LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 54

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    нпр. замітна річ, що в Сяніччинї, з її давньою кольонїзацією волоського права і тїсними звязками з Закарпатєм, тих Сасів нема зовсїм). Отже Яблоновский трохи заскоро прихиляєть ся до гадки, що то „якийсь клан, якесь колїно, племя волоське — по певним натякам, що перейшовши Карпати від Угорщини, засїло цїле Днїстрове підгірє Бескиду". Прохаска, комбінуючи назву „Сасів" з гіпотезою про звязь сих гербових ґруп з волоською кольонїзацією, зовсїм катеґорично говорить про „Сасів з Семигороду, що поприходили сюди (в Зах. Галичину) з дпужинами Волохів" (вступна розвідка в XVIII томі Akta gr. i ziem. c. 12, пор. с. 23); тільки, як звичайно, не вважає потрібним вказати якихось фактів чи документальних звісток, що потвррджували б сю гадку.



    До сього гербу належать Балицькі, Бандрівські, Бачинські, Билинські, Боярські, Братковські, Брилинські, Винницькі, Витвицькі, Гниллецькі, Голинські, Гошовські, Даниловичі, Дїдушицькі, Добрянські, Дубарвські, Желиборські, Жураковські, Ільницькі, Колодницькі, Комарницькі, Копистинські, Креховецькі, Кропивницькі, Крушельницькі, Литинські, Луцькі, Манастирські, Марковські, Підвисоцькі, Рожнїтівські, Сваричовські, Струтинські, Ступницькі, Сулятицькі, Свистельницькі, Тарнгвські, Татомири, Терлецькі, Тисаровські, Тустановські, Унятицькі, Чолганські й ин.



    Герб Корчак не має такої територіальної одноцїльности, більше між ними родів непевного походження або ранїйше спольщених, бо й більше тут є заможнійших і маґнатських родів. Яблоновский (1. с.) числить їх близько сорок родів, і майже всї уважає українськими, а як два гнїзда вказує Перемиський повіт, де виступають такі Корчаки як Бибельські, Порохнницькі, Бажі, Дершняки, Сїннівські (de Syenno), Горайські, Чурили, Дрогойовські, Боратинські, Крукеницькі. Друге гнїздо в Холмщинї: Горайські і Липські і фамілїї дрібношляхетські як Верещинські, Ганські, Горденські й Підгороденські, Ставські, Хоєнські, Чернявські. По иньших землях Балабани, Боговитини, Жоравинські, Лагодовські, Ходоровські, Шумлянські, Ярмолинські й ин.



    На цитованім в текстї актї конфедерації 1464 р. (Akta gr. i ziem. VII ч. 55) маємо печатки з гербом Сас Сваричовського, Гошовського, Черкаса, Дїдушицького (з деякими відмінами) і якогось Юрия (без призвища, руська). Деякі з сих печаток повторені кілька разів, а се може вказувати, що блуо й більше шляхтичів того гербу між присутними. Герб Корчак мають дві печатки (одна двічи повторена) — Борщовського, Русина, і Банинського — як Русина то зпольщеного. Три печатки, в тім дві виразно руські (одна має руську напись — і ся печатка повторена двічи, друга належить Ходоровському), мають кружок, подібний до герба Кушаби (жорен). Одна печатка з руською написею має стрілу з перехерстєм, дві кружок з трома хрестами — подібно до польського герба Шалава, що в польській геральдичній лїтературі уважав ся гербом руським, а традиція виводила його з часів Володимира Вел. (Niesiecki, sub voce); пізнїйше означе сей герб вийшов майже зовсїм з уживання (див. у нього ж про Галків). Старий альбом гербів — Darowski Znaki peczetne Rusi, Noty heraldyczne, Париж 1862. Новійшу полєміку в справі гербів на Руси вказано в т. V с. 48.



    5. Шкільництво.



