LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 36

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    35), колыскахъ, лектыкахъ, брожкахъ, корытахъ, котчихъ трупъ свой перемЂняючи", і великопанські товпи богато вбраних дворян і слуг — „предстоящимъ гловоглавымъ, трепернымъ и многопернымъ макгероносцемъ, шлыкомъ, ковпакомъ, кучмомъ, высоконогымъ и низкосытымъ слугамъ, дворяномъ, воиномъ и гайдукамъ смертоносцемъ" Висьміює ловецькі клопоти — „братство съ хорты, окгары, выжлы и другими кундысы 36) и о нихъ пилность и старане абы имъ, боки полны, хребты ровны и гладки были". Нарештї й „трапезу сребро- полмисную, потравы богато утворенныє, черево сластолюбивоє" — сите і пяне житє „въ многихъ мисахъ, полмискахъ, приставкахъ, чорныхъ и шарыхъ, чирвоныхъ и бЂлыхъ юхахъ, и многихъ скляницахъ и келишкакъ, и винахъ мушкателяхъ, малмазыяхъ, алекантохъ, ревулахъ, медохъ и пивахъ розмаитыхъ".



    Він рішучо заперечує всякий ідейнїйший зміст сього житя — „въ статутахъ, консстытуціяхъ, правахъ, практикахъ, сварахъ, прехитреняхъ" з одного боку, з другого — „въ смЂхахъ, руганяхъ, прожномовствахъ, многомовствахъ, кунштахъ, блазенствахъ, шидерствахъ" веселого товариського житя. „ЧЂмъ же се ты, любимый брате, ругаєшъ з инока, ижъ съ тобою не умЂетъ бесЂдовати", запитує він новомодного мудрагеля, що з високостп своєї сьвіжо присвоєної польської культурности дивить ся на руських простаків. „Албо мнимаєшъ, ижъ ся чого пожиточного въ замтузЂ научилъ? албо мнимаєшъ, ижъ ты што цнотливого у курвы слышалъ? албо мнимаєшъ, ижъ ты што богобойного отъ шинкарки навыкъ? албо мнимаєшъ, ижъ, ты што розсудного отъ дудки и скрипки и фрюярника розобралъ? албо мнимаєшь, ижъ ты отъ трубача, сурмача, пищалника, шамайника, органисти, рекгалисти 37), иньструментисты и бубенисты што о дусЂ и духовныхъ рЂчаххъ коли слышалъ? албо мнимаєшъ, ижъ ты отъ всихъ пастыревъ, мысливцев или возовозовъ, возницъ или свачомудрецъ, кухаровъ или пиргохитръцовъ пекаровъ што о богословіи навыклъ?'' 38).



    Вишенський говорить тут, як християнський аскет, але і з свого становища влучає добре в слабу сторону — грбий матеріалїзм, брак глубшого ідеального змісту в сій новій культурности, що в школї й науцї шукала не властивої осьвіти, не ширших духових горізонтів, а сьвітської полїтури, культурної поволоки і дїйсно від своїх педаґоґів єзуітів д іставала полїтуру, формальну дресуру ума при повнім браку якихось глубших інтересів. Фехтувала фразами про publicum bonum і amor patriae, укриваючи під ними свої ріжні „привати", якими нищено до останку всякі державні й публичні інтереси, а псевдоклясичним баґажем і звучними деклямаціями про загальну (для шляхти) „рівність і золоту свободу" та шляхецькк „честь" маскувала еґоістично-клясові свої шляхецькі інтереси. Як я мав уже нагоду запримітити, ся сторона польської культури була дуже принадна й наручна для українаького панства, бо підлещувала його клясовим інтересам. Але вона затроювала його своїм індівідуальним і клясовим еґоїзмом, деморалїзувала тою проповідю шляхецької амбіції, сибарітизму, грубої, матеріальної роскоши, марнотратности й порожности, яку несла з собою і яка мала незвичайно шкідні наслїдки не тіьки для самої шляхецької верстви, приводячи її до повного виродження, — але й для цїлого краю, держави, котрої доля спочивала в руках сеї шляхецької верстви.



