Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 1

Михайло Грушевський



ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ



ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625



І. Східно-полуднева Україна в XV-XVI вв.



II. Початки української козачини.



III. Зріст і орґанїзація козачини в передостаннїх десятилїтях XVI віку.



IV. Перші козацькі війни.



V. Східня Україна і козачина на порозї XVII в. Соціальне значіннє козацтва.



VI.Полїтичні обставини перших десятилїть XVII в. і їx вплив на зріст і розвій козачини.



VII. Козачина в службі національних українських змагань. Київський освітний рух і відновленнє православної_єрархії.



VII. Від Хотина до Курукова.



Примітки



Розділ I. Східно-полуднева Україна в XV-VI вв.



Вступне слово.



Загальний погляд, спеціальний інтерес східно-українського житя, трудности дослїдження.



Східня Україна і її кольонїзація до татарських погромів XVI в.: Фізичні обставини східно-українського життя, богацтво природи, українське дозвіллє.



Східня Україна і її кольонїзація до татарських погромів XVI в.: Процес упадку східно-українського житя, здичіннє Східньої України.



Східня Україна і її кольонїзація до татарських погромів XVI в.: Відродженнє державного житя під литовською зверхністю, заходи оборонні і кольонїзаційні за Витовта, роздача маєтностей, ослабленнє по Витовтї, дїяльність Олельковичів. Кольонїзація XV віку: замки на степовім пограничу, воєннослужебна кольонїзація в Браславщинї, Київщинї і за Днїпром, селчнські воєнно-служебні громади, система замків, господарствг.



Татарські напади і воєнна оборона XVI в.: Погром 1482 р. і заходи оборони, полїтика окупів і задарювань, переговори 1510-х років і татарські спустошення, оборона західнього погранича, угода 1512 р. і її безплодність, татарські пустошення 1513-6 р., орґанїзація оборони 1518 р., погром під Сокалем і „ординація" 1520 р., татарські й турецькі напади 1520-х років, спустошеннє Західньої України 1524 р., погром Татар 1526/7 р., напади 1528-1530 рр.



Татарські напади і воєнна оборона XVI в.: Результати татарських пустошень. Орґанїзація оборони — замки, їх устрій і оборонні засоби, хиби конструкційні і иньші причини малої здатности для людности, брак воєнних залог, лихий стан замкіів.



Кольонїзаційні обставини і самоооборона людности: Значіннє замків, людність в 1-ій пол. XVI в. вся тулить ся при них, брак властивих сїльських осад на сх.-пол. Понїпровю, бідність кольонїзації на Побожу і в захід. Київщинї, Житомирщина, Біла Церква і Звенигородщина, Побоже.



Кольонїзаційні обставини і самооборона людности: Необезпеченість українського житя. Воєнна самооборона людности, її загартованнє, українське дозвілє і притяганнє ним людности, ухондицтво, уходницькі промисли.



Кольонїзаційні обставини і самооборона людности: Небезпечні обставини уходницького господарства, татарські напади, переход уходництва в партизанську війну, добичництво, зачіпки з Татарами. Походи на Татар 1493-1523 р., набіг на Очаків 1528 р., партизаньська війна як спорт і промисл, оповідання Претвича, пограничники Зах. України, розвій пограничної війни.



Вступне слово



„Се ж бо те племя славного народу Руського, з насїння Яфетового, що воювало Грецьке цїсарство морем Чорним і сухопутю. Се з того поколїння військо, що за Олега, монарха руського, в своїх моноксілах по морю й по землї плавало і Константинополь штурмовало. Се ж вони за Володимира, святого монарха руського, воювали Грецію, Македонію, Ілїрик. Се ж їx предки разом з Володимиром хрестили ся, віру християнську від Константинопольської церкви приймали". (З характеристики козаків в манїфестї 1621 р., див. низше с. 391).



Сим томом розпочинаєть ся третїй круг (цікль) Історії України-Руси, присвячений часам козацьуим, XVII-XVIIІ вв.



Перший круг (три томи, I-III) містив історію українського народу від перших початків його історичного житя до упадку його державности, докладнїйше сказавши — преісторію українського народу і української території, історію сформовання, розвою й упадку Київської держави та її епільоґа, держави Галицько-волинської, і тих форм соціального, культурного і національного житя, які розвинули ся в рамах сього державного устрою, до половини XIV віку.



Другий кгуг (теж три томи, IV-VI) містить історію розкладу і упадку українського житя під новим режімом Литовсько-польської держави, в XIV-XVI вв. Він слїдить за тими змінами, які вносив в українське житє новий суспільно-полїтичний устрій і чуже державне право, за процесоом ослаблення або заникання соціальних і культурних форм, вироблених попереднїм періодом, витискання і заміни їх новими соцісльними і культурними формами, і за наростаннєм тої реакції національних сил, яка прориваєть ся нарештї, в останнїх напруженнях суспільної і національної самоохорони, при кінцї XVI в.



