житіємь, новописанныи. Книга Соборникъ, новописанный. Псалтыри 2, одна великое паперы, а другая жабин(ская). Псалтырка проходенка, новописанная, а другая битая. Книга Феодора Ствдита отъ СопЂги. Книга ЛЂствица въ десть. Книга Отечникъ Єгипетскій. Книга Соборникъ, на предЂ житіє Кипріяново, а потомъ иншихъ светыхъ. Книжка, въ которой наиисано житіє Афанасія Афонского. Псалтыря толковыя. Охтанки 2 новыхъ. Треоди 2: постная и цвЂтная. Миней новыхъ 13. Євангеліє учительноє новоє, а другоє учительноє жъ жабинскоє. Апостоловъ 3, а четвертый битый, а пятый латынскій. Панахидничокъ. Часословы 3. Уставъ великій, новописанный. Служебникъ новый. Минея новыхъ светыхъ. Соборничокъ новыхъ светыхъ. Греческихъ книгъ 5. Книга Требникъ исъ серебряными пуклями старый, въ полдесть. Другій Требникъ новописанный. Книжка Минейка, образцовъ светыхъ. Жабинскоє євангелійце изъ апостоломъ и апокалипсією. Книжка, по которой кажуть всенощноє. Книжка малая изъ святцы и четыредесятницею и пятьдесятницею и съ канономъ воскреснымъ. Книжки 2 съ пЂсьнми Моисеовыми и зъ припЂлы. Єрмолойцы 2 новыхъ. Книжка малая чернеческого правила келейного, новая. Книжка малая, у которой написана служба толковая. Книга Іисусъ Навынъ и Царства въ ней написаны, въ десть. Всихъ книгъ новописаныхъ, за мене Сергія прибавеныхъ 74. (З сих слїв виходило б, наче б усї отсї книги були „новописані“, але в дїйсности з них новописані були не всї, хиба деякі понад ті, при яких не дописано виразно, або й тільки сї — напр. ті 5 гречеських книг, яких зміст, очевидно, був навіть незвістний, певно не були „новописані“).



    А потомъ еще прибавлено книгъ новописанныхъ: Требникъ въ десть, новый, оксамитомъ чорнымъ покрытъ, пукли изъ полудесного требника старого собравши серебрянныє, на єю изложены, а по серединЂ бляшка изъ образомъ Іоана Богослова. Книга ЛЂствица, въ десть, новонаписана, а панахидникъ у пьлъдесть новий.



    А то Яцка подъскарбьєго бывшего книги, которыє ся по смерти єго остали: ЛЂствица въ полъдести. Козьма Индикопловъ, въ десть. Книга АндрЂя Уродивого, въ десть.



    Окрім того осібно показано шість євангелий в дорогих оправах.



    38) Звичайно уважають „синаксар“ і „пролог“ двома назвами тогож самого типа збірників, але назву сю надавали ріжним редакціям і навіть ріжним типам збірників.



    39) Див. опись книг слуцького монастиря з кінця XV в. в Актах аЗп. Рос. І ч. 115 — тут між иньшим два прологи, жития сьвятих, патерик печерський, Лїствиуя, Ізмарагд, Дорофей, Єфрем, Григорий Синаїт, Федор Студит, Симеон новий Богослов, Никон. Опись книг Жиґимонта Старого (нове, справлене виданнє у Владимірова Францискъ Скорина с. 15-6), м. ин.: „лїтописець київський“, Шестоденец, „книра повести збранныє“, „книга о мытаре“, книга повнене поста, два прологи, паранея (Єфрем Сирин), Іван Златоустий, молитви св, Кипріяна. Між книгами пана Солтана (1516) м. и. „правила Григорьєвския“, Григорей Богословъ, псалтыра золотомъ писана (Литов. Метрика І с. 872). Між наданнями Константина Ів. Острозького (вище с. 306) — поучення патр. Каллїста. Реєстр Печерського монастиря з 1554 р. (Голубевъ, Петръ Могила, І дод. 2) описує тільки деякі книги — числом 58, а иньші згадує, на жаль тільки сумарично — „книгъ посполитыхъ полтретьядцать“ (Харламповичъ Школы с. 195 одначе непотрібно сї „посполиті“ книги уважає сьчітськими, та й невидко тих сьвітських книг в пізнїйшій описи озвсїм). Серед описаних бачимо два учительні євангелїя, дві Лїствицї, два прологи і синаксарь, патерик пчерський, патерик скитський, кормча, палея, 12 миней. Пізнїйша опись, з 1593 р. (Архивъ І т. І ч. 91) числить всього книг 63 (отже убулр їх, але книги вичисляють ся й иньші, так що маємо мабуть між ними й ті неописані в 1554 р.), а в тім євангелий толкових два (одно „Алексїєське“), три учительних, два послання толковані Маргарит, Єфрема 2 кн., Ісаака Сирина 2, Лїствицї 2, Діонисий Ареопаґіт, Федор Студит, Откровеніє Ісаії (Wyznanie proroka Iaiasza Theodorytem zlozone i Bazylim Wielkim), Варлаам і Йоасаф, дві Палеї, Зврцало, якесь „жтииє“, Патерик печерський і скитський, „приклади“ три, миней 15. В опису біблїотеки львівського брацтва з 1619 р. (Архивъ Югозап. Рос. ч. І т. XII с. 7-8) окрім сьвятого письма (в тім 3 прим. пятокнижа) толковання Теофилакта на євангелия, і ще якісь иньші, слова Златоустого на євангелия от Матфея й Іоана, і ще якісь иньші, толковий апокалипсис, два учительних євангелия, минея четья, Лїствиця, Діонисий Ареопагит, книга на Єрвана, Максим инок, „вронникм писанная о Греках“ і якась иньша „кронничка писанная“.