    Як мало було правдивої культурности під тим шумом і блеском, се ми вже бачили. Образ доповнять вічні історії шляхецьких війн, оружних наїздів, робленх під проводом нераз досить визначних осіб з поміж шляхецького загону, а повних епізодів в високій мірі грубих, нелюдських, некультурних; прояви шляхецької „бути", як знущання напр. над дрібними урядниками — возними судовими; дикі забави, уряджувані для розривки шляхецьких культурників — в родї описаного в одній скарзї представлення, урядженого каштеляном перемиським в Динові з нагоди уродження у нього дитини: на ринок місточка, забарикадованого з усїх боків, був випущений дикий буйвол і на нього стріляли з засїдок, а чиясь куля уцїлила й одного з участників тої стрілянини 39).



    З другого боку — ся зверхня культурна поволока, якою покривали ся сї грубі апетити й уподобання, ся поверховна позолота шляхецького „танцюристого раю" коштувала незвичайно дорого краєви й народови. Як то вище було нераз уже вказано, ся безглузда й несмачна роскіш, ся нечувана легкодушна марнотратність в краю так біднім, слабо загосподарованім, позбавленім всяких запасів і капіталів, осягала ся крайнїм використовуваннєм птацї й достатку підданих, зведеннєм ad minimum всяких видатків на державні, публичні, культурні цїли, та руйнованнєм природних богацтв і запасів краю. Паралєля між зростом роскогі й марнотратности панства і крайнім обтяженнєм підданих та зростом серед них убожества до затрати всякоїп одоби людського житя та страшний контраст сеї безмисльної роскоші і безвихідної нужди — відчували ся більш уважливими репрезентантами самої шляхецької верстви і тим більше — постороннїми глядачами. Рей, описуючи ненаситність сучасної шляхти в їдї й питю, пригадує проклятя убогих людей, які спадають на тих роскошників — „одні плачуть, що їх пограблено для роскоші, иньші плачуть, що не можуть кавалка хлїба собі купити, а шафарі забирають що хто принесе, а потім печуть і варять, що навіть і пси ледви можуть той весь навал доїсти — бідні ж люде мусятть терпіти голод і утиск" 40). Але з особливою силою и щирістю чутя тягне паралєлї роскішного панського житя й безмежного пониження й нужди панських підданих наш Іван Вишенський. Сї його образки становлять перли нашого середновічного письменства й глубиною свого гуманного демократичного настрою являють ся немов далекими вістунами найбільш горячихв иступів в інтересах покривджених і пригнетих народнїх мас в українськім письменстві XIX віка. Контрасти, мальовані ним, дістають особливу гострість і силу вражіння тому ще, що звернені против панів духовних — православних владиків, покликаних до дїялности в дусї милосерд яй самовідречення, а піддан їх сидять в маєтностях, понадаваних на церкву також в імя милосердя і всяких иньших чеснот Христової науки. Але по затим ми маємо тут антітезу цїлого тодїшнього панського і підданського житя — панського раю й підданського пекла, як схарактеризував їх Боплян.



    „Не ваши ли милости алчныхъ оголоднЂєте и жаждными чините бЂдныхъ подданныхъ, той же образъ божій что и вы носячихъ, на сироты церковныя и прекормленіє ихъ отъ блаточестивыхъ христіянъ наданыхъ, лупите, изъ гумна стоги и обороги волочите. Сами изъ своими слуговинами прекормлюєте 41) оныхъ трудъ и потъ кросавый, лежачи и сЂдячи, смЂючис я и граючи пожираєте — горилкы препущеныє курите, пиво троякоє превыборноє варите и въ пропасть несытнаго чрева вливаєте. Сами изъ гостьми своими пресыщаєте, а подданныє бЂдныє въ своєй неволи рочного обходу удовлЂти не могутъ, зъ дЂтьми ся стискаютъ оброку собЂ уймуючи, боячи ся да имъ хлЂба до пришлого урожаю дотягнетъ".



