LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ Страница 7

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    гти по перші джерела їх: ми бачили, що молдавські гоаподарі старали ся впливати в сїм напрямі своїми митними таріфами. Але їх власний торг — закупно товарів з Руси для власнгоо ужитку й продажа місцевих продуктів — мав ще більше значіннє, й їх обороти торговешьні з руськими містами доходили дуже поважних розмірів. Головнїйші предмети обміну ми вже знаємо, се мед і віск, лій, горіхи турецькі (волоські), риба ріжна, кавяр, шкіри ріжного місцевого звіря, „сафян волоський”, коци 63); (можна додати до них хрба деще другорядне — як вивіз волоського вина, vinum valachicum. Наведемо кілька прикладів для ілюстрації сього обміну.



    От 1472 р. Вірменин сучавський Кокча привозить до Львова зимою 1472 р. великий караван осетрини (wizyna) від волоського воєводи; львівські купцї беруть її за готівку і на кредит, по кілька фір. Що продано на кредит, на те маємо довжні скрипти в львівських актах: Авґустин Брух бере дві фіри, Вірменин Калиник дві фіри, Калюст Вірменин одну фіру, і т. д.; всього 21 фір, пересїчно коло 45 гр. фльоренів за кожду; гроші мають бути заплачені на великдень 64). Кілька років пізнїйше війт сучавський в спілцї з иньшим купцем з'обовязують ся постачити львівському купцеви Домсларови 118 каменїв воску 65). Міру торгу волами може дати понятє справа, що виникла в 1536 р. з фактором кн. Ілї Острозького, острозьким міщанином жидом Міхелем Шимонковичем: йому закидали, що він перегнав через кремінецьке староство, з Поділя до Галичини, кілька тисяч волів з Волощини, не заплативши мита в в. кн. Литовськім 66). Куппець львівський Шольц купує в 1581 р. на снятинськім ярмарку 1800 волів від волоського господара 67).



    Товари сї закупали ся на Волощинї купцями з України для далбшого експорту, на захід переважно.



    Примітки



    1) Akta gr. і ziem. III ч. 22 і новійше — Pomniki m. Laowa I c. 94.



    2) Pomniki m. Lwowa I ч. 388 i 576.



    3) Ibie. II c. 165, 182, 225, 331, 332.



    4) Надпись публїкована кілька разів — див. в Отчетї петерб. публичної біблїотеки (там тепер ся тріодь) за р. 1891. СЂцинскій Гор. Каменецъ с. 179.



    5) Див. в прим. 2.



    6) Видане мною з ревізії прав 1564 р. в книзї Барское староство с. 26-8.



    7) Длуґош V c. 188-9.



    8) Зміст його подає Чацкий О pol. i lit. prawach, вид. Туровского II с. 200.



    9) Див. в прим. 2.



    10) Див. в т. IV с. 265-6.



    11) Збірка сих привилеїв, зладжена Ем. Калужняцким, в Akta gr. i ziem. т. VII. Грамота Олександра тут під ч. 2. Деяі інтересні доповнення до неї дає грамота воєводи Петра з р. 1456 ibid. ч. 7; я доповняю ними вказівки Олесандрового привилея.



    12) Akta gr. і ziem. VII, грам. молдавські ч. 1, 3, 5 і далї.



    13) Землї волоські в другій половинї XIV в. формують ся в дві полїтичні цїлости, що з певними змінами істнують потім протягом ряда столїть; одна — се Волощина властива, або Молдавія, що обіймала нинїшню Буковину й Молдавію; друга — се Мала Волощина, або Гірська — Valachіа Minor, Valachia Montana, з чого зробила ся її назва румунська Muntenia і польське Multany. До неї належали землї подунайські (Валахія) і семигоородські волоські князївства (Фоґараш, Омляш і Северинський банат), а часами також полуднева Бесарабія (відти й її імя), що иньшими часами належала до Молдавії. По імени своїх господарів з династиї Басарабів сї землї „Гірської Волощини” звали ся Бесарабією, а з олгяду на семигородські володїння, воєводи її звали ся „запланинскими,” transalpini.



    14) Про можність вивозу до Тягинї й Білгороду привилей не згадує, може вивіз сукна туди воєвода хотїв задержати для своїх купцїв.



    15) A. g. z. VII ч. 7 і 8.



