LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 35

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    камени и въ ланцюгох, в шатах и в клейнотах, в перлах" на суму півдесятої тисячі зол 7). В своїм тестаментї він лише загально згадує про свої й жінчині „ланцюжки, перстеники, клейноти, такьж сьвятости, образи, шати, зброї, конї", записуючи їх своїй жінцї, і близше згадує тільки про зброю: одну з них, срібну на чорнім оксамитї, й пояс якийсь „тодорівський", очевидно сріблом кований, разом з иньшим сріблом він поручає ужити на окованнє ікон, а другу зброю лишає жінцї 8). Все се робить ще дуже скромне вражіннє в порівнянню з інвентарем його внука, кн. Януша. Кн. Федір Сангушко в своїм тестаментї (1547) записує жінцї окрім грошей „сто гривен сребра робленого ис позолотою", все столове срібло — „полумиски и тарели, кубки и лыжки сребреныи'', з виїмком одначе записаного монастиреви — „наливки сребреныя меншия и дванадцат тарелей сребреных старых"; їй же дві шуби адамашкові на куницях „сукн червоную одамашковую" „запони и коверцы, штуки одамашковыє не краєныя"; старшому сину шуба соболина адамашкова і адамашковий кафтан, гнїдий кінь, срібний убір на коня, „узда, поперсини, похвы"; зброя: „бехтеры, панцыри'' — в подїл рівно всїм синам 9).



    Сей нахил до роскоші, до богатих уборів, окрас і т. и. незвичайно зростає в другій половинї XVI в. і доходить прямо казкових розмірів з кінцем XVI і в першій половинї XVII в. ІІамятаймо, що се час небувалого нї перед тим нї потім припливу гроша до земель Польсько-литовської держави — небувалого експорту сирових прьдуктів, небувалого вичерпування природних богацтв сих земель, і що по спостереженням тогочасних економистів грошева вартість вивезених продуктів майже цїла без лишку ішла на закупно чужоземських виробів — предметів роскоші й комфорту 10). Полишаючи поки що на боцї переміни, внесені в иньші сторони побуту,, я тут піднесу сей нечуваний розвій зверхньої роскоші, виставности маґнацтва і шляхти Польщі, що зробила вражіннє якогось масксраду вже на Баторія, але за часів Жиґимонта знаходить собі взірець і заохоту в пишности й виставности самого королївського двору. Замилованнє до богатих уборів, дорогих і куріозних форм зброї й кінського убору, дорогоцїнної посуди, коврів і макат доходить до хоробливости і страшенно вражає на тлї загально їбідности й слабого культурного життя. Прямо дико виглядають сї тсиячні убори шляхти серед повного еконопічного розстрою та матеріальної руїни краю.



    Інвентарі маґнатських, навіть шляхетських домів роблять вражіннє катальогів якихось музеїв артистичного промислу (Kunstgewerbe) або торговедьних складів дорогих і екзотичних річей. Але поруч з тим на кождім кроцї дає себе відчувати повний брак інтересу й почутя штуки 11); добру біблїотеку также рідко мтжна стрінути, як часті колєкції дорогих оріентальних коврів чи дорогоцїнної нїмецької посуди, і на чисто культурні потреби від тих мілїонів, що йдуть на срібло, брокати, вина й присмаки, не лишаєть ся навіть і нужденних кришок.



