LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 5

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    авцїв — як от кн. Острозькі або кор. Бона.



    За тим всїм луцький торговельний рух лишаєть ся досить значним. Він домінує над цїлою Волинею. Цифри мита дають до певної міри можливість судити про се.



    Як ми вже бачили 105), перед упадком торговлї, викликаним татарським опустошеннєм 1480-х рр., луцьке мито державили за 1525 коп. річно, що при звичайній податковій нормі (2 гр. від копи) дасть коло 60 тис. коп товароврго обороту. В тім самім часї держава володимирського мита давала тільки всьоого 140 кіп! Мито київське в тім часї давало 950, берестейське 1100 кіп 106). В пізнїйших часах відносини сї представляють ся так: луцьке мито в останнїх лїтах XV в. давало 500 кіп, володимирське несповна 60, берестейське (з Городком) 430, київське коло 750 107). За в. кн. Олександра і в початках пановання Жиґимонта Луцьк давав 800 кіп, Володимир 60, Берестє (з Дорогичином) 500, Київ 700 108).



    Таким чином в сїм часї Луцьк займає одно з найперших місць як торговельний центр в українських — і взагалї в землях в. кн. Литовського 109). Володимир зійшов попри нього зовсїм на третїй плян, а коштом його розвиваєть ся Берестє: туди, як побачимо зараз, примусово звертає в. княже правительство торговельний рух, що давнїйше в значній мірі йшовн а Володимир. На значіннє спеціально караванної торговлї в волинськім оборотї вказує роспорядженнє в. князя: виплачувати з караванного мита луцького по 200 кіп річно воєводї київському 110) — очевидно, цїле караванне мито луцьке було значно вище 111). Яке значіннє в загальній сумі торгового обороту мала торговля самих луцьких міщан, цїкаву вказівку маємо з 1550-х рр. Луцькі міщане не патили мита, і правительство якийсь час потручувало з річної оплати державцїв суму, що відповідала скількости товарів, перевезених через волинські комори луцькими міщанами: мита з них рахували на 200 кіп, тим часом як загальна сума волинського мита виносила 2000 кіп 112).



    Транзіт і загранмчна торговля волинська в напрямі зі сходу на захід підпала сильним перемінам під примусовими роспорядженнями правительства: з огляду на тойже любомльсько-ратенський клин вона силоміць була звернена на середнє Побуже. Ми маємо про се дуже інтересне сьвідоцтво — птяснення давнїйшого підляшського митника Данька Єсковича пізнїйшому митнику Міхелю Юзефовичу про митні порядки — вони писані в 1516 р. і кидають сьвітло на практику попереднїх десятилїть 113).



    Кияне, Черниговцї, Мозиряне, Пиняне, що йдуть до Люблина, Познаня, Варшави, Ґнєзна, пише він — нїколи не мали дороги на Ратно і Холм, а тільки на Берестє; хто хотїв би їхати иньшою дорогою, таких ми конфіскували з віку за промито — половина промита на в. князя, а половина на нас.



    Купцї литовські — з Городка, Вильна й всїх иньших міст, їдучи до Прусиї, до Познаня, Варшави, Ґнєзна, Ролсавля (Вроцлава), мусїли ходити на Дорогичин і Цїхоновець, инакше у них азбирали товари за промито.



    Турки,К афинцї, Кияне, Москвичі — всї давали від копи по 3 гроші. Коли вони не виїздили за границю в. кн. Литовського, то не платили „на обидві руки” (і за ввезене і за вивезене): брали з одної руки — котра була більша (чи ввезене, чи вивезене); коли ж мали виїхати за границю в. кн. Литовського, до Москви, або до Туреччини, то з поворотом платили другий раз мито від своїх товарів.



