LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 43

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    не міг з ним післати з Острога своїх учителїв за для недостачі в них, бо і в Острозї без них „глад страждуть” 20). Десять лїт пізнїйше доходять поголоски до Риму про нові заходи кн. Острозького дістати з Греції професорів „для якоїсь академії, яку хоче фундувати на Волини”, але кореспондент-унїят злорадно запевняє, що в цїлій Греції не знайдеш зі сьвічкою ученого чоловіка 21).



    Та коли не удавало ся вивести острозьку шкоду на верхи сучасної шкільної орґанїзації, і на сїй точцї її прихильникам приходило ся раз у раз відчувати брак культурних засобів, то все таки вона незмірно підняла ся над рівенем старої школи, що не сягала понад науку русько-словянського читання й письма. Наука словянської мови мусїла бути поставлена більше науково, глубше й основнїйше, нїж в тих старих школах — за се можуть посьвідчити пізнїйші граматичні працї вихованця острозької школи Мелетія Смотрицького, що зробили епоху в граматизації церковно-словянської мови. До словянської й тїсно звязаної з нею книжної українсько-білоруської мови школа старала ся приложити стилїстичні методи й правила, вироблені західноевропейською схолястичною школою; памятками того лишили ся деякі лїтературні вироби острозької школи, як вірші Гер. Смотрицького в передмові до острозької біблїї, хронольоґія Римші, Лямент дому кн. Острозьких 22). Взагалї лїтеартурні памятки острозькі служать нам майже одиноким джерелом до пізнання характеру і напряму острозької науки, за браком якихось безпосереднїх звісток про неї, і ми ще застановимо ся над ними з сього погляду.



    Крім мови словянсько-руської вчили латини й грецької мов.и Се говорить пізнїйший унїатський письменник Суша 23), і се ж очевидно розуміє сучасник, називаючи острозьку школу „ттиязичним лїцеєм”; таку ж вагу має згадка сучасного памфлєта на М. Смотрицького, що він був — очевидно в острозькій школї — „во благочестіи и наказаніи книжномъ и граматичномъ словенскки, гречески и латински воспитанъ”, і тільки „латинською фільософією” доповняв свою науку в Вильнї 24). Бещ науки латинської, розумієть ся, обійти ся було неможливо, і знайти для неї учителїв не було тяжко. Тяжше було з наукою грецькою, а їй в острозькім кружку, очевидно признавали велике значіннє: пригадаємо слова ректора острозької школи Гер. Смотрицьвого про унївверсальне значіннє грецької науки й письменства й перевагу його над латинським 25). Тому у сучасників — учеників острозьких вона зветь ся „школою грецькою”, „училищем греко-словнеским” 26); правдоподібно се була т. ск. офіціальна назва школи в противставленнє католицьким „латтнським школам”.



    Але на дїлї надати школї сей грецький характер було не так легко. Аби яких Греків, для перших початків грецького читання й письма знайти н тяжко було — ,,не новина отъ часовъ давныхъ бывати Грекомъ у Острогу”, завважає автор Перестороги 27), а в 1590-х рр (1595), пишучи Лукарісу, оден з його острозьких учеників передавав йому поклін і від Греків острозького кружка — їх тепер більше нїж було за тебе — додає він 28). Але хотїло ся Греків правдиво-учених, досьвідчених в тайнах богословської й фільософічної науки, і за ними шукав Острозький і в Греції і в Італїї, де тодї звичайно дохоюили вищих студий жадні знання Греки, за браком своїх вищих шкіл. Та сї заходи не приводили до особливих результатів, і тільки недовгими гістьми появляли ся в Острогу — скільик знаємо принаймнї,- учені Греки, які могли поставити на відповідній висотї науку грецької мови й письменства, фільософічних і теольоґічних дісціплїн. Таким був згаданий Кирил Лукаріс, що в р. 1594-8 кількома наворотами пробував в Острозї й учив в тутешнїй школї 29), і протосінкел Никифор, що по берестейськім соборі жив якийсь час в Острозї. Перед тим, в 1580-х рр., обертав ся в острозькі мкружку ще оден Грек, з західньою (римською) осьвітою Мосхопул — близше не звісний нам одначе нї що до своєї учености, нї що до характеру своєї дїяльности, і другий якийсь Діонисий Палєольоґ, що їздив з порученями до Риму 30). З римської грецької кольонїї не знайшло ся охочих їхкти до Острогу на зазив Острозького 31). Що дивнїйше, за цїлий довший час свого істновання Острозька школа не постарала ся вишколити з своїх власних учеників спеціалистів в ріжних науках, спеціально в науцї грецькій, і се тим дивнїйше, що вже в 1580-х рр. при патріарху був якийсь „спудей Федор” з України, „ученія ради еллинска языка, в немже всяка ?илосо?ія”, і патріарх просив для нього помочи від Українцїв „книгъ ради купования внЂшнихъ и богословныхъ ученій” (1584) 32). Боюсь, що й тут кн. Острозький не показав себе надто гойним меценатом. За весь час істновання острозької школи можна вказати тільки на одного чоловіка, що виглядає на „ученого стипендиста” острозької академії; се єромонах і архидиякон Кипріян, „сущій отъ града Острога, мужъ во еллинскомъ діалектЂ искусный, въ Єнетіихь (Венеції) и Патавіи (Падуї) любомудрствовавшій, въ св. горЂ А?онстЂй пожившій”, як його рекомендує передмова до пізнїйшого видання його перекладу толкьвань Ів. Златоуста 33). Як показують його грецькі вірші в острозькім друку De bello Ostrogiano (1600) і роля товмача під час берестейського собору 34), він був дїйсно добре обзнайомлений з грецькою мовою.