    З поміж загальних праць перше місце займає, що до богацтва матеріалу (майже виключно одначе друкованого) праця Харламповича Западнорусскія православныя школы XVI и начала XVII вЂка, отношеніе ихъ къ инославнымъ, религіозное обученіе въ нихъ и заслуги ихъ въ дЂлЂ зашиты православной вЂры и церкви, Казань 1898. Титул книги узший від змісту, що складаєть ся з чотирох частин, присьвяченнх школам католицьким, протестантським, православним і унїятським. Автор вводить почасти в лїтературу й спеціальні питання; критичність його одначе не дорівнює богацтву зібраного матеріалу, і спеціально в роздїлї, присьвяченім школам православним, звістки, автентичні не всюди докладно відріжнені від більше або меньше апокріфічних. З иньшої лїтератури: Макарій Исторія рус. церкви, особливо т. IX — принагідно зібрані звістки, Ильинскій Югозападное русское общество и его умственное и религіозно-нравственное состояніе въ концЂ XVI и первой пол. XVII ст. (Волын. епарх. вЂдом. 1891), Миропольскій Очеркъ исторіи церковно-приходской школы отъ перваго ея возникновенія на Руси до наастоящаго времену, кн. III, віки XV-XVII, 1892 (зовсїм ненаукова збірка звісток). Спеціальнїйше: Петров Очеркъ исторіи православныхъ школъ на Волыни (Труды кіев. духов, акад. 1867, І), Гожалчинскій Езуитскія школы въ юго-западной Россіи (Труды кіев. дух. акад. 1864, II), Ленчевскій Педагогія древнихъ братскихъ школъ (Труды кіев. дух. акад. 1870, VII-IХ), Лукьяновичъ Къ вопросу объ острожской школЂ (Волынскія епарх. вЂдомости 1881), Zagorski O grecko-slowianskiej szkole we Lwowie (Muzeum, 1893, X), Харламповичъ Острожская православная школа (Кіев.-Старина 1897, IV), Димитріевскій Эпископъ елассонскій Арсеній и его вновь открытые историческіе мемуары (Труды кіев. акад. 1898, 1).



    Для шкільництва в Литовсько-польській державі тих часів взагалї: Lukaszewicz Historya szkolw Koronie i w. ks. Litewskim od najdawniejszych czasow az do r. 1794, 4 томи, 1848-52 (праця для сих часів досї одинока)



    6. Книжність і пистменство XIV-XVII в.



    Лїтература і книжність в українських землях XIV-XVII вв. досї не була предметом дослїду в своїй суцїльности. В одинокій досї історії українського письменства пок. Омеляна Огоновського ся частина належить до найслабших частей і не відповідає нїяким науковим вимогам.В історіях „русской литературы" від XIV віка вся увага переносить ся на лїтературу північну, а українські і білоруські памятки фіґурують хиба принагідно, і взагалї сї віки XIV-XV трактують ся досить побіжно як вступ до московського письменства й книжности XV в. Сю систему, що зложила ся більш несьвідомо як сьвідомо, в звязку з загальною історичною сэемою „русскої історії'', недавно пробував критично-історичними арґументами оправдати проф. Істрін в своїх, обговорених мною в т. III 2 с. 499 розвідках „Изъ оббасти древнерусской литератури", й ин.; він пробує вже в XIII в. виказати початки великоруської лїтератури, яку противставляє київський як правдиву лїтературу.



    З другого боку в сферу української книжности старших столїть роблять ся більш або меньш значні екскурси дослїдниками письменства і взагалї культурного руху українсько-білоруського другої половини XVI в., при чім одначе книжність і письменство українське трактуєть ся нерозривно і в суміш з білоруським. Такі екскурси знаходимо напр. в працях: Владимірова Докторъ Францискъ Скорина, его пкреводы, печатныя изданія и языкъ, Спб., 1888 (вид. Общества любит. др. письменности); Архангельского Борьба съ католичествомъ и западнорусская литература конца XVI — первой половины XVII вЂка (Чтенія московські 1888, І, і осібнo); Харламповича Западнорусскія православныя школы XVI и начала XVII вЂка, 1898. Але сї екскурси не мають своїм завданнєм використати весь матеріал до сих питань і дїйсно далеко його не використовують. Вкінцї огляди церковного письменства сих віків дає історія церкви м. Макарія, вони одначе дотикають головно земель північних, великоросийських.



    Інвентар рукописного запасу XIV-XV вв. дають працї Срезневского Древніе памятники русскаго письма и языка Х-XIV вЂковъ, Волкова Статистическія свЂдЂния о сохранившихся древнерусскихъ книгахъ XI-XIV вЂковъ и ихь указатель, Спб. 1897 (Пам. др. письм. ч. 123), Соболевского Южнославянское вліяніе на русскую письменность в XIV-XV вЂкахъ, Спб., 1894, тут в додатках „Списокъ литературныхъ произведеній, появившихся въ нашей литературЂ послЂ половины XIV вЂка" (повторено в книзї: Переводная литература Московской Руси XIV-XVII вЂковъ, 1903). Одначе сї огляди не вичерпують всього дїйсного запасу відомостей — студії пізнїйших рукописей постійно приносять нам вказіввки на певні твори, звістні в попереднїх столїтях, а й рукописні збірники XV, а навіть і XIV віку взагалї вистудіовані тільки в части. Друга їх загальна хиба — той брак доклад нїйших вислїдів що до місця походження рукописей; правда, що переважно рукописи не дають на се вказівок, але взагалї на сю сторону досї звертано замало уваги.