    Се треба сказати й про українське панство. Маємо напр. інвентар дубенських скарбів Януша Острозького, себто тої половини спадщини по Константину Острозькім, яка припала йому, а можливо — була доповнена в дечім і власними набутками Януша; списаний кілька лїт лише по смерти старого князя, він може служити доброю ілюстрацією великопанських часів 12). Кидають ся в очі величезні амси столового срібла. Одна скриня обстанови тих місрить в собі срібних мисок великих 12, півмисків (блюд) 36, тарілок 36 і стільки-ж ложок, 24 мисочок, 12 фляш і стільки-ж тац, 12 кубків, 6 великих сьвічників. В другій 24 великих півмисків і 12 меньших, 24 тарілок, 12 кубків, 12 ложок і стількиж вилок, збанок і миска до умивання. В третїй теж збанок і миска великі, 3 дванадцятки півмисок і стільки-ж тарілок, 13 тац, 3 сьвічники, прибори (креденс) до коріння, на 7 родів, і т. ин. В иньшій понад 17 дванадцяток ріжних родів ложок — золочених і білих, між ними дванадцятка золотистих „волоської роботи", а є й „козацької"; є ріжні спеціальности — ложки коральові, кришталові, з перлової маси, оправленої в золото; ножів тільки дві дванмдцятки, між ними також саджені каміннєм, або з ручками з каміння; 72 таци ріжної фактури; 7 дванадцяток кубків і чарок звичайних і золочених, а також ріжних штучних — з коралем, з каміння і т. и. 12 „розтруханів" (великих кубків) з накривками, з фіґурами аморів (ch?opki) і 12 з инакшими накривками, 12 „складаних"; з накривками прикрашеними цьвітами й яблоками розтрухан в видї панни, иньші в формі барилка, і т. п. 13). Богато дорогої зброї, самих дорогих шабель 16, а оправлених білим сріблом потрохи — ще 6; між доорогими — чотири оправлених в золото, з ріжним каміннєм; одна з них, прикрашена туркусами (бірюзою), куплена була старим Острозьким за 6 тис. талярів! Золотом оправлений щит, золоті наручники з рубинами й смарагдами. Десять дорогих, срібних кінських уборів, між ними кілька „козацьких", оден туреуький, дванадцять тканих оріентальних (з „баґазії"), 8 мосяжних козацьких, в тім 4 саджені каміннєм. Багато макат і коврів: три коверцї золотом ткані, 15 шовкових більших, 38 меньших, коврів „адзямських" 80, лямпартових 13, багато шкір вовчих, медвежих, лосячих. Цїлий магазин ріжних сукон: 20 поставів фалєндишу, 23 сукна лунського, 184 каразії. ,,В дорогу" з кн. Янушем в 1616 р. іде 14): 36 срібних півмисків, 33 тарілок близько три тузини, 6 мисок, 5 фляш і маса иньшого срібла, 108 шкір барсових („лямпартів" — леопардів), 13 тигрових, 28 куниць й ин., ки тайки до обитя 11 штук, портиєри, аксамитні застілки на столи. Іде богата ґардероба: оден кобеняк рисїй, критий альтембааом, другий аксвмитовий на чорних лисах, третїй „лазуровий", делїя турецька з алтембасу, друга підшита лисами, ферезія на соболях, чотири жупани атласні золоті, дві чамари — одна на горностаях, друга з золотоглова на соболях, гермак на соболях, лїтник окмамитний і такийже „плащик" на соболях, „кошулька" китайчана золотом гафтована, ріжних пер і „кіт" на шапки 16. Їде й арфа в зеленій похві, але не їде нїчого, щоб вказувало на глубші культурні інтереси й зайнятя маґната.



    Та на дворі першого маґната України се все ще так не вражає. Але таж виставність, роскіш в убранню, виїздї, столовій заставі характеризує не тільки маґнатерію, але загалом шляхту хоч трохи маєтнїйшу. По такім зовсїм невеликім пані напр. як подкоморій перемиський Боболя († 1631) зістало ся також 100 срібних полумисків, маса иньшого срібного начиня, ряд золотих кубків і т. и., золотих великих ланцюхів 21, королївський медалїон на потрійним золотім ланцюху, застїжка висаджена 130 брілїантами, делїя (керея) з дорогоцїнними ґудзиками — кождий ґудзик коштував 130 дукатів! 15) Не диво, що заграничні юбілєри привозили цїлї транспорти ріжних дорогоцїнностей на наші ярмарки, і напр. на ярославськім ярмарку оден амстердамський золотник продає на 600 тис. золотих ріжного юбілєрства 16).



