LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 47

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    у від яких небудь постороннїх некористних впливів і конкуренцій: „А ктобы себЂ шукалъ иного противного безчиннаго братъства въ уничиженіє сему благословенному братъству, да не имЂютъ таковіи ни єдиноя власти во всемъ строєніи церковнаго братства сего, но точію братство ciє во всемъ власть и чинъ да имЂютъ всегда”. І кого-б брацтво відлучило від церкви за противленнє брацтву, такого владика не може розрішити, й митрополича клятва паде також на нього.



    В ітмже роцї, мабуть в звязку з тимже приїздом митрополита, міщане м. Городка, „хтиторы храма св. благовЂщенія”, завязали у себе брацтво „ведлуг братъства лвовского”, за благословеннєм митрополита й згодою свого перемиського владики, обіцюючи ся ,,быти вЂрными строителми вшелякихъ добръ и порядковъ церковныхъ, такъ тыжъ и о школу ку наученю чадомъ своимъ, и о болници нищихъ промышляти, и вшисткими маєтностями церковными вЂрно строити” 16).



    В тім же роцї формально орґанїзоване (чи зреформоване) брацтво в Берестю. На новий шлях культурно-релїґійних заходіс берестейське міщанство вступило, очевидно, зараз по слїдам братчиків львівських і виленських. В 1593 р. берестейські міщане, „ктиторы и дозорцы” катедральної церкви, звернули ся до свого владики, просячи, аби позволив їм заложити школу, і владика, по нарадї з капитулою, позволив їм побудувати при катедральній церкв „школу свою рускую грецкіє науки” і держати при нїй для науки дяка одногоч и кількох, скільки їм буде потрібно, але з тим, щоб заснованнє сеї школи не відберало від місцевих сьвященників права учити дїтей при своїх церквах по давньому 17). Діставши сей дозвіл, міщане зараз же збудували дім під школу і користаюч из протекції, яку мали в особі Потїя, тодї берестейського каштеляна, випросили собі всею громадою від короля потвердженнє на сю школу і звільненнє її від усяких податків і тягарів 18). В осени тогож року звернули ся вони до владики з прошеннєм позволити їм заложити брацтчо — „пріати чинъ виленскаго и лвовскаго благоаьовеннаго братства”. Владика прихильно стрів се питаннє, знов таки скріплене „моленієм” пана каштеляна й иньших панів — обивателїв Берестейського повіту. Благословив на заснованнє брацтва, відступивши йому „придЂлъ” (каплицю) Бориса і Глїба в катедральній церкві і до нього певні ґрунти. Поручив і позволив їм справувати ся на взір виленського й львівського брацтва, вибирати сьвящеників, тримати учителїв „по чину школъ”, шпиталь для убогих і „болницу” для хьрих 19), опікувати ся сиротами й убогими зпоміж „братиї своєї”. В питанннях неясних наказав звертати ся до собору владиків. Братчикам, непослушним браутву й брацьким уставам, затрозив клятвою, а всякі конкуренційні брацтва заборонив: „аще бы кто себЂ искалъ иного, безчиннаго братства во уничиженіє сему благословенному братству, таковыє да не имЂютъ ни єдиноє власти въ всемъ строєніи церковного братства”. Рік пізнїйше ся фундація потверджена була королївською грамотою, де між иньшим братчикам позволено мати „школу греческого, латинского, польського и руского языка и людей учоныхъ въ тыхъ школахъ вольно ховати духовного и свЂтского стану” 20). Хоч як взірець берестейського брацтва на першім місцї подаєть ся при тім брацтво виленське як столичне (Берестє належало до в. кн. Литовського, а не до Корони), але орґанїзувало ся воно безпосередно на взір львівського — фундаційні грамоти його і практика послужили взірцем для тутешнього брацтва 21), а школа була орґанїзована на взір львівської школи львівськими-ж силами. Так відомо, що зимою 1581/2 р. львівські братчики, коли Блабан притис сильно львівське брацтво, вислали одного з своїх дидаскалів Лаврентия Зизанія в берестейську школу, а були там також якісь „спудеї” львівські, як помічні учитеоьські сили 22).