    „Не ваши милости ли сами обнажаєте изъ оборы конЂ, волй, овцы у бЂдныхъ подданыхъ волочите, дани пЂняжныє, дани пота и труда ихъ вытягаєте, отъ нихъ живо лупите, обнажаєте, мучите, томите, до комягъ и шкутъ безвременно зимою и лЂтомъ въ непогодноє время гоните? 42). А сами яко идтлы на одномъ мЂстцю присЂдите, или если и трафит ся того трупа оидолотворенного на другоє мЂстце перенести — на колыскахъ, як бы и дома сЂдяче безскорбно переносите. А бЂдные поданныє и день и ночь на васъ трудятъ и мучатъ — котрыхъ кровъ, и силу и праци и подвига выссавши и нагихъ въ оборЂ и коморЂ учинивши, вырванцовъ вашихъ, вамъ предстоящихъ, фалюндышами, утръфинами и каразіями 43) одЂваєте, да красноглядствомъ тыхъ слуговинъ око накормите. А тые бЂдници подданные простои сермяжки доброи, чимъ бы наготу покрыти, не мають. Вы ихъ пота мЂшки полны, грошами золотыми, талярми, полталярки, орты, четвертаки и потройники напыхаєте, сумы докладаєте въ шкатулахъ, а тыє бЂдници шелюга за што соли купити не мають!" 44).



    Те була друга — оборотна, тїнева сторона нової культурности, несеної польською державою й суспільністю на Україну, яка не позволяє поблажливо дивити ся на слабі сторони її. А контраст легкодушної роскоші панства й визиску підданства незмірно ще загострив ся, коли до нього прилучив і роздлі релїґійний та національний: коли на цїлій Українї роскішне і немилосердне панство стало Поляками й католиками, а против них стояв український елємент, як задавлене кріпацьким ярмом, пригнечене і поневіряне підданство. В західнїй Українї: Галичинї, Холмщинї й на Поділю се стало ся вже в XV-XVI віках, в XVII — на цїлій Українї. Але против ставленне таке різке й гостре сих елєментів на такій довгій лїнїї не могло удержати ся довго, і перший більший удар мусїв нарушити його рівновагу.



    Примітки



    1) Див. с. 311, 326-7.



    2) Цїкаво, що виголосив сю максіму також Русин, Адам Кисїль (1648), ало був, розумієть ся, при тім речником — може занадто щирим, але вірним, цїлого польського сенату: ochotniej kazdy, i ja sam pojde przy Panu — як буде вже вибраний король, для того треба з тим вибором поспішити ся: bo bedzie oculatus abo speculator et remunerator laborum, ze liber rzekne id quod sentio in libera republica — co teraz mamy za wdziecznosci od rzplitej za straty nasze?



    3) „Не толцко сами собе народихом ся на свет, но более ко службе божиєй и посполитого доброго" в передмові до видання книги Есфир (1519). Фраза виглядає на досить механїчний переклад з чужої мови, тому я в текстї парафразував її.



    4) Передмова до книги Юди?.



    5) 3 українських родів напр. папери Острозьких і Сангушків, видані в III і IV Archiwum Sanguszkow досить добре вводять в атмосферу сих інтересів.



    6) В сю атмосферу процесовичівства досить добре вводять оповідання, зібрані в II т. книги Prawem і lewem В. Лозіньского.



    7) Archiwum Sanguszkow IV ч. 140 (1539).



    8) Ibid ч. 162.



    9) Ibid. 564.



    10) Див. вище с. 232.



    11) Се підносить і Лозінський в своїй працї про шляхецький побут кінця XVI і початку XVII в., хоч взагалї виступає більше як приятель, нїж як критик сього старого шляхетського житя. Niepodobna, пише він, aby zaden z magnatow Czerwonej Rusi nie kochal sie w obrazach, lub nie kochajac sie w nich szczerze, nie nasladowal w samej proznlsci krola Zygmunta Augusta lub Zygmunta III, ktrozy obaj byli mllosnikami wspolczesnej sztuki wloskiej i flamandzkiej, — ale u ogolu szlachty, nie wyjmujac nawet najmozniejszej, nie bylo dla sztuki zmyslu, smak jej poprzostawal reczej na bogatej galanteryi (Prawem i lewem I c. 126). Zbytek panuje wielki u moznej szlachty, завважає він на иньшім місцї, ale ma cos wschodniego w sobie, jesst gruby, jakby na teatralnz pompe, na chwytanie oka naglym efektem, na sam blask materyalnego bogactwa obliczony (c. 122). Всупереч новійшим теоріям про посланництво Польщі як місіонерки західньої культури на Сходї, вона не могла бути доброю місіонеркою її вже з тої причини, що як раз благороднїйші сторони західньої культури, в яких лежала її вартність і будучність, лишались вповнї чажими для польської суспільности, або тільки зверха, злегка зачіпали чи інтріґували її.