    16) „А што привезетъ изъ Бесарабъ: или перець или баволну или будь што, оть 12 контари у Бако†подъ рубель серебра, а на головноє мыто у Суча†отъ 12 контари одинъ рубеь серебра”.



    17) Звістки про них з виданих актів ґродських і земських і невиданих радецьких зібрав Кутшеба ор. c. c. 58-64.



    18) До сеї його дїяльности ми ще вернемо ся.



    19) Akta gr. i ziem. XIV ч. 1583.



    20) Львівська книга радецька у Кутшеби, 1. c. A. g. z. VI ч. 53.



    21) Codex ер. saec. XV т. III дод. 75.



    22) Львівська книга радецька у Кутшеби, 1. c.



    23) Записки в цїлости або в скороченню у Iorga Studii istorice asupua Chiliei si Getatii Albe c. 288-292, також у Кутшеби ор. c. 85-6.



    24) Propter quod eciam et mercatores nostri in partibus transmarinis arestantur et impediuntur — A. g. z. XIV ч. 2749.



    25) Hubett Pamietniki his5oryczne I c. 11-3.



    26) Книга львівська радецька II c. 145-6, у Кутшеби c. 85.



    27) Так два краківські купцї звертають в 1484 р., уже по упадку Білгорода, Сереізу Вірменину гроші, що позичив був їм у Білгородї — Кутшеба c. 87.



    28) Akta gr. і ziem. IX ч. 111.



    29) Akta gr. і ziem. XIV ч. 1340.



    30) Ibid. IX ч. 78.



    31) Lozinski Patrycyat c. 50 (цїнний екскурс про торговлю вином у Львові в другій пол. XVI в.,) також Balaban Zydzi lwowscy, гл. XIX.



    32) Яблоновський толкує їх як ковані пояси, але контекст вказує виразно, що се була матерія.



    33) Akta gr. i ziem. VI ч._105.



    34) Для початку XV в. (до р. 1414) дещо дають Pomniki dziejowe m. Lwowa, дальше для XV в. цїкавійші записки з львівських і краківських книг вибрав Кутшеба (ор. c. — для торговлї західньої c. 44, для східньої — с. 91); для XVI в. дещо записок у Iorga Relat. соmmеrс. і у Лозїньского Patrycyat і mieszcznstwo lwowskie с. 43 і далї, 270 і далї, і витяги з купецьких рахунків в Записк. Наук. тов. ім. Шевченка, вид. Крипякевичом (Матеріали до іст. львів. торговлї, т. 65).



    35) Се „лунське сукно”, pannum lundense, „лундышъ” московських памяток толкують часто як сукно лїонське, але се хибне толкованнє: з полудневої Франції в тих часах не бачимо у нас нїяких фабрикатів.



    36) 3 другою половиною XVI в. одначе в українскій торговлї зникають такі докладнїйші означення сукон по місцям виготовлення, і термінольоґія сукна стає иньша.



    37) Кутшеба в своїй працї про краківську торговлю (с. 119) подав такі цїни на сї ріжні сорти сукна (на жаль з дуже неоднакового часу): брюсельського сукна локоть 18-22 гр., иньші фляндрські сорти — 16-18 гр., анґлїйські — 12-14 звивайно, шлезькі 4 до 6 гр. У Львові в початках XVII в. дорожші сукна (пруського привозу) продавали ся за локоть: фалєндиш 63-77 гр., лунське 43 до 57, бретлєст 38 до 43, каразія 15 до 20; моравські дорожші 10 до 16, дешевші 6 до 9, польські 6 до 11 гр.(Мат. до іст. торговлї м. Львова .c 19-20).



    38) Матеріали доі сторії торговлї Львова — Записки т. 65 с. 17. Пор. Матеріали до іст. Зах. Укр. ч. 71: подільська шляхта купує сукно, щоб міняти на волоських коней.



    39) Виписки з XV в. у Кутшеби як вище c. 45 (1460-1), Йорґа c. 47 (XVI) і реєстр товарів в таксї 1633 р. — Archiwum kom. praw. V c. 556 і далї.



    40) Кутшеба c. 47, Йорґа c. 34, Лозїньскай c. 43.



    41) Виписки у Кутшеби с. 47, пор. таксу 1633 р.



    42) Виписки з львівських кн. радецьких II c. 288 і 444 (з рр. 1475 і 1482) — у Кутшеби c. 46-7.