    Европейського було в тій прикметї не богато; дуже богато анальоґічного з московським, де боярство, при повнім майже браку вищих культурних інтересів, при досить слабих вимогах в сфері комфорту, теж любує в виставности, блискучій роскоши, масах дорогоцїнностей, дорогих брокатах і міхах 17). Там як і тут старі русько-візантийські традиції, з їх замилованнєм до помпи й виставности, блеску, дорогоцїнностей, роскішного оріентального орнаменту й оріентальної роскоші, підновляли ся пізнїйшими впливами Сходу. Його росіш і сибаритизм знаходить собі далї і там і тут аматорів і приклонників, наче по контрасту з бідною й суворою природью й суспільною обстановою, й глубоко всякає своїми виливами й елєментами в побут вищмх верств. В Московщинї були то елєменти татарсько-туркестансько-перські; на Українї і в Польщі — татарсько-турецькі, і ними неустанно розмішують ся західнї елєменти артистичного промислу й роскоші. Староруські, то значить словянсько-візантийсько-оріентмльні традиції, підсилювані пізнїйшими оріентально-візантийьскими впливами (торговля з Кримом і Туреччиною), вповнї відповідали сильному нахилови польської суспільночти до зверхнього блеску й виставности, оріентальної роскоші й богацтва; отже серед неї вони знайшли ся як у себе дома 18). Тільки західнїми елєментами побуту, промислу, культури розмішували ся вони тепер сильнїйше, в більшій пропорції, нїж в попереднїх столїтях, як наслїдком традиційних звязей Польщі й польської суспільности з західнїм, нїмецько-латинським сьвітом, так і наслїдком того загального повороту українських земель фронтом до заходу, що розпочав ся у нас на Українї значно скорше від польської окупації 19). Але поруч сих західнїх елєментів держали ся — завдяки тому що попали в таку споріднену й созвучну сферу — дуже довго елєменти староруські, і се, так само як і спільні елєменти оріентальні — зближувало український і опльський спосіб житя з московським 20), а значно віддаляло від сучасного еврпоейського. Польське шляхетське житє навіть XVI і XVII віків для Европейця було вповнї Halb-Asien.



    В способах „уживання житя" — тих вигід і приємнотей, які собі з житя робили, переважав також сильно дуже ще примітивний матеріадїзм: витонченности й делїкатности було дуже мало. Як українське, так і польське житє XIV-XV вв., кінчаючи першою четвертиною XVI, визначало ся ще великою примітивністю й дуже мало посунуло ся наперед від часів староруських. Ситна їда й пяне питє, гостини й пири, показні не так якістю й делїкатністю, як масою їжи і питя, сексуальні утїхи „домашнїми засобами" — в крузї челяди й підданих, лови на зьвіря та птицю, й свари та процеси з сусїдами — от утїхи й занятя того „доброго старого часу". Псованнє „добрих старих звичаїв" рахували від часів кор. Бони — від шлюбу Жиґимонта Старого з нею в 1518 р. Вона мовляв принесла з собою в Польщу й прищепила на королївськім дворі і в вищих кругах польської суспільности впливи італїйського відрождення, замилованнє до зверхньої краси й блеску, витвореного двірським житєм італїйського відродженя, до італїйської культури й штуки, чи лїпше — артистичного промислу, і особливо — до гладких і витонченїйших форм італїйського двірського й товариського житя, кодифікованого в звістнім „Дворянинї" Лук. Ґурнїцкого (1566) — переробленім і до польських обставин приладженім італїйськім трактатї Бальт. Кастільоне (II libro del cortegiano, книга про двірського чоловіка, 1528). Перейняті й культивовані потім на дворі сина й вихованця Бони Жиґимонта Авґуста, підтримувані подорожами молодиків з лїпших домівв на вихованнє до Італїї — особливо до унїверситетів падуанського й болоньського, і тїснїйшими звязями з Римом в часах католицької реакції, сї нові симпатиї й впливи займають все ширші круги польської, а з нею й української суспільности, та накладають нову полїтуру на примітивно-брусовате старосьвітське житє й звичаї.



    Уже старий Рей з Наґловіц (1560-і роки) нарікає на нові фасони, що забивають добрі звичаї старопольські, на новомодні, дивоглядні убрання, пишні кінські убори й виїзди, штучні страви і т. и. 21). „Як пригадаєш собі про ті дивні чуги, ті „фальсарухи", ті „страдіотки", ті делїї з дивними ковнїрами, ті жупани, ті прреіжні італїанські, гішпанські вимисли, ті дивні плащі, саяни, колєтм, „оберцуґи" — аж дивно й страшно про них говорити, а иньшмх анї назвати, анї описати собі не уміють, тільки поручають кравцеви зробити, як тепер носять. Чую, що в чужих краях, малюючи всякі народи, малюють Поляка голим з ножицями, а перед ним поставив сукна: край собі, як хочеш.