    Показчик українських і білоруських рукописей XIV-XVII вв. дав Владиміров в 1890 р., п. т.: Обзоръ южнорусскихъ и западнорусскихъ памятниковъ письменности отъ XI до XVII ст. (Чтенія київські, т. IV, першу пробу такого показчика, тільки далеко меньше повну дав він в працї про Скорину, тільки уживав там на означеннє їх нещасливоро терміну „югозападный" в значінню „юго и западно-русскій", а не в звичайнім значінню — правобічної України). Показчик задуманий добре: автор там, де розпоряджав якимсь матеріалом, дає взірцї мови, історично-лїтературні пояснення, пробує відріжняти памятки українські від білоруськихх. Але для дуже багатьох рукописей Владиміров таким матеріалом, не розпоряджав, а далеко й не опанував всього матеиіалу — його від того часу пробуло дуже багато й ще більше прибуде (зверну увагу на описи львівських рукописей, що друкують ся в виданнях Наук. тов. ім. Шевченка, в новозаснованім „Україснько-руськім архиві", та в ИзвЂстіях академіи — описи рукописей Народнього Дому й ин.). Ряд доповнень пода вСоболевский під тит.: ЗамЂтки о малоизвЂстныхъ памятникахъ юго-западно-русскаго письма XVI-XVII вв. (Чтенія київські т. IV). Проф. Карский в своїй працї Къ вопросу о разработкЂ стараго западно-русскаго нарЂчія, 1893 (Труды виленского отд. предварительнаго комитета) і новійше в книжцї БЂлорусы (т. І, 1903 с. 369-397) подав реєстр „западнорусскихъ рукописей", але виберає ті головно, в яких народня білоруська стихія язиковаа проступає виразнїйше; українські рукописи фіґурують тут лише зрідка, автор їх часом виріжняє,_зле багато між тими рукописяаи з прикметами тодїшньої книжної мови, спільної й білоруським й українським землям, зістаєть ся без докладнїйшої льокалїзації.



    Спеціальні моноґрафії вказані при текстї.



    7. До питання про українські думи.



    Аналїзї дум — самого понятя про них і того роду поетичної творчости, який означаєть ся сим терміном, та його істроії присьвячена досить значна лїтература (перегляд її, хоч і не повний дає статя Е. Ткаченка-Петренка: Думы въ изданіяхъ и изслЂдованіяхъ, Україна 1907 кн. VII). Але вора в значній мірі обертаєть ся в порожняві. Під думою розумієть ся епічна поезія з характеристичною нерівноскладовою ритмічною будовою. Одначе назва думи для сього роду являєть ся поки що вповнї конвенціональною: досї не звісно нї одного факту, де б назва „думи" прикладала ся власне до сього роду поезії, чи то в устній чи то в писаній традиції. Тим меньше маємо право звязувати сю назву виключно з такими саме піснями. А коли вже робити се, по традиції, яка уставила ся в наукових кругах XIX в., то у всякім разї не можна без докладнїйшої аналїзи прикладати до сеї конвенціональної катеґорії „дум" історичні сьвідоцтва про „думи", які можуть говорити про зовсїм иньші, відмінні типи піснотворчости, і по всякій праавдоподібности таки справді про зовсїм иньше говорять: „думи" XVI-XVII в., згадані в польських джерелах, зовсїм не те, що розуміли під сею назвою в XIX в. і тепер.