    З тих пояснень бачимо, що товаровий рух, який з Київщини колись ішов старою Володимирською дорогою до північної Волини й далї „в Ляхы” 114), литовське правительство примусовими способами звертало на північ. Тим способом поясняєть ся упадок торговельного руху на тій старій дорощї; сей упадок виразно виступає перед нами в ріжних уривкових звістках уже з кінця XV в. Мито звягельське (на Случи), разом з корчмою дпржавить ся в 1488 р. за незначну суму — 36 кіп 115). Про Житомир казали люстраторам в половинї XVI в., що тудою з Київа переходять каравани хиба раз на кібька лїт: за двадцять лїт перейшло два каравани — оден турецький з Москви, отже мабуть вертав на Волощину тудою, иньший незнати який 116). Дорога пішла тепер на Припеть — Днїпром до Чорнобиля, потім на Мозир і Пинськ, і в вище наведених поясненнях берестейського митника виступають сї міста, як етапи комунїкаційної лїнїї: Київ (з Черниговом) — Мозир — Пинськ. Люстрація мозирського замку дїйсно згадує про каравани чужоземських купцїв, що переходили тудою. Сею дорогою ішли товари з московських країв: в однім процесї ми стрічаємо ся з Жидами берестейськими й кобринськими, що з московським товаром ідуть до Берестя й Кобрина сим шляхом на Мозир — Петриків, понад Припетию 117). Митник каже про купцїв московських, туреццьких і кафинських, що йшли сюдою. Що транзітна торговля йшла сею дорогою в значних розмірах, потверджує цитована вже таріфа „старого звиклого” мита підляшських комор 1569 р. 118). Тут досить повно й детайлїчно вичисляють ся товари турецькі й московські, що йшли сюдою (я навів уже сї реєстри товарів). Далї маємо „товари литовські”, себто місцеві, що йшли за грсницю, — шкіра, лій, дерево, збіже, й „товари нїмецькі”, що йшли сею дорогою зза границї — сукна й иньші матерії, вироби зелїзні й шкляні та сіль (зрештою до сих реєстрів ми ще вернемо ся).



    Огнища сього транзіту митник вказує досить докладно. Товари, не кажучи про місцеві, зі сходу ідуть: з Туреччини (головно через Луцьк і Київ, очивидно), з Криму (через Київ, Днїпровою дорогою), і з Московщини. Вони йдуть до Люблина і тудою далї — до Вроцлава, до Варшави та Познаня й до Прусії. Звідти — з Вроцлава, Познаня й пруських міст головно ідуть західноевропейслкі товари в землї північної Волини й Київщини, також в землї білоруські, литовські й московські.



    Люблин і Познань грали отже для північної й східньої України подібну ролю, як Краків для західно-полудневої. Ріжниця була лише в тім, що сї міста не мали абсолютного права складу, як Краків, отже й не загорожували нашим купцям дороги далї на захід і на відворот. Люблин мав право складу на десять день: чужоземельний купець мав торгувати в Люблинї десять день, і потім міг везти свої товари далї. Познань — лише на три дннї. Тож ми стрічаємо ся з подорожами наших купцїв і далї на захід; нпр. в однім документї Жид з Тикотина їде через Шлезк до Липська і тая робить торг з ніррнберґськими купцями 119). Але се, очевидно, стрічало ся рідше — звичайно не їхали далї Люблинат а Познаня, задоволяючи ся тим, що можна було знайти на тутешнїх торгах, особливо — славних тутешнїх ярмарках.



    Сї ярмарки стягали масу товарів, з заходу, сходу й полудня. Особлво люблинські, як можна судити, мали важне значіннє для наших країв — для Побужа, Полїся, Волини — не тільки північної, а й полудневої. Ми знаємо, вже що Люблин здавна служив для вроцлавських купцїв стацією в торговлї з руськими, особливо волинськими й полїськими землями. Три великі ярмарки — кожда трівала місяць, притягали в великім числї чужоземних купцїв й просто заможнїйших людей, що робили тут всякі запаси. Пізнїйший Старовольский — коли місто пережило вже найсьвітлїйші часи своєї торговлї, так пише про них: на сї славні ярмарки збипають ся Англїйцї, Шкоти, Італїйцї, Нїмцї, Москвичі, Перси, Вірмени 120). Сюди йшли турецькі й кримські каравани з Київа й Луцька, товари московські й литовські, що йшли на берестейську комору, й замінювали ся на товари західноевропейські. Тут можна було зробити собі запас сукна і соли, футер московського й литовськогл привозу, вина й східнїх товарів, „крамних річей” місцевого й нїмецького виробу, й продкти свої господарські продукти — віск, лій, шкіри, худобу й ин. 121) (для збіжа й иньших продуктів, як зараз побачимо, була иньша дорога). Наслїдком того всього люблинські ярмарки в торговельнім руху наших країв становили дуже важну рубрику. Рахунки побужських комор початку XVI в. приладжують ся до люблинських ярмарків, а в 1537 р. в. князь звертає увагы на те, що наслїдком ріжних переслїдувань (з релїґійних мотивів) Жиди з в. кн. Литовського не поїхали на останнїй люблинський ярмарок, і через те (і взагалї через ті переслїдування) в митах показував ся значний недобір.