    12) Друкований в Sprawozdania х komisyi do historyi sztuki т. VІ.



    13) 3 культурно-історичного становища знаотую ще кілтка штук порцеляни (фарфур), трактованої, очевидно, ще як велика рідкість — часто оправленої в срібло то що (с. 211, 214). Колєкцію глиняної (майолїкової) турецької посуди (с. 214). Велику масу дзиґарів і дзиґарків — 24 (с. 213). Великий позитив в піхві (с. 214). Ksiazki ruskie oprawne ksiecia i. m. starego — Константина, і близько тридцять образів moskiewskich, в шатах і без них, правдоподібно також йогож, 6 образів куплених в Кракові й 14 в Люблинї, й чимало (звиш 20) різних образів-іконок, на міди, дереві, і т. и. (ibid.).



    14) Тамже с. 220.



    15) Lozinski Prawem і lewein І с. 123.



    16) Ibid. c. 124.



    17) Порівняти з наведеним інвентарем майна Острозьких опмсь майна Никити Романова — Чтенія московські, 1887, III (про московський боярський побут на підставі сеї описи мусить леэати десь в актах київського фільольоґічного факультету моя студентська, семіінарійна робота).



    18) Коли Поляки в ширенню західньої культури бачать вплив специфічно-польський, можна-б в ширенню оріентальних мод у Польщі бачити впливи України і vice versa.



    19) Див т. III 2 с. 501-3.



    20) Інтересно завважити напр. богацтво сиільних термінів в ґардеробі, убраннях, не кажучи за матерії — всї ті ферезії, гермаки (моск. ярмякъ), лїтники, кафтани і т. п.



    21) Zywot czlowieka poczciwego, цитую з видання проф. Калєнбаха II с. 12-21 (Bibliot. dziel wyborowych ч. 268).



    22) Мова каштеляна смоленського Івана Мелешка на соймі 1589 р., звісна в двох редакціях — в білорусько-українській, друкованій Костомаровим в Аутах Зап. Рос. II с. 188, без усяких пояснень що до ориґіналу, і в польській, друкованій Нємцевічом (Zbior pamietnikow II), з голословною заміткою: z rekopismu Jozefs hr. Sierakowskiego. Вони значно ріжнять ся між собою і вказують на популярність сього памфлєту, що ходив по руках в ріжних варіантах, як зїдлива сатира на нових, білорусько-українських і литовських членів сойму, що з своїх „медвежих кутів" повилазивши сьмішили польських парляментаристів сьмішними й недорідними мовааи. Старші історики, як Костомаров, уважали сю промову за автентичну. Первольф в книзї: Славяне, ихъ взаимныя отношенія и связи (III ч. 2 с. 19), потім Сумцов в статї: РЂчь Ивана Мелешка квкъ литературный памятникь (К. Стар. 1894, V) вказали зовсїм справедливо, що маємо тут лїтературний твір, сатиру вложену в уста апокрифічного смоленського каштеляна. Довнар-Запольский потім виступив против сього погляду (в статї про Вас. Тяпинского — ИзвЂстія отд. рус. яз. 1899 с. 1064), вказуючи, що Мелешко не псевдонїм, а дїйсна особа — шляхтич з Полоччини. Але хоч би тут дїйсно мав ся на гадцї той Мелашко, то все таки автентичною промовою його анї дїйсним credo його ся „промова" через те не стане. Завважу, що й проф. Сумцов не зовсїм справедливо оцїнив її, бачучи тут сатиру на нові польські порядки, а не висьміяннє, з становища нових часів, старовірів, laudatores temporis acti. Він зближає сю сатиру з інвективами Вишенського, але автор Мелешка й Вишенський стоять власне на противних становищах: оден сторонник, другий противник нових порядків.



    23) Ті місця, де обидві редакції розходять ся, і одна другу доповнює, я подаю в перекладї, лучачи обидві редакції.



    24) Рей напр. пише: Przodkowie naszy oni swieci, nie majac ani pisma ani zadnego upominania, ani praw zadnych ustanowionych na sie, tylko tak z przyrodzonej cnoty swojej, patrz jak pieknie, trzezwie, poboznie, a na wszem pomiernie zhli, i na wszem sie sprawowali, a jako dlugo onych rozkosznych, wesolych, wolnych a szczyrych zywotow swoich. uzywali (I. c. c. 18).