    „Що то понаставало дивних понталиків (привісок), феретів (застіжок), емальованих ланцюжків, ріжнокольорових беретів з преріжними бляшками! Деякі вже мабуть не тільки на голові, а й на ногах приправляють ті понтали та ті ферети. Хто годен надивити ся й надивувати ся тому всьому! Так як би ми перейшли землю й море, шукаючи тих своїх дивних видумок! І що то дару божого попсуєть ся на ті золочені нитки, на ті коронки, на ті теперелї (рюші), на ті дивні тканини, шиті або гафтовані, так що вже малярі й взірцїв не встигнуть видумувати. Ті ріжні петлицї, строжки, кнафлї прехитрі, дивні шнцри й до них кутаси — хтоб то їх поркхував і запамятав!



    „Щоб і десять фасонів видуамв кождого тижня, то всякий будуть хвалити. Буде з довгим ковнїром аж до посяу, то кажуть, що то гарно: чоловік прибраний, від вітру заслонить ся, коли треба, і як києм по спинї вдарять, то не так дуже трісне. Буде иньше, що ковнїра не буде при нїй і на палець, то і то гарно, бо свобідно можна оглянути ся, куди схоче і як схоче, і ковнїр його в шию не кусає. Буде иньше з довгими рукавамп, часом і з трома, то і то кажуть, що гарно: показний чоловік на коневи, як рукави коло нього тріплють ся. Буде таке, що рукавцї тільки до ліктя — і то гарно: вільнїйше так, і легко на коня всїсти. Буде иньше аж до самої землї — гарно! чоловік красно виглядає і пішо і на конї, і вітер йому наоколо голеней не такк віє. Иньше знов мало що поза пояс — і то гарно: лекше чоловіку і пішо і на коню, і нїщо йому не перешкоджає."



    „А знов наші виїзди! Кінь за пятьсот золотих, а убір на нїм друге стільки. Ті всякі „альсбанди", кутаси, дивні ,,мухри", стріпки, аж дивно дивити ся на ті страшні видумки теперішнїх часів. Або ті преріжні, дивно прикрашені колиски, з повивішуваними коврами, з алтевбасовими подушками, з шарлмтними занавісами, з позолоченими левками.



    „А подивіть ся знову на кошти й на страшенні трати на вишукані наші потрави — чи то не велика причина нашого безбожного житя? Приглянь ся тільки тим дивним полумискам теперішнїм. Поглянь на ті ріжні присмаки, що їх звуть „сопорами" (запахами), а правдиві то „сопори", бо чоловік аж сопе нажерши ся, як кабан у берлозї. Поглянь на ріжні посипки, на позолотки, на фарби, на дивні мальовання — не можна назвати їх навіть стравами, тільки якимись мальованими образками. На однїй мисцї позолочений баран, на другій лев, на иньшій когут, на третїй якась панї убрана. Дуби з жолудьми, страви з позолоченими рожами, ріжними квітками обсаджені з усїх боків. Всякі позолоти — когути золочені, орли, заяцї, а страва в серединї ічтрта не варта: перепріла, ослизла — далеко лїпша б була й смачнїйша, колиб її з поливяного горнця за тепло на миску виложив. Иньша знову з золоченими ухами — а ще в пятницю кипіла, а в недїлю її на стіл ставлять. Иньша з хлїба та з міґдалів, а клеєм злїплена — теж кілька днїв стояти буде. Якогож того жолудка треба, аби ті поклеєні та прохолоджені стрази їсти, або сї перепечені, що потім треба винами та мушкателями заливати?



    „З пихи виходить розкіш та обжираннє, а з нього паскудне пянство. Бо як собі тих тортів напечуть, або в низших верствах — млинцїв, — та й печеня з цибулею, по правдї, незла до того помічниця — то вже і клякають, а часом і крижом падають та по землї як худоба валяють ся, заливаючи собі горло. Иньший вже з тим горлом три рази побував за хатою і ще сьбі рота добре не витер, а вже кричить: „налїй другу!'' От блюють, аби пити, а пють, аби знову блювати!"