    Взагалї сї звістки старої традиції чисто використовують ся без потрібної обережности. Так напр. клясичний текст Сарнїцкого про руські думи часто інтерпретуєть ся досить довільно. В ориґінал ї він звучить так: duo Strusii fratres adolescentes stfenui et bellicosi a Valachis opressi occubuerunt, de quibus etiam nunc elegiae, quas dumas Russi vocant, canuntur, voce lugubri et gestu canentium se in utramque partem motantium id quod canitur exprimentes; quin et tibiis inflatis rustica turba passim modulis lamentabilibus, haec eadem imitando, exprimit (Annales, при липськім вид. Длуґоша, II с. 1198). Тут, як бачимо, розріжняєть ся властиве виконаннє думи співом і ритмічними рухами фахового співця, і імітація тихже мотивів селянами на дудках, чи в супроводї дудок. Тому помиляєть ся напр. Дашкевич в своїй новійшій статї про думи (Изборникъ кіевскій, с. 134), виводячи звідси, що в другій половинї XVI в. думр „виконували ся хором", хоч сам на иньшім місцї (с. 123) признає справедливою замітку Наймана (Dumy ukrainskie, Ateneum 1885, X с. 109), що сама ритмічна будова їх мельодій не надавала ся до співання народом. Трохи забагато виводить з слів Сарнїцкого також і П. Житецький (Мысли о малорусскихъ думахъ с. 128), добачаючи в них такі прикмети: суспільний зміст (треба б ґенералїзувати факт істновання думи про смерть Струсїв у походї), елєґічний характер, сумний мотив (сї дві прикмпои можуть бути одною) і жеситкуляція при виконанню.



    Гадка про звязки українських дум з полудневословянською, сербською спеціально, пісенністю, в звязку з звістками про розповсюдненнє сербських пісень і співаків в землях коронних і вел. кн. Литовського, підносили ся вже давнїйше — Jagio Gradja za slovinsku narodnu poeziju (Rad jugosl. akad. XXXVII), Пыпинъ и Опасовичъ Исторія славян. литературы I, Neumaun 1. с., Фаминцынъ Домра, Халанскій Южнославянскія сказанія о кралевичЂ МаркЂ, Сумцов Соврем. украин. этнографія II і йогож Культурныя переживанія. Але все се були побіжні згадки без глубшої аналїзи. Нгвійшими часами справу звязку між українськими думами і полуднево-словянською поезією порушив Дашкевич в цитованій статї НЂсколько слЂдовъ общенія Южной Руси съ Югославянствомъ въ литовско-польскій періодъ ея исторіи, между проч. — въ думахъ (Изборникъ кіевскій, 1904), але теж так побіжно й загально, мов би умисно уникав якоїсь ясної відповіди, в чім саме полягав, в яких обставинах і в якім часї мав місце той полудневословянський вплив; він властиво вагаєть ся між гадкою про анальоґію і вплив (пор. с. 128 і 130). Що правда, йому — як і попереднїм дослїдникам, були незвісні записки двірських рахунків Ягайла, що сьвідчать про популярність сербських музиків в Польщі й Литві вже на початках XV-віка: в записках 1415 р. фіґурують тут krwaci fistulatores, Rationes curiae Vladislai c. 457-462 (видавець в показчику — с. 570 дописує: tympaniste seu fistulatores, але тимпанисти фіґурують в записках осібно від тих Хорватів). Натомість широку популярність в лїтературі здобула пізнїйша звістка про сербських рапсодів в поемцї Swiatowa rozkosz, виданій Єрон. Морштином (1606), вказана Яґічем (Gradja c. 118):



    przy nim Serbin zalosny dlugi smyczek wlecze



    leb skrywiwszy po polciu, a rywule siecze,



    graiac im starodulbskie dumy: jak przed laty



    Turkow bili Polacy i miezne Horvaty.



    Иньші звістки про популярність сербської музики й сербських співаків в Польщі збирає Лїнде sub voce Serb, новійше Лєпший Lud wesolkow с. 66.



    Близшою лїтературною аналїзою як форми так і змісту, я думаю, можна б було близше уставити той тип „дум", який міг розвинути ся на Українї під впливами сербської героічної поезії, і який властиво повинний називати ся думою. З другого боку, аналїза нерівноскладового віршу, що дає характеристичну форму того типу, який звичайно тепер носить се імя, я думаю — могла б дати хронольоґічні підстави для оріентованн в історії сього типу. Як справедливо було помічено — сей вірш уступив місце новим типам ритмічної будови з розповсюдненнєм шкільних впливів на Українї (Перетцъ Историко-литерат. изслЂдованія и матеріалы III с. 15). Докладнїйше сказати — нових шкільних впливів — школи латинської, з її рівноскладовими типами тонїчної будови. Близші аналїзи, я думаю, зможуть сказати, коли могла утыорити ся форма дум в сучаснім розумінню, і се поможе нам зміркувати — як могла вона сформуватись.



    8. Артистична творчість в українських землях XIV-XVI вв.