    43) Витяги у Лозїньского Kupiectwo c. 439.



    44) Inducta iud. civ. кн. 17 с. 606 — у Лозїньского c. 47.



    45) Рахункова книга — Матеріали до іст. львів. торг. c. 20.



    46) У Ставіского, Encyklop. rolnictwa III c. 199.



    47) Див. вище c. 15-6.



    48) Див. ріжницю пурпурьяну від золотного атласу — Бершадскій 1 c. 195.



    49) Так треба розуміти се polodlosie реєстру, зіставлене без перекладу видавцем.



    50) Бершадскій І c. 81 і 111, пор. 203.



    51) Ibid. (1527).



    52) Ibid. I c. 277.



    53) Ind. i8d. civ. XVII р. 948 (1590).



    54) Опись кн. луцької 2039 л. 39, цитата у Верзилова op. c.



    55) Inducta iud. civil. XII с. 94 — наведена була у Лозїньского op. c. с. 50-l.



    56) Ind. iud. сіv. XVII c. 32-35 (наведена ibid.).



    57) Inducta iud. civil. т. XXI c. 1965.



    58) Ibid. т. XXII с. 32-3.



    59) Виїмки з актів у Лозїньского Zlotnictwo c. 83-4.



    60) Записки у Лозїньского c. 43.



    61) Витяг у Лозїньского Kupiectwo c. 433.



    62) Цитована на c. 70.



    63) Дв. реєстр „товарів волоськмх” — місцевих і тих що йшли через Волощину в таксї 1633 р. — Archiwum kom. prawn. V c. 572-4.



    64) Записки — Iorga Relat. com. c. 21-22.



    65) Кутшеби ор. c. c. 84.



    66) Jablonowski Sprawy woloskie za Jagiellonow, док. 53-4.



    67) Витяг у Лозїньского Kupiectwo c. 438.



    ОРҐАНЇЗАЦІЯ ТОРГОВЛЇ: ЗАГАЛЬНІ ОБСТАВИНИ, РЕҐЛЯМЕНТАЦІЯ ТОРГОВЛЇ, МОНОПОЛЇЇ, МИТНІ ТЯГАРІ, ТОРГОВЕЛЬНІ ОПЛАТИ, ОСЛАБЛЕННЄ ТОРГОВЕЛЬНОГО РУХУ, ПРИВІЛЄҐІЇ ШЛЯХТИ, ПРИВІЛЄҐІОВАНІ МІСТА.



    В попереднїм ми слїдили головно торговлю заграничну, але зібраний там матеріал увів нас в значній мірі також і в торговлю внутрішню. Ми пізнали головні торговельні центри, головні торгосельні дороги. Пізнавши предмети заграничного торгу, в значній мірі познайомили ся і з предметами внутрішнього обороту, бо загранична торговля хоч служила в значній мірі інтересам транзіту, здобувала також великі запаси товарів для внутрішнього ужитку. З виїмком деяких (нечисленних) сирових продуктів волоських і московських, призначених виключно, або майже виключно на вивіз, всї иньші роди товарів, служачи до вивозу, служили заразом до задоволення внутрішнього запотрібовання чи то вищих верств, як дорогі сукна, шовки й коври, дорогі футра, юбілєрські річи, вина й коріннє, — чи то низших і середнїх як дешевші сорти сукна, вироби металїчні й мануфактурні, оселедцї, сіль й ин. А й самі предмети транзіту, переходячи з рук до рук, з одної стації до другої, давали зміст і рух також внутрішнїй торговлї. Образ промислуй господарства, образ побуту й житя доповнить нам сей образ внутрішнього обміну і запотрібовання. Але перше нїж перейти до т. ск. технїки внутрішнїй торговлї, я хочу спинити ся ще на деяких моментах, що мали важне значіннє в розвою, чи скорше — в заниканню торговлї, як заграничної, так і внутрішньої.