    В такім же більшім стилю, мабуть, було орґанїзоване брацтво в Перемишлї, тільки докладнїйшої дати його орґанїзації не маємо, і в 1592 р., як бачимо з кореспонденції Перемишлян з львівськими братчикамт, ся справа була ще в руху. В першій лїнїї духовенство й сьвітських людей — міщан і православну шляхту займала й тут справа школи. Владика перемиський писав до львівських братчиків, просячи для орґанїзації школи прислати „дидаскала для научения писменного дЂтям”, а як можно — то й двох, „бо зде сия наша странна и повЂть зело оскудЂла в научении, а се зде од благородныхъ становь желаютэ сицевого учителя и хощуть подаятид Ђти свои к наученню писменнаго” 23). Владика мав при тім на примітї декого з львівських учеників (якогось Олександра і Семена Гуньку) — мабуть Перемишлян з роду 24), і просив їх прислати. Братчики львівські відповіли з усяким співчутєм 25), але зараз післати того Олександра, що його Перемишляне просили, не хотїли, бо був то час сильного розгрому львівської школи: „спудеи разыдошас, овіи во град Виленский, овіи же во Великіи Берести, иніи де инде , но скоро посланієм нашимъ призовут ся, послани будутъ ко твоєму благочестию''.



    Пермеишляне тим часом нетерпеливили ся, очевидно бажаючи з осени відчинити свою школу, і в серпнї перемиські міщане, в неприсутности владики, що поїхав до Люблина на трибунал, „со безбожныъ настоятелемъ града сего Римлянином”, вже самі удали ся знову до львівських братчиків. Вислали до них своїх послів і лист, писаний з поручення братиї одним міщанином же, дуже нескладно, але з дуже великими прошеннями, аби їм прислано учителїв, яких вони собі просили, чи яких инакших, аби були. Заразом висловляли бажаннє мати „чинъ брацътва совершеннЂйшей святЂйшагш” 26). Львовяне сим разом волю їх вчинили, післали їм того Олександра, „дидаскала правовЂрна и честна и благопотребна, і вся належащая с ним да устроит ся во вас все по ряду братства и школнаго ученія чин совершеннЂ и богоугоднЂ”.



    Олександр зараз по приїздї взяв ся до орґанїзації школи, і вже з кінцем серпня владика з вдоволеннєм писав до львівських братчиків, що він „благочесно живущи, начинаєт чинъ творити школнаго учения и насыщаєтъ восЂхъ брашномъ душевънымъ”. Тільки сам оден Олександр не міг вести всю роботу в школї, і тому владика просив прислати ще до помочи йому „якового младенца” 27). Раазом із тим, очевидно йшла орґанїзація брацтва — воно, безперечно, було сформоване в тім часї, хоч ми й не маємо нїяких близших подробиць про нього.



    З меньших брацтв маємо прошеннє міщан з Сатанова на Поділю до брацтва львівського, щоб удїлило їм „порядки брацкии”, бо вони ухвалили завести у себе „попядок брацки церкве святои” 28). З 1592 р. маємо фундаційну грамотуп еремиського владики для брацтва в Комарнї 29). На синодї 1593 р. згадують ся між иньшим відпоручники брацтв: галицького, красноставського, більського (на Підляшу) й „багатьох иньших” 30). Більські братчики під час самого сього собору дістали від свого владики Потїя благословенну грамоту, де владика позволяв їм орґанїзувати ся до чину брацтва львівського й виленського, взяти в своє завіданнє більську соборну церкву Богоявлення, заложити при нїй школу, вибирати собі сьвященників, дидаскалів або учителїв шкільних для своїх дїтей „и пришелцевъ убогихъ по чину школъ приймати, болницу, шпиталь убогихъ ради своихъ строити”. Непослушних брацтву владика обіцяв відлучати від церкви, і забороняв всякі иньші „безчинні'' брацтва поруч сього — законного 31).



    На тім же синодї видкв митрополит грамоту на заложеннє брацтва в Люблинї, на взір львівського, виленського й берестейського брацтва 32). Фундація ся в значній мірі повторяє звісну вже нам фундаційну грамоту берестейсьтого брацтва, що послужила її взірцем.