    Друга дорога, з поминеннєм Люблина, йшла на Сохачів і Ленчину з її околицями до Пьзнаня, Вроцлава, Ґнєзна. Як прясняє правительство, уставляючи митну комору в Сохачеві, сюдою також ішби купцї „з Руси, Литви, Московщини” 122), і познанські та шлезькі торги, що лежали на сїй дорозї, мали для української торговлї також чимале значіннє.



    Буг, як давнїйше, служив природною дорогою до Прусії. З XV в. розвиваєть на сїй дорозї в великих масах експорт продуктів лїсових — ріжного рода дерева, попілу, смоли; пізнїйше (в другій половинї XVI в.) до сього прилучаєть ся вивіз збіжа.



    Про сей експорт будемо говорити низше, тепер піднесу лише, що віе оживив ослаблену попереднїми забононами польського правительства торговлю з Прусією, хоч і не відновив її давнього характеру: стара транзітна торговля східнїми товарами нпр. майже згинула, і зі сторони українських земель вивозили ся майже виключно сирові продукти свійського господарства,_а взаміну їх ввозили ся західноевропейські продукти й фабрикати. З початку ся торговля концентрувала ся головно в Торнї, що своїм правом складу переривав безпосередню комунїкацію з балтийським побережем. 123) Протягом другої половини XV в. сей торнський склад підпадає завзятим атакам з ріжних сторін — зі сторони експортерів Польщі й Литви, і зі сторони Ґданська, що концентруючи в своїх руках протягом XV в. продажу лїсових товарів і збіжа в західноевропейські краї, змагав до того, аби війти в безпосередні зносини з експортерами й завести з ними бещпосереднїй торг західноевропейськими товарами. По довгій боротьбі, де складове право Торуня то ослабляло ся то скріпляло ся, се закінчило ся знесеннєм того права складу (1518), з деякими незначними виїмками. Північна торговля для цїлого вислянського басейну коныентруєть ся тепер в Ґданську. Туди йдуть плоти й човни з лїсовими товарами, збіжем й иньшими продуктами господарства 124), відти приходять ріжні західнї товари — човни вертаюч ивезуть в значних масах вино, пиво, рибу — головно оселедцїв; сухими дорогами ідуть ріжні иньші товари. Не тільки на Побужу й Волини, але і в Галичинї бачимо дуже живі торговельні зносини з ґданськими купцями, безпосереднї і посереднї” — через люблинські й познанські ярмарки. В XVI в. і в XVI у Львові довіз пруський (посереднїй) починає в деяких галузях торговлї (як нпр. в дуже важній в ті часи торговлї сукном) знову брати перевагу над довозом краківським 125). Роздражнене упертістю, з явож Ґданськ тримав ся своєї свободи від митних оплат, забезпечених йому інкорпораційним привилеєм, і не піддавав ся взагалї балтийській полїтицї Польщі — торговельній і державній (в 1576-7 прийшло навіть до вітвертої війни між Польщею і з непослушним містом), польське правительство задумало було знищити Ґданськ конкуренцією иньших міст. Кор.-Стефан знїс всї торговельн іпривилеї Ґданська й передав їх Торну й Ельбінґу (Ельбльонґу), а з Ґданськом заборонив всяких торговельних зносин. Се справдї відбило ся на торгу Ґданська, коштом котрого почав змагати ся Ельбінґ, а ситуація стала тим небезпечнїйшою для Ґданщан, що в Ельбінґу осїла ся анґлїйська торговельна компанїя, й сюди почав переходити торг сукнами й иньшими західноевропейськими товарами. Се змусилл Ґданщан бути більш податливими супроти жадань польського правительства, згодити ся на заведеннє цла (т. н. Pfahlzoll) і взагалї стати уважнїйшими до директив польскої полїтики. З свого боку знову польське правительство, в інтересах шляхетського експорту, полишало невтральність Торну й Ґданську навіть підчас війн, які вела на балтийськім побережу. Взаміну своїх уступок і льояльности, Ґданщане жадали знесення анґлїйської компанїї в Ельбінґу, і правительство нераз видавало розпорядження в тім напрямі, але ославлений брак екзекутиви позбавляв сї роспорядження всякого значіння, і Ельбінґ вів далї конкуренційну торговлю анґлїйськими й взагалї західнїми товарами, хоч не годен був перебити в тім першенства у Ґданська. В 1628 р., за заслуги й утрати, які Ґданщане понесли підчас війни Польщі з Ґуставом-Адольфом шведським, правительство польське навіть дало було Ґданську монополь на довіз до Польщі заграничного сукна: сукно до Польщі не мало довозити ся инакше як за ґданською маркою 126). Та при тодїйшнїй анархії ся монополїя ледво чи могла бути переведена в дїйсности.