Третїй круг, що мусить містити теж не меньше трьох або чотирьох томів (від семого до девятого або десятого включно), буде присвячений історії національного відродження за помічю нового соціально-національного чинника (фактора) — козачини. Буде се історія самої сеї нової національної сили перед усїм, далї її боротьби з ворожим польським режімом, відродження культурних і національних сил, проб відбудовання соціальних і національних відносин за помічю і під охороною козацької сили на ново, відповідно до бажань і ідеалів суспільности, аж до повного ослаблення й упадку козацької сили в стрічі з зверхнїми й внутрішнїми перепонами і перешкодами. Се велика траґедія народного житя, де вперше на памяти історії український народ виступає активно, творцем своєї долї й житя, зривпєть ся до боротьби на житє й смерть за здїйсненнє своїх мрій і бажань, але по вікових напруженнях облитий кровю, знесилений в боротьбі з непереможними перешкодами, упадає на бойовищі, на розбитих надїях і мріях. Найбільш яскравий і найбільш інтересний період українського житя і з погляду Українця — потомка тих поколїнь українських борцїв, і з погляду сторонього дослїдника історика-соціольоґа, він в історії українського народу з давна трактував ся осібно, як окрема цїлість. По сїй традиції я й виріжняю сю серію томів під окремим титулом „Історія української козачини”. Але заразом в історичній перспективі українського житя ся фаза його історії мусить бути докладно вияснена в своїх звязках з попереднїпи стадиями, бо орґанїчна звязлість і тяглість народнього житя не перериваєть ся вповнї нї при яких змінах і переломах, поки живе даний нарід. І включаючи сю добу в свій загальний образ історії укрїнського житя, я не залишив вказати ті ріжнородні звязки, які звязують козачину з попереднїм житєм — давнїйшою і безпосередньою минувшиною. Сю звязь зазначив я й епіґрафом з ново-відкритого манїфесту українського духовенства 16221 р.: в памятний момент нового тїсного союзу всїх суспільних верств на українській національній плятформі, в імя того що в тім часї означало собою національний постулят, українська інтелїґенція в своїй характеристицї своєї козацької репрезентації з притиском підчеркнула спми словами орґанїчну звязь ночого, козацького чинника з історичним життєм України, з її старими традиціями — в супереч пізнїйшим теоріям чужоземного походження козачини та чужих впливів на її сформованнє, і взагалї всупереч всяким разриванням української історичної традиції.



Те істоирчне тло, на якім зявила ся козачина, було представлене в попереднїх томах. Там вказані були ті суспільно-економічні, культурні, полїтичні обставини, в які поставила українську суспільність, український народ його історична еволюція в XVI-XVII вв., і вияснений був процес наростання народньої реакції, яка знайшла свій вираз і свої засоби в козачинї. Загальне представленнє українського житя в V і VI тт. було доведене до другого десятолїтя XVII в. Се той мопент коли стає довершеним фактом перетвореннє української козачини з явища чисто — побутового, з спеціальности східноукраїнського житя, в новий соціальний і національний фактор. Козацтво проголошує свою солїдарність з українською інтелїґенцією на пунктї релїґійних і національних змагань і з сього часу історія козачини стає центром українського житя більше як на столїтє.



Перша половина отсього тому (гл. I-IV) слїдить історію козачини до сього переломового моменту. В нїй насвмперед представлені ті кольонїзаційні обстмвини і всякі иньші звязані з ними відносини східно-українського житя з кінця XV і в XVI столїтю, що покликали до житя і дали розвинути ся широко козацтву, як побутовому явищу (гл. І). Зібрані приступні нам відомости про козакуваннє з кінця XV і до пол. XVI в., про його розріст, розширеннє його полїтичного кругозору і розмах енерґії (гл. ІІ). Описані правительственні заходи коли приборкання козачини і реформи для її реґуляції, які мали такий вплив на відокремленнє козачини в певну привілєґіовану суспільну верству (гл. III), і перші серіозні конфлїкти її, в тім раптовнім зростї, з польсько-шляхетським режімом при кінцї XVI в. (гл. IV).



Друга половина тому (гл. V-VIII) вводить читача в ті обставини, які на початках XVII в. роблять з козачини орґан соціальних і національних змагань українського народу. Описуєть ся, як козачина, завдяки ідеї козацькгго імунїтету, виробленого протягом другої половини XVI в., притягає до себе великі маси селянського й міщанського елєменту, і через те сама здобуває відмінний характер — соціального протесту против польсько-шляхетського режіму (гл. V). Далї, представивши розріст козацької сили й екстензивної енерґії в перших двох десятилїтях (гл. VI), вияснюють ся ті обставини, в яких козачина входить в сучасну релїґійно-національну боротьбу, проголосивши своєю проґрамою сучасну національну проґраму української суспільности, і описують ся многоважні подїї 1620-1 рр., коли козачина поставила на карту свою участь і свої заслуги в Хотинській війнї для осягнення своїх національних і совіально-полїтичних постулятів (гл. VIІ). Потім ідуть розчарова
Страница 1 из 156 Следующая страница