    Повторяю, сї відомости далеко не повні, а інтересні нам як симптоми брацького руху 1580-90-х рр. Втни показують, як в тодїшїнм розбудженню серед української суспільности інтересів до справ релїґійно- і культурно-національних, живо використовувала ся сею суспільністю та можність участи в церковнім життю, в культурнім і релїґійнім руху, яку дауала реформована братська орґанїзація. Люде, живійше настроєні для сих культурно-релїґійних і національних інтересів, хотїли довести до того, щоб орґанїзувати на основі сеї орґанїзації всї свобідні сили української й білоруської суспільности. Заразом хотїли надати сїй орґанїзації як найбільшу моральну силу, власть і екзекутиву. Для того добивали ся монопольного характеру сеї орґанїзації: поруч неї не могли істнувати орґанїзації иньші, які б могли ослабляти силу нової братської орґанїзації, відтягати від неї людей, робити їй опозицію. Таку ж мету мали ріжні остереження що до сили брацьких відлучень від церкви, щоб їх не міг скасувати нї владика, нї митрополит.



    Право вибору й віддалювання священників і право контролї над поводженнєм духовенства мало сїй орґанїзації дати спромогу до піднесення моральности, дісціплїни й осьвіти серед духовенства. Школа і проповідь в брацьких церквах мала послужили до моралїзації й культурного подигнення всього громадянства. Школа мала стояти в тїснїй звязи з церквою і як з одного боку — служити цїлмя національним, підтримуючи „руську” культурну традицию, так з другого боку, в дусї того часу, мала різко виражений церковно-релїґійний характер. Особи самих дидаскадів, що заразом сповняли обовязки дяків, проповідників, або несли иньші церковнї обовязки, служили тїсним сполучником школи й церкви. Цїла орґанїзація братська мала бути перейнята духом християнської побожности й любови. Шпиталї для убогих і лїчницї для хорих, опіка над убогими й знемощілими братчиками й „нищими” учениками мали служити школою сеї дїяльної любови й милосердя. Брацькі служби церковні, громадські похорони й церемонїї — школою побожности й покори. Виховані й загартовані в сїй школї християнства, брацтва мали здобувати й реформувати, подвигати з занепаду українську суспільність, український нарід. Брацька церква й брацька школа могли служити знарядами того подвигнення.



    Се була, так сказати, проґрама мінїмальна, яку ставили собі й поможности сповняли всї брацтва, малі й великі. Брацтва сильнїйші, по більших центрах мали своїм завданнєм культурну роботу вищої марки, більш інтензивну, культурно-наукову. Вони піклували ся про приготованнє людей з більшою осьвітою, науковим підкладом і для того старали ся поставити свої школи на рівні з католицькими колєґіями. Дбали про те, щоб збирати у себе кружки лбдей учених, як на свій час і обставини, богословів і лїтератів, розвивати лїтературну роботу й шриити книжність і науку за помочию друкарень. Тїсно повязані між собою всі сї просьвітно-культурні орґани (школа, церква, друкарня, кружок учених) творили культурні огнища, малі академії, в стилю острозької, яку оглянули ми вище. В сїм часї на Українї таку ширшу проґраму ставило собі брацтво львівське. Сягало по неї брацтво берестейське, поки конфлїкт з давнїйшим протектором Потієм нр підрізав його крил, з переходом Потїя на унїю. На Білоруси розвивало таку ширшу культурну роботу брацтво виленське, почасти могилївське.



    Розумієть ся, лекше було начеркнути сю проґраму, нїж виповнити її в дїйсности. Лекше було положити основою брацької орґанїзації принціпи християнської любови й покори в брацьких „порядках”, нїж перевести їх в житє. Брацтва навіть більші, як львівське, фактично лежали звичайно на плечах кількох одиниць, і коли були ті одиницї енерґічні, здібні, ідеально настроєні, брацтво розвивало успішну культурну й національну роботу, инакше — занепадало, ставало ареною амбіцій, еґоістичних рахунків 33). Щож казати про брацтва иньші? „Союз любови” зіставав ся дуже часто на папері, і люде не ставали ангелами через те, що вступали в брацтво, оперте на таких гарних уставах. Особливо се треба сказати про часи пізнїйші, коли проминув той перший період одушевлення, те напруженнє ідеальних струн людської душі, викликане релїґійно-національним рухом кінця XVI в.