    Примітки



    1) Див. т. I 2 с. 255-6.



    2) Ottonis Gesta Friderici cap. 23.



    3) Scriptores germ. hist. Scr. XII р. 642, див. у Васїєвского ор. c. c. 138.



    4) plaustra in Ruziam vel de Ruzia tendentia — привилей м. Еннса з 1191 р.



    5) Привилеї м. Еннса з 1191 і 1192 р.-Archiv fur osterr. Geschichtsquellen т. X c. 83 i далї.



    6) Galli Chronicon, вид. 1899 c. 4.



    7) a quibusdam mercatoribus de Ruscia venientibus, qui rusticos predicte ville super spoliatione rerum suarum in Budensi ecclesia ferri judicio convicerant — Fejer т. VII. V c. 208.



    8) Пop. т. II 2 c. 470.



    9) Fejer VIІ. V c. 143.



    10) Fejer IX. І c. 209.



    11) Ibid. IX І c. 210, пор. т. IV c. 27-8 і 377.



    12) Пригадаймо здивованнє Нїмцїв перед богацтвами Сьвятослава, поголоски про несчисленні богацтва, які дав за свій викуп Володар, або лєґенди про скарби, вивезені з Галичини Казимиром — див. т. II 2 c. 64, 415 й ин.



    13) З товарів, що приходять на Угорщину з Руси, в привилею Емерика згадують ся дорогі футра; між товарами, що приходять до Еннса, віск і шкіри — се мабуть товари з Руси.



    14) Див. т. II 2 c. 416.



    15) Слово о полку Іг. X, Іпат. c. 341.



    16) Іпат. c. 491 (рік 1220). Про топоґрафію епізода див. т. II 2 c. 611.



    17) Про власть Ґенуезцїв над Білгородом (Монкастро) згадують подорожники XV в. — Ґільбер Ляноа і Жан Ваврен — див. у Гайда ор. c. І c. 583.



    18) До сього питання вернуся в звязку з “портами” ХV в.



    19) Іпат. c. 605.



    20) Див. т. V c. 224-5.



    21) Вид. Buchon et Tastu c. 19, у Гайда II р. 719.



    22) Codex dipl. Prussiae II ч. 12 (cives de Thorun et Culmine mercatores qui sunt in terra Russie).



    23) Hansisches Urkundenbuch II ч. 271.



    24) Hansisches Urkundenbuch II ч. 690, пор. нашої Історії т. IV c. 27.



    25) Див. т. V c. 225.



    26) Viaggi alla Tana р. 161 — у Гайда II р. 789.



    27) Chroniken der deutschen Stadte I р. 103, у Гайда II р. 719.



    28) Її представив недавно др. Кутшеба в своїй працї про торговлю Кракова.



    29) Korn, Breslauer Urkundenbuch І c. 169. Mosbach, Przyczynki do dziejow polskich z archiwum m. Wroclawa c. 79.



    30) Hansisches Urkundenbuch III ч. 147 і 159.



    31) Див. т. IV Історії с. 35.



    32) Kodeks m. Krakowa I ч. 29.



    33) se terra Russye propriis suis hominibus expugnasse et quod via illa solum suis hominibus mercatoribus patere debet — Korn, Breslauer Urkundenbuch c. 170; пор. пізнїйшу (о півтора року) відповідь його ibid. c. 172: de stratis versus Russyam quomodo rex Polonie dedit responsum, ita quod nulli hominum vellet favere nisi suis, qui sibi adiuti fuissent contra Tartaros et ad alios sibi inimicantes. Перший лист Вроцлавян до цїсаря в сїй справі датований 19/II 1354, отже дорогу на Русь Казимир замкнув не пізнїйше осени 1353 р., бо Вроцлавяне встигли вже удати ся до Казимира й дістати від нього відмовну відповідь не пізнїйше лютого 1354. Др. Кутшеба в своїй розвідцї про Східню торговлю (c. 12) кладе се замкненнє доріг на р. 1352, але виходить з помилки, датуючи папську булю в сїй справ 1352 роком. В розвідцї про краківську торговлю кладе він замкненнє доріг уже на кінець 1353 р. (c. 76).



    34) Breslauer Urkundenbuch c. 170.