    25) Библіотека иностр. писат.-изд. Семеновымъ I с. 20-1.



    26) De moribus Tartarorum c. 15, 16, 20, 28-9 == Мемуары до исторіи Южной Россіи I с. 23-4, 25-6,2 9-32, 40-41.



    27) Relacye nunciuszow I с. 128.



    28) Див. т. V с. 494-6.



    29) „Мало скромних жінок, а не бракує навіть і публичних" — се ставить він в звязок зі звичаями в подорожах (І с. 127). Образок досить інтерпсний взагалї.



    30) Description de l'Ukraine c. 189 і далї (я покорочую се оповіданнє).



    31) Ibid. c. 22.



    32) Порівняти ще пізнїйший єзуітський памфлєт на смерть виленського православного купця Злотовича(163)5, де православні поручають його св. Петрови не тільки як правовірного, але й чоловіка твердих патріархальних звичаїв, карікатурно утрірованих памфлєтистами: „пихи би куса не мЂлъ в собЂ, в бараним кожуху і без пояса ходилъ, в нагавицах не ходилъ", і т. д. (Lukaszewicz Dzieje kosciolow wyznania helweckiego w Litwie I c. 88).



    33) Див. т. V c. 497-9.



    34) Акти Ю. i Зап. Роc. II с. 211 і далї.



    35) Ріжні роди коней.



    36) Ріжні роди собак.



    37) Ріжні роди інструментів.



    38) 1. с. с. 218.



    39) Lozinski Prawem і lewem, I c. 129.



    40) 1. с. с. 17.



    41) Споживаєте.



    42) Мова про сплави збіжа і лїсових виробів.



    43) Акты Ю. и З. Р. II с. 229-30.



    Розділ V. Культурно і релїґійно-національний рух на Українї в XVI віцї.



    Культурний рух XVI в. й його рефлєкси на Українї: Брак культурної переваги польщі в попереднїх столїтях, скупий зміст польського духового житя в XV в., Гуманїстичні впливи, культурний рух середини XVI в., полїтичний рух серед шляхти, протестантські течії, поверховість руху, його показні сторони й привабність для шляхетських кругів Українп.



    Культурний рух XVI в. й його рефлєкси на Українї: Незначність реформаційних впливів на Українї, їх перебільшеннє в поглядах істориків і відзивах сучасників, більший розвій протестантських ідей на Білоруси, великоруські раціоналїсти, звістки про успіхи протестантства, рефлєкси його на Волини.



    Культурний рух XVI в. й його рефлєкси на Українї: Незалежні від реформаційних ідей змагання до популяризації книжности — переклади XV в., Дїяльність Cкорини, незалежність її від протестантизма, виленські прихильнпки Cкорини, популярність йоно перекладів на Українї, анальоґічні ирьші переклади, переклади прлтестанські, дїяльність Тяпинського, Негалевський, лист Смери, полємічні писання православних.



    Культурний рух XVI в. й його рефлєкси на Українї: Безвладність української й білоруської суспільности, жалї Тяпинського. Заблудівська друкмрня, Федоров у Львові, початки острозької друкранї; Курбский, його дїяльність, його кружок, лїтературні звязи й зносини.



    Винародовленнє в Українї центральній і східнїй і початки культурно-національної реакції: Єзуітські впливи, єзуітські колєґії: Вильно, Ярослав, Люблин, Несвиж, Львів, Луцьк, Камінець, иньші колєґії України, єзуітське вихованнє, проґрама шкільна, характер науки, католиченнє, популярність єзуітської школи на Українї, вплив її на винародовленнє



    Винародовленнє в Українї центральній і східнїй і початки культурно-національної реакції: Єзуітська проповідь, її впливи на суспільні верхи, виводи про безвиглядність православної церкви й руської культури: Скарґа, Гербест, сьвідомість безрадности у православних — ухиляннє від полєміки, пенші полємічні писання. Калєндарна справа: реформа калєндаря, опозиція патріархату, насильства у Львові і по Галичинї, боротьба православних і капітуляція правительства, дальша полєаіка, знпчіннє сього епізоду.