    Львівське брацтво паралїзоване було в своїх просьвітних плянах браком матеріальних засобів і переслїдуваннями, які терпіло від владики. Він не спиняв ся перед вчинками грубими, дикими, роздражнений опоззицією брацтва 34), і часами доводив брацтво до крайньої бідп. „Владика давнїм звичаєм і тепер противить ся нам, писали напр. братчики до патріарха на початку 1592 р. — розпустив клевети між всякими верствами, так що не можемо вести, як треба, анї церковної будови, анї школи; через се відправили ми дидаскала (Транквілїона) до Вильна, Лаврентия (Зизанія) до Берестя, иньші по иньших містах розійшли ся, тільки Стефан (Зизаній) тут пробуває; священики котрі побожнїйші розійшли ся в ріжні сторони з нашого города через нагінки від владики, за те двожонцї і скрізь і в нашім містї правлять лїтурґію, нехтуючи справедливу твою святительську постаноыу” 35). „Попів, котрі ученїйші, повиганяв нам з міста”, пишуть братчики вс воїм меморіалї з тогож року 36). В таких обставинах успішну культурну работу, розумієть ся було трудно розвивати.



    Берестейську школу розгромив Потїй зараз по її заснованню, коли її дидаскали не пішли в лад його унїятським плянам. В листї до Острозького з марта 1595 р. старий гіпокрит скаржив ся на тих „превротників”, що „більше ганяють за користями”: „што ся стало у Берестю же ся школа разорила черезъ самыхъ же професоровъ школныхъ, которыє за лакомствомъ удавшы ся, до Вильни на сытъшыє пироги отбегли, а тутъ ку большой ганьбе и жалю убогого християнства на уруганьє противъниковъ нашихъ все покинули безъ жадноє слушноє причины” 37). Слїдом, по проголошенню унїї, взяв ся Потїй і до самого брацтва — „найбарзЂй у Берестью ПотЂй помучилъ, такъ же мусили отъ домовъ своихъ прочъ разбЂгнути ся”, як пише автор Перестороги 38). На школу брацьку випросив він собі від короля привилей: в нїм, відбираючи від брацтва, король передавав школу у власть владики 39). Брацтво було розбите.



    Виленське держало ся сильнїйше, завдяки помочи місцевих православних маґнатів і останків дісїдентів: „виленскоє брацтво въ купЂ зостало, маючи пры собЂ геретиковъ, которыхъ имъ Госмодь Богъ заступцами далъ, и в томъ гоненьи чимъ большъ гоними и преслЂдованы били, тымъ большъ моцъ божія надъ ними оказовала ся, а брацтво множило ся, школа росла, людей зъ ней ученыхъ много и казнодЂевъ мудрыхъ выходитъ”, завважає автор Перестороги 40). Лїпші обставини, в яких воно стояло, значнїйші матеріальні засоби, більша безпечність, яку могло противставити нагінкам єзуїтів, унїатській єрархії і міського маґістрату, були причиною, що в 1590-х рр. до Вильни зберають культурні, наукові, полємічні сили з білоруських і українських земель — зі Львова, Берестя, як то ми вже бачили, і в першій стадії боротьби православних з унїєю, в епоху її проголошення, виленське брацтво, в релїґійній полєміцї спеціально, займає перше місце між усїма брацтвами, тим часом як львівське задержує славу найбільшої й найлїпшої школи та — широких зносин з православними сферами заграничнии: Волощиною, Грецією, Московщиною, і безпосереднїх відносин до патріархату.



    Проголошеннє унїї серед перших кроків дїяльности реформованої брацькїо орґанїзації взагалї мало велике значіннє для неї. З одного боку воно стягнуло на брацтва репресії, нагінки з боку властей, єрархії, католицької суспільности, з другого боку — надало брацтвам значіннє головних орґанів релїґійно-національної боротьби, притягнуло всї активнїйші елєменти суспільности, дала новий імпульс розповсюдженню й розвою брацької орґанїзації. Тяжше зміркувати значіннє сього факту не в інтензивности, а в характері самого браиського руху. Сильно виражена церковність і консервативний напрям характеризують брацтва від разу, як і цїлий культурно-національний тодїшнїй рух українсько-білоруський. Але орґанїзовані незалежно від єрархії, забезпечені від її впливів і поставлені навіть в певній опозиції до неї, вони в нормальних обставинах може б і увільнили ся з часом від такого узко-клєрикального і консервативного характеру. Поява ж унїї як релїґійної „новини” змусила православних, а в тім і брацтва, в боротьбі против унїятів укріпляти ся як раз на позиції консервативній, старій православній традиції. Завданнєм моменту стала оборона православної віри, традиції, єрархії, і всї сили суспільности, в тім і брацьких орґанїзацій, були скуплені коло сеї цїли. Потреба концентрації сил приводить до тїсного союзу брацтв з православною єрархією, піддає брацтва їх впливам і проводу її. Все се обмежує свобідну інїціативу суспільности супроти питань власної церковної орґанїзації, а не розвиває її.