    35) quomodo per mercatores inter dominos terre Prussye et Lythwanos tractatum sit de quadam strata propinque ducente de Prussia per Lythwaniam vrrsus Russiam, ubi metas regni Polonie attingi non oportet — Breslauer Urkundenbuch c. 172.



    36) Мова йде мабуть саме про лїто 1356 р.



    37) Theiner Monumenta Poloniae I c. 769.



    38) Hansisches Urkundenbuch III ч. 532 і 533.



    39) Archiwum Sanguszkow l ч. l, про сей трактат див. т. IV Історії, c. 41 і примітки.



    40) Hansisches Urkundenbuch III ч. 559. Записки не мають дати, вони мусять належвти десь до третьої четвертини XIV в. Деякий коментар до них окрім сього видання ще у Кутшеби в цитованих працях — про Краків c. 8 і далї, про східню торговлю с. 14 і далї, також мапа Раверса.



    41) Кутшеба правдоподібно здогадуєть ся, що тут подекуди товари помішані, і прим. лисячі й овечі шкіри ішли не до Володимира, а звідти.



    42) Сї оплати подані в якійсь незрозумілій валютї; правдоподібно тут маємо нїмецькі означення руської монети, нпр. 1/2 mr. правдоподібно — 1/2 гривни, kune може бути куною. Справа утруднюєть ся тим, що ми не маємо иньших рахунків на волинські гроші середини XIV в.



    43) Дюри в папері.



    44) Kodeks m. Krakowa І ч. 41-40. Hansisches Urkundenbuch IV ч. 529.



    45) Hansisches Urkuncenbuch IV ч. 454.



    46) Codex dipl. Prussiae III ч. 106.



    47) Hansisches Urkundb. IV ч. 454.



    48) Kodeks m. Krakowa I ч. 63.



    49) Див. Kutrzeba Handel Krakowa c. 34-5. В уложених тодї з поморськими містами трактатах вітворена була дорога до моря і купцям з урських земель (uth Rutzenlande Rutzen — Kodeks m. Krakowa c. 92, 95, 98, 105), але не знати, чи користали вони з сеї можности.



    50) Scriptores rerum prussicarum III c. 168, 623, Najstarsze ksiegi Krakowa II c. 231.



    51) Sattler Handelsrechnungen des Deutschen Ordens, 1887. Kutrzeba Handel ze Wschodem c. 32.



    52) Ibid. c. 102-3, 137, 181, 266.



    53) Sattler 279, 291, 299, 301.



    54) Kutrzeba ор. c. c. 32.



    55) Multociens domino regi per expertos senes mercatores certa strata a Prussia ad terras Ruthenorum descripta est, et per litteras autenticas sive fidem facientes talem fuisse stratam et a longis retroactis temporibus a mercatoribus usitatam eidem domino regi comprobatum est, et instanter in multis placitis petitum est ab eodem, ut iuxta inscripcionem suam ptedicta strata esset libera, hoc tamen non obstante articulo supra dicto non pituit obtinere — Codex epist. saec. XV, т. II c. 277.



    56) Volum. legumm I c. 81.



    57) В високій мірі характеристично — супроти прийнятої в польській лїтературі аксіоми, що Польща була посередником Заходу на Сходї й прилучила руські землї дт західньої культури, — що в дїйсности як рсз Польща, польське правительство й суспільність заборонами й иньшими насильними способами розірвали безпосереднї зносини Руси з західнїми, нїмецькими землями, навязані й розвинені в часах староруських!...



    58) Mosbach, Przyczynki do dziejow polskich z archiwum Wroclawia c. 91 (1417).



    59) Ibid. c. 98 (з р. 1447).



    60) Pomniki m. Lwowa II pag. 73, 79, 140, 183, 249, 274 — перед р. 1414; для пізнїйшого нпр. Akta gr. i ziem. VI ч. 24, реґести з книг радецьких львівських у Кутшеби Handel ze Wschodem c.. 44-5.



    61) Кутшеба бачтть доказ розвою сих ярмарок уже в цитованім привилею 1414 р. Се ледво, але в процесї 1485 р. справдї маємо на се вказівки.



    62) Kodeks m. Krakowa I ч. 143.



    63) Ibid. ч. 195.



    64) Akta gr. i ziem. III ч. 123.



    65) Racione preclusionis et prohibicionis vie thartarice — Kodeks m. Krakowa І ч. 54 і теж ч. 58. Д. Кутшеба (Handel ze Wschodem c. 112) припускає, що було таких привилеїв два — Єлисавети і потім потвегдженнє Людовика, ал ев тих документах (цитованих вище — ч. 54 і 58) не видко того: Людовик говорить лише про оден свій привилей.