    Та які б не були хиби й недостачі острозької школи, вона мала важне значіннє, випустивши все таки з своїх мурів чимало людей з більшис науковим цензом і своїм живим прикладом збивши погляди розширювані вооргами в родї Скарґи, мов би при православній вірі, при словяно-руській традиції неможлива нїяка орґанїзована школа, нїяка осьвіта, нїяка наука. В біоґрафічних звістках ріжних людей того часу ми починаємо, замість давнїйших загальних звісток про иауку у якогось учителя, стрічати вповнї конкретні відомости про ученнє в школї Острозькій 35). Приклад острозької школи дає конкретну підставу до проєктів подібних шкіл і по иньших місцях; так в 1588 р. владика володимирський, Теод. Лазовський з своєю капітулою соборною, постановляючи „за напомненєм вел. п. Константина кн. Острозъского” ріжні способи до направи й полїпшення порядків в соборній церкві, між иньшим роблять спеціальну фундацію для школи, „аби ховано два бакаляры такыхъ, жебы оденъ училъ по гречку, а другий по словенску” 36). З сього пляну справдї не видко особливих результатів, але небезінтересно се ширеннє ідеї грецько-словенської школи по Острозькому прикладу. Правдоподібно, що й плян львівської школи, видвигнений в тих же 1580-х рр., не обійшов ся без впливу тих же Острозьких взірцїв, і автор Перестороги, очевидно, передав погляди сучасників, представляючи, що новий культурний рух, полїпшеннє церковних відносин і дорогої його серцю осьвіти у православних вів свій початок від Остртзьуих початків — школи й друкарнї. Вони то, мовляв, заохотили й патріархів до близшої участи в справах української церкви, до помочи їй церковними й культурними засобами, й приготовили те відродженнє православної церкви 37), яке, на погляд автора, затримала й ослабила тільки диявольска робота — унїя, що внесла роздвоєннє серед православних і їх енерґію обернула на внутрішню боротьбу.



    Примітки



    1) Звісні збірки його листів в петербурській публичній біблїотецї.



    2) Лїтература про нього в прим. 12.



    3) Про сю сторону книжечка Ярушевича: Кн. Константинъ Ивановичъ Острожскій, Смоленськ, 1896.



    4) Його одинокий важнїйший конфлїкт з козачиною — за Косинського, був невільний: Косинський мав гнїв за свої обиди на Януша Острозького й спеціально завзяв ся нищити маєтности Острозьких.



    5) Архивъ Югозап. Рос. III. III с. 37.



    6) Quamvis religioiiem unitariam, quam in corde ampl3ctebatur, aperte non sit professus, unitariorum tamen fautor et patronus fuit, пишуть про нього антітрінїтарії, — Biblioteca antitrinitariorum c. 283.



    7) Сказанія II с. 225.



    8) Антірізіс с. 587.



    9) Ibid. c. 589.



    10) Антірізіс с. 643.