    Ми вже пізнали деякі з тих тяжких кайданів, якими обтяжала торговлю й промисел середньовічна система реґляментації, фіскалїзму й привілєґій: систему примусових доріг, примусових стацій, складів, що заковували торговлю в мертву вікову систему комунїкації, розривали комунїкаційний рух, силоміць примушуючи купця продавати свій товар серед транзітної дороги; зводили рух до мінїмума, забиваючи животворящого духа промисла й торговлї — свобідну конкурецію. Загалом треба сказати, що ся система, прийнята з сусїдньої Нїмеччини, в українських землях не розвинула ся так повно і до таких крайностей як у польських землях, — почасти тому, що взагалї взіицї нїмецького міського житя, як ми вже бачили, у нас повторяли ся в формах ослаблених і модифікованих, по части — наслїдком конкуренції польських міст на королївськім дворі. Бачили ми, що Львів не дійшов повного права складу. Монополїя торгу місцевого купецтва, яку мали в дуже загострених формах більші польські центри, тут також не була доведена до таких гострих фоом. Тільки до деяких товарів ставила ся вимога, щоб сторонські купцї не продавали їх нарізно, en detail 1). Тільки хвилево, для подвигнення Львова з ріжних бід, які спіткали його при кінцї XV в., на два роки заборонено чужим купцям продавати у Львові свої товари кому небудь окрім львівських купцїв, що мають у Львові право горожанства 2). В українськи землях в. кн. Литовського, як я підносив, дороговий і торговий примус практикував ся ще з меньшою скрупулятністю, нїж в Галичинї. Одначе і тут він був. Нпр. Луцьк в серединї XVI в., покликуючи ся нїби на стару практику, жадав, щоб чужі купцї не могли в Луцьку продавати своїх товарів нїкому окрім луцьких міщан, і тільки гуртом, а не в роздріб (zdojmem a nie narozno), і дістав на те пштвердженнє від в. князя в 1558 р. 3). Але в кождім разї навіть того, що було, було аж занадто досить на те, щоб придавити торговлю, при слабім розвою взагалї міського житя і всяких неприхильних для нього обставинах. Входити в детайлї ми тут не можемо, але кілька привладів вистане для ілюстрації.



    Реґляментація не обмежала ся постановами в інтересах головних торговельних огнищ, ішла далї. До яких крайностей, подиктованих дрібними інтересами митових доходів і певних привілєґіованих міст і місточок, доходила вона, ілюстрацією може нпр. послужити торговля солею. Коломия нпр. мала „вічний склад солї”, за привилеєм Казимира Ягайловича: соляник ине мали продавати соли в коломийськім повітї, тільки в Коломиї, і нїкому окрім коломийських міщан; так само зрештою нїякого торга товарами в повітї, по селах не мало вести ся, ино в Коломиї самій 4). В Белзї був склад соли: з-за литовської границї не вільно було їздити по сіль далї, мусїли купувати в Белзї, й ті товари, які привозили ті, що приїздили по сіль, не вільно було продавати де инде, тільки в Белзї 5). В знмлях в. кн. Литовського склад для галицької соли був признаний м. Кремінцю: соляники привозяич сіль з Галичини, не мали її нїде продавати окрім Кремінця 6). В 1560-х рр. з фіскальних мотивів заведено монопольну правительственну продажу соли: для пинського повіту в Пинську, для Берестейської землї й Підляша в Берестю; нїхто з тих округів не мав права купувати сіль де инде, окрім державного складу, під карою конфісковання. Супроти скарг пинських міщан, правительство потім передало монопольну продажу соли в Пинську місцевим міщанам за певною оплатою. Тому що місцеві люде не виконували правительственних роспоряджень про соляну монополїю, уставлені були страшенні кари: конфіскати майна, кара 19 тис. кіп на тих, хто держав би у себе сіль, куплену не в державнім складї. В районї берестейського складу правительство спробувало навіть завести примусове купно соли: війти з державних маєтностей обовязані були взяти для проаджі селянам в своїй волости по бочцї соли на кожді три волоки ґрунту й по трох місяцях заплатити гроші 7). Сї монополїї давали одначе такий малий дохід не вважаючи на всї примусові заходи, що їх вкінцї залишено.



    Подібна монополїя заведена була правительством в. кн. Литовського на лїсові товари: правительство сортувало в пограничних клморах привезені його підданими товари й забирало на себе по певній таксї. Для Волини й Побужа уставлена була одна така комора — в Берестю 8). Дуже старанно реґляментована була також торговля волами з огляду на ріжні надужитя й інтереси фіска й торговельних міст. Уставлені були дороги, кудою мали гнати ся воли: з Руси, Поділя й Волощини воли мали гнати ся через Львів, Городок і Перемишль на Сендомир, з Волини — на Люблин і Радом 9), і т. и.