    66) Kodeks m. Krakowa I ч. 47.



    67) Ibid. ч. 54.



    68) dass dy Nyderloge blybe czu Ladymir czu Luczk und czu Lemburg, als is alders her vormols gewest ist.



    69) welde uch ober unzer Herre der Konig gewolt tun und hyse den gast durch uwer lant ken Heydenlant czyn...



    70) Akta grodz. i ziem. III ч. 30. Грамота видана 18/XI. 1379, уже по відкликанню Людовиком його привилею для Львова (що наступило 21/VIII), і у Львові мусїли вже знати про се відкликаннє, але хотїли й надїяли ся удержати ся при праві складу. Толкувати їх порозуміннє з Любартом так, що львовяне не знали тодї ще про відкликаннє, як робить др. Кутшеба (ор. c. 112), не можна: пришлось бы думати, що у Львові по трох місяцах не знали про відчиненнє татарської дороги. Але вповнї можливо, що Любарт не знав, видаючи свою грамоту, про знесеннє львівського складу.



    71) Kodeks m. Krakowa I ч. 58



    72) Kodeks m. Krakowa I ч. 56; грамота без імени князя і без дати, має тільки латинську напись, що означає її час. Грамота стоїть в певній суперечности до грамоти Любарт аЛьвовянам з попереднього року. Мабуть Краковяне представили йому, що львівський склад уже скасованний, і зобовязаннє дане Любартом Львовянам тим самим стратило силу.



    73) Kodeks m. Krakowa І ч. 60,103, і 104.



    74) Див. акти процесу їх з краківськими купцями з р. 1396,1403 і 1406 — Kodeks m. Krakowa I ч. 83, 102, 108 (з ориґіналів у Прохаски Materyaly ч. 18, 21). В 1400-х роках тгактовано спеціально ще питаннє про дорогу до Волощини, що тодї починає наберати важного значіння: чи дотикають її тіж обмеження що до татарської дороги. Львів стояв на сїм становищу. Судцї признали противне: волоської дороги не дотикає право Львова на примусовий двотижневий торг сторонських купцїв у Львові.



    75) Statuimus insuper, quod deposicio salis et mercimoniorum in civitate nostra Lemburgensi prenotata fore debea5, veluti tamen fuit temporibus ab antiquis — A. g. z. III ч. 42; тамже подтвержденє Ягайла з тогож року ч. 44. Се признаннє не мало, очевидно, сили супроти виразних постанов привилея з 1380 р., і тому в своїх процесах з краківськими купцями Львовяне навіть не згадували про нього.



    76) При подтвержденню 1424 р. згадані слова змінено так: depositio salis et оmnium mercanciarum... fore debeat et permanere, i додано застереженне, що купцї не мають обминати Львова (ib. ч. 98).



    77) 3 Краковом дїйсно було неможливо вийти на своє. Навіть коли Львів дістав в 1503 р., для полїпшення свого добробуту, привилей такий, що сторонським купцям не вільно торгувати нї з ким, тільки з львівськими горожанами, Краковяне не піддали ся сьому, і король признав їм правду — A. g. z. ІХ ч.147, 154 і Kodeks m. Krakowa I ч. 223.



    78) Akta gr. i ziem. VI ч. 36. Одначе кілька лїт перед тим (1456) як раз львівські купцї процесовали ся з камінецькими за се право складу — A. g. z. V. ч.143.



    79) Akta gr. i ziem. IX ч. 143, Consularium leopoliensium lib. II c. 7, 160, 162, 176, (м. Стрий, Теребовля, Галич, Тисьмениця) — вказані у Кутшеби ор. c. 120.



    80) Нпр. в Akta gr. і zіеm т. V ч. 64, 130, VI ч. 103, VII ч. 73-74, IX ч. 143 і т и.



    81) Akta gr. і ziem. VI ч. 46.



    82) Ibid. V ч. 104.



    83) Ibid. VI ч. 67.



    84) Кілька здогадів у сїй справі у Кутшеби ор. c. c. 119.



    85) Akta gr. і ziem. т. VІІч. 35.



    86) Przezdziecki Podole, Wolyn, Ukraina I с. 158-9.



    87) Akta gr. i ziem. X ч. 862, 958, 1160.



    88) Ibid. ч. 1654.