    Винародовленнє в Українї центральній і східнїй і початки культурно-націоннальної реакції: Початки розбудження української і білоруської суспільности; небезпечність від денаціоналїзацїї, типи сучасної суспільности у Вишенського. Течії старовірські й поступові: Артемій і Курбський, Вишенський як речник старовірства, його війна против мирської мудрости і апотеоза православної простоти, иньші прояви старовірства, течії поступові — погляди перестороги, конфлїкт сих двох течій, перевага поступовцїв, проповідь національної просьвіти й науки.



    Острозька академія: Бідність відомостей; особа мецената — кн. Острозького, його характер, брак енерґії й інїціативи, пасивність в справах релїґійних і національних, неохота до різкости й виключности. Острозька школа — пляни вищої школи й її недостачі, проґрама, грецький елємент, значіннє школи.



    Острозька академія: Острозький кружок — ентузіазм для ньтго в православних кругах, його склад, головні репрезентанти: Герасим Смотрицький, його трактст, його рими й вірші, Василь Острозький і його трактат, Філялєт-Бронський, Клирик Острозький. Иньші острозькі видання, реєстр українських друків до р. 1600. Кінець острозької академії.



    Львівське брацтво і брацький рух: Безвиглядність аристократїї, культурний рух серед міщанства — рух львівський, брацтво як форма орґанїзації в українського і білоруського міщанства, ґенеза брацтв, брацтво в часах староруських, питаннє про західнї впливи в нїм і його питоменність, його прикмети, медові брацтва й їх прероґативи в в. Кн. Литовськім, впливи цехового устрою, взірцї скомбінованого устрою брацтв в Вильнї, брацтва львівські — устави брацтв передміських, устрій тутешнїх брацтв, їх значіннє як форми лєґальноі орґанїзації.



    Львівське брацтво і брацький рух: Початки брацького руху — значіннє львівського брацтва, оживленнє міщанського житя, брацькі пляни: друкарня, пляни школи, реформа брацького устрою, патр. Йоаким і його привілєґії брацтву, нерозважнсіть і надмірність їх, успіхи брацького руху, брацька школа, її проґрама, її доповненнє латинськими науками, успіхи брацької науки, Адельфотес і иньші сьвідоцтва успіхів, слабша дїяльність друкарнї, брак засобів, конфлїкт з владикою, потвердженнє брацьких прав патріархом царгородським, роздражненнє владики й його унїятські пляни, вплив сього на престіж брацтва.



    Львівське брацтво і брацький рух: Розповсюдненнє брацької орґанїзації, пляни всенаціональної брацької орґанїзації, брацький рух в галичинї — наші звістки в хронольоґічнім порядку: брацтво рогатинське, львівсье богоявленське, городецьке, берестейське, перемишльське, комарнянське, сатанівське, иньші, мета брацьких орґанїзацій, перешкоди, кривди від владики львівського, розгром берестейського брацтва, вплив унїї на консерватизм брацької дїяльности.



    КУЛЬТУРНИЙ РУХ XVI В. Й ЙОГО РЕФЛЄКСИ НА УКРАЇНЇ: БРАК КУЛЬТУРНОЇ ПЕРЕВАГИ ПО ЛЬЩІ В ПОПЕРЕДНЇХ СТОЛЇТЯХ, СКУПИЙ ЗМІСТ ПОЛЬСЬКОГО ДУХОВОГО ЖИТЯ В XV В., ГУМАНЇСТИЧНІ ВПЛИВИ, КУЛЬТУРНИЙ РУХ СЕРЕДИНИ ХVI В., ПОЛЇТИЧНИЙ РУХ СЕРЕД ШЛЯХТИ, ПРОТЕСТАНТСЬКІ ТЕЧІЇ, ПОВЕРХОВІСТЬ РУХУ, ЙОГО ПОКАЗНІ СТОРОНИ Й ПРИВАБНІСТЬ ДЛЯ ШЛЯХЕТСЬКИХ КРУГІВ УКРАЇНИ.



    Суспільно-культурний й духовий рух в Польщі XVI в. мав великий вплив на еволюцію українського житя, павда — більше неґативно, як позитивно, але відбив ся на нїм дуже значно. Хоч як скороминущий і як виявило ся — не глубокий був сей рух, але він колихнув, хоч на недовго, верхами польської суспільности — шляхецькими й духовними кгугами, особливо вищиси їх верствами — дуже сильно. І в противенстві елєментів польського й українського (ширше — українсько-білоруського) він так же різко й сильно перехилив коромисло ваги в сторону польську.