    11) У Нєсецкого VII 2 с. 187.



    12) Перегляд ріжних гадок про час засновання школи (деякі ведуть її з часів кн. Конст. Ів. Острозького, але безпідставно), її проґрами, устрою і т. и. (про се, за браком всяких позитивних дат, висловляли ся найріжнїйші здогади) див. в цитованих статях Лукьяновича і Харламповича.



    13) Trilingue lycaeum — Пенкаьский De bello Ostrogiano, 1600, у Харламповича l. c. 254.



    14) Баронїй-Тайнер III ч. 43.



    15) Пам. полем. лит. III с. 382.



    16) Чтенія київські VIII c. 33 (переклад Авукара 1611 р.).



    17) Каратаєв с. 235, Пам. полем. лит. III с. 1053.



    18) Не дурно напр. Мелетій, що від свого вихованця Лукаріса мусїв мати дуже докладні відомости про острозькі справи, в 1597 р. дуже усильно заохочував Острозького і безпосередно, і через близьких йому людей, до більшої опіки для школи й днукарнї — Малышевскій op. c. II с. 74-5.



    19) Баронїй-Тайнер III ч. 43.



    20) „Идеж (в Ярославі) помощи и ратунку в потверженью Ђвры єго от нас мЂти не можетъ скудости ради учителей, без нихже и сами гладъ страждеъм” — Monum. confrat. ч. 257.



    21) Лиср Веляміна-Рутського з Риму, 1603 р. в додатках до Петра Могила Голубева І с. 180.



    22) Памяткою словянської науки в острозькій школї мабуть треба вважати й „кграматыку словеньска языка” видану в 1586 р. в Вильні „з газо?илакіи славного града Острога з щедробливоє єго милости (кн. Острозького) ласки видану для поученія и выразумЂнія божественнаго писанія (Каратаєв с. 232).



    23) Non slauonicae duntasat linguae, sed graecarum iuxta atque latinarum artium erexit palaestram — Saulus et Paulus c. 16.



    24) Друкований в Кіев. епарх. вЂдом. 1875, с. 564.



    25 Див. вище с. 477.



    26) Див. вище с. 484.



    27) Акты Зап. Рос. IV с. 216.



    28) Bibliographie hellenique Лєґрана, IV ч. 54.



    29) Крім згаданої моноґрафії про нього Брянцева (див. т. V с. 660) загальнїйші працї: Pichler Geschichte des Protestantismus in der orientalischen Kirche oder dez Patriarch Cyrillus Lukaris unf seine Zeit, 1862, і стара збірка Th. Smithus Collectanea de Cyrillo Lukario, 1708. Кореспонденція Лукаріса видана в IV т. Біблїоґрафії Лєрґана.



    30) Лїковский, подаючи деякі відомости про нього з ватиканських актів (Unia brzeska с. 224), здогадуєть ся, що то не був правдивий Грек, а „Москаль”; мабуть підставою послужило йому до того імя Мосхопула: про Палєольоґа він каже, що був прихильний католицтву, а Мосхопул був, навпаки, дуже ворожий латинству й старав ся підкопати його впливи.



    31) Likowski c. 223.



    32) Мклетій Пигасъ II с. 98-100.



    33) Виданий 1623 р. в Київі, цитати у Харламповича Острожская школа с. 384.



    34) Пам. полем. лит. III с. 335 і 354.



    35) Так в біоґрафії Йова Княгиницького читаємо, що він „підучивши ся в унївскім монастирі”, удав ся „до совершенЂйшихъ наукъ” до Острога — „вдссть себе въ училище и прилежаше ученію” (Зоря гал. 1860 с. 228). Йогш сучасник і земляк Сагайдачний теж „выхованъ въ вЂрЂ церкви всходней зъ лЂтъ дЂтинскихъ, шолъ потомъ до Острога, для наукъ уцтивыхъ” (ВЂршЂ на погребъ Петра Конашевича Сагайдачного).



    36) Архивъ Югозап. Рос. І. І с. 236.



    37) „Зачимъ православіє наше почало было просіявати яко солнце, люди учоныє почали были въ церкві божієй показивати ся, учители и строители церкви бжієй, и книги друкованыя почали множити ся” — Пересторога с. 206.



    ОТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ: ОСТРОЗЬКИЙ КРУЖОК — ЕНТУЗІАЗМ ДЛЯ НЬОГО В ПРАВОСЛАВНИХ КРУГАХ, ЙОГО СКЛАД, ГОЛОВНІ РЕПРЕЗЕНТАНТИ: ГЕРАСИМ СМОТРИЦЬКИЙ, ЙОГО ТРАКТАТ, ЙОГО РИМИ Й ВІРШІ, ВАСИЛЬ ОСТРОЗЬКИЙ І ЙОГО ТРАКТАТ, ФІЛЯЛЄТ-БРОНСЬКИЙ, КЛИРИК ОСТРОЗЬКИЙ. ИНЬШІ ОСТРОЗЬКІ ВИДАННЯ, РЕЄСТР УКРАЇНСЬКИХ ДРУКІВ ДО Р. 1600. КІНЕЦЬ ОСТРОЗЬКОЇ АКАДЕМІЇ.



    Такіж ентузіастичні відзиви ми чуємо від пізнїйших українських письменників про лїтературно-науковий острозький кружок і його лїтературну та видавничу дїяльність. Зах. Копистенський, описуючи заслуги, положені кн. Острозьким, так каже про сю першу українську академію наук. „Найдовали ся на дворе єго и мовцы оному Демос?енови ровныи, Исафадове (!) и иныє различныи любомудрцы. Найдовали ся и докторове славныи, въ греческомъ, словенскомъ и латинскомъ языкахъ выцвЂчоныи. Найдовали ся и математикове и астрологове превыборныи, межи которыми онъ презацный ма?ематикъ, философъ и астрологъ Янъ Лятосъ, которий калєндар новый славне изганилъ и пером доводне презъ друкъ доказалъ, же есть омылный”. „Церкви и дворъ того княжати полныи православныхъ учителей евангелскихъ и апостолскихъ, полныи богослововъ истиныхъ, отъ богослововъ Діонисія, А?анасія (й ин. східнїх отцїв) и иныхъ многыхъ и отъ соборовъ и отъ патріарховъ всходныхъ, знаючих богословію и вЂру правую” 1).



    На жаль, знов таки близших відомостей про склад сього кружка, про визначнїйших членів його й їх дїяльність маємо дуже мало. Майже виключно можемо судити про нього по друкованих його працях, а при тім і про публїкації його не маємо повного понятя, бо богато острозьких друків досї звісно тільки в фраґментах, або й зовсїм іще незвісно, не кажучи про працї, які друком оголошені не були і тільки припадково нам стали звістні 2).



    Лїтературна й_наукова острлзька компанія мала очевиднш мішаний характер. Її основу мусїло становити учене місцеве духовенство. Кн. Острозький, правдоподібно, мусїв підбирати людей осьвічених та учених на ті церковні посади, які відкривали ся в його маєтностях від часу, як його стали інтересувати справи осьвітні й лїтературні; але поіменно не можемо богато таких духовних вказати. Знаємо з сього боку острозького сьвященика Дамяна Наливайка, брата славного козацького ватажка, перекладчика чи редактора кількох збірок перекладів; автора українсько-руських віршів 3), й згаданого вже єроманаха Кипріяна (при якім монастирі він числив ся, зістаєть ся незвісним). Острозьким сьвящеником уважають Василя, автора звісного трактату О єдиной вЂрЂ, але се зістаєть ся мало правдоподібним, тому що він нїде не натякає на своє сьвященство 4). Не був по всякі імовірности духовною особою й „клирик острозький”, автор відповіедй Потїєви 5). Сьвітським чоловіком був Герасим Смотрицький, оден з головних репрезентантів Острозької академії (позволяю собі ужити се слово для означіння всеї суми просьвітно-лїтературних острозьких засобів, ріжних сторі тутешньої культурної дїяльности). Він був шляхтичом з Поділя й ґродським писарем в Камінцї, поки не перезвав його до себе Острозький 6). Сьвітський елємент представляли далї такі люде як звісний нам Мотовило, якого Курбский уважав рішучим єретиком (він в своїй відповіди Скарзї висрупив з теорією тисячолїтньоло царства Христова на землї — доктриною анабаптистсько-соцінїанської), і Христофор Філялєт-Бронський, якого унїяти також називали явним єретиком, і православні не вважали можливим боронити від сих закидів. Зредтою про опіку й прихильність, яку кн. Острозький показував унїтаріям, зістала ся сьвітла память у них самих, як ми бачили 7). З другогр боку не бракувало в його окруженню й католиків. Ріжні Греки, з близших і дальших країв, ортодоксального і унїятського напряму (як той Палєольоґ) і московські виходнї доповняли ріжнородний склад Острозького кружка.