    Наріканням та іронїчним заміткам Рея на новомодні фасони вторує о чверть столїтя пізнїйша сатира, де сї нарікання вложені в уста вже чоловіка руської культури, з білорусько-українського сьвіту в. кн. Литовського 22). Він також відказує на „нїмецькі" фасони й моди в їдженню, в одежі, в двірьских звичаях. ,,Чи то не дурниця, завважає він 23) — ховати гологузі кури, смажити ріжні пташки, ті торти з родзинками, міґдалами, цинамоном, богато цукровані?" (Уживаннє в небувалих масах коріння і цукру взагалї було одною з визначнїйших прикмет новомодної роскоші другої половини XVI в.). „За моєи памтяи прысмаковъ гетыхъ не бывало, добра была гуска съ грыбками, кашка зъ перчыкомъ, печонка зъ цыбулькою или зъ чосныкомъ, а коли на препышныє достатки — каша рыжовая зъ шафраномъ. Вина венгерского не зажывали передъ тымъ, малмазию скромно піяли, медокъ и горЂлочку дзюбали, а гроши подостаткомъ мЂвали, муры муровали и войну славную крЂпко и лучей держали какъ теперъ". „І то не дорічи, що наші панї ходять в богатих сукнях — перед тим не знали тих португалів чи фортугалів, причіпок, що коло подолка рухають ся, а дворянин як чубатий сокіл дивить ся, де б ущіпнути; я б радив, щоб жінки наші убирали ся в довгі запинані та шнуровані убрання, а ззаду носили роспорки, а плюндрів нїмецьких не уживали — булоб певнїйше і безпечнїйше від аматорів любовних інтриґ. І то, дорогі панове, не мала шкода: держимо слуг Ляхів"! „Давай же й єму сукню хвалендышовую, корми жъ єго тлусто, а зъ ниъх службы не пытай, и только убравши ся на высокихъ подковкахъ до дЂвокъ дыбле и ходить, а зъ великого кубка трубитъ: ты, пане, за столъ, а слуга собЂ за столъ; ты борщикъ, а слуга за пукатую штуку мяса; ты за фляшку, а онъ за другую, а коли слабо держишъ, то онъ и ту зъ рукъ вырветъ! Только пилнуєтъ: скоро зъ дому ты, то онъ мовчкомъ прыласкаєт ся до жонки".



    Розумієть ся, laudatores temporis acti в своїх похвалах старим часам перебирали мірку в їх ідеалїзації: ті часи не тільки не були ідеальними, як часом представляють ся людьми пізнїйших поколїнь 24), анї навіть ідеальнїйшими.



    Непоміркованість в їдженню й особливо в питю, з якої робить Рей закиди свому поколїнню, було старим гріхом так само польським, як і українським. Контаріні, що переїздив через землі Польщі й в. кн. Литовського за Казимира (1474), полишив в своїх записках досить сильні замітки на сю тему. Він каже, що приїхавши до Луцька, він з товаришами досить потерпали за себе, бо з нагоди якогось весїля всї (!) тутешнї мешканцї понапивали ся й могли зробити подорожнїм якусь прикрість. Про Киян він каже, що вони зрана, до третьої години звичайно працюють, а потім розходять ся по корчмах і там пересиджують до пізньої ночи, і часто, понапивавши ся, зачинюать між собою бійки 25). Звісний мемуарист т. зв. Михайло Литвин, описуючи житє в в. кн. Литовськім за часів Жиґимонта Старого, які пізнїйшим песимістам a lа Мелешко здавали ся золотими часами, — не знаходить досить темних фарб для нього. Він ставляє далеко вище житє московське і навіть татарське. І віну даряє дуже сильно на піяцтво: „наші люде гинуть не так від кар, як від піяцтва і тих бійок, що з того виходять; ден ьпочинають у нас горілкою: ще лежучи на постїли, кричать: горілки, горілки, і потім сю отруту чоловіки, жінки і хлопцї, на улицях, на площах і навіть по дорогах; затуманені питєм, вони не здатні до нїякої роботи й можуть тільки спати, тим більше, що як хто раз привик питт, то сей нахил у нїм ще зростає з часом. Селяне, не дбаючи про хлїборобство, зберають ся по корчмах, піячать там днї й ночи, забавляючи ся ученими ведмедями, що танцюють під музику дударя; ростративши своє майно, вони бідують від голода, починають красти й розбивати". Він нарікає на дорлгі й богаті ґардероби, дорогі футра, пишні виїзди, де до карети запрягають по шість, по вісїм коней — а нема їх для військової служби. Скаржить ся на здирство й неправду в судах, їх утяжливу процедуру й високі судові такси, на упадок родинного житя й велику силу, яку собі забирають жінки. Він добачає тут лихий вплив Статута, що признав законну четверту частину донькам в маєтку їх батьків: люде шукають посагу і краси, жінки дають не про порядне житє, а про майно і крачу — пускають фальшиві поголоски про своє богацтво й малюють собі лиця; вони стали гордими, залишили добре житє, супроти опікунів, батьків і чоловіків стали непокірні і вкорочують їм вік хочуть самі панувати, волоїючи селами, городами й волостями, чи то як помістями чи то на праві дїдичнім 26).