    Не треба казати, що навіть реґляментація подиктована стараннєм обминути ріжні трудности й перешкоди торговлї, утрудняла її. Щож казати про чисто фіскальні, або подиктовані інтересами певних привілєґіованих чинників?



    Ослаблену тою незвичайно розвиненою реґляментацією торговельну енерґію придавлював ще сильнїйше дух фіскалїзму й привілєґій, що йшли в парі з собою: привілєґії купували ся, або служили компезатою певних претензій, які особа чи громада підносили до держави. Він давив її незвичайно розвиненою й до абсурду доведеною системою митних і торговельних оплат, а шкідність сеї системи ще збільшала ся практикою привілеґіованиж виїмків з сеї системи, що тим більшим тягарем упаадла на непривілєґіованих.



    Крім оплат пограничних (властиве clo, з нїм. Zoll) були мита (myto, нїм. Maut) внутрішеї, державні й приватні. Далї, такі оплати як мостове, гробельне, перевозове, пашне, й ин. і ріжнородні ринкові побори — торгове, ярмаркове, помірне, штукове, сохачне, і т. и. Деякі з них опирали ся на правительственних привілєґіях, даьеко більше — на набужитях державцїв і дїдичів тих околиць, через які йшли торговельні дороги. Обростаючи з часом все густїйше такими поборами, дороги ставали часами зовсїм неможливими для торговельної комунїкації. Се викликало скарги, правииельственні ревізії, касованнє незаконних мит, але минав час — і мита, коли справдї були перестали на час, знову виростали в ріжних місцях.



    В Галичинї уже в другій четвертинї XV в. скарги на безправні мита викликають правительственні накази в сїй справі і визначеннє ревізії прав на побор мита 10). Не знати, оскільки послужили сї заходи, але чверть столїтя сю справу піднято нарово. Львівські купцї скаржили ся, що купцї сторонські зовсїм облишили львівский склад, шукаючи собі иньших доріг, наслїдком неправних мит, які побирають з них по містах, місточках і селах, всяких драч і прикростей, які робили їм, вимушуючи ріжні оплати 11). По нових безрезультатних наказах, переведено ревізію прав на мита при нагодї побуту в Галичинї самого короля в 1469 р. 12). До львівського земського суду покликано всї особи, що побирали мита в своїх маєтностях; ставило ся їх кількадесять, і з них лише кілька справдї виказали ся на то документами. Дуже богато заявляло , що вони на побираннє мита прав не мають, не претендують, і навіть де побирали його — в такім разї власти задоволяли ся сею заявою, погребаючи на віки справу тих неправно побраних мит.



    На Волини також уже за Казимира чуємо нарікання на нові мита, і в. князь за скаргою луцьких міщан видав грамоту, де нормував мита. Цїлий рыд їх знесено зовсїм (в двадцяти пяти місцях!), в иньших (кільканадцяти) його обмежено й означено докладно 13); між иньшим — заборонено брати мито від порожнїх возів, що вертали ся до дому. Але се не перешкодило новим митам виростати на ново одно по другім, і при ревізії воллинських замків в 1545 р. ревізорам поручено було зробити порядок з ними. Міщане вичислили їм на реєстрі всї місця, де беруиь ся з них нові мита; були вповнї безправні (такими ревізори признали близько сорок пунктів!), були побільшені, та пододавані нві катеґорії поборів. Нпр. на дорозї до Люблина купцї мусїли платити безправні мита в Усичах від воза по грошу „на обидві руки” (туди й назад), в Войтцї по пів гроша, в Хоболтовичах по три пкнязї; на дорозї до Берестя в Зденежи від воза по грошу, в Серкизові від коня по грошу; в Туринську, маєтнлсти старости, брали по півтретя гроша, і т. д. Староста пинський Кирдей в своїй маєтности завів податок з людей що йшли „на покорм до Волыни” по дванадцять грошей ,,з голови”. В Четвертнї кн. Четвертинські брали з комяг, що йшли з низу (з України) „тридцяте!'' В Чорторийську на дїдичів брали від комяги по 8 гр., „по горшку, по колачу і по 60 головажень соли”; ,,від помічного шеста (тички) по три грошей”; коли мали на кмязї нанятого челядника — „дванадцять грошей присадного” 14). Подібні драчі позаводили ся й по иньших місцях, при чім оплати бували ще вищі (від комяги 12 гр., від бочки по грошу, і т. и.). По словам луцьких міщан за масою безправних мти, де їх „гамують і граблять”, та конкуренційних торгів, торговля в Луцьку зовсїм упала. Міщане ,,згинули и ку великому знищеню пришли, а иншыи многии з нас купецтво своє оставили”, й ревізори самі признавали „великіи недостатки и ото всих сторон стиснене” луцьких міщан — сих столичних, найбільше привілєґіованих міщан Волини. Признали повну неможливість вести якусь торговлю „за драчею и за лупеством — бо з одного воза срмеро або восьмеро мит беруть на мїстї (Луцьку), окрім мостового і ставового і всяких мит по дорогах” 15). „За тим всїм не кождий сьмє їхати до Луцька, волять купчити по сусїднїм малим торжкам, так що не тільки не приїздять з товарами на торг (до Луцька), але й поживи собі не можна купити подостатку — мусять шукати її по иньших місточках” 16). Страшна ілюстрація повного подавлення міського житя сим неможливим тягаром всякого рода драч!