    89) Не було й тут без нарушень — так в 1511 р. король видає новий наказ камінецьким купцям, аби не минали львівського складу: маючи позволеннє обминати його лише їдучи за припасами для власного ужитку (pro victu et amictu), аби не обминали з товарами. — Матеріали для історії сусп.-пол. і екон. відносин Зах. України ч. 48.



    90) Quam viam temporibus antiquis asserebant esse eis expositam — A. g. z. VI ч. 46.



    91) Нпр. скарга перед луцьким судом пинського купця Андруховича, що ішов з Туречини з товарами і кремінецькі митники у нього забрали товари — Опись актовой книги кіевскаго архива ч. 2043 док. 552. Пор. низше скаргу кремінецького старости в справі перегнаних без мита волів.



    92) Архивъ югозап. Россіи VII. 2 c. 134.



    93) Матеріали ч. 75.



    94) Записка у Iorga Relatiile c. 18.



    95) Був то час війни з Москвою.



    96) Архичъ Югозап. Россіи VII. II. c. 1699, пор. Жерела до іст. України-Руси VII c. 88 (люстрація 1570 р.).



    97) Skarbiec ч. 2096, Акты Зап. Р. І ч. 154.



    98) Про реґуляцію доріг правительством в. кн. Литовського див. у Д.-Запольского Госуд. хозяйство c. 532-3 — приклади переважно з невиданих актів, але на жпль — тільки з голими цитатами сих актів.



    999) Archiwum Sanguszkow III ч. 432.



    100) Бершадскій Документы и регесты І ч. 112.



    101) Документ в уривку у Д.-Запольского ор. c. 527.



    102) Акты Юж. и Зап. Рос. І ч. 92.



    103) Бершадскій II c. 20.



    104) Див. т. IV- мапу й пояснення до неї. На вплив утворення сього клина на розвій волинської товговлї, спеціально — на упадок Володимира, як торговельного огнища, досї якось не звернули уваги дослїдники української торговлї.



    105) Див. вище c. 12-3.



    106) Бершадский ор. c. c. 13 і 21, пор. 10 і 14 (у Довнара-Запольского Госуд. хозяйство в. кн. Литов. І c. 559 луцьке мито пораховано хибно на 2100 кіп, а володимирське, на c. 14 дод.-100 кіп).



    107) Акты литов-рус. госуд. І ч. 53, 56, 57, 64.



    108) Акты Зап. Рос. II ч. 1, Акты Юж. и Зап. Р. II ч. 82-84, 86, Бершадскій І ч: 46-7, Акты лит.-рус. гос. I ч. 89; цифру володимирського ммта беру від Довнара — Запольского (дод. с. 14) з невиданого акту.



    109) Цифри мита з иньших земель в. кн. Литовського у Д.-Запольского ор. c. c. 559-562.



    Для дальших років цифри мита увраїнських комор не так повні й докладні (вони зібрані у Д.-Запольского о. c. дод. 21 і далї). В 1510-11 р., за 13 місяцїв Луцьк разом з Берестєм дав 1195 кіп, Володимир 67, Більськ 200, Дорогичини 24 (Акты лит. госуд. ч. 133). В 1519-22 мито берестейське державлене за 1300 кіп річно (Д.-Запольский c. 22, з невид.). В р. 1524-6 волинські і побужські мита, з коморами соляними й восковими, державлено за 3000 річно, а від 1529-32 р. знову по 2600 кіп і 333 угор. золотих (Бершадскій І ч. 78, Акты лит. гос. ч. 192). Потім всї волинські мита, разом з митом Острозьких підданих, що давнїйше належало кн. Острозьким, видержавила кор. Бона за 1300 кіп річно (Д.-Запольскій c. 24). В 1544-6 рр. волинські мита державлять красноставські купцї-Русини Іван і Олекса Борзобогаті за 1800 кіп річно, потім в 1553-5 за 2000 і в 1556-8 знову за 1800. Побужські мита разом з городенськими 1546-8 рр. державить дворянин господарський Єрмолич за 3000 кіп і 100 зол. річно, і потім, від 1553 р. в тій же цїнї переймають їх Борзобагаті; від 1556 р. вони платили за нього 3100 кіп і 300 золотих. Волинські мита держали Борзобогаті, потім иньші державцї за 130 кіп, від 1565 за 2400, побужські за 3308, потім підвисшили до 4000 кіп (Д.-Запольскій І c.). Сї цифри остількки ріжнять ся від попереднїх лїт, що в них пораховані й доходи від державного торгу солею й воском, що до р. 1520 раховали ся осібно, і їх треба-б дочисляти до цифр мита попереднїх років. В 1507-9 рр. по рахунку Д.-Запольского восковнича і солянича комора луцька давала до 388 кіп, володимирська до 75 кіп, берестейска 750, дорогичинська 35 кіп.