    В першім періодї, в 1570-1580 рр. на чоло острозької академії виступають, в приступнім нам матеріалї, Герасим Данилович Смотрицький і той Василь — автори першорядних, як на свій час, богословсько-полємічних трактатів. Смотриуький був оден з старших членів Острозької академії 8). Першою роботою, в якій пізнаємо його, було виданнє біблії; його імя носить тут простора передмова про вагу св. письма і вірші на герб. кн. Остиозького („двострочноє согласіє”); нема сумнїву, що й при роботах над текстом біблії та її кореетї він мав визначну участь. Крім нього як участників біблїйної комісії знаємо поіменно ще самого Івана Федоровича, на якім лежала не тільки технїчна частина — орґанїзація друкарнї, але безперечно также в значній мірі і лїтературно-наукова, і позатим можемо назвати тільки одно імя якогось „многогрЂшного Тимо?ея Михайловича”, що спорядив показчик до Нового Завіта 9), виданого в 1580 р. Над сим кружком Смотрицький підносить ся як лїтерат в повнім значінню слова — перший український лїтерат сього періоду, „wielki swego czasu w ruskim narodzie maz”, як його з гордістю зве пізнїйше син 10). На жаль з його писань, якими він подавав „многу помощу и утЂху вЂрнымъ противъ єретиковъ и отступниковъ” 11), ми маємо властиво одно тільки — се звісний уже нам „Ключъ царства небесного”. В передмові він називає себе „худим простаком”, який „за великим мушенем, а наболыпе за росказанем” 12) береть ся полємізувати з католицькими богословами „як плохий а голый за збоойного рицаря воєвати'', і се, окрім звичайної,, лїтературними звичаями приписаної скромности, мєа те значіннє, що Смотрицький не був чоловіком з систематичною науковою осьвітою, а талановитим самоуком. Сьвідомий сього, він не любить пускати ся в небезпечні глубини доґматики і схолястичної діалєктики, а більше арґументує від ,,простого розуму”, від поактичного житя, зручно воюючи іронїєю, заступаючи жартом і влучним слівцем схолястично-наукову артилєрію тодїшньої полєміки.



    Його трактат, в тім видї, як ми його маємо (без кінця) 13), складаєть ся з кількох статей: передмова до кнн. Ол. Острозького ,,До народовъ рускихъ короткая а пильная примовка” — гадки про потребу відправи на латинські атаки і полємічні заміики на адресу латинських полємістів; далї „ключъ царства небесного и нашоє християнскоє духовноє власти нерешимый узолъ” — тут ідея соборности против монархічної власти папи; „календаръ римский новый” — полєміка против нового калєндаря і папства взагалї (їдка і гостра, особливо місцями). На перший погля сї части звязанї слабко, але вони перейняті внутрішньою ідеєю: довільність пап й справах віри, яка привела їх до відірвання від старої, традиційної церкви, представленої християнством східнїм. Виклад зближений до сучасної живої мови, досить живий, пересипаний приповідками, іронїчними слівцями й дотепами, часто римованими, позбавлений тяжкого теольоґічного апарату 14). Він мусїв робити вражіннє, і як публїцист Смотрицький мусить уважати ся одним з найлїпших хоч його арґументайія переважно біжить по верхах, від дотепу до дотепу, не заглубляючи ся в ті глубші і влучні гадки, які він розсипає місцями. В полєміцї против калєндаря він не запускаєть ся в питання історичні чи астрономічнї, але вказує на ті невигоди, які виходять на практицї через переміну калєндаря і через істнованнє подвійного числення, по двом календарям, подвійних сьвят і т. и. Іронїзує, що природа не слухає папської реформи. ,,Тые новоперемЂнъныє квЂтни и маи вмЂсто зеленоє барвы все бЂлою намъ зверху притрясаютъ”, лякаючи своїм мовчазним протестом серце вірних. „У великий пятокъ, як хлопцї страшили юду тими калаталками, то в кого не була голосна, — зубами мусїв трескоту давати, особливо ті що від pauperibus починиють вчити латини; а на сам великодню ніч Бог показав велике знаменнє (против зміни пасхалії) — бурхливий і страшний холод, з великим снїгом, що не кождий міг післати сьвятити колачі до костела, кому було до костела миля або більше” 15).