    Досї польський елємент мав перевагу більше фізичну тільки, як елємент державний, протеґований. З культурного погляду стара Польща — більше меньше аж до другої четвертини XVI віка не мала так чим імпонувати Руси. Вона якийсь час показувала велику силу екстензивну — поки конфлїкти з Москвою турецько-татарським сьвітом при кінцї XV віка не виявили повного упадку тої екстензивної сили в Польсько-литовській державі. В сфері-ж культурній Польща зіставала ся задвірком, Hinterland-ом західньої Европи не тільки без всякої тїни самостійности, але і без скільки небудь живійшого культурного руху в сїй сфері. Вона правдї все таки поступала і в сїй сфері більше нїж Україна, що переживала часи застою; але й її поступ був так повібьний і незначний, що не бул очути в тім великої ріжницї ври повній відмінности самих основ культури у неї і у Вкраїни. В коронних українських землях польський елємент витиснув український, але перевагою полїтичною; тутешня Русь зійшла на народність піддану, але не мала причини чути себе низшою: за своїми плечима вона чула ще Україну вел. кн. Литовського, сю фалянґу князїв і маґнатів українських і білоруських, „сонне військо”, що в дрімотї полїтичного й культурного застою снило сни давнїх славних часів, горде переконаннєм, що своєю благородністю й славою вони не дадуть нїкому першенства перед собою. В дальшій перспективі маячили образи иньших країв тоїж східньої, візантийсько-православної культури — Московщина, що вибивала ся саме на першорядну полїтичну силу, Волощина, що на понозї XV в. дїйшла такого імпозантного значіння під властию воєводи Стефана, і Царгород — доки він ще стояв серед турецької навали.



    Повів гуманїзму ледво долїтав до старої Польщі, не сягаючи своїми впливами поза учені вершки католицького духовенства. В лїтературі панувала латина, далека і чужа суспільности, і такий же далекий від сучасного житя і мертвий був зміст тої лїтератури — пережитків середновічної латинської схолястики. Постиьї — збірки латинських проповідей, що відповідали більше меньше нашим учительним євангелиям, токовання, жития,-становили її зміст. Народня лїтература, на польській мові обмежала ся головно побожними піснями, нужденної фактури — в стилю пісень нашого Богогласника, та перекладами св. письма, житиями й лєґендами, дідактичними або гумористичними віршами, — досить нечисленними, коли міркувати з того, що бодай в уривках долетїло до наших часів 1). В кождім разї з польського народнього письменства XV й початків XVI в. наше письменство не мало чим дуже живити ся — і дїйсно перекладів з польського в тих часах ми досї можемо сконстатувати дуже мало 2). Латинська ж теольоґічна схолястична лїтература, що циркулювала в Польщі (польського в нїй було дуже мало), була своїм язиком чужа, а змістом — зовсїм не інтересна, з невеликими виїмками. Українські книжники мали подостатком своєї теольоґічно-моралїстичної книжности, свої „постилї” в видї учительних евангелій, лєгендарії й збірники житий, мали величезну лїтературу отцїв церкви, вправдї старшу від західнїх, але що до якости не гіршу, а лїпшу. Мали навіть більше, нїж потрібували й уживали, і за сим добром не мали потреби звертати ся до латинських книжок — навпаки, не одним могли тут і Поляки поживити ся 3), тільки се був для них сьвіт далекий і чужий, і вони волїли черпати з чеського народнього письменства, близшого і язиком, і культурою, і релїґією.