    І та „драча і лупежество” панували скрізь. Поставити міст чи гать на якійсь головнїйшій дорозї, значило стільки що дістати маєток. „За направлюваннє дороги” на переїздї через р. Вягр під Перемишлем на львівськім шляху уставляєть ся мито і воно віддаєть ся в аренду в серединї XVI в. за річну плату 150 зоь. Се дуже поважна сума, дохід з середнього села. Як де не рости було таким поборам? І вони росли, під всякими покривками, і без них. Сучасні записки нпр. кажуть, що гурт волів в дорозї через Галичину до Ярослава в початках XVII в. на 174 місцях стрічав митні застави, і мусїв обганяти ся від таких претензій 17). А от нпр. як представляєть ся подорож каравана з осетриною від волоської границї до Львова в 1560-х рр.: в Камінцї коронний митниик бере три каменї риби і по грошу від запряжених волів, числом 47; в Орининї місцевий дїдич взяв таку саму оплату і риби дві цїлї і два кавалки, разом коло 5 каменїв; в Скалї взяли по півгрошу від вола, риби коло 6 кам. і два таляри; в Сухоставі грошима таляр і 6 гр. і два каменї воску; в Теребовлї — камінь риби, грошима 3 таляри і 5 гр., по півгроша від вола і ще мито возове; за мито коломийське (знесене ще столїтє перед тим) і галицьке коло Дібрчі Жиди орендарі взяли по півгрошу від вола, осібно возове, і 10 каменїв риби; в Гологорах камінь риби, дупат грошима і возове; сусїднїй шляхтич на своїм ґрунтї взяв 6 каменїв риби; в Глинянах три каменї риби і півгроша від вола; у Львові королївський митник казав заплатити по грошу від вола і від вартости риби по півтора гроші від копи (півтретя процента), а осібно ще взяли ,,торгового” на замок звиш три камннї риби 18).



    Провіз товарів в таких обставинах ставав штукою, що вимагала від купцїв дуже великої оборотности. А коли шлях так густо заростав всякого рода митами, що не можна було оплатити ся, і не було спромоги якось дротеребити її (за помочию правительства), — приходило ся закидати сей шлях зовсїм і або шукати нових доріг, або зовсїм кидати торговлю. Напр. в люстрації 1564 р. читаєм при Рогатинськім старостві: мита або цла від фірманів, яких тудою досить їздило з солею, брали на замок по двадцять топок соли, але тепер фірмани обернули ся на иньші дороги, з огляду на „густі мита” на тім шляху, а особливо наслїдком мита, яке бере на своїм полю п. Балабан 19).



    Як я вже сказав, сї тягари й ограничення упадали на масу міщанства тим тяжше, що не були однакові для всїх — мали свої привілєґіовані виїмки.