    Сьому критику Жиґимонтових часів ідеальним часом здавало ся панованнє Витовта. Для пізнїйших віків золотим часом лишили ся часи Жиґимонта-Авґуста й Баторія. Вони й досї уважають ся золотим часом польського житя, польської культури — досл їдниками, які цїнять розвій культурних і суспільних інтересів у сих часах. В порівнянню з ними старші часи мали перевагу більшої простоти, певної суворої щирости й обовязковости — підпорядковання тому, що вважало ся або неминучістю або порядком, державною чи моральною нормою. Безперечно, що тодїшнє житє, в своїй невибагливости і дуже слабкім розвою роскоші й комфорту, навіть у найвищих суспільних верствах, не тільки в ширших кругах, було дешевше. Буджет не тільки панського, а і взагалї народнього чи державного житя випадав користнїйше, і то не тіььки з того становища, що тодї видатки не перевисшали доходів, як помічено в другій половинї XVI в. (шляхта дуже богата, завважає Руджієрі, мешкає по селах і займаєть ся рільництвом, але загалом беручи польський шляхтич мало дбає про глсподарство, видає більше нїж має доходу і тому майже вся шляхта обдовжена) 27). Він був користнїйшим і тим, що видатки не покривали ся таким напруженнєм економічних сил — таким використовуваннєм робучої сили підданих і таким руйнованнєм природних ботацтв краю, як то було в другій половинї XVI і першій полов. XVII віка. Моральність, хоч зовсїм не визначала ся чистотою, в старших часах мусїла бути також дещо вища, нїж в гулящих, перейнятих скептицизмом і ворожим супроти церкви й духовенства настроєм золотого віку. Ми бачили відзиви про житє самих духовних в серединї XVI віка 28), а тойже Руджієрі в 1560-х рр. оповідає досить непохвальні річи про моральність і шляхетської суспільности 29).



    З другого боку треба сказати, що ті суспільні й культурні інтереси золотого віку не пройшли в глубину житя, хоч би й шляхецького, а перелетїли по його верхам, і під тим блеском і культурнїйшою дещо поволокою, яка вабить і підманює й новійших дослїдників, зістала ся в цїлости давня матеріальність, тільки ще більше неповздержна, розпущена, „розпоясана,". Гарні образки того шляхецького житя пізнїйшого часу (перед Хмельнищиною) дає нам в своїй „Описи України" Брплян, і я наведу з них дещо характернїйше 30).



    „Колли узброєннє й воєнні практики (Поляків) значно ріжнять ся від наших, то з дальшого оповідання побачите, що їх пири і звиваї на них здебільшого зовсїм відмінні від иньших народів. Пани, особливо пишні на тім пунктї — дуже богаті і середнї, силкують ся прийняти як найбільше блискучо, і можна на певно сказати, що звичайні прийнятя у Поляків далеко перевишають своїм богацтвом наші пири, а з того можна найлїпше судити, які то бувають їх надзвичайні пири, особливо у сенаторів й иньших достойників підчас варшавських соймів. Вони роблять пири за 50, 60 тис. ліврів — видатки величезні, особливо з огляду чим і як вони приймають. Бо то не так як у краях, де мускус, амбра, перли і ріжні дорогі приправи до мяса ідуть на величезні суми: тут подають ся все річи звичайні, приготовлені грубо, в великій масі, а видатки виростають через марнотратність, знищеннє від слуг, як побачимо. Властиво запрошуєть ся чотирох або пятьох сенаторів, инодї до того ще послів, які пробувають при дворі, але з кождим приходить компанїя його дворян, душ 12-15, так що з того виходить товариство з 70-80 осіб. Вони сїдають за стіл, зложений з трох столів, злучених під простим кутом, довго на яких 100 стіп; накриті вони звичайно трома гарними, тонкими серветами і заставлені срібним золоченим сервізом; коло кождої тарілки хлїб, накритий мпленькою серветочкою, і ліжка, але без ножа. Столи стоять звичайно в великій салї, а в кінцї її стоїть креденс прикрашений величезною масою срібної посуди і обведений балюстрадою, куди не може нїхто входити окрім ключника й його помічників. Такий креденс має вісїм або десять стовпцїв срібних полумисок (блюд) і таку масу тарілок, що вони підіймають ся на зріст чоловіка — а тамошнї люде не малого зросту. Насупротив креденса, звичайно над дверима, бував балькон, і там сидять музики — ті що грають на ріжних інструментах і ті що сьпівають. Їх слухають не всїх нараз, але так що починають скрипки, потім грають численні труби, а за ними сьпів хлопцїв, до того нанятих, досить мельодійний; і так іде на переміну аж до кінця пиру".