    Взагалї обставинами моменту вся енерґія й сила брацьких орґанїзацій була зведена до узких меж ррлїґійної полєміки, оборони прав і традицій православної віри, і в тяжкій боротьбі, яку прийшло ся перебути за неї, вичерпали ся сили й енерґія брацьких орґанїзацій. З сього періоду гострої боротьби в спокійнїйшї часи, коли позиція православної віри й руської народности була оборонена й можна було зайняти ся роботою більше орґанїзаційеою, реформаційною, — брацтва переходять уже пережитими, вижитими і активної ролї майже не грають. Таким чином, хоч як цїнні були сьвіжі елєменти внесені брацьким рухом в культурно-релїґійне житє, хоч як велика заслуга їх в безперечнім піднесенню рівеня культурного і осьвітного, національної сьвідомости, хоч як вартна була енерґія, розвинена в суспільности брацькою орґанїзацією, — вона збігом обставин була зведена до консервативної, оборонної роботи, за межі якої властиво майже не встигла вирвати ся.



    Примітки



    1) Та початкова устава брацтва до нас не дійшла. Проф. Ґолубев, знайшовши в однім пізнїйшім збірнику копію „зъ виленских артикуловъ брацтва св. Духа”, проголосив їх за початкову уставу брацтва, видруковану в р. 1588 (П. Могила, дод. ч. 36), а й проф. Харлампович, хоч не вважає сього пізнїйшого текста за вірну копію друкованої устави, одначе користає з нього для характеристики початкової Онисифорової усрави (Школы с. 315). Се одначе мжна робити тільки гіпотетично. ІІри живім обмінї гадок, постанов, умтав між головнїйшими брацтвами, при змаганню приладити братську орґанїзацію можливо лїпше до потреб часу, особливо в тїм першім, творчім періодї братського житя, їх „порядки” мусїли зміняти ся, і обопільні впливи брацтв львівсського й виленського мали тут особливе значіннє.



    2) „Вашего братства порадок и постановене предо всею братиєю братства нашего любовию прочетше, радости исполнихом ся”, писали виленські братчики львівським (май 1587) — Monum. confrat. I ч. 92.



    3) Ibid.



    4) Сконстатувати сього не можемо, за браком початкової, Онисифорової устави. Через те зістаєть ся невиясненим й иньше питаннє — чи львівське брацтво, в своїй реформі, завершеній Йоакимовою грамотою з сїчня 1586 р., користало з ідей, положених в основу орґанїзації виленського брацтва з р. 1584.



    5) Monum. confratern. І ч. 100.



    6) Див. його окружник — Monum. confraternitatis ч. 89.



    7) Див. лист братчиків до царгородського патріарха з мая 1586 р. (Моnum.. confr. І ч. 88). Пop. промову в Пересторозї (с. 222-3), де речник львівського брацтва представляє весь братсьский рух, все нове культурне житє дїлом патріархів.



    8) Див. вище с. 515.



    9) Акты Зап. Рос. IV с. 68, пор. Архивъ уніат. митрополитовъ I с. 76 (ч. 168) — інструкція на собор білоруських панів, виленських братчиків (пор. Харламповича Школы с. 283-4, прим.).



    10) w bratskym porzadku, ktory maia od patriarchow greczkych nadany przess miesczany lwowskie — Monum. confr. I ч. 89.



    11) Diplom. statutaria ч. 11 i 15.



    12) „А напЂла не по нашему — по литовскый”.



    13) Monum. confr. І ч. 148, 180, 283, Архивъ Ю. 3. Р. І. X ч. 51.