    І так передовсїм, як знаємо вже 20), цїла шляхетська верства була звільнена від плачення мит і всяких торговельнпх ограничень, коли вивозила якісь продукти „з дому” (власної продукції) чи „до дому” — для домашнього ужитку. В Польщі сю практику потвердила конституція 1496 р., загостривши кари для митників, які-б схотїли побирати мита з шляхтичів 21). В в. кн. Литовськмі шляхта почала заходи в сїм напрямі в сердинї XVI в., при чім перед повела волинська шляхта, стараючи ся на взір сусїднїх провінцій Польщі осягнути повне увільненнє від мит для шляхетського вивозу й довозу, особливо цїнне для неї супроти близькости границї. Тим часом як загал шляхти на соймі 1551 р. просив тільки знесення митних оплат для вивозу збіжа з шляхетських маєтностей й знесення державної монополїї для лїсових товарів шляхти, волинська шляхта просила знесення мита з усяких „рЂчей властныхъ князьскихъ, паньскихъ и земянскихъ” 22). Правительство довго не хотїло зрікати ся своїх доходів і навіть пробовало представити шляхтї невідповідність таких операцій: мито уставлене для купецьких людей, а не для шляхти, і коли шляхтич не хоче платити мита, то нехай і не льстить ся на купецькі зарібки 23). Але вкінцї уступило і в серії иньших привілєґій для шляхти признало повну свободу від мит державних і приватних для продуктів господарства шляхетських маєтностей (отъ всякого господаиства домовоє роботы) 24), а прилученнє українських земель до Корони вповнї зрівняло тутешню шляхту з коронною в повній свободї від оплат не тільки при вивозї, а й при довозї товарів зза границї 25).



    Ся привілєґія робила дуже значну конкуренцію купецтву. Не тільки при вивозї за границї держави, чи довозї звідти, а й при внутрішнїм оборотї — при довозї на великі ярмарки, що в значній мірі заступали обороти заграничні, а навіть і на звичайні торги. Шляхта прецїнь була найбільшим продавцем (до певної міри наче продуцентом) міцевих товарів, і мабуть такм й найбільшим консументом тих заграничних товарів, що йшли на внутрішню консумцію. І в краях пограничних, як цїла Західня Україна, її безпосередні операції з заграницею чи з більшими (внутрішнїми) огнищами заграничного торгу, її конкуренція давала себе відчувати купецтву дуже сильно. Шляхта не тільки обходила ся без посередництва купецької верстви, але мала спромогу продавати дешевше і мати чужі річи за дешевшу цїну — рахуючи зовсїм поважу ріжницю, яку робили мита. Крім того для неї не мали ваги ріжні обмежееня, як склади, заборони безпосереднїх зносин заграницею — нпр. шляхтич міг спроваджувати собі вино зза границї для власного ужитку і т. и.



    При тім хоч шляхтич або його слуга, що провадив караван, мусїв складати присягу, що сї товари належать до власного господарства шляхтича (рахуючи в тім і продукти, які він діставав від своїх підданих в данях) або спроваджувають ся ним на власну, домову потребу, се не зкбезпечало від надужить. Не говорячи, що таким способом шляхтич міг задоволяти потреби своїх свояків, знайомих, сусїдів і т. и., — шляхтичі навіть купчили під покривкою домового ужитку. Королївські люстратори 1564 р., констатуючи упадок митних доходів в Сяніцькій землї, між причинами вказують також і те, що „за тих часів велика сила шляхтичів взяла ся до великого купецтва під плащом дгмової потреби, і купуючи в великім числї худобу й коней, перегоняють через границю, а мита давати не хочуть” 26).



    Та рівноправности не було й серед самої міщансько-купецької верстви. Не кажучи про привілєґії, роздавані поодиноким особам, що звільняли ся від митних оплат чи то на час (нпр. на певну торговельну операцію) чи то на цїле житє, були цїлі міста звільнені від певрих мит чи від усяких оплат. Вигода, яку мали нс сїм пунктї міщане міст привілєґіованих — певних більших центрів, чи певних приватних міст, протеґованих впливовими дїдичами, тим більше утрудняла шанси і можливість конкуренції, саме навіть істнованнє купецької людности міст непривілєґіованих.