    Пир починаєть ся дуже церемонним обрядом умивання рук, потім гостей розсаджують по їх старшинству, і троє крайчих услуговує при кождім столї. Супів нїяких не буває, тільки ріжні покраяні мяса, і при них чотири роди підливи (сосу) — жовтий шафрановий, червоний вишневий, чорний сливяний і сїрий цибульовий. Подають ще вгловину, баранину, телятину, курей — без підливи, але так приправлені солею й коріннєм, що не треба й солити, тому й сільничок не дають на стіль; дають солонину з квашеною капустою, пшоном, галушками або з хріном. „По скінченню першої переміни і спорожненню полумисків, з яких мяса поїдають не так гостї, як слуги, здіймають першу сервету і подають другу переміну, зложену, з печень: телячої, баранячої, волової, в великих штуках, більше півчвертки, капунів, курчат і курей, гусей, качок, заяцїв, оленїв, серн, коз, кабанів й ріжних диких пташок, яких там дуже богато; їх подають навпереміну з ріжними приправами. Між другим і третїм даннєм подають ріжні „фрікасе", солонину з тертим горохом — се страва дуже улюблена, так що без неї гостина не в гостину, також кашу пшонну, ячну, пироги з сиром, гречані пампушки в маковім молоцї, — все річи, які вони ідять лише, аби наповнити жолудок до решти й потім добре спати. По сїм другім данню, тим же способом дають десерт по сезонї: підсметаннє, сир і иньші такіі річи — остільки гірші від наших найпростїйших раґу, що я не взяв би їх десять за наше одно; тільки рибу вони готують чудесно — правда, що до неї вони не жалують нї вина, нї оливи, нї коріння, нї родзинок. Під час обіду вони пьють мало, аби заложити собі добрий фундамент — пьють лише пиво, кладучи до нього смажені в маслї кусники хлїба (грінки). Ми вже сказали вище, що хоч не їдять богато, але полумиски з першої й другої переміни відходять майже порожні, се тому, що кождий, що сидить за столом, має за собою одного або двох слуг: даючи їм тарілки, аби замінити на чисту, пан накладає до них страви і дає слугам, а ті хапають і йдут їсти, чи лїпше сказати — пожерати в котрийсь з кутів салї, нїби потайки, підіймаючи тим негарний шелест, але пани того їм не боронять — бо такий звичай. Коли пани таким чином поїли добре при обідї, беэ великого питя, а слуги пожерли в якімсь кутї се що їм дали їх пани, глстї починають на добре пити — одні здоровє других, не пивом, а вином. Вино у них нацлїпше й найблагороднійше в сьвітї і хоч воно біле, але нагоняє румянцї й високо підбиває кошти їх пирів, бо його тратять дуже богато, а коштує воно по 4 лїври за кварту, бо вони цїнять більше рідкість, як доброту його. Кождий гість пє здоровє приятеля й подає йому туж чарку, повну такогож вина, аби той відплатив йому тим же — се вони роблять охоче, вже без помочи слуг, і так стіл покриваєть ся великими срібними кубками ріжних фасонів і шклянками, які наповняють ся і зараз спорожняють ся. По годинї або двох такої милої забави дуже інтересно бачити ту масу кубків, що кождий має перед собою — таку величезну, що випити їх неможливо, і ті фіґури, які виходять з тих кубків — самі плянети не рухають ся так неправильно і аномально, а с евсе походить від впливу того доброго й приємного вина. Перевівши чотири або пять години в такій славній і нетяжкій роботї, одні змучені засипляють, иньші виходять спорожнити ся й вертають ся з новою енерґією до битви, третї оповідають свої славні подвиги в подібних битвах (кубками) й як вони прославили ся над иньшими товаришами. Але все те, що роблять пани, нїщо в порівнянню з тим що чинять слуги, бо коли вони роблять спустошення в їдженню, то ще більше без порівняння позволыють собі в питю і тратять вина десять раз більше як їх пани. Вони чинять нечувані збитки, витераючи брудні, товсті тарілки драперіями — хчо як вони гарні й рідкі, а навіть рукавами (виоьотами) своїх панів, не маючи поважання анї до них анї до їх гарних убрань. А на вінчаннє тої всеї роботи вони наливають ся так гарно і славно, що нїхто не зістаєть ся вільним від власти вина; пани, слуги, музиканти — всї пяніські".