    Окрім римованих приповідок і дотепів, якими пересипав Смотрицький свій трактат, він, по словам Копистенського, зложив „вЂршемъ роскимъ, ачъ не куштовнимъ, (але) поважнимъ”, якусь сатиру на непорядки в православній церкві й єрархії — „на непорядніи хиротонизанты и ихъ рукоположенцы” 16). Ся сатира, на жаль, не дїйшла наших рук, а про „некунштової” вірші їх автора можемо судити тільки по згаданих віршах на гербі кн. Острозьких 17) — дїйсно, з становища шкільної піїтики не поправних, нерівноскладових, хоч і зладжених на взір шкільних.



    Крім того, на підставі слів Суші 18), Гер. Смотрицького уважають ректором острозької школи в 1570-80 рр. Але про сю сторону його дїяльности ми нїчого близше не знаємо, і навіть не можемо провірити ранійшими звістками сеї звістки пізнїйшого письменника (XVIII в.).



    Другий чільний репрезантант острозької академії сих часів — той Василь, звісний головно як автор „книжици” „О єдиной истинной православной вЂрЂ”, 1588 19). Се книга иньшого складу, нїж трактат Смотрицького, й автор — письменник иньшої марки. Він хоче дати не публїцистичне писаннє, обчислене на хвилеве вражіннє, а богословський підручник, де б православний міг знайти по всїм спірним тодї релїґійним питанням не тільки потрібне поясненнє, але й теольоґічний апарат, запас арґументів, цитат св. письма й св. отцїв. Більші роздїли присьвячені темам: про єдність церкви (против унїверсалїзму), про исхожденіє св. Духа, про старшинство римського папи, про римські обрядові відміни (опрісноки, суботнїй піст, лїтургію, безженність духовенства), про чистилище, про реформу калєндаря (їй удїлено дуже богато місця), вкінцї про сьвятість церков і шанованнє ікон. Останнє против протестантів і раціоналїстів, против котрих автор виступає також дуже сильно, нападаючи на надмірну поблажливість до них православних, що вважають „єретиків” за своїх союзників, думаючи, що через них „зловірнї” (католики) „не могутъ приневолити въ зловЂріє своє” православних. Там де автогу трапляють ся вже готові підхожі писання, він компілює з них (напр. Максима Грека про исхожденіе св. Духа, Варлаама Калябрійського против прімату папи й т. ин.), в иньшім пише більш самостійно. Виклад позбавлений всїх тих елєментів іронії й жарту, якими закралує свої писання Смотрицький; він поважний, сухий, не прозорий, перетяжений цитатами; мова словянська, злегка закрашена елєментами живої мови. Любям старих традицій він міг подобати ся: Вишенський в своїм „ИзвЂщенію краткім о латинськихъ прелсетЂхъ” пише під сильним впливом „Книжицї” й дуже поручає її своїм читачам 20). Але ширшої популярности, вона, очевидно, не мала. Новійші історики-богослови ставлять „Книжицу” досить високо, при всїх браках наукового приготовлення автора (м. ин. закидають йому, що поборюючи католицький доґмат про чистилище, він впав в противність — заперечував вагу молитов за умерших). Крім сеї „Книжици” той же, очевидно, Василь був редактором псалтиря з додатковими статями (м. ин. з ширшим трактатом о премЂненіи календаря), виданого в 1598 р. п. т. „Правило истинного живота христіанского 21).