    Треба ще запримітити, що взагалї таких привілєґіованих міст більше було в чисто польських землях нїж в українських — і се також погіршало шанси української торговлї супроти конкуренції польських земель. З більших міст на українській території, які мали повну свободу від мит, можемо властиво вказати лише Львів, Луцьк і Київ. Львів дістав її дуже пізно розмірно: доперва при кінцї XV в., з огляду на тяжкі біди, які спали тодї на нього й підірвали його добробут і торговлю. З початку був звільнений на час (як бував і перед звільнюваний) 27), а в 1505 р. на віки — був зрівняний в податкових свободах з Краковом, що ті свободи мав уже від столїть 28). Коло тогож часу і з подібних же мотивів — щоб дати місту поправити ся по татарських спустошеннях, дана була свобода від усяких мит місту Київу: міщане, що могли виказати ся листом „зъ ратуша кієвского”, „подъ ихъ печатью мЂстскою”, не мали давати мита нїде: „по нашимъ (великокняжимъ) мытомъ и по князскимъ и по панскимъ и по боярскимъ, и по духочнымъ и по свЂтскимъ, сухимъ путемъ и водою”, аж доки би місто не поправило ся 29). А що воно не поправило ся, то й ся свобода зістала ся на все 30), і розширна була також і на землї Корони польської (в 1550-х рр.) 31). Потім на взір Київа дістав свободу від мит Луцьк, в серединї XVI в. 32).



    Крім сих головнїйших центрів мали свободу від мит деякі дргуорядні приватні міста. Так нпр. Межибож завляки впливам Сєнявского, свого властителя, дістав звільненнє від всякого рода мит і оплат по всїх містах, з Львовом і Люблином включно 33). Серед міст привілєґіованих, увільнених від оплат мита, які вичисляють нам принагідно люстратори 1564 р., знаходимо Тернопіль 34). Але загалом, як я вже сказав, українські міста мали сю привілєґію далеко рідге, і пізнїйше діставали, нїж міста польські.



    Примітки



    1) Akta gr. і ziemm. VI ч. 105.



    2) Akta gr. i ziem. VI ч. 147, пор. 154.



    3) Архивъ Югозап. Р. V. І. c. 24.



    4) Volum. legum II c. 59, Akta gr. i ziem. III ч. 18, IV 67.



    5) Volum. legnm II c. 59.



    6) Уривок привилея у Д.-Запольского op. c. с. 372-3.



    7) Бершадскій II c. 144, 148, 149, Д.-Запольскій дод. c. 85-8, і йогож текст c. 482-7.



    8) Посольская Метрика в. кн. Лит. І ч. 27. Ширше про се буде ще низше.



    9) Arch. Sanguszkow III ч. 426.



    10) Akta gr. і ziem. XVI ч. 876-80 (1443), пор. т. V ч. 64, 97-8.



    11) Akta gr. i ziem. VI ч. 105 (c. 157).



    12) Див. протокол ревізії в Zrodla dz. т. ХVIIІ. І дод. c. 66 і далї, постанови суду в повній основі — Akta gr. і ziem. ч. 78-91 і судові записки тамже т. XV ч. 3457-9 і 3523-8: вони себе доповняють обопільно.



    13) Zrodla dz. c. 60-1 (грамота без дати, імена урядників вказують на 1460-1570 роки).



    14) Zrodla dz. VI c. 61-3.



    15) Сї побори ілюструє звістка про „потаємныи а нововымышленыи прыбытки”, які собі завів ключнник луцький: на греблї що за Гнїдавою бере від купця по грошу, на гати під місом також по грошу (Д.-Запольский думав, що се два побори на тій самій гати — с.377, але се не так), від простого чоловіка, що їде до міста — по пенезю від воза, від солодовників, що їдуть до млина молоти солод — по два пенязї від солоду, від примостку по грошу від купцїв, від прасолів сторонських по півгрощу від воза, а від кождого вола запряженого по пенезю та соли шістдесят толп, себ то великих головажень, а осібно ще за попас прасольських волів. Се „навимишляв” сам ключник, а було таких панів до вимислів більше.



    16) Zr. dz. VI c. 59-60, 89.



    17) Лозінського Prawem і lewem І 2 c. 137.



    18) Витяг з львівських актів у Лозїньского Patrycyat 2 c. 57.



    19) Жерела І c. 168.



    20) Див. т. V c. 64.



    21) Volum. legum І c. 120: licet nibiles per olim praedecessores nostros reges Poloniae et eorum privilegia atque statuta liberati fuerint, ut thelonea vel de sale vel de rebus omnibus in domos aut de domibus eorum ductis non essent soluturi sub poenis certis contra theloneatores statutis...



    22) Акты З
    Страница 7 из 55 Следующая страница



    [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.