    14) Monum. confrat. I ч. 174.



    15) Diplom. statutaria ч. 16.



    16) Monum. confr. І ч. 197 (запись братчиків).



    17) „Детей двоє албо троє и наиболъшъ учити въ дому своимъ ку пожитку своєму и потребе церкве божоєй парахвыєй свтєй” — Археограф; сборникъ XI ч. 6.



    18) „Акты Зап. Рос. IV ч. 28 — просять „бурмистры, райцы, лавники и нЂкоторыє мЂщане мЂста нашого Берестейского закону греческого, также цехмистры братству розныхъ ремеслъ, народу руского, парафіяне и дозорцы церквей божьихъ, въ томъ мЂстЂ будучихъ”.



    19) „Священиковъ благоуогдныхъ, честныхъ, православныхъ, некорчемныхъ отколже-колвекъ се имъ потрафитъ, могли себЂ избирать; учителей же школьныхъ чадомъ своимъ и пришелцомъ убогимъ по чину школъ приймати; болницу, шпыталь убогихъ своихъ строити” — Пам. полем. лит. I с. 66.



    20) Акты Юж. и Зап. Рос. I ч. с. 206.



    21) „Панъ Адамъ ПотЂй... чинъ братства львовскаго в Берестью заложилъ”, писали львівські братчики патріарху — Акты Зкп. Рос. IV с. 44.



    22) Monum. confrat. I ч. 216 і 234.



    23) Monum. confrat. І ч. 233. Судячи з того, що владика тут „вторыцею” вже просить прислати дидаскала Олександра, лист сей (з 1 липня 1592 р.) мабуть не був першим у сїй справі.



    24) Пор. ч. 241, де йде мова про „отрока Павла” — „прежде бывший въ насъ, тамо обрЂтаєт ся у любви вашея”.



    25) Monum. confr. І ч. 234.



    26 )Monum. confrat. ч. 241.



    27) Monum. confr. І ч. 243.



    28) Monum. confr. І ч. 150 (без року, видавець від себе, без пояснень кладе р. 1590).



    29) Видану в додатку до книги Добрянского Исторіи епископовъ еп. Перемыской с. 84.



    30) Акты Зап. Рос. IV с. 67.



    31) Акты Зап. Рос. IV ч. 29.



    32) Архивъ Югозап. Рос. I т. III ч. 51, і в иньшій ранїйшій копії — в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. XXXVIII.



    33) Див. критику Фед. Срібного на працю Криловского про львівське брацтво в Записках т. LXXV, с. 177, де звичайне ідеалїзованнє брацького житя піддаєть ся сильним обмеженням. Автор обіцяє вияснити дїйсні відносини в осібній студії.



    34) Див. брацьку записку в Monum. confr. I ч. 265, де брацтво вичисляє всї ті насильства, пакости й неправности, які мало від Балабана: насилав своїх слуг на брацтво й брацьку церкву, забирав до своєї вязницї брацьких священиків — „Михайла, попа нашого, казав всадити до тяжкої вязницї — до ями, і з тої ями слуги владичні витягнули його напів мертвого, так що водою відливали, а владика всадив до тої ями Івана Друкарового сина (сина Івана Федорова) і в нїй на смерть уморив”; „Семена попа богоявленського привязавши до стовпа, осоромив перед наргдом у св. Юрря, на зібранню, і з міста вигнав”; „побожного і ученого в св. письмі друкаря нашого Мину чернця з монастиря нашого св. Онуфрія... виволїк за шию через слуг своїх, казав оковати в кайдани і вивізши до Галича, тримав його два місяцї в вязницї на Крилосї галицькім в кайданах і ланцюгах”. Івана Красовського, одного з старших братчиків, Балаьан кинув ся бити перед лицем самого патріарха, а хоч патріарх, щоб охоорнити його своїм маєстатом, казав Красовському взяти його, патріарха, за шату й говорити сьміливо далї, то владика казав слугам відтягнути Красовського від патріарха і з побоями викинути з покою, і т. д.



    35) Monum. confr. I ч. 216.



    36) Monum. confr. ч. 265.



    37) Пам. полем. лит. III с. 603-6.



    38) 1. с. с. 25.



    39) Акты Зап. Рос. IV ч. 122.