    В першій половинї XVI в. впливи гуманїзму в Польщі стають замітнїйші, але вони не виходять все таки за тїсні кружки аматорів і знавцїв, головно з поміж вищого духовенства і нечисленнхи одиниць-виїмків з поміж сьвітської аристократії, що перейшли нову, гуманістичну школу десь на заходї. Свійської такої школи не було: краківський унїверситет, не здужавши вулабудати ся з пут схолястики, никнув і упадав вповнї, позбавлений професорських сил і матеріяльних засобів, погорджуваний шляхецькими кругами, як школа маломіщанська, нїкчемна, де шляхецька дитина анї научити ся нїчому не може, анї набрати ся якихось добрих обичаїв серед уличної галайстри. Ширший шляхетський загал зіставав ся довго не рушаним анї тою азграничною осьвітою, анї тою заграничною наукою, і не маючи анї відповідного приготовання анї інтересу до нової гуманїстичної учености, так само як і давньої, схолястичної, тільки ухом ловив далекі відгомони громів, що зачинали гуркотати в культурно-релїґійній і суспільно-полїтичній атмосфері Заходу. Письменство на народнїй, польській мові, що одно могло захопити сю слабше вишколену польську суспільність, ставило що йно перші й несьміливі кроки, в повній сьвідомости сього убожества. Циркулювали в рукописях і виходили друком деякі переклади і компіляції популярних книжок латинських, і нїмецьких та чеських книжечок — збірки популярно-уложених побожних і сьвітських оповідань (Езопи, діспута Соломона з Морольяом, Римські Дїяння й ин.) та практичних порад — ріжного схолястичного сьміття в родї толковань небесних знаків, і т. и.., скромно призначувані самими авторами й видавцями для малоосьвічених, не вчених латини жінок, слуг, маломіщан. Польська мова ще в сеиединї XVI в. уважала ся некультурною, вульґарною, в якій можна звернути ся до поважного чоловіка тільки з перепрошеннєм. Навіть Нїмцї видавцї, пускаючи ся на друк польських книжок, з купецьких мотивів — рахуючи на покуп „посполитого чоловіка'', в оден голос закидали Полякам (як Вієтор 1541 р.), що тим часом як иньші народи свій язик люблять, ширять, старають ся зробити кращим і гладшим, польський нарід своїм погорджує (gardzi i brzaka). Сї закиди ще в 1550-х рр. (в передмові до Wizerunku) повторяв Рей, називаючи Поляків найбільше недбалими що до своєї мови — нема таких, каже аби меньше від Поляків свою мову любили. Через те широко розповсюдджували ся в Польщі книжки чеські, чеський язик уважав ся культурнїйшим і лїтературнїйшим, і польські письменники обіруч черпали в нього вирази й обороти, напускаючи в польську мову масу чехизмів.



    Тільки від 1550-х рр. зачинаєть ся сильнїйший рух, і культурний і суспільний, в ширших кругах польської суспільности. На те зложило ся кілька впливів, ріжного роду й ріжної ваги. Суперництво можновладських партий на дворі старого Жиґимонта, втягає в свою боротьбу широкі круги шляхти й кидає між ними ріжні гасла полїтичного характеру. Непорядки, надужитя, перекупства, які панували на дворі під впливами Бони, викликають сильний критицизм, дають привід до плянів перестрою, „направи річи посполитої” і загрівають шляхецький загал до боротьби з останками монархічної власти й її кепськими дорадниками — можновладцями сенаторами. Релїґійна реформа, боротьба з Римом і католицтвом в Нїмеччині притягає до себе пильну увагу шляхецького зпгалу, давно невдоволеного з власти і впливів духовних сенаторів, з духовної юрисдикції, духовних поборів, десятини, завистного на величезні земельні богацтва катедр і кляшторів і на ті доходи, які потягав з польських епархій римський престіл. Упадок католицької церкви в Польщі, що в тім часї дійшов крайнїх розмірів і проявів 4), повний брак дисциплїни, побожности, церковности серед вищої й низшої єрархії, неуцтво й простацтво сеї останньої — давали дуже добрий ґрунт для росповсюдження тої зїдливої критики церкви й духовенства, якою обсипали їх нїмецькі реформісти й гуманїсти. Польська суспільність починає все більше інтересувати ся реформаційними змаганнями, її члени починають самі звідувати головні огнища реформаційного руху. Шляхта починає вібчувати можливість повалення на сїй новій підставі немилих їй церковних порядків в Польщі, привілєґій і впливів духовенства. З другого боку, зближеннє, бодай зверхнє, формальне до західньої культури відродження, ширене двором Бони вводило далї все ширші круги шляхецької суспільности в інтереси гуманїзму і його боротьби з авторитетом церкви (днаємо, що в кружку Бони писання італїйських раціоналїстів, творцїв пізеїйшого антитринїтарства, приймали ся з великою симпатією й інтерсеом, й ширили ся відти). Анархістичні інстинкти, розвиваючи ся в шляхтї все сильнїйше, з неперебореною консеквенцією ведуть її від плянів суспільно-полїтичного визволення і самовласти шляхт
    Страница 36 из 55 Следующая страница



    [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.