    В другім періодї свого істновання, в 1590-х і 1600 рр. острозька академія пишаєть ся іменами Філялєта-Бронського, Клирика Острозького і Мел. Смотрицького. Бронський як чоловік перейнятий в значній мірі впливами раціоналїстичних доктрин, а може й явний член якоїсь протестанської конфессії, як його представляють унїяти, близше до острозького кружка у всякім разї мабуть не належав, і на його книзї ми спинимо ся про оглядї лїтературної полєміки, викликаної унїєю 22). Клирик Острозький, автор двох відповідей Потїю, з 1598-9 рр., виразно зазначує свою приналежність до Острозької школи, і Потїй його трактує як молодого студента (жака) Острозької школи 23). Отже інтересно зазначити близькість сих відповідей 24) до трактату Герасима Смотрицького, того традиційного рпктора острозької школи: та ж жива мояа, живий тон, закрашений гумором і іронїєю; траиляють ся й зовсїи формальні подібности — місця дуже близькі і змістом і формою до місць „Ключа” 25). Клирик одначе далеко більше пописуєть ся своєю шкільною ученістю, очитаннєм в св. письмі і в отцях церквї; стрічаємо цитати й на сьвітських латинських письменників — поетів (з „Листів” Петрарки 26); місце римованих дотепів заступають поетичні лїричні апострофи. З сього боку богато подібного бачимо у Клирика з иньшим вихованцем Острозької школи, сином Герасима Максимом, в чернецтві Мелетієм Смотрицьким; подібности сї дали навіть привід до здогажу, що під псеводнїмом Клирика таїв ся той сам Максим 27), але здогад сей розбиваєть ся на пізнїйших атаках Мел. Смоорицького на писання Клирика 28): ледво чи відважив ся б він так ударяти на свої власні писання, знаючи, що православні могли зняти з нього маску. Отже мабуть правдоподібнїйшим буде вважати подібности в писаннях Клирика і Мелетія Смотрицького за впливи спільної школи, спільних взірцїв.



    З острозькою академією таким чином, так чи инакше (з Апокрізісом включно), лучить ся поважна частина того, що появило ся в сучасній публїцистично-богословській, полємічній лїтературі на Українї і Білоруси за чверть столїтє, від „Ключа”' Гер. Смотрицького до ,,Треноса” його сина. До вичислених самостійних трактатів треба дочислити ще такі видання, як збірка патріарших грамот в калєндарній справі 1583-4 29). ,,Книжица” 1598 р., де разом з кількома листами патр. Мелетія, писаними на Україну, на заохоту й потїху в боротьбі за православну віру, надруковано також звісний окружник Конст. Острозького, посланиє атонських монахів до нього в справі унії (писане Вишенським — одиноке його писанєн, видруковано ттдї) і трактат Гр. Палами про исхожденіє св. Духа 30). Лист Мелетія до Потїя, з зазивом до повороту до православної віри, виданий 1605 р. 31), а правдоподібно і йогож „Діалогъ о вЂрЂ восточной”, адресований до кн. Василя 32). В лїтературній продукції головна позиція, головна заслуга острозької академії. Поза тим має вона в своїх активах виданнє першої повної біблії словянської й кількох меньше важних видань св. письма й церковних книг (новий завіт, псалтир — два видання, три видання часослова, молитовник, требник. Кілька — небогато одначе — видань св. отцїв (поучення на вел. піст Василия Вел., Маргарит Іоана Златоустого й кілька иньших поучень під голосним титулом: ЛЂкарство на оспалый умйслъ человЂчій); дещо зістало ся недруковане й було видане пізнїйше поза Острогом — як переклади толковань Іоана Злотоустого на послання ап. Павла; дещо лишило ся, очевидно, невиданим зовсїм.



    Взагалї хоч острозька друкарня в 1580-1590 рр. була найбільш дїяльною, а часами й одинокою на Українї 33), вона не визначала ся анї дуже інтенсивною, анї постійною продукцією, коли судити по тому матеріалу, який ми маємо. І тут такий маґнат як кн. Острозький міг би, безперечно, дати більший і живійший імпульс дїлу, а тим часом доходило часом навіть до того, що він просив львівських братчиків позичити йому з друкарні письма грецького або словянського для друку тої чи иньшої книжки 34).



    В 1603 р. вмер Олександр, одинокий з синів Конст. Острозького, що зістав ся вірним православію — надїя православної української суспільности. Мусїв бути щирий „лямент” ,яким оплакала його острозька академія 35), і гірким чутєм віє від науки синам, вложеної в уста покійного князя:



    Памятайте, жесте с княжатъ руськихъ острозьких вышли,



    Ихъ вЂру, дЂльность и побожность мЂйте на мысли!