    40) І. с.



    Розділ VI. Боротьба за і против унїї по її проголошенню, в житю і письменстві.



    Проголошеннє унїї й лїтературна боротьба за і против неї: Перед унїєю, аґітація в Вильнї, неясна ситуація у Львові, Катехизис Зизанія і викликані ним писання, Казаньє о антихристЂ, суд над Зизанієм.



    Проголошеннє унїї й лїтературна боротьба за і против неї: Берестейський собор і контроверсія про його правосильність, „Описаньє" Скарґи, Ектезіс, Апокрізіс, його арґументація історично-полїтична і теольоґінча, неправовірність. Вишенський, його біоґрафія, перші полємічні писання, „Писаніє кь утекшимь епископомь", критика єрархії, лист до Острозького і Порада, її церковний радикалїзм і безрадність, „ОтвЂтъ Феодула" і „Зачапка".



    Проголошеннє унїї й лїтературна боротьба за і против неї: Потїй — його лист до Острозького і відповідь Клирика, Антіррізіс, иньші писання Потїя, посланнє Місаіла, писання православні, Пересторога.



    Боротьба полїтична: Значіннє лїтературної полєміки, неможливість порозуміння, дїяльність правительства на користь унїї, заходи православних на соймах — сойм 1597 р., православні позивають владиків на соймовий суд, нїби уступка правительства; союз православних з протестантами-конфедерація 1599 р., прояви малодушности — адреса 1598, невдача суду, нові атаки на православних.



    Боротьба полїтична: Моральна побіда православних на соймі 1601 р. і перші здобутки на соймі 1603 р., сойм 1605 р., рішення виленського трибуналу. Рокошовий рух і участь в нїм православних, їх постуляти, уступки правительства, волинські постуляти, конституція 1607 р.



    Погром православних: Нещирість правительства, номінація луцького владики, сойм 1609 р., постанова про юрисдикцію трибуналу й її пофальшованнє, безрадність павославних. Погром виленського духовенства. Справа львівського владицтва: капітуляція Ґедеона перед брацтвом, Ісайя Балабан і протест против нього, вибір Тисаровського і його обіцянка унїї, заходи православних і заява православности. Владицтво перемиське.



    Погром православних: Брак єрархії, натиск на православне духовенство від дїдичів, безвиглядність, дезерція православної шляхти — адреса 1603 р., денаціоналїзація маґнатства, упадок протестантства. Депресія серед православних — Тренос, його попереедниця — Антіґрафе, трівога викликана Треносом, упадок православної церкви в представленню Смотрицького, ренеґатство аристократії. Перші прояви нового чинника-козачини. Афера Грековича і Неофита.



    ПРОГОЛОШЕННЄ УНЇЇ Й ЛЇТЕРАТУРНА БОРОТЬБА ЗА І ПРОТИВ НЕЇ: ПЕРЕД УНЇЄЮ, АҐІТАЦІЯ В ВИЛЬНЇ, НЕЯСНА СИТУАЦІЯ У ЛЬВОВІ, КАТЕХИЗИС ЗИЗАНІЯ І ВИКЛИКАНІ НИМ ПИСАННЯ, КАЗАНЬЄ О АНТИХРИСТЂ, СУД НАД ЗИЗАНІЄМ.