    В історії української штуки столїтя XIV і XV зістають ся дотепер вповнї прогалиною. З XIII віком уривають ся дослїди над історією штуки староруської; XVII, почасти XVI вік захоплюють дослїдники, що порушували (досї трудно сказати більше над саме порушуваннє) українську штуку XVII-XVIII віків. Але що про саму штуку чи артистичний промисл XVII-XVIII вв. ми далеко-далеко не маємо скільки небудь докладного й повного понятя, а переважно або самі відокремлені, дрібні і дуже нечисленні фактики, або більше неясними вражіннями, нїж позитивним студіованнєм подиктовані загальні характеристики, дівінації, скороспішні узагальнення, то що вже сказати про XVI, а особливо XIV і XV віки!



    В Українї східнїй богацтво й імпозантність памяток староруської штуки притягала до неї увагу дослїдників, і все, що лишило ся з пізнїйших столїть, трактувало ся як малоінтересні, навіть прикрі католицько-польські новотовори, що деформували й закривали вд наших очей благородну староруську спадщину. Для них не мали анї поважання анї милосердя. В західнїй Українї, за браком памяток старших, вони звертали на себе більшу увагу. Польські учені інтересували ся західнїми елєментами в руській штуцї, як трофеями побіди західнього (ідентифікованого з польським) елєменту над ворожою візантийською і руською, східньою стихією. Та сї тріумфальні викрики 1) робили досить лиху прислугу науковій роботї, вносячи елєменти публїцистично-полїтичні в сферу наукового дослїду й викликаючи певну холодність до сеї сфери в людях, котрим не усьміхали ся сї пеани польсько-західнїй культурі. Через се, по части, серед української суспільности ті проби студій, пороблені Поялками, не знаходили попертя, навіть значного заінтересовання. Що правда, бракувало й потрібних засобів до того. Все ж дещо було зроблено. Товчок до того дали особьиво дві вистави уряджені в р. 1885 і 1888: польсько-українська археольоґічна вистава в будинку полїтехнїки — її альбом, розкішно виданий, але слабко дібраний, вийшов в троязичнім виданню en regard під титулом: Выстава археологична польско-руска устроєна во Льво†въ року 1885. Друга — археольогічно-біблїоґрафічна вистава, уряджена ставропіґійським інститутом; з предметів виставлених на нїй були зробьені фотоґрафії щось в 5 примірниках, зрешттою мало вартні переважно, через малий розмір і лихе розміщеннє предметів. Інтерес, ними збуджений заплоднив ідеями й розбудив енерґію дослїдників, і кінець 1880-х рр. та початок 1890-х років дали ряд більше або меньше цїнних і інтересних розвідок, заміток, публїкацій матеріалу.



    В Українї східнїй такими товчками послужила, кільканадцять лїт пізнїйше, справа помальовання Лаврської церкви новими фресками намість давнїйших, засуджених на знищеннє і знищених дїйсно, як пізнїх й не інтересних (з XVIII в.) Деякі аматори української старовини виступили тодї в оборонї сих лаврських фресків, доводячи їх більшу старинність, історичний інтерес їх і взагалї української штуки XVII-XVIII в. Потім сей інтерес підтримали археольоґічні зїзди — київський 1899 р., получений з археольоґічною виставою, на яку зібрано також і памятки пізнїйших віків (XVI-XVIII), далї зїзди харківський (1902) і катеринославський (1905), що звернули особливу увагу на артистичний промисел і штуку останнїх столїть. Далї завязаннє при київським історичнім товаристві анкети для інвентарізацїї й студій української старовини, що крім справоздань з екскурсій з 1901-4 рр. (справоздання Доманицького й Щербаківського з Київщини, Ор. Левицького з Полтавщини в Чтеніях київ. істор. тов. т. 17 і 18, і такогож рода замітка В. Щ. в Археол. лЂтописи Юж. Россіи, 1904 — з Київщини й Поділя) положила початок видання Украинських Древностей (досї оден випусу). Нарештї заложеннє музеїв, особливо київського музея історії й штуки, де завдяки директору, одному з оборонцїв української археольоґії й штуки пізнїйших столїть М. Біляшевському, звернено особливу увага на сї памятки і з початком 1906 р. уряджено гарну виставу українського артистичного промислу (одначе з російської України тільки, без Галичини), й поменьших музеїв в ріжних місцях України. Також інтерес, який показали для народнього стилю й предметів народньої артистичної творчости деякі українські земства (в Полтавщинї спеціяльно) — все се в останнїх роках сотворило теплу й прихильну атмосферу для української штуки останнїх столїть і дало сильні початки збирання матеріялу, а почасти — хоч іще дуже мало, і студіованню його.