    Вами хочу похвалмти ся перед маєстатомъ



    Божимъ, кгды з васъ ажденъ не будет апостатом



    Отъ вЂпы кгрецкоє апостолскоє церкви восточноє,



    Дому нашему и славнымъ предкомъ нашимъ пожиточноє;



    Которую, чого боже уховай, єсли бы бысте позбыли,



    Тогды памятайте моє слово, же з върою сполечне



    Утратите учтивость, маєстатность и здорове конечне.



    Сї остороги зістали ся даремними: дїти Олександра зістали ся під впливами матери, ревної католички, приятельки ярославських єзуітів; зрештою повмирали в молодім віку. В 1608 р. пішов до гробу і сам старий князь Василь-Константин. Острозькі маєтности й фундації перейшли в руки кн. Януша. Православні, устами Копистенмького, підносять його льояльність супроти православної віри й батьуовської волї й роспоряджень 36), і за його житя острозька школа й друкарня ще жили й функціонували, хоч і в слабшім темпі, нїж перед тим (звісні друки з 1612 р., „повеленієм пресвЂтлаго и богохранимаго княжати Януша Острозького” 37), похвала Ісаї Балабану при перекладї Федора Авукара, писана „во ОстрозЂ, во училищЂ кгрекословенъскомъ” в мартї 1611 р. і мабуть також видрукована тодї) 38). Смерть його в 1620 р. і перехід Острозьких маєтностей в руки доньки Олександра Анни-Альоізи, вдови по Яну-Каролеви Ходкевичу, гетьману литовськім, горячої католички, наповнтли православних страхом за долю Острозьких фундацій 39). Дїйсно, під її рукою вони дуже скоро заглохли вповнї, а на їх місце запишала ся колєґія єзуітська, фундована Анною-Альоізою.



    Примітки



    1) Палинодія с. 1136-7.



    2) Напр. тільки в останніх часах став звісній Лямент дому кн. Острозьких, острозький друк 1603 р., відповідь Острозького Клирика на другий лист Потїя кн. Острозького, 1599 р. або присьвячений Ісаї Балабану переклад Фед. Авукара, зроблений „спудеєм училища острозскаго” в 1611 р. (Чтенія київські т. VIII і XII, Памятки укр. мови і лїт. т. V).



    3) Чтенія київські IX с. 19 (Лекціи Злотоустого отъ бесЂдъ евангельскихъ отъ иєрея Наливайка вибраніє), Каратаєв ч. 178 і 190.



    4) Є й иньший здогад, що сей Василь був пан Василь староста або намісник суразький, дворянин Острозького, згадуваний як його посланець в зносинах: з Потїєм, (див. Антірізіс, показчик sub voce). Се можливо, хоч окрім подібности імени нїщо за тим не говорить. Але не можливо лучити до купи оби два здогади й говорити про Василя Суражського сьвященика острозького, як часом буває.



    5) Гел. Діплїц, близький своїм часом православний письменнику сввоїй Антапольоґії (1633) писав, що Клирик Острозький клириком міг називати ся тїльки в ширшім значінню слова, себ то не був духовним (с. 614).



    6) Звістки про нього й иньших людей, звязаних, хоч би гіпотетично з острозькою школою, збирає Харлампович в своїй книзї про школи (перед тим в статї про острозьку школу).



    7) Див. вище 482.



    8) Коли з'явив ся він на дворі Острозького, незвісно: циркулює стара звістка (Каппена-Евґенія), що він в 1576 р. уже був підскарбієм Острозького, ала її джерело незвісне.



    9) „Собраніе вещей нужнЂйшихъ вкратцЂ скораго ради обрЂтенія въ книзЂ новаго завЂта по словесемъ язбуки”.



    10) Obrona werificaciey, l. c.



    11) Памфлєт на Мел. Смотрицького (Кіев. епарх. вЂдом. 1875) Мел. Смотрицький в цитованім дає зрозуміти, що „Ключъ”, присьвячений кн. Ол. Острозькому (я дуумаю, що про Ключъ треба розуміти його слова: przelozonym go cerkwi ruskiej wszystkim sama rzecza, choc iednemu z nich imenno dedidowawszy, хоч Ол. Острозький не був старшиною „церкви руслкої”, тільки суспільности) був тільки першою паяткою, яку лишив Герасим по собі — potym i drugi i trzeci (zostawil muniment). <
    Страница 43 из 55 Следующая страница



    [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ] [ 51 ] [ 52 ] [ 53 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.