    Неясні, непевні поголоски про приготованнє церковної унїї, які мусїли ходити між православними вже в 1592-4 рр., протягом 1595 рр. переходили все більше в форму позитивних, вповнї певних відомостей. В Вильнї бувший львівський дидаскал і проповідник, Стефан Зизаній, перейшовши в тих роках до Вильна, розпочав лїтом 1595 р. кампанїю против митрополита й владипів за їх перехід на унїю. Митрополит запевняв, що про унїю не дума є, посилав якогось свого післанця, потім в листах грозив Зизанію й сьвященика мбрацьким за такі „бунты противъ насъ пастырей зверхнихъ" клятвою й відданнєм до судів королївських 1). Але супроти недвозначних познак зради владиків Зизаній з товаришами вели далї аґітацію против епископату. Митрополит, сповняючи свою погрозу, покликав виленське духовенство на свій суд і засоановив богослуженнє у всїх церквах Вильна (серпень 1595) 2), але се не могло погасити справи. З кінцем липня вийшла у сьвіт звісна окружна грамота кн. Острозького, де сей „началникъ в православію" подавав до загальної відомости зраду владиків — що вони „въ волки претвориша ся и єдиныя, истинныя вЂры св. восточные церкви отвергше ся, сьвятЂйшихъ патрыарховъ, пастырей нашихъ, и учителей вселенскихъ отстпуили и ко западнымъ приложиша ся, только єще кожею лицемЂрія своєго яко овчыною закрывающе въ собЂ внутренняго волка, не объявляють ся с тымъ, потаємне согласивши ся съ собою, окаянніи, яко христопродавецъ Іюда зъ Жидовами, умыслили всЂхъ благочестивыхъ въ здЂшней области хрестьянъ безъ вЂсти отторгнувши, съ собою въ погибель вринути — яко самыя пагубныя и скрытыя ихъ писанія объявляютъ" 3). Старий князь пятнував сих владиків як безстидних і беззаконних зрадників і злодїїв і закликав всїх православних до безоглядного опору, обіцюючи з свого боку всяку поміч і вірність, старому православію та запевняючи, що при однодушній опозиції православних їм нїхто не може накинути тої унїї против їх волї. Се був поклик до війни з єрархією — їй треба було вимовити всякий послух, не признавати більше за своїх пастирів і всякими способами противити ся задуманій нею унїї. І безперечно, поклик князя знаходив послух і відгомін.



    В Вильнї на митрополичу грамоту, що кидала клятву на духовенство, віддаляла його від богослуження і кликала перед митрополичий суд, духовенство брацьке відповіло заявою, що воно не признає Рогозу митрополитом з огляду на самовільний переход на унїю його й владиків і не буде признавати, доки він не оправдаєть ся перед собором з тих зааидів 4). Розаґгітована брацькими проповідникаи православна людність Вильна виступала також против митрополита 5). Подібну аґітацію мусимо представляти собі й по иньших центрах брацької орґанїзації. У Львові одначе може меньше, нїж можна було думати. Тут заходили сильні переміни в ситуації. Владика Балабан, інїціатор унїї, зачинав зміняти фронт. Уже в червнї писали львівським братчикам їх кореспонденти з Острога, що Балабан рішучо вирік ся всякої солїдарности з унїєю 6). Він заманїфестував ся потім своїм протестом і оповіданнєм про сфальшовані мембрани (1 липня). З другого боку митрополит, дотеперішнїй протектор брацтва в боротьбі з владикою, підозрівав ся в участи в унїятській конспірації. Братчикам приходило ся здержати ся з дальшою кампанїєю против їх осіб, поки ситуація розяснить ся.



    Тим часом, немов для заохоти до унїї, львівські католики — спеціяльно маґістрат, заохочуваний, очевидно, до сеї акції зі сторони, роспочали ще з попереднього року гостру кампанїю против православних. Кн. Вишневецьки і кн. Ружинський так вичисляши сї кривди, на підставі відомостей від братчиків. Райцї кличуть їх попів перед свій суд і за неставленнє беруть до вязницї братчиків. Наказують попам приносити райцям до дому якісь коляди. Забороняють попам переходити через ринок з св. тайнами до хорих з засьвіченими сьвічками і в ризах. Не позволяють нести мертвих через ринок з процесією по обряду грецької віри. Не дозволяють ходити в сьвята з процесією, з хрестами з міської церкви на передмістя. Дїтям з грецької школи не позволяють „нїяких ремісій", забороняють їм в вербну недїлю іти через ринок з цьвітами, співаючи „осанна в вишнїх". Школярів убогих „менидків" (прошаків) бьють по улицях, затягають до своєї школи й там збиткують ся. Убогих жебраків наших випихають з домів своїх. Набігають в ночи на нову брацьку церкву, що будувала ся тодї, нищать інструменти, паскудять, навіть на олтар. Не приймають православних до ремесба, забороняють їх визволяти з науки. Русинів, що служать у католиків, примушують ходити до костела, впихають їм мясо в рот під час посту, мордують за те, що вони ходять до своєї церкви. Зведених на католицтво, коли б хотїли
    Страница 47 из 55 Следующая страница



    [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ] [ 51 ] [ 52 ] [ 53 ] [ 54 ] [ 55 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.