    При иньшій нагодї Боплян завважає, що шляхта українська — тодї вже дуже нечисленна, у всїм жила на польський взір 31). Се само собою могли-б ми припустити — особливо про всїх тих в українській суспільности, що силкували ся „поспівати за віком". Та українська шляхта, що ще не зовсїм розірвала з національними традиціями, мусїла бути більше консервативною, її вірність національним традиціям була також проявом консерватизму: українська стихія ще не пробила собі власних доріг поступу, розвою; усе чим стояла вона — лежало в минувшости, і ся консервативність мусїла переносити ся на ріжні сторони житя. Українські й білоруські панни мусїли бути звісні з сього боку, й недурно такий Мелешко в памфлєті виводить ся завзятим прихильником добгих старих звичаїв 32). Але час брав своє й тисячними звязками тягнув українську суспільність за польською як в сфері духової так і матеріальної культури. Ті ж що зривали з своєю національністю й переходили в польський табор, старали ся, з поспіхом ренеґатів, можливо повно приподобити ся до репрезентатів польської суспільности. І ми маємо досить богаті змістом образки українського панського й шляхецького житя з останнїх лїт XVI й перших XVII в. у нашого славного аскета Івана Вишенського, які не полишають нїякого сумнїву в тім, що житє вищих верств української суспільности становило копію (хоч може скромнїйшу, блїдну дещо) польського житя, з йьго пишністю й марнотратністю, гоненнєм за новомодністю й зверхнім блесуом та грубим матеріалїзмом в основі.



    Ми бачили вже його інвективи на пишне житє українських владиків, що копіювали великопанське житє 33). В иньшім, пізнїфшім трактатї, писанім по приїзді з Атоса, десь коло р. 1610, звертаєть ся Вишнеський уже до сьвітського українського панства — „отродків" побожних прравославних предків, що іронїзують з простоти й некультурности православного духовенства, монахів спеціально 34). Тут він щедрою рукою розсипає саркастичні замітки про сучасний панський побут і моди — іронїзує з замиловання в убраннях — як то сї пани „своєго трупа" „разными шатами пестрыми украшаютъ, одЂваютъ, перемЂняютъ и ненасыченую любовъ къ прелести шматя того: злотоглаву или ядамашку, шкарлату й иньших сукенъ привязали". Насьміваєть ся з „злотоглавих делїй", „алтембасових кобеняків", „з отмЂны частоє в купованью шапокъ и выбираню, котора красшая и на голо†кшталтовнЂй стоитъ, зрителемъ приподобастъ, косичку или пЂрцє запявши". Глузує з манєр сучасних елєґанрів як вони виступають, „выбрытвивши потилицю, макгерку верхъ рога головного повЂсивши", „перекривляючи макгерку то на той то на сей бокъ, шію напяливши як индійській куръ", „делЂю а собЂ перепявши, плече одно више отъ другого накокорЂчивши яко полЂтЂти хотячи". Зїдливо висьміває виїзди „на тыхъ гордыхъ бодавЂяхъ, валахахъ, дрыкгантахъ, ступакахъ, єдноходникахъ
    Страница 35 из 55 Следующая страница



    [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.