    40) Про се оживленнє див. новійші працї: Сырку Къ исторіи исправленія книгъ въ Болгаріи въ XIV вЂкЂ; Радченко Религіозное и литературное движеніе.



    41) Про славянсько-румунські книжні стичности нова праця Яцимірского Изъ исторіи славянской письменности въ Молдавіи и Валахіи XV-XVII вв., 1906.



    42) Пор. т. III 2 с. 463-4.



    43) Поученіє Феогноста м. всея Руси о смЂренолюбіи, яко не подобаетъ играти и смЂяти ся бещинон крестьяномъ и якоже недостоини приходять къ божественымъ тайнамъ і т. д., видане Нїкольским в ИзвЂстіях рус. язика 1903, І, з кодекса 1498 р.



    44) Питаннє про писательство Кипріяна переглядав новійше Голубинскій Ист. рус. церкви т. II. І с. 347 і далї.



    45) Про лїтературну дїяльність його новійша праця Яцимірского Изъ исторі словянской проповЂди въ Молдавіи — неизвЂстныя произведенія Гр. Цамблака, 1906, тут огляд лїтератури і аналїза лїтературної манєри.



    46) Новійший огляд лїтературної дїяльности Фотия у Ґолубінського 1. с. с. 389 і далї; про перерібку слова о казнях у БЂльченка Поученія Феодосія о казняхъ (ЛЂтопись одес. общ. VIII).



    47) Се невидане „Изложеніе“ описує м. Макарій (IX с. 64-6) з одинокого звістного йому кодексу новгородської софійської біблїотеки XVI в.; зміст „Изложенія“ історично-доґматичний, з моральною наукою при кінцї.



    48) Подорож Игнатія Смольнянина, вид. Палест. товариства с. 7.



    49) От кілька записок, які вказують на ролю царгородських і атонських монастирів в розповсюдженню книг в східно-словянських землях: Діоптра Филипа списана була в царгородськім манастирі Перівлепте кир-Зиновієм 1388 р., тамже церковна устава єрусалимська Афанасієм в 1406, Лїствиця в 1421 р. Євсевієм; збірник житий і поучень в Студийськім мон. Афанасієм Висоцьким в 1392 р.; слова Ічаака Сиріянина в мон. Панмакаристи для владики волинського Герасима в 1420; історія Йосифа Флавія в Царгородї Іоапом старцем в 1399 р.; Іларіон ігумен новгородський приніс з Атону Тактікон в 1397 р., а Сава Вишерський коло тогож часу якісь правила; Єфрем Русин дістав на Атосї від Іакова Доброписця переклад Максима Ісповідника; Афанасій Русин списав в лаврі Афанасія на Атосї житиє Григорія Амиритського, і т. и. (див. катальоґи у Соболевского Южно-слав. вліяніе дод. II і VI).



    50) Горского і Невоструєва Описанііе II. І с. 45 Описаніе Румянцев. музея с. 160, пор. вище опись супрасльської біблїотеки.



    51) Чтенія київські т. Х с. 219.



    52) Про них Поповъ Историко-литерат. обзоръ полем. сочиненій с. 296 і далї.



    53) Пон. катальоґ у Соболевского Южно-слав. вліянія, дод. І.