    Завдяки таким обставинам, поважних наукових праць, присьвячених українській штуцї й артистичному промислу XVI-XVIII, не кажучи про попереднї столїтя, маємо досї дуже-дуже мало. Лїтератур складаєть ся переважно з дрібних комунїкатів, принагідних заміток або загальних „поглядів". Вичислити їх всї немаю претенсії й потреби; буду старати ся вибрати, що важнїйше або своїм матеріалом або провідними гадками чи спостереженнями; при тім поруч української штуки, або штуки плеканої Українцями, будуть фіґурувати й працї про штуку на Українї, о скільки лише вона не стояла вповнї відокремленою й відірваною від українського житя — такою тут близше не інтересуємо ся.



    З становища чисто історичного пригадую кілька статей: М(алиновський) О каменныхъ церквахъ въ Галиціи (Зоря гал. 1852). Константиновичъ Описанія иконъ по церквахъ русскихъ въ стол. градЂ ЛьвовЂ, 1852. Wolfskron Uber einige Holzkirchen in Mahren, Svhlesien und Galizien (Mitheil. des Central-Commission, 1858). Lobesli Monaster w Lawrowie (Rozmaitosci, 1859 — замітки про руське церковне малярство). БЂлоусъ Церкви русскія въ Галиціи и на БуковинЂ въ сравненіи съ храмами и зданіями у иныхъ народовъ, 1877. Sokolowski Pzedstawienie Trojcy w cerkiewkach na Rusi (Sprawozdania okm. sztuki, l, 1876) і йогож дезідерати на першім зїздї польських істориків ім. Длуґоша, 1880 р. (протоколи в т. VI Scriptores rerum polonicarum). Myskowski Holzkirchen in den Karpathen (Mittheilungen 1880). Dzieduszycki Budowle drewniane na Rusi (Przeglad archeologiczny, 1882). Baracz Wiadomosci o malarzach bazylianskich (Przeglad bibl. archeol., 1882).



    Luszczkiewicz Ruina Bohojawlenskiej cerkwi w zamku Ostrogskim na Wolyniu (Sprawozd. III, 1886). Юбилейное изданіе въ память 300-лЂтняго основанія (sic) львовского ставропигійского братства, т. І, 1886 (документи до історії брацької, т. зв. волоської церкви, її опись і рисунки). W. Dzieduszycki Ikonostas Bohorodczanski (Przeglad archeol. 1886). Sigma (В. Лозіньский) Malarstwo cerkiewne na Rusi (Kwart. histor. 1887 — загальні скептичні замітки з поводу попередньої статї, загального характеру — бо автор сам не бачив богородчанського іконостасу). Dzieduszycki: Die Malerie m der altruthenischenn Kunst i Die Baukunst in der altruth. Kunst (Mittheilungen der Central .Comission, XIV, 1888); рецензія Лозіньского на другу з сих статей, з виказаннєм фантастичностей автора в Kwart. hist. 1889. П. Скобельський О археолоґічно-біблїоґрафічній виставцї Ставропигійского Института (Зоря, 1889 — перегляд артистичного матеріалу по ґрупам, написаний з знаннєм річи — найлїпше, що вийшло в сфері історії штуки від Русинів в тих часах). Sokolowski Sztuka cerkiewna na Rusi (Kwart. hist. 1889, передрукована з иньшими статями в збірнику автора Studya i szkice z dziejow sztuki i cywilizacyi) се такий же catologue raisonne ставроп. вистави, як і попередня статя Скобельского.