    110) Акты Юж. и Зап. Россіи II ч. 139.



    111) Кілька документальних звісток з описей луцьких книгі деяких невиданих актів про східнїх купцїв у Луцьку зібрані Ал. Верзиловим в цитованій його розвідцї.



    112) Д.-Запольский ор. c. дод. c. 28 (з невид. акту Лит. Мет.).



    113) Видані у Бершадского І ч. 66.



    114) Про неї див. в т. І 2 c. 267-8.



    115) Бершадскій І ч. 17.



    116) Архивъ Юго-Зап. Рос. VII. І c. 146.



    117) Бершадскій І ч. 166 і 167.



    118) Д.-аЗпольскій Госуд. хоз. І дод. c. 46.



    119) Акты Южной и Западной Россіи II ч. 92, Бершадскій І c. 277 (див. про се ще низше).



    120) Polonia, вид. 1656 с. 29. Пор. Балїньского і Лїпіньского Starozytna Polska III 2 c. 243.



    121) Див. нпр. Опись луцької книги ч. 2039 л. 41 — про два вози з товарами, що йшли з люблинського ярмарку до Полонської маєтности Лаского; пор. низше виказ товарів, які віз собі з луцького ярмарку до Острога міщанин Плескач. Кілька дрібнїйших звісток про ярмарки люблинські й познанські (окрім поданих низше) див. Бершадскій І c. 229, II c. 35.



    122) Бершадскій т. III (Рус.-евр. архивъ III) ч. 26.



    123) Oesterreich Die Handelsbeziehungen der Stadt Thorn zu Polen von der Grundung Stadt bis zum Ende des XVI Jhrh. (1232-1577) — Zeitschrift des westpreussischen Geschichtsereines т. XVIII (тут розд. 6 і 7 про торговельні дороги на Україну й предмети торговлї) і XXXIII, також старші працї: Wernicke Geschichte Thorns, 1839-42, Kestner Beitrage zur Geschichte der Stadt Thorn, 1882.



    124) Див. нпр. процес про транспорт воску, полотна і хмелю з Тикорина до Ґданська 1526 р. — Бершадскій III ч. 133.



    125) Так з рахункових книг львівської фірми Шольца і Боіма виходить, що в рр. 1600-4 зі всього закупленого сукна від ґданських купцїв куплено 32%, від краківських 28%, що до вартости — від ґданських 54% (бо то були дорожші сорти), від краківських 13% (Мареріали до історії торговлї Львова — Записки т. 65 c. 10-2). З пізнїйшої рахункової книги Гайдера (1618-34) перевага ґданського привозу виступає ще сильнїйше: від ґданських купцїв закуплено 60%, від краківських 20% загальної варьости сукна (ibid. c. 44).



    126) Volum. legum III c. 278.



    ОРҐАНЇЗАЦІЯ ТОРГОВЛЇ: ТОРГОВЛЯ СХІДНЯ: ПЕРШІ ЗВІСТКИ ПРО КРИМСЬКУ ТОРГОВЛЮ, „ТАТАРСЬКА ДОРОГА", ДОРОГА ВОЛОСЬКА, ТОРГОВЛЯ З ВОЛОЩИНОЮ В XV В., ПРЕДМЕТИ ЇЇ, ЗНОСИНИ З ІТАЛЇЙСЬКИМИ ФАКТОРІЯМИ, ТОРГОВЛЯ БІЛГОРОДСЬКА, ТОРГ ТУРЕЦЬКИЙ, ПРЕДМЕТИ ОБМІНУ, ЗАХІДНОЕВРОПЕЙСЬКІ ТОВАРИ — СУКНО, ИНЬШІ ФАБРИКАТИ Й ПРОДУКТИ, ТОВАРИ ТУРЕЦЬКІ Й МОСКОВСЬКІ ПІДЛЯСЬКИХ ТАРИФ, ТОРГ ВИНОМ, ИНЬШІ СХІДНЇ ТОВАРИ, ТОВАРИ ВОЛОСЬКІ.



    Східня чи полуднева торговля західньої України, як уже знаємо, в XIV-XV вв. опирала ся головно на Білгород, а її
    Страница 5 из 55 Следующая страница



    [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.