    54) Тексти видані в Памятн. др. письм. ч. 140 і 150, статї про них: Владиміровъ Житіє АлексЂя челов. Божія въ зап.-рус. переводЂ XV в. (Ж. М. Н. П. 1897, X), Bruckner Die Dreikonigslegende russisch, 1888 (Archlv X), Карскій Западнорусскій сборникъ XV в. (ИзвЂстія акад. 1887, II), і замітка Франка в Записках Наук. тов. ім. Ш. т. 56, бібл. с. 9. (повість про трох королїв). Прототип страстей досї невикритий і зістаєть ся спірним, чи переложено їх було з польського чи з латинського.



    55) Про неї Bruckner Die Visio Tundali in bohmischer und russischer Uebersetzung (Archiv XIII). Збірник бібл. Красїньских в Варшаві.



    56) Збірник познанської біблїотеки Рачиньских; повісти видані у Веселовского изъ исторіи романа и повЂсти, II (Сборникъ отд. рус. яз. и слов. XLIV), збірник описаний Брікнером: Ein weissrussischer Codex miscellaneus der graflicch Raczynski'schen Bibliotek in Posen (Archiv, IX).



    КУЛЬТУРНЕ ЖИТЄ: РОБОТА РЕДАКЦІЙНО-КОМПІЛЯЦІЙНА, КОМПІЛЯЦІЇ АҐІОҐРАФІЧНІ, ПОЛЄМІЧНІ Й ІСТОРИЧНІ; ЗАСТОЯ В ЛЇТЕРАТУРІ, ЛЇТЕРАТУРНІ ЗАСОБИ І УПАДОК ТВОРЧОСТИ, ВЗІРЦЇ ЛЇТЕРАТУРНОГО СТИЛЮ, ПАСИВНИЙ КОНСЕРВАТИЗМ.



    Робота місцевих книжників насамперед дає себе пізнати в працї редакційній, компіляційній над творами староруського ориґінального і візантийського перекладного письменства. Стрічаємо ся з нею на кождім кроцї, хоч дуже часто й не можемо виріжнити те що належить до книжників саме українських, а не білоруських або великоруських — не завсїди можна знайти вказівки на се, а мало й уваги звернено було на се.



    В сїм часї появляють ся — чи може стають нам звістними, в кождім разї далї укладають ся на ріжні способи збірники моралїстичні, з перекладених і ориґінальних творів під іменем Ізмарагдів, Златых цЂпей і просто анонїмних. Зміст їх дуже ріжнородний і змінний 1), бо сї книжники не тільки переписували, а й переробляли, розширяли новими додатками, або коротили їх. 2). Ще більше розповсюднені у нас на Українї в тім часї були так звані ,,учительні євангелия” себто збірники поучень на недїлї й свята цїлого року: кожда більша біблїотека XVI в., як ми бачили, мала їх по кілька прпмірників, і на переломі XVI і XVII в. було аж чотири видання учительних євангелїй ріжних редакцій. Бл і тут так як і з тими моралїстичними збірниками: ріжнородність в укладї незвичайно велика. Трудно знайти дві тооожні версії; тексти приладжують ся в мові до зрозуміння авдиторії, оживляють ся вставними епізодами — оповіданнями, алюзіями і т. и. 3) Такого самого змінністю хиткістю свого укладу, своїх редакцій визначають ся прологи — також дуже популярні у нас: вони доповняли ся житиями свійських сьвятих і руськими моралїстичними писаннями, і досї ще не було навіоь проб уставити філїацію їх версій 4). Теж дїяло ся і з минеями, доповнювнаими житияси руських сьвятих.



    З свійських аґіоґрафічних збірок незвичайну популярність мав і переходив ріжні редакції й перерібки печерський Патерик. З XV віка маємо три редакції його: одну зроблену еп. тверським Арсенїєм, правдоподібно бувшим печерським монахом 5), 1406 р., а другу й третю — крилошанином, потім уставником печерським Касіяном в 1460 і 1462 р. Кожда з сих редакцїй, крім чисто редакторських змін, розширяла далї зміст Патерика, додаючи до основних статей — посланїй Симона і Поликарпа та лїтописного оповідання про перших подвижників Печерського манастиря 6) все нові й нові статї з лїтописи про Печерський монастир, або иньші писання, які стояли, по думцї редакторів, в якийсь звязи з Печерським монастирем. Так в Арсенїївській редакції фіґурує Несторове житиє Тео
    Страница 30 из 55 Следующая страница



    [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 ] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.