    З оглядів штуки й артистичного промислу в західнїй Українї взагалї вичислю важнїйше для нас: Lozinski Zlotnictwo lwowskie w dawnych wiekach 1384-1640 (другий титул: Lwow starozytny I), 1889. Йогож комурїкати: О malarzach lwowskich, 1889 (Sprawozdania, IV) і дальша серія о Lwowskich malarzach XVIII wieku, (викликана заінтересованнєм авторм руським малярством XVII віку, як він поясняє), 1892 (ibid. т. V с. XLII), також О haftiarstwie lwowskim (ibid. c. LXVI), Ormianski epilog lwowskiej sztuki zlotniczej 1902 (ibid. т. VII), Його працї й матеріали доповняє Ферд. Бостель (Bostel): Przyczynki do dziejow zlotnictwa lwowskiego XVI i XVII w 1891; Z dziejow malarstwa lwowskiego, 1892 (Sprawozdania V, архивні матеріали, пор. дікусію в протоколах с. LVIII), Kilka wiadomosci o zlotnictwie i malarstwie w Przemyslu 1894 (ib. LXXII), o zydach zlotnikach XVIII w. (львівських) (ibid. LXXVII). Йогож комунїкат Kilka szczegolow do dziejow budownictwa lwowskiego (ib. c. LXIV) і т. и. Більша праця: Lozinski Sztuka Lwowska w XVI i XVII wieku — architektura i rzezba, 1898 (єсть пізнїйше, т. зв. відновлене виданнє). Про малярські цехи, а переважно краківський — Lepszy Cech malarski w Polsce od wiekow srednich do k. XVIII w., 1897 (Wiadowsci numizm.-archeol. 1896 і осібно). Про будівництво на Буковинї: K. Romstorfe5 Туpus der Kloster-Kirche in der Bukowina (Mittheilungen, 1890), йогож Kirchenbauten in Bukowina (ib. 1898 і далї). Загальні огляди — для Галичини в книзїї Die oester.-ung. Monarchie in Wort und Bild Лущкевича (Architektur), M. Соколовского (Malerei und Plastik), В. Лозіньского (Kunstindustrie) (вийшло в р. 1898, але писано кілька років перед тим, для руської штуки тут дуже мало), для Буковини K. Romstorfer Bildende Kunst (в томі Bukowina, 1899).



    З чималої лїтератури викликаної лаврською іконописю, виберу дещо: Эртель О стЂнописи въ великой Успенской церкви Кіево-Печерской Лавры (Труды кіев. дух. ак. 1897, IV). M. Истоминъ Къ вопросу о древнЂйшей иконописи Кіево-печерской лавры, 1898 (Чтенія київські XII) і Обученіе живописи в Кіево-печерской лаврЂ въ XVIII в. (Искусство и худож. пром. 1901). Е. Кузьминъ НЂсколько соображеній по поводу уничтоженныхъ и уцЂлЂвшихъ памятниковъ старины въ Кіево-печерской лаврЂ (Искусство и художеств. промышленность, 1900, II), замітка з поводу сеї статї С. Яремича: Памятники искусства XVI и XVII ст. въ Кіево-печерской лаврЂ (Археол. лЂтопись Юж. Россіи, 1900 — головно про нагробник К. Острозького), й полєміка з Ертелем п. т. Еще о памятникахъ искусства въ Кіево-печ. лаврЂ (ibid.). H. Петровъ Объ упраздненной стЂнописи вел. церкви Кіево-печ. лавры (Труды кіев. д. акад. 1900, IV). Реферати на київ. археол. зїздї — Істомін Фрески XVII-XVIII в храмахъ и костелаахъ Юго-западной Россіи и отголоски прошлаго въ нихъ, і йогож ГлавнЂйшія черты въ иконографіи на Воыни отъ XVI до XV вЂковь — тільки в резюме (Труды XI зїзда т. II, реферати на двох попереднїх зїздах про лаврські малювання і науку малярства в нїй вийшли потім в зміненій формі в Чтеніяхъ киів. т. IX і Искусство и худ. пром., як вище). Кузьминъ XI археологическій съЂздъ в Кіе†(Иск. и худ. пром. 1900, XIV — з становища історії штуки). Б(іляшевський) Церковные предмметы XVI и XVII ст. изъ Волынской губ. (Археол. лЂт. 1900, з поводу статї Кузьміна).



    Публїкації останнїх лїт: БЂляшевспій Ближайшія задачи археологіи юга Россіи (Археол. лЂтоп. 1904, короткі дезідерати). Нарбековъ Южно-русское религіозное искусство XVII до XVIII вв. 1903 (Православное обозрЂніе і осібно, Казань, — перегляд предметів харківської археол. вистави й замітки з того поводу). М. Грушвська Причинки до історії руської штуки в давнїй Польщі (етноґрафічній), 1903 (Записки т. LI і осібно). Moklowski Sztuka ludowa w Polsce, 1903 cz. I dziejd mieszkan ludowych, cz. II zabytki sztuki ludowej — деревляне будівництво і тесельство, матеріалу богато інтересного, хоч не завсїди докладно відданого, текст слабший). Сїцинскій Исчезающій типъ деревянныхъ церквей, 1904 (Труд подол. ист. археол. общ. Х — матеріали з Поділя). В. Щ. Къ вопросу о типахъ старинныхъ малорусскихъ церквей (Арх. лЂтоп. 1904). Древности Украины, вып. I, 1905 (матеріали про церковне будівництво і декорацїйну різьбу, зібрані екскурсіями 1901-1904 рр., зі вступною статею проф. Павлуцького). Доповненнєм служить статя Павлуцъкого: О деревянныхъ рЂзныхъ изображеніяхь путтовъ (малютокъ-ангеловъ)в ъ южно-русскихъ церквяхъ XVII и XVIII вв. (Изборникъ кіевскій, 1904). E. РЂдинъ Матеріалы къ изученію церковныхъ древностей Украины — церкви г. Харькова, 1905 (Сборникъ ист.-фил. общ. т. XVI). Moklowski i Sokolowski Do dziejow architektury cerkiewnej na Rusi Czerwonej, 1905 (Sprawozd. VII — про тип з бічними абсідними крилами, характеристичний для переходових столїть XIV-XV в.). В. Щербаковський Деревляві церкви на Українї і їх типи, 1906 (Записки т. LXXIV). І нарештї найновійше (принотовую в останїй хвилї): Kazimierz i Tadeusz Moklowski Sprawozdanie z wycieczki r. 1904 w celu badania sztuki ludowej, 1907 (Sprawozdania VIII) — переважно про деревляне будівницто церковне.



    Дещо матеріалу можна знайти ще в таких виданнях як Памятники старины в Зап. губерніях, вид. під ред. Батюшкова, і його публїкації до поодиноких країв (Волынь, Подолье, Холмская Русь); Zacharjewicz Zabytki sztuki w Polsce. Для народнїх виробів — найбільша хоч і вповнї ненауково зроблена колєкція видана львівським промисловим музеєм: Wzory przemyslu domowego (по нїм: Ornamente der Hausindustrie ruthenischen Bauern), десять випусків, 1880 і далї. Дрібні замітки в часоп. Археол. лЂтопись Южной Россіи і Srawozdania komisyi do badania hist. sztuki (інтересне для нас виказують реферати M. Грушевської з випусків тих справоздань в Записках наук. тов. ім. Ш). До орнаменту і мінятюри приходить ся відсилати до публїкацій Стасова й иг. (вичислених в прим 31 в томі III 2). Працї по історії іконного малярства (див. тамже) полишають українську штуку сих часів майже вповнї. До ґравюри маємо тільки працї Ровінского: Русскіе граверы и ихъ произведенія (Мва, 1870) і в новім обробленню: Подробний словарь русскихъ граверов XVI-XIX вв., два томи (Спб., 1895) і Словарь русскихъ гравированныхъ портретовъ; зведено тут чималий матеріал, але властивих розслїдів про ґравюру нема. Далеко меньше ще дають анальоґічні, старші працї польські: Kolaczkowski Slownik rytownikow, 1874, Ros5awiecki Slownik rytownikow polskich, 1886.



    До музики, окрім праць вичислених в тійже прим. 31 тому III 2 2), додам тут іще: О вліяніи югозападныхъ братствъ на церковное пЂніе въ Россіи (Правосл. ОбозрЂніе 1864, V-VI). Одоевскій О пЂніи въ приходскихъ церкчяхъ, истор. свЂдЂнія о нашемъ церковномъ пЂснопЂніи, 1866 (з час. Домаш. БесЂда). Разумовскій Народное мірское пЂніе и собственно музыка (Труды моск. археол. зїзду). Сокольскій Исторія церковного пЂнія въ Россіи, Од. 1872. Михневичъ Очеркъ ивтооіи музыки в Россіи, 1879. Орловскій Краткій очеркъ исторіи духовнаго одноголосного пЂнія въ Россіи, Харк., 1884. Арнольдъ Гармонизація древнерусскаго церковнаго пЂнія, М. 1886. Сокольскій Руская народная музыка, великорусская и малорусская, Харків 1888. Перепелицынъ Исторія музыки въ Россіи, Спб., 1889. Саккетти Очеркъ всеобщей исторіи музыки (є огляд музики в Росії), друге вид. 1891. Фаминцынъ Гусли, русскій народный инструментъ, Спб. 1890 і йогож Домра и сродные ей музыкальные инструменты русскаго народа: балалайка, кобза, бандура, торбанъ, гитара, Спб. 1891. Коневскій Краткая исторія церков
    Страница 54 из 55 Следующая страница



    [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ] [ 51 ] [ 52 ] [ 53 ] [ 54 ] [ 55 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.